Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту





Додаток 13


Ірина ЖИЛЕНКО

Історія знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира святителем Петром Могилою за різними джерелами



Відомо, що мощі св. Володимира були знайдені свят. Петром Могилою на місці давньої Десятинної церкви. Проте, як видно в самій Лаврі існувало дві версії обставин цієї події. Одна з цих версій була опублікована в "Кратком описаний" Києво-Печерської лаври Самуїла Міславського. Тут знайдення мощей датовано 1636 роком, причому знаходимо такий опис цієї події:

"Названий митрополит мав звичай відвідувати кожної суботи [різні] святі храми. Одного разу пішов від до церкви святителя Миколая, що лишилася по розоренні Батиєвому від великої, названої Десятинною, церкви, де відправив звичайну свою Службу. І, вийшовши з неї, оглядаючи [місцевість] довкола неї, побачив випадково недалеко від церкви невелику яму в землі, і, зацікавившись, наказав глибше розкопати те місце. По виконанні цього [наказу] знайдено два мармурових гроби, в яких, за свідоцтвом покладених на них написів, лежали мощі святого князя Володимира і дружини його грецької царівни Анни. По відкритті гроба св. Володимира пом’янутий митрополит взяв на спомин майбутнім родам великого того князя голову, котру перш поклав у церкві Преображення Господнього [Спас на Берестові — І. Ж.], що стоїть нині всередині Печерської фортеці біля північних лаврських воріт, тим же Володимиром, за свідченням літописців побудованій. Потім того ж року для безпечнішого зберігання поклав у Великій Києво-Печерській церкві, де й донині це щонайдорожчий зберігається скарб" 1071.

Більш поширений і колоритний опис знайдення мощей св. Володимира знаходиться в лаврському рукописі XVIII ст. 1072 Оскільки весь цей невеликий твір становить в даному разі інтерес, наведемо його повністю з незначними купюрами:

"З минулих літах житія мого, тобто від тисяча шістсот дев’яносто четвертого року аж до нині, Благодаттю Божою, перебуваючи в святій обителі [Печерській] любив читати різні святі книги і церковних істориків, і описів цікавих речей...

Таким чином прочитав я різні історії і написав [тут] те, що своїми очима бачив колись [і] читав колись 1073. Доводилось мені читати і переписувати про знайдення чесної і святої глави святого Рівноапостольного великого князя Володимира, нареченого у святому хрещенні Василієм, і списав оповідь, яка має такий вигляд:






Сказання про знайдення чесної і святої глави святого і рівноапостольного великого князя Володимира, котрий просвітив святим Хрещенням, всю землю Російську, що знаходиться в Святій Великій Лаврі Києво-Печерській.




Святитель Петро (Могила), митрополит Київський і всієї Русі, архимандрит Києво-Печерський


Сталося [те] в літо від Різдва Христового 1632 року, по вигнанні уже з Богоспасаємого граду Києва чужовірців-ляхів, посідав престол великої митрополії святої Софії в Києві преосвященний панотець кір Петро Могила, котрий одночасно управляв і архимандрією Святої Великої Лаври Печерської. Першого року архієрейства його одної з субот ходив він, згідно [свого] звичаю, на місці [де була] церква Пресвятої Богородиці Десятинна, в якій по давньому розоренні Батиєм, царем скіфським і запустінні ледве вбачалася церковна споруда, і читав він любимий [свій — ? — І.Ж.] акафіст Пресвятій Богородиці. Кінчивши восьмий ікос, знайшов глибоко в землі гроб мармуровий, який з великою наполегливістю і трудом викопавши, і відкривши, знайшов у ньому чесну й святу голову, також і кістки святі. Ще й дошку срібну позолочену знайшов з написом на ній: "Покладене було в гробі цьому тіло святого рівноапостольного великого князя Володимира, нареченого в святому хрещенні Василієм; і разом [із ним] в одному гробі покладена цесарівна благовірна Анна, дружина його, грекиня, преосвященним митрополитом Київським Леонтієм, котрий був третім митрополитом Київським по святому Михаїлі року від Різдва Христового тисяча п’ятнадцятого. Ту дошку поклав благовірний і великий князь Ярослав Володимировича (в літо від Різдва Христового того 1074). Цей великий князь Ярослав заснував і збудував і створив, і прикрасив Велику Церкву Святої Софії під час княжіння свого в Києві.

Преосвященний митрополит Петро Могила, взявши, отже, з гроба чесну і святу главу, з великим благоговінням і любов’ю приложився [до неї], з честю відніс до церкви Святого архистратига Михаїла Золотоверхого, оскільки велика церква святої Софії по довгому розоренні, запустінні, ще ж від чужовірців ляхів великому занехаянні й ненависті бувши, ще не відремонтована була. Тому й попередній перед Петром Могилою митрополит Йов Борецький жив у монастирі Святомихайлівському в немалому обмеженні.

По певнім часі у визначений день, з проповіддю Слова Божого, зволив перш пом’янутий преосвященний митрополит Петро Могила з чесними хрестами [і] з процесіями ту святу Володимирову главу перенести до Святої Великої церкви Печерської, і чесно та святоліпно покласти, де і до сьогодні бачимо і всіма православними з благоговінням і любов’ю цілована.

Був же тоді в обителі Святій печерській намісником пречесний ієромонах Антоній Кезерович. За те все та буде честь і слава і подяка і поклоніння Єдиному в Трійці славимому Богу Отцю і Сину і Святому Духу з Пречесною Присноблаженною Дівою Богородицею у віки віків, Амінь".

На разі, тяжко сказати, який із варіантів оповіді можна вважати більш вірогідним. Проте, як відзначена вище пропущена дата, так і сама велика кількість подробиць, зокрема, читання свят. Петром Могилою акафіста, змушує нас припустити, що в основі другого наведеного нами запису дійсно лежав якийсь документ могилянського часу.

Крім вищезазначеної святині, одне зап’ястя святого Володимира зберігалося в Софії Київській, а нижня щелепа 1638 року була подарована Могилою московському царю і опинилась у Московському Успенському соборі 1075. Останній дарунок був зроблений Могилою в надії, що цар фінансує виготовлення коштовної раки для мощей свого предка, яку митрополит бажав поставити в Софії Київській. Проте цар не виконав його прохання 1076. Череп Володимира Святого був перед Другою світовою війною відправлений до Санкт-Петербурга з метою створення скульптурного портрету за методикою Герасимова, і зник там під час блокади. Доля інших часток мощей автору цієї роботи не відома.















Попередня       Головна       Наступна             Примітки до тексту


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.