[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 3. — С. 1074-1082.]

Попередня     Головна     Наступна





5. Корисні копалини й джерела енерґії



ЗАГАЛЬНІ ЗАВВАГИ


Надра України все ще не досить досліджені. Дані, оголошені 20 р. тому, частково застаріли завдяки все новим знаходам у світлі нових геологічних теорій і в міру дальших розшуків можна чекати відкриття нових родовищ чи підвищення оцінки запасів у відомих уже сьогодні в далеко більшій мірі, ніж це можливо в добре досліджених країнах Центр. та Зах. Европи. З другого боку, теперішня оцінка запасів на укр. землях не така точна, як ін. европейські.

Сьогодні Україна представляється як країна, багата на різні копалини в розмірах, що забезпечують їй високе місце серед світових держав щодо кількох родів корисних копалин, але найвище місце — лише цілком винятково (манґан).

Палива й джерела енерґії є на укр. просторі в дуже різноманітному складі. Це кам’яне вугілля в Донецькому басейні (7 місце в світі) і нафта в трьох багатих районах (5 — 6 місце); другорядне значення мають земний газ, буре вугілля, торф. Побіч копалин — водні сили. Руди металів виявляють велике розходження — чорні металі представлені величезними родовищами залізної руди (4 місце в світі) й манганової (1 місце); кольорові металі, якщо не рахувати живого срібла (4 — 5 місце), порозкидані в багатьох малих родовищах, і їх збірні запаси невеликішляхетні й рідкісні металі є в мінімальних кількостях.

Глини розповсюджені по всій Україні в надзвичайному багатстві й різноманітності, серед них у великій кількості також каоліни але нема бокситу. Солі звичайні, калієві і ін. у найрізноманітніших відмінах і в великих родовищах; аналогічно стоїть справа з графітом. Багато сировини для виробу цементу й для будівельної промисловости та помічної у важкій залізній промисловості.

З копалин одні широко порозкидувані інші скупчені в окремих районах. Головні райони зосередження корисних копалин кількох родів такі: 1. Донецький басейн, що має кам’яне вугілля, трохи руди, живе срібло, кам’яну й виварну сіль, фосфорити, каолін і вогнетривкі глини, вапняк, мерґелі, крейду, гіпс кварцити, кварцовий пісок, будівельний камінь; 2. Дніпрове коліно багате на залізну руду на Криворіжжі, манґанову б. Никополя та на водні сили; крім того є графіт, охра та ін. сировини на фарби, буре вугілля, каоліни й вогнетривка глина; 3. Підкарпаття і Карпати, що мають нафту, земний газ, кам’яну й виварну сіль, калієві солі, крім того, манґан трохи залізної руди, буре вугілля, водні сили; 4. Передкавказзя (лише почасти на укр. етнографічній території!), багате на нафту, земний газ і водні сили; є трохи кам’яного вугілля, руди залізної, олив’яної та цинкової, хромисті залізняки і низка невеликих родовищ ін. руд; великі поклади сировин на цемент, гіпс, кварцовий пісок, величезні запаси будівельного каменю. /1075/

В продовженні району, на Керчинському півострові, великі поклади залізної руди.





ПАЛИВО Й ДЖЕРЕЛА ЕНЕРҐІЇ


Кам’яне вугілля зосереджується головне в Донецькому басейні. Поза його межами на півд. сході України є кількасот копалень, але вони зовсім малі.

Кримські родовища (Ковшин, Балаклава, Теленеїр) мають невеликі запаси (340 000 000 т) вугілля, що його не всі навіть залічують до кам’яного.

Півн.-кавказькі родовища тягнуться довжелезним ланцюгом уздовж гір від Лаби аж у Дагестан. Загальні запаси в 109 родовищах оцінено на 740 000 000 т, з них 96 000 000 т певніше досліджених. Найважливіші (115 000 000 т і 38 000 000 т) б. Баталпашинського у верхів’ях Кубані та деяких її приток. Усі вони досліджені недостатньо.

Донецький кам’яновугільний басейн (див. мал. 760) простягається над середньою і дол. течією Дінця від річної петлі на півн. захід від Ізюму аж до впадіння в Дін, здебільшого на правому березі, але сягає й на лівий, зокрема нижче гирла лівобічної притоки Гайдар на схід. Дуже можливо, що в зв’язку із здійсненням теорії »Великого Донбасу« виявиться ще значно дальше залягання, але й так уже, із довжиною — 375 км і шириною не більше 160 км, Донецький басейн займає площу 23 000 кмг, як на евр. умови дуже велику (напр., більше, ніж удвоє, багатший запасами Рурський басейн у Зах. Німеччині має тільки 3 000 км²).

Геологічні шари головної Донецької антикліналі виходять майже до земної поверхні, тоді як синкліналя йде на глибину до кількох кілометрів. Коли взяти до уваги, що Донецький басейн розвіданий до глибини 1 500 м, то треба припускати, що він вглиб від 1 500 м має ще чималі поклади вугілля, досі ще не досліджені. Пересічна глибина донецьких вугільних шахт невелика — 146 м, тоді як у Гор. Шлезьку — 600 м, а в найважливіших районах Англії — 312 м. Велика площа й неглибоке залягання полегшують дослідження й здешевлюють видобуток вугілля. Грубина вугільних шарів невелика — 0,9 м — 1,0 м — себто в 2 рази менша ніж у Рурському чи в Кузнецькому басейні, з нерівномірним перебігом і проміжними масами пустої породи.

Запаси донецького вугілля доходять кругло до 90 000 000 000 т. Серед досліджених уже найбільших вугільних басейнів світу Донбас займає 7 місце, щоправда, далеко відступаючи від двох найбільших у Европі — Рурського (214 000 000000 т) і Гор.-Шлезького (196 000 000 000 т); із світових запасів донецьке вугілля складає неповний 1%. Кількість продуктивних шарів, їхня грубина й змістовність меншають із заходу на схід: у зв’язку з цим 2/3 площі, але 3/4 запасів Донецького басейну лежать на укр. нац. території, решта — в кол. Обл. Війська Донського, у тому самому напрямі меншає також частка коксівного вугілля, товстого, що враз із ковальським складає понад 1/4 усіх запасів укр. частини, а менше ніж 10% Области Війська Донського, в загальній пересічі 23%. Газове і довгополум’яне вугілля з найбільшою кількістю летючих складників являє 30,8% усього запасу й лежить повністю в зах. районах. Зате менше визначне пісне вугілля (17% пересічно) зростає від 13% на заході до 31% на сході, так само й антрацит (пересічно 30%) — з 22% до 51%. Кількісно антрациту Донбас має більше, ніж усі евр. країни разом, його ж високий відсоток характеристичний для Донецького басейну. Антрацит — найкраще паливо, але не коксує і за сучасного стану техніки до випалювання заліза не надається. Порівняно невеликий відсоток товстого вугілля удвоє — вчетверо менший, ніж у Рурщині, вчетверо — ніж у Кузнецькому басейні (Зах. Сибір), — це з погляду важкої металюрґії поважний мінус. Натомість різноманітний склад вугілля — це рідка й цінна прикмета вуглеродовищ. Несприятливим явищем є вища попільність вугілля Донецького басейну (11 — 12%), ніж у Кузнецькому басейні (7 — 10%), в Німеччині (8 — 9%) чи в Англії (7 — 8%), а також удвоє, ніж у цих басейнах, більша домішка сірки (2%).

Буре вугілля має бл. 150 родовищ, що лежать правобіч Дніпра аж по Карпати й поза ними. Вони територіяльно скупчуються в 7 груп, з яких 4 перші становлять наче ланцюг, щоправда, з великими прогалинами. Найважливіші родовища на півд. Київщині — Катеринопіль, Юрківка, Журавка; на Єлисаветщині — Балашівка, Катеринівка; на Олександрійщині — Марто-Іванівка, Коростівка, Семенівка, Зеленове, Мишорине; на Криворіжжі — Саксагань, Весело-Тернівка, Гейлівка. Волинсько-подільська група має найважливіші родовища в галицьких місцевостях: Потилич б. Рави Руської, Глинсько й Скварява біля Жовкви та б. Крем’янця на Волині; галицько-підкарпатська група — б. Мишина, Джурова й Новоселиці, закарпатська розбита на багато невеликих родовищ, як Антолівці, Білки, Довге, Нересниця, Вишків і т. д.

Запаси бурого вугілля по Україні становлять 5-6 000 000 000 т, з яких добре досліджені родовища лише на 518 000 000 т. Загальною кількістю буре вугілля України однак не може рівнятися ні до кам’яновугільної маси Донецького басейну, ні до буровугільних покладів Німеччини, ні, тим більше, Канади чи США. І все ж укр. запаси бурого вугілля складають 10% евр. і, крім названих вище країн, тільки СССР і Австралія мають більші поклади.

Якість бурого вугілля взагалі невисока, не однакова по різних родовищах, найкраща в галицьких, зокрема у Дністрянському басейні (4 — 5 000 кальорій). Умови добування теж різні, здебільшого несприятливі, в Галичині кращі — поклади близькі до поверхні. /1077/ До більш-менш далекого транспортування укр. буре вугілля в первісній формі не надається, але його можна добре брикетувати. Поза тим воно вживається в місцевій промисловості й електровнях; хемічне перероблення (напр., продукція бензини та ін.) лише починається. Віддаленість від донецького кам’яного вугілля, з одного боку, від гор.-шлезького — з другого, дають, зокрема дністрянському бурому вугіллю, сприятливе положення.

Торф поділяє вигоду положення далеких від Донбасу буровугільних родовищ, бо зосереджується переважно в півн.-зах. частині, головне на Поліссі, де займає часом до 1/3 всієї поверхні. Найбільше торфу мають області Київська, Чернігівська, Житомирська, далі Вінницька, Полтавська, Сумська і Галичина. Відомі торфовища над річками Ірпінь і Тясмин, на болотах Ірдинь (7 378 га, 50 000 000 м] торфу). Взагалі ж видобування торфу можливе на площі бл. 23 300 000 га (4% загальноевр. площі).

Запаси торфу (повітросухого) на Україні можна оцінювати на 2 600 000 000 — 4 000 000 000 т. Якість укр. торфу низька, напр., попільність на 70% більша, ніж пересічно по СССР, теплотворність 3 000 — 3 500 кальорій. Споживачами можуть бути в великій мірі Київ і Львів для потреб домашнього й комунального господарства, але й електровні місцевого значення ще надто мало використовують торф.

Водні сили як джерело енерґії відіграють ролю, аналогічну до мінерального палива. На укр. господарському просторі їх оцінюють на 9 000 000 квт, з чого 3/4 припадає на гірські річки Півн. Кавказу здебільша за межами укр. етнографічної території. Експлуатація водної енерґії гірських річок по обох краях укр. простору може використати велику віддаль від кам’яновугільного басейну й сприяти рівномірному розподілові джерел енерґії. Проте водні сили саме карпатських рік використані найменше, всього на кілька тис. квт. Далеко більше використані водні сили передкавказьких рік.

В Центр. Україні енерґія водних сил, що оцінюється на 1 000 000 квт, використана тепер приблизно на 60% загальної спроможности. Це дуже велике число при пересічному використанні водної енерґії по всій території лише на 10%. Досягнено цього використанням енерґії вод Дніпра за допомогою потужної Дніпровської Гідроелектростанції (Дніпрогес, Дніпрельстан), збудованої нижче порогів, де створена була гребля заввишки 37,5 м. Її енерґія (потужністю 558 000 квт, четверта в світі) дала базу для Дніпрового Комбінату, а також струм для важкої промисловости Центр. України (див. стор. 1089). Другою електростанцією на Дніпрі є гідроелектровня в Кахівці з потужністю 250 000 квт, що саме будується.

Нафта виступає уздовж гірських пасем Карпат і Кавказу, а також на Лівобережжі.

Підкарпатські нафтові поля розтягаються по півн. стороні Карпат від р. Дунайця, особливо ж від перевалу Дукля до р. Черемош і далі поза р. Сучаву на Буковині, уздовж понад 400 км, 50 і більше кілометрів у ширину, з 10 000 га продуктивної площі. Надії на нафту в Буковині та на Закарпатті поза невеликими здобутками (Ясіня, Луг, Хуст) досі не виправдані. З трьох галицьких районів Зах.-ясельський сягає й на поль. нац. територію і лежить повністю в межах сучасної Польщі, Головний район між Сяном і Лімницею — Дрогобицький з найвідомішими осередками: Борислав, Тустановичі, Східниця, Мразниця. Далі на півд.-схід по Черемош — Станиславівський з осередками Битьків-Пасічна, Космач, Слобода Рунґурська.

Умови видобування не дуже сприятливі. В головному районі, бориславському, нафта залягає на глибині понад 1 000 м, дальші її горизонти сягають аж до 1 800 м, тим то свердлування тут трудне й дороге.

Запаси галицької нафти оцінювалися в 1929 р. на 54 — 160 000 000 т, обережна оцінка — 85 000 000 т, з чого треба ще відрахувати деякий відсоток на поль. територію. Можливе також використання нафтових лупаків у більшому розмірі. Райони давнього добування нафти виявляють ознаки вичерпання. Продукція зменшилася від 2 000 000 т в 1909 р. до 500 000 т у 30-их pp.

Якість галицької нафти відповідає більше вимогам давнішим (освітлення), ніж новішим (моторизація). Питома вага — середня (0,825 — 0,835 г); відповідно до цього дестиляція дає 51 — 56% середніх фракцій, дуже придатних на світильну нафту, і лише 8 — 10% легких, передусім бензини, 24% важких, з них 18% мазуту і аж 6% парафіни. За сучасної техніки кракування нетрудно переводити й важчі деривати на бензину. Натомість високий вміст парафіни дуже утруднював би транспортування її нафтотягами, бо спричиняв би, зокрема взимку, заснічення рур. Тому нафтопроводів уживали тільки на короткі віддалі до рафінерій чи до залізничих станцій — основного засобу транспортування нафти в далекій від моря країні.

Передкавказзя має два головні райони: Кубанський і півн.-сx., останній — поза укр. нац. територією. Обидва райони досліджені ще мало. Щодо якости передкавказька нафта легша, ніж галицька, і з більшим виходом бензини. Головна кубанська нафта Майкопу має питому вагу 0,805 — 0,835 і дає 30-38% бензини, 13,5 — 15,5% середніх фракцій, дуже добрий мазут, жадної парафіни. /1078/ Півн.-сx. нафта Грозного дає 24% і більше бензини (довго була єдиним джерелом бензини для всього СССР), має деякий % парафіни.

Кубанські нафтові поля розтягнені поясом від р. Лаби, лівої притоки Кубані, вздовж Кавказьких гір аж за Таманський півострів, разом бл. 300 км, і переходять на яких 70 км на кримський бік Керчинської протоки. Нафта залягає на глибині 700 м. у дещо надто піскуватих шарах. Районів є 8 — 10. Головний, зокрема й щодо бензини, — Майкопський у трикутнику залізничих станцій Майкоп — Апшеронська — Нафтяно-Ширванська. З другим районом, 20 км на захід, біля Хадижинської над р. Пшиш, це разом майкопська група, для якої властивий дуже сильний постійний натиск газу, у 5 — 10 разів сильніший, ніж у Грозному або Баку; він підганяє нафту, так що джерела використовуються повніше, але й за коротший час. До кубансько-чорноморської групи належать: Калузька, 40-50 км на південь від Краснодару з важкою нафтою на мастила або опалювання, й менші райони, бідні на бензину: Ільська, Кримська, Суворівсько-Черкеська, може й Варениківка, дуже слабий Романський. Позитивні висліди дали свердлування Аля Чонґелек (28 км на півд. захід від Керчі, 2 км від моря); сильні земні гази коло Бордовки вказують на наявність нафти.

Кубанський район має дуже сприятливе положення. З Майкопу до чорноморського порту Туапсе залізницею всього 142 км. Нафтотяг з Майкопу до Краснодару (108 км) і звідти до моря (128 км) злучено в 1929 р. з покладеним ще перед першою світовою війною великим нафтотягом Грозний-Туапсе (618 км). Близькість приозівських металюрґійних центрів забезпечує дешевий довіз устатковання. Запаси кубанської нафти оцінюють різно, обережніше на 85 000 000 тонн.

У 30-их pp., у зв’язку з теорією »Великого Донбасу«, виринули можливості виступу нафти на Сх. Україні, на що вказувало вже виступання горючих газів б. Мелітополя. В 1936 р. знайдено нафту б. Ромна, згодом в Ісачках б. Лубень і т. д. Нафтове поле має межі 5 000 км², а може й більше, і обіймає великі простори Лівобережжя, а можливо й Донбасу.

В цілому укр. госп. простір має, як на европейські умови, великі запаси нафти: разом щонайменше понад 150 000 000 т (понад 300 000 000 із Грозним). Це становить 2 — 2,5, або 4 — 5% світових запасів.

Земний газ виступає разом із нафтою або окремо, він досліджений мало. Вживається здебільшого до освітлення й опалювання (8 500 — 9 000 кальорій), у Галичині також для продукування газоліни (4 000 т на рік). Найбільші запаси мають: Кубанщина (35 000 000 000 т), півострови Тамань і Керч (12), Ставропільщина (13), Мелітопільщина (22); інші сх. області мали 49. У Галичині найвідоміші родовища: Дашава біля Стрия (14,5), Опари коло Калуша (2,5), Борислав, Битків, Ходновичі й ін. в сусідстві укр. території великі запаси має район Грозного.

Бітумічні лупаки є на Поділлі коло Кам’янця і в Донбасі — разом 114 000 т; досі їх не використовують належно. На старих нафтовищах Галичини є великі запаси лупаків, що могли б служити для виробу нафти й нафтових дериватів.

Земний віск (озокерит), нафтовий дериват у (пів)твердій формі з аналогічним до нафти хемічним складом, рідко виступає хоч у трохи більших кількостях. Монопольне становище мали тут галицькі родовища б. Борислава, Трускавця та Старуні і Дзвиняча б. Надвірної. Тепер вони вичерпуються.






РУДИ ЧОРНИХ МЕТАЛІВ


Залізна руда залягає в двох потужних родовищах, що належать до найбільших у світі, в кількох менших і поза тим розсіяна по всьому просторі; дуже правдоподібні знаходи й нових родовищ. Щодо роду і якости руди мають велику різноманітність.

Кривий Ріг — це щодо кількости металю й щодо якости та чистоти руди найкраще родовище на сході Европи і одно з найкращих у світі. Руда займає над гор. Інгульцем і його допливами Жовтою і Саксаганню влоговину майже 100 км завдовжки, 2 — 6 км завширшки. Вона добре досліджена лише на 50% і до глибини 320 м, хоч і на глибині 500 м є добра руда. Поклади сягають мабуть і під русла рік, так що продуктивна площа й запаси руди можуть ще чимало збільшитися. Але нині їх оцінюють на 1 500 000 000 т здебільшого гематиту з високим вмістом заліза (50-65%), так що чистого металю тут є На 600 000 000 т (Урал 2 400 000 000 т руди, але лише 410 000 000 т металю).

Грубина поодиноких шарів залізної руди — переважно 10-30, навіть 45 — 65 м; кускуватість руди добра, змістовність висока, фосфору в ній 0,017 — 0,037%, у найчистішій — лише 0,005%. сліди сірки незначні. Криворізька руда дуже добре надається до простішого бессемерівського процесу витоплювання і взагалі одна з найкращих.

Крім залізної руди, є ще тут від 50 до 100 000 000 000 т залізних кварцитів.

Керч, із площею в 2 400 км² і запасом руди в 2 700 000 000 т, займає п’яте місце серед залізнорудних родовищ світу. Поклади руди займають увесь півострів уздовж Керчинської протоки. Невелика глибина залягання (здебільшого до 4 м) дозволяє відкрите (не підземними шахтами) /1079/ добування. Зате грубина поодиноких шарів менша, найчастіше 8 — 12 м, часом і менша 1 м. Змістовність невисока, найчастіше трохи під 40%.

Якісно керчинська руда неповновартісна. Домішка фосфору (1%) робить її придатною лише для томасівського процесу витоплювання; побічним продуктом є фосфорові угноєння. Деяка домішка ванадію дозволяє виділяти з руди цей досить рідкісний металь. Але чимала домішка сірки (1,6%) і, що найгірше, домішка арсену (до 0,05%) робить залізо нетривким і для багатьох призначень непридатним. Досі ще нема ощадного технічного способу очищати руду від арсену. Поза цим руда є крихкої й піскуватої консистенції, вимагає брикетування чи й домішки руди, нарешті, також праження.

Сьогодні на укр. землях добувають залізну руду майже тільки в описаних районах Криворіжжя й Керчі (див, Промисловість).

Інші родовища залізної руди не експлуатуються або малі. До середніх можна залічити передкавказькі родовища, головне над р. Малкою (100 000 000 т); менші розсіяні по всьому просторі, починаючи від Закарпаття, Галичини й Волині (переважно лімоніти), аж до руд Донбасу, тепер уже тільки »історичних«. Розкидані в Карпатах і вздовж Кавказу сферосидерити доходять разом до 5 000 000 000 т, але промислово їх використати надто трудно. Залізні кварцити з доволі високим вмістом заліза (до 33%) залягають (див. вище) величезною масою на Криворіжжі (до 100 000 000 000 т) і ще більшою в Курській магнетній аномалії (200 000 000 000 т, але здебільша вже за межами етнографічної України, за винятком півд. частини над гор. Осколом). Кварцити, може й руда також, є в недосліджених досі ін. магнетних аномаліях: б. Кривого Рогу (площа 320 км²), Кременчука (150), Чортомлицько-Верховецька (25), над р. Конкою (25, далі на північ 195), Старооріхівська (150), Новооріхівська (325), б. Славгороду, Корсак Могили й Кам’яної Могили. Коли б хоч частина цих площ виправдала надії, то залізорудні райони значно поширилися б у напрямі кам’яновугільної бази Донбасу.

Серед залізорудних країн світу Україна займає п’яте місце (4 300 000 000 т), відразу за Францією (США — 83,9, Англія — 6,2, Росія — 6 чи й більше мільярдів т). Сприятливе розв’язання справи використовування керчинської руди дуже зміцнило б позицію України. Коли ж з часом удалося б здешевити витоплювання заліза з кварцитів, то місце України в залізорудному багатстві світу стало б одним із найперших.

Манґанова руда залягає передусім у найбільшому на світі Никопільському родовищі (запаси понад 500 900 000 т) і в кількох менших: Лабинська (34 000 00038 000 000 т) у сточищі Білої та Лаби на Кубанщині, Хощевата (8 000 000 т), б. Гайсина на Поділлі на лівому березі Бога, в Карпатах між джерелами Білого й Чорного Черемошу (10 000 000 т) на непрохідному терені; родовище б, Великого Токмака ще не обсліджене. Участь цих менших родовищ у видобутку манґанової руди на Україні зовсім незначна. Разом усі запаси манганової руди на Україні оцінюють на 550 000 000 т, що дає понад 70% запасів усього СССР і до яких 40% світових.

Никопільське родовище площею на 150 км² лежить на дол. Дніпрі, 200 км (повітрям) від гирла. Руда залягає не глибоко (6,5 — 25 м), але нестійкість землища вимагає кріпити деревом. Грубина шарів 1,5 — 4 м, руда (на 90% піролюзит) надто розсипчаста, фосфору має трохи більше, чистого металю 35 — 40%.






РУДИ КОЛЬОРОВИХ МЕТАЛІВ


Живе срібло (ртуть) залягає б. Микитівки в зах. частині Донбасу. Запаси руди, оцінені на 4 300 000 т, дають при середній змістовності 0,2 — 0,3% кругло 12 000 т чистого металю.

Цинк і оливо розсіяні в понад 100 родовищах уздовж усього ланцюга Кавказьких гір, з кільканадцяти мільйонами тонн запасів. Але чимало дрібних родовищ промислово використати не вдасться. Ще менші родовища в Донеччині (Нагольний Кряж). Разом цинк виступає в 22 значніших родовищах, оливо — в 20; разом тут 8 600 000 т руди (6,5% запасів СССР).

Мідь виступає на Передкавказзі, в Донбасі (Артемівсько-Слов’янська і Калміюс-Торецька котловини) і на Волині б. Рівного.

Цина в 8 малих родовищах, нікель як домішка в родовищах над Великою і Малою Лабою та ще (з залізною рудою) над р. Малкою; там же й кобальт. Поліметалічні руди є в 22 родовищах із запасами 6,3 — 10 000 000 т. Хромисті залізняки залягають на Кубанщині (Лабинське — 200 000 т, 40-60%) і далі на схід (Архизьке 1 500 000 т, 47%). Антимон стверджено в шістьох родовищах Передкавказзя. Ванадій трапляється в малій кількості з ін. передкавказькими рудами, найбільше з залізною рудою в Керчі. Молібден широко розсіяний на Кавказі; родовища б. Клесова й Ясногірки на південь від Сарн на Волині могли б дати до 100 т 85%-го концентрату на рік. /1080/

Шляхетні металі заступлені на Україні дуже слабо. Сліди золота знаходять у 25 родовищах на Передкавказзі. Колись вимивали його з р. Тиси (коло Лугів, напр.) і добували б. Хусту на Закарпатті, але все це тепер не має практичного значення. Срібло добувають разом із цинком і оливом. З рідкісних металів стверджено берилій, ґаалій, індій, літій, талій — головне на Передкавказзі, ніобій, танталій, також у Центр. Україні. В дещо більшій кількості на півн.-зах. побережжі Озівського моря — цирконій.






СОЛІ Й ФОСФОРИТИ


Сіль має Україна в дуже великій кількості в кожному з трьох основних її родів — самосідної, виварної і кам’яної. Самосідна сіль — морська і з прибережних озер і лиманів Чорного моря. В Кримі налічують бл. 300 соляних озер; дальших 500 — на Херсонщині, крім того, 7 лиманів між Богом і Дністром; є соляні промисли на Аккерманщині й Ізмаїльщині. Продукція самоосідної соли сягає давних віків, як і торгівля нею (укр. чумацтво).

Кам’яна й виварна сіль є в трьох районах. У передкавказькому — родовища (13) незначні; більшу питому вагу мають численні солоні джерела. Зате карпатський район відомий своїм вивозом соли ще за княжих часів (з Галичини) й навіть за римських (з Закарпаття). На довгій (230 км) смузі від Ляцького під Перемишлем аж до Буковини є 182 місцевостей із родовищами соли. Виварну сіль добувають у 5 салінах: Ляцьке, Стебник, Болехів, Долина, Калуш, а припинили вже добування в Ланчині, Делятині, Косові.

На півд. узбіччі Карпат грає головну ролю не виварна, як на півн. узбіччі, а кам’яна сіль (на смузі 300 км). Головні поклади в Мармароській Солотвині над Тисою, в родовищі довжиною 2,2 км, шириною — 1,7, до 400 м глибиною; шари завгрубшки 8 — 30 м, занечищення незначне (2 — 4%).

Найважливіший без порівняння район здобування соли лежить у півн.-зах. частині Донецького басейну. Величезне родовище кам’яної соли б. Бахмута (Артемівського), 45 км завдовжки, 35 км завширшки, площею в 1 500 км²; окремі шари соли завгрубшки на 30 — 40 м; запаси оцінюють на 100-120 000 000 000 т. У тій же частині Донбасу виварюють сіль, головне б. Слов’янського, з озер, криниць і верчень.

Калієві солі залягають у більшій масі лише на галицькому Підкарпатті від Добромиля (на південь від Перемишля) 250 км уздовж Карпат аж до Косова. Найбільші родовища на відтинку Калуш-Стебник-Голинь, 70 — 80 км довжини, 3 — 4,5 км ширини, площа 250 — 300 км², глибина 270 — 500 м, шари соли завгрубшки здебільшого на 4 — 18 та 8 — 10 м. Важливі також родовища Голинь, Моршин, Велика Тур’я. Зложища ще добре не досліджені, можливі нові знаходи. Запаси оцінюють на 250 000 000 т, а то й на 450 000 000 т, себто 20 чи то 40-50 000 000 т чистого калію, що означає усього 1 — 2% світових запасів.

Крім галицьких калієвих солей, сильвініту (18 — 35,5 % калію — K2O) і майніту (11,7 % K2O) є ще бідніший змістовністю (7 — 8 % K2O) ґлявконіт біля Кам’янця Подільського, в Галичині в Жовківщині і Львівщині та ще на півн. сході в просторому многокутнику: Канів — Хорол — Полтава — Костянтиноград — Ізюм — Старобільське — Київ — Канів, може й на Передкавказзі. Нема ще оцінки запасів ґлявконіту та певности щодо його придатности для виробництва штучних угноєнь.

Інші солі здобувають з моря, солоних озер і мінеральних вод. Напр., затока Сиваш (Гниле море), відділена Арабатською косою від Озівського моря, містить у своїй воді й у намулі великі запаси солей. Їх оцінюють на 147 000 000 т хлориду натрію, 4 000 000 т хлориду калію, 17 000 000 т хлориду маґнезію, 13 000 000 т сульфату маґнезію, 300 000 т брому і т. д. З півн.-кавказьких мінеральних джерел уважають за можливе видобувати по кілька тисяч тонн брому, барію і йоду; аналогічне можна мати на увазі й щодо карпатських мінеральних джерел. Ґлявберову сіль можна добувати з Сивашу, з двох гірських озер біля Баталпашинського на Кубані та деяких ін. Роблять її також з кухенної соли з озер коло Геничеського, видобувають і в Бичкові на Закарпатті. З водоростей Чорного моря виробляють у великій кількості йод, а також бром.

Фосфорити є в 2 родовищах: подільському й донецькому. На зах. Поділлі, у Галичині, вони займають смугу 55 км завдовжки, приблизно між Довгим і Городенкою обабіч Дністра, переважно на правому березі (Незвиська); запаси — 33 000 000 т; далі на схід зложища переходять на півн. берег Дністра й займають над його лівими притоками, зокрема над Ушицею, площу на 5 000 км², яка сягає на південь до Басарабії. Запаси оцінювали давніше на 16 000 000 т, але новіші оцінки песимістичніші (ледве 2 — 3 000 000 т). Змістовність подільських фосфоритів висока (35,5 — 36,6% оксиду фосфору P2O5), якість визначна.

Донецьке фосфоритове поле має головні родовища в околицях Ізюму; запаси оцінюються на 30 000 000 т, але якість гірша; змістовність лише 17 — 22% робила продукцію нерентабельною, поки в останні роки не знайдено фабричних способів використовування і низькозмістовних фосфоритів. Зате близькість до промислових осередків кам’яновугільного басейну дає вигідніше положення, ніж подільських родовищ. /1081/

Зложища фосфоритів б. Кролівця над Десною на Чернігівщині доброї якости (20-30% P2O5), але невеликі. Передкавказькі родовища зовсім малі.

Разом запаси України оцінювали давніше на 60 000 000 т, але мабуть треба прийняти меншу кількість. Для великої с.-г. країни цього небагато.






ІНШІ КОРИСНІ КОПАЛИНИ


Інші сировини хемічної промисловости. До вироблення сірчаної кислоти надаються насамперед пірити, але їх на Україні надто мало (спроваджувалися з Уралу). Натомість є в Донбасі на 500 000 т вуглепірити, що їх одержують при збагачуванні вугілля, досі як відпадковий продукт. За браком кращої сировини може бути використаний гіпс, передусім у Донеччині. Борові руди в 4 родовищах на півостровах Таманському й Керчинському (в них 300 000 т бору) і в 2 на Передкавказзі (Мінераловодський район, 30 000 т бору). До хемічної промисловости йшла й половина видобутку крейди (див. нижче), зокрема в Донбасі. Основною сировиною є тут вугілля, не менш як і енерґетичним чинником.

Сировини для виробу фарб, крім вугілля, з дериватів якого виробляють дедалі більше анілінової фарби, залягають передусім на Криворіжжі. Тут є високоякісна охра; її використовувані поклади є ще на Донеччині біля Ізюму, Краматорського та Бахмуту, тоді як великі зложища б. Керчі ще дармують. На Передкавказзі налічують 13 родовищ, але добування провадилося тільки б. станиці Зеленчуцької (Керачей). Міній з найкращого в СССР родовища в Кривому Розі був головним предметом продукції двох невеликих фабрик. Умбра й різні лупаки на фарби всіх кольорів залягають тут у великих кількостях, але їх використовують дуже мало.

Глини й каолін. Глини поширені по всій Україні: ганчарські вогнетривкі, фльориндини та ін.; фльориндинові глини (для очищення мінеральних і органічних олій і товщів) виступають найбільше в Дніпропетровській окрузі, також на Передкавказзі. Вогнетривкі й тугоплавкі глини найбільше поширені в Донецькому басейні (320 000 000 т — родовища Артемівське, Курдюмівка, Часовий Яр, Оленівка) і в Дніпровому коліні (55 000 000 т, 12 родовищ, найважливіше Пологи). Таким чином % з усіх підрахованих запасів (512 000 000 т у 83 родовищах) лежить у промислових областях, що саме найбільше потребують вогнетривких глин. Відома ще низка родовищ на Волині й Закарпатті, але запаси тут не визначені. Продукція найсильніше розвинена в Донеччині.

Каолін залягає на величезній площі Правобережжя від волинських: боліт до Криворіжжя й далі на лівому березі Дніпра від Запоріжжя майже до Озівського моря. Крім того, є менші родовища на Закарпатті й Передкавказзі. З 300 родовищ Центр. України є 130 промислових із запасами 300 000 000 т; каолін залягає тут неглибоко, до 10 м пересічно. Найстаріші, тепер уже тільки »історичні«, Межигір’я б. Києва із відомою старовинною фабрикою порцеляни та Полошки б. Глухова. До найвизначніших тепер належать: Просяна, Бичма, Гейківка, Роздори на Дніпропетровщині; Волноваха в Донеччині; Глухівці, Турбове в Вінницькій області, Новоселище на Київщині. Розмірами запасів і якістю каоліну Україна займає визначне місце в світі.

Будівельні матеріяли й ін. Будівельний камінь на укр. рівнині переважно прикритий чималою верствою лесу. Під поверхню він виходить лише в півн.-зах. частині України, себто на Київщині, Волині, Поділлі, Галичині й Карпатській Україні. Через це видобування його зосереджується в згаданих районах.

На Укр. кристалічній плиті багато ґранітів і базальтів, у Галичині — пісковиків та вапняків; на Закарпатті є ряд кращих сортів каменю. Великі ґранітоломи є в Клесові б. Сарн (також базальти й сієніти), б. Коростишева в Радомишлі, в Гнівані біля Вінниці, в Городищі й Кам’янці на Київщині. Базальт добувають в Івановій Долині б. Костополя та на Карпатській Україні, андезит — на Карпатській Україні. Для мистецьких цілей особливе значення має чорний ґраніт у Боровому б. Сарн, лупак в Овруцькій окрузі та найбільше в Европі родовище лябрадориту б. Горошова між Коростенем і Житомиром. Пісковики Теребовельщини та Карпат, як і вапняки Галичини, широко вживаються для загальнобудівельних цілей. Другим великим джерелом пісковику й вапняку є Донеччина. На Передкавказзі налічують 23 роди добрих будівельних матеріялів із величезними запасами.

Вапняки для виробу цементу залягають найбільше в Вінницькій області (24 000 000 т) та на Миколаївщині (19 000 000 т); ще більше їх у 4 родовищах Сх. Передкавказзя (87 000 000 т), отже в сусідстві цементової промисловости. Натомість із вапняків, найкращих для потреб металюрґії, найбільші 4 родовища якраз у Донбасі: Карекуба (394 000 000 т) і сильніше використовуване — Оленівка (196 000 000 т); тут і дуже добрі доломіти (разом 645 000 000 т). Металюрґійна промисловість Дніпрового /1082/коліна має близько лише гіршої якости вапняки, керчинська — добрі вапняки Балаклавщини (890 000 000 т). Родовищ із першорядним металюрґійним вапняком є разом 12 на понад 1 500 000 000 т. Поза тим вапняки (звичайніші) розкидані по всій Україні.

Мерґелі — найважливіша сировина на цемент, здавна відомі на Кубанщині, між Новоросійським і Тунельною; дуже розвинена близько доброго порту промисловість уже перед першою світовою війною експортувала цемент, в тому числі й за кордон. Ще в 1932 р. тут продуковано (1 000 000 т) удвоє більше, ніж у Донецькому басейні, але запаси становлять тільки 25 000 000 т, тоді як сама Амвросіївка в Донбасі має 78 000 000 т (2/3 всіх запасів України). Ставропільщина має 20 000 000 т, Сх. Передкавказзя — 134 000 000 т.

Мармур є на Поділлі б. Козівки, Радомишля і Кощеватки, може на галицькому Підкарпатті й на закарпатській Мармарощині (Требушани, Новоселиця, Широкий Луг), де його й обробляють. Жорнове й точильне каміння найрясніше на Поділлі — 7 000 000 т у 18 родовищах, як Бандишівка, Могилівського району (3 400 000 т), Букотинка, Чернівецького району (1 500 000 т). Відомі місцевості, де його й обробляють, на Київщині: Трахтемирів, Канів, Чигирин. Також на галицькому Поділлі мають бути великі запаси.

Крейда є зокрема в Донбасі (44 000 000 т у 3 родовищах, саме Біле в Ворошиловградському районі — 33 000 000). Менше зручно розміщені зложища на Чернігівщині (Грем’яченське родовище — 20 000 000 т), у Білгородщині (30 000 000 т) та на Волині. Крейда є сировиною для хемічної промисловости, також для цементової. Найпридатніші для цементової промисловости глини є на Донеччині (Біле, Краматорське родовище, 12 000 000 т), далі в Жмеринському районі Вінницької области (12 600 000 т) і на Приозів’ї (10 500 000 т).

Азбест залягає б. Лабинської на Кубані (10 000 т). Лосняк (слюда) виступає у Полонському районі Кам’янеччини (Глубічок і ще 3 родовища, 1 000 000 т) та на Дніпропетровщині, кварц залягає найбільше в Кристалічній смузі над Дніпром. Кварцити, що надаються на виріб динасу, залягають вигідно для перероблення на Донеччині (19 родовищ, 19 000 000 т), але найбільші родовища б. Овруча на Київщині (33 000 000 т). Разом у 30 укр. родовищах — 61 000 000 т (у Сибірі 455 000 000 т).

Кварцовий пісок для виробництва скла має найвідоміші, добрі й використовувані родовища на Донеччині (Часовий Яр — великі, не обраховані точно запаси, Лисичанське — 5 500 000 т), дуже велике в Олешках на Миколаївщині (15 000 000 т), ще більше в Заморському в Кримі (29 000 000 т). Два кубанські родовища б. Краснодару малі (700 000 т), галицькі скляні піски б. Львова і в Розточчі не підраховані, хоч скляні гути там працюють. Разом Україна має 70 000 000 т кварцового піску, Сх. Передкавказзя — 21 000 000 т. Тим часом сусідня Область Війська Донського б. Ростова має 255 000 000 т кварцового піску, з того одне Дорогівське родовище — 195 000 000 т. Гіпс залягає передусім у Донбасі, зокрема б. Артемівського (14 родовищ, запаси 361 000 000 т). Далеко менші запаси Кам’янеччини (5 родовищ, 45 000 000 т), чималі поклади гіпсу й алябастру на галицькому Поділлі (Болшівці) і на Підкарпатті не підраховані. Більші, ніж у Донеччині, запаси (494 000 000 т) у 5 родовищах Кубані (саме Кам’яномістське Майкопського району має 292 000 000, Екепце — 200 000 000 т), але їх не використовують. Разом досліджено на Україні 30 родовищ із запасами 940 000 000 т. Сх. Передкавказзя має 12 родовищ і 600 000 000 т, з того в 5 родовищах Карачаю 394 000 000 т.

Графіт виступає в 3 групах. Найбільша з них б. Дніпропетровського — 24 600 000 т у 9 родовищах, з того 70% у двох: Велиководяне й Петрове. В прибозькій групі (4 900 000 т) найбільше родовище Завалля. Приозівська група невелика — 700 000 т. Запаси ще не обраховані. Разом графіту в досліджених родовищах 30 000 000 т (давніша оцінка 100 000 000 т). Якість укр. графіту добра, він здебільшого лускуватий (не аморфний), змістовність 17 — 25%, у кращих родовищах — 60-70%.

Сірка є в великій кількості на Поділлі, в малих родовищах на Сх. Передкавказзі; в 1940 р. відкрито сірку в Дрогобиччині (Липки).

Р. Димінський


Література: див. Промисловість.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.