Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





29. «Хинова»



У «Слові» лексема хинова вжита тричі (один раз у формі прикметника): «и въ морЂ погрузиста, и великое буйство подасть Хинови», «ТЂми тресну земля, и многи страны — Хинова, Литва, Ятвязи, Деремела и Половци сулици своя повръгоша», «Чему мычеши Хиновьскыя стрЂлкы на своею нетрудною крилцю на моея лады вои?». Більшість дослідників убачає в цьому слові етнічну назву: половців як нащадків гунів (П. Г. Бутков); половців або іншого степового народу, можливо, гунів, за старою звичкою (О. О. Потебня); гунів, перенесену в Київській Русі на всіх кочових степовиків, у тому числі й на половців (А. В. Лонгінов, О. І. Соболевський); частини половців (Ф. Є. Корш); східних половців (І. Г. Добродомов); фінів (С. К. Шамбінаго — 1912, В. Ф. Міллер, М. О. Баскаков); угорців (М.Шефтель, Р. О. Якобсон, Д. Моравчик, О. В. Соловйов, К. Г. Менгес, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець — 1989); гунів, перенесену на інших кочівників, передусім на половців — у першому і третьому випадках вживання цього слова, і на фінів — у другому (В. І. Стеллецький).

Дослідники переважно першої половини XIX ст. зближували хинова із словом хан (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв| Я.Малашев, О. М. Огоновський, В. О. Яковлєв). Деякі вчені пов’язують хинова з власною назвою: з половецьким містом Кінов, яке згадується арабським географом XII ст. Індрісі (Д. А. Расовський); із чжурчженьською імперією Кінь (сучасне читання — Цзінь, букв. «золота») (1115 — 1234 рр.), створеною чжурчженями (племенами тунгуського походження) на території Північного Китаю (П. П. В’яземський, Л. М. Гумільов). Д. І. Прозоровський сприймає хинова як спільну назву напівдиких народів (переважно тих, які тривожили Русь набігами), В. М. Перетц і І. О. Новиков — як спільну назву язичницьких народів (у тому числі й половців), І. М. Кудрявцев і Д. С. Лихачов — як спільну назву далеких східних народів, О. В. Творогов і В. Г. Гузєв — як спільну назву ворожих Русі сил, Л. О. Дмитрієв — як узагальнену назву кочових племен.

Найпереконливішою нам видається думка, що хинова в «Слові» є етнічною назвою угорців, а за походженням ця лексема пов’язана з назвою гунів. Обгрунтування такої точки зору передбачає, по-перше, наведення доказів того, що угорці в XII ст. називалися або могли називатися гунами, по-друге, доведення того, що хинова «Слова» — закономірне відбиття давньої назви гунів.

М.Шефтель першим вказав на те, що під хинова слід розуміти угорців 131. Р. О. Якобсон і Д.Моравчик хинова пов’язують з назвою гунів, а гунами в XI — XIII ст. називали угорців, що відбито в кількох хроніках XI — XIII ст.132. О. В. Соловйов наводить ще одне конкретне підтвердження того, що угорців у XII ст. називали гунами: краківський єпископ Вікентій у своїй хроніці, написаній у кінці XII ст., безпосередньо вказує на тотожність цих назв («Hunnos seu Hungaros» — «гунів або угрів») 133. Л. Є. Махновець додає свідчення Нікіти Хоніата (близько 1150 — 1214 рр.): «Услід за цим Мануїл знов оголосив похід проти пеонійців, яких називають також угорцями і гунами» 134.

Середньовічна Європа була настільки переконана в тотожності назв «угри» і «гуни», що середньолатинський етнонім Ungari «угри» зазнав впливу етноніма Hunni «гуни» і внаслідок цього змінився в Hungari «угри» 135.



131 Gregoire H., Jakobson R., Szeftel M., Joffe J.A. La Geste du Prince Igor’, épopée russe du douzième siècle. — New York, 1948. — P. 123, 131.

132 Якобсон P. O. Изучение «Слова о полку Игореве» в Соединенных Штатах Америки // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 109; Moravcsik G. Zur Frage der Хинове im Igor-Lied // Intern. J. of Slavic Ling. and Poetics. — The Hague, 1960. — Vol. 3. — P. 69-72.

133 Соловьев А. В. Восемь заметок к «Слову о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1964. — Т. 20: Актуальные задачи изучения русской литературы XI — XVII веков. — С. 369.

134 Махновець Л. Зазнач. праця. — С. 106; Хониат Никита. История: В 2-х т. — СПб., 1860. — Т. 1. — С. 127.

135 Фасмер М. Зазнач. праця. — Т. 4. — С. 147.



Слід зазначити, що, називаючи угрів гунами, автор «Слова» разом з тим уживає словосполучення «Угорскими иноходьцы» і «горы Угорскыи». І тут немає ніякого протиріччя чи непослідовності. Гунами автор «Слова» називає угрів, коли говорить від себе, а «угорські іноходці», «Угорські гори» — усталені народні назви (у другому випадку — географічна назва), де будь-які заміни неприпустимі 136. У Лаврентіївському літописі під 1015 р. Карпати названі «гора оугорьская».

Перенесення назви гунів на угрів відбулося, на наш погляд, у зв’язку з тим, що предки угрів (в усякому разі їх частина) входили до складу гунських орд. Ми поділяємо точку зору Я. Меліха, що давні слов’яни (до VI ст.) уграми називали гунів он(о)гур 137 (від назви онгур, засвідченої в V ст., очевидно, походить псл. *онgъr-), і саме в гунах он(о)гурах убачаємо предків угрів — союзників гунів.

Тепер щодо відбиття давньої назви гунів у давньоруській мові. Сучасна назва гунів — нове книжне запозичення з німецької мови (нім. Hunnen) 138. Первісна назва гунів характеризувалася початковим x (кит. хун-ну), що відбито в середньогрецькій і латинській мовах (сгр. Χου̃νοι, Ού̃ννοι, лат. Hunnï). Середньогрецька мова засвідчує в цьому слові довготу голосного u, а закономірним рефлексом довгого u на давньоруському фунті є ы. Тому в давньоруській мові давня назва гунів мала б бути представлена з коренем хын- (в «Етимологічному словнику російської мови» М.Фасмера наведено друс. хынъ 139; форми хынови, хынова, хыновъскыЂ (хыновъскыя) реконструюють у «Слові» Ф. Є. Корш, Р. О. Якобсон, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), а оскільки в давньоруській мові з XII ст. сполучення гы, кы, хы змінювалися на ги, ки, хи 140, що простежується і в «Слові» (пор. изъ Кыева, къ Кыеву, къ граду Кыеву, въ Кые†— двічі і до Кіева, Кіеву, въ КіевЂ, въ градЂ КіевЂ), то написання хинова в «Слові» можна вважати фонетично закономірним відбиттям давньої назви гунів. Форма давального відмінка однини хинови (замість хиновЂ) — «дуже природна помилка під впливом давального відмінка чоловічої відміни -ови» 141. Поразка Ігоря з радістю була сприйнята уграми, вона надихнула їх на нові спроби загарбання Галицької землі, надала їм великої сміливості — «великое буйство подасть Хинови».

«Хиновськыя стрЂлкы», безперечно, пускали половці, але йдеться про угорські стріли, які були особливо легкими (через це вони названі стрілками, а не стрілами) і швидкими. Стріли були головною і страшною зброєю угрів-гунів, про що часто пишуть латинські хроністи 142.



136 Соловьев А. В. Зазнач. праця. — С. 369.

137 Melich J.A. A honfoglaláskori magyarország. — Budapest, 1925 — 1929. — Old. 13.

138 Фасмер М. Зазнач. праця. — Т. 1. — C. 475.

139 Там же. — T. 4. — C. 238.

140 Історія української мови: Фонетика. — K., 1979. — C. 248.

141 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 443.

142 Gregoire H., Jakobson R., Szeftel M., Joffe J. A. Op. cit. — P. 143-144.



Половці або мали стріли типу угорських, або здобували угорські стріли як бойові трофеї чи отримували їх шляхом торгівлі. Текст «О вЂтрЂ вЂтрило! Чему, Господине, насильно вЂеши? Чему мычеши Хиновьскыя стрЂлкы на своєю нетрудною крилцю на моея лады вои?» дослідники розуміють так, що вітер на своїх двох легких крильцях метає стріли на воїнів, пор.: «Чому легкими крилами своїми навіваєш ханські стріли на воїнів мого друга?» (Я. О. Пожарський), «Чому несеш ханські стрілки своїми легкими крилами на воїнів мого чоловіка?» (М. Ф. Грамматін), «Чому несеш на своїх легких крилах половецькі стрілки на воїнів мого чоловіка?» (Д. М. Дубенський), «Чому мечеш ханівські стрілки своїми легенькими крильцями на войовників мого мужа?» (О. М. Огоновський), «Чому ти на своїх легких крильцях несеш ворожі стрілки на воїнів мого милого?» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига — 1961), «Чому наносиш стріли хіновців на своїх легких крилах на воїнів мого милого?» (В. І. Стеллецький), «Чому легкими крилами кидаєш хіновські стріли на воїнів мого милого?» (М. О. Мещерський). Таким чином, в уяві читача постає образ вітру з двома легкими крильцями (тут явна невідповідність: вітрило, тобто сильний вітер з маленькими легкими крильцями). На наш погляд, у наведеному тексті говориться, що вітер метає стрілки на двох легких крильцях на воїнів (тут повна відповідність: стрілки з маленькими легкими крильцями). Отже, ідеться про двопері стріли (кожна стріла має ніби свої два крильця), а саме такими були угорські стріли 143.



143 Соловьев А. В. Зазнач. праця. — С. 368.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.