[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 97-99.]

Попередня     Головна     Наступна





КОВАЛЕВСЬКИЙ Максим Максимович (27.08/08.09.1851 — 23.03/05.04.1916) — історик, соціолог, правознавець, політ. діяч. Українець за походженням. Народився в сім’ї поміщика. Закінчив юрид. ф-т Харків. ун-ту (1872), де навчався у відомого фахівця з міжнародного права професора Д. І. Каченовського. У 1872 — 1876 pp. працював у бібліотеках та архівах Берліна, Парижа, Лондона, познайомився з Г. Спенсером, К. Марксом, Г.-Д.-С. Меном. Магістр (1877), доктор юрид. наук (1880). У 1877 — 87 pp. — доцент, згодом професор держ. права і порівняльної історії права Моск. ун-ту. Звільнений з ун-ту за критику рос. суспільно-політ. структури. На 18 років залишає Росію, мешкає у Франції (від 1889 — вілла «Батава» у м. Больє, поблизу Ніцци). Лекції К. (Стокгольм, Оксфорд, Париж, Брюссель, Чикаго, Сан-Франциско) і наукові праці зробили його відомим у Європі. Член численних тов-в, віце-президент (1895), від 1907 р. — президент Міжнародного ін-ту соціології (Париж). Заснував Рос. вищу школу суспільних наук (1901 — 06, Париж), де читали лекції М. Грушевський, Ф. Вовк, М. Туган-Барановський, В. Ленін, В. Плеханов, Е. Дюркгейм, Г. Тард та ін. Повернувшись до Росії (1905), посів каф. у С.-Петербурзькому Політех. ін-ті, заснував і очолив першу в Росії каф. соціології у Психоневрологічному ін-ті, читав лекції в С.-Петербурзькому ун-ті, на Вищих жіночих курсах. З 1914 р. — академік Рос. АН. Брав активну участь у суспільно-політ. боротьбі: депутат 1 Рос. Думи (від Харківщини, співпрацював з укр. фракцією), засновник і лідер партії демократичних реформ, член Держ. Ради (1907). Видавець газети «Страна» (1906 — 07), ж-лу «Вестник Европы» (1909 — 16). Заснував серійне видання «Новые идеи в социологии» (Т. 1 — 4,СПб., 1913 — 14), голова ред. Комісії енциклопед. видання «Укр. народ в его пропілом и настоящем» (планувалось у 4 т., опубліковано 1 і 2-й). Від 1907 р. очолював допомогове товариство ім. Шевченка, брав активну участь у шевченківських днях (1911). Життєве кредо К.: «Треба любити Бога, свободу, рівність ... і прогрес!». Помер у Петрограді.

К. — патріарх фахової соціології в Росії, фундатор рос. соціол. школи права, персоніфіковане втілення соціології у країні, де вивчення цієї науки в ун-тах заборонялося. Особисто знав майже всіх тогочасних видатних соціологів, особливо шанував К. Маркса («дорогий вчитель», «духовний вождь XIX ст.», «великий апостол новітньої соціології»), з яким обмінювався думками і книгами, але гол. «китами соціології» вважав О. Конта і Г. Спенсера. Надбання інших мислителів та напрямків засвоював на основі позитивізму, але, на відміну від Конта і Спенсера, які підходили до історії здебільшого номологічно, покладався на практику. В особі К. органічно поєднувались історик і соціолог: «в історії він соціолог, а в соціології — історик « (Б. Сафронов). Свої виклади ґрунтував на історико-порівняльному методі. Був речником генетичної соціології як науки «про походження суспільного життя та суспільних ін-тів, якими є сім’я, власність, релігія, держава, мораль і право». Висловлюючи оптимістичний погляд на історію, головнішим в останній уважав закон прогресу, кумулятивний результат дії якого вбачав у неухильному зростанні солідарності, зміцненні начал співробітництва (єдності) у суспільстві. Обстоював плюралістичну методологію. Наполягав на визнанні одночасних і паралельних каузальних впливів і протидій. Революцію оцінював як патологію, еволюцію — як норму. Бачив у державі надкласовий орган суспільного співжиття. Вимагав від неї активного втручання в економіку. Політ. ідеал К. — конституційна монархія. Виступав за перебудову Росії на принципі автономії неросійських народів. Бібліографія праць К. налічує 677 позицій.



Твори К.: Общинное землевладение. Причини, ход и последствия его разложения. Ч. 1. Общинное землевладение в колониях и влияние поземельной политики на его разложение. — М., 1879; Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приемы изучения права. — М., 1880; Общественный строй Англии в конце средних веков. — М., 1880; Нац. вопрос в старом и новом свете // Вестник Европы. — 1885. — № 6; Современный обычай и древний закон. Обычное право осетин в историко-сравнительном освещении. Т. I — II. — М., 1886; Первобытное право. — Вып. І. Род, Вып. II. Семья. — М., 1886; Закон и обычай на Кавказе: В 2 т. — М., 1890; Очерк происхождения и развития семьи и собственности. Лекции, читан. в Стокгольмском ун-те. — СПб., 1885; Происхождение современной демократии. Т. I — III. — М., 1895, Т. IV. — М., 1897; Экономический рост Европы до возникновения капиталистического хозяйства. Т. 1. — М., 1898, Т. 2. Английское поместье во второй половине средних веков. — М., 1903, Т. 3. Организация промышленности и рабочий вопрос в средние века. — М., 1903; Экономический строй России. — СПб., 1899; Родовой быт в настоящем, недавнем и отдаленном прошлом. Опыт в области сравнительной этнографии и истории права. Вып. I — II. — СПб., 1905; Современные социологи. — СПб., 1905 (те саме: СПб., 1997); Из истории гос. власти в России. — М., 1905; От прямого народоправства к представительному и от патриархальной монархии к парламентаризму: Рост гос-ва и его отражение в истории полит. учений. Т. I — III. — М., 1906; Очерки по истории полит. учреждений России. — СПб., 1908; Сравнительная история религий как предмет преподавания // Вестник Европы. — 1909. — № 8; Две жизни // Там само. — 1909. — № 6, 7; Как решен был на западе еврейский вопрос. — М., 1910; Социология: Т. І. Социология и конкретные науки об обществе. Ист. очерк развития социологии, Т. II. Генетическая социология или учение об исходных моментах в развитии семьи, рода, собственности, полит. власти и психической деятельности. — СПб., 1910(Т. І. — СПб., 1997); История монархии и монархические доктрины. Лекции. — СПБ., 1912; Прогресс // Вестник Европы. — 1912. — № 2; Герцен и освободительное движение на Западе // Там само. — № 6; Н. К. Михайловский как социолог // Там само. — 1913. — № 4; Можно ли Толстого считать продолжателем Руссо // Там само. — 1913. — № 11; Современные французские социологи // Там само. — № 7; История аристократии: Курс лекций. Вып. I — II. — СПб., 1914; Очерк истории развития социологии в конце XIX и в нач. XX в. // История нашего времени (Современная культура и ее проблеми) / Под ред. М. М. Ковалевского и К. А. Тимирязева. — Т. VIII. — Вып. 27 — 28. — Пг., 1914; Происхождение семьи, рода, племени, собственности, гос-ва и религии // Итоги науки в теории и практике. — Т. X. — М., 1914; Нац. вопрос и ревизионизм // Вопросы мировой войны / Под ред. М. Н. Туган-Барановского. — Пг., 1915; Борьба немецкого влияния с французским в конце XVIII и первой пол. XIX ст. // Вестник Европы. — 1915. — № 10; Шеллингианство и гегельянство в России (К истории немецких культурных влияний) // Там само. — 1915. — № 11; Филос. понимание судеб русского прошлого мислителями и писателями 30-х и 40-х годов // Там само. — № 12; Соперничество немецкого, французского и английского влияний на русскую интеллигенцию с середины прошлого столетия // Там само. — 1916. — № 1; Ранние ревнители философии Шеллинга в России — Чаадаев и Иван Киреевский // Русск. мысль. — 1916. — № 12; [Автобіографія] // Материалы для биогр. словаря действительных членов имп. Академии наук. — Пг., 1917. — Ч. 2; (Листування М. М. Ковалевського з К. Марксом і Ф. Енгельсом) // К. Маркс, Ф. Энгельс и революционная Россия. — М., 1967; Моя жизнь. Гл. 1. Университет (Публ., предисл. и комментарий М. А. Алпатова и Ю. Н. Емельянова) // История и историки. Историографический ежегодник, 1973. — М., 1975;Соч.: В 2 т. — СПб., 1997 (Т. 1. Социология, Т. 2. Современные социологи).



Про нього див.: Вагнер М. Максим Максимович Ковалевский как социолог // Вестник Европы. — 1916. — № 8; Смуток П. (П. Я. Стебницький). М. М. Ковалевский и украинство // Укр. жизнь. — 1916. — № 4 — 5; М. М. Ковалевский: Ученый, гос. и общественный деятель и гражданин. — Пг., 1917; Фатеев Ар. Максим Ковалевский (К годовщине смерти). 1851 — 1916. — Х., 1917; Луппол И. К. Из переписки К. Маркса с М. М. Ковалевским // Летопись марксизма. Т. VI. — М., 1928; Лукичев С. С. Полит. и методологические позиции М. М. Ковалевского // Уч. записки Томского ун-та. Юрид. науки. — Томск, 1957; Сафронов Б. Г. М. М. Ковалевский как социолог. — М., 1960; Ісаєвич Я. Д. Ковалевський і Україна // УІЖ. — 1966. — № 4; Лаптин П. Ф. Община в русск. историографии последней трети XIX — нач. XX в. — К., 1971; Куприц Н. Я. Ковалевский. — М., 1978; Кальев Б. А. М. М. Ковалевский и его исследование горских народов Кавказа. — М., 1979; Лоренцевич И. Г. Плюралистическая теория М. М. Ковалевского // Социол. мысль в России. Очерки истории немарксистской социологии последней трети XIX — XX в. / Под ред. Б. А. Чагина. — Л., 1978; Сафронов Б. Г. Ковалевский Максим Максимович // Русск. философия: Словарь / Под общей ред. М. А. Маслина. — М., 1995; М. М. Ковалевский в истории русск. социологии и общественной мысли / Отв. ред. А. О. Биронов. — СПб., 1996.



Бібліогр.: Емельянов Ю. Н. Библиография трудов М. М. Ковалевского // История и историки. Историографический ежегодник, 1980. — М., 1984.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.