Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Делімарський Р. Маґдебургзьке право у Києві. — К., 1996. — С. 136-140.]

Попередня     Головна     Наступна






Печатки


Київський маґістрат, як і київські цехи, мав свої печатки. Маґістратська печатка протягом кількох століть не раз мінялася, але в оригіналі не збереглося жодної з них. Проте збереглися документи з відбитками печаток, починаючи з першої половини XVII ст. Найстарші з них маємо на документах 1638-1639 рр.



Печатка під кустодією паперовою: середину її займає міський герб — на щиті німецького типу самостріл, спрямований наліво, що займає всю площу щита. Печатки погано збереглися і тому напис можна прочитати лише приблизно: «sgil offic n coss civit. r m Kiovien» Розмір печатки 3,2 см.

В документах третьої чверті XVII ст. зустрічається зразок печатки, який було зроблено, скоріше за все, одразу після приєднання України до Росії. Вона більшого розміру, ніж перша (3,7 см). Герб на щиті не німецького, а французького ґеральдичного типу. Куша повернута не вліво, а догори. Напис можна прочитати так: «печать царского величества Малыя России града Києва». /137/


У 1671 р. була зроблена нова печатка, трохи відмінна від попередньої. Вона ще більша за розміром (4,2 см), щит і куша такого ж типу, як і на попередній печатці. Лише над щитом виразно виступають три страусових пера. Простір навколо щита розкішно орнаментований. Напис читається добре: «Печат меская магистрату его ц. в. киевского ахоа». Відбиток такої печатки можна бачити на документах 1672-1694 рр.

Є звістка, що на документі 1698 р. була інша печатка: із зображенням руки, що тримає самостріл луком догори, з написом: «печать месская магистрату — его ц. в. киевские отчин» 25.



25 Снимки древних русских печатей государств, царских, областных, городских, присутственных мест и частных лиц. — М., 1880. — Вып.І. — №№ 68, 69.



Останній варіант печатки із зображенням самострілу був зроблений /138/ на початку царювання Катерини II. На ній характер зображення щита інший — замість французького бачимо трохи змінений польський тип. Самостріл так само спрямований догори. Над трьома страусовими пір’їнами уміщено дві зірки. З верхньої частини щита опускається донизу рослинний орнамент. Напис свідчить: «Ея імператорского величества магистрату киевского печать 1762 іюн 28». Розмір 5 см. Печатка також під кустодією, як і всі попередні.

Про печатку із самострілом згадує і Новгородцев у 1784 році: «Города ж Киева, где жительствуют мещане, магистратская печать имеет изображение лука с тетивою и называется куша» 26.



26 Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. — К., 1874. — Отд. 2. — С. 125-126.



Але останній допускає неточність, називаючи кушею не самостріл, а лук /139/ з тетивою. Малоймовірно, щоб в печатці м. Києва за часів Катерини II зображення самострілу було замінене на лук. Маґістратська печатка із зображенням куша перестала використовуватися ще при царюванні Катерини II. Принаймні, за деякими відомостями, її вже не використовували у 1795 р.27

Простежити форму київської маґістратської печатки у XIX ст. дуже важко за відсутністю відповідних джерел. Що ж до цехових печаток, то з 13-15 цехів, що були на початку XIX ст. у Києві, оригіналів печаток збереглося лише 5. З них тільки одна належить до XVIII ст., решта — XIX ст. Перша — мідна печатка.



27 Краткое историческое известие о Киеве. — К., 1795. — С. 8.



Внутрішнє її коло розділене на 4 рівних частини, всередині яких зображено /140/ знаряддя чотирьох цехів: шевського, кравецького, кушнірського і ковальського. По колу, над примітивною орнаментикою, напис: «pieczec bratstwa cehow kiowskich». Про те, що ця печатка належить ще добі до приєднання Києва до Росії, окрім стилю, свідчить також і польська мова напису. Далі в хронологічному порядку ідуть печатки, відповідно, цирюльницького (1820 р.), столярного (1821 р.), гончарського (1852 р.) цехів, а також печатка цеху «мелочью торгующих» (1859 р.). 28


28 Щербаківський Д. Реліквії старого київського самоврядування. — Записки УНТ. — Т. 22. — С. 258-261.









Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.