Попередня     Головна     Наступна             Примітки

РОЗДІЛ II
Торговельні шляхи і регламентовані правила

§ 1. Торговельні шляхи

Із складським правом був пов’язаний «дорожний примус». Купці мусили дотримуватися точно визначених для них доріг, у протилежному випадку їм загрожувало тюремне покарання, конфіскація їхніх товарів і навіть страта життя ⁶⁷. Польський король Сигізмунд III видав у 1615 р. спеціальний універсал про боротьбу з безмитним прогоном худоби і провозом солі «незвичними дорогами», щоб обминути митниці ⁶⁸. Володимирський митник Абрам Якубович подав у 1617 р. скаргу на люблінського купця, шотландця Яна Бендермана, про зловмисний об’їзд луцької і володимирської митниць під час перевезення товарів із Поділля до Любліна ⁶⁹.

Краківський купець Якуб Башович вніс скаргу на чотирьох львівських купців, які безпідставно звинувачували його перед луцьким замковим урядом у зловмисному об’їзді львівського складу, внаслідок чого привезені Башовичем до Луцька «єдвабні товари» опечатали і заборонили до продажу ⁷⁰.

Львів був найважливішим вузлом доріг українських земель. Дві дороги вели до Кракова, три — до шлеського Вроцлава (і далі до Лейпціга та Нюрнберга), дві через Мазовію до Торуня і Гданська, одна — через Перемишль — Сянік і Карпати до Угорщини ⁷¹, одна — до Бара на Поділлі ⁷², одна — до Києва через Олесько, Дубно, Острог, Житомир та кілька доріг до Молдавії та Туреччини.

Одна з цих доріг проходила через Галич, Коломию і Снятин до Шепеника у Молдавії. Там першою граничною митницею були Чернівці. Друга дорога проходила через Глиняни, Золочів, Теребовлю, Скалу і доходила до Кам’янця-Подільського. Молдавською митницею для них був Хотин.

Після Зборівського договору 1649 р. границею між Україною Хмельницького і Молдавією лишався Дністер на схід від Могилева. З Молдавії йшли дороги до Брацлавщини через Дністер, на переправи біля найважливіших міст по обох берегах ріки. Богдан Хмельницький переходив з військом дорогою на Ямпіль при повороті до Молдавії у вересні 1650 р. ⁷³. Де саме він був у Молдавії? Можливо, гетьман ходив у Сороки ⁷⁴. Також під Ямполем ми бачимо Б. Хмельницького у 1652 р. ⁷⁵. У 1648 р. згадується дорога з Молдавії на Косницю. Донські козаки поверталися нею з полону, з Молдавії йшли далі на Погребище і Київ ⁷⁶.

Гійом де Боплан позначає дорогу з Косниці попри Ямпіль на Чернівці, Шаргород до Бара ⁷⁷. Один московський бранець у 1649 р. повертався на Шаргород з Молдавії ⁷⁸. Важливим перевозним пунктом на Дністрі був також Рашків, туди йшла дорога з столиці Молдавії — Ясси. Патріарх Макарій переправлявся тут човном через Дністер. Далі патріарх з Рашкова їхав через Дмитрашівку, Горячківку, М’ястківку, Жабокрич, Ободівку, Баланівку, Сомівку (на Бузі), Соболівку, Мочулку, Степанівку, Важну, Янів, Обозівку (Ягубець), Талалаївку, Орадівку до Умані, звідси далі назустріч гетьману ⁷⁹. Це була, мабуть, найголовніша дорога з Молдавії до Умані і Чигирина: по цій дорозі йшов Богдан Хмельницький у 1653 р. через Степанівку і Соболівку ⁸⁰. Саме цим шляхом переважно возили сіль з молдавських копалень в Україну. Зокрема у 1651 р. шведський посол Йоганн Маєр зустрів біля Sossib купців з сіллю, що прямували до Умані ⁸¹. Головними прикордонними містами з української сторони були Ямпіль та Рашків ⁸², а з молдавської — город і митниця Сороки ⁸³. Дороги з Ямполя та Рашкова сходилися на кучманському шляху, звідти йшла дорога через Соболівку до Умані, а далі через Звенигородку та Смілу до гетьманської столиці Чигирина, а опісля через Черкаси і Канів вона вела до Києва ⁸⁴.

На молдавській стороні дорога із Сорок проходила через Штефанешти до столиці Ясси; від Штефанешти вона йшла через Ботошани до давньої столиці Сучави. До Сучави вела ще дорога із Чернівців — через Серет, а друга — із Хотина через Дорогой до Сучави. Із Сучави виходили дороги до Семигороду та Валахії. Одна дорога йшла через Молдавіцу на семигородські міста Родну та Бистрицю; дві дороги вели із Сучави до семигородського торговельного центру Брашова — Kronstadt.

Одна — через давню другу молдавську столицю Байя, Нямц і Камень; друга — через Роман, Баков і Тротуш. У Бакові дороги розходилися: одна вела через Аджуд, Путну і Фокшани до столиці Волощини — Торговиці (Тирговіште) ⁸⁵.

Через Ясси йшла дорога зі Львова до Константинополя через Васлуй, Бирлад, Текуч, Галац. Галац був граничною станцією Молдавії. На Волощині знаходився дунайський порт Браїла — найважливіше торгове місто Волощини ⁸⁶. З Браїла, перепливши Дунай, входили вже до османського вілаєту (губернії) Сілістри; там було місто Ісакчі, звідки йшла османська дорога до Константинополя ⁸⁷.

Три семигородські міста вели активну торгівлю із Молдавією та Валахією. Це були: Бистриця (Bistritz), яка переважно торгувала з Молдавією, Сібію (Hermannstadt), яке мало своїм партнером Волощину, і Брашов (Kronstadt) — головний торговий центр усього Семигороду, що торгував з обома наддунайськими князівствами ⁸⁸. Крім того, семигородське князівство підтримувало безпосередні зв’язки з протестантською Середньою та Північною Європою, Балканами та Італією.

Із Бистриці вела з однієї сторони дорога до словацьких Кошиць та до угорського Пешта (Ofen), а з другої — через Краків до Гданська. До Молдавії дорога йшла з Бистриці через Родну до другої молдавської столиці Байя та до Нямца ⁸⁹.

Із Hermannstadt-a (Сібію) проходили дороги до Волощини через просмик Турну—Рошу (Червона вежа) і через Римник доходила до Калофату. Також була дорога із Hermannstadt-a до молдавської Сучави; друга дорога вела до угорського Офена (Пешт) та до Відня і доходила до Венеції ⁹⁰.

Найбільше доріг із наддунайських князівств виходило із Брашова (Kronstadt). Назвемо найважливіші шляхи до Молдавії: Камень—Байя; Тротуш—Баков. До Валахії і Османської держави: Брашов—Терцбург—Кимпулунг—Букарешт—Джурджю — звідти вхід в османську систему доріг; Брашов—Текуч (у Молдавії)—Бузеу у Волощині—Браїла — османські дороги ⁹¹.

§ 2. Митниці

Державне мито з молдавських товарів на українських землях стягувалося у Львові. Крім того, були митниці у Снятині, у

Кам’янці-Подільському для Поділля, в Луцьку для Волині та у Києві для Правобережжя. Згідно з постановами польського сойму (1629, 1643 рр.) оплата мита з імпортованих товарів становила 4%, з експортованих — 6% від їхньої вартості ⁹².

Безпосереднє відношення до державного мита і привілеїв у середині XVII ст. мала Міська рада Львова. Про її діяльність ми дізнаємося з книг, які велися польською, німецькою і частково латинською мовами. До компетенції Міської ради, створеної у Львові у 1378 р., входили адміністративні і фінансові питання. У її веденні знаходилося все міське самоврядування. Вона могла розглядати справи, які вимагали рішення в адміністративно-судовому порядку (зокрема конфіскація товарів за використання некондиційних (нетарованих) терезів, мір, а також апеляції на рішення Міського і Войтовського суду. Рада мала великі повноваження у ремісничо-торговельних справах: видавала дозвіл на організацію цехів і перевіряла їх діяльність, затверджувала цехові статути, стежила за тим, щоб іноземні купці не порушували торговельних привілеїв Львова ⁹³. Ця діяльність Міської ради віддзеркалена в Актових книгах, так званих індуктах, тобто у записах про податки на ввіз закордонних товарів. Отже, вони були своєрідним дзеркалом законодавчої, адміністративної і судової діяльності львівської ради.

До Актових книг заносилися матеріали про утворення і діяльність цехів, усі документи і справи щодо складського права міста, різного роду контракти, боргові записи, що відтворювали економічні зв’язки Львова у XVI—XVII ст. ⁹⁴

Головна митниця Молдавії була в Яссах; для торгівлі з українськими землями діяли ще митниці в Дорогою, Хотині, Сереті, Чернівцях і Сучаві ⁹⁵.

Крім державного мита, існували місцеві мита, які накладали на власника міста, а в Україні — козацька адміністрація. Богдан Хмельницький встановив державне мито (1654 р.), котре іноземні купці мали сплачувати до Військового скарбу, що звільняло їх від усіх місцевих оплат і мит. Це було так зване право на «безмитну торгівлю».

§ 3. Привілеї і ярмарки

Купцям забезпечувалася свобода на підставі відповідних вза-

ємних договорів, виданих молдавськими воєводами для купців у 1499, 1510, 1527, 1553, 1561 рр., а в Україні згідно з привілеями польських королів, а опісля універсалами гетьмана. Наприклад, молдавський господар Васіле Лупул вважав необхідним підтримувати дружні відносини з Богданом Хмельницьким. У жовтні 1648 р. він прийняв з великими почестями українських послів і погодився на умови взаємного договору, які вимагав Б. Хмельницький: не пропускати з України до Молдавії шляхту і польських купців і тому потопити всі пороми на Дністрі ⁹⁶.

У привілеях (взаємних договорах) вказувалися також дороги, по яким повинні або не повинні їхати купці, митні пункти, визначалася система збору податків з купців, які реалізують свої товари.

На основі привілеїв від своїх володарів були влаштовані ярмарки. В Україні це були переважно Львів, Язловець ⁹⁷ (від 1519 р.); від 1547 р. село Яблунівка Бучацького повіту, розташоване біля ріки Стрипа, Ярослав (двічі на рік відбувалися найбільші ярмарки худоби), Коломия, Снятин (відомі волячі ярмарки) та Ромни; Ніжин на Лівобережжі.

У Молдавії найважливіші ярмарки відбувалися в Яссах, Сучаві, Байї, Пятра, Нямц, Хотині, Чернівцях, Переритій, Ботошанах ⁹⁸. На ярмарки звозилися різні місцеві та іноземні товари, приганяли скот з округи, а також з усієї Молдавії. Так, у 1649 р. вірменин Кіркорович з Замостя придбав у Молдавії 635 голів скота, які потім відправив до міста Бургштадта ⁹⁹. Львівський купець-оптовик Ісак Нахманович закупив у першій половині XVII ст. у Молдавії великі партії скота, який переправив у Пруссію і Німеччину для потреб армії ¹⁰⁰. P актового матеріалу у 1653 р. дізнаємося, що група львівських купців гнала «гурти биків» з Молдавії у Гданськ через Чернівці ¹⁰¹. Документи дають змогу зробити висновок про те, що на європейському ринку молдавський скот користувався великим попитом.

Про спроби порушення складського права Львова свідчить такий факт, що деякі іноземні купці купували худобу в Молдавії без посередництва львівських оптовиків. Цей випадок зареєстровано у 1658 р. у львівських адміністративних книгах ¹⁰².

У Хотині існував великий ярмарок, на якому закуповувався скот для перегону його до Львова. Ярмарки, де продавали скот в Молдавії, відбувалися у Шипинцях, Ботошанах, Хотині, Чернівцях, Тротуші ¹⁰³. Про розміри торговельних операцій свідчить Хотинський ярмарок, орендна плата якого за митну службу складала 80 000 талярів у рік ¹⁰⁴.

Продаж скота (головно молдавських биків) проводився молдавськими купцями з Ботошан, Ясс, Сучави та інших міст Молдавії на великих українських ярмарках у Львові, Снятині, Язловці, Коломиї. Двічі на рік проходили Львівські ярмарки. Перший ярмарок — св. Агнеси—починався 21 січня, другий—св. Маргарити — 13 липня і тривав два тижні ¹⁰⁵. В них брали участь купці з Молдавії, де вели в основному торгівлю биками.

На ярмарок у Язловець гнали теж великі гурти биків з Молдавії ¹⁰⁶. Тобто для Молдавії цей ярмарок мав першорядне значення, оскільки молдавські господарі піклувалися, щоб заохочувати якомога більше покупців із міст східних воєводств Речі Посполитої. Зокрема у 1659 р. молдавський господар Григорій Гіка у своєму листі райці Львова, нагадуючи, що наближається час Язловецького ярмарку, просив його, щоб він сповістив про це українських та іноземних купців. Господар писав про те, що «... у Язловець прибуло багато східних купців з різними товарами, а жителі з моїх земель теж хотіли би провести тут, як звичайно, свою торгівлю» ¹⁰⁷. Коли сандомирський воєвода пообіцяв, що молдавські купці сплачуватимуть тільки мито, молдавський господар дозволив їм виїзд на ярмарок.

У Львові і на Язловецькому ярмарку користувалося великим попитом «волоське вино». Зокрема у 1646 р. після смерті львівського купця Яна Муратовича, який торгував цим вином, в описі його колишнього майна бачимо і волоське вино на суму в кілька сот золотих ¹⁰⁸. Львівський купець Аведикович також вів торгівлю таким вином. Як засвідчує датований 1649 р. документ, після його смерті до опису його майна внесено кілька бочок «волоського вина» ¹⁰⁹.

З розвитком зернового господарства у середині XVII ст., як у Польщі, так і в українських землях, зменшується площа лісів. У зв’язку з цим занепадає бортництво і скорочується виробництво меду. Тому на львівському ринку зникає мед як товар, і купці ведуть закупівлю його з Молдавії. Так, у документі, датованому 1652 р., йдеться про те, що через три тижні після Пасхи львівський купець Кавецький продав 5 півбочок меду львівській купчисі Регині «по 90 золотих без 15 грошей» за півбочки. Остання мала від цієї угоди великі збитки, бо саме у цей час з Молдавії інші купці привезли багато меду, внаслідок чого ціна на нього знизилася до 50 золотих за «півбочки меду» ¹¹⁰.

На львівський ярмарок молдавські купці привозили «волоські горіхи». Документи XVII ст. підтверджують вивіз із Молдавії горіхів. Один стрийський купець у 1637 р. віз у Львів кілька підвод цих горіхів. У зв’язку з цим з нього взяли мито у розмірі 500 горіхів з кожної підводи. Тоді він подав скаргу властям Львова, що він сам львів’янин, хоч горіхи і «волоськи», то чому ж він повинен платити мито? ¹¹¹

Королівські власті у 1657 р. видали указ про поштучний тариф, де, крім інших молдавських товарів, були названі «волоські горіхи». Цей поштучний тариф встановлено в розмірі 12 грошей з підводи ¹¹². На українських ярмарках волоські горіхи продавалися у великій кількості, тому і мито платили з кожної підводи.

Ряд вищезгаданих документів свідчить про те, що до 70-х років XVII ст. на українських ярмарках з Молдавії в західноукраїнські міста, насамперед до Львова, відправлялася велика кількість скота. Це була найбільш доходна стаття зовнішньої торгівлі, оскільки вона стала першим загальновизнаним грошовим товаром ¹¹³. На ярмарках продавалися найчастіше такі товари: скот — бики, волоське вино, мед, віск, волоські горіхи тощо.

Привілеї є характерною рисою економічних відносин XVII ст. між Молдавією і Львовом у взаємному товарообміні між партнерами. Коли здійснювався товарообмін на території Молдавії, то він регламентувався правилами, тобто торговельними угодами. У привілеях XV—XVII ст. детально перелічуються всі види товарів, якими торгували обидві сторони, а також відзначено умови ведення торгівлі. Зокрема у першому привілеї 1408 р., виданому молдавським господарем Олександром Добрим, львівським купцям, згадуються такі товари: сукно, одежа, шапки, зброя ¹¹⁴. На підставі торговельних привілеїв, поданих у монографії О. М. Подградської, зафіксовуємо той факт, що митний збір за скот, експортований Молдавією у напрямку до Львова, був менший. Чому так?

Аналіз документального матеріалу того часу показує, що товарообмін між Молдавією і західноукраїнськими містами переважно здійснювався львівськими купцями і у меншій мірі молдавськими ¹¹⁵. На цю ситуацію, ймовірно, впливала Туреччина, яка не тільки видавала фірмани з вимогою спрямовувати основну молдавську продукцію до Константинополя, а й гальмувала виїзд молдавських купців по торговельних справах за кордон. З наведених у праці документів свідчить той факт, що торгові люди Молдавії приїздили до Львова не тільки для реалізації сільськогосподарських товарів, а й за ремісничими виробами львівських майстрів, які користувалися великим попитом у князівстві. Під кінець XVII ст. ввіз до Молдавії ремісничих виробів зі Львова припиняється у зв’язку з економічним занепадом західноукраїнських земель. Фактично цей занепад почався вже у першому десятиріччі XVII ст. Він був викликаний грабіжницькою політикою польських магнатів, спрямованою на знищення економіки міст, скорочення купівельної спроможності сільського населення в результаті посилення феодальної експлуатації, свавілля шляхти, війнами в середині XVII ст., в наслідок чого зовнішня торгівля Львова різко скоротилася. Близько 20—30-х років XVII ст. економіка Львова стабілізується, але після війн 40—60-х років настає нова криза, яка призвела до занепаду Львова ¹¹⁶. Ці фактори віддзеркалилися на торгівлі Львова з Молдавією. Послаблення економічних зв’язків Молдавії зі Львовом відбулося у зв’язку з економічним занепадом князівства.

Привілеї 1434,1456,1463 рр. вказують на індекс заборонених товарів ¹¹⁷, зокрема на молдавський мед і віск. Дозволяється провозити через Молдавію тільки транзитом віск: «а мунтаньской воск и брашевскый слободно им есть, а мыто имуть дати от камене, у Бакове один грош, а на исклад у Сочаве от камене один грош» ¹¹⁸. Новою важливою статтею зовнішньої торгівлі обох сторін стали мед і віск, оскільки ціна на віск у Польщі в кінці XVI ст. піднімалася в зв’язку з занепадом бортництва ¹¹⁹. Проаналізуємо, наприклад, яким попитом у Польщі (до якої тоді належав Львів) користувався молдавський віск. Про це свідчать численні документи, зокремау 1511 р. посли молдавського господаря Іоана Богдана просили у польського короля Сигізмунда І дозволу на безмитний вивіз сукна і свинцю, які вони придбали замість привезених до Львова з Молдавії риби і воску ¹²⁰. Цікавий приклад, коли один молдаванин з Ясс продав кам’янецькому жителю 229 каменів воску ¹²¹. Цього цінного товару було продано 7 328 фунтів, виходячи з того, що камінь важить 32 фунти (16 кг).

У 1623 р. кам’янецький купець Ованіс Левонович купив 24 1/4 каменів воску в ясського купця Ованіса Андживича ¹²². Ці дані свідчать про великі двосторонні оптові угоди. Віск, який поступав із Молдавії та різних центрів України у сирому вигляді, у Львові перетоплювали та відливали у форму кола, де штампували міську печатку. До львівської воскобійні надходила така велика кількість воску, що місто з великою вигодою для себе експортувало у західноєвропейські країни цей цінний продукт сільського господарства ¹²³.

Львівські купці активізували закупи меду у середині XVII ст. в зв’язку з занепадом бортництва в українських землях ¹²⁴. Про це свідчать такі документи: у 1670 р. купець Каспер із Серета до Львова привіз 22 пуди меду, 11 бочок меду привіз також Семен із Сучави ¹²⁵. Торгівля медом настільки була вигідною справою, що нею займалися члени сім’ї молдавського господаря. Зокрема жінка Єремія Могили, Єлизавета у 1608 р. відправила до Львова для продажу 37 півбочок меду, які придбав львівський купець Киркор Мазикович ¹²⁶.

На підставі торговельних привілеїв, поданих у монографії О. М. Подградської ¹²⁷, зафіксовано нижчий митний збір від скота, що експортувався з Молдавії до Львова. Такі пільги надавалися львівським купцям Молдавією на протязі всього XVII ст. Наприклад, у кінці XVI ст. в Яссах бралося мито в розмірі 24 аспри від голови худоби. Для купців з Речі Посполитої воно складало всього 20 аспр ¹²⁸. Політика найсприятливіших умов для торгівлі в західноукраїнських землях розкрила всі можливості в Молдавії.

§4. Фондаки

Головна установа, за допомогою якої європейські купці вели в різних Придунайських і Балканських країнах торговельний обмін із Сходом, називалася fondaco ¹²⁹, що походить від арабського слова funduq і означає в перекладі «гостиниця». В середні віки так називали приміщення для приїжджих здалеку купців, а також товарний склад ¹³⁰. Львівські купці ще від першого привілею 1408 р. отримали право мати у Сучаві свій дім, про що свідчить фрагмент привілею: «А еще есмо им дали волю, што бы собЂ держали, у СочавЂ, один дом, а у том дому корчьму не держати, ни пива варити, ни меду; ни меснїи, ни Ђткы держати, ни хлЂба продавати» ¹³¹.

Привілей 1456 р. додатково вказує: львів’янам було дозволено, щоб «тримали один дім торговельним звичаєм» (йдеться про купецький дім fondaco ¹³²). Обмеження у торгівлі свідчать, що володарі намагалися своїх ремісників і купців захищати від конкуренції іноземців. Таким чином зовнішньоторговельні операції львівського купецтва з Молдавією строго регламентувалися привілеями. Розгалужена митна система задовольняла львівських купців, оскільки боронила від свавілля влади й окремих місцевих феодалів. Саме ця регламентація була найбільш прибутковою статтею господарської казни, адже вона визначала митний збір ¹³³, заборонені товари, тобто призначені тільки для Його Величності. Особливе значення для економіки міст Молдавії і України мали як регламентація, так і складське право.

§ 5. Купецькі об’єднання (братства)

У зв’язку з розширенням масштабів торгівлі і торговельних зв’язків у середині XVII ст. між Україною та Молдавією окремі купці не могли фінансувати зростаючі торговельні операції. Вони мусили відвідувати всі ярмарки, кількість яких постійно збільшувалася, інакше не можна було вистояти під час конкурентної боротьби європейського торгового світу. Купець, який володів великими капіталами, витіснив дрібного торговця, проте й він не міг самотужки подолати труднощі, які можна було подолати тільки разом. Тому, власне, й виникають купецькі об’єднання.

У середині XVII ст. в молдавських містах помічаємо зростання ремісничого виробництва. Дослідження письмових джерел XVII ст. дає можливість встановити, що в Молдавії існувало багато різноманітних ремесел у містах, феодальних володіннях і в селах ¹³⁴. У документах названо майже 80 різних професій ремісників, до речі, більша їх половина згадується у XVII ст. вперше.

Так у галузі добувної промисловості під час видобутку металів (заліза, міді) завдяки участі князівської влади у другій третині XVII ст. застосовувалася як народна система, так і удосконалення печі для випалення руди, тобто інша система, з більш розвинутими засобами виробництва.

Для обробної промисловості характерна наявність різних галузей ремісничого виробництва: обробка металів, будівництво, кушнірство, ткацтво і суконне ремесло, обробка тканин, художні ремесла, виробництво харчових продуктів.

Наприклад, у шкіряному виробництві зустрічається близько 10 ремісничих галузей, що розвивалися паралельно. В цей же час виникають нові галузі, наприклад, виробництво скла, поташу, годинників.

В обробній промисловості почався технічний переворот. Кілька документів свідчать на користь цих фактів: за документом від 3 березня 1660 р. в Яссах існувало «передмістя ковалів» ¹³⁵; про майстрів металообробки, особливо цінних металів, згадується у 1669 р., ясський староста, золотих справ майстер ¹³⁶, у XVII ст. був навіть годинникарем ¹³⁷. Про сучавський цех живописців ¹³⁸, які, зокрема, займалися художньою обробкою каменю, свідчать чисельні архітектурні пам’ятники того часу, які збудували майстри ¹³⁹. Про цехові організації спеціалістів шкіряної справи залишилося чимало документів. Тільки в Яссах зареєстровано 30 кушнірів, 8 хутровиків, 17 чоботарів, 20 лимарів та інших майстрів ¹⁴⁰. Сучавський сап’янник, вірменин Захнович, у 1647 р. закупив у Кам’янці-Подільському фарби для сап’яну на суму 450 талярів ¹⁴¹. У документі від 1 серпня 1675 р. згадується про «старосту шорників Теадера» ¹⁴², а в Сучаві про цехи кушнірів і сап’янників ¹⁴³. Сап’ян у XVII ст. був однією з головних статей молдавського експорту ¹⁴⁴. На середину XVII ст. ясські майстри по пошиву верхнього одягу організували спеціальний цех ¹⁴⁵. Майстри по виробництву грубої вовняної тканини ¹⁴⁶ входили до об’єднаного цеху разом з кушнірами та лимарями ¹⁴⁷.

Цікавий документальний матеріал про розвиток ремесел харчової промисловості знайшов румунський історик Штефан Олтеану ¹⁴⁸. Перетворення міст у торговельно-ремісничі центри, як свідчать документи, зумовило зростання міського населення і появу нових міських центрів ¹⁴⁹. Адже на середину XVII ст. у Молдавії налічувалося, як вище згадувалося, 32 міста. У половині XVII ст. встановився товарообмін у великих розмірах. Архівні матеріали свідчать про те, що молдавські купці з Ясс, Бирлада, Романа, Лапушни, Серета, Ботошан вели торгівлю з такими західноукраїнськими містами, як Львів, Снятин, Язловець, Ярослав, Кам’янець-Подільський, Коломия, Замостя ¹⁵⁰.

У документах засвідчено ряд удосконалених знарядь праці, таких як волочильний і токарний верстати; молдавським майстрам були відомі різні складні технічно досконалі операції — філігранна робота, цементування, гальванізація.

У Молдавії були поширені чоботарне, кушнірське, кравецьке ремесла. Великих площ для свого розвитку вимагали ремесла і металургія, дублення шкіри, гончарне виробництво. У майстернях використовували працю підмайстрів, найманих робітників і учнів. Виробництво було двох видів: на замовлення споживача і для ринку.

На замовлення в містах зустрічаємо ремесла, які використовують дорогу сировину, наприклад, обробка дорогоцінного каміння, виробництво зброї. Виробництво для ринку було характерним для міста, воно розвивалося, безперечно, на протязі всього XVII ст. В містах існували місця суспільного користування, на яких споруджувалися будівлі для торгівлі (лавки, комори, погреби), які належали купцям або самим ремісникам. Зміни, котрі відбувалися в XVII ст. у ремісничому виробництві, знайшли своє віддзеркалення і в його організації. Досліджуваний нами час відзначається важливими подіями в галузі корпоративного устрою міського ремесла і торгівлі. На початку цього періоду ремісники розселялися в містах за ознакою професії. Початок XVII ст. є перехідним періодом від братств до цехів. На середину XVII ст. порушується збіг територіальної і професійних ознак за вулицями і околицями багатьох молдавських міст. Наприклад, опис 11 вулиць м. Сучави XVII ст. засвідчує, що на кожній можна знайти ремісників найрізноманітніших спеціальностей. Із 40 вулиць Ясс у XVII ст. половина мала найменування того чи іншого ремесла (вулиця ремісників, лимарів, живописців).

У XVII ст. більшість ремісників у зв’язку з розвитком ринкової конкуренції об’єднуються у замкнуті цехи. Найдавніша згадка об’єднання купців у Молдавії датується 1610 р. (История Молдавской ССР. — Т. 1. — С. 175).

Цехи виникають спочатку під релігійною оболонкою «братства», що було своєрідним маскуванням ремісничих корпорацій.

Про першу цехову організацію в Молдавії дізнаємося з повідомлень про «братство зуграфське» (цех живописців) у Сучаві в 70-х роках XVI ст. Це братство ще не мало цехового статуту ¹⁵¹.

На середину XVII ст., як встановлено на підставі дослідження письмових джерел, згадується 17 цехових організацій. Існували загальноміські цехи, які об’єднували ремісників різних спеціальностей ¹⁵². Зокрема у місті Роман у першій половині XVII ст. загальноміський цех об’єднав кушнірів, хутровиків, абаджиїв (аба — грубошерста тканина) — цирюльників, шевців. В середині XVII ст. деякі цехи укладали свої статути, перший з яких виник у 1641 р. Поява цехів відповідає більш розвинутому виробництву для ринку, зростанню кількості купців-посередників, більш повній внутрішній організації цехів.

Таким чином, у картині відтворення товарообміну між Львовом і Молдавією бачимо об’єднання купців. Базою їx активності були товари, продуковані ремісниками, які об’єднувалися, згідно фаху, в цехи.

Торговельні об’єднання купців зустрічаються яку Львові, так і в Молдавії. Тут можна згадати Львівське Успенське ставропігійське братство, організацію православних українських міщан і купців, що дістало ставропігійний привілей у 1586 р., а теж Ніжинське братство грецьких купців, яке отримало в 1657 р. від Б. Хмельницького право на «безплатну» торгівлю.

Товарообмін між Молдавією і Львовом досягає таких розмірів, що великі купці користуються послугами купців-посередників, так званих спеціальних агентів, які уповноважують їх до певної комерційної справи. Так у Львові існувала велика кількість торговельних агентів, які здійснювали в Молдавії різноманітні операції за дорученням одного або кількох львівських купців.

Деякі торговельні агенти представляли в Молдавії інтереси львівських купців на протязі багатьох років, що свідчило про існування постійних торговельних зв’язків з князівством.

Так, у Львові, виступаючи в 1650 р. в якості свідка на судовому процесі купець Ян Вацзовський заявив, «що знає про те, що Ян Висоцький (торговельний агент) за дорученням львівського купця Яна Пжездецького їздив протягом шести років у Молдавію і Туреччину, де вів доручені йому справи. Через нього пересилали в Молдавію також гроші, і він завжди справи виконував чесно» ¹⁵³. У першій половині XVII ст. у Львові існували

також великі купецькі об’єднання, про що свідчить складений у 1633 р. акт розділу майна покійного львівського купця Симона Костовича. З акту дізнаємося, що Костович був членом купецького об’єднання — як місцевого, так і по торгівлі з Туреччиною ¹⁵⁴.

Деякі великі молдавські купці мали у Львові компаньйонів, які закуповували для них або продавали належні їм товари. Їхні молдавські компаньйони робили їм подібні послуги у Молдавії. Наприклад, ясський купець Захаріаш Попович був торговим компаньйоном львівського купця Романа Стжелецького, за дорученням якого здійснював у Молдавії різні торговельні операції, стягував гроші з боржників ¹⁵⁵.

Молдавський купець Миколай Грамматикус був компаньйоном львівського купця Феодосія Томковича. Згадані купці відправляли один одному товари і продавали їх на ринках своїх країн. У 1654 р. Томкович, за дорученням Грамматикуса, закупив для останнього у Гданську сукна та інші товари. Грамматикус у вигляді застави залишив своєму львівському партнеру в Гданську належні йому бочки з поташем для покриття вартості закуплених для нього товарів ¹⁵⁶.

Молдавські купці вступали в компанію не тільки з львівськими торговими людьми, а й з представниками торгового світу інших західноукраїнських міст. У середині XVII ст. сучавські купці Доник і Якубович вели спільну торгівлю з Вартарисом Кирковичем, купцем із Замостя ¹⁵⁷.

Таким чином, вищезгадані документи свідчать про процес зростання товарообміну між Молдавією і Львовом у середині XVII ст., коли з’являються комерційні об’єднання та змішані компанії купців. Такі організаційні форми ведення торгівлі викликані потребами міжнародної торгівлі. Вони в свою чергу стимулювали подальший розвиток міжнародної торгівлі, оскільки оборотні капітали пайовиків значно перевищували суми, якими оперували окремі підприємці.

Попередня     Головна     Наступна             Примітки