Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


Попередня     Головна     Наступна





ІЗОГЛОСА (від грец. ίσος — рівний, однаковий і γλωσσα мова) — лінія, якою на лінгв. картах позначають межі поширення певного мовного явища (фонетичного — ізофона, морфологічного — ізоморфа, лексичного — ізолекса та ін.). І. можуть відноситися до окремих нас. п., окреслювати невеликі ареали або виділяти великі одиниці діал. членування. У лінгв. атласах І. мають різне навантаження. Вони можуть використовуватися для посилення наочності карти і дублювати те, що відбите ін. засобами картографування (геометр. фігурами, площинами), а можуть бути одним з картогр. засобів і символізувати ареальні розрізнення, які усвідомлюються як більш віддалені від осн. мовного рівня, картографованого знаками. Так, на карті № 285 «Ночви» «Атласу української мови» (т. 2. К., 1988) знаками (колами й трикутниками) зображено лекс.-словотв. рівень: нóчви, ночóўки, нéц(,)ки, кори́то, а І. — фонетичний: твердість [ц] нé[ц]ки.

І. вживається також у значенні назви межі певного мовного явища, яка може бути представлена на карті різними картогр. засобами. І. можуть синтезувати певні межі явищ. Так, у кінці кожного тому «Атласу української мови» вміщуються ізоглосні карти, на яких лініями окреслюються території поширення явищ, зображених на попередніх знакових картах. І. цих явищ, як правило, не збігаються, але в ряді діал. зон вони проходять близько одна від одної, загущуються або пересікають одна одну, утворюючи пасма І., які визначають діал. членування мови і дають можливість простежити райони найбільш інтенсивних міжмовних і міждіал. контактів. Зіставне вивчення ізоглос різних мовних явищ дає цінний матеріал для вивчення історії і з’ясування відносної хронології цих явищ, для виявлення їхніх взаємозв’язків.


Н. П. Прилипко.















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.