[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 9.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна





УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКА КООПЕРАЦІЯ- ЛІТО-ОСІНЬ 1654 Р.: ЦАРСЬКЕ ЗОЛОТО В ВІЙСЬКУ, КЛОПОТИ З РОЗДАЧЕЮ, ПОБОЮВАННЯ В СПРАВІ РЕЄСТРУ, ПОСОЛЬСТВО ПОЛОЖНОГО. ГЕТЬМАНСЬКІ РЕЛЯЦІЇ З СЕРПНЯ, КОЗАЦЬКІ ПІД'ЇЗДИ І МОРСЬКІ ПОХОДИ.



В межичасі між сими двома посольствами: молдавським і мунтянським приїхали до Фастова 14 (24) липня царські післанці: Протасьев з Амировим, з царським золотом для війська і з дарунками гетьманові, писареві й старшині. Як ми знаємо, царський уряд постановив роздати 60 тисячам реєстрових козаків по півзолотому; 18 тисяч рахувалося в поході білоруськім, з Золотаренком, і для них післано золото з стольником Дмитриевим, і роздано за поіменними реєстрами 1). На решту реєстру, 42 тисячі, золото післано до гетьманського табору з Протасьевим. 14 (24) липня привіз він се царське жалуваннє до Фастова, і тут його стрічено з небувалою парадою. На зустріч вислано наперед Виговського, осавулів і обозного, з корогвами всіх полків, а по тім виїхав сам гетьман, і зсівши з коня питав про царське здоровлє. Привівши його до свого шатра гетьман з старшиною вислухав звичайну привітальну промову, і реєстр литовських городів, які учинилися в вічнім “холопстві” у царя. Після того Протасьев виложив властиву свою місію: хоч цар поставив виплату жалування війську в залежности від переписи доходів, але сим разом, “за давнім звичаєм своїх попередників” посилає війську золото від себе, аби гетьман і військо, побачивши таку ласку, цареві й його наслідникові служили і добра хотіли. Передав гегьманові золотий в 10 червоних і сорок соболів на сто рублів, його синові золотий в 4 червоні, Виговському золотий в 6 червоних. А вислухавши їх подяки сказав їм, згідно з наказом, щоб вони, гетьман і писар, дали “розпись осавулів, обозного, військових суддів, полковників, сотників і всіх військових реєстрових козаків, 42 тисяч, щоб за тою розписею роздати жалуваннє Запорізькому війську”.

Вислухавши се, гетьман сказав, що він про сю розпись “подумає” з полковниками.

Другого дня Протасьев післав до гетьмана піддячого по розпись, але гетьман відповів, що у нього про сю розпись з полковниками не договорено, а як він з ними договориться, його повідомить сам.

Третього дня, 16 (26) прийшли від нього до Протасьева Виговський, суддя Богданович і миргородський полковник Лісницький, і виславши з шатра товаришів і людей своїх і московських, почали так говорити від гетьмана: “Гетьман говорив з ними: писарем, суддями і полковниками про розпись, і розмишляв всякими способами, як би військо Запорізьке “розібрати” і списати “роспись”-кому бути в реєстрових (“списаних”) козаках. І так прирадили, що такого реєстру (“росписи”) на 60 тис. зробити ніяк не можна, тому що козаки тепер зібралися на царського неприятеля в великім числі: такі що не були козаками, тепер в козаках, і всі рівняються до козаків 2). Тих реєстрових козаків, що були списані під Збаражем (себто: на підставі Зборівського трактату), тепер богато побито і повмирало, а після того реєстру війська Запорізького не складано і не списувано. Коли приїхали від царя їх посли: суддя Богданович і полковник Тетеря, з царським указом (резолюцією), щоб за їx проханнєм було Запорізького війська 60 тисяч, їм тоді розбирати козаків і писати реєстри було ніколи: прийшли вісти, що хочуть на них наступати Поляки та Кримці. А після того тепер от пішли вони на польського короля всіми головами без реєстрів: тепер їx в зборі буде зо сто тисяч, або й більше. Через те зложити реєстр на 60 тис.: вибирати і вписувати до реєстрів ніяк не можливо: піде в війську велика ворожнеча і замішаннє, котрих не запишуть до реєстра, ті підуть до дому і не схочуть служити, і стане в Запорізькім війську людей мало, не буде з ким стояти против неприятеля”.

“Ми-пише Протасьев-говорили їм, що у них же в полках, у кожного полковника єсть імення людей, нехай кожен дасть імення з свого полку, скільки у кожного полковника людей. Але вони відповіли, що й таких списків вони дати не можуть: людей прибуває й убуває, і в таких полках, що раніш було по тисячі і дві тисячі, тепер буває і по пять тисяч, і теперішнього реєстру дати не можна. І радили нам лишити царське золото у гетьмана, або у бояр у Київі і їхати до царя.

“Ми їм говорили, що нам велено царське жалуваннє роздати Запорозькому війську, всім 42 тисячам на руки, так щоб усім було явне царське жалуваннє й ласка. Але писар і суддя відповіли, що вони на всі боки се з гетьманом обмірковували, і таки ніяк не можна тепер козаків розбирати і реєстр складати: буде між військом велике замішаннє і бунт. А як бог дасть, що з неприятелем упораються, і козакам служба минеться, тоді можна буде після служби козаків перебрати і котрі кращі- до реєстру вписати. Котрі виявлять себе службою, промислом і охотою-тих запишуть до реєстру, і тоді можна буде їм царське жалуваннє роздавати. А тепер, почувши царську ласку і жалуваннє, стануть усім військом против царського неприятеля, всі головами своїми.

“Військовий суддя сказав миргородському полковникові: “Ви полковники, могли б узяти царське жалуваннє, кожен у свій полк, і роздати скільки кому достанеться”. Але миргородський полковник закричав на суддю з великою досадою: “Се ви хочете щоб нас полковників козаки побили? Знаєш, які у нас люди своєвільні. Кому не стане царського жалування, подумають, що то ми, полковники забрали. Не тільки, що нам, полковникам не можна взяти царського жалування для своїх полчан, а навіть і своїх золотих-що прислані від царя, не можна взяти з огляду на військо. Ми раді царській милости і жалуванню всею душею, але взяти нам се жалуваннє не можна: небезпечно від війська!

“І так по довгих наших розмовах з гетьманом, писарем і полковниками, стали вони на тім, щоб проголосити всьому війську царську ласку і жалуваннє: що прислав він золото всьому Запорізькому війську, але тепер козаки по ріжних місцях: полковники уманський, браславський, паволоцький і винницький стоять з своїми полками на кримській та на польській границі. Инших післано на Запоріжжя водяною дорогою, під Кодак. Київського полковника з кращими вибраними людьми під Корець, в польську землю, діставати язиків. А тепер ще Чигринський полк післано до Чигрина. А як скінчиться служба, тоді як дочекають, одержуть усі разом.

“А проголосивши всьому війську царське жалуваннє, ухвалили, щоб гетьман післав до царя гінця-просити указа (як бути). І 21 (31) липня післав гетьман білоцерківського наказного полковника Матвія Положного, а московські післали від себе з донесеннями свого чоловіка. Самих же післанців з золотом лишив гетьман у себе в таборі” 3).

Тепер ми маємо акти сього посольства Положного-вони так само заховалися в актах Сибирського приказу, і досі були не звісні. Гетьман починав свого листа подякою цареві за те що не тільки прийняв під свою руку “нас військо Запорізьке і весь мир православний російський Малої Росії”, але і “з превеликого престолу рушився против неприятеля нашого” і тепер іще й золото своє прислав військові.

“Одначе сього повеління твого-щоб військо Запорізьке зрахувати і списки всіх воєнних людей прислати, сповнити нам не можна, тому що військо поділене на богато частин, і декотрі козаки на Запоріжжі, декотрі на Кодаку, декотрі з нами в війську, декотрі знов охороняють землю нашу і твому царському величеству прияють, від Татар полк Уманський від Волохів полк Браславський, від Ляхів-ми і полки Винницький і Паволоцький. Зараз їx зібрати і порахувати неможливо, а краще почекаємо ласки божої і побіди над ворогами-щоб не тільки литовські й лядські люди, але й инші землі, царі й князі тобі поклонилися. І за те що тих золотих війську Запорізькому роздати неможна, то на двор. П. Д. Протасьева та на піддячого І. Амирова не гнівайся, бо вони в тім усім невинні. От і тепер прийшлось іще боронити від Татар Чигрин і Крилов, пограничні городи, бо Татари на них хочуть ударити, і тому післали ми назад полк Чигринський. І коли б ми зробили списки козаків, котрих тепер пішло на війну більше як 100 т., а жалування твого стане тільки на 60 тисяч-коли б реєстр тепер був, і роздано на нього жалуваннє, — инші козаки рокош би підняли, і на службу тобі не пішли б, а декотрі й зрадили б”.

Переказуючи все инше через Положного устно, гетьман просив як найскорше прислати наказ як же поступити 4).

Те ж саме тільки коротко Виговський повторяв в листі до Бутурлина, при тім подаючи йому короткі відомости про молдавське і мунтянське посольство, а головно приготовляв сим листом проїзд до ставки свого брата Данила, що вибирався по великі й богаті милости для фамілії 5).

Після всіх попередніх прохань про визначеннє козакам платні, таких пильних-мотивованих бажаннями війська, можливістю серед нього невдоволення коли платні не буде і т. д., такий фінал мусів здатися дивним не тільки для московських правителів, але й у сучасного дослідника викликав здивованнє-як його одно з другим погодити? Чи дійсно серед старшини були люди, які вважали потрібним вернутися до виплати козакам щорічного жолду-чи вважали вони потрібним зробити се принаймні тепер, щоб сповнити обіцянки, роздавані підчас коли треба було приводити до присяги цареві? Чи гасло плати війську було висунене козацькими політиками тільки на те аби нейтралізувати московські апетити: привести московський уряд до того щоб він зрікся претенсій на українські доходи, аби спекатися виплати платні козацькому війську?

Коли московський уряд відкликав свій наказ про списуваннє доходів, він зробив перший крок у сім напрямі. Йому лишалося тільки переложити на гетьмана обовязок платні, як се він був уже зробив, грамотою 12 (24) квітня. Але він “передав куті меду”, бажаючи потішити своєю ласкою козацьке військо, і захотів його обдарувати платнею з свого скарбу. Гетьман і його міністри, не маючи заміру заводити платню козакам, подивились на се, очевидно, як на небезпечний прецедент, і рішили сконфіскувати сей небезпечний царський дарунок. Балачки про спорядженнє реєстра були тільки балачками; роздати можна було без реєстру, згідно з фактичним станом, як казав Богданович, як зробив кінець кінцем Золотаренко. Але краще було ліквідувати справу платні разом з справою переписи доходів. І Москва вислухавши енергійну арґументацію гетьмана, не стала перечити. Цар дав резолюцію на рапорт Протасьева віддати золото гетьманові й вертатися 6). Золото гетьман очевидно прилучив до инших своїх фондів, але її не забуто, і кілька літ пізніш вона грізно відізвалася в аґітації против гетьмана й старшини.

Про ситуацію в додаток до переказаного устно через Положного, гетьман десять день пізніш вислав з Марком Левоновичом і Гр. Гуляницьким спеціяльну реляцію, з додатком польських бранців, приведених козацькими під'їздами. Вони мали служити цареві для безпосередньої інформації. Був се так би сказати реванш цареві за прислане золото.

“Пускали ми козаків з Браславського полку, щоб дістати від Ляхів язики та відомости певні, аби повідомити твоє царське величество, і ті козаки зловили з лядського війська жовніра Лукаша Збуйновского, що трьома кіньми служив з воєводою Сендомирським, Володиславом Мишковским. Зловлено того жовніра 8 миль від Камінця, а 2 милі від Гусятина, і він розповів нам, що король збирає військо під Зборовим, і ще не всі зібралися: тільки 9 хоругов а чекають инших ще. Ксьондзи польські обіцяють найняти війська з церковних грошей, а посполите рушеннє ухвалене на соймі має збиратися під Глиняни. Полковникові Маховскому велено іти з полком поза Дністром і звідти вдарити на Браславський полк. Був на соймі татарський посол і зложив присягу на мир (союз) з Ляхами-щоб їм помагать. Сподіваються помочи від Венгрів, Мунтян і Волохів, і волоський господар оповіщає Ляхів, що у нас робиться.

“Потім в другий бік післали ми по відомости Павла Яненка Хмельницького, полковника київського-під Мозир, і вони побили там Павшу полковника Радивилового з Німцями і з усім військом, що було при нім, і взяли тут 4 Ляхів.

“Потім обозний коронний Себастіян Маховский напав на Браславський полк з 5 тисячами війська-з райтарами і драґонами: зразу був наших потиснув, але потім Михайло Зеленський полковник браславський поправився і побив-гонив до самого Шаргорода, ледви що втік Маховский. Там в під'їзді спіймали Володислава Стеткевича, що з трьома кіньми служив за товариша під корогвою Маховского. Отсих Ляхів, усіх шість, посилаємо до в. цар. вел. Всіх вістей у сім листі нашім виписати не можемо, самі жовніри розсповідять”-Гетьман же під Фастовим далі чекав царського наказу 7).

Про сі під'їзди писав і Протасьев, — те що чув в таборі 31 н. с. липня: Київський полковник післав під'їзд під Корець і Дубно. Браславський полковник Зеленський пішов на Поляків на Дністер і в Мясківці обпали його Поляки і Волохи під командою Маховского. 6 тисяч кінноти і 2 тис. пішого війська, і обложили в тій Мясківці; він прислав до гетьмана просячи помочи, і гетьман післав до уманського полковника Семена Оргіяненка (?) і уманського Леська, щоб його ратовали 8). Гетьманська реляція знайомить нас з щасливими результатами обох експедицій.

Одночасно з тим гетьман укривав полудневу границю від татарського нападу (відрядженнє Чигринського полку), а Донське військо за його вказівками розвивало бльокаду татарських сил. З своєї реляції московському уряду, висланої в листопаді 9), донська старшина, згадавши про директиви, отримані з Москви і з Чигрина, оповідає, як вона від ріжних вістунів одержала тоді відомости, що хан з великим військом, з Кримською ордою, Ногайцями і Черкесами вибирається на Дін, а відти на московські городи, “на той час як на Руси жнива і сінокоси поспівають-в августі місяці”. Щоб перебити сей похід “і з Криму піднятись не дати”, Донці вирядили на море 30 “стругів” “Азовським морем під Крим, і стояли на Чорнім морі і з сеї сторони-на Азовскім морі два місяці”: чекали “підйому” хана з Криму. Сей вихід на море мусів статися при кінці липня-в початках серпня н. ст. донські посли, що виїхали до гетьмана в 20-х днях липня н. ст. оповідали, що й військо готовило при них в похід “великі струги”, і скоро після їх від'їзду мали йти на море 10). Тоді на Дону не було відомо, що хан помер і се перебило татарський “підйом”-тільки згодом прийшла про се вість: “Господь Бог, царським щастєм, не допустив кримського хана до того його злого замислу: скоро він помер”. Полонянники, забрані при тім і утікачі-невільники, що прибігли до козацьких стругів, росповідали, що кримський хан з усім військом “був на підйомі”, хотів іти на Русь, але помер; між мурзами наступила велика усобиця, і зараз сподіватися походу нема чого. Виходило б з сього, що морська бльокада Донців трівала протягом серпня і вересня н. ст. Вище було наведено оповіданнє Грека Юрия про те що оповідалося про неї в Царгороді: що козаки поруйнували богато городів турецьких і сіл, надходили під сам Царгород, взяли Варну і погромили людей сілістрійського паші, що прийшов був Варну ратувати 11). Польські авізи переказують м. ин. такі відомости привезені гонцем від нового хана: “Козаки Донські і Запорізькі, не чекаючи катеґоричної деклярації попереднього хана, ще за життя його пустилися на Чорне море, наперед ударили на Крим, але що там їм не повелось, пішли „наскрізь" під Константинополь, і були вже тільки в 4 милях від нього, але на суходолі перейняли їх Турки велику хлосту задали-так що мало їx втікло живо, а 30 живцем до Константинополя відвезено і по тяжких муках страчено-бо й вони немилосердно побивали Турків: де їм Турчин до рук попав, тисячі мук над ним вимишляли” 12).

Семигородський аґент доносить Ракоцієві з Царгороду 23 липня, разом з вістями про смерть хана, відомости про турецькі зброєння до морського походу на козаків, за їx “часті грабування і пожежі” 13).

В турецькій хроніці Наіми теж оповідається про козацькі пустошення по обох берегах моря, північнім і полудневім, до Ереґлі і Балчика, і згадується, що Сіявуш баша сілістрійський наспів на козаків під Балчиком і відбив у них одну чайку 14).








Примітки


1) Малорос. приказу 1654 ст. 27: “Книги записные золотым червоным розданным через стольника М. Дмитріева наказного гетмана Ив. Золотаренка полковникам, асаулам и прочимъ”-без кінця.

2) “всЂ она ставятца въ ровеньст†казаками.”

3) Акты X с. 697.

4) Сибир. приказу стовб. 636 л. 48-53; грамота датована: “з-під Фастова місяця юля 19 дня”.

5) Акты XIV, с. 48, та ж сама дата; поміта, що привіз Положний 7 серпня.

6) Акты X с. 703-4.

7) Сибир. приказу стовб. 1636 л. 88-93, дата: 29 липня з-під Фастова. Як видко з царського указу про жалуваннє, з Марком Левоновичом їздили: писар Григорій Гуляницький, Іван Дяченко, 9 козаків і челядник. В дорозі, в Брянському уїзді селяни не схотіли були дати підводи (“много де таких послов Ђздятъ”), хотіли були бити і відібрали бранців-Поляків, тільки потім віддали; за се брянському воєводі велено тих своїх своєвільників бити кнутами в присутности козацького посольства.

8) Акты X с. 702-3.

9) Донскія дЂла т. IV с. 877-8. Про се дещо в студії О. Ю. Гермайзе, Україна та Дін с. 54-5.

10) Акты XIV с. 40.

11) Вище с. 921.

12) Разнояз. ркп. 63 л. 95.

13) Transsylvania I c. 354.

14) Hammer. Geschichte des Osmanischen Reiches, III c. 424-5.











Попередня     ТОМ IX     Розділ VIII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ VIII. Стор. 9.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.