[Байки в українській літературі XVII-XVIII ст. / Підг. тексту В. І. Крекотня. — К., 1963. — С.134-135.]

Попередня     Головна     Наступна





ІФІКА ІЄРОПОЛІТИКА




1. [ПОДОРОЖНІ І ВЕДМІДЬ]


...Два, не искусивше взаемныя вЂрности своея, сквозЂ пустыню имЂяху пут свой. Их же предустрЂте МедвЂдь от луга. Коего узрЂв, един бЂжа на древо, а другій пад на землю, тая в себЂ дыханіє, пребыст аки мертв. Пришед убо звЂр, обоняше от уст и ушес дыханіе в нем и, мнЂв того мертва, паки отиде в луг. Тогда вопроси ов со древа, что звЂр пошепта ему в ухо. ОтвЂща лежай:

— Сіе, да непаки с таковыми пут имЂю.

Двоих от притчей научихомся. Да прежде нужды искушаем друга. И даже до смерти сохраним вЂрност к ним...





2. [СЕЛЯНИН І ГАДЮКА]


ЗемледЂлева змій умертви сына.

Отец сЂчивом ошиба зміина

УсЂк: и та сут знаменіа враждьг

ТЂм змій блюдется казним быти дважды.

Ниже присно буря, ниже тишина всегда, ниже дождеве неизсякновенныи, ниже ведро бывает непрестанное. Сице видим в житейских, мнози по враждЂ в дружбЂ, множайшіи по дружест†в враждЂ пребывают. А якоже по величайшой тишинЂ страшнЂйшыя волны, сице по крЂпчайшей дружбЂ неуврачеванныя бывают вражды. Особно же случайно ест сіе таковым, иже не хощут взаемнЂ себЂ прощати обиды, но памятозлобнЂ та в умЂ обносяще, времене ко отмщению ищут, яко же предложенная являєт нам притча.

Пред нЂкоего ЗемледЂля домом в горЂ жилище имущій Змій вхождаше в селеніе мужа онаго. По случайной же винЂ Сын ЗемледЂлен удари Змія. Но сей, возярен, смертнЂ угризе Отрока. Отец, мертва зрящ Сына и болЂзнію обят сущи зЂло, скоро бЂ-/135/жа, еже убити Змія. Но част токмо нЂкую ошиба усЂче ему. А Змій в гору сокрися. Та же хотяш лестнЂ примиритися со Зміем, паче же времене ища ко отмщенію удобнаго, взем воду, муку, соль и от пчел сот, призывает Змія ко преждней дружбЂ. Сей же ис пещери отвЂща свищущ:

— Всуе трудитися, добрій мужу. Дружество уже между нами не будет. Зане, егда мя без ошиба вижду, а ты гроб зриши сыновній, мирни како прибудем?

Тако ни другу отскочившу вЂровати безбЂдно ест, паче же аще и знаменія обрЂтаются вражды, яже тяжесть сердечную с ненавидЂніем умножают непрестанно.











Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.