[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ I. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ VII     Розділ I     Наступна





І. Східно-полуднева Україна в XV-XVI вв.


ЗАГАЛЬНИЙ ПОГЛЯД, СПЕЦІАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС СХІДНО-УКРАЇНСЬКОГО ЖИТЯ, ТРУДНОСТИ ДОСЛЇДЖЕННЯ.



Той процес еволюції відносин економічних, суспільних, культурних, національних, який характеризує литовсько-польські часи XVI-XVII віки української історії 1), розвивав ся головно в західнїх і північно-західнїх українських землях. Сї землї близші були до вихідних точок тих нових течій, нових факторів, під впливом яких зміняло ся й розвивало ся тодїшнє українське житє; сї фактори опанували тутешнї землї повнїйше й глубше, знайшовши або сотворивши собі певні опорні точки в самім складї житя, самих відносинах сих земель в видї певних созвучних національних і суспільних елєментів самого громадянства. Але чим дальше на схід і східнє полуднє, тим слабли ті підстави, на яких опирав ся розвій нових відносин, і ті ріжнородні течії — чи в сфері еволюції суспільно-полїтичної, чи в процесї економічнім, чи культурно-національнім, які так глубоко проникали в відносини й житє західнїх українських земель, все слабше проявляли себе тут, зводячи ся майже або й зовсїм на нїщо на крайнїй східнїй та східно-полудневій періферії українських земель.

Слїдячи сї процеси на підставі матеріалів з західнїх українських земель, я зазначував звичайно і ті ослаблені форми, в яких проявляли вони себе в східнїх українських землях. Але самими сими ослабленими формами економічних, чи суспільних, чи культурно-національних процесів, в яких проявляла ся сучасна еволюція західнїх українських земель, розумієть ся, не вичерпувало ся житє і відносини земель східно-українських. Наслїдком відмінних обставин, воно проявляло себе і в самостійних та ориґінальних формах, які в сумі надавали тутешньому житю кольорит і характер глубоко відмінний не тільки від центральних земель в. кн. Литовського, чи Польського, але навіть і від західнїх українських земель. Тут, „яко на Українї”, на окраїнах, періферіях державного, суспільного, культурного житя Польсько-литовської держави не тільки не можна було строго тримати ся утертих шабльонів і формул правного, економічного чи культурного житя сеї держави, але треба було рахувати ся з явищами, відносинами, формами ориґінальними, тубильними, „українськими” 2). І коли в попереднїх столїтях, наслїдком кольонїзаційної й економічної слабости сих земель сї явища й прикмети тубильного, східно-українського житя мали значіннє й інтерес тільки місцевий, то почавши з останньої чверти XVI в. вони набирають все більшої сили. Сильний кольонїзаційний зріст Східньої України вливає нові сили в форми, в змагання й напрями тутешнього житя. Він же викликає похід сюди привілєґіованих елєментів і з ними — атрибутів і норм, вироблених змаганнями привілєґіованих верств Польсько-литовської держави. Але східно-українське житє, житє народнїх мас спеціально, набираючи сил, починає формувати ся й кристалїзувати ся в рішучій, різкій опозиції до шляхетського житя, що тепер сунуло на нього, та до устрою й права шляхетської республїки, якою стала Польсько-литовська держава. І в міру того як сї опозиційні елєменти стають дужчі, численнїйші, Східня Україна здобуває значіннє огнища опозиції, противного полюсу для всього державного, економічного, культурного, національного складу Польської держави: для шляхетського права, шляхетського панщинного господарства, шляхетської католицької польської культури, шляхетського польського панування взагалї, й спеціально — його панування над елєментом українським. І коли східно-українські опозиційні антишляхетські елєменти входять в конфлїкти, а далї підіймають і свідому боротьбу з шляхетським устроєм, — ся боротьба набирає принціпіального значіння, і що далї все більше стає ясним, що ся боротьба має рішити питаннє: бути чи не бути шляхетсько-католицько-польському панованню, шляхетському праву і панщинному господарству на українській землї взагалї.

І от прослїдивши в кількох томах можливо докладно, під якими впливами полїтичними, соціальними, економічними, культурними складало ся й формувало ся житє західнїх і північно-західнїх українських земель сих столїть (від половини XIV до половини XVII в., чи до другої четверти або до початків XVII в. — як у якій сфері) — ми повинні звернути ся тепер з отсим до земель східно-українських. Дещо ми вже зробили: ми знаємо які елєменти вносили в тутешнє житє право та суспільно-полїтичний устрій вел. кн. Литовського, потім Польщі, в якім напрямі впливала на східно-українські землї суспільна та економічна еволюція сих держав. Тепер нам належить прослїдити й оцїнити силу сопротивлення сим впливам, яка випливала з обставин, з житя східно-українських земель, і те — що противставляло се житє впливам, формам і нормам права і житя польсько-литовського (польського в останнїй сумі).

Се завданнє дуже важне й привабне з становища історика українського житя. Воно має більший інтерес, як те слїдженнє змін, модифікацій українського житя під впливами польського права чи полїтики. Там український елємент займав ролю пасивну, підпадаючи, угинаючи ся під тими чужими й ворожими йому впливами. Тут він виступає активно-відпорним супроти чужих виливів і творчим, орґанїзаційним. Тим більшої уваги варті обставини, в яких він тут себе проявляв, і прояви, в яких він себе виявляв.

Але завданнє се стрічаєть ся з величезними трудностями — в недостачі джерел. До середини XVI в. ми знаємо про житє східно-українських земель дуже мало, а для столїтя від середини XIV в. до середини XV в., так само як і для попереднього — від середини XIII до серед. XIV — таки так мало, що трудно собі й представити. Тим часом в тих столїтях в сїм житю пройшли переміни важні, глубокі, які відмінили тутешнї обставини глубоко й сильно в порівнянню з ранїйшим, досить добре нам звісним житєм київських часів.

Приходить ся збирати найдрібнїйші звістки, натяки, припадкові подробицї на протягу кількох столїть з цїлого простору східно-українських земель від Хмельника до Путивля, від київського Полїся до чорноморського побережа, та доповняти їх щедро виводами ретроспективними, з матеріалів пізнїйших — другої половини XVI і першої XVII в., щоб зложити собі якийсь образ тутешнїх обставин і загальної еволюції тутешнього житя.








Примітки


1) Їй присвячений том V і VI Історії України-Руси.

2) Як я вже мав нагоду вказувати (в І т. Історії України, вид. 2, с. 2) слово „україна” в старих українських памятках, як лїтопись Київська і Галицько-волинська (XII-XIII вв.), уживається в загальнім значінню пограничної землї. В XVI в. ся назва спеціалїзуєть ся для середнього Поднїпровя і з часом стає не тільки технїчним виразом, але й власним іменем для східно-полудневих українських земель (Поднїпровя з середнїм Побожем).











Попередня     ТОМ VII     Розділ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ I. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.