Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





1. «РастЂкашется мыслію по древу»


Одним з «темних місць» у «Слові» є словосполучення «растЂкашется мыслію по древу», яке виступає складовою частиною речення «Боянь бо вЂщіи, аще кому хотяше пЂснь творити, то растЂкашется мыслію по древу, сЂрымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы». Цілий ряд дослідників вбачає тут порушення паралелізму: по землі — вовк, під хмарами — орел, по дереву — мысль, а мав би бути названий якийсь звірок, що швидко бігає по дереву. На таку невідповідність першим вказав М. О. Полевой 4. Згодом дослідники, що розглядають слово мыслію у згаданому словосполученні як описку, запропонували замість мыслію кон’єктуру мысью, розуміючи під цією назвою білку (М. П. Карелкін, В. Ф. Міллер, В. М. Перетц, І. П. Єрьомін, В. В. Мавродін, О. К. Югов, Л. В. Соколова), летючу білку (Є. В. Барсов, І. О. Новиков), лісову мишу, точніше лісову соню (М. М. Єгоров). Однак, як зазначає М. В. Шарлемань, лісова соня не бігає, а досить повільно повзає по корі і гілках дерев, через що дієслово растЂкашется до соні ніяк не підходить. «Соня, як і раніше запропоновані білка та летюча білка, — підсумовує вчений, — є невдалими кон’єктурами» 5, з чим можна повністю погодитися.

На наш погляд, мають рацію ті дослідники, які вважають, що словосполучення «растЂкашется мыслію по древу» не можна відривати від словосполучення «скача... по мыслену древу»: «О Бояне, соловію стараго времени! абы ты сіа плъкы ущекоталъ, скача, славію, по мыслену древу, летая умомъ подъ облакы». На неправомірність такого відриву, а значить і на відсутність потреби у заміні мыслію словом мысію вказував ще О. М. Веселовський 6.



4 [Полевой Н.] [Рец. на кн.:] Песнь ополчению Игоря Святославича, князя Новгород-Северского. Пер. c древ. рус. яз. XII ст. Александром Вельтманом. М., 1833 // Моск. телеграф. — М., 1833. — №7. — С. 438 (примеч.).

5 Шарлемань Н. В. Заметка к тексту «РастЂкашется мыслію по древу» в «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 41.

6 Веселовский А. Новый взгляд на Слово о полку Игореве // Журн. М-ва нар. просвещения. — СПб., 1877. — Ч. 192. Август. — С. 278.



Дослідники, які відхиляють названу кон’єктуру, по-різному трактують «мыслено древо», вбачаючи у ньому: міфічне дерево, яке росло в царстві богів, на небозводі, гілками вниз (А. М. Майков); дерево життя — життя людського роду (П. П. В’яземський); уявне фантастичне дерево (О. О. Потебня); дерево мислі, мудрості (О. М. Веселовський, Є. В. Барсов, Д. В. Айналов); дерево не реальне, уявне, яким є родовідне дерево (І. М. Жданов); дерево пізнання (В. І. Стеллецький, Б. М. Гаспаров); дерево поезії, пісень (В. Ф. Ржига); гуслі (М. Г. Халанський, М. К. Грунський, М. О. Мещерський); лютню (М. В. Шарлемань); книгу (Г. Ф. Карпунін). На користь значення «гуслі» наводиться той факт, що в англо-саксонській поезії арфа називається деревом веселощів (gomenvudu) 7. Гуслі дійсно можна назвати деревом веселощів, але залишається незрозумілим, чому вони — дерево мислі?

Немає сумніву в тому, що в поемі «мыслено древо» і «древо» пов’язані з процесом поетичної творчості 8, зі складанням Бояном тексту пісень. Наводяться навіть рядки, які він склав би про похід Ігоря. У зв’язку з цим ми вважаємо, що вираз «мыслено древо» означає «дощечка, на якій пишеться якийсь текст». Як відомо, на дощечках писали в античну епоху 9. Давнім слов’янам дерево також служило матеріалом для письма: записи робилися на бересті, на дощечках. Нещодавно (13 липня 2000 р.) в Новгороді були знайдені три покриті воском дощечки з нанесеним на них текстом. Дощечки складені у вигляді книжки (дві зовнішні дощечки містять написи лише з одного боку — внутрішнього, а внутрішня дощечка — з обох боків). Шар, під яким знайдено книгу, фахівці датують третім десятиліттям XI ст.10 Слід також сказати, що археологи знайшли і описали давні знаряддя для писання на бересті або на покритих воском дощечках, які отримали назву «писала» і які, безперечно, свідчать про давню традицію писання не лише на пергаменті, а й на бересті і на покритих воском дощечках. У давньоруській мові камінь, на якому висічено священний текст (скрижаль), мав назву мысленый каменъ (це словосполучення стало навіть церковним фразеологізмом) 11, а тому й дерево (дощечка), на якому написано або пишеться якийсь текст, могло бути названим мыслено древо.



7 Халанский М. Южнославянские сказания о кралевиче Марке в связи c произведениями русского былевого эпоса. — Варшава, 1894. — Ч. 2. — С. 216.

8 Ржига В. Ф. «Мысленное древо» в Слове о полку Игореве // Сборник статей к 40-летию ученой деятельности акад. А. С. Орлова. — Л., 1934. — С. 109; Стеллецкий В. И. Примечания к древнерусскому тексту «Слова о полку Игореве» // Слово о полку Игореве: Древнерус. текст и пер. — М., 1965. — С. 123.

9 Каждан А. П. Книга й писатель в Византии. — М., 1973. — С. 7.

10 Котов М. Знайдено «найстарішу» давньоруську книгу // День. — 2000. — 26 лип. (№132). — С. 6.

11 Виноградова В. Л. К лексико-семантическим параллелям «Слова о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве»: Комплексные исслед. — М., 1988. — С. 143.



Коли Боян хотів комусь пісню скласти (творити), він розливався думкою по дереву, тобто викладав свої думки на дощечці. Згодом поети розливалися думками вже на папері. У цьому плані Шевченкове «Думи мої, думи мої... Нащо стали на папері сумними рядами?..» дуже близьке до «растЂкашется мыслію по древу». Звертаючись до соловейка старого часу Бояна, який творив у другій половині XI — початку XII ст., автор «Слова» зазначає, як би той оспівав походи Ігоря, скачучи (він же соловейко!) по дощечці для письма («по мыслену древу»), літаючи розумом попід хмарами.

Отже, якщо під виразом «мыслено древо» розуміти дощечку, на якій пишеться якийсь текст, то обидва словосполучення — «растЂкашется мыслію по древу» і «скача... по мыслену древу» стають ясними і логічно вмотивованими.




















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.