Попередня     Головна     Наступна             Примітки





РОЗДІЛ IV
Кримсько-татарський аспект проблеми




§ 1. Васалітет над мусульманами і немусульманами


Проблема, якою ніколи не займались українські історики, полягає у тому, що слід визначити місце Кримського хана в структурі Османської імперії у системі, яку можна порівняти з табелем рангів. Щоб з’ясувати економічну візію Богдана Хмельницького, треба відповісти на кілька питань у цьому аспекті: чим відрізняється васалітет над мусульманами від васалітету над немусульманами? У Османській імперії розрізнялися ці два васалітети.

Мусульмани-васали повинні згадувати ім’я зверхника у п’ятничній молитві і бути приятелями приятелів султана та ворогами ворогів султана. Хан прямо повинен спілкуватися з султаном без посередників (наприклад, везира) 96. Особливе місце в системі Османської імперії займали Кримські хани, оскільки вони своїм походженням перевищували генеалогію Османської династії. Якщо йдеться про традицію степових імперій, то османи-турки були парвеню, тобто вони не походили ні з жодної знаменитої династії і мали право тільки на сім бунчуків 97, тоді коли Гіреї як нащадки Чінгіс-хана і Золотої Орди мали дев’ять бунчуків 98. Вони очевидно стояли вище від турецьких султанів, які повинні були про це завжди пам’ятати. Саме тому в турецькій державній структурі Кримські хани займали особливе місце порівняно з іншими васалами. Так, наприклад, Кримські хани на ознаку своєї політичної окремішності мали право карбувати власну монету, вони не платили Османській державі ніяких податків, ні харача (від ренти землі), а навпаки, султан давав їм подарунки і, зокрема, гроші на те, щоб вони утримували допоміжне військо. Кримські хани не одержували військових наказів від османських правителів, а тільки запрошення від самого султана взяти участь у війні. Султани вважали Кримських ханів своїми одновірцями — товаришами, саме так до них зверталися , І вважали, що вони мали охороняти порядок на Балканах і в Східній Європі 100. Тільки член династії Гіреїв міг стати ханом, звичайно нового хана вибирав курултай (татарська рада князів), а султан затверджував.

Християнські васали (зокрема Молдавія) знаходилися у залежності від султанського правління — дивану, але зберігали внутрішню автономію і право карбувати власну монету. Вони мусили платити подушне від усього населення, а також харач від землі. Крім того, повинні були брати участь у військових походах, якщо вони відбувалися на території Східної Європи. Християнських васалів можна було назначати або скидати рішенням везира чи інших чиновників, оскільки там не завжди дотримувалися принципу династичного керування 101.

Богдан Хмельницький намагався встановити прямий зв’язок із правлінням султана, але через заколот у Туреччині це не вдалося. Гетьман залишався під своєрідним протекторатом Кримського хана майже до 1654 р. Водночас він встановлював прямі контакти із султанським правлінням, коли там при владі була військова диктатура яничарів. Це пояснює його складну ситуацію, що він не міг примусити хана не відступати від нього, але ще вів відповідні переговори з ним. Як сторожі ісламу у Східній Європі Кримські хани мали під своїм контролем території, що належали колись Золотій Орді. Тому литовські великі князі, польські королі, московські царі намагалися отримати ярлики на володіння українськими землями від Тохтамиша, предка Гіреїв, наприклад, литовсько-польський король Ягайло у 1392—1393 рр. 102, і це було загальновідоме і пізніше. Щоб підтримати добрі стосунки, поляки платили кримському ханові «упоминки», московські царі в ім’я давньої старини — «поминки». Зокрема цей історичний факт яскраво ілюструють статті видатків Московської держави на дипломатичні зв’язки з Кримом у першій половині XVII ст. 103 (докладніше див. розділ II. Б. § 2).



§ 2. Богдан Хмельницький і турецько-татарський світ


Молдавська торгівля та її шляхи вказали гетьману на можливість торгівлі з Османською Портою і також на реальність союзу з кримським ханом. Крім молдавського шляху, здавна існували «татарські шляхи», які вели кінцево до столиці Османської імперії — Царгорода. Одначе в даний період з різних причин вони не відігравали важливої ролі 104.

Ми не повинні забувати, що тюрко-татарський світ не був для Хмельницького новим. На відміну від московського політичного світу, який гетьману залишався чужий (цю думку підтверджує його лист до царя від 1648 р., де він виявив незнання офіційного царського титулювання, а саме: царю московський — ось як звертався до нього Хмельницький) 105, гетьман турецькотатарський світ знав із власного досвіду. В молодому віці він разом із своїм батьком Михайлом Хмельницьким брав участь у Хотинській війні, тоді його батько під час бою з турками під Цецорою у жовтні 1620 р. загинув, а він сам потрапив до турецького полону 106.

Визначний тогочасний османський історик Наїма залишив інформацію, що Хмельницький потрапив до Стамбула до службовця османського державного флоту і мешкав в районі Касим-Паша 107. Там він вивчив турецьку мову, познайомився з військовими силами Туреччини, завів деякі особисті знайомства, які пізніше вміло використовував під час переговорів з Османською Портою. Зокрема Б. Хмельницький підтримував пізніше близькі зв’язки з одним із яничарських генералів — Бектеш-Агою. Наїма подає й іншу історію, що коли Хмельницький відкрив свої політичні плани кримському ханові, аби переконати його у своїй щирості, він відбув з ним мусульманську вечірню молитву (намаз). Коли козаки з його оточення про це довідалися, то хотіли його вбити за відступ від християнства. І йому ледь вдалося врятуватися, тільки переконавши ‘їх, що це була несерйозна акція 108. Якщо цей випадок мав місце, тоді ми можемо зрозуміти, чому Хмельницький так обережно вів свою османську політику.

Про близькі давні стосунки з кримськими татарами свідчить факт, що татари Б. Хмельницького і його козаків називали кардаш-казаги (брат-козак), і від татар це означення перейняли османські історики 109. Богдан Хмельницький мав друзів серед яничар, а також і між татарськими вельможами. Серед татарських друзів Б. Хмельницького був володар Перекопу Тугай-бей.

Ми не знаємо, коли вони зустрілися вперше, але цей факт важливий, і його треба підкреслити 110.

Як вище згадувалося, кримський хан був відповідальний за Східну Європу в ісламському світі 111. З огляду на внутрішні проблеми після заколоту 1648 р. в Османській імперії, тобто вбивства султана Ібрагіма і введення на престол семилітнього Мегмеда IV, османський уряд був неспроможний надати потрібної військової допомоги Війську Запорозькому. Тим більше, що в структурі Османської імперії Східна Європа і християнські васальні Дунайські князівства знаходилися під опікою Кримського хана — мусульманського васала імперії.




§ 3. Союз Богдана Хмельницького з Іслам-Гіреєм III


У 1648 р. як Хмельницький потребував татарської допомоги, так і Іслам-Гірей III розраховував на козаків. Справа у тому, що від 1646 р. Османська імперія вела важку війну з Венецією, зокрема на Криті та Мальті. Османська верхівка вимагала від Іслам-Гірея, щоб він зі своїми татарами прийшов на допомогу. В той час у Криму був неврожай і голод, а крім того, татари не мали досвіду у морській війні. Тому Іслам-Гірей III запропонував султанському правлінню, що він може до цієї справи залучити досвідчених у морських походах запорозьких козаків, і турки про це знали 112. Все це дало привід Іслам-Гіреєві контактувати з Хмельницьким. Гетьману з самого початку визвольної війни 1648 р. потрібна була легка кавалерія, яку в той час він не міг дістати у жодного європейського володаря. Але близько знаходилися Кримські татари, які, подібно до німецьких, італійських, швейцарських кондотьєрів, жили з війни, причому, згідно з тогочасними обставинами, легко перетворювалися на армію грабіжників. Очевидно, Хмельницький був свідомий такої ситуації, але на даному етапі не мав іншого виходу. Щорічно із Військового скарбу за таку допомогу гетьман платив татарам приблизно мільйон польських золотих. У зв’язку із союзом з Іслам-Гіреєм III Б. Хмельницький мусив сприймати усі свого роду зради як конечне зло, від якого він не міг відхреститися. Навіть тоді, коли Хмельницький у 1650 р. піддався під зверхність Османської Порти, він повинен був респектувати права Кримського хана на Східну Європу.




§ 4. Погляди Богдана Хмельницького на васалітет


В історичній літературі не досліджується одна тема, хоч вона дуже важлива для розуміння політики Б. Хмельницького, — це погляди гетьмана на васалітет. Хмельницький трактував справу васалітету так, як це практикувалося в Європі. Васал і суверен були пов’язані взаємними договорами (у Росії зустрічаємо тільки односторонні договори), і коли суверен не дотримувався своїх зобов’язань, васал мав право від нього відійти. Крім того, Хмельницький вважав, що суверен не повинен втручатися у внутрішні справи його держави, тому залишав за собою право свободи у міжнародних договорах і не допускав, щоб після 1654 р. Москва впровадила своїх воєводів та збирала податки. Він погодився лише на те, щоб царські воєводи були присутні у Києві, а не в інших містах, щоб не збирали податки з України, тільки були начальниками союзних царських військ. Коли почалася війна з Польщею, Хмельницький розробив свої плани і не звертав уваги на своїх союзників, тому коли його військо зайняло Білорусь, створив Білоруський полк, а крім того, звелів збудувати порт у Старому Бихові і налагодив нові зв’язки із шведським королем Карлом Густавом. Зокрема він домагався, щоб у 1655 р. цар пропустив українського посла Данила Калугера із Швеції, якого затримували в Москві, до України 113.

До і після Переяславського договору Хмельницький визнавав також протекторат османського султана. Це, очевидно, не було якоюсь примхою гетьмана, але, згідно із тодішніми європейськими концепціями, один васал міг знаходитися під протекторатом кількох суверенів. Наприклад, молдавський воєвода Васіле Лупул саме в той час був під протекторатом польського короля — як васал західного типу і під Турецьким султаном та Кримським ханом — як васал східного типу. Таким чином, Богдан Хмельницький перебував водночас під протекторатом Османського султана, Кримського хана, Московського царя і Шведського короля.

Вище згадувалося, що Хмельницький мусив рахуватися із пресекулярним православним легітимізмом, але це йому не перешкоджало в політично-економічних діях. Російське православ’я йому було чуже, як і російська самодержавна система управління, це дуже чітко виявилося в січні 1654 р., коли Хмельницький відмовився присягати цареві до того часу, поки представник царя не складе присягу йому 114.

Це була зустріч двох політичних світів. Хмельницький у листі до Османського султана-мусульманина подав дуже цікаві аргументи, чому він, православний, зацікавлений в ісламо-османському протектораті. Гетьман писав: «...А тому, що вся Греція визнає владу вашої цісарської милості, мого милостивого пана, то і вся Русь, яка є однієї віри з греками і бере від них свій початок, хоче і могла б бути під владою вашої цісарської милості, мого милостивого пана...» 115 Як бачимо, Хмельницький мав чітку візію своєї політично-економічної дії і державні політично-економічні інтереси ставив понад усе. Український гетьман Богдан Хмельницький уже діє як секулярний володар, на жаль, тодішній український народ ще не вмів розрізняти політики від релігії.









Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.