[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ V. Стор. 6.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ V     Наступна





ОСТРЯНИН В РОМЕНЩИНЇ, ТАБОР ПІД ЛУКОМЛЕМ, СТРАТЕҐІЧНИЙ ПЛЯН ОСТРЯНИНА, ПОВСТАННЄ НА ПРАВОБЕРЕЖУ, НОВИЙ НАСТУП ОСТРЯНИНА НА ЛУБНЇ, ПОГРОМ СЕКИРЯВОГО, БИТВА ПІД ЖОВНИНОМ, ОСТРЯНИН КИДАЄ ВІЙСЬКО, ВИБІР ГУНЇ, ПЕРЕГОВОРИ.



Винищеннє Путивльцьового війська, хоч позбавило повстаннє сильного і цїнного контінґенту, але затримавши польське військо, дало тим часом Острянинови змогу відітхнути від лубенської битви і привести своє військо до порядку. Польська армата рішучо не переносила стрільби, і після канонади, заданої Путивльцеви, знов розлетїли ся ложа гарматні, так що гармати прийшло ся взяти на вози і відвезти до Лубень, і там їх півтора тижнї осаджувано і оковувано наново. Треба було також відставити постріляних і хорих. Все се затримало Потоцкого до 20-х днїв ст. ст. мая, а Острянин тим часом нагородив свої утрати свіжими силами. З приходом його підняло ся все порічє горішньої Сули, „особливо Роменщина, з котрої пристало до нього до десятка тисяч хлопів”, поріча Хорола і Псла, все пограниче з Слобідщиною.

По словам Хшонстовского, що в своїй записцї оден тільки дає нам відомости про сей епізод, — Острянин властиво мав іти через Ромен на Сїверщину, але такий зріст сил вплинув на нього так, що він змінив свій плян і від Сенчі скрутив на Хорол. Хоролом пройшов у низ до Миргорода і тут запровіянтував свою армату, наробивши пороху з великих старостинських запасів селїтри. Тодї пройшов звідси над Сулу і тут зайняв позицію під Лукомлєм, „в трьох великих милях низше Лубень” (21 кільом. в простій лїнїї).

Се був зручний марш — ним в значній мірі поправляла ся попередня помилка. Зайнявши позицію понизше Лубень, Острянин задержував свобідне сполученнє з Поднїпровєм і Запорожем, а при певній зручности і сприятливих обставинах міг сподївати ся відрізати польське військо від Днїпра і не допустити до нього нових помочей. В сїм, очевидно, й лежав стратеґічний плян козаків, на скільки можемо слїдити за ним по польським реляціям. В Лукомлю Острянин заложив сильний табор, „обкопав ся міцно, і роспускав звідти ріжні чати, нїчого не пропускаючи до війська, бо зайняв усї дороги”. Перервав тим способом полученнє з Переяславом і Биковим, так що польський обоз в Лубнях незабаром став відчувати брак довозу. Скидан же двічі підсилав сильнї подїзди під сам Переяслав, намагаючи ся знищити сю кватиру реєстрову, — важну позицію, що підтримувала сполученнє між Лубнями і лївим побережем Днїпра.

На правобережу стояв тодї гетьман Потоцкий, котрого наглив і король, і лївобережне військо, щоб скорше прибував, а він чекав ще війська, не маючи з чим іти. Ішов Ярема Вишневецький, з великим військом, зібраним ним спільно з свояками, щоб вирвати свої заднїпрянські землї з рук повстанцїв. Лївобережні війська нетерпляче чекали їх, і для них в високій мірі важно було, щоб дороги лишили ся свобідні. Полишена в Переяславі залога під проводом Хшонстовского тримала ся обережно і не давала розірвати полученнє з Днїпром. Але по Днїпру Острянин велїв понищити перевози, і се було сповнено, не вважаючи на всї заходи Хшонстовского, щоб тому перешкодити.

На правім боцї зібрали ся великі купи своєвільників, до пяти тисяч, як каже Хшонстовский. Окольский називає провідником тамошнього бунту Солому; гетьман Потоцкий, оповідаючи в своїй реляції про напад сих своєвільників на Київ, зве їх провідником Нестора Бардаченка. Повстаннє ширило ся під самим боком польских хоругов Потоцкого — „порозсилали по містах і по всій Українї, аби знали про їх успіхи з Ляхами, збирали ся й собі та били всїх своїх панів-Ляхів”. Великі маси збунтованого селянства йшли до повстанцїв з Уманщини, з тих нових займанщин і „слобід”. Пізнїйше чуємо про сильне повстаннє в тилу лївобічного війська, в Сїверщинї, підстароста чернигівський виступив против своєвільників, але вони його погромили і сам він наложив головою в сїй битві 1). Правий Днїпровий берег був в руках повстання майже до самого Київа, перевози захоплені і понищені.

30 мая с. с. Бардаченко з кількома тисячами своєвільників рушив на самий Київ. Се дуже затрівожило Поляків, бо як-би удало ся йому опанувати Київ і понищити тутешнї перевози, — справдї могло-б перервати ся полученнє лївобережного війська з правобережним. Хшонстовский післав від себе до Київа малий віддїл війська, але він був за слабий, щоб противстати козакам, тим більше, що з боку Киян „не було щирої помочи”. Залога мусїла замкнути ся в замку, а козаки почали рубати і палити байдаки і пороми. Але наспіли на те несподівано хоругви Лаща і взявши козаків в два огнї, збили їх і загнали на „острів під Чорториєю”. Слїдом прийшов і Потоцкий, до котрого дали знати про сю небезпеку, і обсадив київську переправу своїм військом. Козаки пішли вниз Днїпром, Потоцкий став ладити ся за Днїпро. Ще скорше перейшов Днїпро Вишневецький, при кінцї мая ст. ст., спішачи ся до своїх лубенських маєтностей 2).

Острянин, прочувши про похід Вишневецького, рішив спробувати знищити Ст. Потоцкого, не давши йому зійти ся з Вишневецьким. Він розпочав з Ст. Потоцким переговори, через його пахолка, захопленого в дорозї; заявляв охоту закінчити повстаннє, коли Поляки привернуть переяславську, або хоч куруківську умову. Скидан прислав переказати, що готов передати ся до Поляків, коли йому заручать амнеетію; те саме переказав і військовий писар Себестянович 3). Потоцкий вважав се симптомом депресії від вилазки, котру вчинив перед тим, з 22 на 23 мая ст. ст. Але правдоподібнїйше, що се козаки хотїли здурити Ляхів, задумуючи новий плян. Серед тих переговорів Острянин перевів військо з Лукомля на Снїпород, зіставивши в лукомськім таборі тільки частину війська для оборони. Нова позиція, котру він зайняв, між Яблуневим і Лубнями, лежала майже просто на захід від польського табору, на дорозї Вишневецького до Лубень. Одному з найвизначнїйших полковників, Секирявому, Острянин поручив зайти від заходу, захопити коней з польського табору, а потїм засїсти Лубнї і відти вдарити на Поляків, щоб у два огні взяти їх з Острянином

Сей складний плян одначе розлїз ся, принїсши тільки нові утрати козацькому війську. Насамперед Вишневецький наспів скорше, ніж його сподївали ся і вже 29 мая прийшов під Лубнї. З ним було всього до трох тисяч війська ріжного роду. Осмілений такою значною підмогою, Потоцкий з Вишневецьким рушив під Снїпород і зачав зводити тут битву з Острянином, а далї притягнув армату і розпочав канонаду. Острянинове військо, що покладало ся на діверсію Секирявого, дуже було тим збентежене, і коли запала ніч, воно на швидку, покинувши тяжкий обоз, з самою арматою вернуло ся до лукомського табору. Поляки рішили йти за ним слїдом, тільки що переправа через болотнистий Снїпород робила великі трудности: тому післали наперед частину кінноти наздогін, а самі зайняли ся переправою.

Тим чаcом Секирявий, не мігши нїчого зробити коло польського табору за тим скорим приходом війська Вишневецького, покинув Лубнї і пішов до Острянина на Снїпород, не знаючи нїчого про його відступленнє. От і наскочив на Поляків зовсїм необачно і для такого старого і досвідченого вояка — конфузно. Був то давнїй козак, свідомий моря, проводир бунтів; умів богато зрад 4) і чарів — на повітрє, на стрільбу — ,але кому йде на погибіль, і ворожка допоможе”, іронїзує Окольский якимсь, видно таки українським прислівєм. Він каже, що підійшовши під польський табор в ночи, Секирявий, аби розглянути ся, що то за військо, відійшов від свого полку, аби гук йому не перешкоджав, вилїз на дуб і так розглядав ся; але в тім помітили його реєстрові козаки, вхопили й приставили до польського війська. На допитах розповів богато цїкавого. Казав, що Острянин не думає довести сю війну до кінця — хоче утїкти до Білгороду, і вже туди вислав жінку і він і иньша старшина — з під Лукомля він уже двічі тікав, але кождого разу козаки його здогоняли і потім під пильним доглядом тримали його й иньших. Оповіданнє не дивне: по торішній видачі Павлюка і ще новійшому фактї — видачі Путивльця, досить натурально було, що старшина оглядала ся зчаста на заднї...

Військо Секирявого тим часом, зіставши ся без свого ватажка під носом у Поляків, кинуло ся рятувати ся, як можна. Поляки взяли ся їх ловити і здогоняти. Одна частина, коло тисячі козаків, сховала ся в пасїцї і тут так добре укріпила ся, що польське військо добувало їх відти цїлий день, але нїчого не зробило і мусїло їх так покинути. Не так пощастило натомість иньшим: їх надибали Поляки під Яблуневим. Козаки, побачивши ворога, зробили собі засїку при болотї і як Поляки зачали на них натискати, відступили ще далї на болота. Поляки хвалили ся, що не випустили нїкого — всїх повитягали з болота і голови постинали; се може й не так було вірно, але в кождім разї забава коштувала чимало і самому польському війську, бо богато їх при тім погинуло. „Полїг великий інжінер і капітан кн. Домінїка (Заславского), полягло чимало офіцерів і піхоти” 5). З другого боку, сї лови на козаків Секирявого, зайнявши цїлий день польському війську (31/VI с. с.), попсували його плян — іти за Острянином наздогін і погромити його.

Вислана наперед кіннота, налетївши на Острянина, наробила переполоху, але коли за нею не показало ся більшого війська, Острянин прийняв її цїлим військом так гаряче, що вона мусїла тїкати чим дужче на Миргород і відти на Лубнї до своїх. Та коли потім прийшла відомість про погром Секирявого і його сумну долю, се зараз захмарило настрій в козацькім таборі. Як оповідали язики, Острянин знову хотїв вернути ся до давнїйшого пляну — іти вгору Сулою на Ромен, за московську границю. Але „чернь” не хотїла сього і настала на старшину, аби йти Сулою в долину, на Днїпро, близше до Запорожа і до Скидана, що пробував в Чигринщинї, роблячи порох для війська.

Спалили міст на Сулї; щоб утруднити перехід польському війську, і рушили табором вниз Сулою, під Жовнин. Одначе передовому польському полкови удало ся захопити міст ще не знищеним, і польське військо переправило ся без клопоту і пішло за Острянином слїдом. Козаки йшли скоро, день і ніч, і Поляки здогонили їx уже понизше Жовнина, недалеко від устя Сули, на світанню в недїлю 3 (13) червня. Ударили на козацьке військо від разу, щоб не дати йому отаборити ся. Завязала ся горяча битва. Козаки не були приготовані до битви і раптовим натиском польській кіннотї удало ся розірвати козацький табор. Влетїла в його середину, захопила кілька гармат козацьких (одначе мусїла ix кинути на місцї і козаки забрали їх назад). В козацькім таборі, по словам Поляків, підняла ся панїка: частина козаків кинула ся на болота, шукаючи там укритя. Острянин з кінним військом покинув табор „при однім бунчуку” і перейшовши на правий бік Сули, пішов геть 6). Згодом стрічаємо його в Слобідщинї 7), куди, як зачуваємо, вибирав ся з самого початку повстання не сам тільки він оден, але богато й иньшої старшини і козаків, що вважали справу повстання непевною, або й безвиглядною. На сїм пунктї, правдоподібно, йшло ваганнє і боротьба двох ріжних течій в повстанню, і тепер коли справа знов здавала ся такою непевною, Острянин з однодумцями таки рішучо покинули повстаннє, щоб шукати свобіднїйшого і затишнїйшого житя за московським кордоном 8).

Сецесія Острянина не викликала в козацькім війську панїки. Провід взяли двоє старшин Кудра і Пешта 9). Зараз замкнули наново розірваний табор; захопили в середину і польські хоругви, що залетїли були в глубину табору, та взяли їх в кілька рук. Вишневецький, побачивши, в яку біду ті впали, почав штурмувати козацький табор, щоб визволити з нього своїх. Ударив раз і два, але козаки не уступались; аж за третїм разом удало ся йому прорвати табор на стільки, щоб дати тим полоненим хоругвам відти вирвати ся. Вирвали ся, але з величезними утратами. Тріумфальний день польського війська закінчив ся сумом: „полягло так багато і товариства — рицарства — кварцяного і панського, що великий жаль не дав їх вичислити”, записує Окольский.

Ніч перервала битву. Козаки зайняли виступ, котрий творить тут Сула, своїм викрутом обливаючи його майже з усїх сторін. Стомлене військо взяло ся за лопати і всю ніч працювало над його укріпленнєм. З тої сторони, де не було ріки, висипано вал. Гетьманом вибрано знову Дмитра Тимошевича Гуню, героя торішнього відступлення від Кумейок. Приготовили ся до оборони. Завзято готовило ся також до дальшої боротьби і польське військо. Против козацького валу насипало свій вал, поробило шанцї зовсїм під самим козацькім табором. Другого дня (4/VI c. c.) розпочало канонаду; вона дуже докучала козакам, забиваючи людей і коней і серед лїтньої спеки творячи неможливе трудне повітрє, яке навіть Полякам докучало, а що вже козакам. Козаки прислали парляментаріїв, „просили милосердя” і переговорів. Поляки представляють се депресією, з котрої вивела козаків слїдом одержана відомість про Скидана. Можливо одначе, що з самого початку се була тільки тактична штука з їх сторони, щоб перервати канонаду і краще урядити ся за той час.

Для переговорів вислано хорунжого браславського Дзика. Але зараз серед перших розмов, кажуть Поляки, прийшла до козаків відомість, що до них уже підходить з-за Днїпра Скидан, висланий перед тим з свіжими припасами і силами. Старшина вирікла ся переговорів і казала парляментаріям відїхати, вимовляючи ся тим, що нема з ким говорити: треба, щоб з польської сторони до переговорів стали якісь поважнїйші особи, а тепер нема нї одного сенатора, нема з ким трактувати. Далї жадали, щоб їм видано провідників льояльних реєстровцїв — Іляша, Захарія, Залєского, Ворону, Левка Канївського, вернено армату забрану під Кумейками, а на старшинстві затверджено того, кого вони собі виберуть — тодї вони приступлять до дальших переговорів. Дзик став пригадувати їм, що вони ж самі просили милосердя і переговорів, а не Поляки, але козаки не дали йому говорити, закричали: „Дику, йди, щоб з тебе диковиння не було!” Велїли їхати зараз, а як тільки він відїхав на оден стріл з лука, почали стріляти. Потім вчинили зараз приступ до польського табору — правдоподібно на те, щоб відтягнути увагу польського війська від Скидана, з котрим мали зійти ся.

Одначе сей спосіб не удав ся. Польське начальство, повідомлене про Скидана, вислало проти нього реєстрових і частину польського війська і вони в жаркій битві відгромили Скидана і понищили його човни; самого Скидана тяжко пострілено і повезено назад до Чигрина. Кілька день пізнїйше з тріумфом приставлено його півживого гетьману Потоцкому на його приїзд. Скиданові люде одначе не розбігли ся: за кілька день то мабуть таки вони прибили ся в кількох тисячах до козацького табору, коли той перекочував на устє Сули.

Власне се вразило гетьмана Потоцкого, коли він прибув в тих днях під козацький табор — ся невгасима енерґія повстання, яка приганяла все нові й нові маси зревольтованого народу в ряди повстання, нагороджуючи всї страти.

„За ласкою божою і щастєм королївським поводило ся нашим добре кілька разів: багато разів сильно громили ту своєволю, табори їх міцно розривали, їх самих по кілька тисяч вирубали — але щож! як їх одного дня згине стільки, зараз другого третього дня на те місце прибуває ще більше тої своєволї, що з усїх боків валом валить до них!”








Примітки


1) Реляція гетьмана Потоцкого з 30/VI — Разнояз. 6l с. 216.

2) Реляції гетьм. Потоцкого з Фастова 12/VI н. с. і з над Либеди 17/VI — ркп. 94 с. 599 і 601.

3) Реляція полк. Потоцкого 2/V I н. с. ibid c. 598.

4) Zdrad.

5) Окольский с. 135, рел. Хшонстовского як вище. Окольский зовсїм не представляє сю битву такою успішною як Хшонстовский.

6) Окольский с. 136, Хшонстовский с. 611.

7) Про се ще в ч. II с. 73.

8) Костомаров шукав иньшого обяснення сьому відступленню Острянина: він здогадував ся, що в козацькім війську йшла боротьба між партією Гунї і партією Острянина (с. 167). Але бачимо, що сецесія Острянина стала ся в таких обставинах, коли зовсїм не було часу і змоги для партійної боротьби. По друге, з польських звісток виходить, що й перед тим Острянин хотїв кинути військо, але його не пускали, переголосовували, змушували вести війну далї та тримати на гетьманстві. Трудно звести се все до особистої боротьби за булаву між Острянином і Гунею.

9) Реляція Хшонстовского — 94 с. 612











Попередня     ТОМ VIII     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ V. Стор. 6.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.