[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 200-201.]

Попередня     Головна     Наступна





ФЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ (бл. 1036 — 03.05.1074) — церковно-політ. діяч, письменник-полеміст. Народився у м. Василеві на Київщині, дитинство провів у Курську. У 1055 — 56 рр. з прочанами йде до Києва, де постригається в ченці й оселяється в печері разом із Никоном Великим і Антонієм. Стає одним із засновників Києво-Печерського монастиря і другим (після Варлаама) його ігуменом (з 1062 р.). Розгортає наполегливу діяльність з розбудови монастиря й улаштування життя чернечої громади (підпорядковане, за ініціативою Ф. П., вимогам Студійського статуту), закладаючи підґрунтя подальшої традиції вітчизняного чернецтва.

Активно втручаючись у політ. життя країни, Ф. П. дотримується принципу, згідно з яким церква, не перебираючи на себе функції світської влади, виступає її наставницею, а оцінка дій світських володарів здійснюється відповідно до настанов Божих.

Життєвий шлях Ф. П., описаний Нестором у "Житті Феодосія" та "Повісті врем’яних літ" (статті 1051, 1073, 1074 рр. та ін.), спричинився до ствердження його образу, як одного з найшанованіших святих православної церкви, за зразком земного подвигу яких складався етичний ідеал києворуської культури.

Ф. П. є автором низки творів, серед яких два послання кн. Ізяславу Ярославичу (де розглядається, зокрема, питання про відмінність православ’я і "латинської віри"), десять повчань ("Про терпіння", "Про любов", "Про терпіння і любов", "Про піст", "Про терпіння і милостиню", "Про терпіння і смирення", "Про ходіння до церкви і про молитву", "Про душевну користь", "Про користь душевну", "Повчання келареві") і молитва "за вся хрестьяни". Обгрунтування розуміння сенсу людського буття з позицій християнського світогляду здійснюється Ф. П. не шляхом абстрактного теоретизування, а через практичне втілення у життя етичних принципів, передусім терпіння і любові, адже любов до людей "не в словесях съвершается, но в делах деятельных". Послідовну відданість цьому ідеалу Ф. П. демонструє не лише у творах, а й у власному житті.



Твори Ф. П. див. у кн.: Макарий, еп. Соч. преподобного Феодосия Пєчерского в подлинном тексте // Ученые записки II отд. имп. АН. — 1856. — Кн. 2. — Вып. 2. — №11; Еремин Й. П. Из истории древнерусск. публицистики XI в. (Послание Феодосия Пєчерского к кн. Изяславу Ярославичу о латинянах) // Труды Отдела древнерусск. лит-ры Ин-та русск. лит-ры АНСССР. — Л., 1935. — Т. 2; ЕреминИ. П. Лит. наследие Феодосия Пєчерского // Там само. — М.; Л., 1947, — Т. 5.



Про нього див.: Макарий, еп. Преподобный Феодосий Печерский как писатель // Ист. чтения о языке и словесности II отд. имп. АН. — 1854 — 56; Шахматов А. А. Киево-Печерский патерик и Печерская летопись // Известия Отд. русск. языка и словесности имп. АН. — СПБ., 1897. — Т. 2. — Кн. 3; Гудзий H. K. O соч. Феодосия Печерского // Проблемы общественнополит. истории России и славянских стран. Сб. статей к 70-летию акад. M. H. Тихомирова. — М., 1963; Замалеев А. Ф., Зоц В. А. Мыслители Киевской Руси. — К., 1987; Горський В. С. Святі Київ. Русі. — К., 1994; Його ж. Ідея наслідування Христа в давньоруській агіографії // Образ Христа в укр. культурі. — К., 2001; Сватко Ю. І. Святі Антоній і Феодосій у "Києво-Печерському патерику" // Там само.



В. Горський

















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.