[Михайло Грушевський. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. — К., 1994. — Т. 4. — Кн. 2. — С. 134-178.]

Попередня     Головна     Наступна





Христологія. Наша християнська легенда при поверховім навіть розгляді являється такою ж складною комбінацією елементів канонічних, апокрифічних, передхристиянських і позахристиянських, легендарних і новелістичних, навіть анекдотичних, як і легенда старозавітна. Але, на жаль, вона ще менше студійована, ніж та, хоча з деяких поглядів заслугує уваги не меншої, а навіть ще більшої: напр. своїм більшим прониканням в сферу народного релігійно-морального світогляду та різнорідними імпульсами, даними усній і книжній творчості. Але й дослід її трудніший! Шкільна продукція століть XVII, XVIII, навіть XIX, налягла тут іще густішою верствою на творчість ранішу, а при тім і вона майже зовсім не була досі аналізована. Ставлячи своїм завданням прослідити сліди ранішої творчості, з-перед розповсюдження нових шкільних форм, даних схоластичною риторикою XVII в. (бо сим буде дане місце пізніше), будемо часто змушені йти навпомацки, за браком потрібних передстудій. Особливо там, де ми будемо змушені звертатись до тих пізніших літературних витворів, щоб у них знайти сліди раніших форм пересадженої на наш грунт християнської легенди. Се неминуче — але заразом в інтересах більшої повності образу будемо обмежатись мотивами найбільш виразистими, типовими, зовсім не беручи на себе завдань можливо повного вичерпання всього того, що може вважатись відгомоном старшого засвоєння християнської легенди нашим народом.

Христове рождество і хрещення. В євангельськім оповіданні рождество Христа і його охрещення — два цілком окремі епізоди, розділені трьома десятками літ. Як відомо, первісна християнська церква досить довго йшла за його прикладом і хрестила своїх адептів дорослими, після довгої попередньої катехизації. Але до нас християнство перейшло тоді вже, коли взяла повну перевагу практика хрещення дітей, і як ми бачили вище — виходячи з поглядів демонологічних уважалось за найкраще хрестити новородків зараз же по уродженні. По аналогії, в народнім обробленні легенди про Христа момент його уродження і хрещення теж зливається докупи — хоча в традиції, яка ближче стоїть до апокрифа, вони відрізняються виразно. До них в народній легенді прилучається ще третій момент, наслідком свого побутового зв’язку з уродженням і охрещенням — надання новородкові імені, — воно оброблене в народній творчості також з особливою увагою. Сі групи мотивів широко обмінюються між собою різними деталями і поетичними засобами, тому вважаю за вказане оглядати їх разом. Вони визначаються тим, що елемент легенди в них дуже сильно розпустився в величальних та пісенних мотивах, і зійшов властиво на другий план супроти них. Тому незвичайно інтересно слідити на сім матеріалі за сим сплітанням євангельської легенди з елементами календаря (комбінуванням мотивів різдвяних з новорічними й йорданськими) і в зв’язку з тим — за всяканням різних обрядових і величальних мотивів в легендарні теми. Для ілюстрації сього процесу не жалуватиму варіантів, тому що не раз і один, і другий, і третій — все приносять якісь інтересні рисочки.

1) Рождество — три царі. Незвичайно популярну колядку (район: Волинь, Схід. Поділля, Київщина, Переяславщина) починаю старим записом збірки Ходаковського, з Порицька — трохи полонізованим і в розмірі, на жаль, попсованим:


А вчера з вечера тиха вода стояла,

Там панна чиста свого сина купала.

Скупавши його в тонкі пелюшки повила,

Повивши, в золоті яселка вложила,

Вложивши, тричі поколихнула:

Лелю-полелю мій синоньку єдиний!

А на Схід сонця три корольове стояли,

Стали гадати, чим тоє дитя офірувати.

Один дарував — миром-кадилом офірував,

Другий дарував — золотою квіткою (дієслова бракує),

Третій дарував — ім’я Христуса дав.

Ходім же, брате, темної ночи по дорозі.

А нех нам сам Пан Ісус надгородить!

Ой обіцяв нам пан-господар золотиї дари,

Дай йому, Боже, прийшлого року дочикати.


Сучасний волинський варіант (Староконстантинівського повіту):


Ой на Ордані там тиха вода стояла,

Там Божа Мати свого сина купала,

А (в) біленькиї пелюшки сповивала,

А з дев’ятого шовку сповивачок сукала,

А з серебра-золота приголовочок прикладала.

Ой на схід сонця приїхали три царі —

Стали гадати, чим тоє дитя оддарувати

Он єден дарує святим миром і кадилом,

А другий дарує — Сусом Христом ім’я дав,

А третій дарує — золоту квітку в ручки дав.

Ой квіто, квіто — ти малеє дитя із нами

Тую квітку по всьому світу розіслав... 1.


З двох варіантів Канівського повіту збираю разом:


На Йордані тиха вода стояла,

Матір Божа Cyca Христа купала,

А скупавши в ясні ризи сповила,

А сповивши в яеличка вложила.

Над яслами сірі воли стояли,

На те дитя божим (вар.: своїм) духом дихали.

До схід сонця приїхали три царі,

Та принесли Сусу Христу три дари,

А перший цар миром дитя мирував,

А другий цар Сусом Хриетом називав,

А третій цар квіточкою дарував,

То ж не квіточка — то Христове Рожество,

Всьому миру хрещеному радісно!


Другий варіант має ще такий іконографічний вступ: Матір божа на престолі стояла, в правій руці Cyca Христа держала.

Сучасний волинський варіант до сього (з Рівен. пов.):


Вам Пречиста Cyca Христа купала,

А скупавши в шовковину сповила,

А сповивши у сінечко вложила.

А що над тим осли воли стояли.

А що до нього три крулі приїзжали;

Оден круль з миром-кадилом,

А другий квіточкою дарив,

А третій Сусом Хриетом називав.


Вар. з Переяславщини, початок той самий, далі:


Та над домом та галочки літали,

Ісуса Христа в ризи сповивали,

Іуди йшли три царі, три царі,

Нарікали три слові, три слові —

Що перший цар нас миром мирував,

А другий цар Ісусом нарікав, і т. д.

Або: Над яслами воли стояли,

Над ним божим духом дихали.

Тож не воли, то два ангели —

Сусу Хриету іменнячко принесли.


З Васильківського повіту:


З вечора Ісус Христос народивсь,

Народившись, небо й землю звеселив.

На Йордані тиха вода стояла,

Тям Пречиста свого сина купала,

А скупавши до церковці й однесла,

Мале дитя на престолі положила,

Над тим дитям аж три свічки засвітила.

Над тим дитям аж три свічки палає,

Над тим дитям тр.и ангели літають,

А все йому херувими співають.

Взяли дитя та понесли на небеса:

«Ви небеса, небеса, небеса — розтворітеся,

Всі святі Сусу Христу поклонітеся»

(Далі про трьох царів)


Фрагмент незвісного походження (північноукр.):


Да з’їхалось да три воли,

Да три воли, три буйволи,

Ой стали вони чмохати-гадати.

Чим ееє дзєцько дарувати,

Одзін дарує миром-кадилом.

Другий дарує золоту квіточку.

«Махни ти, Боже, сю квіточку над нами.

Як сії слуги перед Паном Богом, що в раї» 2.



1 Очевидно, що в сих двох останніх віршах щось змінено.

2 Етногр. Зб. XXXV, с. 25 дд„ Чубинського Труди III, с. 323 дд 355..



2) Ангели ввзносять новврожденного Христа. Христові ризи. Насамперед отсі галицькі варіанти (в запису Гол. II, 43 сполучені два різні образи, а і б, докінчую в запису Вагилевича, в — Е. Зб., 37):


а) А в Римі, в Римі, в Єрусалимі

Зореньки горять, свіченьки світять,

Дзвононьки дзвенять,

службоньки стоять:

Божая Мати в полозі лежить —

В полозі лежить, а сина повивать.

б) А в раю, раю ангели грають,

А в полю, полю два явороньки 1,

На явороньках сут ретязоньки,

На ретязоньках колисанонька,

В колисанонці Божая Мати —

Ей колисала, твердо заснула,

Прилетіли к ній вірлове птасі,

Полетіли з ним аж на небеса,

в) Божая Мати пробудилася,

Пробудилася, зажурилася.

Прийшли до неї та два ангели,

Божая Мати та не журися,

Та не журися, барз потішайся:

Твоє дитятко вже на небесах

(Вже наша душка у Бога служка 2).


Варіант з Подністров’я (Тираспільський пов.).


Ой на річці на Ордані —

Ордань воду розливає,

А Діва Марія сина купає,

Під ялиною сповиває,

На дубочку колисає.

Ой прилетіло три янголята,

Та взяли Cyca на крилята,

Та понесли попід небееа, —

Ой небеса розтворилися,

Усі святиї поклонилися 3.


Два варіанти — з Покуття і з Київщини:


Ой на воді на Йордані

Там Пречиста ризи прала,

Своє дитя вповивала,

А в тоненькі пеліночки,

А в шовкові да й шнурочки,

Ой злинули два янголи,

То то собі дитя взяли,

Небеса ся розтворили,

Вся святі ся поклонили

(Етн. З., 37).

Ой на річці на Йордані

Там Пречиста ризи прала,

Свого сина сповивала

На ялині колисала.

Прилетіли три (два) янголи

Взяли Cyca на небеса

Всі небеса розтворилися

Вся ангели (святі) поклонилися.

Чуб. 441. Етн. 3. 37.


Новгородсіверський варіант, де прилетіли два ангели, да взяли ризи на крилечка, понесли ризи на небеса (Чуб, 442) дає перехід до отсих відмін (з Чернігівщини ж. 443):


Ой у тихому та Дунаєчку

А Пречиста ризи мила,

Да ризи мила, перемивала,

Повісила ризи на кедрині.

Де взялися два ангели,

Да взяли ризи на крилечка,

Понесли ризи да у церковцю,

Положили ризи на престолі.

Ой де взялися два попоньки 4,



1 Вар.: На оней горі, оней високій, а приспів: А в раю-раю ангели грають.

2 Сей вірш, хоч повторюється в варіантах, очевидно, сюди не належить,

3 Етн. Зб., с. 31 (справляю виразні помилки).

4 В друк. хибно: паноньки, пор. нижче.



Стали вони прибиратися,

Прибиратися, умиватися,

Стали вони службу служити,

Службу служити, Бога просити

Да за того пана — пана хозяїна

Да за його неньку, за всю семейку.

Вар.: Та у тиї ризи Христос убиравсь,

Христос убиравсь службу служити

За пана Івана, за його дітки.

Що на Дунаєчку на бережечку

Там ластовка да купалася —

Тож ластовка — то Матір Божа 1

На кедрині 2 да повісила.

Прилетіли два ангели

Да взяли ризи на крилечка,

Понесли ризи да до церковці,

Положили ризи на престолі.

Самі двері одчинилися 3,

Сами дзвони задзвонилися,

Самі свічі запалилися,

Царськії врата створилися,

Сама служба заслужилася.

Кому службу да служить будем?

Служить службу святому Василю 4.


Вертаємо тепер до Західної України назад. —


Пішла Анничка рано по воду,

Ой пішла вона з двома відерці,

В єдно почерла, з другим ся варгла.

Вергла ся барзо до матіночки:

«Виділа ж бо я дивноє звіря,

Дивнеє звіря — ластівляточку!»

«Не є бо тото ластівляточка,

Але є ж бо то Божая Мати!»

Божая Мати ризочки прала,

Ризочки прала, на біл камень клала.

Десь ми ся взяли буйні вітрове,

Буйні вітрове, дрібні дощове,

Шайнули ж вони божиї ризи

Та й занесли ми опріч далече,

Опріч далече — аж перед церков:

Самі ся двері повідтворяли,

Самі ся книги порозтворяли,

Самі ся свічі позасвічали.

Ісус Христос ходить,

службоньку, служить,

Дівчина 5 ходить, на службу носить,

Пана Бога просить за вітця, за матку,

За вітця, за матку, за всю челядку 6.



1 Бракує вірша про ризи.

2 В друк.: кедреві.

3 В друк.: одчиняються.

4 Чубинськ., с. 442.

5 Очевидно, та сама Анничка, котру величає ся колядка.

6 Голов. III, ч., с. 64.



В оцім подільськім варіанті місце Божої Матері займає «Господиня»:


На тихім Дунаю, під крутим берегом

Там господиня ризи білила,

Ризи білила, Бога просила:

«Ой дай же, Боже, ризи вбілити!»

Ой де ся взяли буйні вітри,

Та взяли ризи аж під небеса.

Аж небеса розтворяли (ся),

А то ті ризи сам Господь убрав!

Від сього слова будь же

здорова, і т. д. (Чуб. 329).


Початковий легендарний мотив розпускається в величанні майже без сліду:


У Єрусалимі рано задзвонили,

Рано задзвонили, усіх побудили.

А у сій хатці да три кравці,

Ой шили ж вони ризи золоті,

Повісили ризи тай у теремі,

На золотім кілку, на срібнім шнурку.

Прилетіли туди а три ангелі,

Ой сіли вони на теремі,

Та на теремі, та на дереві,

Ой стали вони раду радити,

Та раду радити, як ризи взяти,

Та взяли ризи та на крилечка,

Та понесли ризи та й у церковцю,

Положили ризи та на престолі,

Узяли ризи та три попики,

Стали вбиратись та наряжатись,

Ой стали вони службу служити.

Служать вони службу за пана Івана, і т. д. 1

Ой в сьому дому так як у раю,

Та стоять столи все тесовиї,

Та горять свічі все восковії,

Та сидять кравці все молодії,

Та ткуть ризи все золотії.

Пошили ризи та й повішали

Та на дереві, та на теремі (так!).

Де узялося та три янголи,

Понесли ризи та у церковцю,

Положили ризи та на престолі,

А де взялися та три попики і т. д. 2



3. Надання імені — незвичайно популярна тема, починаю від західних варіантів:


Ой там в полі криниченька,

Купалася ластівонька,

Іно Божа Матінонька:

Сина купала, повивала,

Буде Христос на Йордані,

Прилетіли два ангелоньки,

Взяли його на крилоньки,

І понесли до церквоньки,

Положили на престолі.

Взяли ім’я му давати:

Дали ім’я: святий Петро —

Пресвята Діва того не злюбила

До престолу не приступила 3, і далі як нижче.

Ой на ріці на криниці

Купалася ластівонька —

Ой не єсть то ластівонька,

Тільки Божа Матінонька:

Свого сина породила,

Іскупала і повила, —

Ясний місяченько повиваченько,

А зоронька пелюшенька,

А сонічко подушечка.

Як принесли під церковцю,

Самі дзвони задзвонили,

Сама церков відчинилась,

Престоли ся застелили,

Самі свічки засвітили.

Ой зійшлися всі святиї,

Стали гадати як ім’я дати.

«Дамо йому ім’я: Павло»!

Пресвята Діва не злюбила,

Від престола відступила.

«Даймо йому: Ісус!»

Пресвята Діва ісхвалила,

Ісхвалила, ізлюбила,

До престола приступила 4.

Там на ріці на Йордані

Ярдань воду розливає,

Пречиста Діва сина купає.

Вже скупала і сповила,

Не престолі го зложила:

Злітайтеся всі святиї,

Всі святиї небесниї,

Будем сина синувати,

Яке ж йому ім’я дати, і т. д.

Ой на річці на Ардані

Святили воду три ангелі.

Ой черники, ангельчики,

Охрестіть ви мого синз!

На мня дали: святий Петро.

Матір Божа не злюбила,

Від престола відступила,

Аж ся земля засмутила, і т. д.5

В славнім місті а в Вифлеємі

Пресвята Діва сина породила,

В пелени повила, в ясла положила,

Сіном прикрила, найменовала,

Ясная звізда з востока вийшла,

Три царі вела, царя йменовати,

Іменовати що за йм’я дати? 6

Дати царю ім’я пророк Ілия?

Пресвята Діва не ухвалила

До церкви не вступила,

Царям ся не поклонила і т. д.7



1 Чуб., 480, Переяславщина (справляю розмір).

2 Запис Манжури на Катеринославщині, у Потебні с. 572.

3 Е. Зб. XXXV, с. 39, Галичина, Золочів пов.

4 Приспіви до другої половини: Рано, рано на Йордані — Ісус Христос на Йордані. Е. Зб. 39, Сокальщина.

5 Етн. Зб., 42.

6 Сей стих справляю для розміру.

7 Гол. НІ, ч. 24; Е. Зб. 52.



В Єрусалимі на престолі

Пречиста Діва сина породила,

Як го породила, зараз укупала,

Як го укупала, зараз повивала:

Були пеленоньки — ясниї зороньки,

А повиваченьки — ясний місяченько,

А при головенько — ясне соненько,

Післала післоньки ще на небесоньки,

Сходіться, попоньки, дитєви хрестити

Зійшлися попоньки, взяли сумувати 1

В Русалимі на престолі

Божа мати сина мала,

В пелени го повивала —

В пеленочки з китаєчки,

В срібло-злоті поясочки.

Ой зійшлися всі святиї,

Взяяи книги золотиї —

Взяли книги всі читати,

Яке ім’я дитю дати.

Яке дати, таке дати —

Святим Петром називати.

Божа мати не злюбила,

Від престолу відступила.

Вся ся земля засмутила

В кінці: Яке дали таке дали,

Сусом його називали,

Божа мати то злюбила,

До престола приступила,

Вся ся земля звеселила,

Що назвала Сусом сина 2.

А в Римі, в Римі, в Єрусалимі

Божая мати в полозі лежить,

В полозі лежить синойка родить,

Сина вродила, в морі скупала,

В ризи повила, до сну вложила,

Та зійшлося к ней сорок ангелів,

Сорок ангелів, дванадцять попів,

Взяли синонька на Ардань ріку,

На Ардань ріку го охрестити.

Стали вони там книги читати,

Книги читати, ім’я глядати, і т. д.3.

Пресвята Діва дите зродила

На святе різдво та й на рождество.

Господь із Петром сидять, говорять,

Сидять, говорять, як би то вдати.

Щоби дитяти тай ім’я дати.

Ой дати йому святий Ілия і т. д.4

В Єрусалимі на новім дворі,

Діва Марія сина родила,

Сина родила, собір зробила,

Собиралися та всі святі

Стали думати, стали гадати, і т. д.

Пане господару, твій двор осажен,

Твій двір осажен все виноградом,

А в винограді світлонька стоїть

А в тій світлоньці Діва Марія —

Діва Марія сина родила,

А в Єрусалимі рано дзвонили.

Щоб зібралися усі стариї,

Усі стариї, святці святиї.

Стали думати, стали гадати і т. д.

У пана NN двір у горожі,

Двір у горожі в червоній рожі.

Туди зібрались усі святиї,

Стали думати, стали гадати,

Яке йому ім’я дати.

Дали йому: святий Петро,

Божая Мати не взлюбила, і т. д.


При перегляді сих текстів впадає в око стягнення, конденсація образів релігійної легенди і та невимушена легкість, з котрою пісенна творчість комбінує їх з різними обрядовими, величальними мотивами, використовуючи різні аналогії і висуваючи на перший план то той, то інший образ легенди. Матір божа то виступає в іконографічній обстанові на престолі, в Римі-Єрусалимі, «на оней горі» (правдоподібно — Сіонській горі), в місті-монастирі, або навіть «в Почаеві-монастирі» 5.



1 Е. Зб. 30.

2 Там само, с. 40. Рогатин, повіт.

3 Гол. II, с. 12.

4 Е. Зб. 38.

5 Чубин., 133: В Почаєві монастирі породила мати сина, породила і вповила, на престолі положила (подільський вар.), пор. Е. Зб. 41: В славнім місті монастирі Матір Божа сина мала...



То перетворюється в господиню, то пере хустки на ріці і зливається з обравом господині або дівчини, до котрої звертається величальна пісня. Христові ризи переходять в церковні ризи, котрі виготовляє в дар церкві величана родина. Христа хрестять, помазують, обдаровують, іменують, заносять на небо то три ангели, то орли-птахи, то сам Господь з св. Петром, то три царі, то три попи, навіть три воли — як в наведенім вище фрагменті, то вся громада святих, вірних і т. д.

При тім використовуються різні поетичні образи, вносячи в сю тему незвичайну різнорідність. Ордань приводить образ Дуная; образ ріки притягає прерізні обрядові і символічні ситуації, зв’язані з водою й її символікою. Так напр., Матір Божа, що ластівкою купається «там на ріці на криниці», — се мотив «купальський» — «Ой на Йвана на Купала купалася ластівочка, при бережку сушилася, дівка Палажка журилася» (Чуб., 199). «Буйні вітрове, дрібні дощове», що «шайнули» Христові ризи на небо, — звісний нам мотив парування на воді: «Пішла дівонька рано по воду, та схопилися буйні вітрове, шайні дощове, та й ісхопили золотий вінець, занесли йогс на тихий Дунай» (див. т. І). Церковні двері, що самі відчиняються, свічі, що самі собою засвічуються перед Христом, — се мотив весільного величання: перед молодою, коли вона прибуває до церкви, «та самі ся двері одчиняли, та самі ся книги читали, та самі ся свічки засвічали — там наші дітоньки шлюб брали» (Чуб., 168), і. т.д. 1



1 Нагадаю, що на сі комбінації старих величальних мотивів з елементами церковної легенди звернув був свого часу увагу пок. Потебня у вказаних розділах своєї праці «Объясненія малорусск. пЂсенъ» — на жаль, тільки в дуже побіжній формі. Пізніші студії не пішли у вказанім напрямі.



Особливо характеристичний приклад сплітання передхристиянських мотивів, зв’язаних з водою, і йорданського церковного обряду дають оці щедрівки:


Ой на ріці на Ордані

(Ой) там хрестик виринає,

Виринає, промовляє:

Візьміть мене на рученьки,


Величання господині:


Ой при криниці, при студениці

Ой там святії воду святили,

Воду святили, хрест загубили.

Ой була ж туди здавна стеженька,

Ой ішла ж нею гей ґаздинонька

Та зустрічає два-три святиї:

Понесіте до церковці,

Положіте на престолоньці!

Прийшли попи — почитали,

Прийшли дяки — поспівали

(Чуб., 442).


«Помай Бог, май Бог, гей газдинонька!»

«Бодай здорові два-три святиї»

«Будем питати а звідувати,

Ой чи не найшла золотий хрестик?»

«Ой хот-єм найшла, хоть-да не найшла,


Що ж мні буде за переємець?»

«Будем за тебе Бога просити,

Не он, за тебе — за господаря

Та й за діточки, за сусідочки!»


Величання дівчині:


Ой над керницев, над студеницев

Там три святиї воду святили,

Воду святили, хрест загубили,

«Дівчина пишна, ти туди йшла,

Ти туди йшла, золот хрест знайшла?»

«Що ж мені буде за переемець?»

«Ой буде-буде срібний перстенець,

Срібний перстенець — три служби:

Одна службонька на святе Різдво,

Друга службонька аж на Василля,

Третя службонька аж на Великдень» 1.


Се переробка тої ж, тільки що згаданої, теми про переємець 2: дівчина загубила вінець, здибає трьох риболовів і питає їх про згубу, ті питають її, який їм буде за те переємець. Ся тема комбінується з йорданськими мотивами ще так:


Ой на водах на Йорданах

Там Ануня молодая

Біль білила, ручки мила,

Срібний перстень загубила.

Побігла бігла по татутненька:

Ідіть, татусеньку, перстень ізнайдіть!


Татуньо пішов — перстень не знайшов.

Перстень не знайшов — додому прийшов.


Так повторюється — аж


Миленький пішов, перстень ізнайшов,

Вінчую тя вінцем — барвінцем,

Щонайкращим молодцем! 3


Або такий волинський варіант на мотив «Ближчий миленький, як брат рідненький»:


Ой на річці на Йордані

Там Мариня біль білила,

Біль білила, говорила:

«Ой батеньку, голубоньку,

Поїдь, поїдь по біленьку!»

Батько каже: «Не поїду,

В мене коні не ковані,

В мене сані не лажені».


Нарешті:


Милий каже: «Я поїду!

В мене коні наковані,

В мене сані полажені» 4.



1 Голов. II, 48, 612.

2 Пор. в т. І.

3 Е. Зб. XXXVI, 225.

4 Малинка, с. 150 (справляю розмір).



Наведена вище щедрівка: «Пішла Анничка рано по воду» являється переробкою такої величанки, — на жаль, в сім тексті з псованої деякими полонізмами в формі та поміщаннями в змісті (подвійний образ птаха і тура):


Ой в полі, в полі, в широкім полі

Стоїть світлонька мурованая,

Мурованая, оріховая.

У тій світлиці млода невіста —

Ой сидить собі шитєчко шиє,

Шитечко на три братички:

А найстаршому дай кощулечку,

Середущому дай обшивочку,

Наймолодчому дай широночку.

Та й у неділеньку дуже раненько

Та собі встала млода невіста,

Ой встала собі та личко вмила,

Личко умила, Бога просила,

Бога просила за здоровєчко,

За дольку добру, за щасливую.

Йде по водицю в поле в кирницю,

Так собі взяла двоє відерців:

Одним відерцем води зачерла,

Другим відерцем сама пронирла:

Вона пронирла під буковинку,

Під буковинку під зеленую,

Там вна виділа сивоє пташа,

Сивох пташа, гнідоє туря.

Так вна ся круне все до світлоньки,

Та зі світлоньки до матіноньки:

«Ой мамко моя, що я виділа,

Я там виділа в широкім полі,

В широкім полі що в буковинці,

Сивоє пташа, гнідоє туря:

Так буковинку у пень істяти,

Так сиве пташа до рук спиймати,

Так сиве пташа, гнідоє туря,

Та ми занести в -нову світлоньку

І так прибити в нову стіноньку —

То то ми буде всю ніч світити 1,

Я буду млода шитєчко шити 2.


«Господиня ризи білила» розгортається ширше в отсім гуцульськім величанні:


Гречная газдинько, сідай коло нас,

Сідай коло нас, послухай ти нас,

Будемо тобі колядувати,

Що й но співати, правду казати:

В гаю-Дунаю, чом 3 на камені

Ґречна газдинька більцю білила,

Богу на ризи, святим на хвалу.

Як їй білила, дуже заснула,

Ой звіялися буйні вітрове

Тай тоту більцю — чом-завіяли.

Ой завіяли на тихий Дунай,

На тихий Дунай, на тихий беріг,

На чисте поле, на синє море.

Упала з неба біла доріжка,

Ой тов доріжков ґаздиня ішла,

Ґречная паня — чом — N...енька

Ой ішла, ішла дуже смутненька,

Стрітилась вона з святов

Пречистов:

«Чого сумуєш, гречка газдинько?»

«Того сумую, свята Пречиста,

Більцю м білила Богу на ризи,

Богу на ризи, святим на хвалу,

Як їй білила, дуже заснула;

Ой десь ся взяли буйні втрове

Тай тоту більцю — чом завіяли

На тихий Дунай, на крутий беріг,

На чисте поле, на синє море!»

«Стій та не сумуй, ґречна ґаздине,

Єсть твоя більця в Єрусалимі:

У твоїй більці служби ся служить,

Служби ся служать все соборниї,

За здоровєчко твоє, газдинько,

За помершого твойого ґазду,

За здоровячко ваших діточок».

А за сим словом будь нам здорова,

Будь нам здорова, ґречная пане 4.



1 Золотопере, очевидно, а не сиве пташа, або золотороге туря?

2 Е. Зб. ч. 131 (подекуди справляю розмір).

3 Нагадую, що се «чом» неорганічне: тільки для виповнення розміру.

4 Гуцульщина IV, 84.



Скомбінування легендарного мотиву з новорічними (в широкім значенні) обрядами виступає в цікавих формах, напр. в отих щедрівках:


У сей двор завитав Бог —

Cyc Христос народився,

Всьому світу об’явився.

Його мати весела була —

Уродила сина — сина Василя

(Взяла його мати під уста)

Понесла хрестить попід небеса.

Золотим хрестом хрестила,

на сиру землю спустила.

Дала йому пужку житяную —

Куди пужкою махне,

А там жито росте

Як очерет,

А копочки як зорочки

На нивочці,

А стожочки як соколочки

(вар.: божочки)

На гумні!

Да бувай здоров пане господару, у домочку,

З своїми дітками у райочку!


Се зведено докупи з кількох записів з північної Чернігівщини 1. Образ Божої Матері, як бачимо, зливається в одно з святим Василем, що святкується на новий рік. Так само в оцім щедруванні, популярнім на Подніпров’ї (в Київщині, Чернігівщині, Полтавщині):


Василева мати пішла щедрувати,

Коло столу стала, чесний хрест держала,

Злоту кадильницу, срібну патерицю:

«Хрестите ся люде, до вас Христос буде,

Богу свічу ставте, а нам періг дайте!»


Або:


Василева мати ходила щедрувати,

По церкві ходила, чесний хрест носила,

Чесний хрест носила, золотом кадила,

Кадіте ся люде, до вас Христос буде.


З сим порівняти також щедрування з Лемківщини (з-під Нового Сонча):


Щедрий вечір, добрий вечір!

Христе, Христе, Марія,

На престолі стояла,

Три крижика тримала.

А ви, люде, знайте —

Наше право дайте.

Наше право — калача,

Виженемо рогача

На старий переліг,

Зб’емо йому правий ріг, і т. д.


Не можна досить надивуватися сій віртуозності, з котрою народний колектив розпоряджає легендарним матеріалом, раз прийнявши його в оборот свого обряду: за якою зручністю він приладжує його до своїх старих обрядових мотивів, і навпаки — свої старі поетичні образи вводить в форми, дані новою легендою. Перечитуючи сі взірці (не раз, на жаль, сильно покалічені при передачі і записуванні), маємо часто таке враження, наче слухаєш який конкурс співаківпоетів на задану тему, котру вони стараються варіювати без кінця. І дійсно, пригадуючи те, що свого часу було завважено 3 про заходи хорових аранжерів, — можливо освіжити традиційний репертуар і здивувати слухачів якоюсь несподіванкою, я і тут готов покласти не одно на умисну віртуозність старих і нових співців-аранжерів, котрі справді свідомо старались дати можливо оригінальні і несподівані варіанти традиційним мотивам.



1 Чуб. III, 321; Е. Зб. 24.

2 Гол. III, 2, 526.

3 В т. І.



Сі варіанти, котрі тепер, під пошукуваннями етнографів, обзиваються на різних кінцях нашої землі, — то в глибокім Поліссі, то в глибині Карпат, те в Херсонських степах, являються красномовними свідками довгої, вікової й дуже ефектної в своїх вислідаж анонімної поетичної праці, яка дає дуже високе свідоцтво поетичному генієві сього народного колективу. Досі се оброблення легендарного матеріалу мало звертало на себе увагу, але воно дає дуже багато цікавого і з естетичного, і з історично-культурного погляду.

Менш інтересні ширші колядки, з ново відсвіженим церковним матеріалом, записані в останніх десятиліттях, особливо на Гуцульщині. Вони містять в собі, поруч новіших додатків, останки старої поетичної традиції, нераз цікаві і цінні образи й взірці поетичного підходу до легендарного матеріалу. Але в цілості наводити їх було б зайвою тратою місця, з огляду на явні сліди дяківської роботи, місцями нудну многословність, що так відбиває від стягненого, сконденсованого стилю народних творів:


Взяли синка на Ардан воду,

Забрали з церкви свічі, коругви...

Тамки духовні воду святили,

Від тогди Христа ним потвердили.

В арданській воді його скупали.

Отець духовний лиш похилився,

Чути ся було голос із неба:

Ото мій син охрещався

Що ми самому ісподобався...


Як інтересніші взірці синкретичного оброблення наведу, наприклад, такі заспіви:


Ой у цім дворі та й веселому

Упала роса, студена зима.

Ой рано рано зорі зоріли,

Бо й іще раньше кури запіли.

Де вни запіли? У біднім місті,

У біднім місті та й Вифлеемі.

В убогій стайні межи худобов

Пречиста Діва дитя зродила.

Ой в понеділку та й пораненьку

У Вифлеємі рано дзвонили,

Ой іще раньше газдонька встала,

Раненько встала та й ся зібрала,

На святе Різдво до церкви пішла.

До церкви прийшла, церківцю мела,

Престоли стерла, свічі світила —

Тай Божа Мати сина родила 1.


Апокрифічні мотиви в вище наведених піснях майже не відбились. Не тому, що вони взагалі не вживались в сій творчості, а тому, думаю, що дані апокрифами деталі не розвинулись поруч схеми (дуже стисненої), даної церковними джерелами.

З усних оповідань наведу оці перекази з Східного Поділля:


Спаситель родився способом незвичайним: Дух святий війшов до св. Діви ротом, і так вона зачала, а Спаситель вийшов з неї через голову. Тому Діва Марія, і породивши Спасителя, зосталась Дівою, а у новородків і тепер на голові помітне місце, не покрите кісткою якийсь час.

Ірод з пророцтва Іллі й інших знав, що Спаситель має визволити з аду душі померлих, тому з намови диявола казав побити всіх дітей.

Новородженого Спасителя воли і осли покривали соломою й гріли своїм духом, тому вони звуться благословенними. Навпаки, коні прокляті Богом, бо вони все поїдали солому, котрою накривано Спасителя 2.



1 Етногр. Зб., 43.

2 Чубинський I, с. 152, пор. 49.




Як народився Господь, то лежав у яслах, то віл не порушив з ясел жадного стебла, а ще дихав і загрівав Бога. А кінь стояв з другого боку та й тягнув сіно, яке тільки було. Отож Божа Мати й сказала: «Будеш же ти добрий воле, завсіди у Бога, — ситий, а ти, коню, усе будеш голодний, хоч будеш їсти до розпуку» (Запис Руданського, Драг. 109) 1.


(В вище наведених колядках виступають тільки слабкі натяки на сю тему, широко розповсюджену в європейській легенді, — тільки місце коня заступає в ній осел або мула, що підпадає під клятву Пречистої і тому стає безпотомною. Джерелом її вважають звісний текст пророка Ісайї, що ставив в приклад невдячному народові ізраїльському «вола, що знає свого господаря, і осла, що пам’ятує яслі пана свого» 2; але можливий і безпосередній вплив експлікативних оповідань на тему ненаситності коня, безплідності мула і под.).



1 Чернігів. варіант у Кравченка II, с. 102: «Віл попоїв сіна і ліг собі, зоставивши чимало сіна під Сусом Христом, а кінь як допався до того сіна, то геть все сіно повисмикав і поїв — Ісус Христос зостався на голих дошках. За се Бог і прокляв коня, сказавши: «Щоб ти їв і ніколи не наїдався».

2 Dahnhardt II, c. 12 дд, так же паралелі. Гастер в вибірці румунських легенд подає румунську паралель: Пречиста проклинає коней за те, що вони гуркотіли ланцюгами, стукотіли і не давали їй спокою під час породу, а волів благословляє, за те що вони їли тихо і теплом хухали. Folklore т. 34, с. 64 — див. замітку К. Грушевської, Україна 1925, IV.



Різдвяний свят-вечір і «Тайна вечеря». «Ловлять Христа». Як в попереднім циклі дуже цікаво об’єднались образи рождества й охрещення Христового, так в тім, до котрого тепер перейдемо, образ різдвяної людської трапези, за котрою невидимо сидить Христос із святими, зливається з образом його останньої вечері з учениками. Я наводив в своїм місці (І) пісні та молитви, що називають різдвяну трапезу «тайною вечерею». Сіно і снопи, розложені для святочної трапези, і побожне годування худоби під час різдвяних свят нагадують яскраві оповідання про малого Христа, положеного в яслах, окруженого волами й вівцями, і дають новий, образ Христа: він лежить на покуті на сіні як новонароджена дитина. Але він же в кругу святих і рокових свят засідає разом з родиною господаря за святочним столом, наділяє їх щастям, прибутком в полі й оборі, — і се викликає образ «тайної вечері» євангельської. Жиди шукають Христа під час неї, щоб ухопити, вести на суд, знущатись, коронувати його на царя іудейського. Але вони так само шукали його (за наказу Ірода), коли він був немовлям. — коли лежав на сіні, і царі приносили йому дари; мати тоді ховала його й тікала з ним до Єгипту. Сі образи зливаються докупи. Жиди шукають Христа — мати його ховає. Але заразом — жиди забирають і ведуть з собою Христа на муки, і мати шукає й розпитує за ним.

Маємо таким чином знову цілий комплекс образів, повних сильних моментів, що сильно вражають чуття і уяву, вони збираються докупи, сплітаються, притягаючи аналогічні поетичні образи з пісень, з обряду, з легенди, обмінюються з ними різними деталями, заступаючи певні моменти євангельських переказів паралельними піснями з легенд, казок, саг, експлікативних оповідань. Твориться ряд тем, які раз у раз покривають одна одну, своїми певними частями переходять одна в одну, запозичуються одна у одної. Той сам мотив виступає раз у тій темі, раз у другій, в комбінації з іншими мотивами. Мотиви різдвяні переходять в мотиви пасійні, новорічна «веселість» в смуток великого тижня. Зазначений вище комплекс мотивів стоїть тут на перехресті.

Ся асоціація мотивів, бодай в певній мірі, прийшла до нас в різдвяній і новорічній обрядовості, мабуть, уже готовою при початках християнства. Можна так думати, вважаючи на яскраві аналогії, що стрічаються в балканськім, болгарсько-румунськім фольклорі. Я мав нагоду (І) вказати цікавий образ румунської легенди (наведений уже пок. Веселовським), скомбінований з різдвяної трапези і тайної вечері: «жиди-Каїни», шукаючи Христа на Єрусалимській горі на свят-вечір, знаходять його в хаті старого Кречуна (Різдва) і ведуть його на розп’яття. Се той сам узол, де перехрещуються оці легендарні мотиви й у нас: він міг бути даний нам уже готовим в своїх перших зав’язках уже під час розселення.

а) Утеча до Єгипту і чудо з пшеницею.


Ой по всім світі стала ся новина:

Пречиста Діва породила сина.

Як породила, в пелени повила,

Сінце красне йому постелила 1.



1 Проминаю два вірші пізнішої фактури: Сінце прекрасне, як тота лелія, В сінце прекрасне повила Марія.



Як сі Жидове о тім довідали,

За Пречистою а всюди шукали.

Як ся Пречиста о тім довідала,

З Ісусом Христом в Єгипет тікала.

Тікала вона чистим полем йдучи,

Здибає хлопа, пшеницю сіючи.

«Помагай Біг, хлопе, пшеницю сіючи,

Виходи ж завтра пшениченьку жнучи!»

(Вар. Здибала хлопа в полі оручи,

Свою пшеницю на ріллі сіючи.

«Ой сій, хлопе, в ім’я моє,

Завтра будеш жать як своє!»)

Як ся Жидове о тім довідали,

За Пречистою а в погоні гнали.

Ой гнали, гнали чистим полем йдучи,

Здибали хлопа, пшениченьку жнучи.

«Помагай Біг, хлопе, пшениченьку жнучи,

Чи не здибав ти Пречистую йдучи?»

«Ой здибав, здибав Пречистую йдучи,

Як на ріллі пшеницю сіючи»

Стала Жидова як тая тростина:

Там їм ся чуд став від божого сина.


(Вар. Здибали хлопа у полі жнучи,

Свою пшеницю у сніп складаючи.

Ци сь не видів, хлопе, Марію біжучи,

Свою пшеницю у сніп складаючи?»)

«Ой видів єм, видів Марію біжучи,

Свою пшеницю на ріллі сіючи».

Божая ясність очі їм затьмила.

Пречиста Діва в лісі ночувала,

Та з леду вогню вона викресала.

Зі снігу вона свічку витопила,

Що на цілий світ людям засвітила 1.

Ой долов ми, долов (2) далеко

Там же ми рілля та й не орана,

Та не орана а не сіяна.

Оре ми оре убогий седлячок:

З одного (кінця) оре й з другого сіє.

Лежить там, лежить здавна стеженька,

Стеженьков іде Матінка Божа,

Несе вона, несе в руках соколя.

«Біг-помагай-Біг, вбогий седлячку».

«Бодай здорова, Матінка Божа!»

«Будуть тут іти Жиди й Жидівки,

Жиди й Жидівки, жидівські дівки,

Не повідай же ти, ще я тепер ішла,

Повідай же ти, що я тоді ішла,

Коли ти орав, пшениченьку сіяв».

Іще Мати Божа гору не перейшла,

Стали, ей стаді Жидове вганяти —

Жиди, Жидівки й жидівські дівки.

«Біг-помагай-Біг, убогий седлячку,

Дав ти Біг щастя, ще ти дасть ліпше,

Ино нам повідж, чи не йшла туди,

Чи не йшла туди так білоглова,

Чи не несла вона на руках сокола?»

«Ішла вона, ішла, коли я тут орав,

Коли я тут орав, пшениченьку сіяв,

А тепер уже я пшениченьку зажав».

Стали Жидове радоньки радити,

Радоньки радити, що мають робити».

Радоньки врадили, назад ся вернули 2.



1 Е. Зб. 33 В. На жаль, варіант цікавіший — наведений мною в скобках, поданий тут тільки в уривках — в цілості не виданий. Початок має підновлений вигляд. Дальша частина визначається цікавими партиціпіальними оборотами.

2 Гол. II, 9; докінчення далі.



Тема ся існує також в усних оповіданнях, прюшжених до Ірода:


Як свята Марія втікала з маленьким Сусиком від Ірода, то зди.бала в полі, як хлоп сіяв жито. Та й воЯа сказала до того хлопа: «Пам’ятай, чоловіче, як тут буде хто гнати й спитає тебе, чи сь не видів мене, як я втікала, то ти скажи, що сь видів, як сіяв те жито». Та й Мати Божа знов, стала втікати далі, іще йно була за корчами — як її не видно вже було, як тут над’їздить на коні Ірод та й питається хлопа: «Гей, ти хлопе! а не видів ти, чи втікала часом тут Марія c Сусом?» А хлоп каже: «Видів втікала» «А коли, давно?» — питає Ірод, — «А во, як я те жито сіяв». Аж тут оглядається хлоп на жито, а воно вже й виросло й достигло, що можна вже жати. Той Ірод подивився на те жито та й каже: «Ге, ге, коли те вже було! коли ти ще жито сіяв, а воно тепер вже виросло, то вона хто знає де вже втікла. Шкода труду, треба вернутися!» Та й вернувся назад (околиця львівська, Е. Зб. XII, с. 66).


Мотив сам по собі казковий, дуже популярний, напр., в утечах від змія, змієва донька, рятуючи царевича від погоні, каже:


«Я перекинусь пшеницею, а ти дідом, та будеш стерегти, поле, та як будуть питати тебе, чи ти не бачив парубка і дівки — чи не йшли сюдою, то ти скажеш, що тоді йшли, як ця пшениця сіялась». Коли це він (змій) летить та питається того діда: «Чи не бачив тут, не йшли парубок з дівкою?» А він каже: «Ба йшли!» Той питається: «Давно ж вони йшли». Дід: «Тоді, як оця пшениця сіялась». Змій каже: «Цю вже пшеницю пора косити, а їх учора не стало», та й вернувсь назад 1.


З другого боку мотив чудесного росту пшениці, з божої опіки над сиротами, приходять в популярній пісні про вдовину молитву:


Ой із-за гори буйний вітер віє.

Там удівонька пшениченьку сіє.

З-за гори крутої дрібний дощик мочить,

Там бідная вдова пшениченьку волочить.

Заволочивши — стала Бога просить:

«Ой роди, Боже, сю пшеницю як лаву

На вдовине щастя, на людську славу!»

Ой ще вдова та до дому не дійшла, —

«Ой вернися, вдово, вже пшениця зійшла!»

Іще вдова на лавку не сіла,

Уже ж удовина та пшениця поспіла.

«Да годі, вдово, да на ліжку сидіти,

Іди в чисте поле пшеницю глядіти.

(В.: Аж прилітає орел під удовину хату:

«Годі ж тобі, вдово, та на лавці лежати,

Бери серпа та йди пшени(ченьку) жати!» 2


Мотив, як бачимо, глибоко домашній, але з другого боку він широко звісний в світовій Христовій легенді. Аналогічна колядка, видана Чайльдом ч. 55, так описує се чудо:


Тоді Ісус і Йосиф

І Марія непізнана

Минули хлібороба,

Що саме сіяв зерно.

«Помагай Боже, каже Ісус,

Іди по вола і віз

І вези назад зерно,

Що нині посіяв».

Хлібороб упав на коліна

І навіть на лице.

«Довго дожидали тебе,

Та нарешті ти прийшов.

І я сам нині вірю,

Що ім’я твоє Ісус.

Спасителю ти роду людського,

Хоч всі того не варті».

«Ти правду мовив, чоловіче,

Можеш бути певен,

Бо я проллю свою цінну кров

За тебе і тисячі інших,

А як прийде якийсь

І запитає про мене,

Скажи, що Ісус минув тебе,

Як ти ще збіжже сіяв».

По сім прийшов цар Ірод

З своєю дружиною лютою,

Питаючися хлібороба,

Чи не ішов Ісус.

«Треба сказати правду,

Щоб правда була звісна,

Ішов Ісус дорогою,

Як я ще збіжже сіяв».

Та нині я вже зжав

І дещо вже на возі

Готове, щоби везти

Його назад до комори».

«Вертайте, каже старший,

Весь труд ваш надурно,

Бо повні три чверті року

Відколи він посіяв».


Чайльд наводить до сього питання чималий ряд паралелей інших літератур 3, і з деяким здивуванням зазначує, що в апокрифічній, а ще менше в канонічній традиції, властиво не можна вказати джерела сеї теми, бо чудо Христа з пшеницею, оповідане в євангелії Томи і псевдо-Матвія, кладе натиск на чудесне уродження великого урожаю з одного зерна або кількох зерен, посіяних Христом.



1 Рудченко I, 147, Київщина.

2 З кількох варіантів київсько-чернігівського Полісся, Чуб. V. 854-5.

3 Гастер, доповнюючи їх румунською колядкою, підчеркує роаповсюдження сього мотиву саме в католицькім крузі (ор с. 68); але поширеннє його, як бачимо, більше (пор. Україна, 1926. IV).



Тим часом в легенді вага лежить в тім, що селянин, не розминаючися з правдою, може сказати, що Христос чи Марія не проходили сею дорогою недавно (здебільшого сей мотив, що селянин не каже неправди, уже не виступає яскраво, але напр. в шведськім варіанті, вказанім Чайльдом, він заховав своє значення, і дає освітлення і нашим варіантам). Розв’язка лежить власне в тім, що легенда притягла загальний казковий мотив, що зацілів в європейськім фольклорі поза нею й досі. Тим інтересніші відміни, внесені нашою творчістю з інших домашніх поетичних мотивів — як отсе заміщення вдови з сиротами Богородицею з Ісусом, або навпаки. Се дуже цікавий взірець оригінальної творчості на легендарнім грунті.

б) Дерева поклоняються малому Ісусові. Друга з наведених колядок про утечу до Єгипту (чудо з пшеницею) має після вище виписаного таке продовження:


Іще Мати Божа гору не перейшла,

Стала вона, стала хвильку спочивати,

Хвильку спочивати, сина повивати,

Стало ся стало галуззя кланяти:

Суччя й коріння і всякі створіння.

Лем ся не клонила проклята осика,

Проклята осика й прокляте тернє.

Проклята осика, бодай єсть ся трясла

До суду судного, до віку вічного.

А прокляте тернє бодай єсть кололо

До суду судного, до віку вічного

(Гол. II, 10).


Мотив поклону дерев на честь малому Ісусові має дуже довгу історію, виступає в індійських легендах і казках, і в основі своїй має властиво казковий характер. Його початок властиво більш раціональний, ніж просте віддавання честі: дерева схиляються, щоб дати змогу голодній дитині погодуватись овочами, або чимсь іншим прислужитись; мотив почесті, очевидно, пізніший. Звісний він в апокрифічних євангеліях про дитячі літа Христа (т. зв. Протоєвангелій Якова й євангелії Томи та в різних пізніших переробках), і в різних варіантах в балканськім фольклорі — в релігійних піснях і колядках болгарських, сербських і румунських. В болгарських колядках під час хрещення «млада-бога» всі дерева поклонились або притихли, не притихла трепета-осика і за те була проклята; в румунських колядках св. Йосиф під час утечі до Єгипту проклинає тополю, що відмовила своєї тіні Пречистій з дитиною, а благословляє яблуню, що простягла над ними своє гілля 1. Переказ про трепету відомий і у нас. Мотив же прокляття певних дерев шукає в християнській легенді звичайно більш реальних провин та находить їх то в зраді тих дерев Христові, то в історії його мук, як се побачимо нижче.

в) Розбійник. В наших усних оповіданнях є ще один мотив з апокрифічних повістей про утечу до Єгипту: гостина в домі будучого «розбійника благорозумного».

Тікаючи, Божа Мати з Йосифом прийшли на ніч до дому розбійників; вони були на роботі, а дома тільки їх мати з дитиною-калікою. Коли Діва Марія попросилась на ніч, мати розбійників сказала, що розбійники, вернувшись, можуть її вбити з дитиною, але Діва Марія таки впросилась, ночувати. Коли мати розбійників стала купати калікудитину, вона попросила скупати й малого Ісуса. Розбійнича мати подумала: нехай положить свою дитину до нашої, нехай заразиться від нашої. Але коли Діва Марія положила Ісуса до тої купелі, каліка виздоровіла зараз. Тоді розбійники привітали збігців і приємно гостили. А потім сей уздоровлений хлопець, ставши теж розбійником з часом, попав на хрест разом з Христом й ісповідав його як Бога 2.



1 Матеріал у Веселовского VI, с. 227, 245.

2 Ет. Зб. XII, с. 64. Апокрифічні тексти з українських рукописів в корпусі Франка II, с. 157 дд. — варіанти т. зв. арабського євангелія дітства Ісусова.

3 Замість Дунаю; як бачимо, море і Дунай як образи води посполу себе заступають.



В книжній традиції нашій воно досить популярне, в усній — менше. Деякий вплив на неї могла мати популярна польська кантичка, вказана пок. Франком.

г) Пречиста ховає Христа; його знаходять або ні. Починаю від сього подільського варіанта (зведеного з двох записів Ушицького пав.), що дають два різні закінчення темі:


Пане-господару, ти спиш не чуєш —

На твоїм подвір’ю зірниця впала (2),

Кірниця стала (2), а в тій кірниці

Пресвята Діва Христа купала,

(В.: На вашім дворі з вином криниця,

Пресвята Діва Христа купала,

Як покупала, в ризи повила,

Занесла його на тихий Дунай).

Прийшла Жидова Христа шукати,

Рови копати, море спускати.

Море спустили, Христа не взяли.

Пресвята Діва Христа купала

і т. д.

Занесла Христа в густі ліса;

Пішли Жидове Христа шукати,

Христа шукати, ліси рубати —

Ліси зрубали, Христа не взяли.

Пресвята Діва Христа купала і т. д.

Занесла Христа в густиї трави

(В.: Занесла його в чистеє поле):

Пішли Жидове Христа шукати,

Трави косити (вар.: поле копати),

Трави скосили, Христа не взяли,

Пресвята Діва Христа купала...

Занесла Христа в гори камінні;

Прийшли Жиди Христа шукати...

Каміння злупали, Христа не взяли,

Пресвята Діва Христа купала...

Занесла його в святу церковцю;


Прийшли Жидове Христа шукати —

Церков злупали, Христа узяли,

Як його взяли, на муки брали...

(Вар.: Стали Жидове та й заплакали,

Що ми зробили, що Христа не найшли?

Де Христос пвдівся? На небо Знявся.

Та за сим словом тая будь же здорова) (Чуб., 349).


Тема, як бачимо, має два закінчення: або жиди знаходять Христа і тоді колядка преходить на тему мук, про котру далі, або Христос зостається недосяжним. Сі два варіанти тепер прослідимо в окремих записах галицьких та волинських:


Ой у містечку а в Вифлєємі (2)

В убогій стайні свята Пречиста

Христа вродила, в ясла вложила —

А в яслах лежить, увесь світ держить.

Прийшли Жидове де Пречистої:

«Пречиста Діва, де сь Христа діла?»

«Сховала м його в зелений лісок».

Пішли Жидове ліси рубати,

Ліс ізрубали, Христа не взяли.

Прийшли Жидове до Пречистої:

«Пречиста Діва, де Христа діла?»

«Сховала м його в яру пшеницю».

Пішли Жидове пшеницю жати,

Пшеницю зжали, Христа не взяли.

Прийшли Жидове до Пречистої:

«Пречиста Діва, де сь Христа діла?»

«Сховала м його а в пашну траву».

Пішли Жидове траву косити,

Траву скосили, Христа це взяли.

Прийшли Жидове до Пречистої:

«Пречиста Діва де сь Христа діла?

«Сховала м його а в білий камінь».

Пішли Жидове камінь лупати,

Камінь лупали, Христа не взяли.

Прийшли Жидове до Пречистої:

«Пречиста Діва, де сь Христа діла?»

«Уже Йсус Христос аж на небесах»

(Е. З. 35, с. 81).


Інші заспіви:


Славний преславний господарський дім,

Що ся народив Ісус Христос в нім

Як ся народив, в миру скупали (2),

В рай заповили (2), в ясла вложили,

В ясла вложили, сінцем прикрили.

Над ним стояли сиві воли,

Над ним стояли, над ним фукали.

«Пречиста Діва де сь Христа діла?»


(Жиди не можуть знайти Христа, бо він закритий сінцем в яслах, і добрі воли не рушають сіна, щоб його не зрадити — пор. вище.)


Ой у місті у Фліємі,

Там зірниця всю ніч світила,

Коли Пречиста Христа вродила.

Як го вродила, в ясла вложила (2),

Сіном прикрила, притирюеила.

Де го купала? Ой на Ордині!

Пеленки жмикала а на Дунаї.

Де їх сушила — в вола на розі,

Як біль біленькі, як шовк тоненькі 1.

Жида невірні мамки питали, і т. д.

Ой рано-рано куроньки піли,

А ще найраньше газдонько устав,

Газдочка устав слуги побудив:

«Ой уставайте, біднії слуги,

Та викачайте ковані вози.

Та запрягайте вороні коні,

Та повеземо визину рибу

До Пречистої на народини,

Ой на родини, ба й на хрестини.

Свята Пречиста зподила Христа,

В ризи повила, в ясла, вложила,

Прийшла Жидова до Пречистої 2...



1 Се загальний поетичний образ величальних пісень — оце убрання, див. І.

2 Етн. Зб., с. 80 — 1, деякі слова, очевидно переставлені, назад переставляю.



В вишневім саду стала росиця,

З тої росиці стала кирниця,

А в тій кирниці свята Пречиста

Свята Пречиста Христа купала,

Як го скупала, барзо сховала.

Прийшли Жидове Христа шукати:

«Пречиста Діво, де сь Христа діла?»

«Понесла його під біле терно».

Прийшли Жидове терно рубати,

Терно зрубали. Христа не найшли.

«Пречиста Діво, де сь Христа діла?»

«Понесла м його під чорне терно»

і т. д.

«Понесла м його під білий камінь.

Прийшли Жидове камінь знімати,

Камінь зняли, Христа не найшли 1.



1 Гуцульщина IV, с. 34.



Згадка тернини вказує на слід варіанта, що зв’язував сю тему з «проклятими деревами», що зрадили Христа або дали знаряди до Христової муки. Тепер в сій ролі в колядках про Христову муку звичайно виступає тільки іва (див. нижче), але мабуть в такій ролі виводився й терен, і може ще й інпїі дерева: вони стають проклятими раз тому, що зраджують Христа Жидам, другий тому, що проливають його кров при муках. В даному записі (на жаль, з цілості не виданому), шли Пречиста сказала, що сховала Христа в лісі:


Тріє Жидове ліси рубали,

Ліси рубали Христа шукали.

Кожда древина Христа тулила —

Червона (зам. червива) ива Христа з явила.

Тріе Жидове клиннє тесали (2),

За нігті били (2), Христа губили.


Правдоподібно в подібній же ролі виступали й інші «прокляті дерева».

Інші варіанти, на жаль, теж не видані в цілості, говорять про сховання (чи вимівку Пречистої про сховання) Христа в «мокрій траві», «вишневій» траві, «в високих ялицях», «в огні», «в криниці», «в Чорнім морі» — чи взагалі в морі, за таким несподіваним закінченням: «Море зчерпали, Христа не найшли, найшли білий камінь — там всім Жидам амінь» (Е. З., 84).

Сі всі варіанти зв’язують тему, очевидно, з народинами Христа. Натомість оці, гуцульські, навпаки, виходять з образу Пілатових вояків, що шукають Христа:


Ой шумить гуде збрійная війна.

Ой війна війна погана віра,

Погана віра — самі Жидове:

«Пречиста Діва десь Христа діла?»

«Що м го занесла в темнії ліса» і т. д.

Ой шумить гуде збрійная війна...

«Що м го занесла в тихеє море».

Пішли Жидове море гатити,

Море гатити, Христа ловити.

Море заграло, Жидів забрало,

Пливуть Жидове долів водою,

Долів водою — в ад головою.

Занесло Жидів під білий камінь,

Під білий камінь на віки амінь (с. 79).

Невірні Жиди як за те взнали,

Божую Матку вони іспіймали:

«Чесная Діва, десь Христа діла?»

«Післала сми то в високу гору,

А у найвищу, найкаменішу!»

Невірні Жиди й туди пішли,

Гору копали, камінь лупали,

Так розкопали, що і зрівняли,

Христа шукали, так го не знайшли,

Та й вони відтіль да й назад прийшли.


Пречисту Діву іще спіймали:

«Пречиста Діва, десь Христа діла?»

«Післала сми го в стрімкі потоки,

А у стрімкії, у глибокиї,

Невірні Жиди і туди пішли,

Вони всю воду там погатили,

Як погатили, води не пустили.

Як зійшов Ілей з вишнього неба,

Як лусло, трісло з вишнього неба.

Всі то ті гори поперервало,

Жидівське військо води забрало.

Втопилося їх сина сімсот тисяч,

А сімсот тисяч ще і чотири 1.

А ще їх си ба і три лишили,

Ті Матку божу йднако спіймали:

«Кажи, Пречиста, десь го післала?»

«Я то післала в великі небеса».

Тоді Жидове посмутилися

«Земля широко, небо високо,

В небі не будем, Христа не найдем» (с. 79).


Але поруч того є варіанти, котрі сходять на втечу до Єгипту:


«Пречиста Діва, де сь Христа діла?»

«Сховала м його та й до Єгипту».

Ірод невірний на то не дбає,

На то не дбах, дітей рубає.

Три турми дітей ой Ірод ізтяв (2),

Христа не найшов та й назад

прийшов:

«Пречиста Діво, де сь Христа діла?»

«Післала м його та й на небеса».

Ірод невірний став, засмутився,

Що перед Богом він осквернився

(Гуцул., 31).


В однім варіанті Пречиста під кінець признається, що післала Христа до Єрусалима «Погана віра там го спіймала, Христову кровцю з нігтей пустила» 2. В другім замість Єрусалима «висока церква» — «Жиди ся дізнали, церкву розібрали, там Христа знайшли та й за Христом пішли». В третім — Єрусалим недоладно заступається небом (Паном Богом):


«Занесла м го до Пана-Бога».

Ой знайшли ж Христа у Пана Бога,

Узяли Христа на тяжкі муки 3.


Мотив, використаний в сій темі, також казковий, з тої ж групи казок, що дала мотив для попередньої теми: казкові герої, тікаючи від змія, кидають позад себе то ліси, то моря і ріки; змій, чи інша нечиста сила, нищить ті перепони, згризає ліси, випиває моря і женеться далі.


Він виняв гребінку, маха назад себе — і став ліс, такий густий, як і гребінка. — Тоді змій як прогризся крізь той ліс, і знов летить за ним. — Ото він махнув, і став ліс, як щітка Ото змій, як прилетів, та так гризе той ліс, та й гризе. А той волик (що пасе дітей) що хвилька, то милька, а як спотикнеться, то й дві. Змій опять прогризся, опять їм припіка... А той волик уже прибіг до моря. «Заглядай, — каже волик, — мені у праве ухо, виймай хусточку та махай наперед мене. Він витяг, махнув і наперед нього став міст» і т. д. 4.



1 Епічне дружинне число 704, див. т. I.

2 Гуцульшлна IV, с. 116.

3 Етн. Зб. 35, с. 83. Головацького III, 2 с. 113.

4 Рудченко I, с. 119.



Відмінний підхід має варіант, де Христос ховається в місяці — котрий, одначе, видає Христа Жидам:


Ой на ріці на Йордані

Пречиста Діва Христа купала,

Як купала, вповивала,

У зірниці колисала,

У місяці заховала.

Прийшли, прийшли всі Жидове,

Всі Жидове, кагалове:

«Ой ти Діво, ти Маріє,

Де ти Христа да й поділа?»

«Да я його не дівала

У Йордані заховала».

Пішли Йордан вни спускати,

Христа Бога в нім шукати:

Увесь Йордан ізшукали

(Вар.: Усей Ярдан іспустили),

Христа Бога не спіймали.

«Ой ти Діво, ти Маріє,

Де ти Христа нам поділа?»

«Ой я його не дівала —

В темнім лісі заховала».

Зібралися всі Жидове,

Всі Жидове кагалове,

Пішли вони ліс рубати,

Христа Бога в нім шукати:

Як всі ліси порубали,

Христа Бога не спіймали,

«Ой ти Діво, ти Маріє,

Де ти Христа нам поділа?»

«Ой я його не дівала.

В пшениці го заховала»

Пішли жиди лани жати,

Христа Бога в них шукати:

Усі лани позжинали,

Христа Бога не впіймали.

«Ой ти діво, ти Маріє,

Де ти Христа нам поділа?»

«Ой я його не дівала,

В місяці го заховала».

Стали Жиди з книг читати,

Мусів місяць Христа дати.

Ти місяце, ти ізмінний,

Даєш Христа на невірних!

Вони його зараз взяли,

На тяжкиї муки дали 1.



1 Гол. III, 2 с., 550; Етн. Зб. XXXV, с. 77 — 8 (Галичина).



Потебня побідно висловив був здогад, що сей образ має під собою «готовий переказ, такий як литовський, про те що місяць зрадив сонце» (с. 748). Згадку в сім же варіанті зірниці, в інших — перенесення Христа на небо, можна б уважати останками такого варіанта, де акція відбувалась в сфері небесній, і місяць діставав зміни (фази) за кару своєї зради (експлікативне оповідання).

Травестією сеї теми, з роздвоєнням образу Пречистої і заміною жидів ангелами, треба вважати отцю гуцульську колядку, може, й новішу, але небезінтересну з погляду методів творчості:


Ой на всім небі сонце сияє,

А в цего ґазди мак процвітає.

А в перед хати с кірниченька,

Ой кірниченька ще й мурована,

Ой сріблом, золотом вна гартована.

Коло кернички є дві дівочки,

Одна дівочка Богородиця,

Друга дівочка Пречиста Діва.

Богородиця Христа родила,

Пречиста Діва того узнала

І взяла Христа зараз скупала,

Христа скупала в лісі сховала.

Два-три янгелі злинули з неба,

Ой ангелики, все легиники:

«Ой ми ідемо ліси рубати,

Ліси рубати, Христа шукати».

Ліси зрубали, Христа не найшли.

«Пречиста Діво, де сь Христа діла?»

Пречиста Діва Христа скупала,

Христа скупала, в траву сховала.

Два-три янгелі злинули з неба,

Ті ангелики все косарики:

«Ой ми ідемо траву рубати,

Траву рубати, Христа шукати».

Траву істяли, Христа не найшли.

«Пречиста Діво, де сь Христа діла?»

Пречиста діва Христа скупала,

Христа скупала, в сей дім сховала.

Два-три янгелі злинули з неба —

А ті янгелі всі колядники.

— Ой ми тут прийшли та й

Христа знайшли:

Ми колядники прийшли го знати (2),

Його витати (2), пісню співати,

Пісню співати, колядувати (Гуц., 38).


Се все виглядає як ще одна з тих колядницьких штук, про котрі говорилось вище. Але не виключено, що у вказанім роздвоєнні образу Пречистої лежить, поруч неї, образ її Матері, св. Анни. (Пор. нижче: Різдво і Рождество.)

Відміною сеї теми — шукання Христа належить уважати групу колядок, де жиди чи інші народи випрошують собі Христа у Пречистої, нібито на короля. Я думаю, що перегляд отсих варіантів потвердить мою гадку, що їх належить вважати відміною попередньої:


А на гороньці загородонька,

На тих яворах висить скобонька,

А в тій скобонці колисанонька,

А в тій колисанці сам милий господь.

Там — туди лежить давна стеженька,

Тов стеженьков іде та сімсот Жидів.

Одні говорять: «Заколишім»!»

Другі говорять: «Перевернім»!»

Треті говорять: «З собов візьмімо!»

Божая Мати то незлюбила:

«Тоді ви мого сина возьмете,

Як ви на горі траву врахуєте,

У лісі листок, у морі пісок» 1.

А в славнім домі у Вефяеємі

Свята Пречиста зродила Христа 2.



1 Гол. II, 41: Текст очевидно стягнений, з пропущеннями, я подекуди його злегка справляю.

2 Тут, очевидно, зайвий вірш, доданий для симетрії: «На королика на цісарика».



«Свята Пречиста, ми візьмем Христа

На королика, на цісарика!»

«Підіть ви собі на високу гору,

Та порахуйте шовкову траву:

Як тоту траву порахуєте,

Тоді і в мене синка візьмете»

А в тім місці у Вифлеємі і т. д.

«Свята Пречиста, продай нам Христа

На королика, на цісарика!»

«Підіть ви собі на заріночок,

Та порахуйте дрібний пісочок:

Як той пісочок порахуєте,

Тоді си в мене синка возьмете».

А в славнім місті у Вифлеємі і т. д.

«Свята Пречиста, даруй нам Христа

На королика, на цісарика!»

«Підіть ви собі в зелений лісок,

Та порахуйте дрібненький листок —

Як той листочок порахуєте,

Тоді си в мене сича возьмете!»

А д сему дому, а д веселому

Ту ся панове все із’їжджали,

Все із’їжджали, раду радили.

А у тім дому була Пречиста.

«Свята Пречиста, продай нам Христа,

Продай нам Христа на королика,

Бо в нашій землі короля нема,

Короля нема, та й згоди нема,

А як ж і в нас королець буде,

Королець буде, та й згода буде!»

«Ой підіть же ви в темний лісочок,

Там порахуйте дрібний листочок:

Як ви листочок порахуєте,

А тоді Христа з собов возьмете».

«Свята Пречиста, продай нам

Христа», і т. д.

«Ой підіть же ви в Чорную гору,

Там порахуйте шовкову траву»,

і т. д.

«Підіть же ви в синєє море,

Та порахуйте дрібний пісочок» і т.д.

Прийшли Жидове до Пречистої,

«Свята Пречиста, де діла Христа?»

«Ой Cyc Христос в ярій пшениці.

Жиди ся взяли, пшеницю зжали,

Пшеницю зжали, Христа узяли.

«Свята Пречиста, взяли сьмо Христа!»

«Ой підіть же ви в глибоке море

Та нарахуйте жбвті піскове, —

Як ви піскове порахуєте,

Тоді ви в мене сина возьмете» 1.



1 Етн. Зб., XXXV, с. 54 — 5 і 81.



Збираючи разом сі варіанти, я думаю, можна з усякою правдоподібністю розглядати сі пропозиції дати, продати, дарувати Христа як один з підступів, котрими невірні люди хочуть виманити малого Христа у його матері. Можливо, що й образ знущань з Христа, як царя іудейського, міг вплинути на сформування сього мотиву: випрошування Христа у матері нібито на царство, а в дійсності на муки.

д) Пречиста шукає Христа. Мотив дуже інтересно розгалужений. Можна взяти за вихідний отсей поліський (пинський) варіант, розширений деякими неорганічними додатками, котрі я викидаю:


Ой у полі широкому

Ой там ішла Пречистая,

Пречистая Мати Божа.

Судосила (стріла) три ангели,

Питається сина свого,

Один каже: «Я не бачив».

Другий каже: «Я забачив».

Третій каже: «Я сам там був, —

Твого сина жиди взяли,

Жиди взяли, на криж п’яли,

Ручки, ніжки розпинали,

Йому муки задавали».

Пречистая уклякнула,

На коліна приклякнула.

Три ангели підходили,

До землі не допустили (Чуб., 367).


Потебня вказав для неї подібну своїм початком хорватську пісню:


В равном полі три клоштори

Уза них є узка стаза,

По ней ходи Божья Мати,

Она види три путники,

Него божьи три ангели,

Питала їх Божья Мати!

«Ког иштьєте три путники?»

— «Ми иштьємо сина Бога»


Галицька, мабуть дещо поправлена, пісня (я роблю деякі переставки, маючи на увазі дальші варіанти):


Там попід гори бита стеженька лежала,

Ой там по ній Божа Матінка ходила.

Ой ходить, ходить, синочка свого глядає:

«Допомагай Біг, ясна зоренько!

Високо сходиш, далеко світиш,

Чись не виділа синонька мого?»

«Допомагай Біг, ясне соненько,

Високо сходити, далеко видіти!

Чись не виділо синонька мого?

— Там підо Львовом, там під Краковом,

Там го спіймали, розкрижували:

Його ноженьки гвоздем пробиті,

А головонька тернем обвита,

Його оченьки зажмурениї,

Його губоньки затулениї.

Довколо неге ланцух опасаний,

Напроти Серденька смоляна свіченька!

Терпів єсть рани за християни! (Е. З., 110).


Трохи краще захована в формі, але дальша від первісного образу:


Ой долов, долов на полонині,

Там же ми лежить давно стеженька.

Ой ішла ми нев Божая Мати,

А стріча її світле соненько.

«Біг, помагай Біг, Божая Мати».

«Боже дай здоров’я, світле соненько!»

А ти, соненько, високо світиш,

Високо світиш, далеко видиш,

Чи сь не виділо моего сина?»

«Ні, не виділо, ні, не слихало».

Ой пішла ж вона далі стеженьков,

Ой стріча її ясен місячок:

«Біг, помагай Біг, Божая Мати!»

«Боже, дай здоров’я, ясен місячок!

А ти, місячку, високо світиш,

Високо світиш, далеко видиш,

Чи єсь не видів мого сина?»

«Ні, я не видів, ні, я не слихав».

Ой пішла ж вона далі стежейков,

Та стріча її ясна зірничка:

«Біг, помагай Біг, Божая Мати!»

«Боже, дай здоров’я, ясна зірничко!

А ти, зірничко, високо сходиш,

Високо сходиш, далеко видиш,

Чи єсть не виділа мого сина?»

«Ой я виділа, ой я слихала:

Ой долов, долов на полонині

Там-о він стоїть, весілля строїть»

(Гол. II, 38).


Розуміється, очевидно, весілля в величальнім домі, і се вже далеко відводить нас від первісної теми. Друга група, з котрої подаю деякі взірці, розвиває прикмети, за котрими Пречиста допитується свого сина:


Ой селом, селом, селом дорога,

Ой ідуть пливуть два-три ангели (2),

Все коляднички, все робітнички.

Ой була туда здавненька стежка,

Ходила ж туди Діва Пречиста.

Ой ішла, ішла — Христа шукала,

Їх іспіймала, їх ся питала:

«Чи не виділи мого сина?»

«Ми хоть виділи, ми го не знали!»

«То в мене синок бо й назначений,

Із чола йому все місяць світить,

Із плечей йому зірниця сяє,

Із грудей йому бо й сонце гріє» 1.

На святе Різдво та й на Рождество

Ой зібралися сім апостолів

Та пішли вони до Єрусалима,

(Колядка переходить в тему

Та й зустріли вони Пречисту Діву:

«Ой Біг, помай-Біг, Пречиста Діво!»

«Біг, подай здоров, ви апостоли!

А де ж ви йдете, ви апостоли?»

«Ой в чисте поле, на Синє море».

Ой зустрітили та й не пізнали

Своєго Бога Ісуса Христа.

Склали вони ся по червоному,

Купили собі золотий човен,

Золотий човен, а срібне суло,

Перевезли ся на Синє море,

Тоді пізнали Ісуса Христа,

Бо в правім личку світле сонечко,

А в лівім личку ясний місяцю,

А в грудях йому ясна зоренька,

похвалок «трьох товаришів») 2,



1 Гуц. IV, с. 154.

2 Е. Зб. XXXV, с. 176.



Інші варіанти характеристично змішують докупи образ Пречистої з образом цариці Єлени, що шукає чесного хреста:


Свята Єлена долов біжала,

Синонька свого сина глядала:

Синонька свого, Бога милого.

Стріла вона світле соненько:

«Біг — помагай Біг, світле соненько».

«Боже, дай здоров’я, Мати божая!»

«Світле соненько, високо ходиш» і т. д.

«Ясна зірничко, високо ходиш,

Високо ходиш, далеко видиш,

Чи сь не виділа, чи сь не стрітила

Синонька мого, Бога милого?

«Ей я виділа, ей я стрітила

Синонька твого, Бога милого:

Пішов же він на монастирі,

Самі му врата ся створили,

Самі му дзвони передзвонили,

Самі му свічи та загоряли,

Свічи згаряли, ангели грали.

«Позри, панночко, в гору високо:

А на тій горі три деревини,

А на тім дереві хрести роблено,

Хрести роблено, Бога мучено».

Позріла вона на гору високо,

А на тій горі три гроби лежать, і т. д. 1

Ходила, блудила свята Олена,

Зустріла ж вона троє жиденят.

— Чи не то ви, жиденята, що Христа мучили!

«То не ми, пані, то наші предки!

Чи видиш, пані, високу гору?

На тій горі древо лежало,

А з того древа крижі ставлено» 2.

Ходила убога Олена по селі,

По селі плачучи, синочка глядаючи.

Не найшла синочка, лем троє жиденят:

«Жидята, жидята, ви Христа мучили?»

Не ми го мучили, лем то наші старші.

Оленко, Оленко найшла сь собі древко,

А під тим древком три крижі стояли,

Під тими крижами три гроби лежало...3


Мотив інтересний тим, з одного боку, що належить до спільного старцівського репертуару, українсько-білорусько-великоруського, принаймні середини XIX в. З другого — цікаво те, що, маючи паралелі католицькі, західнослов’янські 4, сі пісні про Пречисту в своїх українських обробленнях, очевидно, виходять з пісні про вдову, що шукає свого сина, так же, як у вищенаведенім чуді з пшеницею. Наша Mater dolorosa являється варіантом скорбної вдовиці взагалі:


Ей верх бескида, верх зеленого

Ходить вдовонька, глядаєть синонька,

Ей стрічать єї світле соненько:

«Біг-помагай Біг, світле соненько!»

«Боже дай здоров’я, бідна вдовице!»

А ти, соненько, ясненько світиш,

Ясненько світиш, далеко видиш,

Чи сь не видало мого синонька,

Мого синонька-ей-Іванонька?»

«Ні, не видало, ні, не слчхало

Твого синонька, ей Іванонька!»


Так само відповідає місяченько, натомість ясна зірничка:


Ой я видала, ой я слихала

Гвого синонька, ей Іванонька:

«Йому Свашкове в лісі пташкове,

Йому музики — в лісі словики,

Йому женонька — дрібна рибонька,

Йому дружина — в воді лозина

(Гол. II, 43).


Нижче наведені варіанти розвивають далі мотив Пречистої, що шукає сина в різних напрямах аналогічно з вставкою 5 в попереднім тексті про Пречисту — Єлену:



1 Пор. вище. Гол. II, 46.

2 Пинщина, Безсонов 398; діалект, особливості стираю.

3 Сяніччина, Гол. II, 233.

4 Дослідники вказували, напр., моравську збірку Сушіля.

5 Ея я виділа, ей я стрітила... і т. д.




По мостах, мостах, по золотеньких

Ой ходять по них все колядники (2),

А все братчики (2) — середні люде.

А перейшла їх Божая Мати

Та почала їх випитувати:

«Чи не бачили мого сина?»

«Ой хоч бачили-коли не знали

Господинонька-добродієнко, —

Ой ми ж бачили та в монастирі,

Та в монастирі коло престола,

Служить службоньку все соборную —

Все соборную, заздоровную

Та за здоров’е усього миру.

На нім ризочки гатласовиї,

На нім патрафіль срібний, шовковий,

А нараквички гаптованиї,

На нім поясок жовтая свіча,

На нім шапочка соболевая,

На нім корона щирозлотая».


«Господин-добродій» — титул священика. Мотив в’яжеться з апокрифічною темою «Як Христа в попи ставили». В Єрусалимськім путнику Данила Ігумена Корсунського, 1590 р., оповідається про поставлення Ісуса в число 40 священиків єрусалимського храму;


Взяли чесного Ісуса з собою в церкву Святая Святих, і стелили дорогою постави (полотна) ткані й білені до великого олтаря, на 60 сажнів від дому архиєреєвого. І cyc служив з ними 40 служб в Святая Святих. Потім же, (священики) почали його ненавидіти і юдити на нього, через його красу й мудрість. Одної ночі, коли Ісус спав, в тім покою невидимо чути було спів ангельський. Вони ж всіляко йому докучали, посмівались, лаяли і видумували на нього і відправили його з свого збору. А треба знати, що Христос в тридцятий рік рождества свого хрестився і того ж року був прилучений до єрейства 1.

Старше «Слово Єремії презвитера о дре†честнемъ» оповідає так сю історію: «Під той час трапилось, що вмер презвитер від церкви божої,з клироса, а церква та мала уставу: не служити літургії, поки не зберуться 40 попів, і була печаль в Єрусалимі, бо було 39 попів. І спорились, котрим іменем доповнити число, аби було їх 40, і було замішаннє серед них, бо той того називав, а сей сього, одні з чужих, інші з своїх, одні з сановних, інші з убогих, і всяко старійші їх відмовлялись від євреїв (вар.: єреїв): сей тяжкий і об’їдливий, той п’яниця, сей хищник, сей клеветник, сей блудник, а сей нездоров в вині. І як було вже пізно, прийшов чоловік іменем Состен, і побачивши їх розмову, що не можуть знайти такого, і понуждений Духом Святим, вставши сказав єреям: «Хочете, скажу вам, кого поставити?» Вони сказали йому: «Скажи». Він же сказав їм: «Поставте Ісуса, сина Маріїного». І згадали Ісуса. Покликали Марію і сказали їй єреї: «Відомо, що Ісус книжник і добре вчить людей, але не має батька». (Потім переконавшись, що Марія родила Ісуса без мужа) вписали Ісуса в книги клиросні і поставили Господа попом 2.



1 Памятники отреч. литературы II, c. 172.

2 Соколова. Матеріали, с. 103 — 4.



Найстаршою версією сього оповідання вважається переповідження в слові Івана Евбейського, що кладуть на VIII в., — воно війшло до Великих Міней Макарія. Сей мотив єрейства Христового, як деталь, виступає в рівних колядках:


Ой Рим — Собота, гора висока,

А на тій горі церковця стоїть,

А в тій церковці золотий престіл,

За тим престолом сам милий

Господь (2),

Книженьку читав, постоньку глядав 1.


Вертаємось до розвідів Пречистої за сином:,


Пречиста Діва, Матка Христова

Сина шукала та й ся питала

В великім місті в Єрусалимі.

Та й пішла вона у чисте поле,

Та й здибала там три коляднички:

«Ой Біг, помагай Біт, три коляднички!»

«Біг подай здоров, Божая Мати».

«Ой де сь же були, що сь же чували?

Чи мого сина де не видали,

Мойого сина, свойого Бога?»

«Хоч би виділи, хоч би з ним були,

Та ж би ми його та й не пізнали!»

«Сей бо мій синок се і значненький!

Що праве личко — ясне сонечко,

А ліве личко — ясний місяцю,

А в грудях його зоречка сяє!»

«А ми виділи та й із ним були —

А в чола стола у господаря,

У господаря — все в пан-Івана:

Тамки роздає щастя, здоров’я,

Щастя, здоров’я, многиї літа» 2.

Вар.: Ой понад море, ще й понад Дунай,

Туди доріжка пишна, убита,

Пишна, убита, злотом злочена.

Ой пішли туди три коляднички,

Три коляднички — як божі дячки.

Зустріла їз Пречиста Мати,

і т. д.3


Ся колядка використовує мотиви героїчного величання, звісні нам з попереднього, — де мати роавідує про свого сина, або пізнає його при повороті з удатної експедиції (пор, І). Прикмети, по котрим Пречиста каже пізнавати свого сина, використовує той казковий образ, в котрім елементи космічні зливаються з іконописними:


Родила сина Івася»

Такого що ні здумать ні згадать,

А хіба тільки в казці сказать.

По пояс у сріблі,

А по пояс у злоті,

На грудях звізда,

А на потилиці місяць 4.



1 Ет. Зб. XXXV, с. 61 (вношу дрібні поправки).

2 Ет. Зб. XXXV, с. 61 (вношу дрібні поправки),

3 Гуцульщ., 65.

4 Записи Н. Мартиновича, Подарунча (Сайко, Золотонош. пов., К. Ст. (904, V, ст. 309).

5 Рудченко II, с. 111.



Або змієві брати, що стоять «оден по коліна в міди, а другий по коліна в сріблі, а третій по коліна в золоті»6. Бачили ми харктеризованого сими рисами сина Дуная в билині, Єгорія Хороброго в великоруськім духовнім стиху, — він відбивається тепер в образі Христа сеї колядки.

Розшукуваний Ісус знаходиться за святою вечерею господаря, котрому присвячується колядка:


Ой ішло, ішло три пахолики

А стрічає їх Божая Мати!

«Чи не бачили сина мойого,

Сина мойого, Бога вашого?»


Ой один каже: «Я ж бо не бачив».

Другий каже: «Я мов зобачив»,

А третій каже: «Я й добре бачив:

У господаря за столом сидить,

За столом сидить — три суди судить —

Оден суд судить — у полі врожай,

Другий суд судить — животинці плід,

Третій суд судить — пчілці ярі (2) —

Меда густиї (2) — гості світлиї» 1.


В іншім варіанті його бачать при тайній вечері:


Ішла Матка на (бракує)

«Чи ви Христа не виділи?»

«А ми Христа та й виділи,

Да у четвер при вечері:

Хлібець ламав та й нам давав,

Кровцев своєв листок писав:

«Їжте, пийте — прожиєте,

Cyca Христа страчієте» 2.

Ой мости, мости, ви калинові,

Он туди ішли три коляднички,

Туди ішла Матер Божая,

Зостріла вона трьох колядничків:

«Ви коляднички, ви манесенькі,

Чи бачили сина мойого —

Сина мойого, Христа свойого?»

«Ми в його були ще й вечеряли,

Ще й вечеряли, горілку пили» 3.


Оригінальне закінчення має отсей гарний варіант:


Ой на небі дорожечка,

Туди ішла Божа Мати,

Божа Мати щедрувати.

Зщедрувала кружок воску,

А зсукала ясну свічку,

Таку ясну — аж до Бога.

«Боже, Боже, чи не видів

Мого сина ангелика?»

«Ой я видів, ой я бачив,

Ой я бачив на Ордані

Твого сина ангелика:

Там воду святили,

Ангелика обступили

І ангелика втопили 4.



1 Волинь, Е. Зб., 57.

2 Е. Зб. XXXV, с. 90.

3 Харківщина, там же, с. 56.

4 Е. Зб., 55.



Христові муки і смерть. Трагічна історія смерті Христа, так патетично і сильно розроблена канонічними й апокрифічними євангеліями, не була оброблена усною творчістю й цілості. Принаймні ми таких творів не маємо — коли не рачкувати деяких новіших колядок, які, щоправда, комбінують з євангельською історією різні мотиви старшої народної традиції, але в цілості, через таке нове походження, сюди не підходять. З старшого часу походять оці варіанти, записані в Галичині і на Херсонщині (занесені, мабуть, з Східного Поділля). Перші поміж ними продовжують колядку про Пречисту, що шукає Христа (Зійшла зоря на край світа):


За Крижевим за потоком

Вздріли Жиди Христа оком,

Як уздріли, так піймали,

До Пилата знаннє дали.

(А Пилат ся ізрадував,

На Христа той ланцух кував).

Узяв Пилат суд судити,

Казав жидам Христа вбити.

Били Христа, тратували,

На хрест руки розпинали (2)

А пісочком годували (2)

А золою напували.

Ідуть Жиди дорогою,

Ведуть Христа терниною:

Терен ніжки пробиває,

Сліди кровця заливає.

Чорний ворон надлітає,

Тоту кровцю іспиває.

Божа Матка як тото вздріла,

В тім ся часу розболіла,

Святий Петре, чого стоїш,

Чому матку не розмовиш?

Святий Петре, розмов матку,

Будеш мати в Бога ласку.


Закінчення має вигляд пізніший, стоїть в зв’язку з темою: Марія при хресті (Stabat Mater), до котрої зараз прийдемо. Натомість путь Христа на розп’яття повторює мотив старих невільницьких пісень про полонеників, котрих орда веде в неволю (мотив сей приходить уже в старому київському літописі, див. в т. II). Другі:


Там Жидова радить,

Як [Cyc] Христа на муки брати,

Як [Сус] Христа на муки брати,

В ручки, в ніжки гвозді гнати (2)

Тернов[ий] вінець надівати.

Тернов[ий] вінець наложили,

У гріб його положили (2),

Ще й сторожу поставили,

Вся сторожа обіснула,

Божа Мати приманула (2),

На гріб впала, заплакала (2)

Ой синку ж мій, о Боже ж мій,

За кого ти приняв муки?

Приняв муки, приняв рани,

За вас, грішні християни (2),

Щоб недільку почитали,

Як [Cyc] Христа на муки брали 1.


Закінчення виразно вказує на легенду про п’ятницю, до котрої ми повернемось далі (неділя стоїть тут не до речі). Так само тих кілька стихів на тему Марії при хресті, записаних на Волині 2, являються в своїй основі прославленням Великого П’ятка:



1 Етн. Зб. XXXV с. 90 (в ломані скобки беру зайві склади, що противляться розмірові).

2 Видав в К. Старині 1893 р. XI Ф. Кудринський.



Там на горі монастир,

(А) коло нього церква,

Коло церкви хрест святий,

А на хресті син возлюблений:

Копієм груди прободені,

Ребра на боку ізбичовані,

Оцтом губи напоєні,

Свята голова на бік нахиляна.

Мати Божа стенає,

В пречисті груди вдаряє.

— Мамонько мя возлюбленая,

Не плач, не стенай,

Великого жалю не май,

Бо воскресну на третю зорю,

Буде радість велика всьому миру!

— Ой синоньку мій возлюблений,

Хоч хожу, хоч сижу, все на тебе гляжу!

Біле тіло на хресті протирається,

Слізоньки з очей виливаються,

Руки й ноги гвоздем пробиваються,

Терновий вінець на голову набивається,

Копієм боки прободаються,

Губи оцтом напояються,

В ногти шпиці забиваються,

Пренайсвятійша кров проливається,

Пречеснійша головонька нахиляється,

Животворящий дух іспускається.

Хто ж моє горе може знати?

Хто може знати та не воздихати?

Ой чи хутко та третя зоря на світі зійде?

Ой чи хутко мій син возлюблений

з мертвих вийде?

Вже третя зоря на небі блискає,

Вже син возлюблений з мертвих воскресає.


Отсі варіанти, звідти ж прилучають ще мотив проповіді апостолів про спасенність Христової муки на мотив того ж «Сну Богородиці»:


У неділю раненько

(І)сходило соненько,

Божая Матонька

Свого синонька

За рученьку водить.

Повела його зрана на пізнє,

З пізнього на море,

З моря на камінь 1.

На камені монастир стояв,

В монастирі престоли стояли,

На престолах свічі горіли,

Перед свічами книги лежали.

Коло Христа божа Мати стала,

Вийшов до неї Петро-Павло

Ісус Христос каже: «Петре-Павле,

Не вважай ти на мою муку,

Візьми ти хреста в руку,

Понеси ти його по всім світі,

Дай же ти старому і малому,

І бідному, і богатому».

А хто буде сю молитву читати.

Той не буде наглої смерти мати 2.

Господь Бог ручейки згорнув

І ножейки стулив

і свої ранойки розтворив.

Прийшов до його Петро-Павло.

Каже їм Господь Бог,

Наказує їм пресвятий Ян:

Стережіть ви душі і тіла

З вечера до півночі,

З півночі до світання,

З світання до смеркання,

А з смеркання до чистого конання.


Чернігівський варіант «Сну Богородиці» (Пархоменка — див. вище) дуже близький до великоруських.


На тім святім древі да й на кипарисовім

Проявився, матушко, хрест чудовий,

Проявився, сам промовився:

Ой сам я твій сон, Мати, знаю,

Ой сам я твій сон, Діво, розсуждаю,

Що не буть мені, матушко, на білому світі:

Буть мені, матушко, убієнному,

Буть мені, матушко, на росп’ятію,

Буть мені, матушко, окривавленному

Копієм(в) ребро прободенному.

Як розплачеться мати Марія,

Возридає Діва пресвятая:

«Ой сину ж мій, сину, Cyce Христе,

Чадо ж моє спорожденноє,

Чадо ж моє возлюбленное,

На кого ж мене, Діву, спокидаєш,

Кому мене на дозор оставляєш»?

— Не плач, не плач, мати Марія,

Да й не ридай, Діва пресвятая:

Не єдину тебе, матушко, спокидаю.

Не єдину на дорозі остановляю.

Спокидаю тебе, матушко, на Івана,

Оставляю на дозор Богослову:

Нарицай, мати, Івана своїм сином,

Своїм сином — Ісусом Христом,

Покудова я, матушко, воскрешуся

Да й на небеса вознесуся:

Що по душу твою ангелів ізошлю

А по мощі святиї сам з неба ізойду 3.



1 Пор. нижче, в п’ятничних молитвах: повезла на раннюю службоньку, з ранньої на пізню, з пізньої на синє море.

2 Волинь, м. Степань і Березя; K. C. 1893, XI.

3 Сперанський, с. 44 (дещо справляю). Пор. Безсонова, ч. 607 і дд.



Інші пісні обробляють спеціальні мотиви, зв’язані з Христовою мукою і смертю. Одні входять в серію експлікативних оповідань (легенд про походження), що групуються наоколо сього образу, або споріднені з ним: хто завинив або не завинив в смерті Христовій, і за се дістав клятву або благословення. Так ковалі благословенні Богом, бо вони не схотіли скувати цвяхів на розп’яття Христа. Горобці прокляте сотворіння, бо вони кричали «жив, жив», коли жиди переконувались, чи Христос уже вмер на Христі — тому один жид (так!) пробив Христа списом, а горобці попали у власть чорта, який їх щовесни забирає. Ворона хотіла пити кров Христа, тому має червоний знак на бороді, вона теж проклята, і под. 1. В піснях особливо розроблений мотив про прокляте дерево іву, що не злякалась пробити тіло Христове, тим часом як інші дерева не хотіли пролити Христової крові. Мотив сей входить в круг образів, зв’язаних з містичним значенням пролитої Христом крові. Паралельно з церковним догматом про спасенність Христової крові і незалежно від неї — будуючись на традиційних поетичних мотивах людської крові та розмішуючи їх образами християнської легенди, народна творчість творить свою містерію Христової крові, незвичайно інтересну (на жаль, досі тільки принагідно освітлювану дослідниками християнської легенди 2). Цікаві споріднення її, з одного боку, з загальними індоєвропейськими міфічними представленнями, з другого — з аналогічними і не раз дуже близькими відгомонами християнської легенди у балканських народів. Складну сіть сих легендарних і міфологічних образів дуже трудно розділити на окремі теми: вони переплітаються в різних фантастичних комбінаціях, які будемо зараз слідити. Починаю з сього запису Ф. Бодянського:


Ой у городі Юросолимі

Ой там жидова. Христа мучила:

Тернові вінки в голови клали,

А щепщинкою підперезали,

Видро-дерево, за нігті 3 клали

Каменем голову (тай) розбивали.

Де ноги впали, пороги стали,

Де руки впали, церковці стали,

Де голова впала, церковця стала.

А в тій церковці попи священі,

Попи священі, дяки навчені.



1 Чубинського I, с. 58 — 9. Етн. Зб. XV. с. 115 — 7.

2 Особливо у Веселовського, Разысканія, також у Потебні, Сумцова,

3 Особливо у Веселовського (Разыскания), також у Потебні, Сумцова.



Новійший варіант з Переяславщини доповнює се де кими іншими рисами:


Ніхто ж не знає, як перше було.

Як, перше було, як діялося:

Вражда Жидова Христа мучила,

Терновий вінець на голов (ку) клали,

У руки гвоздки позабивали.

Де кровця впала, церковця стала,

Де слізки впали — престоли стали

А в тій кровці службоньку служать,

Служать службоньку за пана Павла,

Служать же другу за його рідню

(Чуб., ,358).


Отсі варіанти з збірки Вагилевича розвивають мотив проклятого дерева, згаданий, але не розвинений (мабуть призабутий) в старім варіанті Бодянського:


Ой давно, давно та з передвіку

(Та з передвіку, з перводіяння)

Тоді жидове Христа мучили,

Христа мучили, на муку брали,


На розпятію гей розпинали,

Клюков за ребра гей розбивали,

Терновий вінець на голов клали,

Глогові шпильки за нігті били.

Всяке деревце били у тільце,

Всяке деревце не лізло в тільце

Червива їва та согрішила,

Ісуса Христа кровцю пустила.

Де кровця капне, церковця стане,

Де плечі впали, престоли стали,

Де руки впали, там свічки стали,

Де очі впали, там книги стали,

Де личка впали, образи стали,

Де зуби впали, дзвононьки стали,

Самі ся престоли позастеляли,

Самі ся свічи позажигали,

Самі ся книги перечитали,

Самі ся образи помалювали,

Самі ся дзвони передзвонили,

Самі ся служби переслужили.

Ой як жидове Христа мучили,

Як вони його на муку брали,

Всяке дерево за нігтя били,

Всяке дерево за нігтя не йшло

(За нігтя не йшло, бо ся бояло),

Червива їва та й согрішила,

З пальця мезинця кровцю пустила,

Де кровця кане, церковця стане,

Церковця стане з трома верхами (2),

З двома окнами, з райськими дверми,

В одно оконце сонічко сходить (і т. д.) 1.


Отсей подільський варіант розвиває мотив ще далі:


У господаря остроженний двір,

Остроженний двір, збирається збір.

Всі старі люде радять радочку

Невеличкую, стародавную:

Чом тепер не так, як давно було,

Як Жидова Христа мучила.

Терновий вінок на голову клали,

Ожиною, хмілем вперезували,

Всяке дерево за нігті били.

Всяке дерево за нігті не йшло

(Все ся ломило, вся ся кришило) 2,

Червива їва (та) прогрішила,

За нігті пішла, крівцю пустила.

Червиву їву сам Господь прокляв:

«Бодай тя, иво, черви точили

Від молодости аж до старости,

Від коріннячка (аж) до вершечка!

(Чуб., с. 407),



1 Етног. Зб. XXXV, с. 101, Головацького III, 2 с., 26 — 7, варіанти I, с. 96.

2 Сей вірш додаю з варіанта.



Дослідники для сього перетворення різних частей тіла Христового (див. ще нижче) в аналогічні їм предмети вказували паралелі в індоєвропейській міфології. Вони нагадують дещо й космогонію «Голубиної книги» і образи народної поетики (напр. дівчини-утоплениці). Але в основі наведеного лежить також і християнський символ перетворення Христового фізичного тіла в тіло ідеальне — Христову церкву, репрезентовану матеріальною церквою-будовою.

Популярний мотив найгіршого з дерев — іви, яке робить таку погану службу, нагадує історію Бальдера, котрого не брало ніяке дерево, тільки стріла з поганої омели вбила його — бо його мати заприсягла всі дерева, щоб вони не шкодили її синові, тільки забула сього нікчемного паразита. Жидівський переказ в такій ролі виводить капустяний корінь: всі рослини в саді заприсяг Ісус, щоб вони не брали його на себе, але не заприсяг капусти, — отже, всі ломились і кришились, коли жиди хотіли на котрімсь повісити Ісуса, крім капустяного качана, тому його повісили на сім качані 1. У нас тепер сей мотив відмови дерев не розвинений. Поруч іви виступають в такій сумній ролі й інші прокляті дерева: осика, терен, глід; в вище наведених варіантах, напр., за нігті Христові б’ють також «глогові шпильки»; терен, ожина, шипшина служать іншими знаряддями муки, — але кінець кінцем найбільш окошилось на іві.

Історія цвяхів, котрими прибито Христа, дає паралель сим проклятим деревам, і з становища фольклорного і літературного має теж чималий інтерес. Вище, говорячи про билину про Михайла Потока, я зазначив легендарне походження епізоду з цвяхами, котрими прибиває його на стіну зла жінка; прибивши чотирма меншими руки і ноги, їде до коваля скувати великий п’ятий, щоб пробити його через серце, а з сього користає інша дівчина, щоб зняти Михайла з стіни. Ся історія в казково-богатирських формах повторює легенду розп’яття, котра теж займається цвяхами, в різних варіантах. Веселовський звернув увагу на деякі варіанти новогрецькі і західнослов’янські, а лишив без уваги східнослов’янські. В піснях чеських і сербських історія відбувається за малолітства Христа: Пречиста, мандруючи з малим, проситься на ніч до коваля. Але у коваля нема місця в кузні, він день і ніч кує три цвяхи, котрими буде прибитий на хресті Христос. Пречиста, побачивши їх, так злякалась, що упустила Христа; безрука дитина коваля кинулась його підносити — і у неї відросли руки (паралель до історії розбійника, оповідженої вище). В новогрецьких піснях мотив переноситься в дні смерті Христа. Пречиста бачить нагло в природі якісь дивні зміни: небо померхло, зорі потемніли і ясний місяць облився слізьми; св. Іоан оповідає, що жиди повели Христа на розп’яття. Пречиста йде його шукати і бачить по дорозі цигана, що кує цвяхи. На її запитання він каже, що йому замовлено три цвяхи, але він робить їх п’ять: два на руки, два на ноги, «а п’ятий, найгірший, під саме серце». Пречиста проклинає цигана, щоб йому не мати ні сорочки, ні хліба, і т. д. В болгарськім оповіданні п’ятий цвях, з власної пильности виготовлений циганом, краде пастух і, щоб сховати при перешуканні, ковтає його — він висунувсь у нього з горла, і у його потомків досі видна кістка в горлі («Адамове яблуко») 2.



1 Новіше у Денгардта II, с. 209 дд.

2 Legrand. Chansons populaires grecyues, ч. 91, інші тексти у Веселовського, Опыты 1877, II, с. 197 — 8, у Денгардта II, с. 216 — 7.



В румунській колядці коваль благословляється Пречистою за те, що він скував цвяхи тонкі і легкі, хоч замовлено йому грубі й тяжкі; навпаки, проклинається тесля, що зробив хрест великий і тяжкий замість легкого і малого, — тому ковальська робота легка, а тесельська тяжка 1.

У нас тепер є кілька текстів на сю тему. Жиди замовляють циганові три або два цвяхи, а він робить чотири і приносить на про всяке: «візьміть, може, ще де здасться». Тоді Христос прокляв його, щоб він не мав ніде пристановища, і через се цигани триндаються з місця на місце. В іншім варіанті жиди замовляють ковалеві чотири цвяхи, але ангел , украв одного цвяха, і таму жидам не вдалося розп’яти Христа так, як думали — за дві руки і за дві ноги, а мусили прибити ноги одним цвяхом. В іншім оповіданні зменшення числа цвяхів стає ділом самого коваля, котрого талант стає через се благословенним: йому замовлено чотири цвяхи, а він один сховав під язик, або вкинув у воду, і через те Христа прибито лиш трьома цвяхами 2.

Цікаву відміну сього варіанта дають східноукраїнські, записи (з Катеринославщини), на насмішкувату тему: «Чому циганам вільно брехати»: циган-коваль не зробив п’ятого цв’яха, котрим мала бути прибита голова Христова; жиди питають, чи пробив він Христові голову; циган показує муху на чолі Христа і запевняє, що то чорніє цвяшок. За таку і «оборону Христа» цигани можуть брехати без гріха на ярмарках. Але єсть і такий варіант, де нагороду дістає муха, що відвернула від Христа його муку, сівши йому на чоло (жиди думали, що то вже забито цвяха, і не забивали): за се муха не вважається нечистим створінням 3.



1 З збірки Marian, Legendele Maicii Dominului (1904), у Гастера, Folklore т. 34, e. 55.

2 Етнограф. Збірн. XII, c. 115 — 6; Сборникъ харьков. ист.-фил., об. VI c. 184; Грінченка l, c. 74.

3 Этнограф. сборник Географ. общ. VI, с. 126.



Гуцульська колядка переповідає тему доброго коваля в такій формі:


Невірні жиди, чом фаріони (фараони)

Та й ізігнали сімсот ковалів,

Сімсот ковалів та й ремісників:

«Робіть-но гніздя, товсте велике».

Але ж ковалі ся вимовили:

«Ми не зробимо та й коротеньке»

(Е. Зб., 100),


Сей одинокий запис, котрий маємо, виглядає досить ново, або підновлено; але мотив, як бачимо, старшого походження і близький до румунського.

Містерія Христового тіла: кров-вино. Перетворення Христового тіла в різні субстанції продовжується в отсих варіантах:


Пане господару, гаразд ся маєш —

Гаразд ся маєш, ні в чім не знаєш!

На твоїм двору зелений явір,

Попід явора стоять столи нові,

Поза столиками стоять панове,

Ой пишуть письма передвічниї,

Не можуть ся дописати і дочитати,

З чого настало зелене вино?

Ой пан господар, та й обізвався

Ой я ж бо знаю та й відгадаю,

З чого настало зелене вино:

Як жидова Христа мучила,

Терновий вінок на голову клали і т. д.

Червона ива в сім согрішила,

В сім согрішила, що кров пустила...1


Колядка уривається на проклятті їві, не договорюючи історії повстання вина, але ясно, що воно повстало з крові Христової, пролитої івою. Отсі гуцульські колядки висловлюються ясніш:


Червива ива — чом согрішила,

Христу із ручок кров цю пустила:

Де кривіш кане, там винце стане,

Де слізка кане, там церков стане.

Тота церковця Богу на хвалу,

Миру на вагу, попам на прихід,

Багрове винце — людям на закін.

(Вар: Гей тото винце людям на закін,

Гей тота церковця людям на прихід

Богу на хвалу, людям на славу 2.)

Де кривая кане, в землю потане (2),

З землі відтане (2) — там винце зійде.

Де сльозка кане, в землю потане (2),

З землі відтане (2) — там церков стане.

Де слинка кане (і т. д.) керничка стане.

Церквочка 3 буде людям на прихід,

А винце буде людям на закін,

Керничка буде людям на питтє,

Людям на питте, всім на пожиттє.


Веселовський вказав паралельні образи в румунських колядках. Святі питають Христа, відки взялось вино, миро і пшениця. Христос пояснює, що вино стало з крові, яка спливала з цвяхів; миро з поту, що стікав з-під колючого опоясання; пшениця з сліз, що спадали від колючого вінця. Аналогічні образи в християнських писаннях: біблійний текст про Месію, що «випере в вині одіж собі», прикладається до крові, пролитої Христом на хресті. З ребер його течуть два джерела води і крові — ними обмиваючись очищаються народи. Апокрифічне видіння ап. Павла говорить про чотири ріки, що течуть вином, медом, оливою і молоком з-під дерева едемського, що асоціюється з деревом хресним 4. Аналогічні образи правдоподібно існували і у нас. Те, що заціліло в наведених записах, очевидно, не вичерпує всього.



1 Чуб., с. 408 (розмір попсований, але досить легко відгадати первісний текст).

2 Гуцульшина IV, с. 138 (Етн. Зб. XXXV, с. 103).

3 В друкованім: керничка; Гуц. IV, с. 29.

4 Разысканія VII, c. 235, 240.



Ріка (криниця) з Христовою крові, Христос купається (хреститься) в ній. Християнська символіка — щойно згаданий образ двох джерел, води і крові, що витікають з тіла

Христового і очищають хрещенням народи, оригінальне перероблюється в нашій легенді, очевидним образом комбінується з свійськими поетичними образами рік, що течуть з крові невинно загублених богатирів, героїв, велетів. Вище ми бачили такі билинні образи — Дунаю, Дніпра й інших рік. Тепер пригляньмось різним образам, які постають звідси в нашій релігійній поезії. Я почну з сього цікавого, хоч і збіднілого вже пінського варіанта:


Ой що ж то було із предка-віка?

Там жидова Христа мучила,

Шепшові спиці за нігті гнали

І йому муки задавали.

З пальця мизинця кровна капнула,

Де кровка кане — там Дунай стане,

А в тім Дунаю Господь купався.

А на дорогу господар ходить,

Господа к собі на вечеру просить.

«Я сам не піду — ангелів зашлю:

Наставляй столи все тисовиї,

Накладай хліби все пшеничниї,

Наливай кубки все медом вином 1.


Мотив сей варіюється так, що з одного боку криниця-ріка, в котрій купається Христос, тече з сльози, і то не тільки Христової, але й ангела, або св. Миколая, або також із роси просто. З другої сторони — купання (хрещення) Христа в сій криниці-ріці зв’язується з суперечкою його з св. Петром про те, що більше — земля чи небо: тут відзиваються мотиви Бога і Сатанаїла на морі та їх змагання 2. Образ моря чи ріки притягає різні традиційні образи, зв’язані з водою, з паруванням і т. д., і так легендарна символіка, ідучи в сім напрямі, без останку розпускається в символіці еротичній!


Ходить, походить, місяць по небі

Та й кличе, кличе зорки до себе:

Ходімо, зірко, Бога шукати!

Знайшли вни Бога у господаря:

За столом сидить, голову склонив

Голову склонив, слізоньку вронив,

А з тої слізки Дунай розлився,

А в тім Дунаю Господь купався,

Господь купався, з Петром змагався 3.



1 Чуб., 335; справляю злегка.

2 3 другого боку, в сім образі купання Христа з Петром можливий вплив також популярної легенди про побратання Христа з царем Пpовом, спільне подорожування і купання (переробка старозавітної повісті про Товіта). Вона міститься в апокрифічній збірці Єремії пресвітера і послужила на усвящення звичая побратимства, «хресного братства», що в своїм часі тішилось великим поваженням. Оповідаючи як Пров, купаючись, закликав Христа словами: «Лізь і ти, брате», автор сеї повісті завважає: «Дивне чудо, Пров братом Бога назвав, і що любі були ті слова Прова Ісусові (в ориг. Прову Ісус), то через те добре людям брататися» (Соколовъ, Материалы, c. 99). «Указъ о братотвореніи, какъ сотвори Господь Богъ братство кресное», розвиваючи се, оповідає, як то Господь потім «списав братерство» з Провом «на хартії» і сказав: «Сіє убо братство болЂ братства рожденного» (Пам. древней лит I, с. 12, кілька інших рукописів вказано у Соколова, 1. с.).

3 Уманщина, Етн. Зб. 66.




Чернігівські варіанти, інтересні по замислу, дуже збиті в формі:


У пана N за його столом (2)

Сидів Бог з Петром (2), головку склонив,

Головку склонив, слізоньку вронив.

Де слеза впала, озером стала,

А в тім озері Господь купався.

Пречиста мати по бережку ходить (2),

Білий рушник носить (2), Господа просить:

Ой Господь, Господь, годі купаться,

Годі купаться, пора втираться!

Да ходім, Господь, до пана N,

Ой тепер в його обідня буде (2)

Медом, вином (2), кудрявим (!) пивом.

Зелене вино Богу надобно,

Кудряве пиво людям на диво,

Солодкий медок — тайна вечеря 1.

Ой у Києві славнім городі

Ой там святиї церкву робили

З трома окнами, з трома верхами.

В перве оконце влетіло сонце,

В друге оконце місяць засвітив,

В третє оконце сокол улетів,

Сокол улетів, на престолі сів,

На престолі сів, слезу уронив,

А з тої слези пішли ручеї,

А з тих ручеїв розлився Дунай,

А в том Дунаї сам Бог купався,

Сам Бог купався да й наряжався.

А Богородиця по бережку ходить

Да й ручничок носить і Бога просить:

Пора тобі, Господи, утиратися,

Одіватися, убиратися,

K пану Михайлу на Микольщину.

На Микольщину та й на Вхідщину 2.


Старий варіант Бодянського з Полтавщини, з двох записів (розмір попсований, злегка поправляю):


А в нашого дядька да в його дому

Сидить Микола у кінець стола,

На стіл схилився, слізми облився.

З тої слізоньки розішлись (стали) річечки;

А з тих річечок тихий Дунайок.

А в тім Дунаї Христос купався,

Христос купався, на муку здався.

А Божа Мати по берегу ходила,

По берегу ходила, сина свого питала:

«Ой сину божий, де ж ти бував

На святу кутю де ж ти вечеряв,

На святе Різдво де ж ти обідав?»

Ой вечеряв я да в пана дядька,

Там я обідав, його (господаря) одвідав (Етн. Зб., 62).


Тепер візьмем розгалуження сеї теми:


Добрий вечір, пане господару,

Що в твоїм двору волохи гудуть,

Волохи гудуть, церкву будують,

З трема дверями, з трема окнами.

В перше віконце да сходить сонце,

В друге віконце заходить сонце,

В перше віконце ангел влітає,

Ангел влітає, на престолі сідає,

На престолі сідає, сильненько ридає.

А в тих слізоньках сам Бог купався,

Сам Бог купався, з Петром (змагався) 3.



1 Етн. Зб. 62.

2 Чернігів, пов., Гринченко, III, с. 39 (скорочую).

3 Київщина, Чуб., 305 Г.



Вар.: На престолі сів, слізоньку вронив,

А з тої сльози Дунай розлився,

На тім Дунаю хиткиї кладки,

Ой там Улітка пшеницю мила,

Пшеницю мила, з гоголем говорила:

Гоголю, гоголю, припливи до берегу

(Мб.: Пливи, гоголю, к сьому берегу),

Я тя, гоголю, хорошо вряжу:

Твої крилечки шовком обов’ю,

Твої ніженьки злотом обкую.

Або: А з тою сльози ручаек потік,

З того ручайця річенька пливе,

На тій річенці корабель пливе,

На тій кораблі Іван молодий,

А що ж він робить? листоньки


Вступ до стрічі з дівчиною в сім варіанті загублено.

Серед сих різнорідних, примхуватих і незвичайно популярних розгалужень особливої уваги вартий ще сей варіант волинський:


Пане господару, на твоїм двору

Ялина стоїть, тонка висока.

Тонка висока листом широка.

На тій ялині трійця горіла.

Три иекри впало — три моря стало.

В першому морі Господь купався,

В другому морі в ризи вбирався,

В третьому морі став на престолі.

Послав ангола до господара.

Пане господару (бракує)

Просить вас Господь на порадочку:

Перша радочка то й хаточка,

Друга радочка то й комірочка,

Третя радочка, то й обірочка,

Ой у хаточку щастя-здоров’я,

А в комірочку жито-пшениця,

А в обірочку воли-корови

Все половиї, круторогиї 2.



Вона нагадує ще раз аналогічну румунську колядку, де на подвір’ї господаря виростає дві яблуні з сплетеними верхами, на них два світла, з котрих спадають три кроплі: з світел течуть три ріки: вина, мира і води, в першій купається Господь, в другій св. Іван, в третій старий Кречун (Різдво) 3.



1 Чуб., 306, А. Б.

2 Етн. Зб., с. 63.

3 Пор. ніжинський запис (Малинка, с. 43.):

А в дядька, дядька в дворі яблунька,

На тій яблунці свіча палала,

Іскорка впала — річенька стала,

А в тій річенці сам Бог купався

З Ісусос Христом, з святим Рождеством.



Пок. Веселовський, обговорюючи її, реставрував первісний образ трьох разом сплетених дерев, на котрих горять три свічки, по числу кропель, що з них спадають, і асоціював сей образ з апокрифічним хресним деревом, що сплелося з трьох дерев (яблуні). По всякій правдоподібності сі ідеї лежать в основі нашої колядки, з її притемненою символікою. Образ світового дерева сплівся з хресним; три анголи — три світла — три іскри — три потоки, що спливають з них: ручаї вина, води — і, може, справді, мира (пор. дари трьох царів) об’єднують образи «тайної вечері» різдв’яної і передсмертної; дари трьох царів і благодатні містичні потоки, що витікають з Христового тіла на хресті; «три користи», принесені людству світовим деревом, сплітаються з дарами, роздаваними Христом за різдвяною вечерею і причастям тайної вечері.

Знов та сама, незвичайно інтересна комбінація християнської символіки з старою релігією природи і господарства, котрі ми зазначили вище як характеристичну рису сеї творчості на релігійно-легендарні теми.

Воскресіння і чуда його. Догматичний і символічний зміст, вкладений християнською церквою до історії Христового воскресіння, розпустився в різних релігійно-поетичних темах — в містерії Христової крові, в легенді про боротьбу з Сатанаїлом і визволення душ з аду, в Христових обходах і под. Христос, що купається в ріці, яка пішла з його крові, — се Христос воскресший, прославлений — той, у котрого Пречиста випрошує пільги для грішних душ, замкнених в аді. Так само за сими розгалуженнями тема самого воскресіння розпорошилась і заникла. На обставинах Христового воскресіння і явлення світові наша релігійна поезія, в нині захованих утворах її, спиняється мало. Найбільше ще дає знов Гуцульшина з Покуттям:


В нашого брата новії двори (2)

Штиро гранчасті та й позлотисті.

Гей серед двору золот стіл стоїть.

На тім столику Йсус Христос лежить,

Йсус Христос лежить —

вкрест ручки держить.

Гей вокруг стола всі святі сидять,

Межи святими Пречиста Діва (2)

Мати Христова (2), питає сина:

«Чого ж ти, Синку, такий смутненький?»

«Невірні жиди мене мучили,

Мене мучили, на муки брали,

Терновий вінець на голов клали,

Гей клали, клали, та й натискали.

В тернову постіль спати ложили,

Гей ожиною вперізували,

З постели брали, навкрест розп’яли,

Вбили а в ручки залізні цвячки,

Вбили а в ручки, вбили а в ніжки,

З хреста спускали, в гріб закопали,

Плитов прикрили, варту поклали».

Чого ж тут треба, дасть Господь з неба:

Дасть Господь з неба два три янгели.

Янгели прийшли, гріб розкопали (2),

Плиту зсунули, Христа пустили,

Як Христос воскрес, звеселив світ весь.

Христос літає, світ оглядає.

Пішла та ясність на Сіянську гору,

Богу на хвалу, людям на славу 1.



1 Етн. Зб., 105.



Колядка, як бачимо, бере за підставу плащаницю — мотив спільний з попереднім: «Марія при хресті». Друга, більш популярна, спиняється на двох моментах: вході до Єрусалиму і чудах при воскресінні; я даю збірний текст:


Ой рано, рано та й задзвонено,

Ой іще раньше Пречиста встала,

Пречиста встала, Христа родила.

Ой іще раньше свят Йосиф устав (2)

Осід осідлав (2), з Ісусом втікай

З Ісусом втікав до Єрусалима.

А в Єрусалимі люде богаті

(Вар.: погане віра, сама жидова)

Кладуть — а-мости з самої кости

(вар.: з жовтої кости),

Кладуть поруче саме злотяне.

В другій стороні люде убогі,

Кладуть-а-мости самі дубові,

Кладуть поруче саме тростове 1.

Самим тим мостом Христос ішов.

Погана віра його засягла:

«Маєм на тебе три загадочки.

Першу гадку — на хрест розп’яти,

Другую гадку — голову стяти,

Третюю гадку — в гріб закопати».

На муки взяли, на хрест розп’яли,

Голову стяли, в гріб закопали.

Поклали варту старі жидове,

А самі пішли вечерю їсти.

Зачали вони та й вечеряти,

Ой вечеряти та й заклинати

Ой рибку щучку та й когутика

(Вар., рибку кленинку, або: «лілійку».)

Ой їли, їли та й говорили:

«Коли ся рибка у Дунай хлюсне,

Тоді Йсус Христос з гробу воскресне;

Як сей когутик закукуріче,

Тоді Йсус Христос з гробу утіче!»

Як говорили, так ся стало —

Рибка стрибнула, в Дунай плюснула;

Когут тріпнувся, закукурікав,

Тоді Йсус Христос та й з гробу устав.

Жиди сиділи застованіли,

Застованіли, закаменіли.

(Вар.: Варта у гробу на вік заснула 2).


Колядки сі мають трохи підновлений вигляд (одні менше, другі ще більше, ніж вищеподані); але в основі їх лежить старий легендовий матеріал. Вхід до Єрусалиму досить характеристично комбінує євангельську історію з мотивами обрядовими — весільного мосту, котрим їде весільний поїзд («як будеш їхати дівчину сватать, помощу мости з тонкої трости, або: з дрібної кости, помощу мости все перстневиї, поставлю стовпи все золотиї» 3). Образ, одначе, має фрагментарний вигляд, не доведений до кінця 4.



1 Вар.: мости калинові, порученьки тростинові.

2 Гуцульщина IV, с. 149 (також 27, 149); Етн. Зб., с. 106 дд.

3 Порівняти в т. 1.

4 Вхід до Єрусалиму знов-таки сплітається в один образ з утечею до Єгипту, напр., в сім тексті:

На святе Різдво Христос родився.

Гой на Відорші та й охрестився,

Гой на Великдень — ой прославився,

По всьому світу, всьому Єгипту,

Всьоліу Єгипту — й до Єрусалиму

(Е. З., 107).



Заразом вплітаються сюди чуда воскресіння — мотив широко розповсюджений в нашій, і взагалі в слов’янській легенді. Маємо ще один варіант на сю тему (місцевість ближче незвісна):


З-за [там] тої гори з-за високої

Виходить нам там золотий хрест[ик],

А під тим хрестом сам милий Господь.

На нім сорочка та джунджовая,

Та джунджовая — барз кирвавая.

Ніхто не видів того поранку 1,

Лем ми виділо дівча жидівча.

Ой ішло воно в Дунай по воду,

По воду ішло та й увиділо,

Же руський Пан-Біг з мертвих устав.

Скоро виділо, вітцю повіло.

«Ой дівче, дівче, ти жидовина,

Коли сь ти не так моя дитина,

Казав би м я тя в Дунай кинути!

Тоді руський Біг з мертвих устане,

Коли той каплун з-перед мене злетить,

Під облаки сяде, красно запіє!»

Єсть перед жидом таріль точений,

А на нім лежить каплун печений,

А каплун злетів, на облак си сів,

Красненько запів, а жид остовпів

(Гол. II, 6).


Джерелом історії про чудо з когутом вважається пізніша дописка (інтерполяція) до Никодимової євангелії: коли Юда, вернувши старшині 30 срібняків, пішов додому щоб повіситись, він застав жінку, що пекла когута на углях, він сказав їй, що Христос, котрого він продав, воскресне, і тоді буде їм біда. Жінка відповіла, що скорше сей когут заспіває, ніж Христос воскресне. Та ледве вона се вимовила, як когут затріпав крилами і заспівав тричі. Юда набрав ще більшого переконання, і повісився зараз 2. Костомаров свого часу видав був повість, ближче незвісного походження, на сю тему: «варене куря заплескало крилами, крикнуло й знесло яйце» 3.

Чудо з рибою в книжному запису маємо в великодній проповіді з закарпатського збірника XVII або XVIII в., опублікованій Франком:


Пречиста їла рибу, коли їй принесли першу вість про воскресення, і сказала: «Не йму я тому віри, бо коли б то Христос, син мій живодавець, з мертвих воскрес, то ожила б та риба на моїй трапезі». І скоро Мати Христова се вимовила, зараз та риба почала метатись і ожила; а вже об’їдена була з одного боку, тільки реберця зістали, і те трепетало — і ожила та риба. І є і тепер такої риби у морі много, що з одного боку самі ребра, і тим боком догори плаває у воді 3.

Се саме оповідання було записане у нас в другій половині XIX в. з народних уст в різних сторонах. Запис з Канівського повіту 4 оповідає се так: Кажуть, що як архангел Гавриїл об’явивсь Матері Божій і сказав саме в суботу: «Твій син вокресне з мертвих», а Мати Божа саме снідала рибку, так м’ясо об’їла, що зістались самі реберця — так оце не знаю, чи ви бачили, а я таки сам на свої очі бачив у Дністрі ту рибу: з одної сторони зовсім так як жива, а з другої тільки реберця видко, так дочиста як об’їдені, так боком і виляє по воді 5.



1 Розуміти рану.

2 Tischendorf. Evangelia apocrypha, c. 269, про сю тему Child, ч. 22.

3 Пам. стар. лит. I, с. 217.

4 Апокріфи II, с. 331.

5 Чубинський I, с. 67, подібний же запис Манжури з Катеринославщини в Харків. Сборнику ист. общ. т. VI.



Варіант, записаний на Херсонщині, переносить сей епізод на Благовіщення: коли арх. Гавриїл заповів Марії, що вона родить Спасителя, вона сказала, що повірить його слову, хіба як оживе риба, котру вона саме їла, — і та з одного боку об’їдена риба ожила і була вкинена у воду. Нарешті третій, з Поділля, пояснює такий однобокий вигляд деяких риб тим, що Мати Божа прокляла таку напівз’їдену рибу за те, що вона скочила з тарілки на землю.

Мотив дуже розповсюджений в європейськім фольклорі; у деяких народів ся однобока риба й зветься «Маріїною рибою», а прототипом історії оживлення риби для переконання невірних вважається оповідання т. зв, «Петрових діянь» про те, як він оживав Христовим іменем завуджену рибу на очах невірних і тим навернув їх на Христову віру, В арабській космографії Казвіні походження однобоких риб Середземного моря пояснюється тим, що Бог оживив таку напівз’їдену рибу.

Щодо чуда з когутом, то обидва варіанти його, представлені колядками, маємо теж в прозовій формі з різних кутів Галичини 1. Один з сих варіантів додає елемент з соціальної сфери. На вість про воскресіння Пречиста, не довіряючи, сказала: «Бодай так жиди панували, як він воскрес!» Тому рідко де трапляється, аби жид бідував, бо Ісус Христос не міг нарушити слова своєї Матері 2.

Христос в Аду. Тема незвичайно люблена і популярна серед наших старих книжників. «Слово Адама в Аді», докладно обговорене в попереднім томі 3, зосталось дорогоцінним документом заінтересування нею в старшій добі. Містерія про «Збурення Пекла», викрита пок. Франком, і зв’язані з нею вірші шкільного, схоластичного характеру будуть обговорені потім, і там буде ще час спинитись над відгомонами сеї теми. Тут спинюсь над безпосередніми фольклорними відбиттями її, але тим часом матеріал на сю тему невеликий. Спеціального оброблення її не знаю, крім, наших далеких колоній на Тисі, а тамошній запис хоч наводжу, не можу вважати типовим. Трудно судити, чи се припадкова прогалина, чи дійсно ся тема не захопила уяви нашого народу, але тим часом справді маємо її тільки епізодично притягнену — чи то історією боротьби Бога з Сатанаїлом, чи то циклом Соломона — оповідання про те, як він вимудрувався з пекла, в серії повістей про його мудрування взагалі.

Христос, чи то при своїм охрищенні 4, чи невалежно від нього видобуває «контракт», списаний Сатанаїлом з Адамом, і нищить його; часом деякі недогризки того контракту Сатанаїл заховує в Аду, й Христос іде туди по них; в інших варіантах він має на гадці тільки визволити душі померлих, замкнені в Аду.



1 Етн. Зб. XII, с. 116, 117, 118.

2 Етн. Зб. XII, с. 117.

3 Т. III.

4 Див. вище.



Сатанаїл часом при самій умові сам ненароком відкриває секрет, що чоловік двічі (або тричі) рождений зможе визволити записані йому душі і весь рід людський; часом се застерігається при умові, а сі застереження сходяться на Христу. Сатанаїл робить заходи, щоб самого Христа замкнути в Аду, приготовляє на нього лапку: крісло чи ланцюхи (мотив сей переноситься сюди з історії змагань Бога і Сатанаїла при початку світу). Але Христос замикає самого Сатану в приготуванні ним заліза і забирає всі душі з Аду — крім Соломонової, яка «вимудровується» сама. А на плач Сатани Христос потішає його, що його Ад наповниться знову, і то найбільш високою і вибраною публікою, над которою він буде панувати аж до кінця світу.

Сходить Христос до Аду здебільшого аж потім, як воскресне перед воскресінням, як у церковній традиції.


Коли І. Христос у своїм гробу мертвий був, знали дияволи, що вже їх неприятель приходить. Справили великі замки на своє пекло. А Огонь і Пекло так проговорило: «Не ставай, Луциперу, владному королеві до очей, бо знаєш, що терпів муки не тільки за святих, але й за всіх грішників. І розказав І. Христос Ільові: «Де ж Ільо? удар пекельну браму!» Ілля скоро загримів і вдарив пекельну браму, а І. Христова душа влетіла на середину пекла.

І станув І. Хр. самому Луциперові на карк, і так йому говорив: чи відпущає ті душечки, що віддавна в тьмі? А Луципер проговорив, що ті будуть відпущені, котрі нічого не грішили, а ті не відпущу: що мати з сином спала, або сестра з братом дитину мала, або красно одягнена 5 — 6 мужів від інших жінок «відлюбувала», і ті п’яниці, що пили, блювали, аби назавсіди в пеклі зістали. А І. Хр. так уступавсь за тими грішними душами, що він прийняв за п’яниць чашу, за матір з сином в долоні страшні гвозді, за сестру, що з братом блуд творила, руку йому до стовпа в’язали, а за ту жінку, що гарним убранням відлюбила людських мужів, мав рани, до кошуяі приліплені.

«Тепер, — каже І. X. Луциперові, — дам я тобі ланц на шию і будеш тут до страшного суду». А ті душечки, спитав І. Хр., чи хотіли б вони з тих мук вислобонитись. А душечки одним голосом закричали: «Най усі ми зістанемось — за твої тяжкі рани!» Сказав їм Христос, аби за його одіж хапались і він їх винесе зі тьми. Не можна сказати, яка там радість стала. Котра грішна душа не могла Христа хопитись, та хапалась одна другої, так їх виніс І. X. до свого гробу.

А від свого гробу хотів їх І. X. забрати до царства з тими душечками, і питав їх, чи вони раді будуть дійти до царства. І святі отці були втішені, бо вони знали і вірили, що будуть відкуплені, але ті душі, що всяко а й тяжко согрішили, ті душечки і при Христовім гробі не вірили, що вони будуть відкуплені...

Херувимський ангел стоїть з гострим мечем при дверях небесного Царства. 1. Хр. казав, щоб ангел відчинив двері. Ангел заспівав херувимськи: «Царю Христе наймиліший! святі отці, що добре робили, нехай будуть До царства допущені. А ті що тяжко грішили, нехай ідуть до пекла, пекельні муки заслужили». І. Хр. в свою благословенну руку взяв малий хрест, ударив по дверях царствія, а царство ся розстворило — не тілько що ся двері розтворили, але аж з завіс спали 1.

Як Ісус Христос воскрес і пішов в Голгофту гору і вислободив той контракт (закопаний Сатаною на Голгофті), перечули то злі духи сперед того трьома годи і дали так пекло обкувати, як міхир, самою мідею, і серед пекла зробили ковбицю в тисяча маж і на то 12 ланців скували і 12 колодниць зробили. І прийшов Cyc Христос д пеклу, д ворітьом з святим Михаїлом і каже: «Створіть, князі, врата свої, бо йдуть сини небесні». І каже другий, і каже третій раз. І в четвертий раз махне на охрест своєю паличкою золотою, і все лиш хрякнуло — упало. Відтак приходить д Адові пекельному, і Ад пекельний каже: «Ти єси мені тепер у руках! Сідай д ковбиці та й убирайся в ланці!» «Я не знаю, як ся вбирати, хіба ми укажеш?» І (Ад) вбрався красно і позамикав: «Іно абись ти так на ся взяв». А Господь каже: «Ну най буде так!» І все те на нім приросло. А коли почав собою бити, (Господь) каже: «Не ридай, Аде пекельний, послідне время все твоє буде чільце, а моє позадє!» Він так ся тоді зрадував і ся засміяв, що два зуби йому з писка вискочили. І тоді Господь за собою душі праведні повів до раю так, як вівчар вівці. (Наступає історія вимудрування Соломо-

на 2.)



1 Етн. Зб. XXX, с. 79 — 80, Керестур.

2 Етн. Зб. XXX, с. 79 — 80, Керестур.



Єва, підписуючи умову, вимовилась, що той, хто двічі родиться і двічі вмре, «той то скасує». Господь розгнівався і запечатав Ад і царство на 4000 літ. — «Аж хіба мій Син отворить». Були там в пеклі люде 4000 літ, просили того царя, Луципер ся називає, — аби пустив їх у світ. Він казав: «Я не пущу, ви мої!» Оден ся випросив і пішов під царство; три доби плакав, молився та й його не пустили, аж Господь створив двері і впустив до царства. Питає ся: «Отче небесний, коли ми вийдемо з тої муки, з того аду?» — «Почекай, най ся подивимо, чи вже мій син народився. Вже, каже, за 30 літ вийдете з тої муки». Як Син Божий доріс, то пішов створити ту браму. Крикнув раз: «Люципере, отвирай раз!» Там кілько народу було, кождий з ножем, з сокирою — сік, різав, аби брами не відтворити. Брама трохи ся відхилила, як перший раз Син Божий крикнув. Як крикне другий раз, брама ся більше отворила. Крикнув третій раз — так як капелюх з голови, так ся брама отворила. Цілий нарід вийшов на світ (Бойківщина, Е. З. XII, 23, покорочую).

Коли Ісус хрестився, то що було у воді, то все згоріло; лиш тілько каміннє не згоріло, а того чорта, що йому підписався Адам, також згоріло. Потому найшов І. Хр. того Соломона, а Соломон питає ся «Куди йдете, Спасителю І. Хр.?» Ісус Каже: «Іду виберати тих людей, що у пеклі». А Соломон каже: «І я іду з вами!» Та й пішли оба. Коли прийшов до пекла, а чорти кажуть: «Чого ви сюди зайшли?» Ісус. каже: «Ми сюди зайшли виберати народи, котрі єсть у пеклі». А чорт каже: «Я не, дам, бо я маю письмо!» Ісус каже: «То біжи принеси». Чорт побіг, а то письма нема. Чорт тоді дуже смутний ішов, а коли прийшов, Ісус каже: «Де твоє письмо?» А чорт каже: «Ідіть собі, вибирайте людей». Тоді Ісус із Соломоном вибрали людей, та Ісус пішов, а Соломон не хотів іти, але каже: мені і тут добре.

(Наступає історія Соломонового вимудрування, наведена вище, Гуцульщина, Е. З. XII, с. 58.)


Історія закування Сатани Христом оповідається часто самостійно, в різних кінцях України. Се стягнена, виблідла історія Христового сходження в Ад (Чуб. I, 195, Етн. Зб. XII, с. 119, й інші).

«Другий прихід Христа» обговоримо при «есхатології».

















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.