Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 3.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ III     Наступна





МАРШ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В ТРАВНІ 1651 РОКУ,ВІДОМОСТІ ПРО КОЗАКІВ В ПОЛЬСЬКІМ ОБОЗІ, КОЗАЦЬКІ ОПОВІДАННЯ ПРО БЕРЕСТЕЦЬКІ БОЇ, ОПОВІДАННЄ СЕМЕНА САВИЧА, ОПОВІДАННЯ КОЗАЦЬКИХ ПОЛКОВНИКІВ ПРО БЕРЕСТЕЦЬКІ БОЇ.



Наскільки повні і докладні наші відомости про життє польського табору, настільки ж загальні і недокладні наші вісти з козацької сторони з сих днів і тижнів, що попередили берестецьку катастрофу. Маємо кілька оповідань людей дальших і ближчих до подій, включно до такої визначної особи як Іван Виговський, — але всі вони (а може не так і вони, як ті московські записувачі, що заховали нам сі оповідання в московських актах) мало спинялись на обставинах, які попередили траґічну подію, що стала вузлом ситуації, а всю увагу присвячують тільки їй — зраді хана, його відступленню в рішучий момент, його утечі й полоненню гетьмана та ґенерального писаря. Але як прожила ceй місяць величезна українська маса згромаджена в таборі; які гадки і настрої хвилювали її, старшину, гетьмана й його найближчих повірників і дорадників? Про се даремно старались би ми вибрати щось певне, конкретніше, детальніше з сих оповідань, і з тих донесень, чуток і вигадок шпигів і дезертирів та вириваних тортурами “конфесат” язиків, що приставлялися до обозу і по витягненню всяких можливих інформацій за непотрібністю ліквідувались 1), — а ми тепер виловлюємо їх з ріжних старих збірок 2).

Ми бачили, що протягом яких двох місяців Хмельницький бездіяльно пересувався туди-сюди на волинсько-подільській границі, виглядаючи хана, чекаючи діверсії московської, угорської (семигородської), може — й турецької. Через простий недогляд, чи може через якісь нам невідомі перешкоди давши змогу Полякам збити свої воєнні сили в доволі серьозний кулак, він не рішався власними силами їх атакувати, і чекав. Чи інтервенції? чи того щоб ся польська сила (добре відома йому в своїй невитрівалости!) сама розпалася від самого часу? Се ж дійсно було неминуче через те що посполите рушеннє не було обовязане стояти в полі довше певного, недовгого часу, а наємне військо теж не могло довго лишати ся незаплаченим — а платитися не мало звідки.

Ті мотиви, якими польські вістуни і бранці пояснюють ті пересування, мало нас переконують — крім одного, вказаного нами вище, і виразно підчеркненого одним з бранців (с. 276) — потреби міняти місце для відживлення свого війська і його великої кінноти. Можемо вірити вістунам, що відживленнє такої маси було дуже тяжке, і реквізіції запасів у селян і міщан викликали роздражненнє (с. 275-6). Але мусимо вірити також і сим донесенням про настрої війська виявлені радою в червні: бажання “черни” раз довести боротьбу до кінця, не застрягати знову в сітях пів-замирень, і не без впливу сих настроїв може гетьман і старшина більше не відкликались на королівські пропозиції: відновити переговори з комісією. Однаково, не довівши Польщу до останньої крайности, не можна було добути від неї реальних уступок; які могли б дати змогу уставити якісь можливі відносини на Україні: се ясно показали попередні три роки. Але поки що не було можливости так її Притиснути. На Татар була мала надія, судячи з поведення нуреддіна — обережного й ухильчивого. Рішати все силами самого свого війська — Хмельницький не відважавсь, і тягнув -поки прихід хана не змусив його нарешті кинути банк, і програти його — через нову зраду того ж хана.

Як я вже сказав, коло сього моменту — зради хана — обертаються ті оповідання, що ми маємо з старшинських кругів, і для характеристики ситуації перед катастрофою дають дуже мало.

Полковник канівський Семен Савич, що не був сам під Берестечком, а вів туди нові контінґенти з України, і перестрів козацьке військо вже в його утечі, так оповідав сю історію, бувши в посольстві в Москві в місяці вересні:

Гетьман запорозький, побачивши, що король зломив присягу і зборівська згода й трактат за ніщо пішли, розіслав свої універсали по всіх городах до всіх полковників аби були зовсім готові битися, з Поляками. А потім післав грамоту і до кримського хана, щоб згідно з попереднєю умовою прийшов козакам у поміч. Скоро після того стало гетьманові Хмельницькому відомо, що король з усею Річпосполитою вийшов против них, козаків, воювати і прийшов під Сокаль. Гетьман Хмельницький зібравшися прийшов під Зборів, і після того прийшов до гетьмана з Криму нуреддін-султан з мурзами, і було з ними війська приблизно тисяч вісім, а решта Запорізького війська збиралася до гетьманського обозу.

З-під Сокаля король розпустив загони в ріжні місця, і під Зборовом коло обозу невеликі відділи зводили битви (з козаками). Потім король перейшов з усім військом під Берестечко, і гетьман Б. Хмельницький теж з усім військом пішов з-під Зборова під Берестечко. Після сього наспів до Б. Хмельницького і кримський хан і з нуреддіном — самого доброго кінного вояка з 80 тис., не рахуючи хлопців і джур, що їздили на здобич — а таких добичників було до 100 тисяч.

Король прийшовши з військом під Берестечко зараз поробив собі окопи, і гетьман Б. Хмельницький також і собі став табором і зробив собі окопи. Був сей табор Хмельницького на сім верст широкий і довгий, і польський табор також немалий, і обидва стояли по однім боці річки, між грузьких болот, неприступні: Хмельницького обоз за горою, а польський обоз на рівнині.

І як прийшло до боїв, то в середу 3) гарцівники билися і на сих гарцях побито богато Поляків, а козаків Бог милував, трохи поранили, а побили небогато — на бою без упадку не буває. Другого дня в четвер почався бій рано, перед обідом — а у них, козаків, було по сніданню. Польські полки — жовніри, копійники, райтари, піхота і всякий збройний люд вийшов на бій, і частину вивели й поставили в засаді з боку, кінне і піше військо, а инші пішли в бій против фронту, на козацький табор. І козаки пішли теж їм на зустріч у бій, велика сила війська, а иншу велику частину — козаків і Татар — поставили за горою, а знов иншу велику частину козацького війська завели в засаду на бік, трохи вище польського обозу. І як на них, козаків, скочило польське військо, 38 хоругов, під той час козацьке військо, що було заведено під польський обоз, збоку підскочило і те польське військо відтяло, і сих людей вони, козаки, пустивши наперед, порубали 4). А те польське військо, що було поставлене в засаді на козацьке військо, тих Поляків заднє козацьке військо так само вибило і ні одної душі не пустило — 27 корогов взяло і принесло до гетьмана. На рахунок побито польського війська в тім бою 6 або 7 тис., а козацьке військо Господь Бог своєю ласкою хоронив: мало що побито - побитих і ранених не було й чотирьохсот.

А кримський хан за той час стояв з своїм військом на горі: тільки дивився, а в бій не ходив. А инше кримське військо, що стояло за горою, потроху пішло в утечу, і так між собою почало говорити: зайшли вони під обоз польського короля між такі неприступні місця, ану ж король з козаками помириться та стануть на спілку, король з козаками, їх бити? Тепер козаки з України своєї вийшли — ходім но без них, та там в домах козацьких збогатимось! До того ж у них, мовляв, тепер байрам, і битися їм з Поляками не можна.

І так під вечір бій перестав; Поляки і козаки роз'їхалися з бою по таборах, тільки вислали з таборів вартові роз'їзди. Гетьман Б. Хмельницький після бою поїхав до хана, і почав ханові говорити: “Найясніший хане, де ж твоя присяга? стоїш з людьми, а помочи ніякої не даєш — чи така наша умова?” І хан почав говорити гетьманові Б. Хмельницькому: “Пощо ти, пане гетьмане, став табором коло табору польського війська? У нас сьогодня байрам, битись не можна, і богато Татар розійшлося в загонах, а инші по дорогах переймають литовських людей і купців, добичу собі збирають”. І гетьман Б. Хмельницький ханові так казав: “Найясніший хане, ти тільки стій та військо держи в лавах, а на бій хоч і не ходи — я вже, маючи на Господа надію, стану сеї ночи промишляти своїм військом над польським табором”. Хан його запевнив, і руки собі давши, з Хмельницьким роз'їхалися. А з вечера против пятниці напав на кримського хана якийсь незрозумілий страх, так що він утік з усіми своїми людьми, покинувши в таборі вози і шатра... 5).

Полковники, котрих розпитував про сю війну московський післанець Гр. Богданов в місяці липні на Україні, розповіли так (Богданов зводить, очевидно, разом їх оповідання, і виходить воно ще більш сумарне ніж попереднє):

“Стояли вони з гетьманом довгий час під Зборовим, а польський король стояв у Сокалі. Потім гетьман з військом став обозом під Берестечком, близько польського обозу, і 8 червня 6) прийшов під Берестечко в поміч до гетьмана і війська Запорозького кримський цар з царевичами, калґа і нуреддін, і богато мурз, і було з кримським царем кримських людей тисяч 150 або й більше. І прийшовши кримський цар став близько козацького обозу, і гетьман того ж дня запросив кримського царя, царевичів і мурз до себе до обозу на бенкет, і кримський цар був у гетьмана на бенкеті (того дня), і другого дня й третього також 7). І бувши у гетьмана кримський цар говорив, щоб він, гетьман, учинив бій з польським королем, а він, кримський цар з усім кримським військом буде йому в поміч: перед тим кримський цар посилав до гетьмана своїх післанців, щоб він з польським королем без нього боїв не чинив, і гетьман виявив братську приязнь і любов свою до нього, кримського царя, і то йому дуже любо, що гетьман, вчинив його волю (підождав з боєм до його приходу). І гетьман Б. Хмельницький говорив кримському царю про свою вдячність 7), що кримський цар показав таку ласку: назвав його братом! І перед тим вони на Поляків разом стояли, і тепер кримський цар з усіми людьми своїми прийшов в поміч йому і війську Запорізькому на Поляків, — він, гетьман і все військо Запорозьке кримському цареві за таку його ласку чолом бє!

12 червня гетьман Б. Хмельницький велів війську Запорізькому вчинити бій з Поляками. Запорізьке військо зараз пішло і вдарило на польський табор. Поляки, вийшовши з табору, вчинили з ними бій. А кримський цар козакам помочи не вчинив: став з своїми людьми версти за три від того місця, де козаки били ся з Поляками. І як пішов у козаків з Поляками великий бій, поїхав гетьман до кримського царя, щоб він звелів своїм людям іти на Поляків — помагати Запорізькому війську. Але кримський цар затримав гетьмана у себе, а людей своїх у поміч не післав. Потім двічі їздив до кримського царя військовий писар Іван Виговський, — щоб він гетьмана пустив до війська, до обозу, і людей своїх пустив в поміч на Ляхів. І бувши у кримського царя Ів. Виговський приїхав до обозу і сказав полковникам і Запорізькому війську, щоб тримались обережно, бо кримський цар помагати їм не хоче, гетьмана тримає у себе і до обозу — до війська не пустив, не знати чому — але видко, що кримський цар їм зрадив. І козаки тої ж ночи окопалися валом, і як вони окопались, писар поїхав до кримського царя і гетьмана.

А на бою козаки над Ляхами скрізь перемогали і побили Поляків богато, тисяч шість або більше. А прийшовши до обозу полки, що були в бою зараз, вчинили допит: скільки в тім бою побито козаків. І було вбито на смерть 2 чоловіки, а ранених чоловіка з 8 — так Господь Бог показав свою ласку над ними, від тих поганців Ляхів охоронив! Поляки, що їх вони побили, річ ясна, що були в бою перші люде: трохи не всі в кольчугах та панцирях.

Червня 13 кримський цар з усіми своїми людьми, невідомо пощо взявши з собою гетьмана і писаря, утікли від козацького табору і козакам зрадили: у всім кримський хан збрехав і ні в чім помочи не вчинив. Того ж дня у козаків з Поляками був великий бій: бились цілий день і козаки побили Поляків в бою. Всього у козаків з Поляками бої були три дні і у всіх боях козаки Поляків перемогали: побили у Поляків богато людей. Від язиків узятих в боях було їм відомо, що в тих трьох боях побито було чотири тисячі значних людей: королівського двору, шляхти і панят, і три старости — як тих старост звуть вони не запамятали 8).

Як бачимо, сі оповідання не тільки дуже сумарно представляють події, але й доволі свобідно поводяться з фактичним матеріялом — бо ж 2 убиті козаки проти тисяч Поляків явно належать до фантастики. Але за браком чогось докладнішого я вважав потрібним навести ті оповідання — на ілюстрацію того як представлювано сі події в козацьких кругах. А тепер за помічю польських дневників начеркну схему подій — не заглублюючися в батальні деталі, а слідячи головно за політичною динамікою 9).








Примітки


1) “Козаків по 10 по 20 що дня рано стинають: самі собі копають яму, стятого кат скидає до ями, а наступний (призначений) на смерть закопує; остатнього — кат” (лист Бжостовского з обозу з 12 червня — Осол. 225 л. 360). Техніка, як бачимо, була наладжена!

2) Вибираю, що цікавіше з недрукованих листів:

29 травня, з обозу сокальського:

“Язики розповіли, що вчора Хмель був коло Золочова, а наперед вислав 2 тис. Татар і тисячу козаків, щоб відогнати у нас коней; казав їм іти на Глиняни і Жовкву і заходити нам в тил, аби погромити тих, що надходять до обозу. Перед черню затаює, що король тут, а що задумує, сам тільки знає та Виговський. Мурза взятий під Копичинцями (!) твердить рішучо, що й Татари не знають про короля; писав до нуреддіна, повідомляючи його про короля, і радячи йому або замиритись, або вернути до Криму.

“Війська має з мотлохом 20 тисяч і Орди 15 тис.; каже: або вони (Поляки) втечуть, або я їx візьму в облогу. Але ми ні одного ні другого не думаємо: ані втікати, бо нема куди, ані в облогу себе не дамо, бо піше військо не має поживи, тому надія в польній битві.

“Сьогодня рано знову приведено 4 чигиринських козаків і шляхтича одного, якогось Суского, дезертира. Оповідають, що Хмель з Золочова не пішов далі, спинився в Зборові, і скільки місця між Озірною, Тернополем і Залізцями, то все зайняв сильними полками аж до Зборова. Тут хоче чекати хана, що поспішає йому на поміч. Против нас вислав вибраних козаків і Татар: черкаський полковник іде з тими людьми, і так заховались, що наші нічого не можуть про них довідатись: вночи йдуть, а вдень сидять по лісах та болотах. Сьогодняшніх язиків дістав Янжул, козак запорозький, а тепер ротмистр п. воєводи браславського, що нас виратував в Борщові, а в компанії з ним був Ганжа. Звідти можна мати поняттє про зручність запорозьких козаків: коли наші підуть, нічого не можуть дістати, а як Забузький, Ясько, Янжул, Ганжа — ті ніколи дармо не ходять.

“Канівського сотника і одного Татарина післано з певними листами до неприятельського війська. Особливо намовляють Татар, аби відступили від хлопів. Мають (післанці) мабуть і инші поручення, але від нас се закрите, загально тільки знаємо, що тому божевільному чоловікові пропонуються способи замирення, відповідно бажанням Річипосполитої, що конче хоче завязати переговори про згоду; се більше бажане ніж надійне!” Ос. 2286 л. 151-2.

31 травня, Мясковский стольник галицький пише:

“Ми досі стоїмо під Сокалєм, почасти тому, що не маємо чим відживити камінецького війська, почасти через те, що Хмельницький рад би нас фортелєм витягнути на ліси, лози, болота, переправи — хотів би нас по зборівському трактувати. Се певно, що хан уже переправився через Дніпро: господар волоський дав звати королеві й. м. Його й чекає Хмельницький, бо досі орду мав невелику і стояв за дуже трудними переправами, хотячи аби ми його по корсунському або пилявецькому шукали — а ми теж раді б його вивабити сюди.

“П. Маховский вернувся з під'їзду, був аж під Полонним, в тилу неприятеля, і там розгромив козацький таборик, що йшов до Хмельницького: триста їx було, сто загинуло, двох привів, але вони нічого не знають про замисел Хмельницького, бо доперва йшли до нього, бунтуючи чернь аби до табору громадилась”. Осол. 225 л. 353.

31 травня, з обозу, анонімне:

“Хмель мабуть довідався про обережність й. кор. м. й його сили, і вибравши собі місце (добре) для паші й поживи, за лісами й багнистими переправами, став, се певно, між Тернополем, Залізцями і Зборовим, а то з двох причин: одна — бо чекає хана, який уже певно переходить Дніпро — господар волоський дав про се знати й. кор. м., а друга — бо хотівби виманити нас на лихі переправи і пропасти, де б йому уйшла корсунська і пилявецька штука, бо як старий лис зачув, що потрапив на певне і добре привитаннє.

“Вернувся з під'їзду п. Маховский, поручик старости люблинського, був аж під Полонним, і таборець козацький розгромив, миль за 30 відси; 300 козаків знищив. Се не абияке діло для неприятеля — що він чує Поляків в тилу. Тому й. кор. м. зробивши спробу, хоче по тім малім під'їзді післати п. воєводу браславського, з 2 або 4 тисячами, аби мечем і огнем полякав ті краї — аби чернь задля жінок і дітей рвалася від Хмеля”.

4 червня, з обозу:

“Молодіж п. краківського, й инших ротмистрів богато напали на козаків; прилучився там з своєю хоругвою п. Каліньский, і на тісній греблі під Підгірцями, на переправі добре перетріпали козаків — кажуть, що було їх 2 тисячі. Досить набрали возів, коней, живности.

“А кн. Домініка люд необережний: Татари на них під Дубном напали, коней шарпнули і страху нагнали, не без шкоди.

“Козак оден утік від Хмеля, оповідає про страх у них і голод — що їх тепер треба бити, не иншим часом, і мабуть (Хмельницького) чернь видасть. Але коли хан випередить наших, буде забавка — зможеться неприятель. То певно, що як би ми знищили, або обложили Хмеля, а Татари ще не поспіли, то Волохи щиро б помогли з-тилу на Татарів. Таке писаннє і заяви з Волощини”. Оссол. 2286 л. 153-4.

4 червня з обозу:

“Мурза зловлений під Копичинцями (!) з дозволу короля й. м. післав другого Татарина до султана нуреддіна, що при Хмельницькім, а п. краківський додав йому за толмача одного Албанця (Albanese) свого давнього слугу. Він розмовляв з Хмелем і з солтаном, і як розповів, говорячи з Хмелем, про велику королівську силу, зрадник сказав: “Чому же не прийде сюди до мене? Я ж не хочу воювати з королем — не маю до нього жадної причини! Але з Каліновским битись буду — чому мині зніс Нечая?! Зимою була пора Ляхів, а тепер моя”. А султана нуреддіна Хмель з плачом просив, аби від нього не відступав — запевняв його, що тепер уже Ляхів тільки зіпхнути (są na zepchnieniu). Військо його обї'здив той Албанець, каже — повздовж його єсть на півтори милі, а вшир на милю; найбільше хлопства, велика частина на конях. Питав його (Албанець Хмельницького): “Чому не пишеш до короля?” Рече: “А король чому не пише до мене?” Казав той Албанець солтанові, аби написав й. кор. м., той відказав: “Нехай король напише до мене”. Велів тому Албанцеві вертатись, аби був у нього з листами від п. краківського скоро, перше ніж прийде хан. Показує якесь бажаннє відступити від козаків. Приніс той же (Албанець) звістку, що хан уже переходить Дніпро і вже був в кільканадцяти милях.

“Сьогодня вернувся з підї'зду п. Каліньский в 700 коней; погромили наші 2 тисячі козаків недалеко Підгірців. Але в лісах Топорівських сховалося з 10 тисяч козаків і 2 тис. Орди, аби підстерігши покрасти наших коней. Післано стерігти їх — тоді б пішло військо їх знести.

“Під Дубном тисяча козаків і 60 Татар побили хоругов п. воєводи краківського (кн. Домініка Заславського) і зловили 30 товариства. Потім вдершися до передмістя забрали 200 волів і сорок коней.

“Військо козацьке ще під Тернополем, там мусів з ним зійтися хан”. — Осол. 2286 л. 154.

5 червня Кржицкий, секретар королівський, з обозу:

“Язики козацькі розповіли, що Хмельницький між Тернополем і Збаражем стоїть, дуже пильно тримаючи своїх, аби їх і Татар не спостережено; Татари теж пильнують такої ж обережности — близькі тільки чинять екскурсії. Хана чекають що-години”.

Инші язики розповіли, що “Хмель виправив під наше військо полковника Богуна з 10 тис. вибраних людей і 2 тис. Татар, — спробувати щастя — проломити перший лід. Тому король і п. краківський думають перейняти його в дорозі — тільки він десь в Топорівських лісах заховався, хоче на нас несподівано на переправі напасти, як що ми звідси рушимо, - або громити людей, що до нас ідуть. Чи рушитися звідси, ще не рішено: більша частина схиляється до того, щоб післати князя воєводу руського (Ярему Вишневецького), або браславського (Лянцкороньского) з кількома тисячами війська під неприятеля, але пан краківський рішучо тому противиться, і кн. воєвода руський його підтримує, кажучи, що було б дуже небезпечно роздвоювати військо, як на Жовтих Водах. Бо не дай Боже нещастя на тих кілька тисяч, що наперед піде, то й решта війська стратила б серце, бо звичайно дивиться на перші початки як на авспіції.

“Вчора прийшов певний шпиг до старости сокальського (Денгофа), міщанин богуславський — приніс відомість, що Хмель пішов назад до Збаража і там в наших окопах стоїть; орди має не більше над 5-6 тис.; стурбований, що хан до нього не поспішає — сподівається ледве за чотири тижні. Бо хан дивиться, як підуть справи Хмельницькому: каже йому хан доконче перед приходом попробувати з нами воєнного щастя”. Осол. 225 л. 354-5.

8 червня з сокальського обозу:

“2 червня наш козак, ротмистр Янжул з п. полковником Мислішевским привезли 20 козаків, самих реєстрових, погромивши під Почаєвом, недалеко Вишнівця. Було їx 30 з Черкаського полку, йшли в передній сторожі, а за ними йшло 700 козаків під'їзду — але оподаль... Хмель після реляції тих козаків що втікли (з потички) відступив 2 милі назад за Тернопіль і фортифікується коло Збаража, чекаючи хана, що писав йому, аби він без нього на наших не наступав.

“Потім 4 червня п. Каліньский вернувся з під'їзду, теж щасливо відправленого: під Підгірцями побив 2 тис. козаків і сотника привіз, але посіченого, бо наші так розохотилися (ochotni byli), що нікого не хотіли лишати живим. І ту теж ласку божу треба згадати, що хлопи Русь, що замкнулися були в замочку в Підгірцях, вискочили й помагали нашим бити козаків. А тих хлопів козаки хотіли добути тому, що мали богато поживи (legumin).

Друге се — що вже инші не хочуть приставати до Хмельницького, і хлопи мешкають по лісах поробивши засіки. Тому у Хмеля велике збентеженнє.

“Про хана сьогодня чутка, що тільки 20 миль від Хмеля, і вже бито з гармати на тріумф у Хмеля”. — Осол. 2286 л. 155.

9 червня, Мясковский, з обозу:

“Язики щодня, а особливо останній взятий під Вишневцем, рішучо твердять, що Хмельницький помилившися в ріжних своїх замислах і намірах і довідавшися про силу й обережности й. кор. м., вже думає про відступ і поворот на Україну, до Дніпра, і для того відступив під Вишневець, попсувавши і далі псуючи всі переправи, себто перекопуючи греблі там де могла б випасти дорога нам за ним або до нього. Чути, що Полісєм хоче йти, аби нищити всяку живність, забирати худобу і т. д. Татарів на чверть милі від себе не випускає, з двох причин: по перше аби чернь не розбігалася, а друга — аби не дати від них язика про їх мале число. Але ми вже се знаємо, що їx нема понад 5000. Таке ж се тепер чутка принесла, що теперішнього хана Турки силкуються перемінити і тому він боїться вийти з Криму, аби тим часом когось иншого не наставлено на його панство; коли так, то се була б велика ласка божа: мали би сьмо пів побіди!” — Осол. 225 л. 358 об.

“Зізнаннє Мартина козака черкаського — з табору в неділю, і того ж дня взятий, 10 червня”:

“Хмель стоїть на Колодниці, між Збаражем і Вишневцем — нової орди при нім не каже, і про похід хана сумнівається. Хмель стоїть табором не окопаний, через малість орди не думає наступати на військо й. кор. милости. Голод великий в таборі, коней здохлих їдять. З табору чати висилає для борошна, себто для живности — одні до Дубна, инші до Острога. Чули в таборі, що з нашого війська пішов під'їзд під Дубно, з тих полків що пішли на Литву. Були посли до Хмеля, просили помочи, бо не сподіваються витримати. Піших в таборі сила, а як ще зо два тижні постоять, то певно половина буде без коней, бо иншого борошна не мають — мусять коней різати. Сила їх до дому йде; тікали б та каже (Хмельницький) Татарам забирати (втікачів). Нуреддін-солтан зо дві милі від табору стоїть в тилу, к Чолганському Каміню. Оповідає, що чув — мовив нуреддін: “Марушка (татарська назва для жінок, українських і московських) в тім краю худа, ситша на Україні, будемо самі її брати, а битись не будемо, хоч і військо ляцьке наступить, бо від царя не маємо наказу. Коли хан до (з?) Криму не прибуде, вернемо до Криму”. Ніякої стрільби в таборі не було”. — Осол. 225 л. 362-3.

12 червня пише Бжостовский: “Хмельницький зайняв переправи коло Тернополя і коло Вишнівця, під Кремінець посуває свої залоги і розсилає загони по Волини до місточок, відживляючи своє зголодніле військо: забирають худобу, овець, декотрі місточка грабують, як се сталося з Гощею п. воєводи київського; инші палять, і двори також. Орди 10 тис., але хан уже надходить: остерігають, що він тому тиждень був в 35 милях, з ордами. Козаки мали рушити під Дубно, щоб його здобути, і коло Оливи крутяться. Явно з язиків, що на Стир також вислав Хмельницький сильні під'їзди”. — Осол. 225 л. 359 об.

12 червня Красицкий: “Хан, котрого (прихід) ми не вважали певним, вже сполучився з Хмельницьким під Ладижиним; минулого вторка (4 червня) ночував відси миль тридцять і кілька, а в сих днях уже став на місці, де його чекало військо, себто в Вишнівці, як ми думаємо”. Осол. 225 л. 360.

14 червня Мясковский: “Минулого понеділка, себто 10 червня, не дуже втішна відомість прийшла, що Татари з'єднавши ся з козаками під Бродами в неділю вечером несподіваним нападом розгромили дві наші хоругви, богато вбито, инших до неволі забрали... Але що неприятель по поґромі тих хоругов поводився безпечно і дуже необережно, то Яско инакше Ясноборський, вірний козак й. кор. м., в сам час прийшов на постріли і гук стрільби і в нападі вживши звичайної своєї відваги, ударив вночи на неприятеля, що вже тріумфуючи повертав до табору Хмельницького. Розгромив щасливо весь кіш — а там було до 700 чоловіка. Положив богато трупом, вязнів наших пять товаришів відбив, а 5 неприятельських взяв і одного Татарина, Черкеса, дуже раненого, так що й говорити не міг. Здобич велику одібрав: коней, худобу і серебро ламане — видко десь або костели, або замочки шляхетські пограбували. А що найважніше — Татар що там були в розсипку пустив і не дав їм потішитися погромом двох наших хоругов... Тільки того боїмось, що може двох або трьох язиків наших неприятель забрав до татарського коша — бо сьогодня в обід певна відомість прийшла, що хан в суботу на ніч прийшов певно, тому великий тріумф — вистріли з гармат було чути в неприятельскім таборі”. Осол. 225 л. 360.

Зізнання козака, приведеного 19 червня — Василя з Каніва. “Оповідає, що Хмель хоч знав про похід короля й. м. з-під Сокаля, пильнував того, щоб військо не знало. На війну не дуже охочий, рад би замиритися. Пристає на добрий дарунок ханові (Не зовсім ясно: pozwala nuredyn soltana hanowi spory upominek), щоб він відстав від війни, але хан і Татари не хочуть, кажуть: “Коли ти хочеш залишитись, ми тоді сплюндруємо всю Україну, жони, діти і добро козацьке заберемо! Коли хотів згоди, не треба було рушати Орди і хана”. Причина, чому Хмель схиляється до покою — що чернь дуже вмирає. Тиждень тому, себто 12 червня, вислав він на Україну 200 возів з хорими. Про хана відомости, що йде поволі, по півтретя милі, а більше по півтори на день, і дуже богато веде з собою Татар піших.

Орда козаками верховодить — бере у них що хоче і бє кого хоче. Межи черню нема охоти до війни, бо і від Орди богато терплять, і господарство закинули”. Осол. 2286 л. 158 об.

19 червня Мясковский з-під Берестечка: “Ганджа привів сьогодня двох язиків, оповідають дива про силу (неприятеля), прихід хана, смілість і завзяттє черни. Про замиреннє ані згадки, тільки: “На оступ ідемо на короля і на Ляхів!” П. хорунжий коронний пішов з 3 тисячами під Дубно переймати тих, що йдуть до Хмельницького з Полісся від Корця, з величезною здобичею й полоном. Богун не міг здобути Олики і відступив, утративши три свої хоругви. Орда погромила Волохів пана краківського, 40 коней; десяток живцем узяла”. Осол. 225 л. 373.

19 червня Бжостовский, з-під Берестечка: “Вчора мали ми обоз під Щуровцями (в переході під Берестечко), прийшов шляхтич оден, Белжанин, католик, пійманець з Пилявецької, був між козаками, силу корисних річей оповідає. Вийшов з Хмелевого обозу минулого пятка (значить 13 червня) на під'їзд з иншими: вислав Хмельницький для язика під Берестечко 2000 Орди і 3000 козаків, перебравши на вибір. Каже той шляхтич, що вони в козацькім війську мають рішене — нас звоювати. Хан мав передвчера ставитися у Хмельницького з 28 тис. татарського війська. Хоче аби нас Хмельницький витягнув в поле (на бій), а Хмельницький в своїх плянах обіцяє в сім разі опанувати Русь і Польщу по Вислу, Бар обіцяє дати ґалзі, а Камінець ханові в заплату. В осени хоче йти дальше за Вислу. Такі його наміри. А до пятниці не знав про сили королівського війська.

“Під Оликою спаливши два передмістя хлопи піддані кн. канцлєра литовського (Альбрехта Радивила, автора мемуарів) замкнулися в самім місточку; єсть їх кілька тисяч, тиждень вже борються і стримали три сильні штурми. Козацтво і чернь, розкопавши став олицький, відібрали їм воду, і тоді почалися переговори. Зажадано 7000 зол., обіцяно гроші, тим часом всі вискочили з місточка, і з замку служебні, напали на неприготовлених, набили хлопства і козаків. Хмельницький грозився пімститися за се Олиці”. Осол. 225 л. 363-4.

19 червня з-під Берестечка; “Облога Олики козаками викликала крайнє занепокоєннє у короля і всього війська. Але що козаки, стративши кілька штурмів, і три свої хоругви, відступили від замку, спаливши тільки місто, — се нас потішило. Про замисли Хмельницького оповідають, що він хоче відділити кількадесять тисяч і післати на Підгірє, щоб з'єднати ся з Ракоцієм. Про варту Хмельницького відомо, що його вартують 6 тисяч”. Осол. 2286л. 158.

20 червня Бечиньский з Вигнанки: “Козак, що вчора до нас передавсь, оповів, що Хмельницький в кілька тисяч коней виїхав з свого обозу, що поставив на болотах між Збаражом і Вишневцем. Одні догадуються, що на зустріч ханові, инші — вибрати місце для обозу. Так чи сяк, досить того, що його кілька день не було. Хана з-під Паволочи сподівалися вчора напевно. Король післав на виручку Олиці п. Сокола з тисячою коней, але сьогодня до нас прийшла відомість, що козаки стративши 3 хоругви, спалили місто і з соромом відійшли”. Осол. 225 л. 374.

21 червня з-під Берестечка. “Козак, що передався до нас, сьогодня — третій день, каже про велику силу Хмельницького; Татар має не богато, ледви 4 тис., але се дуже добрий комонник. Хана сподіваються з години на годину: нібито минулої неділі мав зійтися з Хмельницьким.

“Того ж дня Ганжа привів двох козаків, взятих під Поповцем: сі также кажуть, що до Хмельницького вже прийшло 30 коней Татар, що лишили хана під Паволочею.

“П. хорунжий коронний, висланий на виручку Оличанам, дає знати, що (його люде), взявши козацького язика і довідавшись, що вони з великою здобичею повертаються з Олики, вдарили на них на Дубенських селах так несподівано, що не дали їм і до самопалів узятись: розгромили, немало трупом положили, живцем чимало взяли і вертають з великою здобичею — з стадами худоби”. Осол. 225 л. 376.

26 червня анонім з-під Берестечка: “Не помилився єси, в. м., що Хмельницький хоче взяти на витримку, і скільки можемо бачити, хоче нас витягнути в голодніші краї, що їх тепер залізом і огнем зносить, положившися під Колодном, при болотах і дуже злих переправах, де до його дуже тяжко приступити”. Осол. 225 л. 383.

26 червня з-під Берестечка: “П. хорунжий коронний (Конєцпольский) щасливо повернув з побідою над козаками, що були під Оликою; доста набрав возів з лєґумінами, худоби й иншої добичи. Се так вразило Хмеля; що ослабши в своїх надіях на успіх він відійшов 6 миль за Збараж. А найбільше рушив його язик — якийсь Димитрашок, що козаки взяли з під'їзду п. хорунжого. Бо він (Хмельницький) не знав, що військо таке велике, аж від нього довідався, і зараз же пішов з своїм військом, попсувавши переправи, кудою наші мали бігти, попідрубувавши мости, ями й рови за собою покопавши. Хлопів від нього відлучилося кількадесять тисяч: не схотіли з ним іти й далі зістаються під Збаражом, рішивши: “Коли нас наші пани мають мучити і вбивати, якби ми до своїх хат повернули, — то краще вже нам тут погинути”.

“Король й. м. й. м. пана хорунжого, коли він щасливо повернувся з-під Олики, післав до Дубна — бо в Дубні замкнулось було чимало козаків: хотіли бунти вчинати і в купи громадитись — але їх п. хорунжий всіх розігнав, чимало трупом положив, і 15 визначніших до обозу привів”. Осол. 2286 л. 159.

3) Середа була 28 червня н. с.

4) Се слово викроповане в друкованім, — я доповняю його міркуючи з контексту.

5) Акти Ю. З. Р. III с. 477-8.

6) Се 8 червня с. с. для приходу хана і 12 червня для головної битви (18 і 22 червня н. с.) вийшли з якоїсь помилки в переводі днів тижня на числа місяця. Битва датується тут 12 червня (с. с.), і так само датує її оповіданнє Виговського, переказане тим же вістуном, але се відповідає битвам 28 і 29 червня н. с. польських дневників. Виходить тиждень ріжниці, мабуть помилилися тижнем переводячи на дні місяця, не так оповідачі, як той вістун, що то записував. Хан прийшов кілька день перед тим. Анонімний дневник виданий Ґрабовским (Starożytności І с. 280-1) датує його прихід пятницею 23 червня, рівно тиждень перед головною битвою. Другого дня вночи, як ми бачили (с. 271) принесено до польського табору сю вість з-під Бродів. Приблизно се мабуть вірно. 28 червня н. с., як побачимо, передовий татарський полк приступив під польський табор.

7) Характеристичне для історіоґрафії Хмельниччини оповіданнє пок. Кубалі про похід хана, його гостину в козацькім таборі:

“По привитанню Татар Хмельницький вернувся на Колодинські поля, зібрав усі табори і чекав приходу хана, що обіцяв приїхати до козацького обозу, де мала відбутися остаточна нарада.

“В великій кавалькаді аґів і мурз, всі однаково вбрані, в легких фріґійських шапках на голові, в довгих полотняних опанчах, але на пишних конях, що полискували від золота і дорогого каміння, хан з своїм супроводом в'їхав між розставлені козацькі полки. Бито з 60 гармат, вдарено в дзвони, відізвалися бубни і труби — але гетьман не виїхав на зустріч гостеві.

“Старий кропивенський полковник Джеджала, провідник стрільців і найбільший ворог Татар, виїхав на чолі кільканадцяти старшин, привитав хана і мовчки в'їхав з ним до обозу. Перед великого шопою церковною з трьома дзвонами стояв цілий гурт владиків і попів, в золотих шатах, з свічками, хрестами і цілим апаратом церковним. Тутже побіч стояли намети гетьманські; перед завісами намету стояла ціла лава козацької генеральної старшини, полковники Носач, Маркевич, Дзєржаловський, Грунька, Губяло, Дзік, Хватько, Богун, Стасенко, Петрашенко, Гладкий, Криса, Виговський — всі німі, з спущеними головами, немов на сторожі нещастя. Гетьман лежав пяний.

“Се було образою, а передусім — злим віщуваннєм для хана: забобонний як кожний мусульманин, він хотів зараз з усією ордою повертати до дому. Хмельницький потрапив все се залагодити, але правдоподібно від того часу “сторож Отоманської Порти” став гидким свому приятелеві, що став непевним його правовірности і щастю” (Szkice І с. 176-7).

Автор не датує в сій праці джерел (тільки сумарично вичисляє їх при кінці) і дуже трудно виловити те конкретне, що він положив в основу сього оповідання. Белєтристика в нім в кожнім разі сильно переважає над історією. Але його докладність так заімпонувала, що й пок. Костомаров при останній ревізії свого “Б. Хмельницького” включив коротке переповідженнє сього образка з вступною фразою “Есть польское извЂстіе”, так що надав йому незаслужений вигляд документальности (с. 404).

7) Ориґ.: говорил с похвалою.

8) Акты Ю. З. Р. III с. 465-6. З двох наведених оповідань се друге, хоч раніше часом і оперте на оповіданнях людей, що самі були участниками битв, я ставлю на другім місці тому що воно, очевидно, доволі свобідно скомбіноване московським доповідачем з ріжних оповідань і має ще більш сумарний і односторонній характер ніж перше.

9) Найдокладніший дневник стольника галицького Андрія Мясковского, що був постійним кореспондентом з обозу для своїх патронів і приятелів і вислав зараз же на кілька адрес сю історію подій 28-30 червня. Одна з копій в Осол. 225 л. 390 об. має заголовок: Drugi list albo diariusz р. M. S. H. z obozu pod Beresteczkiem d. iulii 1651 р. (перед тим вписана коротша реляція королевичеві з 1 липня). Инший варіянт в ркп. 2286 л. 164, по нім наступає лист Андрія Мясковского, що починається тими словами: Iuzem рrіmа iulii krolewiczowi i. mci i wm. dał wiadomosc, iaka we srodę, czwartek, piątek potrzeba była): ясно, що мова про сей дневник 28-30 червня. Ще инший варіянт включений до збірки Ґоліньского (л. 517-525 — копія списана иншою рукою і тільки вставлена до збірки). Правдоподібно сам автор зміняв редакцію своїх реляцій розсилаючи її на ріжні адреси. Видана їx перерібка в дневниках Освєнціма, с. 334-9:

Коротша реляція Мишковского у Міхаловского с. 640. Анонімний дневник виданий Ґрабовским — Staroż. pol. с. 27 дд. Реляція нунція — Жерела XVI с. 125. Записки і листи Майєра в Архиві Ю. З. Р. III. VI с. 32 дд., 53 дд. Pamiętniki Albr. Radziwiłła c. 443 дд. Theatrum Europaeum c. 77-80, й ин.

З невиданих реляцій дуже цінна офіціяльна, подана московському цареві через гонця Ґаліньского в Польських справах 1651 р. столб. 9. Приватна в ркп. Осол. 225 л. 389 (р. Woyszy). Анонімна латинська реляція — мабуть призначена для заграниці в Осол. 2286 л. 160-163 — її сучасний московський переклад виданий в збірці Бантиш-Каменського, Источники малор. Исторіи І с. 21-6. Реляція прислана краківському біскупові в збірці Ґоліньского л. 506-8. Анонімний лист в Теках Нарушевича 145 с. 455, й ин.

Аналіз відомостей з воєнного становища у Ґурского, як вище. Ситуаційні карти і пляни при його праці і у Костомарова, в його листі 1845 р., Україна 1925, III ст. 64.











Попередня     ТОМ IX     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 3.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.