[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IV. Примітки. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ IV     Примітки     Наступна





Примітки до мапи.




Українські землі в складі Польсько-Литовської держави перед 1569 роком.


Подана мапа має на метї представити полїтичний і адмінїстраційний подїл українських земель, які стояли під властию в. кн. Литовського й Польської корони, перед р. 1569.

Грубшою синьою смугою означені границї держав — Польщі, в. кн. Литовського, Угорщини й Волощини.

Границя в. кн. Литовського з Польщею означена головно на підставі обводу границь 1546 р. (виданий Доґєлем п. н. Limites regni Poloniae et m. d. Lithvaniae, 1758, і вдруге в І т. Археографического сборника документовъ относ, къ исторіи СЂверозап. Руси, 1867). Се дуже докладне означеннє границь, але перенести його на папір не так легко, бо воно переважно означає границю ріжними хороґрафічними вказівками, або й такими як знаки на деревах, і т. и. Щоб перенести його докладно на мапу, треба-б спеціальнійших дослїдів, і сим досї нїхто не займав ся. При тім воно доводить границю на північ до Воіня тільки (чи властиво починає відти). Для дальшої границї на півночи див. актовий матеріал зібраний у Любавского Областное дЂленіе c. 180-90; його можна до певної міри контролювати матеріялом (пізнїйшим) зібраним в звісній працї Baliński i Lipiński Starożytna Polska т. III і IV (воєводство Підляшське й Берестейське). Для означення Ратенсько-любомльського клину окрім обводу 1546 р. маємо люстрації сих староств — Любомльського й Ратенського з 1563 і 1569 рр. — Архивъ Югозап. Россіи ч. VII т. II і Жерела до історії України-Руси т. VII. Для границї Волини з Белзькою землею і Галичиною — поборові реєстри в XVIII і XIX т. Zródła dziejowe. Для полудневої части литовсько-польської границї — на пограничу воєводства Подільського з Браславським маємо пізнїйше розграниченнє, 1570 р., видане мною в Архиві Югозап. Россіи VIII. 1 ч. 122. Для сеї границї див. іще мою працю: Барское староство, й додану до неї мапу.

Природна границя Польщі з Угорщиною — Карпатський хребет, не підлягала в сїй части змінам, так само як і Днїстер — границя з Волощиною. Границю на Покутю дає люстрація 1563 р. — Жерела до історії України-Руси т. I, Староство Снятинське: вона відповідає нинїшній границї Галичини й Буковини, про її зміни в давнїйшім новійша розвідка д-ра Кордуби: Молдавсько-польська границя на Покутю до смерти Стефана Вел., 1906 (Науковий збірник присьвячений проф. Грушевському).

Границю в. кн. Литовського з Московщиною уставив трактат 1503 р. — Памятники дипломатическихъ сношеній Московскаго государства съ польско-литовскимъ т. І (Сборникь истор. общ. т. 35) c. 398-9, але тут не вказано границї в лївобічній Українї. Пізнїйші описи литовських границь з Московщиною, з 1520-х рр., видані в Документах архива министерства юстиціи (І c. 62 і далї)(Видавець датує їх „коло р. 1523", Любавский в своїй працї (Обл. дЂленіє c. 288) звязував з спором про границї 1529 р.) дають детальнїйші вказівки що до української границї від Любеча до верхів Сули, але все таки дуже загальні, особливо в полудневій части, між Десною і Сулою, бо осад було тодї тут дуже мало, а хороґрафічні означення і не численні, і не легко їx на мапу перевести. З кінцем XVI в. одначе при новій кольонїзації лївобічної України ся кольонїзація досить значно переступила стару границю й опанувала Посемє, притягаючи його до переяславських займанщин. Давнїйшу границю на полудневім сходї вказує запись в Актах Зап. Россіи II ч. 199: в серединї XV в. вона доходила до Донця, і тут, в полуднево-східнїм кутї, мабуть, не змінив її й трактат 1503 р. Пізнїйші вказівки про неї дають московські описи степової сторожі — нпр. Акты Москов. госуд. І ч. 18; див. ще у БЂляєва О сторожевой, станичной и полевой службЂ на Польской УкраинЂ Московскаго государства — Чтенія московські 1846 кн. III.

Границї воєводств означені синьою лїнїєю тоньшою, границї земель і повітів, на які подїляли ся воєводства — лїнїєю перерваною.

Для означення границь Руського й Белзького воєводств в XV в. дають матеріал Akta gr. і ziem. т. XI-XIX; на жаль сей матеріал досї нїким близше не оброблений з історично-ґеоґрафічного становища. Для XVI в. мав я при першім виданню сього тому белзькі податкові реєстри 1535-40 рр. в рукописній копії, спорядженій мною для Археоґрафічної комісиї Наук. тов. ім. Шевченка XVIII; том Zródła dziejowe д. Яблоновского зявив ся занадто пізно, аби міг бути використаний. Видані в нїм поборові реєстри Галичини, Белщини й Холмщини дають тепер можність визначити докладно границї воєводств, і границї земель, на які дїлило ся Руське воєводство, і повітів, на які дїлили ся землї Холмська і Белзька; границї сих земель і повітів означені лїнїєю перерванною (Львівська, Галицька, Перемишльська, Сяніцька і Холмська земля Руського воєводства, Холмський і Красноставський повіт Холмської землї, Белзький, Грубешівський, Грабовецький і Любачівський повіт Белзького воєводства). Лекшим кропкованнєм визначив я границю повіту Жидачівського, званого також землею Жидачівського, й повіта Теребовельського.

Поборові реєстри галицькі й подільські, видані в XVIII і XIX тт., дають можність докладнїйше нїж давнїйше визначити границю воєводства Подільського з Руським. Розграниченнє Камінецького й Летичівського повітів подав я по розграниченню 1612 р., отже пізнїйшому — див. мапу в моїй книзї: Барское староство.

Границї підляшських повітів і Берестейщини (Берестейського староства разом з староством Кобринським) означив я на підставі матеріалу зібраного у Любавского ор. c. та Балїньского і Лїпіньского. Границї Пинського князївства означені на підставі працї Ол. Грушевського: Пинское ПолЂсье, частина II (1903); для докладнїйшого одначе означення кобринсько-пинської границї в її північній частинї матеріалу тут бракує, так що приходить ся означити її гіпотетично. Волинсько-пинська границя, може в звязку з відірваннєм Ратенсько-ветельської волости, а може й ще по давнїйшим традиціям, підлягала змінам. Волости Льбязька й Чернечгородська в XIV в. належали до Володимира, й ся традиція жила ще в XVI в. (див. у Любавского c. 192), але по розмежованню 1565 р. зачислені до Пинська. Тодї з сформованнєм Пинського повіта були прилучені до нього також округи Городка й Турова, себто територія, що лежала між Пинським князївством і воєводством Київським з його Мозирським повітом — див. „Описаньє повЂтовъ и границъ" з 1565 р. у Любавского Литовско-русскій сеймъ дод. 55. На мапі я означив лїнїю границї Берестейського воєводства, кропками — границю, Берестейщини (разом з Кобринським князївством) і Пинського князївства, по сьому розмежованню, а лекшим пунктїром означив старшу волинську границю. Завважу, що місце Чернечгородка вірно вказав д. Довнар-Запольський в статї Изъ исторіи литовско-польской борьбы за Волынь (с. 9 — теп. с. Городок), тим часом як Любавский дав хибне місце йому.

Теж саме „Описаньє" 1565 р. подає також границї Волини і Київщини, а також границї поодиноких повітів київських і волинських, хоч подекуди вони дуже загально і неясно вказані — нпр. північні границї Пинщини або Мозирського повіту. Кілька орїєнтаційних точок або осад — як могила Гончариха (про неї спеціяльна замітка моя в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. X). Баранівка й Чортория на Случи, Стрільсько на Случи-ж (гранична осада Пинського повіта) і т. и. умисно означив я й на мапі. В деяких точках дають близші вказівки поборові реєстри волинські й київські, видані в XVIII і XX тт, Zródła, й пізнїйші витяги з трибунальських актів тамже в т. XXII. В подробицях вони не всюди відповідають розграниченню 1565 р., і я вважав за лїпше супроти сих змін тримати ся сього акту. Дрібнїйшим кропкованнєм означив я ваганнє границї Володимирського повіту з Луцьким. Границя Київського і Овруцького повітів з Мозирською й Брагинською волостию стала границею воєводства Київського з прилученнєм його до Корони, коли волость Мозирська й Брагинська відійшли від нього, зіставши ся в складї в. кн. Литовського (воєводство Минське).

Границю Київського воєводства з Браславським дуже докладно описує згадане разграниченнє Браславщини з 1570 р., але ся границя по Роси була досить ілюзорична, і в дїйсности, в міру того як київська кольонїзація переходила за Рось, землї за Росею, що давнїйше, з-поконвіку до Київа належали, почасти переходили знову в залежність від Київа. З побожських городів Божський означено гіпотетично, місце Сокольця навіть близше означити трудно. Натомість місце Каравула звісне тепер докладно, див. про нього замітку Антоновича в Кіев. Старинї 1896, X і мої доповнення в Записках т. XVI c. 6.

Взагалї для історичної ґеоґрафії сього часу, а історії адмінїстраційного подїлу — спеціально, до недавна дуже мало було зроблено і тільки в останнїх десятолїтях почали зявляти ся цїннї працї на сїм полї. Для земель в. кн. Литовського чимало цїнного матеріалу зібрано (але не оброблено вповнї відповідно) в цитованій книзї Любавского Областное дЂленіе и провинц. управленіе в. кн. Литовскаго, гл. II; до неї додана й старанно зроблена мапа, але в нїй чимало є й недокладностей і довільних змін — нпр. зовсїм іґнорований любомльсько-ратненський клин. Історично-ґеоґрафічні цїли має звісне поважне видавництво Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym Яблоновского і Павіньского (ródła dziejowe, від т. XII почавши), але так як воно оброблене й обробляєть ся, для історичної ґеоґрафії дає воно тільки сировий матеріял, а розвідки говорять про границї земель і повітів здебільшого так загально, що се дає дуже мало реального. Історичні мапи Яблоновского, видані ним як ілюстрація до сих матеріалів в 1904 р. п. т. Atlas historyczny Polski, epoka przełomu z w. XVI na XVII, dział II: ziemie niskie rzeczypospolitej, становлять дуже цїнний набуток. Але так як їх маємо тепер — без всякого коментаря, без означення джерел, без хронольоґії, без відріжнення гіпотетичного від документованого — мапи сї не вповнї осягають своєї мети. З старших публїкацій лишається найцїннїйшою згадана публїкація Baliński і Lipiński Starożytna Polska. Новійша книга Z. Gloger Geografia historyczna dawnej Polski, друге виданнє 1903, не має найменьшої вартости — се популярна, слабенько зроблена компіляція. Так само Коneczny Geografia historyczna Polski, 1905 (Biblioteka Macierzy polskiej, Льв.).

Атласи й мапи Plater Atlas historique de la Pologne, Познань, 1827; Lelewel Atlas historyczny do dziejów polskich, Вроцлав, 1844; Chrzanowski Karta dawnej Polski, Париж, 1859; Niewiadomski Atlas ao dziejów Polski, Варш., 1899. Історичних мап Польщі з'являло ся багато, новійші: W. Heck Мара hist. Polski, 2 вид. 1896; І. Babirecki Mapa rzeczyposp. Polskiej, 3 вид., без року; Polska w XV, XVII і po kongr. wiedeńskim, Kp. 1899.

Давнїйший картоґрафічний матеріал: Лянскоронскій Иностранные карты и атласы XVI и XVII вв. относящіеся къ Южной Россіи, Київ, 1898 (з Чтеній київ. істор. товариства); йогож Гильомъ Левассеръ де Бопланъ и его историко-географическіе труды относительно Южной Россіи, К., 1901. Adelung Ueber die älteren ausländ. Karten vоn Russland bis 1700. Rastawiecki Mappografia dawnej Polski, Варшава, 1846. Кордтъ Матеріалы по исторіи русской картографіи, I, К., 1899. Rizzi Zannoni Carte de la Pologne, divisée par provinces et palatinats et subdivisée par districte, 1772.











Попередня     ТОМ IV     Примітки     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IV. Примітки. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.