[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 11.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна

ПОЛЬСЬКІ АЛЯРМИ В ЕВРОПІ, ВАГАННЯ ПОЛЬСЬКОЇ ПОЛІТИКИ, ВОЄННИЙ СОЮЗ З РУМУНСЬКОЮ КОНФЕДЕРАЦІЄЮ.

Одержавши від Тимоша вісти про побіду над військом воєводи Стефана і евакуацію Яс, Лупул заспішив вертати до своєї столиці. Польській адміністрації було неясно та раз пустивши його на польську територію, годиться його пускати назад за границю? Але що твердих інструкцій від уряду в сій справі не було, а Лупул, очевидно, арґументував на кождім кроці золотом, тож кінець кінцем робив, що хотів. До того ж він був нобілітований шляхтич Корони Польської, і при високих поняттях шляхетської свободи ніяково було братам шляхтичам обмежувати його свободу рухів. Маємо з 3 червня його лист з Жванця-він повідомляє Петра Потоцкого, камінецького старосту, що отримав лист від зятя про побіду і утечу Стефана, і виберається завтра до Хотина, а жінку просить вислати з Камінця за ним. Другого дня він дійсно пише королеві вже з Хотина, дякує за прислану амуніцію і прихильні поради, і почувши свій ґрунт під ногами вертається до справ перерваних його утечею з Волощини: до даного йому доручення посередничати у Хмельницького. Обіцяє переслати Хмельницькому королівські пропозиції, а зараз-побачивши Тимоша в Ясах, говорити з ним в справах замирення з Польщею. Те ж саме писав Кутнарский додаючи згадані вже вище свої скептичні міркування про можливість договоритися до чогось з козаками. Він і господар підчеркували свою незмінну, ніскільки не порушену останніми подіями вірність Польщі й її інтересам, бажання використати свої звязки з козаками в інтересах Польщі, — тим часом як Ракоцій з Басарабою не хочуть польсько-українського замирення: бояться, що тоді козацькі сили звернуться против них, і Лупул з козаками здобуватиме Валахію і т. д. ¹).

Але маємо й таке оповіданнє, ніби то зі слів козацьких бранців: Лупул впросився до Камінця за порозуміннєм з Хмельницьким, щоб потім впустити туди козаків, помогти заволодіти Камінцем (“Мешкай в Камінці, аж поки ми прийдемо-тоді нас туди впусти”) ²).

Польські політики не поспівали за кінофільмовими змінами в волоських подіях. Дозвіл на в'їзд до Польщі, котрого Лупул даремно чекав стоючи під мурами Камінця, він одержав уже після повороту до Яс, і дякує звідти за королівські запросини загостити до Польщі з своїм двором-коли йому вдалося щасливо видостатися з польської гостинности ³). Тепер коли йому пощастило вернутися до Волощини, з ріжних боків лунали жалі, що його випущено з Камінця. Не кажучи про Ракоція який гірко дорікав за се королеві, і грозив, що коли Польща далі буде підтримувати таким чином Лупула. то се дуже прохолодить відносини до неї у нього, Ракоція ⁴), — ріжні сенатори і достойники також виставляли запізнені жалі, що Лупула з його скарбами пустили свобідно за кордон ⁵). Серед таких балачок, польська політика не могла знайти твердої лінії-чи вважати Лупула далі за союзника Польщі, яким він був досі і справді хотів бути далі, та використовувати в інтересах Річипосполитої його звязки з Хмельницькими-як то він пропонував? чи трактувати його надалі як козацького спільника, і скористати з помочи Ракоція та його союзників против козаків, як то їм пропонував Ракоцій?

Радивили цілою силою відстоювали першу лінію. Гетьман С. Потоцкий на прохання господаря дати йому військову поміч, відіслав його по поміч до Хмельницького як свояка, а королеві радив триматися нового господаря і його союзників ⁶). Король рішучо схилявся до союзу з Ракоцієм, і пок. Кубаля, як я вже сказав, вважав непростимою помилкою сей союз, і всю політику короля в Молдавськім епизоді-не розважною і незвичайною шкідливою для Польщі ⁷). Але в оправданнє короля треба сказати не тільки те, що він мав всякі причини завзятися на Хмельницького за його останні вчинки і хотів його за всяку ціну зломити і під ноги взяти, — а міг мати й доволі оправдані надії знейтралізувати сим союзом небезпечні для Польщі і цілої католицької ліґи замисли Ракоція на польську корону, на польські провінції, на протестантсько-православний союз і т. д.

В сій справі він звертався з запитаннями до коронних сенаторів, що не приїхали були до Берестя, особливо до біскупів, котрих не було майже нікого. Посилаючи копії листів Ракоція, Кеменя, Ґеорґіци-Стефана і відповіди на них-те що сам король відписав Ракоцієві, і що з його доручення мав відписати Стефанові воєвода Лянцкороньский, а Кемевеві П. Потоцкий, король викладав свою гадку-що належить в повній мірі використати сі пропозиції помочи і спільної акції против козаків і Татар. Бо він сподівався, що союз з Ракоцієм змусить обох господарів: Басарабу і Стефана взяти діяльну участь в боротьбі з Хмельницьким, прислати свої контінґенти до проєктованого посполитого рушення і т.д. Питав гадки в сій справі, і зокрема ставив питання: Чи не годилось би зараз післати послів до Ракоція і зложити з ним союз, ґарантувавши йому безпечність з боку цісаря, щоб він міг всі свої сили обернути против козаків і Татар? Чи не відновити лєнних відносин з господарями Молдавії й Валахії, що істнували колись?

До королівської анкети подано супровідний лист канцлєра-той ставив питаннє про способи забезпечити оборону Річипосполитої і висував можливість-на сю мету скористати з військ союзників: Ракоція, Басараби і нового господаря Стефана. Вказував на підозрілу поведінку Лупула, що очевидно не може рішитися, котрої йому сторони триматися: польської чи козацької? Вважаючи на його давнішу зичливість і на надане йому польське горожанство (“індіґенат”) належало б його підтримувати, — але не так, щоб задля сього відкидати союз з Ракоцієм. Отже як поступати з ними?

Маємо сей лист адресований до біскупа куявського, і його відповідь на питаннє про пропозицію союзу, conjunctio аrmоrum з Ракоцієм і його союзниками. Біскуп ставиться дуже скептично до всяких звязків з чужими державами: на його погляд, історичні факти доводять, що Польща не виходила добре на таких звязках. Він вказує на небезпеку війни з Турками, що може накликати на Польщу союз з Ракоцієм: але признає, що Лупул таки поводився останніми часами нельояльно і підозріло: не просив у короля вступу до Польщі і до Камінця. Признає користи від спільного наступу з Ракоцієм і його союзниками против козаків, — радить тільки всякі обережности при договорі: забезпечити його з обох сторін солідними заставцями, і добре порозумітись з цісарем, як зверхником Ракоція, щоб се не нарушило добрих відносин з ним ⁸).

Такі обережні і повні застережень були мабуть гадки богатьох сенаторів, і супроти того король не рішився йти на якісь формальні союзи, трактати, протекторати і т. д. На кінець травня він скликав до Варшави сенаторську нараду, яка очевидно так само висловилася против яких небудь далеко ідучих з'обовязань. Крім усього иншого належало далі ходити обережно коло Радивила, хотячи витягнути литовське військо на український театр війни ⁹), — а він далі твердо стояв при своїм тесті, вислав своїх людей до Ракоція, щоб помирити його з Лупулом ¹⁰), і очевидно так само вживав усіх своїх впливів на королівськім дворі, щоб настроїти його можливо прихильно для нього. Тому замісць формальних трактатів з Ракоцієм і його союзниками ухвалено тільки фактичну воєнну кооперацію. Висланий від гетьмана Потоцкого до Ракоція стражник коронний Яскульский мав повідомити про се Ракоція і уставити моменти сеї обопільної помочи, відкладаючи формальний союз пізнішим посольствам. Гетьман обіцяв поставити частину свого війська над Дністром, під Могилевим і Сороками, щоб загородити дорогу козакам, тим часом як Ракоцій мав їх атакувати від себе ¹¹).

Примітки

¹) Жерела т. XII ч. 242, 244-7; і цитована реляція П. Потоцкого С. Потоцкому (гетьману) з 7 травня в Theatrum Еurораеum с. 414. Виникає питаннє: подоріж Кутнарского до Берестя, що згадується в сих листах, і переказане через нього дорученнє трактовання з Хмельницьким-се те що дане було ще на соймі, чи Кутнарский після волоської катастрофи їздив ще вдруге, і про сю другу подорож тут мова? Я думаю, що на другу подоріж тут нема місця; Кутнарский забавившися в Берестю, застав Лупула в Камінці, а пише про все, що сталось, сумарично тепер, коли справи обернулися знов на його користь.

²) Theatrum Europaeum c. 414.

³) Жерела XII ч. 243, на жаль тільки витяг з ориґінала Кор. Архиву. Дата 3-го травня для Яс не годиться, одно з двох-або се помилка замісць 7 або 8, або Лупул згадав про Яси для більшої поваги, хоч іще не вернувся туди.

⁴) Тамже с. 215.

⁵) Воєвода руський Лянцкороньский згадував в листі 16 червня: “Я лишаюсь при давній моїй гадці-що не треба було пускати господаря з Камінця” — зб. Піноччі 310.

⁶) "Господаря волоського... вчора посол дуже мене просив, щоб я поратував його пятьма тисячами людей; відповів я йому, що поміч від Річипосполитої не може бути йому дана, поки в ній не загаситься внутрішній огонь, і раджу йому вдатися до Хмельницького, аби його ратував з огляду на свояцтво” (Далі про перехоплені листи Хмельницьких до господаря і відозви Кеменя й його товаришів). "В сім стані річей пишу до й к. м., аби побажання бувшого господаря відложив до кращих часів, а з новим і з тими провінціями, що мають готове військо, аби війшов в союз”. Лист до примаса з-під Буська 2 травня. Збірка Піноччі 310, нім. переклад з пруського державного архиву у Йорґи, Acte c. 219.

⁷) Szkice II c. 388.

⁸) Обіжники короля і канцлєра і відповідь біскупа куявського в додатках у Кубалі II с. 402-1.

⁹) Про сей пункт варшавських нарад в реляції нунція з 1 червня, Жерела XVI с. 176.

¹⁰) Жерела XII с. 128.

¹¹) Повідомленнє Ракоція Потоцкому про приїзд Яскульского, 10 червня, в Жерелах ч. 262. Під ч. 263 його писана відповідь на пропозиції Потоцкого з того ж дня, з ориґіналу Кор. Архиву (теж саме з копії в Transsylvania І с. 262); під ч. 255, без дати переказано зміст переговорів; під ч. 271 відповідь Ракоція на відповідь Потоцкого про сі пропозиції, з 24 червня, переклад, — латинський ориґінал в Transsylv. с. 265 (тут дата, котрої бракує при ч. 271).

Попередня     ТОМ IX     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ V. Стор. 11.]