[Галицько-Волинський літопис / Пер. Теофіль Коструба. — Львів, 1936. — Ч. I. — С. 24-44.]

Попередня     Головна     Наступна





ІЗ »ПОВІСТІ ВРЕМЕННИХ ЛІТ«


(З цього літопису, що писався в Києві, подаємо лише коротші або давші записки, що торкаються західно-українських земель).



1. КОРОТКІ ЛІТОПИСНІ ЗАПИСКИ.


В році 6489 (=981). Володимир пішов походом на ляхів 1) і зайняв їх городи: Перемишль, Червен і інші городи, що є й дотепер під Руссю.

В році 6491 (=983). Володимир пішов походом на ятвягів і заняв їх землю.

(Під р. 6496=988). Було в нього (Володимира Великого) 12 синів 2): Вишеслав, Ізяслав, Святополк і Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис і Гліб, Станислав, Позвизд, Судислав. І посадив Вишеслава в Новгороді, Ізяслава в Полоцьку, а Святополка в Турові, Ярослава в Ростові; та як найстарший Вишеслав помер у Новгороді, тоді посадив Ярослава в Новгороді, Бориса в Ростові, а Гліба в Муромі, Святослава в Деревах, Всеволода в Володимирі, Мстислава в Тмуторокані.

(Під р. 6523=1015). А Святополк окаянний і злий убив Святослава, піславши (своїх людей) до Угорських Гір, як він тікав ув Угорщину.



1) на ляхів: ляхи в літописі означають поляків, але щоби ці міста належали тоді до поляків — це дуже сумнівно; записки літопису в первісній формі не маємо.

2) 12 синів: Про часи Володимира Вел. вже дуже скоро розказували всякі перекази й співали героїчні пісні (пізніше названі »билинами«); довкола його особи, отже, кружили часто неісторичні, а поетичні дані. Очевидно, до поезії треба віднести й число 12 синів — направду було їх менше.





2. БІЙ НАД БУГОМ 1018. РОКУ


В році 6526 (=1018). Вирушив Болеслав зі Святополком на Ярослава з ляхами; а Ярослав зібрав дуже багато руси, варягів, словен, і рушив проти Болеслава /25/ і Святополка й прийшов до Волиня. 3) Вони стали обабіч ріки Буга. А був у Ярослава кормилець 4) і воєвода Будий; і почав Будий насміватися з Болеслава, кажучи: »ось чекай, ми тобі пропоремо тріскою твоє товсте черево«. Бо Болеслав був великий і тяжкий, так що не міг на коневі всидіти, але був мудрий. І сказав Болеслав: »Як вам цієї насмішки не жаль, то я сам згину«, й сівши на коня, кинувся в ріку, а за ним його вояки. Тимчасом Ярослав не вспів приготовитися до бою й Болеслав побідив Ярослава. Ярослав утік із чотирма людьми до Новгороду й хотів утікати за море; 5) але посадник 6) Костянтин, син Добрині, з новгородцями порубали Ярославові човни й казали: »Можемо ще битися за тебе з Болеславом і зі Святополком«. І почали збирати скарби: від мужа по чотири куни 7), а від старости по 10 гривень, а від бояр по вісімдесять гривень; тоді привели варягів, дали їм (зібрані) скарби й так Ярослав зібрав багато війська. Тимчасом Болеслав сидів у Києві, та безумний Святополк сказав: »Скільки лише є ляхів по городах, вимордуйте їх«. І побили ляхів. Тоді Болеслав утік із Києва, а зі собою забрав великі багатства, бояр 8) Ярославових і сестри його, а Настаса десятинного приставив до багатств, бо той вкрався підступом у його довіря, забрав зі собою багато людей і Червенські Городи зайняв для себе. 9)



3) до Волиня: місто, що надалу назву цілому краєві — Волині.

4) кормилець: виховник молодого князя.

5) за море: до Скандинавщини, батьківщини варягів.

6) посадник: княжий управитель міста.

7) куни: шкірка з куни, колись служила за гроші; гривня: великий кусок срібла (або золота).

8) бояр: полонених.

9) зайняв для себе: Оповідання про образу Болеслава не є історично певне; це подає літописець за лицарським оповіданням-піснею (»билиною«). /26/





3. ДАЛЬШІ КОРОТКІ ЗАПИСКИ


В році 6530 (=1022). Ярослав прийшов до Берестя.

В році 6538 (=1030). Ярослав узяв Белз.

В році 6539 (=1031). Ярослав і Мстислав зібрали велике військо й пішли походом на ляхів, заняли назад Червенські Городи й повоювали лядську землю. Привели багато (полонених) ляхів і поділили їх; своїх Ярослав посадив рад Россю й вони є там і дотепер.

В році 6546 (=1038). Ярослав ходив на ятвягів.

В році 6549 (=1041). Ярослав ходив на мазовшан човнами.

(Під р. 6562=1054). Тоді Ізяслав княжив у Турові, а Святослав у Володимирі.

В році 6563 (=1055). Прийшов Ізяслав і сів у Києві, а Святослав у Чернігові, Всеволод у Переяславі, Ігор у Володимирі, а Вячеслав у Смоленську.

В році 6565 (=1057). Помер Вячеслав, син Ярослава, (князь) смоленський; посадили Ігоря в Смоленську, вивівши з Володимира.

В році 6572 (=1064). Утік Ростислав 10) до Тмутороканя, син Володимира, внук Ярослава, а з ним утік Порій і Вишата, син новгородського воєводи Остромира. Прийшовши туди, вигнав Гліба з Тмутороканя, а сам сів на його місці.

В році 6573 (=1065). Пішов Святослав на Ростислава до Тмутороканя. Ростислав вийшов геть із міста, не тому, що боявся його, але тому, що не хотів піднести оружжя проти свого стрия 11).



10) утік Ростислав: звідки втік — не сказано, мабуть, із Володимира Вол. Ростислав — Основник галицької династії Ростиславичів (1084 — 1199).

11) свого стрия: Ростислав був сином Володимира, брата Святослава.



А Святослав прийшов до Тмутороканя, посадив знову свого сина Гліба й вернувся до себе. Тоді знову прийшов Ростислав і вигнав /27/ Гліба, а Гліб прийшов до свого батька; Ростислав натомість прийшов і сів у Тмуторокані.

В році 6574 (=1066). Ростислав сидів у Тмуторокані й побирав данину з касогів і з інших земель, Його налякалися греки й післали з підступом Котпана. Той прийшов до Ростислава, позискав у нього довіря й Ростислав його шанував. Раз, як Ростислав пив зі своєю дружиною, сказав Котопан: »Княже! Хочу на тебе пити« 12), а той сказав: »Пий«! А він, випивши половину чаші, а другу половину дав пити князеві, але, запхавши палець у чашу, бо мав під нігтем смертну отрую. Він прорік князеві смерть до вісьмох днів. Князь випив. Котопан прийшов до Корсуня й заповів, що в цей день помре Ростислав і так сталося; тоді корсунці побили його камінням. А Ростислав був мужем добрим до битви, поставу мав гарну й гарний із лиця, милосердний для вбогих. Помер у лютім, 3-тього, а поховано його в церкві святої Богородиці.

(Під р. 6586=1078). Всеволод сів у Києві на столі батька свого і брата свого, прийнявши всю волость руську; сина свого Володимира посадив у Чернигові, а Ярополка в Володимирі, додавши йому Турів.

В році 6589 (=1081). Утік Давид 13) Ігоревич із Володарем Ростиславовичем, 18. травня, прибули до Тмутороканя, піймали, Ратибора й сіли в Тмуторокані.

В році 6591 (=1083). Прийшов Олег 14) із Греції до Тмутороканя, увязнив Давида й Володаря Ростиславовича й сів у Тмуторокані. Він вирубав хозарів, що радили смерть його брата й його самого, а Давида й Володаря випустив.



12) на Тебе пити: очевидно стільки, що: за твоє здоровя.

13) утік Давид: очевидно від Ярополка, пор. п. р. 1083.

14) прийшов Олег: Олега Святославича, тмутороканського князя, схопили були хозари й видали грекам. /28/



В році 6592 (=1084). Приходив Ярополк до Всеволода на Великдень.

В тім самім часі втікли від Ярополка два Ростиславовичі, а як вернулися, прогнали Ярополка. Всеволод післав сина свого Володимира й вигнав Ростиславовичів, а Ярополка посадив у Володимирі.

Того самого року Давид займив греків 15) ув Олешші й забрав їх майно; тоді Всеволод післав за ним, узяв його звідти й дав йому Дорогобуж.

В році 6593 (=1085). Ярополк хотів іти на Всеволода, бо послухав злих дорадників. Про це довідався Всеволод і післав проти нього свого сина Володимира. Та Ярополк, кинувши матір свою й дружину 16) свою в Луцьку, сам утік до ляхів. Тимчасом Володимир прийшов до Луцька, а луччани піддалися. Володимир отже посадив Давида в Володимирі на місце Ярполка, а матір, жінку й дружину Ярополкову привів до Києва. Взяв також його майно.

В році 6595 (=1087). Прийшов Ярополк від ляхів і заключне мир із Володимиром. Володимир пішов знову до Чернигова, а Ярополк сів у Володимирі. Пересидівши кілька днів, пішов до Звенигороду; та не дійшов іще до города, як його пробив Нерядець проклятий, навчений діяволом і злими людьми. Бо як князь Ярополк лежав на санках, він пробив його з коня шаблею, 22. листопаду. Тоді підвівся Ярополк, вирвав зі себе шаблю і голосно закликав: »Ох, він мене вороже погубив!«



15) греків: в іншім рукописі: гречників (Іпат.), себто: купців, що торгують із греками.

16) дружину свою: військо (не жінку).

17) отроки: молодші дружинники.



А Нерядець проклятий побіг до Перемишля до Рюрика; Ярополка-ж узяли отроки 17) на коней перед себе, Радко, Войкина /29/ й інші отроки, повезли до Володимира, а звідти до Києва... 18)

Цього самого року ходив Всеволод до Перемишля.

(Під р. 6596=1088). Того року пішов Святополк із Новгорода до Турова на княження.

(Під р. 6600=1092). Цього року половці з Василем Ростиславовичем воювали ляхів.

В цьому році помер Рюрик, син Ростиславів.

(Під р. 6602=1094). Цього року помер єпископ володимирський Степан, 27. квітня, в 6 годині ночі; передтим він був печерським ігуменом.




4. ОСЛІПЛЕННЯ КН. ВАСИЛЬКА ТЕРЕБОВЕЛЬСЬКОГО


В році 6605 (=1097). Зійшлися Святополк, Володимир, Давид Ігоревич, Василько Ростиславович, Давид Святославович і брат його Олег і нараджувалися в Любечі над заведенням мира. Вони так сказали до себе: »Чого нищимо Руську Землю, самі між собою живучи в незгоді? Половці-ж розносять нашу землю й раді, що між нами досі ще війни. Відтепер погодімся й збережім Руську Землю. Кожний хай держить свою батьківщину: 19) Святополк Ізяславів Київ, Володимир Всеволодів 20), Давид, Олег і Ярослав Святославові; а далі ті городи, що роздав Всеволод; Давидові Володимир, Ростиславовичам — Володареві Перемишль, а Теребовлю Василькові«.



18) звідти до Києва: пропущено опис похорону Ярополка.

19) свою батьківщину: батьківський уділ, край, князівство, що дістав по батькові.

20) Всеволодів (уділ): Переяслав, Святославові: Чернигів, Тмуторокань і може ростово-муромське князівство.

21) цілували хрест: означення присяги.



На це цілували хрест: 21) »Як відтепер хто на кого повстане, то проти нього ми всі й чесний /30/ хрест«. Сказали всі: »Нехай буде на такого чесний хрест і вся Руська Земля«; й цілували (хрест) і розійшлися домів.

Святополк прийшов до Києва з Давидом і всі люди дуже раділи; лише діявол зажурився дуже цією згодою. Вліз отже сатана в серце деяким мужам і вони почали говорити до Давида Ігоревича таке: »Володимир змовився 22) з Васильком на Святополка й на тебе«. А Давид повірив брехливим словам і почав говорити на Василька: 23) »А хто то вбив твого брата Ярополка? Тепер він задумує лихо на тебе й на мене і змовився з Володимиром; отже, пильнуй своєї голови«. Святополк занепокоївся цим: »Чи це правда буде, чи ні?« — не знав. А Давидові Святополк сказав: »Як правду кажеш, нехай Бог буде тобі свідком, але як із зависти, то нехай Бог уйметься за тим«. Святополкові жаль було брата й себе й роздумував, чи це може бути правда, але врешті повірив Давидові. Так Давид ошукав Святополка й оба почали нараджуватися в справі Василька. Василько-ж, ні Володимир не знали, про це. А Давид почав казати: »Як не піймаємо Василька, то ні ти не могтимеш княжити в Києві, ні я в Володимирі«, й Святополк послухав цього.

4. листопаду Василько перенісся на Видобицьке. Він пішов поклонитися до манастиря св. Михайла й тут вечеряв, а свій обоз лишив на Рудиці; прийшов туди аж вечором. Як настав ранок, прислав Святополк (післанця), кажучи: »Не їдь перед моїми йменинами« 24).



22) Володимир змовився: мова про Мономаха.

23) Давид... почав говорити: до Святополка.

24) перед моїми именинами: Святополк мав хресне імя Михайло, отже йменини 8. листопаду.



Василько-ж відмовлявся: »Не можу ждати; мабуть війна буде дома«. Тоді прислав до нього Давид: »Не виїзди, брате, послухай старшого брата, поїдемо разом оба«, /31/ та Василько не хотів того робити, ані їх послухати. І сказав Давид до Святополка: »Чи видиш, не памятає про тебе, хоч ходить у твоїй руці; як-же піде до своєї волости, то сам побачиш, чи не займе твоїх городів Турова й Пинська і решту твоїх городів; згадаєш моє слово. Ти поклич його тепер, піймай і дай його мені«. Святополк послухав його й післав до Василька з таким словом: »Як уже не хочеш ждати до моїх іменин, то прийди тепер, поздоровиш мене й посидимо всі з Давидом«. Василько обіцяв прийти, бо не знав підступу, що на нього кував Давид. Отже Василько сів на коня й поїхав. (По дорозі) стрінув його отрок його і сказав йому: »Не йди туди, княже, хочуть тебе спіймати«. Але він не послухав і думав: »Як то хочуть мене спіймати? Оноді цілували хрест, кажучи: якщо хто на кого буде, то на того хрест і ми всі«. Й подумавши, перехристився і сказав: »Хай буде воля Господня«. Приїхав отже з малою дружиною на княжий двір. Проти нього вийшов Святополк і пішли до гридниці. 25) Прийшов також Давид і посідали. Святополк почав говорити: »Остань на свято«, але Василько сказав: »Не можу, брате, остати; я вже казав обозові їхати наперед«. А Давид сидів, як німий і Святополк сказав: »Поснідай, брате!« Й Василько обіцяв остати на снідання. Тоді сказав Святополк: »Посидьте тут, а я піду приготовлю«, й пішов геть, а Давид із Васильком сиділи. Василько почав говорити до Давида, але Давид не міг добути зі себе голосу, ані не міг слухати, бо був змішаний і мав підступ у серці. Так Давид посидів трохи і сказав: »Де брат?« А вони 26) відповіли йому: »Стоїть на сінях«.



25) пішли до гридниці: кімната.

26) вони відповіли йому: очевидно Святополкові дружинники.



Тоді Давид устав і сказав: »Піду по нього, а ти ту посидь, брате«, й пі-/32/шов звідти. Як лише вийшов Давид, замкнули Василька 5. листопаду, окували двері подвійними штабами й на ніч приставили коло нього сторожу.

На другий день Святополк скликав бояр і киян і повторив їм слова Давида: »Що брата, мовляв, твого вбив, а на тебе змовився з Володимиром, хоче тебе вбити й зайняти твій город«. На те сказали бояри й люди: »Ти, княже, повинен берегти своєї голови. Отже, як тобі говорив Давид, то Василька треба покарати, а як Давид говорив неправду, то нехай його Бог скарає й хай відповідає перед Богом«. Довідалися про це ігумени й почали благати Святополка за Васильком, та Святополк сказав: »Це Давид« 27). Давид-же, як довідався про це, почав настоювати на осліплення (Василька): »Як цього не зробиш, але пустиш його (здорового), то ані тобі не панувати, ані мені«. Бо Святополк хотів пустити його, але Давид не хотів, бо боявся його.

Ще тієї ночі відвезли його до Звенигороду (то малий город коло Києва, віддалений із-на десять верстов), а везли його на возі скованого, зісадили його з воза й завели до маленької кімнатки. Як Василько сидів тут, побачив торчина, що гострить ніж, зрозумів, що його хочуть осліпити й закликав до Бога голосним плачем і сильним стогоном. Аж ось вийшли прислані Святополком і Давидом Сновид Ізечевич, конюх Святополка, й Дмитро, конюх Давидів, постелили ковер 28), а тоді взяли Василька й хотіли кинути його, але хоч боролися з ним сильно, то не могли його кинути, аж другі ввійшли й кинули його (на ковер). Вони звязали його, взяли дошку з печі й поставили йому на груди, а з обох кінців сіли Сновид Ізечевич і Дмитро, але й так не могли його вдержати.



27) це Давид: роз. це Давид мені доніс, я не винен.

28) ковер: певно звичайно кінське покривало, не килим.



Тоді приступили ще два, взяли /33/ другу дошку, з печі й сіли, а так притиснули його сильно, що аж груди тріщали. І приступив торчин, на імя Берендій, вівчар Святополків, із ножем у руці. Він хотів увертіти ніж ув око, але не попав ув око й перерізав, йому лице — і ця рана видна на його лиці. Потому ввертів йому ніж у зіницю, вийняв зіницю, потому в друге око ввертів ніж і вийняв другу зіницю. А (Василько) мовби завмер. Тоді взяли його (так як лежав) на коврі, положили на віз, як мертвого, й повезли до Володимира 29). Як туди йшли, стали (по дорозі) з ним, перейшовши здвиженський міст, на торговиці, зволікли з нього закривавлену сорочку й дали попаді випрати. Попадя випрала й убрала на нього, як ті обідали, й почала плакати попадя, бо він був як мертвий. Його збудив плач 30) і він озвався: »Де це я?« А вони сказали йому: »В місті Здвижені«. Він попросив води й вони дали йому; а як напився, вступила в нього душа. Він отямився, діткнувся сорочки й сказав: »Нащо ви здіймали з мене? Най би я був у тій сорочці помер і став перед Богом у кривавій сорочці«. Вони тимчасом пообідали й поїхали з ним скоро на возі, по грудній дорозі, бо тоді був місяць грудень 31), себто ноябр. До Володимира прибули з ним 6-ого дня. Слідом за ним приїхав і Давид, так якби звіря зловив; а його (Василька) примістили в Вакієвім дворі й поставили коло нього 30 мужів на сторожу, а двіох княжих отроків, Улана й Колчу.



29) повезли до Володимира: Волинського, столиці Давида.

30) його збудив плач: мова про Василька.

31) Місяць грудень: як бачимо, так називали листопад.



А Володимир (Мономах), як почув, що Василька спіймали и осліпили, перестрашився, заплакав сильно і сказав: »Такого не було в Руській Землі за наших дідів, ні за наших батьків не було такого зла«. Він сейчас таки післав до Давида й до Олега Святославовичів, кажучи: »Поїдьте до Городця, щоби ми поправили це /34/ зло, що сталося в Руській Землі й між нами, братами, що кинено між нас ніж; бо якщо цього не поправимо, більше зло настане між нами: почне брат різати брата й пропаде Руська Земля, а наші вороги половці прийдуть і займуть Руську Землю«. Як Олег і Давид почули це, засмутилися дуже й заплакали, кажучи: »Цього не було ще в нашім роді«. І якстій зібрали військо й прийшли до Володимира (Момомаха). Володимир стояв тоді з військом у борі. Тоді Володимир, Давид і Олег післали своїх мужів до Святополка з питанням: »Що ти зробив у Руській Землі, що кинув між нас ніж? Чому ти осліпив твого брата? Як він мав на собі якусь вину, треба було його оскаржити перед нами і, доказавши перед нами (його вину), міг би ти щось зробити. А так, яка його вина, що ти йому таке вчинив?« Свяітополк відповів на те: »Сказав мені Давид Ігоревич, що, мовляв, Василько вбив брата твого Ярополка й тебе хоче вбити, а забрати твою волость: Турів, Пинськ, Бересть і Погорину; він сприсягнувся з Володимиром, що Володимир сяде в Києві, а Василько в Володимирі. Я мушу хіба берегти свою голову, тай не я його осліпив, а Давид, і повіз його до себе«. На це сказали мужі Володимирові, Давидові й Олегові: »Немає в тім оправдання, що його осліпив Давид; аджеж не в Давидовім городі його схоплено й осліплено«. Після цих слів вони розійшлися.

На другий день Володимир, Давид і Олег хотіли перейти через Дніпро й рушити на Святополка. Святополк уже збирався тікати з Києва, але кияни не дали йому втекти. Вони післали княгиню Всеволодову 32) й митрополита Миколу до Володимира з таким словом: »Благаємо, княже, тебе й твоїх братів, не нищіть Руської Землі. Як ви почнете воювати між собою, погани 33)



32) княгиню Всеволодову: не матір Володимира Мономаха.

33) погани: так називали половців і ін. кочовиків-нехристів. /35/



будуть радуватися й займуть нашу землю, що її надбали ваші діди й ваші батьки, з великим трудом і хоробрістю обороняючи Руську Землю, а до того прилучили й інші. Ви-ж хочете нищити Руську Землю«. Всеволодова княгиня й митрополит прийшли до Володимира, благали його й передали просьбу киян, щоби помирилися, берегли Руську Землю й воювали з поганами. Як це почув Володимир, заплакав і сказав: »Так, справді батьки наші й діди наші зберегли Руську Землю, а ми маємо її руйнувати«. Він послухав благань, бо княгиню шанував, як матір, задля (памяти) батька: бо він був великим улюбленцем батька й любив його за життя й після смерти, й завжди слухав його в усьому. Послухав отже її, як матери, послухав і митрополита, бо шанував також святительську гідність 34), тому не злегковажив його благання. Бо Володимир був такий повний любови: він любив митрополитів і єпископів, зокрема-ж любив чернецтво — приходив до них (черців), годував, напоював, як мати свої діти. А як бачив кого чи пяного, чи заздрісного на що, то не осуджував, але все звертав на любов і потішав. Та вернімся до попереднього.

Княгиня отже, побувши в Володимира, вернулася до Києва й сказала про все Святополкові й киянам, що мир буде. Тоді почали між собою вимінювати посольства й помирилися на тім, що сказали Святополкові: »Це все наробив Давид; отже йди, Святополче, на Давида, й або піймай його, або прожени«. Святополк пристав на це, вони цілували між собою хрест і помирилися.



34) святительську гідність: святитель — назва священика.

35) я також був тут: автор цього опису, на імя Василь, довірений кн. Василька (гл. нижче).



А Василько перебував тимчасом у Володимирі, на вище названім місці, аж наблизився великий піст; я також був тут 35) у Володимирі, як ось ув одну ніч /36/ прислав по мене князь Давид. Я прийшов до нього, а там сиділа дружина його довкруги нього. Він посадив мене й сказав до мене: »Цієї ночі говорив Василько з Уланом і Колчею й сказав: Чую про похід Володимира й Святополка на Давида; якби так Давид мене послухав, щоб я післав свого мужа до Володимира, щоби його завернути; бо як він з ним поговорить, то знаю, що (Володимир) не піде (на Давида). Отже я, Василю, шлю тебе, їдь до Василька з цими отроками й кажи йому так: Як хоче післати до Володимира свого мужа й Володимир заверне (з походу), то дам йому (Василькові) котрийнебудь город; або Всеволож, або Шеполь, або Перемиль«. Я й пішов до Василька й сказав йому, що говорив Давид. А він сказав: »Я того не казав, але, вповаючи на Бога, пішлю до Володимира, щоби через мене не проливали крови. Лише дивно мені, що дає мені свій город, як мій — Теребовля, моя волость«. Від ждав тепер на неї й так сталося, бо скоро дістав свою волость. А мені сказав: »Іди до Давида і скажи йому, най пришле мені Кульмія, а я його пішлю до Володимира«. Та Давид не послухав його й післав сказати, що нема Кульмія. Тоді сказав до мене Василько: »Посидь трохи«; він відправив свого слугу, сів коло мене і сказав: »Чую, що Давид хоче мене видати ляхам. Ще мало напився моєї крови, хоче більше наїстися, як дасть мене їм. Бо я багато злого зробив Ляхам і ще хотів більше зробити і мститися за Руську Землю. Хочби він. і віддав мене ляхам, то я не боюся смерти, лише кажу тобі, що поправді Бог наслав це на мене за моє високодумство. Бо, як прийшла до мене вістка, що йдуть до мене берендичі 36), печеніги й торки, (то я подумав собі: от як буду мати берендичів, торків і печенігів, скажу братові Володимирові й Давидові:



36) йдуть до мене берендичі і т. д.: ці племена тоді вже були в союзі з українськими князями й помагали їм у війнах; ворожі тоді були половці. /37/


Дайте мені вашу молодшу дружину, а самі пийте й веселіться. Я думав піти на Лядську Землю, наступити на зиму й на літо, взяти Лядську Землю і мститися за Руську Землю. Після того я хотів узяти дунайських болгарів і посадити їх у себе. Врешті хотів проситися у Святополка й Володимира на половців; піду, сказав я, на половців, або добуду собі слави, або голову положу за Руську Землю. А інших намірів у мене не було, ні на Святополка, ні на Давида, на це кленуся Богом і Його приходом, що я ні в чім не задумував лиха своїм братам. То за моє високодумство понизив мене Бог і присмирив, що то прийшли були до мене берендичі й веселилося серце моє, а мій ум урадувався«.

Після цього, як настав Великдень, прийшов Давид, щоби забрати Василькову волость. Та його стрінув Володар, брат Васильків, коло Бужеська й обляг Володар Бужеськ. І почав Володар говорити: »Чому ти, хоч зробив зло, не каєшся того? Отямся врешті, скільки ти лиха наробив!« Давид почав складати вину на Святополка, мовляв: »Чи я це зробив, чи в моїм воно сталося городі? Я й сам боявся, щоб мене не схопили й не зробили мені того ж. Я поневолі мусів пристати до їх ради, бо був у їх руках«. А Володар сказав: »Бог тому свідок, але тепер пусти мого брата й я помирюся з тобою«. Давид радий був, післав по Василька, і як його привезли, передав його Володареві — й заключили мир. Так розійшлися. Василько сів у Теребовлі, а Давид пішов до Володимира.

Та як настала весна, Володар і Василько рушили на Давида й прийшли до Всеволожа; а Давид замкнувся в Володимирі. Як-же вони стали коло Всеволожа, то взяли город копям і запалили вогнем; люди вибігли від вогню, а Василько приказав усіх побити й так пімстився Василько на невидних людях, пролив невинну кров. Потім прийшли під Володимир. Давид замкнувся в городі, а ці обступили город і післали до володи-/38/мирців, кажучи: »Ми не прийшли на ваш город, ані на вас, але на наших ворогів, Туряка, Лазара й Василя, бо вони намовили Давида, а Давид їх послухав і вчинив усе зло. Якщо хочете за цих битися, то ми готові, а як ні, то видайте наших ворогів«. Як це почули горожани, скликали віче й сказали всі люди до Давида: »Видай цих людей, ми не будемо битися за них; за тебе можемо битися, а за них не будемо. А як ні, то ми відчинимо ворота до города, а ти дбай про себе«. Давид мусів отже їх видати і сказав: »Іх немає тут«, бо він їх післав до Луцька. Але як вони пішли до Луцька, то Туряк утік до Києва, а Лазар і Василь вернулися до Турійська. Та люди довідалися, що вони в Турійську, і закричали на Давида: »Видай, кого в тебе домагаються, бо як ні, то піддаємося«. Давид тоді спровадив Василя й Лазара й видав їх. Так настав мир у неділю, а на другий день, у понеділок, як зазоріло, повісила Лазара й Василя, а Васильковичі 37) розстріляли їх стрілами й відступили від города. Це вже другу пімсту доконав (Василько), а цього не годилося робити, щоби Бог був местником; треба було на Бога зложити свою відплату, як каже пророк...38). Як отже ці відійшли від города, тих зняли й похоронили.

А Святополк обіцяв був прогнати Давида й пішов до Берестя до ляхів 39).



37) Васильковичі: сини Василька, на імя Григорій і Іван.

38) як каже пророк: пропущено цитату зі св. Письма.

39) до Берестя до ляхів: себто в напрямі Польщі, бо Берестя належало до Святополка.



Як це почув Давид, пішов до ляхів до Володислава, щоби добути поміч. Ляхи приобіцяли йому це зробити, взяли в нього 50 гривен золота і сказали йому: »Ходи з нами до Берестя, бо нас кличе на нараду Святополк; там ми помиримо тебе зі Святополком. Давид послухав їх і подався до Берестя з Володиславом. Святополк став у городі, а ляхи на Бузі. Святополк переговорював із ляхами й дав їм /39/ великі дари (за поміч) проти Давида. Тоді Володислав сказав до Давида: »Не послухав мене Святополк; іди додому«. І Давид вернувся до Володимира. А Святополк урядив нараду з ляхами й пішов до Пінська. (Звідси) післав по військо, перенісся до Дорогобужа. Ту почекав на своє військо й пішов на Давида до города 40). Давид замкнувся в городі й чекав на поміч від ляхів на Святополка, бо вони йому сказали: »Якщо на тебе найдуть руські князі, то ми будемо тобі помагати«. Та збрехали, лише золото взяли у Давида. Тимчасом Святополк обложив город і стояв 7 неділь, а Давид був у городі. Врешті Давид почав проситися: »Пусти мене з города«. Святополк обіцяв йому це й вони цілували між собою хрест. Давид вийшов із города й пішов до Червена, а Святополк ввійшов до городу в велику суботу. Давид утік до Ляхів.

Якже Святополк прогнав Давида, задумав похід на Володара й Василька, бо казав: »Це волость мого батька й брата«. І (справді) пішов на них походом. Як це почув Володар і Василько, вирушили проти нього. Вони взяли хрест, що його цілував із ними на тім, що, мовляв, »я прийшов на Давида, а з вами хочу мира і згоди«. Але Святополк переступив хрест, 41) надіючися на військову силу.



40) на Давида до города: Володимира Вол.

41) переступив хрест: себто зломив присягу.



Вони зійшлися на Рожнім Полі й приготовилися до битви. А Василько взяв хрест і підніс угору, кажучи: »Ти цілував його; перше взяв у мене зір, а тепер хочеш відібрати мені життя; та хай буде між нами цей чесний хрест«. Тоді обі сторони рушили проти себе до бою. Війська зійшлися; багато побожних людей бачило хрест, що уносився над Васильковим військом. Битва була люта й із обох боків падало багато. Святополк побачив, що бій лютий, і відступив до Володимира; Володар же й Василько побідили і стали /40/ тут, кажучи: »Досить із нас стати на своїй межі«, й далі не пішли.

А Святополк утік до Володимира й із ним два сини, 42) Святоша, син Давида Святославовича, і проча дружина. Святополк посадив у Володимирі свого сина Мстислава, що його мав від наложниці, Ярослава післав ув Угри, 43) щоби їх покликав на Володаря, а сам пішов до Києва.

Ярослав, син Святополків, прийшов із уграми, з маршем Коломаном і двома єпископами. Вони стали коло Перемишля по Вагру, а Володар замкнувся в городі. На той час Давид прийшов із Ляхів, посадив свою жінку в Володаря, а сам пішов до Половців. (По дорозі) стрінув його Боняк, 44) Давид вернувся й пішли на угрів. Як вони йшли і стали на нічліг, а настала північ, Боняк устав, відїхав від війська й почав вити по-вовчому 45).



42) із ним два сини: Ярослав і Мстислав, гл. далі.

43) післав ув Угри: як нижче: прийшов із Ляхів, чи: пішов до Половців: означення краю, пор. польське Niemcy = Німеччина.

44) Боняк: вожд половецький.

45) почав вити по-вовчому: про Боняка розказували багато, мовби-то він був чарівник, а пізніше загалом уважали його за якусь надлюдську істоту; звали його »шолудивим« (паршивим).



Йому зараз таки відвив вовк і почало вити багато вовків. Тоді Боняк приїхав і сказав Давидові, що, мовляв, побідимо угрів. На другий день Боняк зібрав своє військо, (а було) Давидових 100, Боняк же мав 300; він розділив їх на три відділи й пішов до угрів. Він пустив Алтунопу з 50-ма на грабунок, Давида поставив під стягом, а сам поділив свою частину на два відділи, по 50 із обох боків. Угри-ж уложилися лавами, бо їх було до сто тисяч. А Алтунопа пригнав до першої лави, стрілив і втік перед уграми; угри-ж пігнали за цими, думали, що Боняк утікає. Тимчасом Боняк кинувся на них і сів їм на карки, Алтунопа обернувся назад і не пустили угрів до своїх, але так їх /41/ дуже багато побивали; Боняк поділив своїх на три відділи і збили угрів на хамуз, так як сокіл галки збиває. Тоді угри кинулися до втечі й багато їх потонуло у Вягрі, а інші в Сяні. Вони втікали здовж Сяну до гір 46) і спихали одні других. За ними владжено погоню, що гнала їх слідом два дні й сікла їх; тут убили їх єпископа Купана й багатьох бояр. Говорили, що погибло їх 40 тисяч 47). А Ярослав утік до Ляхів, і прийшов до Берестя; Давид тимчасом зайняв Сутійську й Червен, нагло підступив і зайняв володимирців 48). Мстислав же замкнувся в городі з залогою, а там були в нього берестяни, пиняни й вишгородці. Давид обложив город і часто робив приступи. Раз підступили до города під шатрами, а противники стріляли з города — так ішли стріли, як дощ. Мстислав хотів стрілити, як нагло вцілила його стріла під пазуху на заборолах, щілиною; його зараз таки вивели й він ще таки тієї ночі вмер. Це втаїли три дні, але на четвертий таки сказали на вічу. Тоді люди сказали: »Князь убитий, та як піддамося, то Святополк нас погубить«. Післали отже послів до Святополка, щоби йому переказали: »Твій син убитий, а ми знемагаємо голодом; якщо не прийдеш, то люди піддадуться, бо не видержуть голоду«. Святополк післав Путяту, свого воєводу, й він прийшов до Луцька до Святоші, сина Давидового, де були мужі Давидові 49) у Святоші. Бо Святоша прирік був Давидові, що як Святополк схоче йти на нього, то дасть йому знати, але цього не зробив, лише задержав мужів Давидових і сам пішов на нього.



46) здовж Сяну до гір: до Карпат.

47) погибло 40 тисяч: очевидне перебільшення.

48) зайняв володимирців: очевидно тих, що жили за валами города, на передмістях.

49) були мужі Давидові: Давида Ігоревича.



Так то /42/ Святоша й Путята прийшли 5. серпня 50) в південь, як Давид облягав город, але сам спав. Вони напали на облягаючих і почали їх рубати, а горожани й собі вискочили з города й почали рубати Давидове військо. Тоді Давид і Мстислав, його братанок, утекли. Святоша й Путята перейняли город і посадили посадника Святополкового Василя; Святоша-ж пішов до Луцька, а Путята до Києва.

А Давид утік до половців і тут стрінув його Боняк; Боняк і Давид пішли на Святошу до города і заключили мир. Святоша вийшов із города й пішов до батька до Чернигова. Давид зайняв Луцьк, а звідти пішов до Володимира. Посадник Василь утік із города, а Давид перейняв його й сів там. На другий рік князі Святополк, Володимир, Давид і Олег відбули нараду. Вони покликали Давида Ігоровича й не затвердили за ним Володимира, а дали йому Дорогобуж, де він і вмер; а Святополк одержав Володимир, і посадив там свого сина Ярослава. 51)

В році 6606 (=1098).52) Прийшов Володимир, Давид і Олег на Святополка, стали коло Городця й заключили мир.

В році 6607 (=1099). Пішов Святополк походом на Давида до Володимира й прогнав Давида до Ляхів.

Цього-ж року побили угрів під Перемишлем.

Цього-ж року вбито Мстислава, Святополкового сина, в Володимирі, місяця червня в 12 день.



50) прийшли 5. серпня: 1099. року; в цьому оповіданні говориться про роки 1097 — 1100, хоч воно поміщене п. р. 1097. Нижче побачимо ще короткі вістки, що відносяться до подій, записаних у нашім оповіданні.

51) свого сина Ярослава: на цьому кінчиться отся прецікава повість. Можемо сказати, що це перша памятка галицької літератури, написана близькою особою до кн. Василька. Автор говорить про себе й називає себе Василем і мужем кн. Василька,

52) В році 6606: тут маємо кілька літописних записок, що відносяться до тих самих подій, котрі розказані в оповіданні Василя; тут маємо дати (1098 — 1100) й доповнення. /43/



(Під р. 6608=1100). Того-ж року брати заключили між собою мир, а саме Святополк, Володимир, Давид і Олег в Увітичах, 14. серпня. А 30-ого того самого місяця усі брати радилися в тім самім місці, себто Святополк, Володимир і Олег. До них прибув і Давид Ігоревич і спитав їх: »Чого ви мене кликали? Ось я є. Хто має щось проти мене?« А Володимир, відповів йому: »Це ти, брате, прислав був до нас, кажучи, що, мовляв, мені зробили кривду, браття, й я хочу прийти до вас жалуватися. Ось тепер ти прийшов і сидиш зі своєю братією на однім коврі, отже, чому не жалуєшся, хто тебе обидив?« Але Давид не відповів йому нічого. Тоді всі брати всіли на коні, а Святополк став зі своєю дружиною, Давид і Олег зі своєю, окремо від себе кожний. Давид Ігоревич сидів окремо, бо вони не допустили його до себе, лише окремо нараджувалися про Давида. Як уже нарадилися, то післали до Давида своїх мужів: Святополк Путяту, Володимир Орогостя й Ратибора, Давид і Олег Торчина. Посли прийшли до Давида Ігоревича й сказали йому: »Таке переказують тобі брати: не дамо тобі володимирського стола, бо ти, вкинув між нас ніж, чого не було ще в Руській Землі. Та ми не схопимо тебе, ні іншого лиха не зробимо, але дозволяємо тобі: йди й сядь у Божську й Острозі; до того Святополк дає ще тобі Дубно й Чорторийськ, Володимир дає тобі 200 гривень, а Олег і Давид (також) 200 гривень«. Тоді післали також своїх послів до Володаря й Василька: »Візьми брата свого Василька до себе й хай ваш буде Перемишль 53). Як годитеся, то сидіть там оба, а як ні, то пусти Василька сюди, щоби ми його тут удержували. А наших холопів і смердів 54) видайте«.



53) хай ваш буде Перемишль: князі, видко, хотіли забрати Василькову Теребовлю, а Василька годилися за те удержувати.

54) холопів і смердів: невільники, що працюють на землі, чи де скаже власник (холоп); смерди — хлібороби вільні.



Та Володар і Василько /44/ на це не пристали. Отже Давид сидів у Божську; пізніше Святополк дав Давидові Дорогобуж і він там і помер; а Володимир дав (Святополк) своєму синові Ярославові.




5. КІНЦЕВІ ЛІТОПИСНІ ЗАПИСКИ


(Під р. 6609=1101). Того самого року замкнувся Ярослав Ярополкович у Бересті. На нього пішов походом Святополк, обляг город, зловив його й закованого привіз до Києва, Але за нього просив митрополит і ігумени й виблагали у Святополка. Повели отже його (Ярослава) коло гробівця 55) Бориса і Гліба, зняли з нього окови й пустили на волю.

(Під р. 6613=1105). Цього року митрополит настановив Амфілохія на єпископа до Володимира, 27-го серпня.

В році 6620 (=1112). Ярослав, син Святополка, ходив походом на ятвягів.



55) повели... коло гробівця: не знати ближче, яка це була церемонія (право азилю?).














Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.