‹‹   Головна         Див. текст Острозького літопису





Юрій МИЦИК

ОСТРОЗЬКИЙ ЛІТОПИСЕЦЬ


[Острозька давнина. — Львів, 1995. — Т.1. — С. 69-73.]



Справжня назва літописця, який висвітлює події Історії України XVI — першої половини XVII ст., здебільшого Волині та Галичини, звучить так: „С кройники Бельского речи потребныі выбраны ест“.

Теперішню назву пам’ятки (умовну) дав М. М. Тихомиров, який у 1951 р. видав одну з її редакцій 1. На сьогодні ми встановили існування трьох редакцій літописця (у чотирьох списках).

1. Редакція, в якій охоплюються події з 1500 до 1636 р. Вперше її виявив М.М. Тихомиров у відділі рукописів Державного історичного музею в Москві (тому ми назвали її Музейною) і саме він уперше опублікував цю редакцію. Пізніше її перевидав київський історик О. А. Бевзо 2 на основі більш досконалих правил передачі тексту пам’яток української мови доби феодалізму, з розгорнутим історичним коментарем. Однак О. А. Бевзо користувався застарілою методикою дослідження, розглядав пам’ятку ізольовано від інших українських літописців, не врахував навіть друкованих редакцій Острозького літописця, поверхово розглянув джерельну базу пам’ятки тощо і через це неправильно подав історію походження Острозького літописця, характеристику зафіксованих у ньому історичних концепцій 3.

2. Харківська редакція, яка представлена двома списками. Назву для неї ми дали за точнішим списком, виявленим у Науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка в Харкові 4. Цей список уміщено наприкінці рукопису, де основне місце займає український хронограф 1-ї редакції, або, як неточно подавали раніше, „западнорусского“ 5. Рукопис стюрено між 1622-1649 рр., а Харківський список Харківської редакції охоплює події 1500-1621 рр. Інший список теж є додатком до українського хронографа 1-ї редакції, списаного „рабом Божим Змитром“ 1636 р., але з важливим механічним дефектом: у нього немає початку. В збереженій частині розповідь починається описом подій 1537 р. і так само закінчується 1621 р. Рукопис містився у збірнику з колекції Тихонравова (№ 408), який зберігався в Рум’янцевському музеї у Москві (тепер Державна бібліотека Росії). Пам’ятку, що розглядатиметься у цій статті, опублікував С. Розанов у 1915 р.6

3. Скорочена редакція, яку використав А. С. Петрушевич, а повністю опублікував під назвою „Крехівська кройніка“ А. Крижанівський у 1904 р.7 Тут висвітлюються події з 1497 до 1649 р. „Крехівська кройніка“ входить до збірника, укладеного між 1628-1649 рр. з рукописних та друкованих матеріалів. Збірника стисло описав Я. Гординський 8, а „Крехівську кройніку“ коротко розглянув І. П. Крип’якевич 9. Проведене нами дослідження пам’ятки показало, що вона є скороченою редакцією Острозького літописця, причому близькою до Харківської редакції. Хоча цінність Харківської редакції в обох списках, без сумніву, вища, однак деякі читання скороченої редакції краще зберегли текст оригіналу. Ця редакція була створена, очевидно, таким чином: невідомий редактор зробив для пам’яті виписки з українського хронографа 1-ї редакції і його додатку — протографа Острозького літописця; внаслідок цього утворились дві частини. В першій вміщено події від „Створення світу“ до смерті князя Костянтина Василя Острозького у 1608 р. Для нас важливішою є друга частина, що охоплює події 1497-1615 рр. (ядро пам’ятки) та 1646-1649 рр. і містить авторські приписки упорядника „Крехівської кройніки“ за 1646-1649 рр.

Для зручності далі будемо вживати скорочення: О. л. — Острозький літописець, X. — Харківська редакція пам’ятки, Муз. — Музейна редакція.

Зіставлення списків усіх редакцій безперечно доводить, що X. редакція є ранішою, ніж Муз. Вона краще зберегла текст оригіналу пам’ятки, який не дійшов до нашого часу. Це видно з того, що X. редакція точніше передала текст головного джерела О. л. — „Хроніки Польщі“ Мартина та Йоахима (батька й сина) Бєльських, яка вийшла друком у 1597 році. Так, у X. редакції під 1527 р. зазначається, що папа римський дав викуп імператорові Карлу V в „300 000 корон“. Це відповідає інформації Бєльських, у той час як Муз. редакція згадує лише про 300 „корон“ 10.

Які ж найсуттєвіші розходження між X. та Муз. редакціями? Найголовніше те, що Муз. містить величезне доповнення про події 1622-1636 рр., а також чималі вставки в основну частину, зокрема під 1610, \70\ 1611, 1616, 1619 рр. Оповідання богословського характеру, яким закінчуються списки X. редакції (під 1621 р.), вміщене наприкінці і в Муз., але вже під 1636 р. Події ж від 1500 р. до початку XVII ст. передані в Муз. стисліше, ніж у X. редакції, інколи не так докладно. Отже, є всі підстави вважати, що ці зміни були пророблені автором Муз. редакції. Інший варіант, за яким X. редакція є скороченням спільного протографа-ориґіналу, неможливий з таких причин. Передусім пам’ятка, представлена X. редакцією, є цілісним оповіданням, яке узагальнює події військово-політичного характеру, що відбувалися на Волині, з певними матеріалами щодо подій загальноукраїнських, литовських, польських, російських, молдавських, турецьких. Це переважно дуже лаконічні звістки на зразок: „Тогож року (1577 — Ю. М.) кроль Стефан дал Подкову козака во Лвові стяти“. Муз. редакція чітко поділяється на дві частини: 1) 1500-1621 рр., 2) 1621-1636 рр. — між якими є суттєва різниця у стилі, концепціях тощо. Якщо в першій частині, яка в основному збігається з X. редакцією, виклад має загалом світський характер, то у другій головну увагу автора привертає доля української Православної Церкви. Звістки стають дедалі ширшими, знаходимо навіть кілька самостійних оповідань. Нарешті, звістки, що їх було запозичено з хроніки Бєльських, ближче стоять до неї у списках X. редакції, ніж Муз. Крім того, списки X. редакції приєднані до 1-ї редакції українського хронографа, який зберігся повністю. У збірнику ж, до складу якого входить Муз. редакція, вціліло лише три статті з хронографа: „О взятии фрягами Царьграда 12 апреля 6712 года“, „Ис книги глаголемые криницы письменная от государств римских князей“ і „Летописец полский“.

Визначивши коло звісток, творчо опрацьованих автором Муз. редакції, можна висловити кілька припущень про його особистість та історичні погляди. Цей невідомий редактор — автор Муз. редакції працював, за всіма ознаками, в Острозі. Як очевидець, він пише про події, що відбувалися в Острозі (пожежа 1604 р., буря 1614 р., містичні видіння у замковій церкві в 1619 та 1636 р. та ін.). Очевидно, редактор якийсь час був ченцем монастиря св. Георгія в Любартові або ж належав до оточення ігумена цього монастиря, „дозорці“ православних монастирів Любартовського повіту Кирила. Про це свідчить підвищена увага до Кирила, розповіді про його будівництво православних монастирів на Волині у 1604, 1610-1611 рр. Усього вставлено три оповідання про Кирила“. Відомо, що Кирило підтримував контакти з багатьма культурними діячами України першої половини XVII ст.“ Серед них бачимо Івана Бережанського, протопопа Острозького, а згодом і київського, який віддавав чимало сил захисту православ’я. У 1636 р., коли власники Острога силоміць запроваджували унію, він змушений був покинути Остріг і перейти до Києва, де й помер у 1642 р. З Києвом Бережанський підтримував зв’язки і раніше. Зазначимо, що про Бережанського є схвальні висловлювання в доповненнях Муз. редакції, де значне місце відводиться й Києву. Той факт, що Муз. редакція уривається на подіях 1636 р., разом з іншими наведеними аргументами свідчить на користь того, що автор Муз. редакції був близьким до Бережанського і перейшов до Києва разом з ним.

Невідомий редактор Муз. редакції з підвищеною увагою ставився до православних представників знаменитого князівського роду Острозьких, що помітно навіть у дрібницях. Так, коли в X. редакції читаємо: „Александр...Триполь облегал“, то автор Муз. редакції додав від себе: „Александр..., син князя Острожского“ 13. Костянтин Острозький мав репутацію, і небезпідставно, оборонця православ’я й оборонця русинів-українців 14, отож автор Муз. редакції наводить під 1608 р. цілий панегірик князеві, т. зв. „похвалу“.

Автор Муз. редакції — безперечно, людина духовного сану — надав літописцеві релігійного забарвлення і провіденціалістичні тенденції. Якщо в першій \71\частині — спільному ядрі усіх редакцій — йдеться переважно про події військово-політичної історії, а також про явища природи, стихійні лиха, то в другій характер повідомлень істотно міняється. На перший план виходять звістки церковно-історичного характеру, а повідомлення світського характеру різко скорочуються. Але у своїх додатках, особливо під 1621-1636 рр., автор Муз. редакції виступає як обдарований письменник-полеміст, борець проти унії й католицизму.

Публіцистичні мотиви особливо виразні в оповіданнях про діяльність Київського митрополита Петра Могили, про виступ полочан у 1623 р., внаслідок якого було вбито полоцького уніатського архиєпископа Йоасафа Кунцевича, про „гонительницю православ’я“ княгиню Ганну-Алоїзу Острозьку, відступника від православ’я Мелетія Смотрицького й особливо про князя Корецького (під 1616 р.). Князь, згідно з літописним оповіданням, яке багато в чому збігається з дійсністю, потрапив до турецької неволі, був вирятуваний з неї православними ченцями, за що обіцяв їм великі гроші і навіть маєтності. Проте зрадив обітницю, прийняв католицизм і, по суті, насміявся з православних ченців, яких ще й було страчено за допомогу втікачеві. Та не оминула за це Корецького „помста Божая“; новий похід проти Османської імперії закінчився невдачею і сам Корецький тоді загинув: „тілько пошол первий раз на турка, зараз пойман і безвісти згинул“ 15.

Політична спрямованість згаданих звісток очевидна: звеличити православ’я, боротьбу українських православних проти католиків та уніатів, засудити керівників католицько-уніатського табору. Не випадково автор Муз. редакції розповів і про козацько-селянське повстання 1630 р., і видно, що з прихильністю дивився на нього.

Не так чітко вдається змалювати особу автора X. редакції, яка, власне, й становила первісне ядро Муз. До того ж у лаконічних звістках цієї частини рідко дається оцінка якихось подій чи осіб. Зазначимо насамперед, що текст X. редакції чітко поділяється на 2 частини: 1) 1500-1592 рр.; 2) 1597-1621 рр. Якщо перша частина ґрунтується в головному на „Хроніці Польщі“ Бєльських, то у викладі подій 1597-1621 рр. автор спирався здебільшого на власні спогади, свідчення очевидців. С. Розанов вважав, що автор пам’ятки використав Київський літопис 16. Уточнимо, що треба мати на думці третій і четвертий фрагменти т. зв. „Літописця второго“, покладеного в основу публікації літопису, якому його видавець В. Б. Антонович дав умовну назву „Київський літопис“ 17. На перший погляд, ця подібність може бути пояснена тим, що обидва користалися з одного джерела — „Хроніки Польщі“ Бєльських, вибираючи звістки до історії України. Однак збіжність і послідовності звісток, той факт, що увагу авторів привертають одні й ті самі, інколи малозначущі, події, а також їхні спільні помилки суперечать такому припущенню. До того ж Острозький літописець, зокрема в X. редакції, як і Київський літопис, містить і такі ідентичні повідомлення, які або взагалі відсутні у Бєльських (див. про голод 1569 р., таємничі письмена і пошесть 1598 р., польсько-молдавську війну 1600 р.), або ж передані у праці Бєльських в іншому вигляді 18. Таким чином, є всі підстави вважати факт спорідненості між обома пам’ятками доведеним. Важко, однак, сказати, котра ж пам’ятка стала джерелом для іншої. Найбільше ймовірно, що тут було використано спільне джерело, і цього ми торкнемося нижче.

Розглядаючи повідомлення 1597-1621 рр., можна отримати певні дані про особу автора і час створення X. редакції. Помилки в деяких повідомленнях (наприклад, під 1592 р.), плутанина (про події 1605 р. йдеться після розповіді про події 1606 р., про події 1609 р. — після подій 1608 р., події 1611-1614 рр. описуються після розповіді про подію, яка датована 1606 р.) свідчать, що працю над літописцем розпочато не раніше 1615 р. Привертають увагу останнє повідомлення X. редакції 1621 р., в якому йдеться про приїзд Єрусалимського патріарха Феофана в Україну, і велике оповідання з покликами на італійського хроніста Цезаре Баронія про розходження між православним і католицьким догматом віри з проблеми походження святого Духа. Це оповідання дисонує з іншими звістками: впадає в око зміна стилю, а сам сюжет мало в’яжеться з попереднім викладом. Видається дивним, чому автор редакції — особа, без сумніву, світська, яка так любить писати про війну — ані словом не згадує про Цецорську битву 1620 р. та Хотинську війну 1621 р. — події європейського масштабу, які. мали винятково велике значення і для Речі Посполитої, і для України. Пригадаймо, що й основна частина скороченої редакції О. л. (Крехівська кройніка) уривається на подіях 1615 р. Все це, на наш погляд, можна пояснити лише тим, що розпочату не раніше 1615 р. працю над створенням літописця було припинено в 1619 р. Звістка ж теологічного характеру під 1621 р. свідчить про наявність ще однієї проміжної редакції О. л., завдяки якій невідома духовна особа доповнила між 1621-1636 рр. пам’ятку даними про події 1621 р. Ось чому списки X. редакції не можуть бути визнані оригіналами О. л., не кажучи вже про Муз. редакцію. Власне, Острозьким літописцем ліпше називати лише Муз. редакцію, яка містить домінуючу частину звісток (додаток і вставки насамперед), пов’язаних з містом Острогом. Що ж до пам’ятки, яка відобразила події 1500-1619 рр., лежить в основі О. л. і краще збереглася у складі X. редакції, то їй більше відповідає назва Остропольський літописець.

Ми виходили з того, що ця пам’ятка створювалася, очевидно, в Острополі, а не в Острозі. По-перше, Остропіль згадується майже так часто (5 разів), як і Остріг (6 разів). Але ж Остріг був резиденцією і родовим гніздом князів Острозьких, саме тут відбувалися дуже важливі події, які фіксувались і в Бєльських. Досить навести приклад із звісткою про облогу татарами Острога. Під 1577 р. у літописці зазначається: „Того ж року татаре маснії (маслянії, тобто ті, що були на масляну. — Ю. М.) Острога добували і мало не добули, аж князь Василій (Острозький. — \72\ Ю. М.) поєднал ix і частовал в замку і вмісті з людьми їли і пили“ 19. Бєльські датують цю подію точніше: 1578 р.20 Відбилася вона і в інших джерелах, зокрема у групі листів від 17 лютого 1578 р., які було надіслано з-під Острога королеві Стефанові Баторію (авторами цих листів були Мустафа-бей, Мусалла-аталик, Муртаза-ага, Мурад-бей, Али-Гірей, солтан, Газі-Гірей, солтан) 21.

Згадки ж про Остропіль можуть, на нашу думку, бути свідченням про перебування там автора. Це певною мірою стверджує і звістка про заснування Острополя, яку невідомий автор зробив самостійно (у Бєльських цих даних немає). Зазначимо, що тогочасні книжники, бажаючи вирізнити якусь подію, подавали біля тексту примітки, робили відповідні малюнки тощо. Так і тут: на бічному полі написано: „Зри!“, намальована рука, вказівний палець якої спрямований якраз на звістку про заснування Острополя. Інших таких приміток у списках X. редакції немас. Зацікавленість Острополем, таким чином, дає підстави бачити в авторові X. редакції (Остропольського літописця) мешканця цього міста.

Автор був, поза сумнівом, світською особою, правдоподібно, українським православним шляхтичем. Його цікавила насамперед історія Волині, привертали увагу й такі сюжети, як Лівонська війна, російсько-польсько-литовські відносини, боротьба проти аґресії Османської імперії, метереологічні спостереження. Він занотував у своєму творі ориґінальні дані про заснування Острополя, про татаро-ногайські набіги на Волинь 1615-1618 рр. та деякі інші. Його цікавили всілякі дивовижні речі: наприклад, він занотував, запозичивши у Бєльських, дані про народження чудиська-дитини з лев’ячою головою та ін.

Автор X. редакції був послідовним у захисті інтересів свого класу. Це відчувається у трактуванні повстання під проводом С. Наливайка, в якому автор побачив лише руйнівний бунт („в Слуцку и в Мотилеві великие шкоды починил“), у захисті зовнішньої політики Речі Посполитої. Так, в опису втечі господаря Молдавії та Валахії Михая Хороброго (Витеазуала), який зазнав поразки від військ великого канцлера коронного й коронного гетьмана великого Яна Замойського в 1600 р., зазначалося; „яко пес ушол“ 22. Цікаво, що автор вважав Лжедимитрія I („князя Дмитра Івановича“) законним царем Росії, хоча взагалі трактував і його, і Федора Івановича та Василя Шуйських тільки як великих князів московських, а про Івана IV майже не згадував.

Водночас автор виступає як ворог мусульманства, співчутливо пише про боротьбу українського народу проти турецька-татарсько-ногайської агресії. Так, коли Бєльські нейтрально пишуть про смерть турецького султана Селіма I („umarł“), то автор X. редакції подає цю звістку в негативному дусі щодо Селіма I („здох“) 23. Ось чому автор, схильний до критичної оцінки дій уряду Речі Посполитої, дає зрозуміти, що йому не до душі репресії проти запорозького козацтва, яке стояло на передньому краї оборони України і Речі Посполитої. Це відчувається, наприклад, у невдоволенні автора діями Баторія, який на вимогу султана наказав стратити Івана Підкову, активного борця проти агресії Османської імперії.

Слід зазначити, що автор обмежується лише фіксацією подій, уникає їх аналізу, пошуків причинну наслідкових зв’язків між фактами. Отже, як історіограф автор первісного ядра О. л., найповніше представленого X. редакцією, поступається перед автором Муз. редакції.

Варто зупинитися на ще одному важливому аспекті, пов’язаному з історією літописця, а саме на деяких його джерелах. X. редакція, де найповніше зберігся Остропольський літописець, показує, що під час його створення використовувалося якесь літописне джерело. На це вказують і результати нашого дослідження Львівського та Київського літописів, а також літопису Яна Бінвільського. Власне, вже І. Крип’якевич встановив зв’язок між „Крехівською кройникою“ та Львівським літописом і вважав, що тут було використано якесь спільне джерело. Як нам вдалося встановити, близько 20 звісток Львівського літопису мають чимало спільного з О. л., зокрема його скороченою редакцією. Це стосується насамперед звісток, що охоплюють період від середини XVI ст. до 1615 р.

Є й спорідненість між О. л., Львівським та Київським літописами (фрагменти № 3-5 Київського літопису).

О. л. (X. редакція): „1598. Повітрє неслиханноє килко літ на быдло было... Тогож року писмо ся показало на костелах и на школах жидовских и на домах и ни от кого не прочитано“.

Львівський літопис: „1598. По дахах на домах щось писало і падовало на землю, що і люде слыхали, як о землю чим ударив, а по тому скот здихал барзо“.

Київський літопис: „Року 1598. Щось было домы, костелы, вежи, церкви попереписовало над домнимание полское. Тогож року быдло здихало по Подолю и у Руси“ 24.

Проаналізувавши подібні звістки згаданих літописів, а також літопису Яна Бінвільського, дістаємо, на наш погляд, підстави вважати, що на початку XVII ст. в Україні була популярною коротка Галицько-Волинська хроніка, яка охоплювала події XVI початку XVII ст. (не плутати з Галицько-Волинським літописом XII ст.). Вона з’явилася не пізніше 1615 — 1619 рр. s становила собою звід місцевих записів, які стосувалися переважно Волині. Тут йшлося про війни, коронації та смерті польських королів, фіксувалися землетруси, пожежі, комети тощо. Її автор знав також „Хроніку Польщі“ (1597) Бєльських. Зазначимо, нарешті, що цю Галицько-Волинську хроніку використав у написанні зводу (1620), який увійшов до т. зв. Київського літопису, уставник Успенської церкви на Подолі у Києві, згодом чернець Кирило Іванович. Хто-зна, чи не є цей Кирило особою, тотожною Кирилові — ченцеві монастиря св. Георгія в Любартові, про якого йшлося вище. Сподіваємося, що пошуки в цьому напрямку дозволять у майбутньому краще висвітлити історію створення Острозького літописця та його первісного ядра (Остропольського літописця) і взагалі історію українського літописання початку XVII ст. \73\








1 Тихомиров М. Н. Малоизвестные летописные памятники // Исторический архив. — Москва, 1951. — Т. 7. — С. 236-253. Ця Музейна редакція входить до складу збірника історичного змісту, створеного не раніше 1690 р., який зберігається у відділі рукописів (далі — ВР) Державного історичного музею в Москві під сиґнатурою: Муз. зібрання, № 4007.

2 Бевзо О. А. Львівський літопис та Острозький літописець. — Київ, 1971.

3 Детальніше про це див.: Мыцык А. Украинские летописи XVII века. — Днепропетровск, 1978. — С. 10-11,40.

4 Наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка (Харків). — Від. рук. і рідк. книги (далі — ВРІС). — Ч. 819923. — С. 591-602. Цей список повністю опублікований нами у праці: Методические указания к изучению курса „Источниковедение истории СССР“. — Днепропетровск, 1984. — С. 49-60.

5 Текст українського хронографа 1-ї редакції (за іншими списками) було видано ще в дореволюційний час (див.: Полное собрание русских летописей (далі — ПСРЛ). — С.-Петербург, 1911. — T.22. — Ч.2).

6 Розанов С. Кройника 1636 року // Український науковий збірник. — Москва, 1915. — Вип. І. — С. 21-29. Ця редакція займає у збірнику арк. 336-339. Весь збірник списаний однією рукою, а наприкінці є приписка: „Раб Божий Змитро зописал своею власною (рукою — Ю. М.) кройники року 1636, місяца априля, дня 13“. Змитро, згідно з обґрунтованим твердженням С Розанова, був переписувачем, а не автором літописця.

7 Крижановський А. Руська „Кройника“ з XVII в. // Записки наукового товариства ім. Шевченка (далі — ЗНТШ). — Львів, 1904. — Т. 62.

8 Гординський Я. Рукописи бібліотеки монастиря св. Онуфрія ЧСВВ у Львові. — Жовква, 1927. — Вип. І. — С. 271-272. Рукопис тепер міститься у відділі рукописів Львівської бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України під сиґнатурою: МВ 16.

9 Крип’якевич І. П. Літописи XVI-XVIII ст. в Галичині // Історичні джерела та їх використання. — Київ, 1964. — Вип. І. — С. 67-69; Петрушевич А. С. Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. — Львов, 1874.

10 ХНБ ім. В. Г. Короленка. — Від. рук. — Ч. 819923. — Арк. 592 зв.; Бевзо О. А. Львівський літопис... — С. 126; Bielski М. Kronika polska. — Sanok, 1856. — Т. 2. — S. 1041.

11 Бевзо О. А. Львівський літопис... — С. 130-132.

12 Исаевич Я. Д. Новые материалы об украинских и белоруских книгопечатниках первой половини XVII в. // Книга. Исследования и материалы. — Москва, 1977. — С. 151. Зазначимо, що недавно І. Мицько подав у своїй узагальшоючій праці відомості про двох Кирилів, пов’язаних з Острогом та Острополем. Йдеться про „отця Кирили онофрійського“ острозького, який, не прийнявши унії, покинув Остріг. Це і був згадуваний в О. л. Кирило. Другий же, який помер після 1620 р. брав участь у Берестейському анти католицькому соборі 1596 р („Кирило Спаський Остропольський“). У 1620 р. він жив в Острополі („піп Кирило церкви замкової“, що отримав на це право довічного володіння від К.-В. Острозького в 1605 р.). Див.: Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). — Київ, 1990. — С. 95.

13 ХНБ ім. В. Г. Короленка. — Від. рук. — Ч. 819923. — Арк. 597; Розанов С. Кройника... — С. 26; Бевзо О. А. Львівський літопис... — С. 130.

14 Бевзо О. А. Львівський літопис... — С. 131. Варто вказати на одну цікаву деталь, яка характеризує ментальність князя Костянтина Острозького. В його листі до підчашого литовського Радзівілла(?) від 25.V.1579 р. знаходимо такі слова: „Мене відправив пан сват не як поляк поляка, але як поляк русина“ (див.: Головний архів давніх актів у Варшаві (далі — ГАДА у Варшаві). — Ф. „Архів Радзівіллів“. — Відділ V. — №11078. — С. 90).

15 Бевзо О. А. Львівський літопис... — С. 133.

16 Розанов С. Кройника... — С. 21.

17 Мыцык Ю. А. Украинские летописи... — С. 20; Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. — Киев, 1888. — С. 75, 77;

18 Сборник летописей... — С. 75, 77; ХНБ ім. В. Г. Короленка. — Від. рук. — Ч. 819923. — С. 594, 597; Розанов С. Кройника... — С. 24, 26; Бевзо О. А. Львівський літопис... — С. 127, 130.

19 Бевзо О. А. Львівський літопис... — С. 129.

20 Bielski M. Kronika... — T. 2. — S. 1435-1436.

21 ГАДА у Варшаві. — Ф. „Архів коронний у Варшаві“. — Відділ татарський. — .№ 692-698. Виявляється, ординці рухались проти козаків і на шляху вдарили на Остріг, але не змогли його взяти й уклали перемир’я з князем Василем Острозьким.

22 ХНБ ім. В. Г. Короленка. — Від. рук. — Ч. 819923. — С. 577; Розанов С. Кройника... — С. 26; Бевзо О. А. Львівський літопис... — С. 130.

23 ХНБ ім. В. Г. Короленка. — ВРІС. — Ч. 919923. — С. 576; Розанов С. Кройника... — С. 25; Бевзо О. А. Львівський літопис... — С. 128; Bielski M. Kronika... — Т. 2. — S. 1015.

24 Бевзо О А. Львівський літопис... — С 102, 130; Сборник летописей... — С. 77; ХНБ ім. В. Г. Короленка. — ВРІС. — №819923. — С. 597; Розанов С. Кройника... — С. 27. Див.; Ковальский Н. П., Мыцык Ю. А. Украинские летописи // Вопросы истории. — 1985. — № 10. — С. 85-86.












‹‹   Головна         Див. текст Острозького літописwу



Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.