[Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичнi, фразеологiчнi та стилiстичнi особливостi) . — К., 1961. — С. 112-153.]

Попередня     Головна     Наступна





Розділ III

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ЛЕКСИКИ ВОЛИНСЬКОЇ РЕДАКЦІЇ



Як ми вже мали нагоду зазначити, лексика волинської редакції в порівнянні з галицькою редакцією значно бідніша. Велику кількість слів, звичайних і частих в галицькій редакції, тут не зустрічаємо зовсім. Деякі слова вживаються з відмінним семантичним відтінком, на місці інших появляються їх нові, властиві тільки цій редакції, синоніми. Серед цих нових слів і словосполучень помітний значно більший вплив розмовної мови широких народних мас. Як і при огляді лексики галицької редакції, при словах, вперше саме тут зафіксованих, відомих лише з цієї редакції, будемо зазначати: «лише тут».



ВОЄННА ЛЕКСИКА 45


З багатої воєнної лексики галицької частини Галицько-Волинського літопису тут лишилися тільки незначні сліди. Автор, як правило, не подає опису розгорнутої воєнної акції, зникають романтичні епізоди сутичок, такі характерні для галицької редакції, і літописець лише вказує на початок і наслідок воєнних виправ.



45 Як і в галицькій редакції, беремо тут до уваги не лише специфічні військові терміни, але й лексику буденного вживання, використану у військовому плані.



Отже, знаходимо тут:

Для означення поняття «піднімати на війну, сутичку» відомі вже з галицької редакції: возводити, возвести — «Володимеръ же посла Дуная возводить Литвы» (1282, 583/3); «ты насъ возвелъ, да поведи ны куда» (586/16); «Володимиръ же пославъ и Литву взведе» (587/20); «послалъ бо бяшеть возводить Татаръ» (1289, 612/12 /113/ і т. д.). Крім цього, — правити (в цьому значенні лише тут) — «я же хочю правити Татары ... аже не поЂдешь добромъ, а зломъ пакъ поЂдешь же» (1289, 611/27).

Для означення підготовки до війни: пристраиватися, наряжати, наряживати рать, наряжатися (всі невідомі в галицькій редакції) — «и нача пристраиватися и поиде в силЂ тяжцЂ» (1264, 570/16, те саме: 1274, 575/31); «начаста рать свою наряжати» (1282, 587/19); «и нача наряживати рать на Болеслава» (1281, 583/2); «брать ти тако молвить: наряжайся самъ и лодье наряди» (1281, 583/24); «Володимеръ же нарядивъ рать поиде к Берестью» (1281, 583/8). Для слова пристраиватися пор. польське діалектне: pozganiali najmocniejszych chłopów i przystrajali się na niego (Słown. Warsz.: przystrajać). В російській і українській мовах інші значення (Даль, словник Желехівського); наряжать в подібному значенні, хоча в іншому плані у Даля: «наряжать ткацкий станок» — «приготовить для тканья».

Для підготовки полків до битви або облоги: изряживати полкы, изрядити полкы, пристраиватися на бой, пристраиватися на взятье ... (всі відомі в галицькій редакції) — «начаша изряживати полкы, изрядивше же полкы и тако идоша к городу» (1274, 576/7 — 8); «почаша изряживати полкы» (1281, 583/28); «изрядивъ своЂ полкы» (1262, 566/12); «горожани же... пристраивахуться крЂпко на бой» (1287, 599/15); «и начашася пристраивати на взятье города» (1281, 584/5). Для изряживати, изрядити пор. в словнику Желехівського: врядити — bereit halten, польське zrządzić — przygotować (Słown. Warsz.), у Даля изряживать — виряжати когось.

Для понять, пов’язаних з наступом, натиском: потягнути (невідоме в галицькій редакції), потечи і устремитися — «Конъдратъ нача Ђздя молвити: «братья моя, милая Руси! потягнете за одино сердце» — и тако полЂзоша подъ зоборола ...» (1281, 584/7); «потече противу Татарину» (1261, 564/18); «не дождавъ полка брата и устремися на бой» (1268, 572/24). Для потягнути пор. польське: pociągnać na nieprzyjaciela (Słown. Warsz.: pociągnąć); y Даля: «птица потянула (пустилась) на отлет»; для потечи у Даля: «толпы потекли на площадь». В українській мові подібного означення не знаходимо.

Для означення штурму: приступити — «и тако при-/114/ступльше взяша городъ» (1281, 582/25). Пор. російське і українське приступ — штурм.

Для поняття «здобути»: взяти і добыти — «и тако приступльше взяша городъ» (1281, 582/25); «ты мене ни на полону ялъ, ни копьемь мя еси добылъ» (1287, 593/5). Дієслово dobyć в такому, як тут, значенні відоме тепер як рідко вживане лише в польській мові dobywali zamku, a dobyć nie mogli (Słown. Warsz.). В російській мові добыть здебільшого в значенні «приобрести». Для української мови словник Желехівського подає: добитися чогось в значенні «домогтися чогось».

Для понять, пов’язаних з нападом, наскоком, крім відомого з галицької редакції из(о)гнати, ще: изгонъ, наЂздъ, излЂзти (лише тут), воропъ — «Литва же изъгнаша Ездовъ [місто] на канунъ Иваня дни» (1262, 565/24); «и погна вборзЂ, изогна Миндовга, ту же и уби его» (1263, 568/28); «толко два бяста убита отъ полку его, не подъ городомъ, но во изгонЂ» (1281, 584/28); «стояху недвижими стерегучи внезапнаго наЂзда отъ Ляховъ» (1281, 584/9); «се же вЂдашеть о городЂ како моцно взяти, излЂзъ же и ночью, и тако взяша и» (1274, 575/22); «Василко же пусти на ня воропъ идеже бяхуть Ляхо†розогналися» (1268, 572/7). I. Срезневський визначає воропъ як «нападение». Тут — скоріше «погоня».

Відмітимо, що слово наЂздъ вживається й тепер в аналогічному значенні в польській і російській мовах: zrobić najazd — напасти; «наезд неприятеля». Для значення слова изгонъ лише Даль наводить із позначкою «стар.» Слово изгонять — «делать набег». Слово воропъ не лишило, мабуть, після себе ніяких слідів. Щодо зафіксованого лише тут излЂзти, то воно було, очевидно, словом місцевого вжитку. Тепер в цьому значенні його ніде не знаходимо.

Бути в стані війни, вести війну: заратитися (відоме і з галицької редакції) і воеватися, воевати — «и отселЂ заратишася и почаша Ляхо†воевати около Холма» (1268, 571/14, те саме: 1273, 574/28); «начаста вражьствовати межи собою и воевати» (1280, 582/19); «и тако воевашеться c нимъ, но не великими ратьми» (1274, 575/16); «пошто мя еси воевалъ?» (1268, 571/8).

Близьке за значенням до цього і слово увЂдатися (розрахуватися збройно — в цьому значенні — лише /115/ тут) — «увЂдайся c нимь... а сложи c себе соромъ свои» (1279, 588/29). Слід вказати, що слова увЂдатися в цьому значенні тепер не знаходимо. Не виключена можливість, що вживалося воно діалектно лише на Волині.

Для означення розвідки: відоме з галицької редакції сглядание. Крім цього, обьзирати (лише тут), осмотрЂти, усмотрЂти, розсмотрЂти — «a сторожЂ пославъ на сглядание ратныхъ...» (1291, 615/23); «Телебуга же Ђха обьзирать города ВолодимЂря» (1283, 588/13); «а пошлете люди добрыи c нашими Татары, ать усмотрять, що будеть» они же послаша... и тако ехавше осмотрЂша, оже нЂтуть рати» (1274, 576/14 — 15); «Буранда же расмотрЂвъ твердость города...» (1261, 563/13); Для слова обзирать пор. польське в іншому плані: obziera szeregi rycerstwa (Słown. Warsz.). Пор. ще галицьке: «вони обзирають її з усіх боків» (Грінченко).

Для понять, пов’язаних з боротьбою мечами, списами:

а) колоти, тяти: бости, сЂчи, потяти (відомі з галицької редакції) і нове, явно розмовне слово побадыватися (лише тут) — «и поидоста по городу сЂкучи і бодучи» (1262, 564/13); «и потя Ляха» (1261, 564/20); «и начаша побадыватися копьи» (1281, 584/13).

б) прикриватися: защититися (в галицькій редакції: охабитися, тулитися) «защитився отчаяньемь, акы твердымъ щитомъ» (1261, 564/17).

Для нападу: ударити «удариша на нЂ ночь и избиша Ђ всЂ» (1277, 579/9).

Для втечі: устремитися на бЂгъ (вживане і в галицькій редакції), устремитися побЂгнути, утечи, избЂжатися — «людье... устремишася побЂгнути до дЂтиньца» (1261, 564/21); «Литва же не стерпЂвши, устремишася на бЂгъ, и не бысть лзЂ утечи» (1261, 566/13); «устремишася на бЂгъ вси со Блусомъ» (1281, 585/10); «и не взяша ничто же, избЂгли бо ся бяхуть в городъ» (1268, 571/17).

Додамо ще сюди слово бЂглЂць (перебіжчик): «тогда же утече отъ нихъ бЂглЂць единъ» (1277, 579/7).

Для понять, пов’язаних з облогою: обьступити (відоме з галицької редакції) — «поидоша ко Лысцю городу... и обьступиша» (1261, 565/17). Крім цього, огородити городомъ — «придоша к Судомирю и обьступиша и со всЂ сторонЂ, и огородиша и около своимъ городомъ» (1261, 564/6); остоя (облога) — «изомре в городЂ въ /116/ остою бесчисленное множество» (1283, 588/24, 589/17). Сюди ж належить вислів, що означає прорив в обложене місто: выбити из... — «ты... ни копьемь мя еси добылъ ни из городовъ моихъ выбилъ мя еси» (1287, 593/6). Відмітимо, що слово остоя в цьому ж значенні подає й словник Желехівського (Belagerung).

Для понять, пов’язаних із захистом:

а) в місті: затворити, заперти, запертися; утвержение города (оснащення) — «пришедшимъ же имъ к Холмови, городъ же затворенъ бысть» (1261, 563/10); «приЂхавшу же ему к Люблину и запроша Ляхо†городъ» (1289, 598/31); «столпъ бо бЂ каменъ высокъ стоя передъ вороты города и бяху в немъ заперлися Прузи» (1271, 579/18); «бяхуть бо в немь боярЂ и людье добрии, и утвержение народа крЂпко порокы и самострЂлы» (1261, 563/12); «весь [город] бо бяше учиненъ на камени и утвержение его немало» (1291, 615/11). Слово затворити (заперти) подає словник Желехівського; у Грінченка його немає. Російське затворить; пор. ще українське і російське затворник;

б) поза містом — в лісі, полі і т. д., відоме з галицької редакції осЂкъ — «начаша ему повЂдати осЂкъ во лЂсЂ полнъ людий» (1280, 582/2).

Для поняття здачі міста тільки передатися (те саме в галицькій редакції) — «молви горожаномъ а быша ся передалЂ» (1261, 563/16).

Для означення виявлення перемоги: назнаменовати образъ побЂды (лише тут) — «и нача роскопывати городъ, назнаменуя образъ побЂды» (1261, 563/7). Слово назнаменовати наводить словник Желехівського (за галицьким письменником Згарським та за Кулішем) так само в значенні «давати знати про щось», «виявляти» (andeuten).

Для означення різних родів військ: тільки рать, ратьный, пЂшцЂ і (зрідка) вои — «и не угониша ихъ, бяшеть бо рать мала» (1262, 566/2); «своя бо рать ушла бяшеть далече на Болеслава» (1282, 586/18, те саме: 574/30, 577/8, 582/3 і т. д.); «погорЂ и в неи бещисленое множьство людий, одва ратний выбЂгоша изъ города» (1261, 564/32); «но стрЂлы ратьныхъ не дадяхуть имъ ни виникнути изъ заборолъ» (1281, 584/11); «Тройдений же посла пЂшцЂ та тЂмь воевашеть» (1274, 575/17); «пойде Володимиръ... co множьствомъ вои» (1281, /117/ 583/11). Звертає увагу, що в цій редакції вживається інколи замість лексем рать, вои просто людие або слуги — «посласта лутьшЂи своЂ боярЂ и слуги воевать со Тюимою» (1277, 579/4); «радъ быхъ и самъ c тобою шелъ, но нЂколи ми... а се вси мои людье и бояре... коли ти будеть любо, тогда c ними поиди» (1281, 583/7). Окремо відзначимо вжите тут слово дЂти (в значенні «воїни» — лише тут) — «Татари же прислаша ко Лвови... тако рекуче: дЂти наши видЂлЂ, оже рать стоить за горою» (1274, 576/12).

Для означення воєнної могутності тут постійно вживаються улюблені цим редактором вислови: сила тяжка, сила многа — «поиде в силЂ тяжьцЂ и нача городы имати» (1264, 570/16); «пойде во силЂ тяжьцЂ» (1268, 572/15); «хотящу поити... на Ляхы и собравшу ему силу многу» (1283, 587/29); «в силЂ тяжцЂ» (1287, 591/11 і т. д.).

З назв воєнного оснащення вживаються зрідка щитъ, копье, сулица, стрЂлы, порокъ, шеломъ (відомі з галицької редакції) і доспЂхи та броня — «и приведе сайгатъ королеви... щиты, сулицЂ, шеломы» (1262, 567/2); «co сулицею» (1261, 564/17); «и начаша побадыватися копьи, и мнози язвени быша... ово отъ копий, ово отъ стрЂлъ» (1281, 584/13 — 14); «защитився отчаяньемь акы твердымъ щитомъ» (1261, 564/16); «и порокъ поставиша, и порокомъ же бьющимъ неослабно день и нощь» (1261, 564/7); «не бояринъ... но простъ сый человЂкъ, ни в доспЂсЂ» (1261, 564/16); «безъ сторожЂ и доспЂхы своЂ соимавше» (1277, 579/6); «a далъ есмь на немь [за село]... 5 локотъ скорлата да бронЂ дощатые» (1287, 595/14).

Слово доспЂхи ще тепер вживається як архаїчне в російській і українській мовах; слово броня часто зустрічається в російській і українській мовах ще в XIX — на початку XX ст. Тепер частіше в значенні «сталеве прикриття» (броня корабля). До речі, в останньому прикладі згадуються не просто бронЂ, а вронЂ дощатые (лише тут), тобто броня з пластинок (староруське дъска означало не лише «дошка», але й «пластинка»). Можливо, що бронЂ дощатые були в той час дорогою технічною новинкою, коли князь Володимир Василькович платив ними за село. Нарешті, безумовно, новим воєнним винаходом того часу, який вперше й відмічений саме у волинській редакції, є самострЂлъ коловоротный, імовірно, /118/ щось на зразок автоматичного самостріла. Ним були озброєна залога Кракова, якого не міг здобути князь Лев, тому що «весь бо бяше учиненъ отъ камени и утвержение его немало порокы и самострЂлы коловоротными великими и малыми» (1291, 615/12).

Для означення війни: война, рать — «Василко убилъ на войнахъ 3 браты Троиденеви» (1274, 575/15); «стада роздая... людемь..., иже кто погибли в Телебузину рать» (1288, 601/30, те саме: 593/6).

Для означення бою: тільки бои — «горожани же... пристраивахуться крЂпко на бои» (1287, 599/15, те саме: 1268, 572/24); «устремися на бои».

Для означення табору, шатра: тільки вЂжа — «поидопіа [Ногай і Телебуга] назадъ в своЂ вЂжЂ» (1288, 589/26).

Для означення понять, пов’язаних з міським укріпленням: стовпъ (в галицькій редакції вЂжа) «столпъ бо бЂ каменъ высокъ стоя передъ вороты города» (1277, 579/18); «и выбЂже Кондратъ во столпъ ко мнихомъ» (1287, 599/9); забороло — «и начаша мертви падати изъ заборолъ, акы сноповье» (1281, 584/14, 10, 7); нарешті, дЂтинець: «устремишася побЂгнути до дЂтиньца» (1261, 564/22); «взя околный городъ c Татары a дЂтинЂць остася» (1274, 576/24).

Для означення союзника (як і в галицькій редакції): мирникъ — «оже есте мои мирницы срЂтьте мя» (1261, 562/8, те саме: 562/18); «я на Литву не жалую, оже мя воевалъ не мирникъ мой» (1268, 571/12). Слово мирникъ не збереглося в. сучасних східнослов’янських мовах. Даль подає його лише за нашою пам’яткою.

Для означення гарнізону: засада (як і в галицькій редакції) — «приде ему вЂсть, оже уже засада Юрьева в Берестьи» (1289, 610/30); «нача розсылати засаду по всимъ городомъ» (610/29); «засаду посади в БЂлски» (613/6, те саме: 614/20).

Для означення противника: ратный — «кто не стрЂтить мене тый ратный мнЂ» (1261, 562/9); «ты уже не братъ еси брату своєму, но ратный ему» (563/31).

Привертають увагу в цій редакції слова і словосполучення, що стосуються боротьби цілих полків як окремих військових одиниць.

Огляд полків: перезрЂти — «и пришедшимъ же имъ на Бужьковьское поле и ту перезрЂша своЂ полкы» /119/ (1283, 588/11). Пор. в Słown. Warsz. старопольське przeźrzeć — переглянути. Словник Желехівського подає: перезір — перегляд.

Бій в зімкнутих лавах: сразитися, сразитися челома (в цьому словосполученні — лише тут) — «изрядивь своЂ полкы пойде противу имъ и сразишася обои» (1262, 566/12); «сразившимажеся челома и тако поломиша Ляхове полкъ Шварновъ» (1268, 572/24).

Бій врозсип: роспущати воевать — «указалъ бяшеть своимъ воеводамъ... не роспущати рати воевать» (1281, 585/5); розогнатися воевать (лише тут), росходитися воевать, розгонъ — «Василко же пусти на ня воропъ, идеже Ляхове розогналися воююче по селомъ» (1258, 572/8); «идущу ему полкы своими и начаша росходитися воевать» (1280, 582/10); «выЂхалъ бяшеть князь Болеславъ вънъ изъ Сохачева ловя того, абы кдЂ ударити на розгонЂ» (1281, 585/3).

Прорив полку: поломити полкъ — «Сразившемажеся челома и тако поломиша Ляхове полкъ Шварновъ» (1268, 572/24).

Припинення бою: перестати отъ боя — «и бяхуся крЂпко обои. И в то веремя приде вЂсть Лвови, оже рать идеть на нь велика: и повелЂ перестати отъ боя» (1291, 615/21).

Таким чином, як бачимо, воєнна лексика волинської частини літопису значно обмежена в порівнянні з воєнною лексикою галицької частини. Більшість слів в цьому ж значенні дожила до цього часу в творах українських (зокрема, галицьких) або російських письменників або у фольклорі (пор. броня у Грінченка). Для інших знаходимо аналогічне вживання в старій польській літературі (пристраиватися, потягнути, перезрЂти), що може свідчити про їх поширення і серед народних мас Галичини — Волині.

Як характерне явище відзначимо застосування для поняття захиститися лише слова защититися, вживаного донедавна старшим українським поколінням (пор. Грінченко, Желехівський). Цікаво відзначити, що слово остоя подає словник Желехівського, який наводить багато галицьких особливостей. Лише цей словник подає і такі слова, як затворити, назнаменовати. Слово побадыватися явно вказує на просторічність. Нарешті, щодо таких слів, як излЂзти (заскочити, напасти) або увЂда-/120/тися, слідів яких тепер не знаходимо ні в східнослов’янських, ні в польській мовах, можна здогадуватися, що вони були словами лише місцевого вжитку. Все це може свідчити про певну спрямованість мови автора в сторону більшої живомовності.




СИНОНІМІЧНІ РЯДИ БУДЕННОЇ ЛЕКСИКИ


Ряди синонімів і синонімічно близьких слів волинської редакції тільки в нечисленних випадках збігаються з такими ж рядами галицької редакції. Їх значно менше. Часто помічаємо повторення однієї і тієї ж фразеологічної конструкції із застосуванням однакових слів і навіть форм. Як і при дослідженні галицької редакції, тут вміщуємо між синонімічними рядами також синонімічно вживані словотворчі варіанти.

Серед іменників:

болезнь і болесть, немочь, рана (хвороба) — «князю же ... лежащу в. болести... 4 лЂта, болезнь же его сице скажемъ» (1288, 601/18); «а король бяшеть тогда впалъ в болесть велику, в ней же и сконца животъ свой» (1264, 570/3); «а нынЂ... слышимъ твою немочь великую» (1288, 600/31); «Володимиру же князю болну сущу, зане бысть рана послана на нь отъ бога неисцЂлимая» (1287, 691/16).

добытокъ і имЂние — «роздЂли†землю и добытокъ Миндовговъ» (1263, 569/3); «розда имЂніе свое все» (1288, 601/22). Слово добытокъ в значенні «майно» знаходимо тепер лише у Желехівського (Habe an Vie) і в польській мові: dobytek — 1) zwierzęta domowe; 2) mienie. У Грінченка вказано значення: «грабеж», «добыванье». На основі цього можна, здається, здогадуватися, що слово добытокъ в значенні «майно» було більше поширене в народній мові Південно-Західної, ніж на іншій території Південної Русі.

домъ (звичайне) і станъ (1 раз) — «господине отче! поедь, побудешь во своемь дому и дщери своей здоровье видишь» (1274, 577/5); «Бяхуть же станове в городЂ [Судомирі] соломою циненЂ и загорЂшася сами отъ огневъ» (1261, 564/26). Слово станъ в значенні «дім» Срезневський реєструє лише за одним із біблійних текстів та за нашою пам’яткою. /121/

досада і обида — «многыя досады приимъ оть своихъ сродникъ не видЂхъ тя... николиже противу ихъ злу... зла воздающа» (1288, 604/30); «якоже и дЂдъ твой Романъ свободилъ бяшеть отъ всихъ обидъ» (1288, 605/4). Досада вживається тепер у східнослов’янських мовах лише в значенні внутрішнього переживання (неприємність) , а не в значенні кривди. В значенні кривди (iniuria) Срезневський подає це слово лише за церковними текстами. Проте, оскільки це слово у вказаному значенні знаходимо тут в «плачі» княгині над домовиною чоловіка, можна думати, що в цьому значенні це слово вживалося в народі.

дЂтя і дЂтище — «рядъ учинилъ... о семь дЂтяти о Изясла※ (1287, 593/24); «а про се дЂтя, оже сяко молвишь» (595/28); «и у сего дЂтища» (595/26).

лодья і челнъ — «посла к нимъ жито в лодьяхъ» (1279, 580/14, те саме: 1283, 583/24); «и посла и Володимеръ c тозЂмьци в челнохъ» (1276, 578/12).

нелюбье і нелюбовье (лише тут) — «Ногай же... не иде c Телебугою..., зане бысть межи има нелюбье велико» (1283, 589/21); «бяше же межи има нелюбовье велико» (1283, 588/1).

пособье і поспЂшение, а також звичайне помочь — «побЂди я Божиимь пособьемь» (1285, 590/17); «но дождемь Божия поспЂшения распложено бысть» (1288, 607/23). «Посла в Татары..., прося собЂ помочи...» (1274, 575/26). Пор. сучасне просторічне пособити, пособник (Желехівський), пособляти (Грінченко). Церковнослов’янське поспЂшение вживалося автором, як зрештою і в більшості в старій літературі (див. Срезневський), лише в словосполученні Божие поспЂшение.

страхъ і ужасть — «отъ видЂния же сея звЂзды страхъ объя вся человЂкы и ужасть» (1265, 570/22). Для слова ужасть пор. відзначені також в сучасній українській мові: ужас (Желехівський), ужах (Грінченко).

соромъ і соромота — «а сложи з себе соромъ свои» (1279, 580/30, те саме: 1282, 586/1, 1287, 599/23 і т. д.); «буди отмЂстникъ твоей соромотЂ» (1281, 583/1, те саме: 528/31, 1289, 611/8).

товаръ і скотъ (рогата худоба) — «и пограбиша товара безчисленное множьство и коний» (1283, 588/18); «возвратися... со множествомъ полона челяди и скота /122/ и коний» (1287, 599/22). Приймаємо слово товаръ у значенні «рогата худоба», оскільки зустрічаємо тут аналогічні зіставлення в першому і другому прикладах. В першому: «товара... и коний», в другому: «скота и коний». Пор. українське народне товар — скот (Грінченко).

час і веремя (время) — «сташа около города; стоявше же малъ часъ не бишася» (1280, 581/30); «и поЂхаша по нихъ; и в то время удари на нихъ Болеславъ» (1281, 585/9 і т. д.); «Болеславъ же... усмотрЂвъ веремя таково... воєва около Щекарева» (1282, 585/27).

Серед прикметників:

мнискый і чернЂчький «хотя прияти мниский чинъ» (1262, 567/32; те саме: 1268, 573/2); «и взя на ся чернЂчькии порты» (1268, 573/8); «настави его на путь чернечький» (573/15).

окружный і околный (в значенні «сусідній») — «яже церкви... славна всЂмъ окружнымъ сторонамъ» (1288, 606/24); «миръ держа з околными сторонами» (1289, 613/25). Слова окружный, околный в значенні «сусідній», «навколишній» збереглися в російській мові (окольный, як застаріле — див. «Русско-украинский словарь», М., 1948); в польській мові okólny з тим самим значенням, як і в нашій пам’ятці, пор. Stosunki naszego narodu z okólnemi narody (Słown. Warsz.).

Серед дієслів:

Спустошити або пограбувати: взяти і поимати — «воєва около Щекарева и взя десять селъ» (1282, 585/28); «взя у него [Володимир у Тройдена] Турийскъ... и села около него поима» (1276, 577/20). Щодо взяти пор. сказане на стор. 82 — 83; поймати в значенні «спустошити» або «пограбувати» не лишило після себе слідів ні в сучасних східнослов’янських мовах, ні в сусідній польській мові. Не відмічає цього значення в цьому слові й Срезневський. Проте воно зрозуміле з ходу подій. Володимир захоплює на короткий час Турийськ і грабує навколишні села.

Словосполучення: взяти рядъ, учинити рядъ, докоччати рядъ і докончати (домовитися, заключити договір) — «вземъ же рядъ c братомъ поЂха до ВолодимЂря» (1287, 595/31); «хочю послати по брата..., а быхъ c нимъ рядъ учинилъ о землю и городы» (1287, 593/23, те саме: 593/31); «не могу порушити ряду, что есмь /123/ докончалъ c братомъ своимъ» (1288, 600/3); «и докончаша c горожаны тако: «города имъ не имати, a своЂ бояры выимати» (1277, 579/26).

заложити і создати (заснувати) — «того же лЂта... заложи столпъ каменъ» (1291, 616/15); «созда же въ немъ столпъ каменъ» (1288, 608/22).

заперти (запрЂти) і затворити — «нынЂ городъ есть передо мною затворилЂ» (1287, 599/3); «запроша Ляхо†городъ» (1287, 598/3); «и бяху в немъ заперлися Прузи» (1277, 579/19).

зрЂти і смотрЂти — «бысть жалосно зрЂти на нь, видяче его болна суща» (1287, 592/7); «мнЂ не воставши смотрить, что кто иметь чинити по моемь животЂ» (1287, 595/18).

избити і изсЂчи (перебити) — «удариша на нЂ ночь и избиша Ђ всЂ» (1277, 579/9); «изсЂче и люди в немь вси» (1281, 582/15).

повЂдати і повЂдити (замість повЂдЂти? — розказувати) — «начашу ему повЂдати осЂкъ во лЂсЂ полнь людий» (1280, 582/2); «...начаши повЂдати, оже... море... потопило землю» (1285, 590/10); «онъ же нача повЂдати: князь Лестько мертвъ» (1287, 598/14). В галицькій різдвяній колядці «Бог предвічний», яка перейшла етапи народного оформлення, співали: «Погану, безстидну, безбожну Іроду не повіділи» (див. «Коляды или пЂсни на Рождество Христово», Львів, 1859, стор. 3).

поймати і изоимати (піймати, захопити) — «слугы вси избиты а друзии поимани» (1277, 579/15); «и поимаша в немъ множьство людий...» (1280, 582/7); «и избиша Ђ всЂ, а другиЂ изоимаша» (1277, 579/10). Изоимати у вказаному значенні було відоме в старопольській мові і тепер в деяких польських діалектах: zimać: Ludzie biegając do ognia złodzieja zimali (Słown. Warsz.). Зімати в цьому ж значенні вживається й у галицьких бойківських говірках 46.



46 Див. Д. Г. Бандрівський, Говірки Підбузького району Львівської області, К., 1960, стор. 44.



пограбити і облупити, полупити — «и пограбиша товара безчисленное множьство и коний» (1283, 588/17); «поимаша в немь товара много и людии полупиша, и ятровь свою облупи» (1281, 582/27 — 28). Цікаво відзначити певну семантичну диференціацію в цій пам’ятці /124/ між пограбити та облупити, полупити. Як бачимо, слово пограбити вживає ця редакція лише у відношенні до майна, облупити, полупити — лише у відношенні до осіб. У сучасній українській мові слово облупити також вживається здебільшого лише тоді, коли йдеться про пограбованих осіб, причому має явно просторічний характер. Імовірно, таким просторічним це слово було і в часи волинського редактора, хоч раніше вживалося як загальновживане літературне для означення всякого пограбування майна чи особи (див. Срезневський: облупити).

приспЂти і притягнути (встигнути прийти) — «и бысть пришедшимъ имъ... и ожидающим») Литвы, Литва же не приспЂ на рокъ» (1282, 586/8); «Мьстиславъ не притяже на погребенье... но приЂха послЂ» (610/23). Дієслово притягти в значенні «встигнути прийти» тепер безумовно просторічне. Грінченко наводить його із казок («притащиться»). Імовірно, із просторічного обігу взяв його й волинський редактор.

творити і чинити — «твори повелЂное тобою» (1261, 563/6); «мнЂ не воставши смотрить, что кто иметь чинити по моемь животЂ» (1287, 595/18).

Додамо тут, що ця редакція дещо бідніша від галицької і синонімами для назв актів мовлення. Крім наведених вище повЂдати, повЂдити (і, звичайно, рещи), знаходимо тут ще молвити, глаголати (глаголати тільки у «високому» церковнослов’янському стилі), сказати, повЂстити — «а другий молвять» (1283, 588/14); «братъ ти тако молвить» (1281, 588/24 і т. д.) (багато разів) — «и воздЂвъ руцЂ на небо моляшеся со слезами глаголя» (1288, 603/2); «глаголаше ясно отъ книгъ» (605/16); «изнайде Мьстислава... и сказа ему рЂчь братню» (1288, 600/14). Не знаходимо тут зустрінутих в галицькій редакції сказывати (1224), вЂщати (1213), повЂствовати (1227), изнести слово (1256).

Серед прислівників:

зав(у)тра і завътро (лише тут) — «завътра же приЂха Буранда» (1261, 562/32); «завътра же присла» (563/3); «заутра рано» (576/5); «наряжай ся... рать будеть у тебе завътро» (1281, 583/25). Форма завътро, імовірно, місцева, просторічна.

лзЂ і мочно і з запереченням: нелзЂ, немощно — «и бысть лзЂ ходити по трупью, акы помосту» (1261, /125/ 564/26); «начаша думати... како бы лзЂ имъ убити Треняту» (1263, 569/9); «се же вЂдашеть о городЂ, како моцно взяти» (1274, 575/21); «и нача Левъ Ђздити около города, абы ему куда мочно взяти... и не бысть мочно никуда же» (1291, 615/9 — 10); «радъ быхъ ти помоглъ... но нелзЂ ми» (1281, 583/21); «немощно бысть розметати [городъ] вборзЂ его величествомъ» (1261, 562/30).

мало (звичайне) і поодиноке поскуду — «нача ему гнити исподняя устна, первого лЂта мало...» (1288, 601/19); «и не въкуша по семь недЂль ничего же, раз†одиное воды, и то же поскуду» (1288, 603/19) (у «високому» стилі).

одаль (лише тут) і вздале (лише тут) (подальше, здалека) — «пришедшимъ же имъ к Холмови и сташа... одаль его» (1261, 563/11); «Ђха в зажитье одиною въздале отъ города» (1290, 614/29). Слово одаль відзначають в українській народній мові словники Желехівського й Грінченка. Для вздале (вздалЂ) пор. польське zdała і діалектне західноукраїнське здалі (Грінченко).

передЂ і преже — «якоже передЂ писахомъ о Л※ (1280, 582/8); «преже того Лестко... взялъ бяшеть у него село» (1282, 586/20). Пор. ще «въ преже реченая лЂта» (1282, 586/29).




ПОЛІСЕМИ І ОМОНІМИ


Число полісемів (в тому числі й омонімів) в цій редакції також значно обмежене 47.

Серед іменників можемо відзначити такі: величество в значенні: 1) величина — «князь же Василко нача думать в собЂ про городъ, зане немощно бысть розметати вборзЂ его величествомъ» (1261, 562/31); «одержа землю свою величествомъ олны по Татары, а сЂмо по Ляхы» (1289, 613/27); 2) велич — «и славный городъ твой Володимерь величествомъ акы вЂнцемь обложенъ» (1288, 606/27). Обидва значення книжного слов’яноруського характеру і вжитку. В сучасних східнослов’янських літературних мовах слова з цими значеннями невідомі.

ДЂтя: 1) звичайне значення: «дитина» (пор. 1287, 593/24, 529/35); 2) * (в множині) в значенні «воїни» /126/ (лише тут _ назва татарами своїх воїнів — див. стор. 117). Пор. «Татари же прислаша... рекуще: дЂти нашЂ видЂлЂ, оже рать стоить за горою» (1274, 576/12).

недЂля в значенні: 1) *тиждень — «воеваша тое же недЂлЂ около МЂлницЂ» (1262, 566/4); «приЂха на святой недЂлЂ» (1268, 573/21); «и стояша на Лво†2 недЂлЂ» (1283, 589/9); 2) неділя — «в недЂлю же минуша городъ» (1283, 588/15).


47 Омоніми позначаємо значком *.



преданье в значенні: 1) зрада — «да блюдеть Господь Богъ отъ всякоя рати и преданіа и отъ голода» (1288, 607/11); 2) *заповіт — «вижь и... свою княгиню, како благовЂрье держить по преданью твоему» (607/20), Слово преданье, звичайно, книжного слов’яноруського походження. Збереглося воно лише в російській літературній мові в значенні переказ; пор. «Свежо преданье, а верится c трудом».

рана в значенні: 1) виразка — «Володимеръ же бяше тогда хромъ ногою; ...зане бысть рана зла на немь» (1282, 585/23); 2) хвороба — «Володимеру же князю болну сущу, зане бысть рана послана на нь отъ Бога неисцЂлимая» (1287, 591/16). В значенні «хвороба» слово рана не збереглося у східнослов’янських мовах; нема його і в польській мові.

товаръ в значенні: 1) *скот (лише тут) — «и пограбиша товара безчисленное множьство и коний» (1283, 588/18 — пор. сказане на стор. 121); 2) майно — «взяша Сохачевъ городъ и поимаша в немь товара много и челяди» (1282, 587/26, те саме: 1280, 582/3).

Серед дієслів:

взяти в значенні: 1) взяти — «и взя книги пророческыя, да, тако... рче» (1276, 577/23); 2) здобути — «и тако приступльше взяша городъ» (1281, 582/25); 3) пограбувати (лише тут) — «пославша рать свою ко Вослониму, взяста Ђ [прусів], a быша землЂ не подъсЂдалЂ» (1276, 577/16). Відмітимо, що значення «пограбувати» в слові взяти Срезневський не подає. Очевидно це значення розвинулося із значення «спустошити» (пор. стор. 82 — 83). Про залишки значення «пограбувати» в польській мові сказано там же.

повЂдати в значенні: 1) оповідати, розказувати — «начаша ему повЂдати осЂкъ во лЂсЂ полнъ людий и товара» (1280, 582/2); «начаша повЂдати, оже... море... потопило землю» (1285, 590/10); 2) говорити, казати — /127/ «се вама повЂдаю, далъ есмь брату... землю свою и городы» (1287, 591/25); «нача вопрошати ихъ о ТелебузЂ, уже ли пошелъ... онЂмъ же повЂдающимъ: «пошелъ» (1287, 592/25).

поимати в значенні: 1) захопити — «слугы вси избиты, а друзии поимани» (1277, 579/15); «и поимаша в немь множьство людий» (1280, 582/7); 2) *спустошити, або пограбувати — «взя у него Турийскъ... и села около него поима» (1276, 577/20). Про це друге значення див. сказане на стор. 122.

правити в значенні: 1) піднімати на війну; прикликати (лише тут) — «я же хочю правити Татары, а ты сЂди, аже не поЂдешь добромъ, a зломъ пакъ поЂдешь же» (1289, 611/27). Слова з цим значенням не знаходимо тепер ні в східнослов’янських мовах, ні в сусідній польській мові. Імовірно, в цьому значенні воно було словом місцевого вживання; 2) *виконувати — «и нача посольство правити: «братъ ти, господине, молвить...» (1288, 600/27).

списати в значенні: 1) переписати — «и апостолъ списа опракосъ» (1288, 609/5); 2) намалювати — «у Володимери же списа святаго Дмитрея всего» (1288, 608/30, те саме: 610/10).

творити в значенні: 1) робити — «твори повЂленое тобою» (1261, 563/6); 2) уявляти собі — «и вознесеся славою... и не творяше противу себе никого же» (1262, 567/21); «творяхуть бо рать Литовьскую и пополошишася» (1287, 599/7); «княже! ци безъ ума мя творишь, оже быхъ не разумЂлъ сей хитрости» (1288, 601/5). В сучасних східнослов’янських мовах, а також в польській мові слово творити tworzyć відоме лише в першому значенні.

чинити в значенні: 1) робити — «мнЂ не воставши смотрить, что кто иметь чинити по моемь животЂ» (1287, 595/18); 2) будівельне крити (лише тут) — «бяхуть же станове в городЂ соломою циненЂ, и загорЂшася сами отъ огневъ» (1261, 564/27). Срезневський не відмічає слова чинити з цим значенням. Даль подає «чинить избу — исправлять худые места». В надсянському селі Болестрашичі ми записали: «Він вже навіть стріхов починив хату» (тобто покрив хату).

Серед прикметників:

околный в значенні: 1) околишній — «лесть учини... взя околный городъ c Татары, a дЂтинЂць остася» (1274, /128/ 576/24); 2) сусідній — «миръ держа с околными сторонами, c Ляхы и с НЂмцы, с Литвою» (1289, 613/25).

подобный в значенні: 1) подібний — «всею добродЂтелю подобенъ есь ему [Івану]» (1288, 604/30); «и воня подобна араматъ» (608/14); 2) *достойний, гідний — «уби боярина... ту же и самъ прия конЂць подобный» (1281, 585/15); «созда же въ немь столпъ каменъ... подобенъ дивлению всЂмъ зрящимъ на нь» (1288, 608/23); 3) підхожий, відповідний — «усмотри время подобьно собЂ, и воротися назадъ» (1263, 568/26); «нача искати мЂста подобна, абы кдЂ поставить городъ» (1276, 578/8).

Відмітимо, що з поданих тут значень слова подобный (українське подібний) перше значення широко вживається в українській мові. Рідко — третє значення. Останнє значення Грінченко пояснює російським словом годный (пригодный), але не подає ілюстрації.

Таким чином, як видно з поданого тут переліку синонімічних і полісемічних рядів слів волинської частини Галицько-Волинського літопису, вони в основній масі не відхиляються від того, що можна знайти в інших староруських пам’ятках. Проте в тому новому, що ми зустрічаємо тут, неможна не відмітити деяких рис, які свідчать про помітну «демократизацію» мови редактора. Знаменна тут, наприклад, поява в синонімічному ряді на означення рогатої худоби слова товаръ (див. стор. 121), далі, поява такої пари, як одаль — вздалЂ (див. вище, стор. 125), та пар словотворчих варіантів: зав(у)тра — завтро (див. стор. 124) і нелюбье — нелюбовье (див. вище стор. 125), а в полісемічних гніздах поява слова поймати в значенні «пограбувати» (див. вище, стор. 121) і слова правити в значеннях «прикликати» (піднімати на війну) і «виконувати» (див. вище, стор. 127). Крім цього, як характерні для волинського редактора можуть привертати увагу такі синонімічні ряди, як на означення дитини: дитя дЂтище (див. вище, стор. 121), на означення поняття «кривда»: досада — обида (див. вище, стор. 121), на означення поняття «заснувати»: заложити — создати (див. там же), на означення поняття «пограбувати»: пограбити — облупити полупити (див. вище, стор. 123 — 124), на означення поняття «встигнути прийти»: приспЂти — протягнути (див. вище, стор. 124). Додамо ще тут і вживану часто пару: /129/ (не)лзЂ — (не)мочно (див. вище, стор. 124 — 125), а також цікаву пару на означення домівки: домъ — станъ (див. вище, стор. 120). Слід відзначити й те, що, наприклад, вищевказана пара: нелюбье нелюбовье замінила тут зовсім пару: котора — свада, вживану в подібних ситуаціях галицьким редактором (пор. вище, стор. 69). Ще більше характерна в цьому відношенні велика група слів, засвідчених вперше або поодиноко в цій частині літопису.




ОКРЕМІ ВПЕРШЕ ЗАФІКСОВАНІ СЛОВА


Як і в галицькій редакції, тут зустрічаємо велику кількість слів або нових відтінків значень слів, які у староруській літературі засвідчені вперше, а то й лише в цій волинській частині Галицько-Волинського літопису. Деякі з них ми мали нагоду відзначити серед рядів воєнної лексики та синонімів і полісемів. Проте лишилась переважна більшість таких, які не ввійшли у вказані групи. Одні з них, як і в галицького редактора, є словами книжного, слов’яноруського або й живомовного, народноруського походження, інші появились як запозичення з інших мов або утворились, як побачимо, в процесі взаємовпливів із сусідньою польською мовою. Слова слов’яноруського (їх мінімальна кількість) або народноруського походження розподіляємо, як і в галицькій частині літопису, на групу слів буденного і групу слів технічного вжитку. В окремій групі розглянемо запозичені слова та слова, особливі значення яких появились під чужим впливом.




Слова слов’яноруського або народноруського походження


Слова буденного вжитку (для кращої орієнтації подаємо їх в алфавітному порядку).

беспокровный (беззахисний — лише тут) — «ты бЂ... беспокровнымъ покровъ» (1288, 608/3) (слово слов’яноруського походження з використаної автором «Похвали Володимиру Васильковичу»).

бЂлчатый (білуватого кольору — лише тут) — «иньдитья золотомъ шита вся, а другая паволокы бЂлчатое» /130/ (1288, 609/24). Срезневський лишив це слово без пояснення. В сучасних східнослов’янських мовах його нема.

внезапный (лише тут) — «стрегучи внезапнаго наЂзда отъ Ляховъ» (1281, 584/9).

водити (в значенні «ганятися»? — лише тут) — «поиде в силЂ тяжцЂ, и нача городы имати, водя в Лит†и в Нальшанехъ» (1264, 570/16). Срезневський не подає слова з цим значенням. Невідоме воно й тепер у східнослов’янських мовах. В польських діалектах знаходимо наближене значення в слові: wodzić się — вертітися: jescem nie urosła, koło mnie się wodzą (Słown. Warsz.).

вражьствовати (лише тут) — «начаста вражьствовати межи собою и воеватися» (1281, 582/18). Це слово не зареєстроване у Срезневського.

воступатися (вмішуватися) — «даль ти есмь землю... по своемь животЂ, а при моемъ ти животЂ не воступатися нивочтоже» (1287, 593/10). Це слово вжите тут вперше. Срезневський подає його з пізнішого дещо часу (Новгородська грамота 1307 р.).

вЂдание (відомість — лише тут) — «не моимъ вЂданиемь се учинилъ» (без мого відома — 1289, 612/6). Срезневський наводить це слово лише із значенням: знание — уведомление — управление.

гривный (шийний) — «и милостынею яко гривною утварью златою украсуяся» (1288, 607/26) (з «Похвали...»).

двоити (лише тут) — «вЂдаешь самъ, оже я не двою рЂчью» (1288, 600/1).

добрый (в значенні «благополучний») — «а братъ ми... и сыновець ми во здоровьи ли? онЂмъ же повЂдающимъ: господине добри вси и здоро※ (1287, 592/25)..

докладывати (в значенні «доповідати») — «а докладываю Бога и тебе, како ми велишь» (1287, 597/12).

досадити (в значенні «докучити», «набридати») — «хотЂлъ быхъ доЂхати до Любомля, зане досадила мь погань си» (1287, 592/11). Срезневський не знає слова з цим значенням. З інших текстів він подає значення: «оскорбить», «сделать неприятное». В українській мові це слово вживається так, як і в нашій пам’ятці (див. Грінченко). /131/

не достати (в значенні «померти» — лише тут) — «како не достанеть стрыя твоего, ино мы твои и городъ твой» (1289, 611/2). Пор. сучасне «як не стане на світі батька».

дощатый (зроблений з дощок або пластинок — лише тут) — «А село есмь купилъ БерезовичЂ..., a далъ есмь... 5 локотъ скорлата, да бронЂ дощатые» (1287, 595/14, див. сказане про це на стор. 117).

дробниця (дрібні перли) — «завЂсы золотомъ шиты, a другые... съ дробницею» (1288, 609/2).

думный (в значенні «розумний» — лише тут) — «бысть Левъ князь думенъ и хороборъ» (1291, 615/7).

жалосно (жалко — лише тут) — «бысть жалосно зрЂти на нь, видячи его болна суща» (1287, 592/7). Цього слова Срезневський не реєструє. В сучасних російській і українській мовах у цьому предикативному значенні воно не вживається, але його відмічено впольській мові: żałosno, яке Słown. Warsz. пояснює як litość bierze.

заити (в значенні «постигнути» — лише тут) — «почалъ бяше писати ю [церкву]... но [залишилась] нескончана, зайде бо и [Володимира] болЂзнь» (1288, 610/12).

замазаный (церковне «опечатаний» — лише тут) — «и лежа в гробЂ тЂло его не замазано» (1288, 608/9).

замясти (в значенні «заколотити» — лише тут) — «радъ быхъ ти помоглъ... нелзЂ ми, замяли нами Татарове» (1281, 583/21).

заодино (у згоді, згідно — в цій формі лише тут) — «Кондратови же живущу... c Володимеромъ заодино, a Болеславъ живяше с Лестькомъ... заодино» (1281, 582/21 — 22). З інших текстів Срезневський подає форму за одинъ.

изрядитися (одягнутися, нарядитися — лише тут) — «изрядившеся во брачныя порты и ризы» (1261, 565/8). Пор. у Даля діалектне: «изряжеха» — «щеголиха».

карити (оплакувати по смерті — лише тут) — «а поЂди карить по своей сестрЂ» (1262, 568/10, те саме: 568/13, 15). Л. А. Булаховський вважає це слово південноруським, зіставляючи його із Карною (богинею плачу) в «Слові о полку Ігоревім» 48.

коловоротьный (лише тут), див. стор. 117.



48 Д. А. Булаховський, Питання походження української мови, стор. 97. /132/



купалья (лише тут) — «на канунъ Иваня дни, на самая Купалья» (1262, 565/25) (X. — нема).

легосердъ (м’якого серця, добродушний, незлопам’ятний — лише тут) — «Мьстиславъ бяшеть легосердъ» (1289, 611/13).

лихо (відважно — лише тут) — «княже, лихо Ђздишь, рать c тобою мала» (1287, 599/16). Це слово вжите тут, мабуть, з іронічним відтінком. Пор. російське лихо — хвацько. В українській мові цього значення не знаходимо.

ловчее (мисливський податок — лише тут) — «устанавливаю на нихъ ловчеє за коромолу» (1289, 613/9).

любивий (X. — либивый — хворий, кволий — лише тут) — «осташа же ТатаровЂ... у ВолодимЂря кормити любивЂи конЂ» (1283, 588/20). Пор. словник Даля під либивый. В «Материалах для сравнительного и объяснительного словаря», СПб., 1854, стор. 157, пояснюється це з фінського liipia — «хитатися», з чим трудно погодитися, бо це слово є і в чеській, і в сербській мовах; в останній з протилежним значенням: «дужий» 49. В українській мові це слово не збереглося.

многоплоднЂ (лише тут) — «распложено бысть многоплоднЂ» (1288, 607/23 — слово з «Похвали...»).

мЂсто (замість — лише тут) — «а се мене мЂсто пискупъ же Маркъ» (1287, 592/13); «нача княжити в него мЂсто сынъ его» (1292, 616/23; пор. ще 1261, 562/12).

наборзЂ (в значенні «зараз же» — лише тут) — «а наборзЂ хочю найти Кондрата, кдЂ будеть» (1287, 598/16). Срезневський цього слова не реєструє. В сучасній українській мові його немає, реєструє його лише Даль: наборзЂ.

напоминатися — «напоминалъся ему Володимиръ о томъ много, абы ему воротилъ» (1282, 586/22). Пор. польське napominać się в цьому ж значенні (Słown. Warsz.). Із староукраїнської мови XVI ст. подає його також Є. Тимченко, див. його «Рукописні матеріали для Історичного словника» в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові, стор. 259 — 260.

нелюбовье (неприязнь — лише тут) — «бяше же межи има нелюбовье велико» (1283, 588/1).



49 І. C. Свєнціцький, Мова Галицько-Волинського літопису, «Вопросы славянского языкознания», стор. 127. /133/



нелюбо (досадно) — «Володимиреви бысть на нею нелюбо, оже утаивъшеся его тако учинила» (1277, 579/17).

нЂколи (нема часу — лише тут) — «радъ быхъ и самъ c тобою шелъ, но нЂколи ми, Ђду, господине, до Суждаля жениться» (1281, 583/5). Пор. у Грінченка: «ніколи» — «некогда, нет времени». Срезневський цього значення не подає.

огни (в значенні «іскри» — лише тут) — «бяхуть же станове... соломою циненЂ и загорЂшася сами отъ огневъ» (1261, 564/27). Срезневський не подає цього відтінку значення. Не знаходимо його і в сучасних українських словниках. Слово огни із вказаним значенням, мабуть, місцевого народного вжитку.

оздоровитися (лише тут) — «тогда же Болеславу князю болну сущу велми, потомъ же Болеславъ оздоровися» (1268, 571/6). Пор. у Грінченка: «Тобі виповняться, а нам оздоровляться» — з етнографічних записок (словник Грінченка). У Даля без -ся: оздоровливать в цьому ж значенні.

опала — «оному же велику опалу створшу на Василка князя» (1261, 562/16).

опасеный (забезпечений — лише тут) — «ты, княжи, а земля ть опасена» (1268, 573/5). Срезневський подає: опасьный в значеннях: 1) «тщательный»; 2) «искусный» і 3) «охранительный» у словосполученні опасьная грамота — «охранная грамота».

осмотрЂти — «и тако ехавше осмотрЂша, оже нЂтуть рати» (1274, 576/15). З українських словників, лише словник Желехівського подає в цьому ж значенні: осмотрити — besehen.

отчаяние (в значенні «відвага» — лише тут) — «защитився отчаяньемь акы твердымъ щитомъ» (1261, 564/16).

отъятися (в значенні «відстояти себе» — лише тут) — «тобою есмь, господине, княжилъ... и братьи своей отъялся есмь, и грозенъ былъ» (1287, 596/27). Срезневський цього значення не подає. Знаходимо його лише в польській мові: odjąć się — oprzeć się, obronić się: nieprzyjacielskim krzywdom, i urągowiskom odjąć się nie mogli (Słown. Warsz.).

перекормити (лише тут) — «не помори насъ, но перекорми ны собЂ» (1279, 580/10). Значення безумовно й /134/ тепер вживане в народі, хоча українські словники не реєструють цього слова, У Даля: «перекормить» — «переситить».

печень — «а прояли мь уже и на печенехъ» (1287, 592/13). Значення слова в цьому вислові (прояти на печенехъ) було неясне для Срезневського. Наводячи з нашої пам’ятки цю фразу, він ставить перед нею знак питання.

платокъ (в множ. платци — культове значення: «воз, дух» — лише тут): «и платци оксамитны шиты золотомъ» (1288, 609/22).

поборъ (податок) — «a поборомъ і Тотарьщиною ко князю» (1287, 595/9).

погадати (в значенні «порадити» — лише тут) — «хотяшеть бо посЂдЂти co братомъ о томъ, абы ему како погадалъ» (1287, 598/25). Срезневський не знає слова з цим значенням. Сучасні українські словники подають значення: «подумати», «пригадати собі» (Грінченко, Желехівський). Мабуть, похідним значенням від вказаного нами є значення «поворожити» в галицьких діалектах (див. рукописні діалектологічні матеріали в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові); те саме в російській мові: погадать у ворожки.

подъсЂдати (займати місце — лише тут) — «взяста Ђ [захопили їх], a быша землЂ не подъсЂдали» (1276, 577/18). Подібне значення знаходимо лише в старій польській мові: zabrac co komu podstępnie «nie bój sie Herodzie, żeby Chrystus miał cię podsiąść w królestwie twoim» (Słown. Warsz.: podsiąść).

полошити (лише тут) — «воеводы Лядьскыи сами полошахуть и, абы не взяти города» (1291, 615/24). Срезневський зіставляє це слово з чеським plačiti — пугать. В «Златоструї» XII ст. є полошитися. Сучасне значення «полошити» — вспугивать (Грінченко).

попередити (лише тут) — «вЂсть приде имъ, оже уже Татаро†попередили к Новугородъку» (1277, 578/28, те саме: 1261, 568/8). Л. А. Булаховський («Питання походження української мови...», стор. 97) допускає можливість вживання цього слова з таким значенням лише в Південній Русі. Його припущення, що сучасне російське значення слова попередить — «дать счастья» походить із поданого тут значення «випередити» — не здається нам переконливим. /135/

поперекъ (лише тут) — «...Ногай пойде поперекъ Гору» (1283, 587/8). Слово живомовне й тепер в українській народній мові, напр.: «він мені поперек дорогу перейшов». Те саме вказує Даль.

пописати — «и грамоты есмь пописалЂ» (1288, 600/5).

поречи (в значенні «назначити» — лише тут) — «и порекоша себе снемъ в Терна※ (1268, 571/30 — див. Срезневський).

посЂдЂти (в значенні «побалакати» — лише тут) — «хотяшеть бо посЂдЂти co братомъ о томъ, аби ему како погадалъ» (1287, 598/24). Відтінок цього просторічного значення знаходимо в сучасному українському народному слові посідки — проведення у сусідів деякого часу з розмовами.

потворити (противу) (рахуватися з ким) — «вся гнЂвахуся на нь про то, оже не потвори ихъ людми противу себе, самъ взя городъ» (1274, 576/29). Вказане значення слова потворити не лишило тепер по собі ніяких слідів. У Даля це слово в значенні потурати.

потроичи (тричі — лише тут) — «си же слова молвивъ и потроичи меча каменьемь доловь» (1261, 563/25).

поустроити (обладнати — лише тут) — «поустрои церковь иконами и книгами» (1288, 608/29). Слово з цим значенням тепер невідоме. В російській мові поустроить означає «позасновувати».

претекущий (скороминущий — лише тут) — «паче протекущего сего царства земнаго» (1288, 606/10 — слово з «Похвали...»). Срезневський цього слова не реєструє.

приставливати — «начаша лествицЂ приставливати к городу» (1261, 564/11). В цій формі відмічено дане слово дещо пізніше в Новгородській грамоті 1307 р. (Срезневський).

пристати (в значенні «змучитися» — лише тут) — «ero бо конЂ пристали бЂхуть» (1287, 598/19). Пор. сучасне «коні пристали» (Грінченко: пристати).

протопопиная (дружина протопопа — лише тут) — «купилъ в протопопиное» (1288, 610/2).

прочный (міцний, російське «внушительный» — лише тут) — «посла... c прочними рЂчьми, река ему» (1289, 612/16). В українській мові це слово не збереглося; в російській мові значення: «сильный» («прочный мате-/136/риал»); «надійний» — «обеты его не прочны» (Даль, слово прокъ).

прояти (пройняти — лише тут) — «а прояли мь уже и на печенехъ» (1287, 592/12). Пор. в сучасній говірці: «циганський піт пройма» (Грінченко: проймати). У Срезневського це слово із знаком питання.

прЂтися (відпиратися) — «безъ лЂпа ти ся прить» (1279, 580/27). В сучасних східнослов’янських мовах (також у польській) слова з цим значенням не знаходимо. В українській мові взагалі такого слова немає. В російській мові є із значенням «сперечатися» (див. Даль: прЂтися). Імовірно, слово прЂтися в значенні «відпиратися» було словом місцевого вжитку.

родимый — «дай ми ю Богъ отдати аки свою дщерь родимую» (1287, 595/30). Пор. російське родимый — «родной»: «родимая сторона» (Даль: рождать). Те саме (зрідка) в сучасній українській мові (див. Російсько-український словник, М., 1948).

рожений (як іменник — людина — лише тут) — «его же нЂсть убЂжати всякому роженому» (1288, 603/32). Срезневський цього слова не реєструє.

розогнатися (розігнатися — лише тут) — «пусти на ня воропъ, идеже бяхуть Ляхое розогналися воюючи» (1268, 572/8).

рокъ (строк) — «Литва не приспЂ на рокъ» (1282, 586/8). З українського вживання реєструє слово рок в значенні «строк» лише словник Желехівського: рок — 2) Termin. Пор. ще rok — строк в старопольській мові: na rok oznaczony przed sędzią stanąi (Słown. Warsz.).

слава (в значенні «пиха» — лише тут) — «нача гордЂти велми и вознесеся славою и гордостью великою» (1262, 567/20). Срезневський не реєструє цього відтінку значення. З української мови словник Желехівського відмічає з подібним відтінком значення слово славиця — eitler Rum, тобто пуста слава.

словый (відомий — лише тут) — «Титъ, вездЂ словый мужьствомъ» (1282, 586/33). В «Материалах...» Срезневського це слово не зареєстроване. Нема його і в сучасних східнослов’янських, а також в польській мовах.

сполу (до ладу, рос. кстати — лише тут) — «дай ми... Берестии, то бы ми сполу было» (1288, 598/33). (Див. у Срезневського під полъ). В сучасних східнослов’янських, а також у польській мовах слова з таким значен-/137/ням не знаходимо. Імовірно, воно було діалектним на Волині. В російській мові сполу означає «с половины» (Даль).

ставитися (в значенні «ставати», російське становиться — лише тут) — «вниде во олтарь..., ту бо бяшеть ему обычай всегда ставитися и сЂдЂ на столцЂ» (1288, 603/1). Пор. сучасне народне: «Скорій, хлопці, кругом хати ставтесь» (Грінченко: ставитися).

сыновиця (племінниця — лише тут) — «и ятровь свою облупи... и сыновицю свою облупи» (1281, 582/28). Срезневський не реєструє цього слова. Пор. сучасне: синовиця (Грінченко).

сыть (насищення — лише тут) — «Берестья хочешь, a самъ держа княжения три... да нЂту ти сыти» (1288, 601/7). Пор. сучасне українське народне: несить (Грінченко) — ненаситність. Сыть у значенні «насищення» зберігається в російській простонародній мові: «большая сыть брюху вредит» (Даль: сытый).

убитье (в значенні, «убивство» — лише тут) — «и тако бысть конЂць Миндовгову убитью» (1263, 568/30; ця сама фраза — 569/12, 577/31 — в життєписі Войшелка). Пор. убитє — Tödtung в словнику Желехівського. У Грінченка цього слова немає.

увити (обвинути — лише тут) — «увиша и оксамитомъ co круживомъ, якоже достоить царемь» (1288, 604/6). Те саме значення подає Грінченко з галицьких пісень, зібраних Я. Головацьким: «Увила головку в рубок тонесенький». Те саме й в російській народній мові (Даль).

украсоватися (з -ся — лише тут) — «милостынею яко гривною утварью златою украсуяся» (1288, 607/26) (слово вжите в «Похвалі...»). В сучасних східнослов’янських мовах це слово не відоме.

унынье (в значенні «виснаження», «занепад» — лише тут) — «плакася по велику, видя болесть его и унынье тЂла его краснаго» (1287, 597/24). Слово книжне. Відзначимо, проте, внесення в нього нового семантичного відтінку в нашій пам’ятці. Російська літературна мова зберігає його в основному церковнослов’янському значенні: журба. Для західноукраїнських земель словник Желехівського також вказує лише його церковнослов’янське значення. /138/

хвостатый — «явися звЂзда на востоцЂ хвостатая» (1265, 570/19).

цвЂлити (в значенні «мучити» або «кривдити» — лише тут) — «сестра твоя умираючи велЂла ми тя пояти за ся; тако рекла, ать иная дЂтий не цвЂлить» (1252, 568/17). Срезневський подає це слово також за «Словом о полку Ігоревім», але в значенні скоріш «краяти»: «мечи цвЂлити». Даль знає це слово лише за цими двома пам’ятками. В українській народній мові воно живе й тепер у значенні «шмагати» (див. Грінченко, Желехівський).




Технічні терміни


Наростання техніки чи її вдосконалення майже зовсім не знаходить виявлення в словниковому запасі волинської редакції. Крім вказаних серед воєнної лексики нових військових термінів «коловоротный самострЂлъ» та «бронЂ дощатыЂ» (див. стор. 117), знаходимо тут вперше в староруській лексиці технічний термін, пов’язаний з переплавлюванням металів, хоча, звичайно, він мусив, як і сама техніка плавлення, вже давно існувати на Русі. Звучить він полити (пор. сучасне російське «литейный завод», українське «ливарня», «лити») — «кубькы золотые и серебряные, самъ передъ своима очима поби и полья в гривны, и мониста великая золотая бабы своей... все полья» (1288, 601/26 — 27); «поліа же и колоколы дивны слышаніемь» (610/12). Крім цього, — палітурницький термін волочити (крити) — «а другое еуангеліе опракосъ волочено оловиромъ» (1288, 609/29).




Запозичення з чужих мов та впливи іншомовної семантики


Запозичень з чужих мов мало. Майже нічого нового не відбилось в мові волинської редакції з майже піввікових стосунків з татарами. Сама назва «татари», як і в галицькій редакції, не усталилася ще. Вона виступає або у формі татар або тотар, хоч переважає вже форма татар. Пор. «потече противу Татарину» (1261, 564/18); «Татаро※ (565/17); «посла в Татары» (1274, 575/25); «неволею Татарьскою» (1280, 581/24); «возводить Татаръ» (1289, 612/17), але «одержа землю свою величествомъ олны по Тотары» (1289, 613/27). Одиноким новим не стільки лексичним, скільки семантичним запо-/139/зиченням у татар є вживання вказаного нами в групі воєнної лексики слова дЂти зі значенням «воїн», точніше «татарський воїн», яке відбило патріархальні залишки в мові татар (патріарх — сім’я — діти). Пор. «Татари же прислаша... рекуче: дЂти нашЂ видЂлЂ, оже рать стоить за горою... а пошлете люди добрыи с нашими Татары, ать усмотрять што будеть» (1274, 576/12). В цей же час прийшло на землі Галичини — Волині разом з посиленою німецькою колонізацією міст слово цеберъ для означення одиниці міри. Пор. німецьке Zober. Зустрічаємо його вперше (і один раз) в давньоруському письменстві саме в цій редакції Галицько-Волинського літопису під 1289 р. в грамоті Мстислава Даниловича: «уставляю... за ихъ коромолу... по пяти цебровъ овса, а по пяти цебровъ ржи» (613/15). Нарешті, в той же самий час разом із самим предметом появляється як назва спеціальної тканини слово скорлатъ: «a далъ есмь на немъ 50 гривенъ кунъ, 5 локотъ скорлата да бронЂ дощатые» (1287, 595/14) (X. — шарлату). Це слово також вперше зустрічається в цій редакції Галицько-Волинського літопису. Поширилось воно на Русі разом з матеріалом з Заходу (пор. франц.: ecarlate; італ.: scarlato), однак зайшло туди найімовірніше через Польщу і в польській передачі слова. Пор. польське szkarłat.

Окремо відзначимо появу нових лексичних наростів, що появляються в цій редакції на грунті русько-польських лексичних взаємовпливів. Безпосередньо з польської мови запозичено нове в руській лексиці XIII ст. слово позлотистъ (лише тут), оскільки це слово не є підновленням пізнішого переписувача: «да крестъ великъ сребрянъ позлотисть» (1288, 609/18). Пор. польське pozłocisty. Слово пробощь в галицькій редакції виступало інколи в мадьярсько-польській звуковій контамінації як пребощь під 1252 р. (мадьярське prepost; польське proboszcz). Тут воно з’являється вже в усталеній польській звуковій формі пробощь: «Болеславъ князь присла посолъ свой к Василкови, Григоря, пробоща Люблиньского» (1268, 571/29). Далі звертають на себе увагу слова в(у)толитися і миловати, значення яких стикається з польською семантикою, пов’язаною з цими словами і в. сучасній польській мові. Слово утолити відоме, щоправда, і в інших старих руських текс-/140/тах зі значенням «втихомирили» (див. Срезневський), але в сполученні з от плача воно ще й тепер є специфічним польським висловом, в якому тільки воно й вживається, правда, в дещо іншій формі: «utulić» (się): «w płaczu utulić (się)». У волинській редакції воно в такому саме сполученні зустрічається під 1288 і 1289 рр.: «и плакася надъ гробомъ его плачемь великимъ... и утоливжеся отъ плача, и нача розсылати засаду» (610/27); «княгини же его не можаше ся втолити» (з пропущеним от плача) (608/11). Слово миловати відоме в раніших пам’ятках в значенні «милосердитися» (пор. Срезневський; пор. ще милость в Галицько-Волинському літописі під 1245 р.: «начаша просити милость получити»). Тут під 1287 р. воно виступає із значенням «кохати», «голубити», що його і сьогодні знаходимо в цьому слові в польській мові (в українській мові слово милувати має значення: 1) берегти; 2) пестити — див. Грінченко): «и о семь дЂтяти, о ИзяславЂ, иже миловахъ ю аки свою дщерь родимую» (593/24) (у польському перекладі було б: którą (u)miłowałem jak córkę rodzoną). Нарешті, тотожним з польським словосполученням, яке довго зберігалося в польській мові, є вперше вжите тут словосполучення правити посолъство: «и нача посолъство правити: братъ ти, господине, молвить» (1288, 600/27). (Пор. Słown. Warsz. під poselstwo: poselstwo prawić). Можливо, що й семантика вказаного слова поречи в значенні «назначити» (див. стор. 135) появилася під польським впливом. Звичайно в староруській мові вживалося в цьому значенні слово уречи (Срезневський). В старопольській мові було слово porzec się в значенні «присягнути» (Słown. Warsz.). Можна припустити такий семантичний перехід: присягнути собі взаємно щось зробити, урочисто зобов’язатися, урочисто назначити собі взаємно. І воно, можна думати, появилося внаслідок взаємовпливів на русько-польському пограниччі.




ПИТАННЯ ЖИВОМОВНОСТІ ЛЕКСИКИ ВОЛИНСЬКОЇ РЕДАКЦІЇ


Ми торкалися цього питання побіжно кілька разів уже вище, наприклад у вступі (див. стор. 7) та при розгляді окремих лексичних груп. У даному підрозділі /141/ нам доведеться більш детально розібратись у цій проблемі, оскільки вона має першорядне значення для питання про час появи ясних лексичних українських елементів в системі староруської мови. У вступі ми відзначили, що на літературній мові Галича — Волині не могли не відбитись певні зрушення в соціальному укладі Галичини — Волині під кінець XIII ст., а саме поступовий ріст значення служилого елемента за рахунок політичного значення бояр, а також поява і щораз більше зміцнення міщанства. Цей соціальний фактор мусив обумовити й спрямування літературної мови в підборі лексики в сторону слововживання тих саме служилих і міщанських елементів, що й виявляється в лексиці волинського редактора. Його мова виразно розрахована на спілкування з «простою людиною», тоді як галицький редактор мав в основному на увазі лише спілкування з придворною феодально-військовою боярською верхівкою. Свою близькість до «простих людей» волинський редактор засвідчує не лише підкресленням того факту, що в 1287 р. Мстислав Данилович наказує читати грамоту брата не лише самим боярам, але й «мЂстичамъ», тобто міщанам-ремісникам володимирським: «созва бояры ВолодымЂрьскыя брата своего, и мЂстичЂ Русции и НЂмци и повелЂ передо всими чести грамоту братню» (1287, 596/2 — 5). Взагалі його ставлення до «простих» людей набагато інше, ніж ставлення галицького редактора. При описі подій «героями» галицької редакції виступають тільки члени князівської родини та, говорячи словами літопису, «нарочити люде»: бояри і їх діти. Про них лише згадується, хто з них загинув, чи потрапив у полон, чи виявив хоробрість тощо. До простих людей цей редактор ставиться з явним нехтуванням. Наприклад, в 1240 р. до посланого Данилом «столника» Якова з’являється двоє вільних селян (Смердів), які від бунтівничого боярина Доброслава отримали на відкуп коломийську сіль. І хоч самі вони нічого не були винні, редактор називає їх беззаконними, з неприкритим презирством говорить про їх селянське соціальне походження, не вважає їх достойними будь-якого кращого відкупу. Ось це місце: «Якову сЂдящу у него [у Доброслава] приидоста два беззаконьника от племени смердья, и поклонистася ему...» Дізнавшись, що вони отримали на відкуп Коломию, Яків обурюється, бо за його переко-/142/нанням з огляду на їх походження «си — як каже — еста недостойна ни Вотьнина держати» (525/13 — 21). Галицький редактор не забуде назвати «оканьною» жінку, напевно якусь міщанку (бояриню назвав би по імені), через неуважність якої сталася пожежа в Холмі: «прилучижеся сице... загорЂтися Холмови отъ оканьныя бабы». Навіть коли проста жінка наражується на небезпеку, пробираючись у Відні потай, щоб купити їжу і врятувати від голодної смерті сина Данила Романа, навіть тоді галицький редактор не знаходить для неї будь-якого доброго епітета: «БЂ бо баба (!) ходящи и купящи коръмлю потай въ градЂ ВяднЂ, приносящи, толикъ бо бЂ гладъ, яко и конемъ хотящимъ ясти уже» (1257). Відзначимо при цьому, що в Київській Русі нейтральною назвою для жінки було, як правило, слово жена, навіть у такому памфлеті проти жінок, який знаходимо в «Слові Данила Заточника» (пор. Срезневський). З явною погордою ставиться цей редактор навіть до бояр, якщо вони не бояри з діда-прадіда. Так, наприклад, він ніколи не забуде, що боярин Судьич за своїм походженням попович: «бояре же Галичьстии Данила княземь собЂ называху, a самЂ всю землю держаху. Доброславъ же вокняжилъся бЂ и Судьичь поповъ внукъ» (1240, 525/3).

Інше ставлення у волинського редактора. Він оцінює героїчний поступок простої людини під час облоги татарами міста Любліна, пікреслюючи, що це вчинок простої людини: «нЂкто же отъ Ляховъ, не бояринъ, ни доброго роду, по простъ сый человЂкъ... створи дЂло пам’яти достойно...» (1261 р., стор. 564). Під 1282 р. він підкреслює клопотання Володимира Васильковича про слуг чи, як це видно з контексту, мабуть, про селян: «Лестко... взялъ бяшеть у него село на Въкраиници, именемъ Воинь, и напоминалъся ему Володимиръ о томь много, абы ему воротилъ челядь...» (стор. 586). Розповідаючи під 1285 р. про перемогу Кондрата над Лешком, він не забуває при переліку вбитих і «простої чаді»: «изби отъ полку Лестькова бояръ и простую чадь» (стор. 590). На питання Володимира Васильковича під 1287 р. про здоров’я братів Льва і Мстислава, які пішли в похід з татарами, він вкладає в уста тих, кого запитували, характерну відповідь: «господине! добри вси и здоро†и боярЂ и слуги» (стор. 592). Звичайно, що /143/ слуги — це «служилі» люди в різних ступенях служби, починаючи від керівників, князів чи бояр за походженням і закінчуючи простою масою. Цю «служилість» як новий політичний фактор підкреслює волинський редактор ще й в інших місцях. Про Раха, воїна Володимира Васильковича, який загинув у 1281 р. в битві з Болеславом, говориться, що він «бяшеть дворный его [Володимира] слуга, любимы сынъ боярьскый» (стор. 584). Те саме про князя Юрія Пороського, про якого теж не забуває підкреслити, що цей останній «служаще Мьстиславу, а первое служилъ Володимиру» (1289, стор. 612) і т. д.

Таким чином, доводиться думати, що власне служилі люди, в широкому значенні цього слова, до найнижчих ступенів включно, та міщансько-ремісничий елемент — це те мовне середовище, вплив якого формував літературну мову волинського редактора. Але a priori можна твердити, що розмовна мова цих кіл (у порівнянні із загальновживаною до цього часу староруською літературною мовою) значно вже поступила вперед у своєму розвитку в напрямку до виділення із староруської мови та переходу в мову української народності. Про це свідчить незрозуміла поява в грамотах XIV ст. чималої кількості таких лексичних рис, які зустрічаємо у волинській частині Галицько-Волинського літопису. До них, здається, можна віднести значну більшість тих лексем, про які йшлося в попередньому підрозділі як про такі, що їх нова поява або й зміни в семантиці відомого раніше лексичного матеріалу стали можливими внаслідок живих взаємин з широкими служилими і народними масами.

Привертають до себе увагу особливо такі, як: добрий в значенні «благополучний» (див. вище, стор. 130); водити в значенні «крутитися», «вганятися» (див. там же); воступатися (вмішуватися, див. там же); пор. сучасне народне: «тут уже цар уступився: отдай — каже — дочко» (словник Грінченка: уступатися); для російської мови Даль подає дещо інше значення: «объявлять свои притязания на что»; двоити — говорити так і інакше (див. там же); пор. сучасне народне: «він раз каже так, а раз інакше, він сам двоїть» (Грінченко); в російській мові лише значення «удвоять» (Даль); досадити — надокучити, набридати, досадити (див. там же); жалосно /144/ в предикативному значенні: «жаль», «жалко» (див. стор. 131); зайти — застигнути: «зайшла и болезнь» (див. там же); пор. польське zaszła go choroba (Słown. Warsz.: zajść); в сучасних російській і українській мовах це значення невідоме; замясти — зробити заколот (див. там же); пор. у Грінченка: зам’ятня, зам’яття, викладене російським: замешательство. В російській народній мові слово занять має значення «одолеть», тобто замучити (Даль: заминать); карити — оплакувати покійника (див. там же); ловьчее — мисливський податок (див. стор. 132); любивый (про коней) — хворий, кволий (див. там же); наборзЂшвидко, зараз же (див. там же); напоминатися — домагатися чогось від когось (див. там же); нЂколи — нема часу (див. стор. 133). Даль подає також російське неколи в цьому ж значенні, але не наводить ілюстрації (Даль: некогда); огни — іскри (див. там же); оздоровитися — видужати (див. там же); отъятися — відстояти себе (див. там же); перекормити — прохарчувати якийсь час (див. там же); погадати — порадити (див. стор. 134); подсЂдати — займати чиє місце (див. там же); полошити — лякати (див. там же); попередити — випередити (див. там же); поперекъ (див. стор. 135); посЂдЂти — побалакати (див. там же); поустроити — постачити (див. там же); пристати (про коней) — змучитися (див. там же); прояти — пройняти (див. стор. 136); прЂтися — відпиратися (див. там же); розогнатися — розігнатися (див. там же); рокъ — строк (див. там же); слава — пиха (див. там же); сполу — до ладу, російське кстати (див. там же); ставитися — ставати, російське становиться (див. стор. 137); сыновиця — племінниця (див. там же); сыть — насищення (див. там же); увити — обвити (див. там же); цвЂлити — мучити або кривдити (див. там же); чинити — будівельне «крити» (див. стор. 127).

Далі, імовірно, такі слова, як: в(у)толитися — втихомиритися (див. вище, стор. 139); миловати — кохати, голубити (див. там же); цеберъ, яке, безумовно, мусило вже поширитися серед народних мас (див. там же).

Крім цього, можна вказати на низку слів або слів з окремим відтінком значення, які ми відзначили серед синонімічних та полісемічних рядів як такі, що й тепер вживаються в українських говірках або, за деякими /145/ даними, могли вживатися серед простолюддя в той час, наприклад:

добытокъ — майно (див. стор. 120); досада — кривда (див. стор. 121); изоимати — піймати (див. стор. 123); одаль — здалека (див. стор. 124); повЂдЂти — розказувати (див. стор. 123); притягнути — встигнути прийти (див. стор. 124); товаръ — рогата худоба (див. стор. 121). Далі — такі слова, відзначені серед воєнної лексики, які, певно, вживалися народом і в невоєнному плані, як-от:

обзирати — оглядати (див. стор. 115); перезрЂти — оглянути (див. стор. 118); правити — кликати, прикликати (див. стор. 127); увЂдатися — звести рахунки з ким, порахуватися з ким (див. стор. 114 — 115, 119).

Для мовного спрямування волинського редактора в сторону живомовності, а то й просторічності мають значення такі факти, як вживання слова вЂхоть: «хотя быхъ ти, рці, тотъ вЂхоть соломы далъ, того не давай по моемь животЂ никому же» (1288, 600/12); слова гораздо в значенні стверджувальних слів «добре», «гаразд»: «Левъ же рече ВолодимЂру: «тако и ropаздо, оже еси далъ: мнЂ под нимь ци искати по твоемь животЂ?» (1287, 591/27); постійне вживання прислівника домовь (додому) так, як воно вживається в сучасних галицьких говірках (див. Грінченко: домів): «пришедшимъ же имъ домовь» (1268, 571/26, те саме: 1268, 573/24, 1274, 577/8, 1278, 580/4, 1282, 585/31 і т. д.); вживання слова извЂка (споконвіку): «есть ли ловчий здЂ? — они же рекоша: нЂтуть, господине, изъвЂка» (1289, 613/8). В цій формі вжито це слово також пізніше в грамоті галицького старости Оти 1351 р. (див. Срезневський: вЂкъ). З тогочасних північних пам’яток Срезневський подає в цьому значенні изъ вЂковъ (див. там же). В сучасних українській і російській мовах знаходимо народні: звіку (Грінченко), свеку (Даль). Привертає також увагу слово кобыла, вжите у виразному просторічному значенні — «коняка»: «Оканьный же и безаконьный Телебуга выйде пЂшь, co своею женою [після блукання в Карпатських горах і втрати війська] объ одной кобылЂ, посрамленъ отъ Бога» (1282, 587/15); пор. одне із значень слова кобильник: Pferdeliebhaber — любитель коней (словник Желехівського). Далі можна б відзначити вживання слів немочи і немочь — хвороба (їх нема в галицького ре-/146/дактора): «и нача болми немочи» (1288, 602/23); «слышимъ твою немочь великую» (600/31). Пор. сучасне неміч (словники Грінченка й Желехівського) і немочи — krank sein (словник Желехівського); слова отопрЂтися — російське застаріле «извиниться чем»: «Романъ же отопрЂся ему, тако река: сыну!... не могу отъ рати своей Ђхати...» (1274, 577/6); пор. в словнику Желехівського: відпиратися: sich weigern, sich entschuldigen (словник Грінченка слова з таким значенням не реєструє); російське народне значення цього слова: «відректися від чогось» (Даль: отпирать); слова толстый (про голос) — низький: «рЂчь же бяшеть в немь толста» (1288, 605/14); пор. в казках у Рудченка: «та кличе товстим голосом» (словник Грінченка; те саме значення подають і словник Желехівського і діалектно також Даль: толща). Далі можна вказати на часте вживання прислівників туто, тутоть: «хотЂлъ быхъ снятися c тобою, абы туто и Войшелкъ былъ» (1268, 573/18, те саме: 1288, 600/30, 608/28); «но кдЂ будеть любо моей княгинЂ тутоть ю дати» (1287, 595/24). Слова туто, тута зустрічаються часто й тепер в українських діалектах. Вживає його часто, як зазначено на стор. 107, наприклад, Леся Українка.

Далі майже постійне вживання слів: чинити, учинити (замість творити, створити): «безаконья чиняше» (1270, 574/9); «учини соромоту» (1281, 582/29); «что кто имЂть чинити по моемь животЂ» (1287, 595/18); «се же есмь учинилъ за гордость брата» (1287, 593/11 і т. д.). Відзначимо характерне слово ни (замість нЂ) в значенні «нема» (скорочення нЂсть): «видишь мою немочь, оже не могу, а ни у мене дЂтий» (1287, 591/21) 50. Аналогічне значення слова не (не = ні) зустрічається в бойківській говірці села Яблінка Верхня: не хліба, не долі (див. Д. Г. Бандрівський, Говірки Боринського і Турківського районів, рукопис в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові). Подібне значення слова не відзначає Є. Желехівський в творах І. Франка (словник Є. Желехівського, слово не) 51.



50 Пор. у «Повести временных лет»: «на оутрии придоша ПеченЂзи, почата звати: нЂ ли мужа, се нашъ доспЂлъ» (Срезневський: нЂсмь).

51 Пор. не замість нЂ: «не ли кого, иже бы моглъ на юну страну доити» (там же). /147/



Нарешті, те, що волинський редактор на противагу галицькому вживає лише слово зависть: «уби Войшелка завистью, оже бяшеть далъ землю... Шварнови» (1268, 573/29 і т. д.); в галицькій редакції ще зазоръ (1202, 481/31); вживає, крім затворитися галицької редакції (1211, 1213, 1231, 1238 рр.), також заперти(ся), звичайне і в сучасній українській мові: «и запроша Ляхове городъ» (1287, 598/31); «и бяху в немь заперлися Прузи» (1277, 579/19) (слово затворитися відмічає для української мови лише словник Є. Желехівського); характерне те, що вживає лише лЂпши — українське народне ліпше: «лЂпши бы не живъ былъ» (1287, 599/23), в галицькій редакції луче: «луче есть на свои землЂ костью лечи...» (1201, 480/16); замість вживаного галицьким редактором слова баня — лазня (1205) знаходимо тут корінне руське слово мовница, яке Срезнезський відзначає лише у «Повести временных лет» і в нашій пам’ятці: «оному же идущу до мовници мыться» (1263, 569/10), пор. у словнику Желехівського: мовниця — Badehaus; на означення облоги волинський редактор користується народним словом остоя (в галицькій редакції обьдержание під 1240 р.): «и во городЂ изомре в остою... бесчисленное множество» (1283, 588/24, те саме 589/17); пор. слово остоя — Belagerung в словнику Желехівського; словник Грінченка цього слова не реєструє, Срезневський подає його лише за літописом «Повесть временных лет» і за нашою пам’яткою; завжди у волинського редактора лише оттолЂ (сучасне українське народне відтіль): «оттолЂ пойде во святую Гору» (1262, 568/1); «и оттолЂ... поиде в Литву княжить» (1263, 569/13 і т. д.), тоді як в галицького редактора завжди оттуду: «оттуду же идоша 8 дни до рЂкы КалкЂ» (1224, 496/23, те саме: 524/24 і т. д.); в значенні «слуга» знаходимо тут лише слово паробокъ: «почаша думати конюси Миндовгови, 4 паробци, како бы лзЂ имъ убити Треняту» (1263, 569/9), тоді як в галицькій редакції ще як синонім слово отрокъ (див. вище, стор. 71); очевидно, зовсім чуже для волинського редактора слово колодникъ галицької редакції в значенні «полонений», наприклад: «и обрЂтше Татаръ биша я и колодники имаша» (під 1259 р.); зате знаходимо тут у нього слово полоненикъ: «посла мя... проповЂдати полоненикомъ» (1276, 577/30), пор. полоненик в словниках Грінченка і Желехівського; /148/ на означення сина брата вживається у волинській редакції лише слово сыновець (1287, 593/12), тоді як в галицькій редакції, крім цього слова, ще слово братучадъ (див. вище, стор. 67); пор. синовець в словнику Желехівського (словник Грінченка подає слово синовець з таким значенням лише за Желехівським). Нарешті, має значення й те, що волинський редактор вживає постійно прислівник тако (так): «Тако рекла» (1262, 568/16), «и тако бысть конець...» (1263, 568/30), «и тако придоша во свояси» (1264, 570/18 і т. д.), тоді як у галицького редактора знаходимо в таких випадках слово сице, пор. «и приятъ бысть градъ сице воими» (1240, 523/2), «и бывшю знамению сице надъ полкомъ» (1249, 532/28).




* * *


Підсумовуючи все відзначене нами при дослідженні лексичних особливостей Галицько-Волинського літопису, ми приходимо до таких загальних висновків.

Нам важко погодитися з думкою, яку висловив акад. Л. А. Булаховський після огляду лексики староруських пам’яток. Навряд чи можна категорично твердити, що «те, що виявляють відносно свого лексичного складу староруські літописи, веде до єдиного висновку в питанні про стосунок літературної мови, відбитої в них, до сучасної української: староруська літературна мова лексично далека від специфіки теперішніх українських говірок, і треба, отже, визнати, що словник останніх в усьому істотному, що його відрізняє від великоруських говірок, усталився в пізніший час» (підкреслення наше 52. — А. Г.).



52 Л. А. Булаховський, Питання походження української мови, стор. 99.



Суперечить цьому власне лексика Галицько-Волинського літопису, особливо лексика волинської частини. Якщо про лексику галицької частини, яка в основному відбивала більш літературно-консервативне слововживання вищих феодальних кіл, ми можемо сказати, що вона все ж таки йде в напрямку творення окремої групи в системі літературної лексики староруської мови, то лексика волинського редактора свідчить уже про наявний поворот у бік живого розмовного слововживання простих народних мас. Зви-/149/чайно, не все характерне в цьому слововживанні могло відбитися в літературній мові редактора, і тому ми не можемо мати повного уявлення про всю лексику простонародного галицько-волинського середовища того часу. Але те, що в значній кількості потрапило сюди, свідчить уже, якщо судити за даними сучасних українських і російських словників, про безперечну різницю між слововживанням на півдні і на півночі Русі. Воно наближається до українського слововживання пізніших часів. Зрозуміло, що деяку частину того особливого в лексиці, що знаходимо тут, можна розрізнено зустріти і в різних великоруських говірках. Можемо, наприклад, в тій або іншій великоруській говірці знайти і казати — приказывать, і палити — жечь, і (у)чинити — (с)делать, і полошити — пугать, і проняти («мороз пронял»), і ставитися — становиться, і, хоч з іншим значенням, попередити або вступатися, яке, проте, має також дещо відмінне значення: «объявлять свое притязание» (Даль), а не те, що відмічено в нашій пам’ятці і в. сучасній українській мові, тобто «вмішуватися», «втручатися». Знайдемо там і туто, хоча Даль, відзначаючи це слово, не подає чомусь ілюстрацій. Проте як загальна лексична система певної суцільної території ці лексеми характеризують не лише лексику нашої пам’ятки, зокрема лексику волинської частини літопису, але в тій мірі, в якій відповідні слова з їх специфічною семантикою збереглися, вони характеризують і лексичну систему українських говірок. Правда, зрозуміло, що ми не можемо безпосередньо зробити перехід від специфіки лексики волинського редактора до специфіки теперішніх українських говірок. Можна хіба що говорити про невеликий перехід. Але ж справа не в цьому. Справа в тому, наскільки можна зробити такий перехід від простонародної лексичної специфіки того часу до специфіки українських говірок хоч би другої половини XIV ст., яка відбилася в пам’ятках актової мови. Нам здається, що на це питання лексика волинської частини Галицько-Волинського літопису дає незаперечну стверджуючу відповідь. Безумовно, що ця відповідь була б значно яснішою, коли б збереглося більше пам’яток світського характеру XIII ст., писаних на півдні Русі.

Таким чином, початки специфіки української лексики слід шукати не «в пізніших часах», як думає /150/ акад. Л. А. Булаховський, а значно раніше — перед XIV ст. Що ж до питання про те, чому галицька й волинська частини літопису так помітно відрізняються в лексичному відношенні, хоч за часом редагування не дуже далекі між собою 53, то це таке саме питання, як питання про те, чому лексика, наприклад, російського письменника В. Тредьяковського. (хоч би в його «Телемахіді») відрізняється від лексики багатьох творів його геніального сучасника М. Ломоносова. Перший, як відомо, намагався дотримуватися старої слов’яноруської літературної норми, не допускаючи до літератури живомовної народної течії; другий, навпаки, відкривав широко двері для народних елементів у складі літературної мови, навіть у творах, писаних «високим» стилем.



53 Про час редагування обох частин див. А. І. Генсьорський, цитована праця, стор. 49, 66 та ін.













Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.