[Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 133-138.]

Попередня     Головна     Наступна

3. Число й будова людности України

ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Предмет демографії. Демографія є наука, яка встановлює й вивчає закономірності, спостережувані в масових явищах складу і руху населення.

Предметом демографії є людність в її розподілі за статтю, віком, родинним станом, віросповідними й національними прикметами, освітою, професійними групами та іншими властивостями, що визначають людність чи то в стані умовного спокою, чи під час руху. Методом демографічної науки, що має справу з масовими мінливими явищами, є статистичний метод. Демографія черпає потрібні їй для дослідження й наукових узагальнень дані переважно з матеріялів, збираних статистикою людности, що майже в усіх країнах є частиною державної статистичної організації, про що вже була згадка (див. стор. 130).

Численні демографічні проблеми, зокрема розміщення населення, проблема урбанізації, національні відносини також є предметом дослідів з боку географії людини, при чому тут головна увага скерована на територіяльне розміщення даного явища й його зв’язок із природними умовами.

З численних демографічних і демогеографічних проблем ми присвятимо увагу передусім фізичній, сказати б, будові населення, себто поділові його за статтю і віком, його географічному розміщенню з розподілом на село і місто, зокрема докладніше подамо національні відносини, лише в загальних рисах розглянувши родинний стан населення і його розподіл за галузями праці. Окрему увагу ми присвятимо рухові населення.

Еволюція відносин людности. Вся людська маса, яка наповнює якусь територію, зазнає безнастанних змін. Міняється під впливом народжень, смертей і переселень не лише число населення, але й його якість, себто його демографічні прикмети, люди — відходять, інші приходять, а ті бо одні складники цієї маси — поодинокі самі особи вічно міняються, хоча б за віком.

Протягом століть зміни населення на Україні були тим сильніші, що Україна була країною колонізації і що навіть її національна територія зазнавала великих змін. Вона, як ми знаємо (див. стор. 19), оформилася в загальних рисах лише в другій пол. XVIII. ст. Від того часу на еволюцію населення впливають міґраційні процеси: еміґрація укр. населення на периферії України й згодом за її межі, із зах. земель — до Америки, із сх. — до Азії, а також чимраз дужчий відплив населення із сіл до міст, себто процес урбанізації, хоча він був далеко слабший, ніж у Зах. Европі.

Цей стан спокійного й нормального розвитку населення переривають роки світової війни, революції та голоду 1922 p., які спричиняють втрату 7 міл. населення через збільшення смертности, втрати на воєнних фронтах та зменшення числа народжень і пересування людности під впливом зміни політичних кордонів тощо. Фаза нормального розвитку людности, хоча дещо відмінного проти періоду до першої світової війни, — це на Зах. Україні час між двома війнами, а в межах УССР лише час до 1929 — 30 pp., себто до років репресій, застосованих щодо українського населення. Відтоді рівновага населення України зазнала революційних змін, як, може, ніколи в історії. Друга світова війна ці процеси лише поглибила, поширивши їх і на Зах. Україну. Про ці процеси ми згадаємо ще окремо.

Число населення. На початок 1939 р. на всіх укр. землях жило 55 міл. населення. Можливо, це число в дійсності було менше. Про те, яких сильних змін зазнало число людности України, свідчать такі, напр., числа: під кінець XVII ст. на укр. землях жило мабуть бл. 3 міл. населення, наприкінці XVIII ст. — вже бл. 9, в пол. XIX ст. 20, а в кінці його — 36 міл. На недавно колонізованих землях це число мінялося ще швидше: напр., населення Півд. України на протязі одного лише століття, а саме від кінця XVIII до кінця XIX ст. зросло з 840 тис. до в міл., себто в сім разів! До першої світової війни число людности України піднеслося до 47 міл., щоб у висліді війни спасти до 44 міл., а далі швидким темпом піднестися до 54 міл. в 1932 p. /134/ В наслідок голоду, репресій заслань, воно мабуть впало в 1934 р. до яких 48 — 50 міл., щоб напередодні другої світової війни піднестися до 55 міл. (радше лише до 53 міл.). Зміни населення за 1897 — 1932 pp. на прикладі УССР з’ясовує мал. 112.

Число населення з розподілом на сільське і міське на всіх укр. землях було приблизно таке (в мільйонах):

У висліді другої світової війни населення України зменшилося, мабуть, до яких 44 міл.

Ще більших змін зазнало число українців у світі, яке можна окреслити лише дуже приблизно. В 60-их pp. минулого століття воно мабуть становило бл. 15 міл., під кінець XIX ст. — 27 — 28 міл., напередодні першої світової війни 40 — 41 міл., в 1932 р.44 — 45 міл., а тепер мабуть становить від 37 до 39 міл.

Зміни після 1930 р. Цим проблемам ми приділимо ще окреме місце, а тут подаємо деякі загальні інформації, потрібні для розуміння демографічних питань, які будуть розглянуті далі.

Почавши від 1929 p., в межах СССР провадиться примусова колективізація й індустріялізація. Щоб зломити опір укр. селянства, заслано тисячі найактивнішого селянського елементу, порядком т. зв. розкулачення, за межі України, здебільшого на далеку Північ, а в 1933 р. штучно організовано голод, жертвою якого стало бл. З міл. душ. Одночасно і пізніше у зв’язку з процесом індустріялізації сільська людність напливає до промислових міст, головне до Донбасу. У висліді цих процесів настає зменшення числа населення, відбувається відплив українців за межі України (заслання, втеча від репресій та голоду) і урбанізація.

Друга світова війна приносить не менші зміни. Це — смерть людности, переважно чоловіків, у наслідок безпосередніх воєнних дій, зменшення числа народжень, колосальні пересування населення у висліді набору на примусову працю німцями й большевиками, евакуації, спричинені воєнними діями й репатріяцією, нарешті, обмін населення у зв’язку з проведенням нових політичних кордонів на Заході.

Всі ці зміни в 30 — 40-их pp. XX ст. дуже сильно вплинули на число і будову української людности та людности України взагалі, але ми не знаємо — до якої міри. Отже, ми подаємо стан населення головне на підставі перепису населення 1926 р. і тому, що новіших точних даних ми не маємо, і тому, що ці дані, хоч і застарілі, мають безсумнівну наукову цінність, оскільки стан населення і демографічні відносини, в них відбиті, можна вважати за норму. Зміни, які зайшли після 1930 p., відзначимо лише загально, більше накреслюючи їх тенденцію, ніж подаючи конкретні факти й числа.

ВІК І СТАТЬ ЛЮДНОСТИ

Вікову й статеву будову людности України подаємо за станом на 1897 і 1926 pp. Змінам, які сталися згодом, присвятимо лише загальні зауваження.

Вік і стать людности в 1897 р. Цілі десятиліття аж до вибуху першої світової війни вікова будова української людности великих змін не зазнавала. Як вона виглядала на підросійській Україні в 1897 p., подає діяграма (мал. 100). Вікова піраміда 1897 р. вказує на великий відсоток наймолодших річників, який швидко меншає вгору, себто число дозрілих річників відносно мале. Така вікова піраміда характеристична для народів із великим числом народжень і великою смертністю. В 1897 р. вона була у нас, як і в інших народів Сх. Европи, відмінна від народів Зах. Бвропи, напр., Німеччини з її поміркованим числом народжень і смертности, а ще більше — Франції з її малим числом народжень. Це видно з порівняння (у відсотках всього населення):

Через великий відсоток молодих річників Україна під кінець XIX ст. в порівнянні з народами Зах. Европи мала слабу частку найпрацездатніших річників. Це тимчасово було сприятливим явищем, бо в кожний даний момент найбільше /135/ сили має нація з високим відсотком дорослих. Але, з другого боку, небезпекою для нації є невелике число дітей, бо згодом така нація перетворюється в народ старих.

Як у всіх країнах Европи, в той час була в нас повна гармонія в відсотковому відношенні обох статей: в 1897 р. на 100 українців припадало 100,8 українок.

Аж до першої світової війни вікова будова людности України не зазнавала помітних змін. Через збільшення еміґрації, мабуть, зменшився відсоток річників у середньому віці, головне чоловіків, які еміґрували найбільше, але це була мінімальна зміна.

Між Галичиною і Центральними та Східніми Землями, відносини яких ми тут подали, важливих відмін не було.

Вік і стать людности в 1926 р. Подану вище вікову й статеву будову дуже захитали воєнні та революційні роки. З вікової піраміди (див. табл. і мал. 101 — 102) ми бачимо зменшення річників, народжених під час війни, себто групи 5 — 9 років, і захитання рівноваги між відсотком чоловіків і жінок віком понад 25 років, через велику втрату чоловіків на війні. Таку вікову будову виявляють усі народи, які брали участь у війні, з тим, що на неї, — як і в нормальні часи, — впливають ще число народжень і смертність.

Вікова і статева будова міської і сільської людности України відмінна (мал. 101). У наслідок сильної іміґрації сільської, працездатної людности до міст, з одного боку, а з другого, меншого, ніж у селах, числа народжень будова міського населення характеризується малим числом дітей і сильною перевагою дорослих. Через це саме — протилежні відносини на селі.

Вікові групи (у відсотках)

На 100 чоловіків припадає жінок (УССР 1926 р.)

Вікова структура різних націй на Україні дещо відмінна. Українці, як сільська головним чином людність, виявляли нормальну для України будову, вікова ж будова росіян і жидів подібна до будови міської людности, бо ці народи живуть на Україні в значній мірі або переважно по містах.

Вікова й статева будова людности України в різних районах відмінна залежно від природного руху й переселень.

Там, де мало народжень, діти становлять менший відсоток населення, а в районах еміґрації є велике згущення дозрілих річників. Тим то населення в силі віку мають більше зах. землі з їхнім меншим числом народжень і півд. Україна в наслідок іміґрації; найбільше дорослого працездатного населення виявляють Донбас і великоміські скупчення. Зате зменшений відсоток людности в цьому віці мало, напр., Лівобережжя з його інтенсивним відпливом населення. І, навпаки, найбільше дітей є в районах найсильнішого природного приросту, найменше — в Галичині з її низьким числом народжень. Всюди в наслідок війни бачимо перевагу жінок над чоловіками, зокрема в районах великої еміґрації. Єдиною областю України з перевагою чоловіків над жіноцтвом був Донбас через велику іміґрацію робітників.

Відносини після 1926 р. Коли б населення України розвивалося після 1926 р. нормально, то його вікова будова змінювалася б так, що пертурбації, спричинені війною, пересувалися б з кожним роком дедалі більше на старіші річники й були б усе слабші.

Але на підсовєтській Україні нову велику пертурбацію у віковій будові населення принесли 30-і роки, зокрема голод 1932 — 33 pp. Ці роки характеризуються не лише загальним зменшенням числа населення, але й наглим зменшенням народжень і сильною смертністю дітей, великим обниженням частки найстаріших річників, які найчастіше, поряд дітей, вимирали, перевагою жіноцтва, яке в наслідок голоду вимирало менше, ніж чоловіки, і яке менше було репресоване совєтською владою.

Ще більші зміни в будові населення, і то по всіх українських землях, принесла друга світова війна в наслідок зменшення народжень, збільшення смертности всієї цивільної людности, зокрема чоловіків у силі віку, а також невідомих нам докладніше міґраційних процесів. Ми не знаємо, як сьогодні виглядає будова людности України, зокрема українців, але в загальних рисах можемо припускати, що вона має сьогодні (1949 р.) такі прикмети: 1. нерівномірну будову всієї людности, зокрема зменшення річників 27 — 35 (народжених в часи першої війни), 16 — 17 (в часи голоду) і дітей, молодших 8 років (народжених після 1941 року); 2. серед чоловічого населення, крім того, сильно зменшені річники 50 — 70, зокрема 55 — 65, себто ті, що брали найактивнішу участь у першій світовій війні, і річники 25 — 50, які брали участь у другій світовій війні; чоловіки найбільше потерпіли і від політичних репресій. У висліді цих змін українська людність виявляє тепер колосальну перевагу жіноцтва над чоловіками, якщо йдеться про дорослу людність, і великий недолік чоловіків середнього віку, себто найактивнішого й найпрацездатнішого елементу. Цей факт спричиняє загальне ослаблення нації і низку соціяльних труднощів, які є вислідом надто малого числа чоловіків, себто неможливости для великого числа жінок вступити в подружні зв’язки, що в свою чергу впливає на зменшення числа народжень. Якщо на Україні навіть не зайдуть нові зміни, то треба десятків років, щоб населення знову набрало нормальної будови.

НАСЕЛЕННЯ ЗА РОДИННИМ СТАНОМ

Розподіл населення за родинним станом міцно зв’язаний із віковою й статевою будовою. От родинний стан населення УССР 15 років і старіше за переписом 1926 р. (У %):

В наступній таблиці маємо розподіл одружених за віком і статтю у відсотках всіх чоловіків і жінок даної вікової групи: /137/

З наведених чисел видно, що 65 % чоловіків і 59 % жінок понад 15 років були одружені. Це подібний відсоток, як у всьому СССР (65,5 і 61,1 %), але вищий, ніж в будь-якій іншій країні Европи (напр., Польща 59,1 і 53,9, Німеччина 60,3 і 55,4, Англія 58,6 і 52,8 тощо — числа для 1930 — 31 p.). Причиною цього явища є те, що українці рано входять у подружні зв’язки й що в нас мало розлук (див. також розділ »Рух людности«). Коли, напр., у нас у віці 20 — 24 pp. одружених уже 45,5 % чоловіків і аж 67,6 жінок, то в Польщі ці відсотки становлять 16,8 і 38,5, в Німеччині — 6,8 і 20,4, в Англії — 13,6 і 25,4, і лише в СССР — 47,4 і 68,6. Як наслідок першої світової війни — великий відсоток вдів (15), при невеликому відсотку вдівців (4). Найбільша диспропорція між неодруженими чоловіками і жінками виступила у річників 30 — 49, бо чоловіки в цьому віці зазнали найбільших втрат під час війни. Ледве 5 % чоловіків у тому віці — неодружених (3,2 % парубків, 1,3 % удівців, 0,5 % розлучених), зате — аж 19,5 % жінок (3,8 % дівчат, 1,2 % розлучених і аж 14,5 % вдів).

Не входячи в подробиці, відзначимо лише, що родинний стан міської і сільської людности дещо відмінний. В містах менший відсоток одружених (в містах 61,8, в селах 65,8), а більше розлук. Родинна будова росіян і жидів близька до будови міського населення.

Подібні відносини були й на інших укр. землях за межами УССР. З бігом часу вони зазнали змін. Катастрофа 30-их pp. і друга світова війна розбили родини, великий відсоток жінок став вдовами, великий не може ввійти в подружні зв’язки через брак чоловіків.

СОЦІЯЛЬНО-ПРОФЕСІЙНИЙ СКЛАД ЛЮДНОСТИ

Характеристика соціяльно-професійного складу населення за даними перепису 1926 р. (для Зах. України з 1930 — 31 pp.) є сьогодні більш застарілою, ніж за іншими демографічними ознаками, бо за останні 20 років цей склад різко змінився. Все ж таки він характеризує людність України, українську зокрема, так, як вона виглядала 20 років тому у висліді довголітньої еволюції.

Розподіл всього населення (а) і зокрема українців (б) за головними галузями праці (у %) такий:

В наведеній таблиці взяте до уваги все населення — самодіяльне і несамодіяльне, себто ті члени родини, які є на утриманні самодіяльних.

Розподіл людности УССР — самодіяльної і несамодіяльної — за соціяльними групами виглядав у 1926 р. так (на 100 душ; у дужках числа для самих українців): на робітників і службовців припадає 14,6 % (6,5), на самостійних господарів разом із допоміжними силами родини 81,9 % (91,2), на інших — 3,5 % (2,3).

Як свідчать наведені числа, Україна виступала як аґрарна країна із слабим розвитком промисловости й торгівлі. Це країна дрібних продуцентів (81,9 %), майже виключно селян і в невеликій мірі ремісників. Ще менша професійна й соціяльна диференціяція українців, серед яких лише 1/10 не працювала в сільському господарстві, а 91 % — це дрібні хлібороби й кустарі — власники дрібних індивідуальних варстатів праці. Серед галицьких українців вони становили 81 %. У порівнянні з іншими країнами хлібороби на Україні, не кажучи вже про саму українську людність, становили вищий відсоток, ніж будь-де інде (в цілому СССР — 77,6 %, в Болгарії — 74,6 %, в Польщі — 60,9 %, Угорщині — 51,8 %, Франції — 34,3 %, Німеччині — 20,9 %, США — 22,0 %, Англії — 5,2 %). Односторонність професій та соціяльної будови українців виявляється ще яскравіше, як порівняти з іншими народами, що живуть на Україні. Ось числа для УССР і Галичини (на 100 осіб даної національности — поділ на галузі праці дещо відмінний, ніж на табл. на цій стор.). /138/

Як бачимо, росіяни виявляли на Україні відмінну структуру, ніж в Росії: це лише в половині хлібороби, а дуже великий відсоток їх працює в промисловості і є службовцями сов. апарату. Жиди були на зах. землях головне торгівцями, в УССР — по знищенні вільної торгівлі — переважно ремісниками й службовцями.

Соціяльна будова укр. народу зазнала повільної, але постійної диференціяції. Колись відсоток хліборобів серед українців був ще більший: в Галичині в 1900 р. — 94,4 %, в 1921 р. — 90,7 %, в 1931 р. — 88,1 %.

Подана тут соціяльно-професійна структура українців під впливом совєтської політики 30-их pp. зазнала великої зміни. З одного боку, в наслідок індустріялізації збільшився відсоток усієї людности, отже й української, що зайнята в промисловості, і автоматично зменшився відсоток осіб, зайнятих у сільському господарстві, з другого боку, місце дрібних власників хліборобських і — почасти — ремісничих верстатів праці зайняв колхозник і робітник. Числа нам невідомі, але вони подібні до чисел в цілому СССР, де 1939 р. припадало на поодинокі групи (на 100 осіб; в дужках числа з 1926 p.): колхозники й кооперовані ремісники — 46,9 (2,9), робітники й службовці — 49,7 (17,3), вільні селяни й ремісники — 2,6 (72,9), інші 0,8 (6,9).

В. Кубійович — Г. Селеген

Література: див. стор. 133.

Попередня     Головна     Наступна