Попередня     Головна     Наступна




Василь ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ


СТРАНСТВОВАНІЯ

(Уривки)





КОШИЦІ

...Сего ради, бога на помощ призвавши, ідохом спішно в вишше пом’янутим священиком і возшедши на верх тоя гори, на нем же польськая убо кончається, венгерськая же начинається границя. Тамо опочивши мало, видіхом облаки сице низько ходящії, які і главам нашим касахуся. Таможде недалече отстоящую видіхом найвисочайшую гору з многими снігами, їм же би і неприлично було бути тогда в літноє время, но понеже висока єсть зіло, того ради всегда на ней хлади обрітаються. Повіствоваху же нам мнозі, яко тамо снізи многолітні суть в вертапах криющіїся, сніг бо ветхий лежить до нового, тойжде до второго і паки третій до іного, і тако нікогда же до конця ізчезнути не могуть. Ми же, видівши таковоє разнство стихій і божію сіє смотрінію восписавши, пойдохом оттуду долу обонь полгори Бескида 1 і снійдох невредимі на землю венгерськую. Богу тогда смирившу к нікоєму властелину всякоє розбойничеськоє зло. По сем розлучихомся з оним священиком, провождающим нас, і путшествовахом паки самі чрез міста, в которих народ кроткоє і тісноє одіяніє імат, і язик удивительний, єго же ми не могохом розуміти отнюд. Прешедши убо дня того три милі, доспіхом к весі, нарицаємой Грушев. Тамо єдва возмогохом упроситися на нощеваніє в дом, понеже ниже они нашего, ниже ми їх возмогохом розпознати нарічія, точію помаянієм рук. Заутра же возставши і прешедши милю єдину, прийдохом до містечка, єже нарицаєтся Гуменноє. Тамо замедліхом полтора дня і оттуду в суботу по полудні ідохом дві милі чрез весі Страськоє і Грушев і угощеваша нас в тих страннолюбивії человіці, і нощевахом в Грушеві. Заутра же, в неділю, шествующим на путі і удалившися мало от сопутников своїх ради нужди тілесной, соблудих от путі правого, достизающи їх, і по невіжеству розлучихся і пойдох путем іним, і прейдох сам милю єдину, і достигох до весі, нарицаємой Парховіяни, і в ней обнощевах. Заутра же зіло рано возставши, шествовах три милі і прейдох весі Бачко, Клечанов і Бідовці, і тамо єдва злучихся з моїми сопутниками, і прешедши совокупно дві милі, прийдохом к граду, в всей Унгарії прослутому і знаменитому, которий общим венгерським язиком іменуєтся Кошиці 2, латински же Caszovia іли Кашовія. Сей град ліпотен єсть і кріпок, кріпок того ради, яко зіло твердую іміяше стражу: єще бо точію нам к первим града вратам пришедшим, абіє вопросиша нас стражіє: «Кто? Откуду? Зачим?» Ми же небоязненно отвіщахом: «Путниці єсь ми от польських стран грядущії к преславному граду Риму». Они же требоваху от нас свідительства, сієсть патентов. Ми же аще і дадохом, обаче єще не попустиша нам внійти, но повеліша ждати, донеліже покажет властелину града і повратиться от него. І бисть тако. Таже возвратившися і отдавши коємуждо своя патенти, повеліша нам іти внутр. Ми же, прешедши стражу первую, видіхом ліпоту єго внішную, грядущи чрез мост, на мурованих столпах стоящ, і видящи под ним в глубоком і широком рві окрест града текущую воду. Таже ідохом чрез вторую стражу, в вратах каменнозданних стоящую. Прешедши же невозбранно, видіхом вторий ров широк і глубок, такожде воду в себі імущій, но огражден каменієм сюду і сюду. Таже паки прейдохом третію стражу, такожде в вратах каменних стоящую, посліди же і в третіх вратіх четвертую пройдохом стражу. Тоже вні йдохом внутр самого града уже темному вечеру бувшу, і прийдохом к нікоєму скудельнику в дом, добронравну і страннолюбну человіку, і в него нощевахом і гостихом полтора дня, просяще милостині по граду, аще і не без срама бисть нам сіє новоє художество. Ліпота же внутрняя града сего бисть сія: 1. Каменні суть всі доми, єдині верху других стоящії красні, білі, чисті, от них же многі суть з желізними ґратами на окнах, ніції же і з желізними дверми, і отвні красками упещренні. 2. Вода посреді града течет потоком узким каменнозданним, обаче бистрим, і ізмиваєт всякую нечистоту, от смрадних і сокровенних міст ісходящую і коєгождо дому ізвергаємую. 3. Кійждо дом і подворіє імат свой кладязь, от камені сочиненний, і всяк от своєго почерпаєт ізобильно і ні от кого же требуєт води. 4. Костели і кляштори тамо аще і немногі, обаче суть ізрядні отвні і отвнутр строєнієм і столпи іли звонниці, при коємждо храмі стоящії, такожде ліпотні, найпаче же костел Фарський, аки би у русов нарицаємая первоначальная іли соборная церков красотою своєю і іждивенієм вся превосходить, от самого бо січенного составлен каменія зіло іскусним художеством, такожде і вежа єго іли звонниця. 5. Улиці чисті ниже мало блата імущії, каменієм бо суть помощенні нарочно косо, да в время дождевно омиваються і да істекаєт от них вода в предписанний каменний поток чрез град текущий. 6. Конець і глава всім красотам тамо обрітаєтся столп каменний года 1724 новосозданний зіло іскусним художеством і розположенієм на три угли, посреді града стоящ, на нем же ангели на облаціх сидящії по краях углов от низу даже до верха ізображенні. Верху же оного столпа от тогожде каменя пресвятая діва богородиця хитростні і ліпотні ізсіченна, дванадесять златих звізд окрест глави своєї імущая, з смиренним і умиленним лицем право на ногах стоящая... Низу же окрест оного столпа суть степені каменноздакнії, на них же ніції латинськії святії от камені такожде ізсіченні стоять. Таже при самой землі окрест основанія суть хори іли ґанки, імущії баляси, такожде от каменя ізсіченні, на них же суть окрест стоящії ліхтарні, которії зажигаються в первий час нощі. Суть же тамо ізбраннії от колегії студенти іли ученики сладкогласні, іже утро восходящу слонцю і в вечер паки заходящу поють пісні красні нарочно сложенні, которії і аз слишах і насладихся до зіла. Оттуду ізийдохом в среду пополудні інимн градськими врати і видіхом страж тверду, яко же і в предреченних. І оходящи окрест града на путь наш, видіхом жестокую казнь злі творящим, сієсть рук, і ног, і глав человічеських множество по вісальницях і палях і на гаках желізних висящих, ветхих же і нових, яко єдва от смрада возмогохом преминути і от ужаса сердечного. Розлучися же тамо от нас сопутник наш поп Стефан, іже з нами совокупно ізийде от Львова, стидяшеся-бо з нами в дружбі бути, понеже милостині просихом, і он убо з послушником своїм іним путем отиде. Аз же з другом моїм Іустином Ленницьким, іним простшим, яко же нас наставиша іскуснії люде, і прешедши єдину милю, доспіхом к весі, іменуємой Ганиська; тамо у начальствующого дадоша нам милостиню малу, пива же довольно в сосуд, і нощевахом у винника єго. Заутра же, в четверток, на вознесеніє господа нашего Ісуса Христа, бихом в костелі на службі римськой, ібо далече отстояше церков наша. Посліди же бихом у плебана, сієсть у латинського мирського попа, і принявши от него милостиню малу, ідохом дві милі чрез Нагидов, в которой єдині кальвини обитаху, точію первоначальний господин латин з Кошиць доспіхом к весі, нарицаємой Гарадна, яже іміяще в себі отчасти кальвинов, отчасти же папістанов. Тамо ми нощевахом у нікоєго человіка блага, руськую содеращого віру. Но відомо да будет, яко по всей венгерськой землі аще і различних вір обрітаються людіє обаче всі суть страннолюбиві...







ВІДЕНЬ


...Прийдохом же до міста іли града, іже нарицаєтся Прук, от него же уже начинаєтся земля німечеськая, венгерськая же окончеваєтся. Тамо не точію возбраниша входити в град, но і на предградії нікто же на нощ прият нас в дом свой. Тамо нощевахом на улиці з купцями, тогда тамо пришедшими з оливою. Оттуду заутра, в неділю, по вислуханню служби божой, обрітши і священика, з нами вкупі грядущого, ідохом дві милі малих і прийдохом к нікоєй весі прекрасной; зіло бо подобиться предреченному граду Кошицям, точію неограждена єсть. Тамо бихом у рихтора, сієсть у судії, іже видівши наші патента, повелі, дати нам шпиталь, сієсть гостиницю, ідіже ми пришедше, купихом себі ястія і питія (понеже тогда запуст бисть пред Петровим постом) і учреждахомся з веселієм, просяще господа, да сохранить нас от оскверненія м’яс, масла, сира і прочіїх чрез все постноє время, понеже уже оттуду весь путь наш чрез німецькую страну іміяше бути, і удоволившеся, спахом довольно на сламі. Заутра же, в понеділок, яко близ полудня ідохом оттуду дві милі зіло маліє, яко полмилі доброй, к славному граду, нарицаємому Відень, ідіже цесарськая столиця єсть. Тамо аще і мнозі ідущих нас устрашаху сим: яко не точію не пущені будете в град, но і в темницю всажденні будете, Ібо не точію мирських, но і духовних жестоко ізтязають і воістину всує будет труд ваш, єго же подясте, ібо і глаголати ничтоже пред ними возможно. Ми же нічто же сумнящеся о сем, ідохом дерзновенно, призвавши бога на помощ і великого угодника єго святителя Николая, к нему же наше бисть і шествованіє. Помянухом-бо (аще грішні єсьми) оніє словеса: «Єгда будете веденні пред царі і владики, не прежде поучайте, что імате отвіщевате, дасться-бо вам в той час, что возглаголете» і прочая. Недалече же к граду приходящіє, видіхом сад цесарський, аки нікий замок прекрасний, твердо і ліпо каменієм огражденний, єму же почудившеся довольно, ідохом к Відню. Єгда же прийдохом к вратам первим, єще не к граду, но к преградію нележащим, тамо отнюд би нас не пустиша, ібо нікого же повелінно пустити, найпаче же от стран польських, понеже нікий путник от Польщі, недавно пред нами пришедий, многа зла сотворий, того ради злий добрим пакость соділа; но богу нас снабдівающу, молитвами угодника єго святителя Николая, како нам добрі устроїся. Єгда бо стражіє начаша возбраняти нам входити в град і претити всячеськи, ми уже наміреніє іміхом воспять возвратитися, не уміхом-бо їм ничтоже глаголати, ниже справдитися, ібо ні ми оних, ні они нашего розуміхом язика. Но се по случаю божію їдоша в град от реграції студенти віденськіє, іже іскусно латинським і німечеським діалектом глаголати розуміша, молихом же оних, да наша латинськіє отвіти німечеськи істолкують; іже єгда сотвориша, абіє повеліша нам показати патента начальнику во вратех, іже єгда прочте і видів я новіє і достовірніє, єще же к тому і недавно число в них написанноє, ят нам віру і подписа руку свою, да пропустять нас чрез предградіє. Ідохом же сміло, нікомуже нас вопрощающу, іли воспящающу чрез предградіє долгоє і широкоє окрест града обстоящоє. Тамо видіхом доми, всі от первого даже до посліднего ліпотним і іскусним составленні іждивенієм, найпаче же дом зіло красен і велик, імущ позлащеннія верхи: сія бяху внішнії полати цесарськії. Єгда узріхом почудихомся немало і уже розуміхом самий то бути град, то соблудихом в мнінії. Єгда-бо прейдохом предградіє, узріхом град, яко два поприща от предградія отстоящ. Єго же внішная точію красота услади наша зіниці і серця. Видіхом-бо прекрасніє костели, вежі, доми і много поверху злата блещащагося. Видіхом же і стражниці около втрат градських на валах стоящія і позлащеннія по міді верхи імущіє. Прейдохом же мост каменний велик, под него же течет вода, тоже прийдохом к єдиним вратам градським. Тамо аще і видіша, і чтоша наші патента, обаче входа жестоко возбраняху, заповідь бо велику іміяху, да нікого же пустять, повеліша убо нам, да ідем на другую страну к вторим града вратам. Ми же ідохом соболізнующе суєтному труду нашему і просяще господа о помощ і святителя Христова Николая, невозможно-бо отнюд би було прейти к Риму іли к Бару, ібо от многих слишахом, яко неімущих віденського патента беруть на галери, сієсть на вічную в узах роботу, ідіже от тяжестного труда і повседневной роботи безвремени жизнь свою скончевають. Єгда же прийдохом к іним вратам, і тамо подобні нам отрекоша і повеліша нам іти к іним вратам. Ми же ідохом возвергше на господа печаль нашу, но і тамо отвіт таковий же восприяхом. Хотіша-бо єще нас отослати к іним вратам, обаче милосердний бог промишляяй о нас, да не всує труд наш будет, милостив бо єсть і істинен всем призивающи ім’я єго. І се нікий человік знаменит ідет от града, іже зная добрі нужду путничеськую і видя нас, не могущих доступити к граду, совітова стражником ласкательні, да єдин от нас з стражею взявши патента ідет к нунціушу, сієсть архієпископу, от самого папи поставленному. І бисть тако, ідіже і совратися воскорі і прият отвіт, да утро приходить о десятой годині. Ідохом же на предградіє і купихом хліба і снідохом по укруху, тоже ідохом, ідіже продають вино, і купи нам Іустин Ленницький, бисть тогда день патрона єго, і привітствозахом єго, таже молихом, да пустить кто нас на нощ, но ні от кого же получихом милості. Ідохом же на брег ріки Дунаю, тамо бо помежду доми течаще, і хотіхом нощевати в чолні празном, но і оттуду хотіша ізгнати нас, ми же патента дадохом в свідительство, яко ні в чем жадного не імієм подзору, они же єдва сизволиша, і то вопрошаху нас, не імали з собою нікоя жени блудниці іли огня, і не курим ли люльки і прочая. Аще бо і не могохом розглагольствовати німечеським язиком, обаче єдин от них уміяше помолдованську, сієсть по-волоську, аз же розуміх вся, что глаголаше, і тако єдва з нуждею пренощевахом тамо. Заутра же, в вовторок, отобравши патента, ідохом к тімжде вратам града. Отіде паки от нас священик з нікіїм стражником в град к нунціушу, ми же ожидахом при вратех сидяще. Таже свратися яко в полуденноє время і принесе патента от нунціуша і от біскупа італіанського і абіє всі невозбранно пойдохом в град. Прешедше же первую і вторую каменную башню, ідохом чрез мост широк і глубок, каменієм сюду і сюду огражден, і прийдохом ко вратом, от камене ліпо і кріпко составленним, імущим на себі написаніє златоє. Таже внійдохом і в самий град, аки в прекрасний рай. Тамо бо камениці чинно стоять зіло ізрядні і ліпотні, под коєюждо ліхтарня висить на желізі повішена. Тамо бихом в костелі цесарськом святого Стефана і видіхом чудотворную ікону пресвятия владичиці нашей богородиці, стоящую на великом олтарі в златокованном кіоті, такожде і столпи на олтарех начальнійших марморовіє зіло великіє, такожде і орган ізряден, і ність, іже би не було чудесно. Оттуду ізшедше, ходихом по граду з нікіїм тамошнім жителем і видіхом удивительні многа устрояющаяся. Видіхом при томжде костелі ізрядну превисоку вежу, от самого каменя составленну, ниже мало на себі імущую древа, обаче тако хитростно і ліпотно січенно, яко і от древа тако не может бути; в висоту же імат яко п’ятдесять сажень, в широту же шесть іли седм. Таже видіхом столп каменний, єще больший і краснійший, нежелі в Кошицях, посреді града стоящ. Такожде видіхом істочники іли фонтани, от камене ліпо составлені, от них же на многі часті істекаєт вода. Такожде видіхом комори, чинно стоящіє, і что в которой продаєтся, висить над коєюждо коморою абрись тоя вещі ізображенний. Тамо всяк дом кладязь особний імієт, в коємждо же кладязі смок, ім же воду тягнуть; суть же ініє явні, інії же потаємні і за стіною стоящії, точію чрез стіну єгда кто восхощет тягнет воду. Сія ми видівше, чудихомся много. Таже ідохом на нощ к гостиниці, ідіже пелгримам всегда на три дні з ястієм і питієм місто даєтся. Тамо іміхом чрез три дні кійждо от нас свой одр з возглавієм долгим, сламою напханним, ідіже єсть таков обичай: в полудні дають потраву єдину, обаче довольно, но нікогда же посную, в вечер же дають по укруху хліба і по мірной чаші вина; аще убо і ядоша ініє тогда сошедшеся путниці представляємоє, но ми нікакоже, точію хліб і вино в вечер взимахом (бисть бо святий в нас тогда Петров пост), і тим, єже бог даяше, довольні бихом. Заутра же, в среду, сидіхом в дому і писахом путники. В четверток же, понеже празник бяше велик у німцов, прибисть же на тот час і сам цесар в град, і бисть процесія великая зіло, в ней же ідоша цехов 48, кійждо в разном одіянії і кійждо з своєю хоругвою; посліди же ідоша закони, їх же числом бі єдинадесять, з свіщами, і образи, і всякими различними утварми, і обхождаху всі стогни града; посліди же возвратишася в соборную церков святого Стефана, от нея же ізийдоша (сієсть в начальний костел). І видіхом, єгда вхождаше і ісхождаше цесар многими єму предидущими первіє воїни з острим оружієм, таже предходящими і спослідствующими єму секаторами. Бисть же сенаторов числом 80, всі же ізбраннії яко єдин і невозможно бисть отнюд между іми самого цесаря познати, ібо і он в такомжде одіянії бисть, точію оттуду познатися может, яко бистровиден і меток, возраста же малого. Оттуду в п’яток пред полуднем ізийдохом і, прешедше яко полмилі, сидіхом полгодини под покровом, ідіже ділають плинфи. Бисть-бо тогда дождевноє ліяніє і не могохом гді інді сокритися, понеже далече отстояще весь, і ожидахом донеліже престанет...








ОПИСАНІЄ ВЕЛИКОГО ГРАДА НЕАПОЛЯ


Входящу ми в предградіє Неаполя, видіх три істочники водніє, зіло іскусним січенієм от мрамора біла созданіє, єдин по єдиному недалече отстоящіє, различная лиця з себі імущіє ізображенна: первий істочник стоїть при путі в стіні каменной, досками мраморними гладці устроєний, імущ на себі подпись, чиїм попеченієм і пінязьми і когда устроїся; вторія два посреді путі стоять, но не вкупі, єдин по другому приходящи к граду, і тіє суть іскуснійшого зданія, понеже вгору воду іспущають і низу на четири страни от различних ізображеній. Тамо предградієм ідущи, вся ліпота Неаполя зриться, аки на длані, і все розположеніє і строєніє костелов і палат, понеже стоїть под горами і между горами великими, на равном і веселом місті. Предградіє же красноє єсть, імущоє всі доми каменніє, великіє і високіє, іскусного строєнія. Прешедшу же ми оноє, приближихся к ограді каменной високой, яже обиде окрест града, і се врата високіє і широкіє, от мрамора різаного ліпо і кріпко устроєнніє, з столпи толстими, гладці січеними. Бисть же тогда августа 14 число, єгда приспіх аз к Неаполю, і бисть вечер, уже по захожденії слонца, єгда внійдох в врата градськіє. Тогда вшедши внутр, узріх мимоходяще многоє множество народу от благородних і знаменитих мужей і жен, яздящих по граду позлащенними і гордими колесницями, других же прохождающихся сімо і овамо, прочах же различніє вещі продающих, і толь многоє множество народу, яко єдва розминутися могох. Не созирах же тогда боліє ничтоже, бі бо уже час вечера темна і ускорях зіло к гостинниці, далече бо отстояще, єдва не на другой страні града, к тому же єще прежде слишах, яко честно тамо приймують пелгримов, ідох же спішно яко час єдин, предводящу мя єдину мужу, таже достигох яко по первой годині в нощ к госпиталю de s. Trinita, то есть к гостиниці святой тройці, ідіже бисть уже по вечері, і отведоша путников в ложниці їх. Пришедшу же ми тамо, удивишася укосненному і необичному моєму пришествію. Обрітох же аз тамо от благородних і багатих мужей і жен ніколико, не вім чесо ради, посіщенія, іли созиранія діля пришедших. Тії мя прияху з любовію і посаждаху мя в самой гостиниці на сідалищі чесном, самі предстояще ми; аз же не терпіх сидіти пред толь великими лицями, тії же нуждою і насилієм сотвориша мя сидіти, самі предстояще і повелівающе мні ожидати, донеліже принесуть трапезу. Призирахужеся мні в лице, потом омоченноє, і покивающе глазами, соболізноваху труду моєму. Вопрошаху же мя, но не вім о чесом, не знаях-бо їх нарічія; посліди же, чрез толмача, в латинськом язику отвітствовах їм на нікія вопроси. Прийде же тогда тамо священик, начальствуяй і управляли пелгримськіє діла, той розглагольствовал з мною латинським діалектом і вопроси мя, откуда єсьм і камо іду і повелі мні показати свої патенти; аж же открих єму всі, єже іміх, наченши от страни польськой даже дозді, і удивляшеся толику множеству, і прочет точію єдин іли два і всім віру ят і подписа свой знак, і сокрих я. Таже представиша ми вечерю, аще і вкратці, но чесну: бяше же єдина снідь варена, вторая печена і третоє овощіє лозноє і сосуд доволен вина. То вся донеліже потребих, служаху мні предстоящіє оніє предреченніє благородніє мужіє же і жени, ово порізующе яству, ово же наливающе вино в чашу і подающе ми в руці. Таже по вечері єдин приставник тамошній поведе мя горі по степенем в ініє палати к прочіїм пелгримом, ідіже даде ми ложе, посланноє честно і чисто, і отиде, заключивши двері. Аз же спах тогда без пам’яті, утружден сій до зіла. Заутра же, возставши, ходих по костелах і по граді, розсмотрінія ради, в вечер же паки к той же гостиниці прийдох вкупі з прочіїми пелгримами, і паки созираше священик от всіх патентов і знак коємуждо даяше. Чин же таков бисть і всегда єсть: по созиранії патентов, всі путниці ідуть в костел, іже тамо внутр двора єсть, і творять установленную свою мольбу, таже тім часом ізчислять, колико суть персон і по толику представляють трапезу; по окончанії же оной мольби, всему сущу готову, сідають по обою страну трапези, гді кто ізволить, іли на початку, іли посреді, іли на концю; се же того ради, яко яства єдина і єдинака часть всім, разві аще кто будет духовная особа, тогда тих особні приймують. Сидшим же при трапезі, встають разом всі на ноги і благословить священик яству вкратці, таже паки возлегають і ядуть кійждо пред собою. Три же яди обикоша даяти: іли масніє, іли посніє, якоже требуєт время: єгда бо в м’ясопусти, подають вареніє от зерна, м’ясо вареноє і м’ясо печеноє і плоди гроздніє; єгда же в п’яток і суботу, іли в інь пост, тогда вареніє от зерна, іли оградини, з єлеєм, таже дві яйця на всякого і часть сира прекрасного пармазинського і от лозних плодов, аще вліті; аще же в зимі, то от іних; аще ж великий пост, то вся з єлеєм, да всегда же букаль вина ізобилен і вода в другом меншом сосуді і чаша пред всяким. Ядущим же пелгримам предстоять много от духовних особ і от мирських знаменитих і благородних мужей: такожде іже (якоже слишах) добровольні смиряюще себі в пам’ять Христову, приходять тамо на всяк вечер і служать, понеже всегда странніє єдині по других обрітаються, іли от Риму к Бару шествующії, іли от Бару к Риму; служать же, якоже предрекох о себі, ова розрізующе ядь, ово вино вливающе в чашу і подающе в руці, ово собирающе празніє сосуди. От вечері же возставши, паки ідуть в церков і молитву діють; таже ведуть їх в ложниці і дають всякому єдинакий одр біл і чист, услан м’якою постелею, і заключають їх внутр тамо, заутра же рано іспущають, да ідет всяк і творить потребу свою. Тогда аз, по втором пренощеванії, паки ходих з прочіїми пелгримами по граді і видіх строєніє прекрасних палат і благородних мужей привітствія і бесіди слишах, зданій, істочников, различних ремесников і премудрих мастеров і ініє различніє вещі, о них же посліди ясніє скажу. Паки третього вечера з іними путниками ідох в туюжде гостиницю і єдиначе прият бих з всяким удовлетворенієм. Гостиницю оную тамо іменують, по їх нарічію, госпітале, се же от угощенія странних, понеже гостя зовуть госпіте, сего ради наречеся і госпітале, сієсть гостиниця dis S. Trinita, сієсть пресвятой Тройці, понеже храм Тройці імат в себі. Отстоїть от торжища далече, строєн на четири страни, аки нікій монастир, палати окрест імат, внутр строєніє високо, єдині на других, посреді же подворія пляц наг, пространен, каменієм насажден; врата імат великіє, єдині токмо, іми же входять і ісходять, і студенець, от камене зданій, питія ради, здраву воду содержащ. Ошуюю входа вратного єсть апотека, в ней же врач живет з всякими цільбами, яко да аще кому случиться впасти в болізнь, абіє врачують єго без всякой мзди. В ложницях же чинно одри устроєніе, по обою страну, єдин по другому стоящіє, скованніє от желіза і мосінзу упещренніє, верху же постелі м’які і білі, з ковдрами ліпотними і теплими, світло же чрез всю нощ горить для всякой потреби; таможде низу єсть дом, ідіже яству варять, странних ради путешественников. О ліпоті же великого града Неаполя по достоянію ізрещи не могу, понеже малі тамо пребих дні і не могох внутр нея єго іспитати красоти, не знаях-бо язика їх; к тому же ускорях к Риму, хотя вишшеписанного сопутника своєго. Іустина іли постигнути, іли обрісти в Римі. Не токмо же внутр, но і вні єго, не розсмотріх совершенно, понеже величества ради єго не могох весь преходити і презріти, но єже і в малі великую єго видіх ліпоту внішную, сего ради вкратці із’являю. Той град Неаполь не токмо в всей Італії, но і в Греції, і Франції, і Питанії, і в всіх іних странах єсть славен величеством, ветхостію і містом, кріпостію, строєнієм, багатством, многолюдствієм, пристанищем морським і куплями. Величество єго большоє в долготу, нежелі в широту, обаче далече розпростреся, на [...] миль, і тісно устроєнний єсть. Сидить же над морем, на місті равном і великом, между великими горами каменними, ліса на себі неімущими, і между садами, по долинах сущими і различноє овощіє імущими; такожде стоїть при водах здравих, от спудов горних бистро текущих. Тамо своїм нарічієм іменують его Napoli di Spania, то єсть Неаполь гішпанський, понеже прежде гішпане обладаху їм. Тогда же в цесарськой державі бисть, ідіже і краль обитаєт от цесаря постазленний і єму подчиненний. Весь каменною стіною огражден кріпко, найпаче же фортецю зіло кріпкую імат, которая на високой горі, вні града, созданна і наполненна множеством армат, прахов і куль і всякой іной воєнной потреби; утвержденна же стражею і наполненна воїнством, блюдется опасно; на добром, воістину, і прекрасном місті положеніє своє імат, яко і смотріти на ню кріпко ліпо єсть, і к защищенію всего града удобопомощна. Часто же тамо оглашають от армат іли вісті, іли нікіє новини, іли ініє оказії. Что же реку о ліпотном строєнії єго, котороє увеселяєт серце і очі видящих, аще кто узрить костели, они суть прекрасного іждивенія, чинного розположенія, совершенной міри в висоті, долготі і широті, ліпотного строєнія, отвні покровенні цінію, внутр же великими різаними досками мраморними, ініє білими, ініє черними, ініє червленними, ініє пестрими і всяко всі различновидними цвіти, імуть своя подножія посланнії, сице же прекрасно сравнені суть таблиці каменніє, які оледенівшая вода, яко єдва не поползнется всяк ходяй. Что же єще реку о многочисленних і коштовних оних престолах служебних, одесную і ошую в всяком костелі чинно стоящих, от них же всі, аки єдин, от различних мраморов і драгоцінних порфиров і прекрасних агатов безчисленних, їх же по імені наректи не вім, суть созданніє хитростним січенієм, з столпами же і іними фігурами іскусним художеством живо ізображенними і толь прекрасно, яко в них внійти аки в небо внійти і в них в время празника іли неділі стояти на небесах мниться человіку. Ність же ні єдиного костела, іже би був неліпого іли неіскусного строєнія, но всі, от первого до посліднего, єдин другому в ділі подобиться. Не імуть тамо злих художников, но всі іскусніє, господь бо їм дарова всякую премудрость. Коє открию слово о оних неоціненних сокровищах церковних, сієсть о златі, сребрі, о сосудах священних, ціни не імущих, о стихарах, ризах, нараквцях, апаратах, орнатах і прочіїх одеждах коштовних, єже в всяком костелі довольно обрітаєтся. Воістину о сем умолчу, понеже їх оцінити не могу. Возрим на монастирі іночеськіє обоєго полу, їх же тамо много суть, от них же в каков-либо буди внійдет человік, найпаче же странній, узрить єго аки прекрасний рай; суть же ініє внутр града і ініє вні, строєніє же їх буваєт на четире стіни, ідіже високо в гору єдині на других стоять даже до п’яти іли шести степеней, внутр же імуть все подножіє монастиря, гладці каменем посланноє і в коємждо монастирі кладязь іли два, зіло прекрасного зданія і церков, такожде іскусного художества. Поступім нині к строєнію полат і розположенію улиць. Улиці розположені і розмірені зіло чинно і ліпо; єдині бо суть начальніє улиці, іже чрез весь град протяженнії і сії суть широкі довольно, яко трієм колесницям розминутися; вторіє средніє, іже суть по странам тих великих, ідіже дві колесниці розминутися могуть, третіє же побочніє вторих і четвертіє єще узшіє, внутр тихжде пішеходящих ради. Каяжде улиця согласуєт своєй парі, сієсть, колико улиця великая от єдиній страни імат в себі попречних улиць, толико і от другія, такожде і средніє, і меншіє і всі же великими каменями черними умощенні толь гладці, яко ток прекрасний; сице же чисто по улицях, яко нігде сміття не узриши, ібо суть приставленні человіці от граждан, іже на всяк день ходять по всем граді, імущи кійждо в руці правой мітлу і кошницю на плещах і лопату в лівой руці, і ідіже что обрящет на улиці, ізмітаєт на лопату і вергаєт в кошницю і наполнившія ю ізносить вні града, друзіє же суть, іже ослом ізносять, сего ради чисті суть сице, яко на інних ниже прах обрітаєтся. Строєніє же полат і общих домов толь ліпо єсть, яко зрящого услаждаєт зіниці і удивляєт ум ізящной ради своєй архітектури: понеже зданні суть всі подобним образом єдині при других толь нероздільно, яко стіна от улиці розуміється бути от єдинія палати, точію по дверях разнствіє познаваєтся, сице же високі, яко ніції до п’яти степеній, ніції же до шести, єдині верху других стоять, єдині от других неотдільні даже до попречней улиці, всі же суть от камене на четири угли тесанного созданніє, токмо различне, інії от білого мрамора, інії же от червоного, інії же от червленого, інії же камень черного, камень білого, ніце же камень білого, камень червленого імущіє, і овіє шахмати полніє, другіє же гладкіє, прочії же вітви ініє на себі фігури ізображенніє імуть і всяко всі различними види строєнніє, яко дивитися воістину. Окон же много імуть і всі суть єдиной міри великіє, к тому же огражденніє ґратами желізними; при коємждо же дому на улицю суть чардаки іли ґанки маліє, от желізних залом скозанніє і на подножії мраморном при тойжде стіні утвержденніє, сице же гладким ділом, яко дивитися воістину; на тих убо чардаках оніє благородніє і знаменитіє мужіє же і жени сидять тамо на златих іли мальованих кріслах, прохлажденія ради і созиранія низу на люде. Се же палати оніє суть главнійшіє, в них же багатирі обитають на начальних і широких улицях, на средніх же і узких аще не суть тако всі коштовніє доми, обаче подобні строєнієм, понеже такожде от гладкого тесаного іли різаного каменя ліпо зданніє і високі такожде, яко не обрітаєтся тамо внутр града ні малійшая хижина діла неіскусного. Над всі же палати краснійший єсть королевський двор, тако отвні яко отвнутр. Отвні імат ґанки великіє і долгіє чрез весь двор, з многими каменними столпами, стоїть же на самом брезі при морі, яко і вода касаєтся основанія єго, недалече же врат начальних стоїть істочник води піємой, ідіже течет вода бистрою струєю от каменного болвана іли фігури, которая аки живая бути зрится, іскусного ради художества. Не воспоминаю же оних дворов панських і сенаторських, в них же студенці і фонтани, здраву воду точащіє, ліпотного зданія суть. Обаче розумій слишай о сем, яко тамо дворов мало суть такових, в них же би внутр праздное місто обрітало, якоже в странах російських, кромі точію знаменитших персон, прочії же всі палати і посполитіє доми толь тісно стоять, яко отнюд ни мало празна міста между собою не імуть, яко мнять вся єдиним зданієм бути. Ідуще же помежду улицями, ничтоже больше не зрится, точію горі небо і обоюду високая зданія; кромі же того всего, многую умножають ліпоту к строєнію камениць, понеже под всякою палатою і домом суть при стіні на улицю високо прикованніє фонарі, то єсть ліхтарні кришталовіє, в них же всяк пред своїм домом зажигаєт світило світло з вечера і горять даже до четвертой години в нощ. І сице на улиці зриться в нощі, якоже і в дні. Сеже того ради творять, понеже тамо край єсть горящий і не могуть в дні ниже їздити, ниже прохождатися, в нощі же єсть прохлада і сего ради наченши от вечера даже до четвертой години їздять колесницями, інії же пішо прохождаються і посіщають єдині других і пиршествують, і угощеваються, і веселяться. Словом рещи, зіло прекрасний обичай і чин і град, над него же лучшого не видіх даже дозді. Что же реку о багатстві і достатках єго? Багатство єго із’являють саміє толь великіє махини удивительніє структури, прекрасніє монастирі і костели, коштовніє палати, безцінніє церковніє наклади, понеже сія вся багатством биша. К тому же откуду імат такових іскусних художников, множество іконописцев, златаров, каменносічцев і прочіїх безчисленних. О многолюдствії тамо в граді обитающем не вім каковоє ти написати число; отсюду точію знати мощно, яко суть тамо зіло великіє і продолженніє торжища, на них же узрівши вещі снідніє различніє, от хліба же, м’яс і риб зіло многоє множество, человік чужд воістину почудиться, і мниться яко отнюд того ні за седмицу іскупити не могуть. Таможде до вечера ничтоже не останется, сице же на всяк день буваєт. На торжищі толь тісно от народа, яко розминутися зіло нуждно. Пристанище тамо єсть море Білоє, тоєжде, при нем же Венеція, Анкона, Берлета і Бар стоїть, токмо воспять завратиси, Бар бо стоїть на полуденную страну, Неаполь же на запад. Аз бо єгда возвращахся от Бара воспять, оставих море от Берлетиграда в правой руці і шествовах все горами, нечаях отнюд больш видіти моря; єгда же прийдох в Неаполь, бисть мні море в лівой руці, і оттуду урозуміх, яко земля тамо узка і море тоєжде завратися воспять. Пристанищем оним зіло славиться, користвуєт і обагащаєтся град, понеже тамо купці багатії от Франції, Гішпанії, Англії, Венеції, Греції, Португалії, от Рима і от прочіїх множественних стран припливають кораблями, наполнивше їх различними товари і куплю діють ово привозящи тамо чуждіє вещі, ово же оттуду купующе і розвозяще в ініє землі і паки ініє товари тамо привозяще. Сим убо, якоже ріх, многіє користі граду тому приносяться і багатства умножаються і слава єго всегда пребуваєт. Замедліх аз в Неаполі малоє время, точію полчварта дня ово препочиванія ради і доброго страннолюбія гостиного, ово же взятія ради патентов, ово же розсмотренія ради града. І воістину аще бих був укосніл тамо большоє время, лучше бих був прозріл і описал єго; не возмогох же тамо боліє пребути нужд ради сицевих: 1) яко не іміх ні злата, ні сребра, єже би купити себі пищу, людіє ні багатіє, ні убогіє не дають милостині ні мало; сего ради не могох питатися, ниже іспросити пінязя, ниже что снідно, разві точію гді в нікіїх монастирях, і то з веліїм трудом і нуждею; ібо тамо аще і премного множество (якоже прежде ріх) ястія і питія продаєтся, но вся купити требі сице багатому, якоже і убогому, коємуждо противу силі своєй; єще к тому вся драгою продаються ціною всякіє вещі ядоміє і питія, найпаче же хліб, к тому же і воду зимную продають, аки нікій напой, чашу малу по єдиному шелягу, і больше тамо в самоє горячоє літноє время тратять грошей на воду, нежелі на вино; 2) ускорях оттуду ізийти, хотящи постигнути іли снійтися в Римі з сопутником своїм прежним Іустином. Обаче і чрез тоє малоє время всегда хождах на пляці, сієсть на торжища, ідіже всякіє вещі продаються, і видіх како оніє вельможі і боляре шестоконними, четвероконними і пароконними колесницями яздяху семо овамо, возящеся по стогнах граду, других же носять на носилах человіці, прочії же своїми ногами прохождаються по торжищах і помежду рядами купечеськими і, стрічающеся друг со другом, привіствуються ліпо з уклонами і привітствії. Видіх паки семо і овамо благородних і багатих мужей утро і вечер всегда по апотеках піющих кофе, водки і ініє дорогіє напої, і служащих їм чинно з подобающею честію. Что же реку о оних сладких словесах і прекрасних бесідах, їх же слишати єдино услажденіє іноземцю? Что же паки реку о множестві купечеських комор і различних товарах, іли о множестві іскусних в всяком художестві ділателей, іже от наших, яко небо от землі, разнствують? Єсть же внутр града Неаполя един студенець, квасну воду імущ і зіло к пітію здраву, юже почерпають множество народу, найпаче же нищії і убогії приходять тамо непрестанно і вмісто вина ядять з хлібом. Толико же вода оная єсть здрава, яко єлико кто может вмістити пієт, ничтоже вредить, в міру же піющим здравіє приносить. Єсть тамо церков гречеськая, созданная странних діля купцов, от Греції приходящих, в ней же священиці вся по чину восточнія церкви творять, сієсть олтар імуть затворен, органов ність, священиці з бради і в долгих одеждах черних, покривають глави капелюшами, крестятся по восточному і кланяються, служать на хлібі квасном; мирськія же греки тамо всі ісповідаються і причащаються, вся по обичаю своєму творять; в сем точію разнствують от прочіїх греков, яко послушні суть папі римському, суть уніяти і папу поминають і в всіх догматех єму покоряються. Слиши прочеє: єсть тамо вні града в горах недалече єдина пещера, от нея же всегда непрестанно куриться дим, як і от нікой пещі, часті же ісходить огнь велик і пламень страшен, іспущающ густіє іскри, і множицею, єгда вітр буваєт, наносить на град і многу пакость творить, і сія єсть подобная горі пламенно горящой Етні 3, яже всім книгочіям єсть відома. Та вся аз вкратці увидавши і увидівши, взях четвертого дня 2 патенти, єдин от тамошнего нунціуша, сієсть митрополита, а другий от королевського двора і ізийдох в четверток пред вечером, августа 18 числа, в путь. Возможно же бі тамо кораблем по морю дойти к Риму, обаче не іміх сребра, ім же би могл наяти пловцов, понеже без мзди взяти не хотіша, к тому же розсудих, яко унше єсть трудитися своїми ногами к містам святим поклоненія ради, нежелі без труда яжденієм посіщати. І тако шествовах ногами, не попущая їм облінятися, да не како розслабівши не донесуть в отчество моє, понеже аще і надежда єсть в бозі, но к тому много пользують і нозі. І тако шествовах от Неаполя 40 миль без єдиной помежду великими горами, сімо овамо стоящими, обаче долинами равний путь імущими, широкий же і каменієм посланні, іменуємий страда Романа, сієсть путь римський, се же того ради, яко неомильно путь римський каменний должен бути, понеже, якоже слишах от тамошних жителей, на всі страни окрест Рима-града путіє каменем сажденніє суть, се же слави ради і честі толь всему миру явного града. Ідох же отчасти і помежду лісами і садами каштановими, найпаче же помежду виноградами великими і високими, зіло по древах лісних розпростирающимися, подобні, якоже пред рекох, шествуя ко Неаполю, под їх же сінію ліпо странним витати, яко аще би они не були, воістину би человіку тамо, найпаче же іноземцю, пішествовати отнюд невозможно. Людіє же, іже тамо родишася, удобіє ходять і труждаються, обаче інії боліє нощію ділають, нежелі в дні, понеже тамо в нощі прохладно. Такожде прохождах і аз частіє села і гостиниці наємніє, подобні якоже по первой страні Неаполя. Прешедши же 30 і 8 миль, прийдох к граду, рекомому Гариляно, ідіже паки тоєжде море завращаєтся і град стоїть на брезі...







О ПРЕСЛОВУТОМ ГРАДІ ФЛОРЕНЦІЇ


Случися мні тамо прийти в понеділник зіло позно, яко о первом часі нощі, ідіже абіє текох к гостиниці, чая єще не заключенну, і обрітох тако. Пришедшу же ми тамо, уже бяху ініє пелгрини повечеряли і отидоша спати, обаче і мене прияша любезно і представиша ми трапезу честну, з довольством вина, єще же і служаху велиції і знаменитії мужіє, предстояще ми подобним обичаєм, якоже в Римі і великом Неаполю. По оконченії же вечері, отведен біх на одр честен, біл же і чист і послан м’яко, і спах, благодаряще бога. Заутра же, в вторник, хотіх ізийти от града того, не хотя всує губити время, понеже зима приближашеся, но в день той божіїм ізволенієм снійде дождь не мал і сего ради замедлех даже до вечора і ідох к іному госпіталю на нощеваніє, ідіже, купно з прочіїми многими зшедшими пелгрини, єще ядох трапезу, яже бисть лучша, нежелі в первом, і служаху такожде от благородних і знаменитих мужей много, предстояще і вливающе вино в чаші. Таже, по оконченії і благодаренії, отведені біхом в чертог на одри, красно устроєніє з постелями чистими і м’якими, і пренощевахом, богу слава. Флоренція єсть в Італії град знаменитий і повсюду прослутий, под властію єдиного велика дукса, то єсть вождя, іже два оніє начальшє гради под собою імат: Флоренцію і Сени, з окрестними. Стоїть на землі благоплодовитой, мало каменія імущой, а єдином широком удолії, єго же обстоять окрест гори високіє і ріка єдина проходить сквозі єго. Єсть же розпростерт много в широту і долготу, імат вод здравих текущих много і садов прекрасних такожде, єще же виноградов і вина ізобиліє веліє, такожде хліб і ініє ядоміє вещі не скупо продаються. Тамо багатих же, знаменитих і благородних людей много, церквей, монастирей ізбранних і многой похвали достойних довольно, такожде високих вежей і столпов; домове же і палати зданієм суть красні, торжища же і стогни чинно розположені, всегда же очищені і пометені суть, яко не токмо ходити, но і зріти ліпо; училищ же і мудростей довольно обрітаються і художников, в всяком рукоділанії іскусних. Тамо народ полетичний і добрі бесіду простираєт, токмо не ліпо ізношеніє імуть, яко проходить слово в всей Італії: Lingua Toscana in bucca Romana, то єсть добрий єсть язик тосканський в губі римськой, страна бо та, ідіже Флоренція єсть, Тосканія іменується. Тамо бо добрі в бесіді глаголи слагають, в Римі же чисто слово ізносять. Флоренція оній град єсть, в нем же осьмий синод (єго же нині восточная церков на приємлет) собран бяше тщанієм і іждивенієм папи римського, хотящого соєдиненіє сотворити, іже собрася первіє в граді Феррарі, таже, моря ради, прейде в Флоренцію, якоже в літописціх обрітаєтся. Бяху же на оном соборі 4 сії: цар гречеський Іоанн Палеолог, папа Євгеній четвертий, патріарх константинопольський Іосиф, Ісидор, митрополит кієвський і всей Росії. Марко Ефеський і прочії архієпископи гречеськіє і єпископи, архимандрити же, протосингели і ігумени от святія гори Афонськія, іже всі подписашася на соєдиненіє, єдин токмо Марко Ефеський не подписася і удержа гречеськую церков от соєдиненія, яже і доселі не совокупляєтся з римляни. По оконченії же того синода, таможде в Флоренції патріарх константинопольський Іосиф, сидящи і пишущи, наглою умре смертію, єже бисть знаменієм, яко неприятно бисть богу єго соєдиненіє. Он вкупі з царем первіє подписашася, посліди же прочії. Преставися же іюнія, дня 9, ведлуг календаря римського, а ведлуг гречеського мая 29, і погребен бисть з многію честію в церкві, іменуємой Санкта Марія новелла, яже єсть в монастирі іноков чину домініканського, ідеже папа обиташа. Бисть же собор той совершен в літо от воплощенія господня 1439, іюнія 6, по календарю римськом, по гречеськом же — мая 26. В Флоренції найбольшая і краснійшая і ізряднійшая церков єсть, которая іменуєтся Sancta Maria liberata, при ней же високая і прекрасна звонниця каменна стоїть, іскусним майстерством созданна. Замедліх убо аз в граді Флоренції дві нощі і день єдин і ізийдох оттуду септеврія четвертого дня, в среду рано, і шествовах паки горами, єще височайшими і зіло прискорбен і жесток путь імущими. Найпаче же суть тамо дві, паче іних височайшіє, їх же з веліїм трудом прейдох, посліди же шествовах путем добрим, аще і не ровним, горами, каменя мало імущими, но землю м’яку і добру і садов каштанових много, іли, паче рекши, лісов, понеже два дні ідох сквозі них, ідіже ність стражби нікаковой, не оточені оплотом, но всяк мимоходяй зобається, нікому возбраняющу. Тамо в весех живущії людіє мелють її на муку і творять хліби, ово в пол з пшеницею розтворяющи, ово же без розтворенія, от них же хлібов і мні даяху і єсть зіло сладок і вкусен, точію не кріпок. Четвертого же дни ізийдох на равнину от между гор і возрадовахся зіло, яко послаби ми бог во путшествії, унилбо біх до зіла, дєнь і нощ восходящи і нисходящих горами по жестоком каменном путі і приспіх к знаменитому граду Бононії септ[еврія] 7, в суботу вечера.








ОПИСАНІЄ ВЕЩЕЙ, ЯЖЕ АЗ ВИДІХ В ВЕНЕЦІЇ


1) Видіх пир іли банкет, єго же сам принцеп венецький большим своїм сенаторам і великородним боярам творить в учрежденіє в дні празнованія господа нашего Ісуса Христа. Банкет оній (яко же повіствують венеціяне) составляєт трижди в год, сієсть: на рождество, на пасху і на зеленіє свята, обаче всяк различним образом; на него же смотріти єдва не всі грядуть венеціяне, невозбранно бо єсть. Тамо і аз прийдох і узріх, єже не зріх от рожденія моєго, того ради і пером ізобразити совершенно не могу, понеже ні оцінити, ні розпознати сложенія вещей не урозуміх. Се токмо глаголю, яко многія тисящі денег к составленію требуєт, от драгих бо вещей єсть составлен, от них же суть ніціє, яко ні обрітаються в наших странах. На него же точію посмотріти єсть удивительно, честно і преславно, ібо не простою сочиненний яствою, но вся яства персонами сочиненна, єще же персонами приличествующими к ястві іли питію, з подписами, розумно приложенними іли от історії, іли от фабул рифмотворчеських взятими, яко то Бахус, іже бяше бог п’янства, яко то Венера, іже бяша богиня плодов земних, і прочая, сим подобная; єще же, кромі фігур человічеських, звіріє, птиці, риби, гори, дубрави, ріки, істочники і прочая безчисленная от ядомих вещей, аки живіє, соділанна суть. Тамо аз долго присмотряяся, веліїм удивленієм чудяхся дозіла. Довлієт толико. Прочеє бо аз усні ясніє вопрошающу мя ісповісти обіщаюся. 2) Видіх дивноє твореніє (єже по вся годи буваєт) в Баханалії, сієсть в м’ясопусти, пред четиредесятницею. Єще бо за п’ять іли шість неділь пред великим постом начинають шаліти і бісноватися, діти, ходяще по улицям і по базарі, іграюще, скачуще, поюще, закривающе лиця своя машкарами і творяще скоки, ігри, празнослов’я, сміхотворенія, інтермедії і прочая, проч., проч., зіло удивительная, тако от нищих, яко і от багатих, даже до останнього дня м’ясопустного. Пред запустами же, за шість дній, сооружають от древа великую і ліпотную структуру посреді пляца святого Марка, в подобіє нікоя палати іли вежі, всю мальовану ліпо, іже мниться, аки от каменя мраморного составлена бути, на ней порохов і рацій многое множество таїнственно сокровенні суть, паленія ради і показованія многих огнев. По обою страну тоя вежі соділовають два театра, в твореніє діалогов і танцов на чпадах і прочіїх дійствій. Окрест іздалече устрояют палати, сиденія ради народа і лучшого ради виденія. Сим же тако устроєним, ізводять м’ясопродавці, повелінієм принципа, трьох іли четирьох волов і великим мечем всім от первого до посліднего, пред всенародними очима отсіцають глави, аки би закалающе на уготовленіє пиршества запустного. Посліди творят танці і штуки по обою страну на оних театрах. Таже тайно вжигають сокровенніє порохи і рації, на оной вишеписанной вежі, єжи аки огнь з небесі спадший мниться бути з громом. Єгда же скончаеться, розходяться к домом. Паки по двою іли трію днію внутр принципова двора устрояють палати на сиденіє народа і зниходяться людей много. Ізводять же вола, оціпивши за роги вервом і ведяще окрест іздалече. Таже припущають псов, ізученних хватати за уші, і творять дотолі, донеліже живому отгризуть уші. Таже ізводять второго, третього і четвертого і творять всім такожде, даже до дев’яти; десятого тров’ять без верва, єдина десятого прив’язують до висящого верва посреді двора принципова, дванадесятому цілому отсікають главу і посліди розходяться. Єже єгда видіх, аще і веселяхуся мнозі, аз єдва не планах, видящих таковоє мученіє незлобивого звіра, от неблагословенной бестії терпимоє люті, і слишащи воплі і риканіє єго ужасноє і тяжестноє, пронзающеє утробу всякого милосердного человіка. Помянух-бо аз грішний тогда, глаголющи в умі своєм, яко звір оний зеликія честі достоїн, понеже ні єдин от іних в вертепі рождшемуся Христу господу не сподобиться служити, токмо он і подобний друг єго незлобивий осел. Єще же розсудих, яко силою і трудом єго сієм і собираєм хліб на воспитаніє жизні нашей і єго самого снідаєм, не благодаряще бога єще ізбиточествуєм злі, паче любяще скверного і лукавого пса, нежелі благопотребного і незлобиваго вола. Что глаголю любити, ніції бо єще в любві і ізбиточествують, осліпленні суще умом, цілующе, сідяще, вкупі ядяще і спяще, нищого же ненавидяще і ізганяюще із очесей своїх. О безумія человічеського! О человіков безумних! Таковая неудобная і неугодная творящихі Но прейдім отсюду к іним вещем, яже видіх в Венеції, Видіх по вся дні (кромі святой четиредесятниці) от великородних людей, тако полу женська, яко і мужеська, приходящих на всяк ранок і вечер на пляц святого Марка на виденіє штук і дійствій. Се же того ради облекаються в машкару, да не познаваємі будуть родительми і други своїми, безчестно-бо єсть тамо багату стояти і на оніє ігри і чудеса смотріти. Тамо, аки на ярмарку, всегда народ мног, ідіже і аз, єдва не на всяк приходя день, видіх многая чудесная, обаче не волхвованієм, но наукою творимая. 1) Видіх ігрца з картами, іже ізвістить, на яку кольвек кто замислить карту; второє, дасть карту кому-небудь от окрест стоящих от среди пучка взяті і паки в пучок положити і поміщаєт много разій, таже обратить лицем карти і яже притрафиться наверху, глаголет тому, іже взят карту: аще твоя сія єсть? отвіщаєт єму: яко ність моя; он же полагает лицем наспод і рече, яко твоя єсть і превратить лицем к горі і покажет єму пред очі пред всім народом, яко єго єсть; 2-е) іграють монетою сице; взимать от кишеня і ізчисляєт пред всіми, таже положить в іну руку і паки ізчисляєт і уже сотворить п’ятнадесять; второє снідаєт Кулю, взимаєт от пальця і влагаєт ю в уста і мниться ю сністи, вторую взимаєт от второго пальца і снідаєт ю, 3-тую взимаєт от маленькой палички і тую такожде снідаєт і взиваєт, ідіже хощет: єдину от своєго носа, вторую от чуждого, третюю на повітрі і различні, различні якожа хощет творить. Видіх паки обезянь і псов учених, различная штуки показующих. Чудеснія органи і інструменти, но всі ово от німцов ово от Франції приходящії. Видіх всю процесію і церемонію на юбілеуші творящуюся в Римі, в древ’яной скрині чрез оконца кристаловіє, показующих, како папа римський грядяще от своїх палат к церкві святого Петра-апостола і како своїма руками млатом толцаєт в двері церковніє, отверзаше їх, како присутствоваху єму кардинали, пелгримов і народу лядського многоє множество і прочая. Видіх паки двох человіков сильних, єдиного от стран римських, другого же от французьких, в Венецію пришедших і различнія показующих храбрості. Римлянин таковую показоваше силу: наливаєт цебер води полен і взимаєт от землі зубами, заложивши назад руки, і трусить тако, яко верху глави єго вода ллється, таже помалу наклоняєт главу і поставляєт на землю; паки тойжде цебер, оцінивши вервом под’ємлет горі носом і держить як чрез вірую і полагаєт на землю. Паки дві армати, єдину на єдином плечі, другую на другом положивши, держить; паки поставлєт два сідалища і на оних возлегаєт горі чревом єдиного дотикающися главою, а другого ногами, верху же персей своїх трьом человіком возлізти і стояти повеліваєт і тако стоящих на себі держить, висяй главою і ногами на сідалищах і никакоже угинайся до землі; паки подіймаєт человіка з драбиною високо і держить на зубах; паки желізноє великоє ковадло, тисящу фунтов в себі імущоє, полагаєт верху персей своїх, сам лежаши на землі, два же человіці всею силою великими млатами верху ковадла біють. Француз такожде сильний, о нем же прежде рекох, таковія показа храбрості: 1) человіка, стоящого на драбині, возвишаєт горі і полагаєт верху зубов і держить і скачет; 2) паки бревно великоє, яко троїм человіком на плечах понести, верху зубов держить; 3) стол з потравами держить на зубах; 4) два цебра, желізними окованні обручами і наполнені водою, повішаєт по обою страну креста древ’яна велика і держить на зубах; 5) верв толстой, аки первий палець человічеський прериваєт. Паки видіх по шнурі скачущих і чудесная творящих человіков і жен і прочая, і прочая ігри і штуки различніє ділающих. І тако ми помишляющу і сітующу надолзі, яко не могох обрісти корабля, случися ми тамо в семінаріум гречеськом (по волі божественной) з єдиним от учеников разглагольствовати о путшествії, случаях, нуждах, о желанії і наміренії моєм і совітова ми, да пойду в отчество їх на інсули морськіє, ідеже єсть вольная Греція, сієсть под принципа, не под турка належащая, сказующи, гді суть тамо святих божіїх мощі і како суть милосердні люде на путников і прочая. І показа ми купця грека, іже тамо іміяще плисти от Венеції з товари, в кратком времені. І настави мя, да прошу єго. Просих же, і той пренебреже прошеніє моє. Умислих же просити ктиторей церкві гречеськой, да сотворять за мя ходатайство к оному купцю. І тако с’обисться (помощію вишняго). Ходатаствоваша-бо за мя і обіщася мя взяти без отреченія, токмо повелі ожидати благополучного морського времені...









МОРЕ


...Возста же того дня уже заходящу слонцу буря превеликая, яже єдва не преврати корабля, носимо-бо біхом полумертві сімо і овамо і уже помежду волнами аки помежду горами, многажди чающе бути погружонний корабль, єгда бо волна морськая розбігшеся вознесет корабль горі верху себе, тогда человік мниться бути не по воді плавающий, но по вітру носимий; єгда же низпускаєт паки наниз, зриться, яко уже корабль летить в нікую пропасть і уже імат тамо іли погрузитися, іли розбитися, обаче (богу не попускающу єще человіку умріти) паки чудним єго промишленієм і силою возвишається горі і паки наниз низпадаєт, і єлико возвишається горі іли низпадаєт, низу толико всяк вопієт: уви мні, боже мой, помилуй мя; греки же Θεος, турки же: алла, алла; французи же понеже подобній з італіани імуть язик, рекуть: о Dio mio; жиди же паки своїм нарічієм. Се же того ради пишу, яко всіх сих вір тамо в оном кораблі бяху людіє, і воістину, єже чтох псалтир духом святим чрез пророка написанная словеса, то уже своїма очеси видіх: «Нисходящії на море в кораблех і творящії діланія в водах многих тії видіша діла господня і чудеса єго в глубині». Бисть же оной вітр велик даже до полунощі. Таже помалу начать преставати. Заутра же рано, в пяток, септеврія 10, тако сотворися тишина велія, яко ни мало не могохом плисти, — тую тишину іменують пловці морськіє бонаца; бисть же оная яко до полудня; таже возвія вітр велик противен, яко не возмогохом отнюд плисти, але і множицею сопротивляхомся, і убігши з нуждею в єдин загон острова, ідіже бисть тишина, вергохом котвицю і стояхом даже до нощі. Таже яко о второй годині на нощ возвіявшу вітру малу, обаче помощну, пустихомся, призвавши на помощ бога, і пловохом даже до полудня простим вітром; таже возвія от страни обаче пловохом, якоже могохом, чрез весь день і чрез нощ; заутра ще, в суботу, септеврія 11, начинающуся дню возшумі дождь аще і помощен, обаче зіло шумен і силен, к тому же помрачися світ облаками і бисть тьма велія, яко не видіхом, камо плисти, к тому блистанія і громи явишася і возлія дождь велик; вітр же без міри силен, і ношашеся корабль, а може і не требі бисть, покриваяйся волнами морськими, вітрило же єдва не роздрашася от великого дменія вітра і єдва не преврати корабля, і всі биша в великом ужасі, просяще бога, да ізбавить от наглія смерті, і уже чаяхом погибнути, обаче бог милостив милуєт призиваюЩих єго. Бихом же в оном мраці і великои фортуні яко час. Таже освітися мало; вітр таков, яков ісперва, і преста дождевноє ліяніє, помалі начать преставати вітр і обрітохмся недалече єдиного острова завращенні воспять і благодарихом бога, яко не принесе корабля на нікакий остров і не розби, бисть-бо тьма велія і не знаяху корабельница, камо правити корабль. Таже сотворися безмолвіє веліє, яко паки не можаще ни мало плисти корабль і стояхом даже до вечера на воді округ обращающеся; заходящу же солнцу возвія вітр аще і странен обаче помощен і пловохом оним чрез всю нощ; заутра же, в неділю, септеврія 12, яко о трех іли четирех годинах на нощ паки сотворися бонаца, яко не могохом плисти і бисть чрез всю нощ. Таже вітр возвія от страни; в понеділок же рано толь бисть буря велія, якоже і прежде; в второк, септеврія 14, рано бисть вітр помощен; таже ін явися противень, яко отнюд не могохом плисти, но убігше в єдин загон острова (понеже тамо в странах турецьких островов много), і вергше котвицю, стояхом, ожидающе погоди, чрез весь день і чрез всю нощ. Заутра же, в среду, септеврія 15, начинающуся дню і по оной непогоді явившуся вітрицю малу і ізвлекохом котвицю от води і пустихомся, обаче не іміхом чрез весь день благополучія, все бо являшеся вітрець іли противен, іли странен, іли аще і прост, обаче зіло мал, іли бонаца, сієсть тишина велія се же, мню, яко гріхов ради наших, іли паче моїх, творимоє бисть; к тому же уже осінноє надхождаше время, в он же море яриться і волнуєтся дозіла і дождеве бувають велиці яко на сем же путі, дознахомся дважди, інді же і снізи являхуся. Якоже уже пловущим нам недалече града Солуня, ошуюю нам бисть земля великая, іменуємая Румелія, яже наченшися тамо от брега морського розширяєтся далече. Тамо видіхом гори великі понад морем стоящія і на них снізи новоспадшіє, облаками окруженніє. Тогожде путшествія видіх прекрасних островов много, на них же не тако, яко на прежних, не видіх не токмо древес, но ніже трави, точію єдин камень, но все древеса і ліски прекрасніє і земля мало камене імущая, но м’яка, точію пісковатая (над землю бо руськую в сем світі ність лучшой к благоплодію плодов, зем і стран веселійших і краснійших ність, земля воістину благословенная, земля млеком і медом кипящая). Тогда видіх, недалече мимо єя пловущ, і богом благословенную, богом спасаємую, богом соблюдаємую святую Афонськую гору; на єя же ізображеніє ліпо воістину всякому посмотріти, широка бо і кругла вся стоїть на морі на ню же з моря смотрящи, зриться яко остров єсть, обаче ність остров, понеже от єдинія страни прилучена єсть брегу земному, к ней же і морем, і землею, аще кто хощет, дойти может, морськія бо жильці кораблями, земнії же ногами іли коньми приходять на поклоненіє, верха єй зріти не могохом, понеже до половини в облацех; повіствують же, яко вліті зриться, но імати снізи всегда наверху. Тамо аз от острова Хіо іміх наміреніє плисти, но, розміщенія ради смерті усопшого сопутника моєго отця Рувима, не возмогох обрісти кораблеця, того ради, обрітій корабль, к пресловутому граду Солуню пловущий, всідох і аз, слишах-бо, яко от града Солуня три дне хожденія сухим путем к Святой горі, того ради іміх надежду в бозі дойти тамо, желаше-бо душа моя зіло поклонитися оному святому місту, прекрасному іночеському жилищу, понеже не могох дойти к Ієрусалиму, убожества ради моєго. Тогда же пловущи видіх многоє множество риб морських великих, імєнуємих дельфінов, превращающихся сімо і овамо попред кораблям. Пути бяше от Хіо к Солуню водою миль 400; єже аще благополучен вітр, за два дні з нощми припливають, ми же (понеже время осінноє), пловохом цілую седмицю, в четверток бо от града Хіо отплихом, в четверток же другій, септеврія 23, приплихом к пресловутому граду Солуню.








МОНАСТИР СЕДМІИНАДЕСЯТЬ, СВЯТОГО ПАНТЕЛЕЙМОНА


Пришедшу ми в монастир руський єще прежде вечерні, узріхся з іноки, от моєя страни сущими, і привітвовахся з ними, і ради бихом друг другу, і прияша мя з любовію, Яко странна, благодарствующе за толь великія труди і за посіщеніє, і молиша мя, да пребуду з ними вкупі в монастирі, іли, аще ні, то поне замедлю нікоє время. Аз же любве ради їх замедліх тамо три дні і ходяще по вся дні на правило церковноє, поюще і чтуще з ними вкупі, і довольни биша мною, і видіх чин їх в церкві і трапезі такожде, яко і в прочіїх монастирех святогорських, а не тако, якоже вся інако творять в своєй землі, на Русії. Чин же їх єсть таков, якоже слишал єси прежде в монастирі первом, болгарськом. Монастир оний не велик, обаче ліпотен, якоже і прочії, бяше строєнієм, нині уже обітша, понеже Много літ пуст стояше і не бяше даже доселі кому оного снабдівати. Сидить же на місці паче всіх монастирей краснійшом і вишшом, на самом верху гор, на місті равном, на землі м’якой і плодоносной, камене не імущой, іли зіло мало. Токмо лісом окружен великим, в нем же древес до ізбитка довольно і к паленію і діланію ручному, найбольше тих, іже плод приносять к яденію і іному употребленію, яко то древеса каштановіє, бобковіє і прочії. Церков тамо ліпая, якоже і в прочіїх монастирех сі єсть, верху покров ціновий імат, внутр же подножіє мраморноє з пестротами і іконописанна от глави до ногу, токмо зіло ветха і порозсідася на многих містіх, к тому же ність тако устроєнна іконами, кандилами і лампадами, якоже інді; убога бо єсть, і не імат что откуду взяти і не обрітаєтся ктитор іли досмотритель єя. Трепеза такожде і пространна, і ліпо внутр списанна іконами святих. Воду імат сладку і здраву, . текущую же і почерпательную. Словом рещи, довольно ізрядна і на красном місті стоящая обитель, токмо зіло нища і убога, яко єдва з нудею воскормляєтся. Аще бо і много імат землі под своєю властію, і села іміяше, якоже свідительствують грамоти старинніє, но нині чужда рука владієт, понеже ність тамо кому простерти язика, ні рук в снабдіваніє оних добр, строїтелі бо іли ігумени все биша чужди, іли от греков, іли от болгаров, от Русі же ні єдин бисть (якоже слишах); понеже тамо от Русі мало приходять, іли аще і приходять поклоненія ради, то паки біжать воскорі, яко дивіє серни от тенета. І віру ми іми, істинну бо ти реку, благий читателю, яко наша Русь не токмо тамо, ні в коєм іном святія гори монастирі не может долго пребувати, разві кто подражаєт Іовлему терпінію. В нашой-бо страні іноки в монастирех аки святіє в раю пребувають в всяком довольстві і безмолвії, не трудящеся ні о чем, токмо своєм спасенії, понеже тамо імуть села і подданніє, іже вся потребная монастиреві соділовають. В горі же Афонськой ничтоже от сих імущії, в руках турецьких суще, іноки труждаються денно і нощно, роботающе з ізліянієм нота; днем копающе землю і творяще лозіє винограда, і всівающе зерно пшенично, ім же питаються; нощію же труждаються о спасенії своєм, — і того ради російщики біжать оттуду воскорі, яко ненавикоша труда земледільного. Тамо же інако жити не может, понеже єдиним трудом і себе всяку требі удовлетворити, і от турка откупитися, єму же многія дають деньги, да не ізгнанні будуть, понеже тамо ліпотою єсть іноком райськоє жительство. Тамо в монастирі руськом обрітох тогда четири токмо, іже пребувають законники: два от Русі, а два от болгаров і ігумен болгарин бяше. Імуть свою мельницю і ніколико скитов, от їх же мало користі взимають, і питаються, якоже могуть і якоже їх господь управляєт. Тамо аз любве ради руських іноков і сожалінія ради осиротілой, убогой обителі, премедліх три дні. Таже пойдох к монастирю іному.








МЕРТВЕ МОРЕ


...Пребувающу же ми тамо многи дні, іміх многоє тщаніє і попеченіє, како бих могли видіти місто Содома і Гоморра 5, іже отстоїть толико єще далече за монастирем, колико монастир от Ієрусалима, сієсть четирма часи пішехожденія. Бяху же пришли в той час от града, з монастиря патріаршего ініє четири іноки, от них же бяше єдин знаменит протосингел і благодітель мні, о нем же вишше пред писах. Той убо сам наять двох ефіопов, провожденія ради, і согласившеся нас п’ятерица, отідохом ноеврія двадесять осьмого числа. Облекошажеся оніє 4 іноки в послідняя і зіло худая рубища, яко ні розбойнику хотіти взяти, бояху-бо ся да не како будуть напаствуєми от арапов; аз же в тихжде ризах, в них же присно хождах, біх, не жалія лишитися їх. Ідохом тогда все горами і долинами, ідіже древа і води ничтоже, трави і билія мало, прочеє же все каменіє обрітаєтся; обаче ідохом многими равними роздолами, ліпу і м’яку без камене землю імущим, ідіже аще би ініє люди жительствоваху, многіє би сімена всівати і виноград плодити могли, нині же вся пуста суть. Єлико даліє шествовахом, толико на нисхождахом; єгда же приблизихомся к послідним горам, тогда узріхом воду, велію в долготу і широту, ідіже прежде бяше Содом і Гоморра. Тогда зіло тяжестним і неудобходимим путем спуст тившися вниз глубокой зіло долини, помежду ужасними каменними провалинами і вертепами проходяще, дойдохом тамо.

Місто Содома і Гоморра каково нині. Вода оная єсть пространная, найпаче же в долготу, і зриться аки нікоє превеликоє озеро, єже іменуєтся тамо от греков Νεκρα υαλαδδα сієсть Мертвое море, того ради, яко от умертвія людського бисть, єгда бо Содом і Гоморра з окрестними своїми гради пожренни биша огнем, і земля пожре я, от того времені оста вода. Море же іменуєтся того ради, понеже яко в морі вода сланая єстественні єсть, тако і тамо, і єще паче сланшая і зіло горка, яко токмо палець омочивши і на язик возложивши, яки лютійшой нікой яді человік стерпіт ти не может: смердить пожарищем і отчасти сіркою не токмо она, но і бреги іздалече окрест єго. Брег же далече нероздільно в єдин біл камінь ізліяшася і далече внутр мілкіє суть, яко на п’ятнадесять іли двадесять сажней, но токмо тамо, ідіже ми посіщахом, на прочіїх же містех ніже брега мало імат, но от края абіє бездна неізміримая і гори високіє каменніє окрест обстоять. Вода, аще і біла видом зриться бути, но не світла і нечиста і акиби блатом возмущенна; імат же верху себе нікую сласть іли ситость, аки єлей, в дробних каплях показующуюся і плавающую, і не стоїть тихо, аще і в найтишайшоє время, но всегда шумить і малими волнуєтся пінами і превращаєтся в подобіє кипящого котла, обаче горячесті не імат, токмо малу теплоту. Тамо ні риба, ні інно что живет і ниже рождаєтся, токмо солі много, от води ізливаємой на брег і оставающей между каменьми в ямицях (от нея же собирающа арави продають і всі ієрусалимняне оную ядять), яже от слонца верху води собираєтся в єдино, якоже тонкий лед от мраза. Біла єсть, аки сніг, а слана сице, яко равна єй в світі необрітається. Кораблями, ні ладіями тамо когда плавають, ниже мощно єсть, понеже розваряєт і псуєсь в малом времені, ниже что от одежди мити кто может, понеже поядаєт і гноїть вся, токмо к митію тіла єсть здрава і помощна, понеже всяку сверб і красту снідаєт, ідіже ефіопи мимоходяще всегда миються. Тамо мо замедлихом яко 2 часи і вящше, ходяще по брезі і созирающе. Тогда на сухом брезі обрітахом от землі ісходящую малим теченієм воду, смердящую злі, юже єдва мимо іти возмогохом. Стоїть же тамо на єдином місті близ брега ліс мал, древо листвієм подобноє кипарису родящ, густ же, понеже при нем множество веліє трості рождаєтся, трієх человік мірою високой і нижшой, того ради понеже місто єсть зіло низькоє і воднистоє. Много же суть істочников малих, сладкую воду імущих, іже толь бистрим і кріпким теченієм ісходять, яко не просто по землі, но аки кипящі, в гору струю возносять. Обрітох же тамо между лісом і тростієм єдину ріку узьку і мілку, такожде сладку воду імущую, между каменьми текущею толь бистро, яко з нуждею бродити в ней, ідіже суть нікаковії рибиці і інообразнії раки, яковії в морі рождаються. Ісходить же ріка она з-под гор, от Ієрусалимськой страни стоящих, ніції же повіствують, яко з-под самого Ієрусалима начинаєтся, наконець (якоже самовидці бихом) впадаєт в оноє Мертвое море, рекше в озеро Содома і Гоморра. Случижеся тогда видіти вепра дикого, ізшедшего от ліса на брег, єго же хотяху ефіопи убити, но не постигнуша, сокрися-бо воскорі і к тому не явися. Тамо мало между древесі препочивахом, яко полчаса, і снідохом по окруху хліба, таже михомся всі в морі Мертвом, хотяще іскусити і увидіти єстество і силу води оной, ідіже многа познахом чудесна.

Какова сила Мертвого моря? 1) Яко вода кріпко слана єсть і гірка, і сице люті ясть все тіло, яко нуждно стерпіти, обаче сверб, кроста і ініє прищавки і вся нечистота на тілі погибаєт от нея, 2) Видіх тамо древеса, в воді стоящіє і касахомся їх, іже суть дебелі і високі і наченши от корене до половини стоять в воді, прочеє же верху зряться іздалече, суть же сухі і ні листвія ничтоже на себі імущіє, толь же кріпкіє, яко два вкупі возлазихом на ня і ничтоже сокрушися. Не вість же нікто же, садовніє ли і лісовіє бяху древа, обаче, что і како любо буди, мало о том іспитаніє. Се великого удивленія достойно, яко чрез толь тисящніє віки волею божією, стоять кепоколебимі і не согнивають в такой лютой воді, і донеліже їх касаєтся вода, дотолі каменною чудесні обростоша кожею. Не токмо же тії, но і прочії древеса, при брезі стоящіє, їх же касаєтся вода, усушищася і каменієм обрастоща, і нині на всяк день обрастають, чесому аз много удивляющися, взях з собою от каменей тих і солі, яже тамо рождаєтся. 3) Єже єсть многому недоуменію приличноє і чудесі, яко вода она потопитися іли понрути іли погрузитися человіка не оставляєт, самі бо іскусихом достовірні, єгда михомся в ній, ідіже ні гребущихся нас, ні движущихся, но легших розпростертима руками і ногами, аки сосуди празніє ношаше, і лежахом, аки на постелі м’якой; не могуть-бо понрути ні ноги, ні руці человіка наниз, якоже в іних сладких водах єстественні то дійствуєтся, і не научен плавати часто на глубині утопаєт. Таможе не тако, но человік, наченши от брега, токмо может іти по землі донелі же висота єго, аще же начнет даліє в глубину поступати, яко касатися устнам єго воді, тогда абіє от земля горі насилієм воздвигаєт нозі і носить верху себє человіка, аки доску плавающого. Єгда же ізийдохом от води, бяху тілеса наша побілені і аки мукою потрушені солію, і созирающеся друг другу сміяхомся, таже омившися в сладкой воді, облекохомся в ризи своя. Обаче посліди, даже чрез три дні і вящше, бяше слана кожа на тілі моем, чесому аз зіло чудихся і благодарствовах господеві, яко сподоби мя видіти толь неізреченная єго дійствія. Море Мертвое в долготу протяжеся много, єго же конця на брезі стояще не видіхом, широта же от всіх стран зрится, окружаєма високими горами, найпаче же гори зіло високіє стоять обонпол води. Осязаєт же міста всего окрест сімсот миль морських, сієсть італіянських (якоже согласно повіствуєтся в людех). Бяхом же ми тогда недалече, яко осязаніє ока, от конця второго, стоящего от Іордана, і видіхом на Мертвом море аки рису іли нікую черту, ідіже вода з водою сопротивляєтся. Повість же такова о том проходить, яко Іордан-ріка, яже впадаєт в море Мертвоє, великую часть проходящи єго, к тому прочеє престаєт от теченія своєго і погубляєт конець, і не вість ніктоже совершенно; інії бо глаголють, яко морем Мертвим пожираєм, кончаєтся на оной предпомяненной черті, другії же глаголють, яко под землею ідет і за Мертвим озером во пустині паки виходить і ідет своєю струєю. Та і множає тамо увідавши, мислихом єще пойти к Іордану, іже такожде три іли 4 часи отстоїть от моря Мертва, но ефіопи не хотіша повести ні (мню) боящеся, да нікако увидані будуть от начального своєго і казними, понеже на Іордан єдин раз в год весь народ, вкупі з хадзіями, і то за поплащенієм ходять, і тако прочеє отложихом на іно время. Тогда наловивше раков в воді сладкой і препочивше мало, возвратихомся тогожде дне преклонушуся слонцю на запад, тимжде путем паки во монастир, богу нас сохраняющу невредних і безпакосних.








О ПРИШЕСТВІЇ МОЄМ К ВЕЛИКОМУ І ВЕЗДІ ПРОСЛУТОМУ ГРАДУ ЄГИПТУ


Пришедши аз в великий град Єгипет 6 і не відущи (яко странен і нищ), гді главу поклонити і обитель обрісти на нікоє время, молях всещедрого бога, да попечется о мні грішном. Ідох же в метох к іноком гори Синайськія, сієсть в двор їх, в нем ізшедши от монастиря іноці потреби ради в Єгипет іли в іну страну, грядуще чрез Єгипет, тамо препочивають ніколикі дні, ініє же всегда сидять, ради послушанія монастирського, яко то пшениці ради, єлея, сира і прочіїх вещей, яко вся на пищу, на потреби монастирськіє от Єгипта купующе, посилають тамо. Пришедшу же ми в метох і сущу тамо на то время архієпископу гори Синайськія, іменем Іоаникію, абіє ідох к нему і привіствовавши єго по достоянію, сказах єму наміреніє і вину, коєя ради прийдох в Єгипет. Отвіща ми, яко аще би кто тисящі істощал, не может нині пойти в гору Синайськую: не токмо бо страннії, но ниже ми своїх іноков прекормити, ниже отсюду послати тамо, се же того ради, яко ми не могуще прекормити ефіопов, ізбігохом всі іноці нині в Єгипет, токмо оставихом малих числом, ради церковного правила, да обитель святая не опустієт. Єже бисть істинно, в то бо время слишашеся от всего народа, яко арави путь заключиша к монастирю і невозможно єсть нікому пойти. По ізволенію убо архієпископа, дадоша мні єдину келію к обитанію на время вні метоха, з купцями гречеськими, ідіже замедлівши дній ніколико, ходих всякого дне к іноком на трепезу і питахся от них. Вопрошах же посліди вторицею і третицею архієпископа, аще мощно єсть мні не лишитися оного святого поклоненія, отвіща ми паки, яко невозможно єсть отнюд нині, донеліже не примиримся паки з ефіопи і отверзется монастир, а єже когда то будет, ми не можем відати, іли по ніколицех місяцех, іли по ніколицех літех; тожде ріша і прочії іноці. Тогда аз прискорбен бих зіло, недоумія, что творити, понеже возвращатися в отчество кромі сего поклоненія, толь многія благодатію божією посітивши святіє міста, зіло почально ми бисть, ожидати же паки, не відущи конця времені і како і откуду би питатися, і істощаніє на путь іміти, зіло неудобно мняшеся бути. Прочеє возвергох на господа печаль мою, да той мя, якоже сам вість, препитаєт, положивши в умі своєм, яко аще єсть воля божія желаніє моє ісполнити, он вся добрі промислить о мні. Случившужеся тогда бути в Єгипті святійшому патріарсі Александрійському Козмі, і хотящу оттуду ізийти в Рахит, желах прияти от него благословеніє. В єдин убо от дній ідох в двор патріарший і, угоден час получивши, удостоїхся єго святую лобизати десницю і прияти благоеловеніє, купно же і собесідовати, іже мя вопроси: кто єсьм і откуду, і чесо ради прийдох в Єгипет, яже вся аз вкратці ізвістих. Зжали же ся о мні, яко в толь далечайшій страні прийдох найпаче же в нищеті сій і не мій, гді глави приклонити, совітова мні, да сотворюся от него інок і пребуду з ним вкупі, мні же на то не преклоншуся, остави мя і рече, яко в гору Синайськую неудобен єсть проход, но аще імаши наміреніє премедлити нікоє время в Єгипті, ожидая угодного времені поклоненія твоєго, сіди зде в дворі моєм і кормися вкупі от трапези інок моїх, донеліже ти єсть угодно; даде же ми і писаніє общеє к всім християном, єже мя миловати, і сам от своєя десниці даде ми милостині. Аз же сподобивійся таковую восприяти от него благодать, прилад к ногам єго і святійшую єго облобизавши десницю, благодарствовах до зіла. Препоручи же мя своїми усти іноком, їх же остави малих числом в дворі своєм, ради управленія церкві і християн. Сказа же в день недільний поученіє к народу гречеським діалектом ради греков, іже тамо обрітаються много; купно же при боку єго стояше і толмач, іже, яже слишаше от уст святійшого патріархи глаголемая словеса, абіє таяжде к арапом християном арапським язиком толковаше. По поученії же всім людем, в церкві сущим, общеє розрішеніє прочте. Таже в утріє ізийде от Єгипта, з многою честію провождающу єго духовному собору і всему кліру церковному. Тогда архієпископ Синайськія гори примирися з святійшим патріархом, понеже прежде между собою распрю нікую іміяху. По отшествії убо святійшого патріархи остахся аз в Єгипті, в дворі єго з прочіїми шоки, пищею і питієм питаєм довольно, якоже в дворі родившого мя отця, і обитах тамо, ожидающи день от дне угодного времені путшествію моєму, в гречеськом поучаяся язику, славях же і благодарях бога і великого благодітеля моєго, святійшого патріарха александрійського Козму; труда же і діла чуждого нікакового же не іміх, разві токмо на свою потребу, токмо іноки сотвориша мя на время трапезаром, їм постилах і ізмітах трапезу і сам купно з ними ядях, якового послушанія аз сам паче хотіх, нежелі они. Любяху же мя іноці всі, патріарха ради, понеже мя оним любезно вручи, і препровождах дні благополучно і сотворих многих себі знаємих і другов, з ними же, а може хотіх, свободою ходих в Єгипті і розсмотріх всю красоту, величество і строєніє града, єще же вся чини і обичаї народу єгипетська, єже послідуєт в описанії Єгипту.








О ВЕЛИКОМ І ПРЕСЛОВУТОМ ГРАДІ ЄГИПТІ


Єгипет єсть град зіло ветхий, не зданієм, но літи, єще бо прежде рождества Христова і прежде Ветхого закона, Мойсеєм данного, бисть; із него же ізведе пророк божий Мойсей люд ізраїльський, сієсть жидовський, свобождши от роботи фараонові і преведе їх чрез Чермноє море, о чесом ясно і пространно пишется в старой Біблії, в книгах Ісхода; самоє же видініє паче слуха увіряєт; вні бо града суть многіє гори, яже не суть єстественні, но чрез толь многіє времена народ, в Єгипті обрітающійся, змітающе своя доми і стогни і вергающе вні града, сотвориша гори от смітія. Відати же подобаєт, яко Єгипет розділяєтся на два іменованія: Єгипет іменуєтся вся страна єгипетськая і Єгипет іменуєтся град; град паки Єгипет іменуєтся двогубо: Єгипет ветхий і Єгипет новий, єже єсть град ветхий і новий град, убо ветхий, іже прежде бяше, в время жидовськоє, нині зіло обітша, стіни же і доми падоша многі, обаче ність вовся розорен і пуст, но і нині народ обитаєт, найпаче же от християн много; новий же град мало от ветхого єсть отдален, в нем же князі і вельможі великіє і багатіє купці і многоразличен народ обрітаєтся, і о сем Єгипті слово моє предлежить. Єгипет єсть слово еллінсько, єже проісходить в словенськом і латинськом язиці, простим же язиком римським іменуєтся gran Cairo, турецьким — Мисир і арабським — Мауар. Єгипет стоїть на ровном, веселом і добром місці, над рікою славною Нілом, яже великіє користі творить в страні той, токмо кріпость, то єсть замок, на височайшем от града місці, при горі рекомой, яже прежде не бисть тамо, но в время святійшого патріарха — александрійського Герасима — бившу нікоєму уничиженію на віру християнськую, мольбами єго і всіх християн, найпаче же за моленієм єдиного богоугодного і добродітельного мужа, сапожника суща от Александрії, повелінієм божественним подвижеся от міста своєго іздалече і прийде тамо, о чесом несумінно і достовірно в історіях пишет і нині неотмінно в Єгипті народ повіствуєт і от каменія гори оной храми, палати і вся зданія строяться. Тамо доми ініє от родимого камене, ініє же от плинф суть зданніє строєнієм, високим і ліпотним, много чардаков і окон імущіє, ради прохлажденія, понеже зіло тепел і неудоб стерпим край єсть.

Найпаче же капища турецькая і палати благородних мужей і отвні довольно ліпотні, найпаче же внутр зіло красні, верху позлащені іли цвітами ізписані, низу же іскусним художеством различними мрамори упещрені і драгими одеждами послані, яко міста плюновенію ність. Тамо обичай єсть ходити босима ногами внутр домов, понеже чисто восходи і нисходи ізмовенні суть. Улиці тамо мало обрітаються широкі, но все узкіє, і домов строєніє тісноє зіло, яко к многим домом вход точію єдин, ідіже обитають п’ять іли шість господаров вкупі з женами і дітьми, єдині низу, а другіє горі; се же множества ради народу, населшогося тамо, таковая єсть тіснота. Обрітаютьсябо самих токмо капищ турецьких, якоже повіствуєт народ, до шестисот, домов же числа нікто же вість; народа же толь много, яко всяк день не токмо на базарі, но але в всіх і малих стогнах градських розминутися нуждноє єсть; не токмо же в дні, но і в нощі много людей обрітаєтся, понеже тамо всі в один час нікогда же не усипають, но інії в дні труждаються, інії внощі, найпаче вещі к яденію і питію внощі ділають. По стогнах же кандили зажженні чрез всю нощ горять, да не преткновенну імуть стезю, ходящії внощі; тому же і злий человік абіє познан і уловлен буваєт. Обичай бо єсть тамо нощію проходити дозорцем стогни градськії, злочинцов ради, іже єгда нікоєго уловить, але і малійшоє знаменіє імущого к злу, абіє на стогні, кромі всякого суда, в главу усікаєтся; сего ради тамо весь народ з великим страхом і опаством нощію ходять. Обрітають же ся в Єгипті многая капища турецькая, пространна і велика і ліпо зданна, імущая вні, на версі глави возвишеніє, їм же би зіло прилично бути церквами християнськими, але би токмо було ізволеніє божіє. Улиці градськіє ні суть посланні каменьми, якоже в іних странах, но імуть землю єстественную, і начальнійшії суть чисті і помітаємі на всяк день, ніції же обрітаються полні смітія і нечистот. Се же отчасти, яко народ ефіопський варварськ і небреглив, отчасти же, яко тісно людіє обитають, ність бо града большого в всей турецькой землі, паче Єгипта, чесо ради італіяне, ізкусивши і розсмотрівши многіє гради і етрани, повіствують общеє слово сице: tre paeze bono tropo grande gran Cairo di Siria, Milano di Lombardia e Parizo di Franza, то єсть: три на всей вселенной градове большії народом і протяженієм суть: Єгипет в Сірії, Медіолан — в Ломбардії, в італіянськой землі, і Париж — в французькой. В Єгипті обрітаються людіє различного рода, различной віри і различного язика, яко-то: турки і араби, аще і єдиноя віри суть, такожде греки і араби православнії християне, іже імуть церквій 3: первая святителя Христова Николая і сія єсть в новом граді і єсть двопрестольная, вторая святого великомученника Георгія в Єгипті ветхом, і сія єсть в монастирі, в нем же убогіє інокині, немощніє стариці і біднії сироти обитають і пищу імуть от милостині християн. Тамо обрітаєтся ікона пресвятія діви богородиці, яже пренесенна єсть от Венеції єдиним купцем, повеленієм і откровенієм єму бувшим в сні, 1727 году. Третяя церков єсть пресвятія богородиці, і та єсть весьма пуста, ниже врат, ні затвора, ниже какового-либо внутр украшенія імущая, обаче і тамо на всяку суботу літургія буваєт ради усопших, понеже тамо тілеса їх погрібаєма бувають. Храм убо той довольно єсть пространен в висоту, в долготу же і широту, і познаваєтся, яко іногда зіло ліпотен бяше, і зіло же ветх єсть, обаче число літ урозуміти нуждно єсть, понеже письмена і подписанія вся отрошася, точію ім’я святійшого патріархи александрійського Григорія, о чесом ність ізвісно, аще ли в время єго созданна, іли обновлена бисть. Обрітаєт же ся в церкві той образ пресвятія діви, от глави до ногу на древі списан, держащ на руку Христа господа, зіло обетшалий, о нем же повіствують, яко в время гоненія на християни закопаша в землю в церкві, купно з кандилом запаленним; посліди же, опустівшей церкві і многим літом прешедшим, впаде в недуг велик властелин єгипетський, іновірен сій, і єгда не можаше от врачев ізцілитися, бисть єму явленіє в сні; да повелить откопати образ он і от кандила да помажется і здрав будет. Єже сотвори без закоснінія і обрітоша ікону з кандилом незгасшим, і помазався больний, а абіє (о великія благодаті твоєя, мати божія!) ізцілі і здрав бисть, і от того часа даде паки в область християном церков оную. Обрітаються єще в Єгипті римляне, іноці же і мирськії і церков імуть дві: єдину в новом, а другую — в ветхом Єгипті. Літургісають же і в предреченной опустілой церкві, таможде і погрібаються не токмо французи, венеціани і гішпани, і консул французький іже обладаєт іми. Обрітають же ся в Єгипті енглези і консул їх. Суть паки армен множество, і церков свою імуть і патріарха. Обрітаються єще нікії християне єретики, іменуємі копти, сієсть обрізанці, іже і крестяться, і обрізуються, і многих прочіїх єресей держаться, і тих суть множество в Єгипті, і церков їх обрітаєтся число немало: імуть же своєго особного патріарха і себе з ним за православних бути і патріарху своєму достойно александрійський престол держати мнять і проповідують. Гречеського же патріарха і всіх купно з ним за неправославних бути почитають. Обрітають же ся тамо і жидов много і свою такожде синагогу і жилище особно імуть. Многоє же множество турков странних от Константинополя, Анатолії і от іних великих градов і островов морських обрітаються тамо; но арабов без числа суть, тамо бо їх род і отчество єсть. Єгиптяне не імуть іной води к питію, токмо всі піють от ріки Ніла. Єгипет єсть славен множеством купцев, различними і драгими товари, понеже єсть пристанищем торговцев, от Індії возвращающихся. Єгипет великіє користі імат от Ніла-ріки і от Чермного моря, начало убо єго совокупляєтся з окіяном, конець же отстоїть от Єгипта три дні хожденія землею, ідіже єсть пристанище, рекомоє Сувез. Возвращающемя убо купці кораблями от Індії чрез окіян, проходять чрез Чермноє море і приносять в Сувез ливан, смирну, перець, кинамонь і прочая аромата і коренії благоуханная, такожде сосуди драгії фарфорнії і інії многоціннії вещі; приносять же кофе, іже рождаєтся в Ємені, над Чермним морем, яже страна не в власті турецькой єсть, но особно. То убо вся вещі приносяться чрез море Чермноє, даже в Сувез, а оттуду по землі в Єгипет; от Єгипта жа на Чермноє море посилаєтся риж, пшениця, фава, сочиво і вся ядоміє вещі, яже тамо оскудні суть. Се Чермноє море коль велію користь приносить Єгипту. Немалоє добро і Ніл-ріка творить, яже розливаєтся на всяк год і наповняєт, і тогда копають людіє рови і напаяють вся поля єгипетськіє от сладості ріки, толь бо сладку і здраву воду імат, яко на островах ріки тростіє рождаєтся, сок сладок імущоє, от него же ділають цукор. Єгда же напояться поля і ріка іспадет, тогда сіють пшеницю, риж, боб, сочиво і прочая, яже вся благословенієм божіїм толь угобзаються, яко всей Аравії от Єгипту ізобиловати, тако бо много рождаєтся рижа, яко в наших странах жита іли пшениці. Товари же вищереченнії ідуть от Єгипта Нілом-рікою в Білоє море, а оттуда в всю турецькую страну і прочіє. Кораблецов і ладій, яже на ріці Нілі путшествують, суть многоє множество, непрестанно бо ініє от Александрії, інії от Рахита, іні от Дамяти приходять в Єгипет, ініє же от Єгипта возвращаються тамо. Єгипет, аще і под державою єсть султана турецького, обаче не весьма єму покоряєтся, токмо дань даєт єму, і паша, іже обладаєт Єгиптом, наставляєтся от Цариграда. Обаче паша тамо недолго господствуєт, єдин бо другого низлагаєт; той лучший, іже кріпчайший, єдин бо другому от господій не покоряєтся і єдин з другим дом на дом брань творить. В Єгипті пляц іли базар, іли торжище великоє зіло єсть, на нем же безчисленноє множество народу на всяк день обрітаєтся, і комори купечеськії зіло тісно устроєні суть. Істинні же рекше, весь град торжищ ісполнен ідіже в всіх стогнах низу комори, верху єдині на других палати високо строєніє суть, в них же окон і чардаков множество, ради прохлажденія суть. Верху же всіх домов єгипетських, аки комини іли столпи устроєнніє, в ня же і дишет вітр і проходить в всяк келії зданій, даже до низу, і прохлаждаєт обитающих, і се єсть зіло нуждно і потребно тамо, понеже ради тісних улиць і високих зданій не может вітр дихати внутр домов, інако же би не мощно було жити народу, ради горячесті солнечной. В Єгипті вода продаєтся, аще і ріка при боці єсть, понеже от домов, воскрай ріки стоящих, самі людіє почерпають воду, а іже внутр града далече обитають, не могуть на всяк день ходити к ріці, но суть на то особніє человіці — водопродавниці іже почерпають міхами кожаними от ріки воду і, возлагающе на верблюди, приносять в град і продають; іной же води к питію ність, понеже страна та єсть слана, і аще обрітаються тамо клядязі в всяком дворі, но в всіх слана вода обрітаєтся, єю же токмо сосуди омивають. Імуть же в Єгипті іскопан ров, їм же ріка, в время умноженія води входить внутр града і тогда на малой ціні воду продають. Суть же в многих дворах господських стерни, то єсть ями, в подобіє кладязом созданні, яже тогда купующе наполняють і піють до года. В Нілі-ріці риби довольно различной. Начало же ея єсть от єдиного озера іли ями рекомой Заїра, яже обрітаєтся в Хабесії, і єгда убо яма та воскипить і умножаєт воду, тогда і Ніл много розливаєтся в широту і многі користі творить обитающим людем при нем. Проходить же чрез всю Ефіопію, і нижає Єгипту розділяєтся на три часті: часть течет во Александрію, часть в Рахит, часть в Тамят, наконець, впадаєт в Білоє море. В Єгипті обрітаєтся древес садовних много; помаранчов, лимоній, родій, найпаче же от фиников; оградних плодов тамо веліє ізобиліє взимі і літі. Хліб, єлей, сир, масло, кофе і вся вещі, яже в пищі, на малой ціні продаються, вино же і горілка скупо, понеже от Білого моря приходить, а не тамо ділаєтся. Сребра тамо ізобильно обрітаєтся, і удобно тамо может человік обагатіти, найпаче же уміющ художество, на всякого бо художника зіло тамо добрі єсть. Єгипет на четири імен розділяєтся: первоє іменуєтся Єгипет, ідіже обще весь народ обитаєт і торжища начальнійшая суть. Тамо убо і церков гречеськая, і синайський метох, і двор святійшого патріарха александрійського обрітаєтся, в нем же намісник єго з іноки, іногда же і сам купно обитаєт; тамо і аз пребих вся дні замедленія моєго в Єгипті. 2) Кріпость іли замок, і стоїть особно на місті внеском і іменуєтся Кале, ідіже аз множицею ходих: тамо імуть армати і прахи. Тамо обитаєт паша і прочії начальници; тамо суди дійствуються і глави осужденних посіцаються; тамо монета іли пінязі мідніє, сребряніє і златіє ділаються, єже сам своїми очима видіх. Обрітають же ся тамо і донині єще палати фараона і Іосифа Прекрасного 7, іже суть нині пусті і розорені. Фараонових убо палат зіло гордоє і високоє строєніє, от великих каменей, і внутр познаваєтся, яко позлащенні бяху. Тамо же недалече обрітаються останки єдиного зданія великого, ідіже нині торжище єсть; тамо суть столпов много єдинокаменних, толь великих, яко чудитися всякому зрящему на ня, како і каковою силою толь велія тягота камене подвизащеся і здашеся, толстота бо їх, яко трієм человіком об’яти, в висоту же шість іли седм сажній суть, єже не вість нікто же, что бяше, но мнить ми ся, яко дом судилища бисть іногда, в нем же дійствовах уся суди в время царствованія фараонова. Обрітаються же тамо внутр кріпості і палати Прекрасного Іосифа, іже іногда царствоваше в Єгипті і в них обиташе, іже також де пусті суть і падоша, токмо дві стіні стоять, на них же смотріти зіло ліпо і удивительно єсть, понеже насажденні суть позлащенною і различно цвітною муссеєю і маргаритним чрепієм, то єсть перловою матицею; не простим же художеством, но сице хитрим і іскусним, яко землю цвіти разніє, древеса, плоди, птиці і прочіє вещі ізображенні суть. Таможде внутр Кале єсть кладязь Іосифов, єго же аз посіщах і соглядах; ізобразити же іли описати совершенно, якоже єсть в себі, веліє мні єсть неудобство, понеже таковой вещі нігди інді не случашеся ми видіти. Кладязь оній розсудним умом і мудрим совітом єсть сотворен; обаче хитрость копанія єго нуждно єсть із’явити, понеже вся в землі єсть і ничтоже от вні зриться. Обаче аз розсудному уму описую і начертаваю сице: кладязь оній не імат нікакового притворного внутр зданія іли стін, но в самой єстественной землі, в м’яком камені єсть ізкопан на четири угли, равно в ширину і долготу, яко на четири сажні і вящше, глубок же без міри. Окрест убо того кладязя єсть путь копан, аки улиця іли пещера, іже іногда бяше даже до конця глубини, нині же точію до половини, ідіже в стінах кладязя окна суть просіченні, ради просвіщенія, обаче мало подають світа, во глубині суще, но нужда єсть сходити з огнем, якоже і аз снійдох. Тамо работници приставленії низводять вниз воли, запрягають їх в колесо, хитросні учиненноє, їм же горі воду тягнет от дна кладязя даже до половини і зливаєтся в єдину яму, а оттуду верху кладязя іними волами, подобні запряженими, витягаєтся вон сосудами, на вервах повішенними, інако бо зверху даже донизу єдиним влеченієм верв неудобно досягнути води ради великой глубини. От верхніх убо волов даже до вторих суть нисхожденія степеней 200, якоже аз сам ізмірих, а оттуду ниже мало вода зриться. Повіствують же тамо труждающіїся роботници, яко єще вящшая половина єсть вниз, нежелі оттуду горі. Вода же ність сладка, но мало слана, обаче в нужду без бідно питися может. І се о двох частех. 3) Іменуєтся ветхий Єгипет, о нем же пред рекох, яко тамо обрітаєтся монастир гречеський святого великомученика Георгія і церков пресвятія богородиці, такожде монастирець законников римських і три церкві коптських, от них же в єдиной обрітаєтся єдин дом мал внутр землі, в нем же (повіствуєтся от християн) обиташе пресвятая діва богородиця з Христом, ізбігши із Ієрусалима, даже до умертвія Іродова; таможде єсть і місто купелі, ідіже омиваше пречистая владичиця Христа-спасителя. Между новим і ветхим Єгиптом єсть високий каменний канал устроєн, їм же от ріки даже до Кале течет вода: стоїть же на столпах наподобіє моста. Четвертоє місто Іменуєтся полако, котороє отдільні мало от града стоїть, воскрай брега річного. Тамо суть палати краснії і великіє і садов ліпотних много суть. Тамо індукта і торговоє поплащаєтся. Тамо комор і імбаров под палатами множество суть, в них же торговці слагають своя товари. Обаче вся та міста предреченна, але і особнії імені імуть, но вся єдин Єгипет бути Іменуєтся. Недалече от Єгипта, обон полріки Ніла, суть рукотвореніє гори, а от греков нарицаєміє піраміди, іже суть четверограничнії; всякая границя на стоп 74, висота же їх єсть на стоп п’ятсот. Между іми же три височайшіє суть і іменуються гори фараонові, понеже фараон, сущи древле царем єгипетським, своїм іждивенієм созда, мислящи суєтная, якоже повіствуєтся, да імат прибіжище тамо, внегда би случилося божіїм попущенієм розлитися ріці до зіла і потопити вся поля єгипетськая. Єще же вісно буди, наконець, і се, яко в Нілі-ріці, горі далече от Єгипта, на єдином місті обрітаються змієве, іменуєміє крокодили наподобіє ящурки сущіє, з четирма ногами, обаче великіє, якоже білуги іли осетри, і могуть жити в воді і на землі; на время бо в воді суть, на время же ізлазять на брег между сладкоє тростіє і ядуть є, іли препочивають в них; аще же случаєтся, то і человіка снідають. Вісно же буди, вконець, і се, яко в Єгипті в церкві гречеськой двома язики чтется правило церковноє: гречеським і арабським; гречеським убо іноки, арабським же попи мирськії. Імуть же чин церковний в чтенії і пінії, і в служенії ліпотен, тако присутствующу патріарху, якоже і без присутствія єго. На літургії же божественной всегда два апостола і два євангелія чтуться, гречеські і аравійські, разві інако случаєтся в повседневіє, єгда єдва кто приходить к церкві; в празники же господськія, богородичні і іних нарочитих святих соборноє служеніє буваєт і по дві літургії; ранняя і позняя, подобні і по вся неділі. Іноці синайськії приходять в церков патріаршую служити служби божой по вся неділі і празники, понеже в своєм метоху церкві не імуть, токмо часовню прежде іміяху, но бувших сваром между іми і патріархом александрійським Козмою, отяша турки і сотвориша свой мечеть. Та убо і тім подобная аз увидівши, видівши же і слишавши і твоєй любві, тщательний читателю, вкратці написавши, соверших богу благодареніє, рік 1727, сидящи в предреченном дворі патріаршем в великом і славном граді Єгипті.








О МОНАСТИРІ с. ПАНТЕЛЕЙМОНА, ЩЕ ОБЩЕ ОТ ВСІХ ІМЕНУЄТСЯ РУСЬКИЙ


Монастир сей обще тамо от всіх, от греков, сербов і болгар, нарицаєтся руський, не яко от руських царей создася, но яко руси тамо ізначала, іли, паче рекши, російськіє іноці, чрез множество літ жительствоваху і їм обладаху даже до 1735 года. Послідиже умалившимся російським монахом, єгда стало невольно їм входити з своєго отчества в чуждії страни, взяша єго в власть свою греки і до днесь їм обладають, росом же іли сербом, іли болгаром отнюд в нем жити не попущають, боящися, да нікого благословно єго возьмуть в свою власть, аки древнюю свою обитель. Єще же і того ради нарицашєся руський, яко древніх царей руських милость і призрініє больше к сему показовашеся, нежелі к іним, їх же хрисовули тамо видіх єще хранимі. Созда єго в честь святого великомученика Пантелеймона Лазар, князь сербський, іже і в святих посліди почтеся за добродітельноє і богоугодноє своє житіє, і дарова єго в житіє іноком російського язика, сербського і болгарського; найпаче же російськії людіє ізначалу любяху в нем жительствовати. Повість тако ужасную слишах от сербов і болгаров і многолітні живущих росов преданную, о чесом греки слишати не хощуть, глаголющи, бути лож. Іногда, древле, уже в царствованіє турецькоє, російським іноком в монастирі сем владіющим і іним тогожде язика, гречеським же под началом у них сжительствующим, обличиша роси греков за нікоє творимоє беззаконіє (о чесом не літ єсть писати), они же, больше числом сущі і не терпівши срамоти і обличенія, сице наущенієм демонським воз’яришася на них і сицеву брань велію сотворивши междоусобную, яко нечаянно на них нападши, всіх заклаша до єдина, аще і от них многі заклашася. Прочії же, іже осташа, боящися внішней казні, убігоша в страни незнаємі і оставиша монастир празден, іже стояше пуст чрез множество літ, і употребляху землі і ліса єго, і прочіїх стяжаній інії монастирі і всяк, кто можаше. Таже, по времені, многі собравшися руси, паки вселишася в он і обладаша їм чрез сто літ і больше, даже до предреченного года 1735. Аз бо сам свідитель вірен єсьм, понеже єще в первом моєм прибутії в Святой горі сей, літа 1726, пришедши в сей монастир і пребувши в нем время довольно, обрітох ніколико іноков російських, і пініє їх, і чтеніє слишах, о чесом, ради віроятія, зри в первом моєм кратком описанії Святия гори. Аз же обрітши тамо немало іноков російських, воздержного і богоугодного житія, сім і овамо по горах скитающихся, і от труда рук своїх зіло нуждно і прискорбно питающихся, і от всіх презираємих, соболізновах о них, яко лиси язвини імуть і птиці гнізда своя, роси же не імуть гді глави приклонити на толь прекрасном, уєдиненном і іночеському весьма житію приличном місті: ібо в монастирях гречеських не могуть обшитися ради несогласія язика і правила, і нравов, з серби же і болгари ради предписанних благословних вин. Аз же їх утішах, єлико могох, і благою надеждою будущого впреді о них смотренія божія, і мздовоздаянієм вічним, єже їм готуєт в небесі, і яко временем вся преміняються і паки к первому состоянію, іногда же і к лучшему, возвращаються. Греки же на русов вину полагають, глаголющи, яко суть непостоянні і нетерпеливі, і ліниві. Непостоянні, понеже обикоша часто странствовати і преходити от страни в страну, от міста на місто, і от монастиря в монастир, і от скита в скит; нетерпеливі же, понеже не обикоша на себі іго турецькоє носити і дані великії їм на всяк год давати, которії не могуть інако поплащатися, точію повседневним трудом і прошенієм милостині в мирі; ліниві же, понеже не хощуть землі монастирськой ділати, ні нив орати, ні виноградов копати, ні маслин собирати. Ібо в Росії чрез подданних християн, всім тяжестним ділам творимим, в великом довольстві і покої іноці жительствують, в Афоні же, кромі труда повседневного, жити не мощно, єже не терпящи, біжать, а може хощуть. І многажди оставиша монастир безлюден, дані же туркам непремінно на всяк год подаваємой, приведоша єго к крайнему оскудінію, єго же видівши греки празна, населишася в он, да не вся опустієт. Сею убо греки против русов благословною виною осіняють предписанную історію і природную свою хитрость, Монастир сей отстоїть от предписанного Ксенофа трема часи хожденія, от моря же часом єдиним, а от Кареї же і Протата двіма часи. Обрітаєтся же в полгори, сієсть между висотою гори і брегом моря, єлико бо єсть розстояніє от моря к монастирю, толикоє і от монастиря к верху; но создан єсть на місті равні і здравом, і веселом, і зіло уєдиненном, і безмолвном, при сіножатех і водах ізобильних, іже точаться в монастир іздалече, ринвами іли жолобами древ’яними, от вишніх гор сіверних, понеже от востока і сівера імат гори вишше себе, от полудні же і запада нижше себі. Вода же от двох міст приходить. Єдина лучшая — к питію і другая худшая — к умовенію сосудов, к напоянію винограда і к прочіїм ділам потребним. Єсть же четвероуголен, но не весьма равностінен, ібо боліє протязаєтся от сівера на полудень, нежелі от запада на воеток; не можаше бо боліє простертися от запада, ради потока, близ стіни по камені текущого, от востока же, ради холма високого, близ стоящого. Імат же под властію землі благой довольно і ліса ізобильно, в нем же всякоє древо рождаєтся, найпачеже премножество великих і красних древес каштанових, от них же довольні себі тертиці ріжуть і других попущають і оттуду прибуток взимающи, на інії потреби монастирськії істощевають. В лісах же суть і гриби довольні, і келій на дванадесять і больше ізрядних, при істочниках водних, на различних містіх, зіло безмолвних. Врат імат два в углі сіверном — внішнії і внутрнії, і внішнії суть желізом покровенні по древнему обичаю, ради находящих іногда варвар, при внутрніх же вратіх пирг каменноздан і кріпок, і висок. Пред врати же єсть мосток древ’ян чрез поток, і об он полпотока пред врати вертоград, з келію вертоградаря, якоже зді мощно от сей хартії урозуміти, на ней же начертах монастир сей, якоже зриться з приходу от страни сіверной і западной. Тамо і ігуменськая келія, іли, паче рекши, скевофілакова в стіні сіверной, над внутрніми, при предреченному високому пиргу, в нем же хранять сосуди церковнії і книги, і хрисовули. Тамо недалече, в углі сіверном, і гостиниця, в стіні же полуденной пекарня, поварня, ключня і трапеза; стіна же западная полна єсть келій іночеських, високо і ліпо, до трієх рядов зданних. Стіна же восточная бяше празна, кромі келій, ібо ветхості ради падоша і вся розоришася. Монастир же убог сій, сили на іміяше воздвигнути я, паки, ожидающи, донеліже откуду бог єму пошлет руку помощи, ібо аще і не под великим долгом бяше, но скудності ради своєй, і оттого свободитися не можаше; к тому же не нужда єму больше келій созидати, ібо живущії в нем іноці, греки бяху малочисленні, яко десять і дванадесять, келій же тамо бисть довольно, яко на двадесять. Всі же бяху трудолюбиві і тщаливі о монастирю, найпачеже скевофілак, муж благонравний і смотрительний, і в время єго в лучшоє благочиніє і силу прийде обитель сія, о чесом аз радовахся і похвалих їх тщаніє, аще і греки биша, і руським обладаша стяжанієм, противо правди; ібо тщаливі строїтелі утверждають монастирі, нетщаливії же розрушають. Монастир сей аще і об’ятієм стін менший єсть от предписанного Ксенофа, обаче подворіє імат пространноє і равноє, і веселоє. Ізрядна же на нем і церков, з главою єдиною і покровом долгим олов’яним, в честь святого великомученика Пантелеймона созданна, з двіма папертьми і преддверієм, і внутр вся іконописанна іконописанієм зіло ізрядним нікоєго прослутого древняго живописця, іменуємаго Панселина. Імат же і хорос, і світильники, і іні утварі, но вся худа і убога. Єсть же розположенієм крестообразна, помост єя мраморен прост; зряться же знаменія, яко бяху на нем пестроти различні, но в время запустенія розрушишася. Висоту імат ізобильну, широти стеленій двадесять, долготи же двадесять два. Четирма столпами поддержиться, високими яко на два сажні. По два от них бяху ціломраморні, другії же два зданні; но і храм весь на многих містіх розсідася ветхості ради. Суть же і в олтарі, за іконостасом, четири столпи меншії, такожде мраморнії. І се, воістину, удивительно єсть, каким образом тамо привлекоша толь тяжесні мармори на толикоє високоє горноє місто і от землі неудобоприходноє.

Первая паперть, сієсть внутрняя, двіма столпами марморними білими поддержиться, високим на полтора сажня, долготи імат степеній дев’ять, широти же четирнадесять. Внішняя же паперть меншая і, кромі сих, преддверіє. Врат тамо суть п’ять, два в предней паперті, западнії і сівернії, єдині же в внутрней паперті, западнії, і два в стіні западней самого храма, побочнії малі і великії посреді, зіло художестним преплітанієм і тонким художеством древнім ізсіченні з многими словенськими надписами, такоже великими буквами ізсіченнії і, ветхості ради, єдва чтомия, которії подробну, по чину обрітающіїся, зді описую ради тщаливого і читателя, і слишателя, да отсюду познаєтся і древность обителі, і ветхость врат, і ревность древніх благовінних мужей. Оная убо врата суть розділена на дві часті; на десной убо часті, в крузі, ізрит єсть плавними прекрасними письмени надпис сей: «Отверзіте мні врата правди»; на лівой же часті, в подобном противу сего крузі: «Сія врата господня, праведнії внійдуть в ня». Ниже сих, на єдиной часті, архангел Гавриїл ізсічен, а на другой — богородиця благовіствуєма і мало даліє, за архангелом — Давид, а за богородицею — Соломон; нижає же сих такожде два круги, подобнії вишшим. На правом убо крузі ізрит єсть надпис сей: «І вшед в ня і узрю, что речет мні господь»; на лівом же сей: «Якоже речет мир на люди своя і на преподобния своя». Нижає же сих, на десной часті: «Слава святій, єдиносущній і нерозділимой тройці», і прочая до донця ізрита; на лівой же: «Страстотерпче святий Пантелеймоне, моли милостивого бога», і прочая до конця. Нижає же сих, на десной часті, ізрито: «Ізволенієм отця і сопоспішеством сина, і совершенієм святого духа». Противу же сего, на другой часті: «Совершися діло сіє в дні благочестивого деспота Юрга сербського», і паки нижає сих, на десной часті: «В літо 6060, місяця септеврія, при ігумену ієромонаху Арсенію»; на лівой же часті сія: «Христу раб, в іноціх таха, послідний Антоніє», і сіє посліднеє, мниться бути, подписаніє імені самого майстра, сочинившого врата. Оноє же реченіє таха єсть гречеськоє, может бути, древле от сербов употребляємоє, от всегдашнего з ними сочетанія іли сожитія, іли частого собесідованія; знаменує же аки би в словенськом діалекті, ім же реченієм подписавшийся являєт своє смиренномудріє, рекшибо в іноціх таха, іли аки би в іноціх розумієся, сієсть недостойних в іноціх, іли недостойний іменоватися іноком, котороє реченіє таха і до днесь в горі Афонськой добродітельні пустинножителі гречеськії в подписах епистолій своїх часто употребляють. Сія убо достохвальная врата сице ветха, учерненна і червми розточенна бяху, яко єдва з великим трудом предреченні надписи возмогох собрати, от коїх мощно помислити, коль древле велію ліпоту храму тому являху, єгда ісперва новоізсіченна і позлащенна, і различними цвітами упещренна бяху. Кромі же соборного сего храма, іногда тамо слишахуся бути параклисов, сієсть малих церков, шість, но вся розоришася і падоша. В время моєго тамо прибитія, єще два обрітахуся кріпкого і ліпого зданія з глави, єдин в углі восточном монастиря, на пиргу, імущий верх покровен оловом, другий пред великою церковію, з верхом, чрепицею покровенним. Прочіїх же зданій монастирських покрови суть кріпкі, по древ’яних каменні, сієсть от дщиць каменних, по общему святогорському обикновенію. Бяху же тамо, якоже слишиться, і книги многі, печатнії же і древнії рукописні славенськії, в прибитіє же моє тамо малочисленні обрітошася, нікії точію правильні і отечники, но і тії готові бяху продати гречеськії тамо живущії отці. Мощі же тамо древле обрітахуся многі, во время моє точію сії: глава цілая с[вятого] мученика Пантелеймона; часть задняя глави з чрепом і плотію от виї святого мученика Єрмолая; к тому же і іні часті малі: часть святого Харалампія; часть с. мученика Кирика; часть праведного Іосифа Обручника, часть от мира с. великомученика Димитрія, і інії частиці незнаємих святих. Хрисовули же, сієсть царськії грамоти, словенськії тамо видіх многі, яко на п’ятнадесять. Хрисовул на паргамині з червленним подписанієм сицевим: «Драгаш і Константин брати, благовірнії деспоти сербськії». Іний хрисовул, подобний, на паргамині, тих же братій Драгаша і Константина. Іний хрисовул на паргамині — особливий, з подписанієм єдиного точію самого Константина. Іний на паргамині з подписом багряним сицевим: «По милості божієй, благовірний і христолюбивий господин Драгуслав і сине єго Дабижив і Константи». Іний хрисовул на паргамині з подписанієм чермним сицевим: «Деспот Іоанн Углеш». Іний хрисовул на бумазі — Стефана, царя сербського, подписан багряно сице: «Стефан в Христі, благовірний цар сербський і гречеський, дан года 6857» (1349). Іний другий, подобний, тогожде Стефана. Іний третій на паргамині — тогожде Стефана; дан тогожде предписанного года. Іний третій на паргамині з восковою печатію — тогожде Стефана. Іний паки четвертий на паргамині — тогожде Стефана, іли іного, з багряним подписом сицевим: «Стефан, в Христі бозі вірний цар Сербії і Романії».

Іний на паргамині — гречеський, царя Андроніка, дан літа 6820(1312) з сицевим червленним подписом: «Андроник в Христі бозі вірний цар і самодержець гречеський, Палеолог». Кромі же сих, видіх дві грамоти на паргамині, царя російського Івана Феодоровича 8, єдина з печатію, а друга без печаті, может бути, что погубилася. Третія грамота на паргамені царя російського Івана Васильєвича 9, писана літа 7060 (1552). Єще же суть тамо грамоти на паргамині і патріархов сербських з черними подписи. Отсюду мощно урозуміти, како сей монастир древле ліп і славен бяше, і от какових царей почитаніє і благодіяніє іміяше. В присутствіє же моє зіло убог бяше і ніоткуду руку помощі іміяше, точію от трудов своїх і от прошенія милостині от общих ближніх християн, іже под ігом турецьким. Обаче іміяше под властію землі благой і ліса довольно, яко на два часи прехожденія в долготу і на два такожде в широту; єще і вні Святия гори причасні метохи, з нивами і елеонами, і тими снабдівашеся. Далече же, яко за час хожденія, на брегу морськом імат і арсенал, і кораблі малі, і мрежі, і млин з вертоградом і келіями на потребу свою. Тамо бяше отдревле создан і пирг висок і кріпок, з пушками, якоже і в прочіїх монастирях, но іли от множества літ, іли от трясенія землі пол обвалися, і пол єще стояше. Дозді о монастирю руському с. великомученика Пантелеймона; прийдім по чину і к прочіїм.




Василь ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ СТРАНСТВОВАНІЯ

Вперше надруковано у вид.: ПЂшеходца Василія Григоровича-Барскаго-Плаки-Албова, уроженца кіевскаго, монаха антиохійскаго, путешествіє к святым мЂстам, в ЕвропЂ, Азіи и АфрикЂ находящимся, предпринятое в 1723 и оконченное в 1747 году, им самим писанное, нынЂ же на иждивеніи его свЂтлости князя Григория Александровича Потемкина для пользы общества изданное в свЂт под смотреніем... Василья Григорьевича Рубана. Спб., 1778, XII+ 796 с. Цього ж року книга була передрукована в Клинцях у друкарні купця Д. Рукавишникова (XII+804 с.). Книга В. Григоровича-Барського видавалася ще у 1785, 1788, 1793, 1800 і 1819 рр. Видання В. Рубана було недосконалим, текст піддавався скороченню і редагуванню. У 1885 — 1887 рр. здійснено нове видання записок В. Григоровича-Барського у чотирьох томах: Странствования Василья Григорьева-Барского по святым местам Востока с 1723 по 1747 гг. Изданы Православным Палестинским обществом по подлинной рукописи под редакциею Николая Барсукова. Спб., 1885, ч. І. 4 + XVI + 428 с.; Спб., 1886, ч. II, 4 + 380 с.; Спб., 1887, ч. III, 4 + 417+4 с.; Спб., 1887, ч. IV. 4+326 с. Це видання відзначається науковим підходом до літературної і мистецької спадщини видатного мандрівника і письменника.

«Странствования» В. Григоровича-Барського зберігається у відділі рукописів ЦНБ АН УРСР.

Уривки з I і III томів «Странствованій» В. Григоровича-Барського подаються за виданням 1885 — 1887 рр.

1 Бескиди — система гірських хребтів у Карпатах.

2 Кошиці (Кошіце) — місто у Східній Словаччині.

3 Етна — діючий вулкан у північно-східній частині острова Сіцілія.

4 Флорентійський собор — скликаний папою Євгенієм IV у 1439 — 1442 рр., на якому зроблено спробу об’єднати православну й католицьку церкви під зверхністю папи римського; Серед православ-

них єпископів, що підписали акт з’єднання церков, був київський митрополит Ісидор. У 1472 р. православна церква розірвала Флорентійську унію.

5 Содом і Гоморра — давньопалестинські міста на західному березі Мертвого моря, зруйновані землетрусом. За біблійною легендою, жителі цих міст погрузли у гріхах і розпусті, за що були знищені вогнем, посланим з небес. Врятувався тільки праведний Лот з сім’єю. У переносному значенні — хаос, безпорядок, розбещене життя.

6 ...великий град Єгипет — Каїр.

7 Іосиф Прекрасний — за біблійною міфологією, улюблений син Якова і Рахілі, проданий братами у єгипетське рабство. Після тривалих пригод він став помічником фараона, фактичним правителем Єгипту.

8 Іван Федорович — очевидно, великий князь рязанський в 1430 — 1456 рр.

9 Іван Васильович. — Йдеться про першого московського царя Івана IV Васильовича (Грозного) (1530 — 1584).






Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.