Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичнi, фразеологiчнi та стилiстичнi особливостi) . — К., 1961. — С. 50-112.]

Попередня     Головна     Наступна





Розділ II

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ЛЕКСИКИ ГАЛИЦЬКОЇ РЕДАКЦІЇ



Лексика галицької редакції (1201 — 1260 рр., 82 сторінки) надзвичайно багата й колоритна. Оскільки йдеться про співвідношення лексем, яке має ця редакція, до лексем волинської редакції (1261 — 1292 рр., 56 сторінок), то, враховуючи навіть різницю в кількості сторінок, це співвідношення можна визначити як 3 : 1 на користь галицької редакції. Велика кількість синонімів та подібних до синонімів слів і зворотів дає підставу вважати, що в її складі були використані похідні та інші записки різних осіб. Чимала кількість слів, нових значень слів та зворотів зафіксована тут вперше або й виключно тут (судячи за даними словників) 6. При словах і зворотах, відмічених лише в цій пам’ятці або взагалі не зафіксованих у словниках древньоруської мови, зазначаємо: «лише тут».



6 Див. И. И. Срезневский, Материалы для словаря древнерусского языка; Е. Г. Кочин, Материалы для терминологического словаря древней России, Изд-во АН СССР, М. — Л., 1937. /51/





ВОЄННА ЛЕКСИКА


Особливо багата в цій редакції воєнна лексика: спеціальні терміни та слова, вживані в основному у військовому плані. «Предметний» (імена) та «дійовий» (дієслова) склад цих лексем відбиває існуючий ще в першій половині XIII ст. (особливо на сусідній із Заходом території Галичини — Волині) старий «рицарський» спосіб ведення війни невеликими групами, з «подвигами рицарів», зі старою воєнною технікою. Ця лексика, як побачимо дальше, зникає здебільшого у волинській редакції, безперечно, поряд з іншими основними моментами також у зв’язку з появою нової воєнної стратегії та техніки як на заході, так і на сході Європи (рух військ більшими з’єднаннями; на сході — під впливом монголів). Крім того, вільне оперування цими лексемами у галицького редактора свідчить, що він був не тільки близьким до військового стану, але й брав певну участь у воєнних подіях.

Серед лексем і зворотів цієї категорії, характерних для даної редакції, відзначимо такі групи й окремі слова:

Для означення поняття «піднімати на війну, сутичку»: возвести (піднятися — лише тут); возвести..., вывести на..., подвигнути оружие... (лише тут), всаживати (мається на увазі: «на конь» — лише тут), всадити (лише тут), посадити (лише тут); востати на... — «король же Угорьский возведе, искаше помощи... и посла к Данилови» (1254, 545/3); «Возведе Олександръ Лестька и Конъдрата. Придоша Ляхо†на Володимеръ, и отвориша имъ врата Володимерци» (1204, 482/13, те саме: 498/4, 509/32); «королевичь же... выведе Дьяниша на Данила» (1233, 513/19); «подвигнете оружье свое на ратнЂЂ» (1254, 546/8); «твоя бЂ рЂчь, Яню, яко Данилъ второе всаживаеть Ляхы на мя» (1225, 498/21); «Пойди†на ня, язъ всажу Половци, а ты своими» (1227, 502/13); «потомъ же Мьстиславъ Пересопницкый посадивъ Лестька, пойде в Галичь» (1211, 488/11); «За первую любовь не могу нань востати» (1213, 489/30).

Відмітимо при цьому, що й возстата на..., хоч і не вперше зафіксоване в цій частині Галицько-Волинського літопису, але відоме лише з Іпатіївського списку (вперше під 1152 р., де використано галицькі літописні записки).

Для означення виступу в похід, на війну: выйти, изы-/52/ти, соити (лише тут); (воз)двигнути рать, прийти войною, пойти (войною) на — «Выйде Филя... со многими Угры» (1217, 492/15); «изыдЂте на Галичь и приймете землю Рускую» (1229, 507/2, те саме: 517/29); «приде вЂсть Данилу... яко Ростиславъ сошелъ есть на Литву» (1235, 517/28); «по тЂхъ лЂтЂхъ движе рать АндрЂй... на Данила и иде к Белобережью» (1231, 511/9); «По рати же Кремянецкой... Данилъ воздвиже рать противу Татаромъ» (1257, 555/17); «дай нашу братью, или прийдемъ на тя войною» (1235, 516/18); «Пойди†на ня, язъ всажу Половци, a ты своими» (1227, 502/13).

Для означення прагнення до війни, битви: спЂшити на..., тоснутитися на..., устремитися на... (войну, брань) — «Богь хотЂние его исполни, спЂшаше бо и тосняшеся на войну» (1254, 545/19); «подобаеть воину устремившуся на брань или побЂду прияти или пастися отъ ратныхъ...» (1234, 515/16).

Для означення підготовки війни: спЂти рать (лише тут), строити(ся) (на) брань (рать), обиратися (на), воздвизати рать — «Времени же минувшю, король спЂашеть рать велику» (1209, 487/2); «Филя же строяшеся на брань... остави же Коломана в Галичи» (1219, 493/1); «Данилъ... не престаящеть строя на нЂ рать» (1231, 513/12); «земля ти есть силна, сберуться на тя и не пустять тебе в землю свою» (1240, 523/18); «Данило же и Василко сбирастася хотяща битися c Татары» (1259, 557/11); «бЂжа во Угры и нача воздвизати рать» (1226, 499/29).

Для означення підготовки полків до битви: воружитися, (и)сполчити (ся) — «Данилъ же воружився... поиде к рЂцЂ Сяну» (1241, 533/1); «Королевичь, исполчивъ полкы свое иде противу» (1231, 511/23); «наутрЂя же сполчився c Болеславомъ, пойде плЂняя» (1254, 547/23).

Для означення наступу: потечи на, поткнути на (в), устремление, належати на — «Романови же пришедшу ко граду и Лит†потекши на градъ» (1258, 556/11); «два князя ПоловЂцкая... поткоста на пЂшьцЂ, и убьена быста» (1202, 481/5); «поткоша в полкы» (1224, 497/2); «обрати конь свой на бЂгъ устремления ради противныхъ» (1224, 497/17, 533/31); «Данилови же и Лвови одинако належащима на нЂ и вЂръгшимъ сулицами» (1256, 552/16, те саме: 504/15; пор. ще 485/26, 504/14). /53/

На позначення нападу: изогнати (лише тут), изъЂхати, скочити в воротъ (лише тут), возъЂздити (лише тут) — «Юрьи же ... изъЂханъ бысть... Бурондаемъ, всь городъ изогна и самого князя... убиша» (1237, 519/8, 9); «изъЂхавше яша МилЂя баскака» (550/1); «Данило же и Левъ вборзЂ скочиста на не въ воротъ, они же побЂгоша» (1256, 552/28); «АндрЂеви же оставшу c малой дружиною, возъЂздя крЂпци боряшеся» (1249, 533/26).

Для понять «бути в стані війни», «вести війну, боротьбу»: держати (имЂти) рать, держати брань, заратитися — «Данило... держаше рать c Куремьсою, и николи же не бояся КуремьсЂ» (1260, 560/16); «время есть христьяномъ на поганЂЂ, яко сами имЂють рать межи собою» (1252, 541/26); «Василькови же... крЂпко держащи брань» (1251, 539/1); «Данилови же со братомъ... заратившимся c Болеславомъ» (1245, 529/4).

Для поняття «боротьба проходить, розвивається»: брань належить (лише тут) — улюблений термін цієї редакції — «увидЂвъ..., яко крЂпчЂе брань належить» (497/15, 519/24, 529/20, 522/16 і т. д.).

Для означення розвідки: позоровати, оглядати, сглядание — «Мьстиславъ же выЂха противу... онЂмъ же позоровавшимъ насъ ... ехаша...» (1226, 500/6); «Меньгуканови же пришедшу сглядать града Кыева» (1237, 520/31); «Данилъ же всЂдъ на конь еха самъ на сглядание града» (1229, 504/25).

Для різних понять, пов’язаних з боротьбою мечем і списом:

а) вийняти меч: измокнути мечь, обнажити мечь — «Онъ же измокъ мечь, тя его» (1208, 486/32); «Богу вложивъшю во сердце Василку изыти вонъ, и обнажившу мечь, играя на слугу» (1230, 508/17, те саме: 512/9, 547/9);

б) колоти: бости(ся), събости, убости (заколоти або проткнути), тяти, потяти, пробости, сЂчи — «из ручь бодяхуся» (1251, 538/22); «бодяхуть я» (1255, 549/17); «Левъ събоденъ бысть, ... и во велицЂ чьсти умертъ» (1231, 509/26); «Мика же убоденъ, и Тъбаша главу ему стялъ» (1208, 485/25); «Лвови же убодшему сулицю свою в щитъ его» (1255, 549/13); «тя его и потя конь его подъ нимъ» (1208, 486/32); «брата его прободе мечемь» (1255, 549/15); «Данилови... иныя же ис хвороста ведущу, сЂцахуть я» (1256, 553/2); /54/

в) скинути з коня: сразити съ коня (лише тут) — «срази князя Ятвяжьского c коня своего» (1256, 552/31);

г) загинути від меча, списа тощо: пастися (в цьому значенні лише тут) — «подобаеть... или побЂду прияти, или пастися отъ ратныхъ» (1234, 515/16);

д) прикриватися: охабитися (лише тут), тулитися (акад. Л. А. Булаховський припускає, що це останнє слово вживалося на півдні) 7 — «оному же велЂвшу своимъ охабитися да не язвени будуть» (1249, 532/10); «Лвови же убодшему сулицю свою в щить его и не могущю ему тулитися... мечемь уби» (1255, 549/14);

е) удар: ударение — «инии уязвени быша отъ крЂпости ударения копЂйного» (533/22);

є) ломання списів, мечів, щитів: ломъ копЂйный (ляше тут), щетъ скЂпание (ломання вщент — лише тут), трЂсновение (в цьому значенні лише тут) — «и ту бЂаше видити ломъ копЂйны и щетъ скЂпание» (1240, 522/26 — 27); «копьемъ же изломившимся, яко отъ грома трЂсновение бысть» (1249, 533/20).

Для означення поняття «відсіч»: возбити (лише тут), возразити, отбитися — «приЂха и Конъдратъ и возбиста Ляхы своя ти; тако спасена бысть церкви» (1204, 482/19); «пришедшимъ же стрЂлцемъ... возразиша Ђ отъ острога» (1251, 538/23); «бившимся Угромъ и отбившимся городу имъ» (1232, 510/5).

Для поняття «втеча»: возбЂчи, наворотити конь на бЂгъ, навратитися на бЂгъ, направити конь на бЂгъ, обратити(ся) (конь) на бЂгъ, побЂчи, наскочити, увратитися на бЂгъ (лише тут), устремитися на бЂгъ — «Ятвеземъ вытекъшимъ на нь изо осЂка, сущий же c нимъ снузници возбЂгоша, Лвови же сосЂдшу c коня одиному и бьющюся c ними» (1255, 549/10, те саме: 512/8); «и навороти конь свой на бЂгъ» (1245, 530/1); «и пакы навратишася на бЂгъ» (1256, 552/17); «Ростиславу же позвавшу, направи конь свой на бЂгъ» (1249, 534/21); «обрати конь свой на бЂгъ» (1224, 497/16); «не стерпЂша, но на бЂгъ обратишася» (1258, 556/23); «скочиста на не въ воротъ, они же побЂгоша» (1256, 552/22); «онемъ же не стЂрпЂвшимъ поскочиша» (1232, 512/15);



7 Л. А. Булаховський, Питання походження української мови, Вид-во АН УРСР, К., 1956, стор. 92. /55/



«не стЂрпЂша и увратишася на бЂгъ» (1256, 552/15); «и иніи же устрЂмилися бяхуть на бЂгъ» (1213, 491/10).

Для понять, пов’язаних з облогою або оточенням міста: обступити, обсЂсти, остолпити (лише тут), обдержание (лише тут), обойти, объЂхати, окружити — «и обступи градъ и посла посолъ» (1229, 507/11); «на ночь обсЂдоста градъ» (1227, 502/18); «обсЂдоста КаменЂць» (503/4); «и окружи градъ и остолпи сила Татарьская» (1240, 522/10); «и бысть градъ во обьдержаньи велицЂ» (1240, 522/12); «створиша съвЂтъ да наутрЂя... обидуть градъ и пожьгуть вся внЂшняя» (1254, 546/26); «посла... да объЂдеть градъ да никтоже утечеть отъ нихъ» (1258, 556/2); «и окружи градъ» (1240, 552/10).

Для вираження поняття «захист»:

а) у полі: острожитися (захиститися частоколом), деряждье (захист з хворосту? — лише тут), осЂктися (захиститися огорожею, звичайно в лісі, пор. у В. Даля: осяк 8) — «Ляхомъ же острожившимся, нападоша нощь на Ляхы, а Руси не острожившимся» (1251, 538/15); «поганымъ... деряждье обычай есть на брань» (1251, 539/20); «СтЂикиндъ в лЂсЂ осЂклъся есть» (1255, 449/8). Термін деряждье видавці Іпатіївського літопису 1871 р. (в примітці на стор. 539) зіставляють із старочеським deryżdie в значенні Strauchwerk, тобто загородження з частоколу. Акад. Л. А. Булаховський 9 не знаходить цього значення у словниках старочеської мови, а лише значення «хмиз», «хворост». Не знаходимо цього значення і в Етимологічному словнику чеської і словацької мов В. Махека 10. До того ж наближення деряждье до старочеського deryżdie, як і наближення до старопольського drzazdze, Л. А. Булаховський вважає зовнішнім, а зіставлення цього слова проф. І. С. Свєнціцьким 11 із старослов’янським дрЂзга — не виправданим з погляду порівняльної граматики.



8 В. Даль, Толковый словарь живого великорусского языка, изд. 2, т. І — IV, СПб. — М., 1880 — 1882. Посилання на словник В. Даля будемо подавати скорочено: Даль і відповідне слово.

9 Л. А. Булаховський, Питання походження української мови, стор. 97.

10 Vaclav Machek, Etymologický slovník jazyka českého a slovenského. Nakl. československe Akad. Věd., Praha, 1957, стор. 84.

11 I. C. Свєнціцький, Мова Галицько-Волинського літопису, «Вопросы славянского языкознания», кн. 2, изд. ЛГУ, Львов, 1949, стор. 127.



Проте, як /56/ і І. C. Свєнціцький, Л. А. Булаховський вважає це слово західно- і південноруським словом. Нам, однак, здається більш правдоподібним, що це слово з балто-слов’янським корнем dering- не входило в словниковий склад руської мови. Імовірно, це запозичення в руському оформленні якогось військового ятвязького терміна, відомого, мабуть, лише військовим колам (пор. литовське dering-as — буйний). Тому воно в руській літературі поодиноке, ніде більше не зафіксоване. Вжив його князь Данило, застерігаючи своїх воїнів не приймати бою з ятвягами в «тісноті» — в деряжді, що дає перевагу ятвягам, а вибирати простір, бо «крестьяномъ пространство есть крЂпость» (1251, 539). Дуже характерно, що це саме деряждье в іншому місці, також у зв’язку з сутичкою з ятвягами, літописець називає вже руським словом хворостъ: «Данилови же и Лвови онЂхъ (тобто ятвягів. — А. Г.) вяжуще, иныя ис хвороста ведущу, сЂцахуть я» (1256, 553/2);

б) в облозі: о(б)держати — «ушедшу же ему (угорському королю від обложеного ним Галича. — А. Г.) Данилъ же, Божьею волею, одерьжа градъ свой Галичь» (1229, 508/9); «вдасть Кыевъ Дмитрови обьдержати противу иноплеменьныхъ» (1238, 521/7, те саме: 1240, 524/26). У зв’язку з цим відзначимо ще острожныя врата: «не пущающимъ ко граду, ни ко острожнымъ вратомъ» (1208, 485/12); острогъ (частокіл, що оточує місто): «занеже острогъ проломити хотяху, из ручь бодяхуся» (1251, 538/21).

Для означення здачі міста: передати, предати (градъ), предание, вдатися — «онемъ же изнемогъшимъ передаша градъ» (1229, 506/28; 499/31); «не имать предати градъ сесь королеви» (1229, 507/16); «блюдящася о преданьи града, изыдоста» (1236, 518/4); «Козляне же съвЂтъ створше не вдатися Батыю» (1237, 520/24).

Для поняття «форсувати переправу»: препровадити (лише тут) — «и сошедше одва препровадиша рЂку Лютую» (1208, 485/29).

Для поняття «розгромити»: снести (в цьому значенні лише тут) — «отъ него родившюся Концаку, иже снесе Сулу, пЂшь ходя» (1201, 408/18).

Для понять, пов’язаних з воєнним розоренням, полоненням тощо: воєвати, повоевати, поплЂнити, взяти, заяти — «аще ... будеть межи ими усобица не воевати /57/ Ляхомъ Рускои челяди» (1229, 505/23); «на ночь попленено бысть около Белза... бояринъ боярина плЂнивше, смердъ смерда... якоже не остатися ни одиной вси не плЂнЂни... повоеваньи бо бЂаху преже свЂта» (1221, 494/9 — 15); «онъ же Ђхавъ взя землю Галичьскую, иде в землю Половецкую» (1228, 503/7, те саме: 500/8); «Русь же догнаша Милича... и нЂколко селъ Воротиславьскыхъ заяша, и прияша плЂнъ» (1229, 504/4).

Для поняття «здобути», «оволодіти»: прияти, взяти — «за невидЂние не приятъ бысть градъ томъ дни» (1229, 504/15, те саме: 418/25, 507/10, 523/12, 557/13 та ін. — частий, улюблений вислів галицької редакції); «аще градъ нашь... копиемь возмуть» (1237, 519/18).

Для поняття «втрата в живій силі»: пакость, уразъ (в цих значеннях лише тут) — «и не бысть пакости во полкохъ Даниловыхъ, раз†тЂхъ убьеныхъ пяти» (1232, 513/4); «обратися в Галичь, зане бЂ уразъ великъ в полкохъ ero» (1232, 513/6).

Для означення відвернення війни: измясти войну — «отче измяти войну сю» (1228, 503/6).

Для позначення перемоги: обличити побЂду, являти побЂду — «и обличи побЂду и постави на НЂмЂчьскыхъ вратЂхъ хоруговь» (1236, 518/9, те саме: 1241, 527/11, 1254, 547/20, 1255, 549/19); «Львъ ста на мЂстЂ, воиномъ... являюща побЂду свою» (1249, 534/29).

Для означення поєдинку: игра, играти на ... (лише тут) — «и Ђхаша на нЂ Русь и Ятвязи со сулицами, и гонишася по поли подобно игрЂ» (1252, 543/9); «Гордящужеся ему, и створи игру предъ градомъ и сразивъшуся ему со Воршемъ и падеся подъ нимъ конь, и вырази собЂ плече» (1249, 532/15); «Богу вложивьшю во сердце Василку изъити вонъ, и обнажившу мЂчь свой играя на слугу королева, иному похвативши щитъ играющи...» (1230, 508/18 — 19).




* * *


Із назв війська і його частин вживаються: для війська взагалі — рідкісне, відживаюче вой (однина): «бЂ бо вой Даниловъ болши и крЂплЂйши» (1211, 488/14) і звичайне вои (множина): «почто миръ створи сущю ти c великими вои» (1231, 510/31 і т. д.); далі отроци: /58/ «и бЂ Батый у города и отроци его обьсЂдяху градъ» (1240, 522/12). Крім цього, — сполучення воинстии мужи (лише тут), ратныи мужи (лише тут), браньнии мужи (лише тут): «о мужи воинстии, не вЂсте ли яко крестьяномъ пространство есть крЂпость...» (1251, 539/18); «не вЂсте ли, яко на мужи на ратныЂ нашли есте, а не на жены» (1254, 546/5); «и рЂша мужи браньнии: ты еси король» (1256, 551/18).

Для поняття «збройні сили»: воевалныи вои (лише тут) і звичайне рать — «снемъ бо бЂ рЂченъ всимъ воемъ воевалнымъ приЂхати имъ ко граду» (1254, 546/20); «приде неслыханая рать» (1224, 495/4, те саме: 501/21, 511/11 і т. д.).

Про поодинокого воїна: воинъ, воиникъ (важко озброєний): оружьникъ, оружныи отрокъ (лише тут), ратьникъ — «и приЂздящимъ воинамъ полунощи» (1249, 534/29); «и никого не вЂдЂ въ нихъ воиника, но отрокы держаща конЂ» (1232, 512/22); «тако сущу оружьникомъ стоящимъ на немъ (градЂ)» (1231, 510/22, те саме: 507/24, 525/20); «Ђха въ малЂ отрокъ оружныхъ» (1255, 551/25); «инии же молвяхуть, яко простий люди суть, ... Юрьи же... молвяшеть: ратници суть и добрая вои» (1224, 496/13).

Про вершника, кіннотника: коньникъ, снузникъ (пор. церковнослов’янське снузь (кінний), сучасні (в)узда, вуздениця), фаревникъ (лише тут) — «со треими тысячами пЂшець и трьими сты коньникъ» (1241, 526/26, те саме: 1224, 496/9, 1254, 545/24); «Собрашася... пЂшци и снузници, мнози зЂло» (1251, 538/25, те саме: 1235, 517/28, 1255, 549/10, 1258, 556/22); «БЂла... поиде отъ града и оставившю... оружники многи а фаревники» (1229, 507/24).

Слово фаревникъ — це, мабуть, новоутворення (можливо, самого редактора) від слова фарь, з грецького фарес (арабський кінь), яке увійшло в староруську лексику, найімовірніше, завдяки мадьярам (пор. сучасне мадьярське far — круп коня). В Іпатіївському літописі, де слово фарь вперше вжито під 1150 р., воно пов’язано з описом саме мадьярського турніру. Галицький редактор також відзначає слово фарь лише у зв’язку з мадьярами, пор.: «застрЂли Уза (мадьярського воєводу. — А. Г.) во око и спадшю ему з фаря взяша тЂло его» (1219, 493/9); «и возбЂгоша же [мадьяри] на комары /59/ церковные, и инии же ужи возвлачишася, а фарь ихъ [мадьяр] поимаша» (493/19).

Слово снузникъ відзначають словники древньоруської мови в основному в пам’ятках перекладної біблійної літератури XIV ст. В оригінальних руських творах воно зафіксоване тільки в нашій пам’ятці.

З інших окремих родів війська галицька частина літопису відзначає ще: пЂшци і стрЂльци — «собрашася... пЂшци» (538/25); «пришедимъ же стрЂлцемъ многы язвиша» (1251, 538/22).

Привертає увагу неясне словосполучення соколы — стрЂлци: «ПриЂхавшимъ же соколомъ стрЂлцемъ и не стЂрпЂвшимъ же людемь, избиша Ђ ...» (1232, 512/4).

Для означення військової могутності появляється окремий семантичний відтінок в лексемі рать: «онъ же в то время не принялъ бЂ [корони], рЂка: «рать Татарськая не престаеть злЂ живущи c нами, то како могу прияти вЂнЂць без помощи твоей» (1255, 548/23). Подібне значення знаходимо пізніше в «Задонщині»: «наступаєть на рать силу татарскую».




* * *


Військове оснащення представлене взагалі відомими й раніш лексемами. Лише деякі з них рідкісні або зустрічаються тут вперше: сосуды ратныи и градныи (в такому сполученні лише тут) — «и собравъ тъземьльцЂ многы, сосуды ратные и градные» (1249, 532/5); мечь (багато разів), шоломъ, щитъ (багато разів), копие (багато разів), сулица (легкий спис) — «видивъ сулици его крова†сущи и оскипищю изсЂчену» (1232, 512/18, те саме: 1251, 540/12, 1256, 552/17); порокъ, пракъ (стінопробивне знаряддя, пор. 1233, 513/31, 1259, 557/32, 558/4) і сосудъ порочный — «доньдеже устроить сосуды порочныи» (1249, 532/11); праща — «и повелЂста пристроити праща и иные сосуды...» (1245, 529/16), рогтиця (рогатина) — «и земь рогтичю (X. П. — рогатицю) ис пояса... вергъ, срази князя Ятвяжьского» (1256, 552/30); рожанець (лук) — «стрЂлцемъ же обаполъ идущимъ и держащимъ в рукахъ рожанци своЂ, и наложившимъ на нЂ стрЂлы...» (1251, 540/9); тулъ (сагайдак) — «и тулы ихъ бобровье роздра» (1241, 528/1).

Термін сулица в цьому значенні, що й у нашому літописі, вживався, очевидно, на українських землях /60/ ще в XVI ст. Звідси дізнається про нього польський письменник того часу М. Рей, який проживав на суміжній з Галичиною території 12. В українських пам’ятках XVII і XVIII ст. також є це слово, але воно означає «гостро затесаний дрючок» (див. рукописні матеріали Є. Тимченка для історичного словника української мови в Інституті суспільних наук АН УРСР). Зрештою, в цьому значенні вжив, мабуть, це слово й галицький редактор, наприклад, у фразі: «можете ли древо поддьржати сулицами і на сию рать дерьзнути» (1255, 540/12). В сучасних галицьких діалектах знаходимо суло — дерев’яна ручка залізних вил 13. З російських діалектів В. Даль 14 подає сула також із значенням «клюка, дубинка, которую ребятишки, играя, швырком пускают по льду». Похідними від слова пракъ (старопольське prok) є церковнослов’янське праща, сучасне польське proca — рогатка, Щодо терміна рожанець, який відомий з церковнослов’янських текстів вже з XI ст., то таку назву дістав лук в якомусь із староболгарських діалектів (?) за формою, що нагадувала роги, як рогтиця, рогатина, сучасне рожен, рогатка і т. п. В оригінальній староруській літературі цей термін зафіксований вперше в нашій пам’ятці. Слово тулъ (тюркського походження), відоме і в старопольській літературі (Шаропатська біблія XV ст.), не чуже було для російської літературної мови ще у XVIII ст. Як відзначає В. Даль (слово тулъ), його знаходимо, наприклад, у Державша: «по ветвям ... лук спущенный, тул висел».



12 Див. Słownik języka polskiego, ułożony pod redakcją Jana Karłowicza, Warszawa, 1900 — 1919, слово sulica. Nie chodzi chłopiec za nim z granatą, z ruśnicą, abo jako na wilka z okrutną sulica Rej. Це слово названий словник визначає приміткою Rus., тобто українське. Далі посилання на цей словник будемо позначати умовним скороченням: Słown. Warsz.

13 Див. Б. Грінченко, Словарь української мови, К., 1909. Далі будемо посилатись скорочено: Грінченко або, де це потрібно: Грінченко і відповідне слово.

14 В. Даль, Толковый словарь..., т. IV: сула.



Окремо відзначимо рідкісне в староруській літературі слово прилбица (шолом): «и прилбицЂ ихъ волъчье и боръсуковые раздраны быша» (1241, 527/1). Зна-/61/ходимо його і в Лаврентіївському літописі; пор. польське przyłbica — hełm z zasłoną na twarz. Słown. Warsz.

Все це здебільшого назви давньої військової техніки. Появу нової техніки засвідчують терміни, які саме тут вперше зафіксовані, такі як самострЂлъ і таранъ. Ознайомлення з самострЂломъ прийшло за посередництвом німців. Літописець вказує, що ця зброя була у німців тоді, як Русь мала лише стрЂлы: «НаутрЂя же выЂхаша НЂмцЂ co самострЂлы и Ђхаша на нЂ Русь c Половци и стрЂлами» (1252, 543/7).

Щодо приладу таранъ (із старонімецького tarant) 15 важко сказати, чи був він в ужитку на Русі в часи літописця. Знаходимо цей термін під 1234 р.: «лютђ бо бЂ бои у Чернигова, оже и таранъ на нЂ поставиша, меташа бо каменемъ полтора перестрЂла, а камень якоже можаху 4 мужи силнии подъяти» (515/2). Як бачимо, автор говорить, що таран метає каміння, тоді як таран пробивав стіни. Імовірно, автор познайомився з цим словом десь за кордоном 16 й увів його тут у літопис замість звичайного руського порокъ — прилад, за допомогою якого дійсно кидали каміння.




* * *


Із термінів, що означають частини зброї, слід відмітити древо (дерев’яна частина списа або (переносно) самий спис): «древо же вышибе копье изъ руку его» (1227, 502/3), і в. цьому ж самому значенні, мабуть, вперше вжиті тут у староруській літературі скЂпище, оскЂпище: «князь же тъче его скЂпищемь, и съня собе шеломъ» (1229, 505/16); «видивъ... сулици его крова†сущи и оскЂпищю изсЂчену...» (1232, 512/18). З сучасних західноукраїнських говірок словник Грінченка відзначає слово оскипище в значенні «граблище», тобто ручка граблів. Акад. Л. А. Булаховський подає за північними списками літопису відповідно до оскЂпище нашого літопису слово ощепище 17.



15 Див. Vaclav Machek, Etymoiogický slovnik..., стор. 522.

16 Про часте перебування галицького редактора за кордоном див. А. І. Генсьорський, цит. праця, стор. 68 та ін.

17 Див. Л. А. Булаховський, Питання походження української мови, стор. 66.



Проте таке слово не зафіксоване /62/ ані в «Материалах...» Срезневського, ані в словнику Е. Кочина. Однак і Л. А. Булаховський, і проф. І. С. Свєнціцький погоджуються в тому, що слова скЂпище, оскЂпище були словами південноруського вжитку 18. А втім, нам здається, що їх семантика, тобто назва дерев’яної ручки списа і самого списа, не виникла на Русі, а прийшла з слов’янського Заходу, зокрема з Польщі, де протягом століть і досі зберігається це слово. Пор. польське oszczep, oszczepisko, чеське oštěp, словінське oščep. І, зрозуміло, ця назва прийшла на Русь спочатку саме на сусідні з Польщею (руські) землі, тобто на галицько-волинські землі. Звичайно на Русі вживалося в такому значенні дерево (дрЂво), пор. у Договорній грамоті смоленського князя Мстислава з Ригою 1229 р.: «Аже Латинескии гость бивється мьжю събою у Роускои земли любо мьчемь, а любо дЂревъмь, князю то не надобе, мьжю събою соудити» 19.

Нарешті, з назв частин зброї відзначимо окреме словосполучення на означення клинка меча: острота мечевая (лише тут) — «якоже отъ конца остроты мечевыи шерьсти претяти бывши на стегнЂ коня его» (1232, 512/25).



18 Див. Л. А. Булаховський, Питання походження української мови, стор. 96.

19 С. П. Обнорский и С. Г. Бархударов, Хрестоматия по истории русского языка, ч. I, изд. 2, Госучпедгиз, М., 1952, стор. 47.





* * *


З інших категорій воєнних термінів, які вживаються в цій редакції, вкажемо:

Для означення поняття «війна»: воевание (лише тут), война, рать, усобица — «по Литовськомъ воеваньи на Ляхы створи миръ» (1221, 494/5); «и многое воевание бысть межи ими» (1252, 542/10); «мятежю же бывшю, королеви не могшю войны учинити за безаконие ихъ» (1210, 487/33 і т. д.); «король спЂашеть рать велику» (1209, 487/2); «аще посемь коли будеть межи ими усобица, не воевати ляхомъ Руское челяди» (1229, 505/23).

Для означення бою: брань, сЂча, бой — «Филя же строяшеся на брань» (1219, 493/1, те саме: 1231, 511/29, 1232, 513/8); «бывши же сЂчи велицЂ, и одолЂша ЛяховЂ...» (1211, 488/22, те саме: 1231, 511/25, 1234, 515/21, /63/ 1248, 531/10 та ін.); «люто бо бЂ бой у Чернигова, оже и таранъ на нь поставиша» (1235, 515/2).

Для понять, пов’язаних з воєнною експедицією: послание (лише тут), посилати (лише тут) — «многажды побЂжаше поганые, или иногда многажды посылающима има на поганыя, яже Скомондъ и Борутъ... иже убьена быста посланиемъ» (1248, 531/17).

Для військової справи: войничьскыи чинъ (лише тут) — «вЂси бо ты войничьскыи чинъ, на ратехъ обычай ти есть» (1256, 551/20).

Для означення командування: воеводьство: «посла... Пота, поручивъ ему воєводьство надо всими вои» (1208, 484/32).

Для означення похідного шатра: вежа, колымагъ, станъ, полата (в цьому значенні лише тут) — «исправлению же бывшю около вежи его» (1225, 498/18); «возвратишася [мадьяри] во колымагы свои и рекше во станы» (1208, 486/2); «зажьгоша [ятвяги] колымагы своя, рекше станы» (1251, 538/26); «пожьжи вся окрестьная града, азъ же [Данило] пойду во колымагъ свой — рекше во станъ» (1254, 547/12). Слово колымагъ (вид шатра) було явно новим на Русі запозиченням, тому що автор всюди вважає необхідним пояснювати його руським словом станъ. Про його походження І. Срезневський висловлюється обережно: «не происходит ли колимаг от [грецького] καλυμματιον — tectum?» Галицький редактор міг познайомитися із словом колымагъ у Амартола, де, як вказує І. Срезневський, знаходиться це слово 20.



20 Про знайомство цього редактора з Амартолом див. А. І. Генсьорський, цит. праця, стор. 14 — 15.



Проте можливо, що це слово із значенням «шатро» прийшло на Галицьку Русь з Мадьярщини разом із певного роду шатром, що його так називали мадьяри. Щоправда, слова, відповідного давньоруському колымагъ у значенні «шатро», не знаходимо в словниках мадьярської мови XIX — XX ст. Наш здогад, що слово колымагъ могло появитися на території Галичини — Волині завдяки мадьярам, підтверджуємо лише тим фактом, що його перша поява (під 1208 р.) в нашій пам’ятці (і, мабуть, взагалі в давньоруській літературі) пов’язана з мадьярським військом. У цитованому етимологічному словнику Махека при слові kolmaha вислов-/64/лено припущення, що це слово прийшло зі Сходу разом з кочівниками, kde u kočovniků na voze je i stan. Там же наводиться ще думка деяких учених, що слово колымагъ (kolmaha) — це змінене слово халимаг (chalimag), яким називали на Русі монгольських поселенців, імовірно, за назвою вживаного ними шатра. Це можливо, оскільки монгольське x передавалося руським к (пор. на стор. 102 кара-ульник із монгольського хара). Але є деяка можливість і іншого пояснення. Мадьяри прийшли на Угорщину як кочівники. У мадьярсько-німецькому словнику «Ballagi Mór, Magyar-Nemet kéri Szóstar», Budapest, 1910, знаходимо слово kolya в значенні der hängende Wagen (висячий віз). Чи не є наше літописне колымагъ мадьярським kolya magyar, тобто мадьярське «шатро на колесах»? Цікаві для даного випадку свідчення лінгвістичної географії. Слово колимага (kolmaha і т. п.) є у словаків, чехів, поляків і руських, тобто у тих народів, які мали часті близькі стосунки з мадьярами, але зовсім нема його в південних слов’ян (див. Machek).

З XIV ст., за даними «Материалов...» Срезневського, це слово появляється часто в перекладній біблійній літературі. Звідси і російське колымага, але вже із значенням «великий критий ридван».

Можливо, що і значення слова полата як «шатро», відоме тільки з Галицько-Волинського літопису, прийшло в той час з Мадьярщини. Воно теж пов’язане з мадьярськими подіями: «просися у него в станъ (король у Данила. — А. Г.) и веде его в полату свою» (1252, 541/10). Пор. мадьярське palota, щоправда, в значенні «сіни» 21, але не виключене, що в старовину воно могло мати й значення «шатро».



21 Див. K. Linde, Słownik języka polskiego, IV, Lwów, 1858, слово paląc.



На означення прапора знаходимо: стягъ і (частіше) хоруговь — «и видЂ стягъ Василковъ стоящеи» (1232, 512/10); «ту же Марцелъ хоругве своее отбЂже» (1208, 480/30).

На означення видів міського укріплення: вежа, забрало (мур) — «вежа же средЂ города высока, якоже бити c нея окрестъ града» (1259, 559/14); «бысть ранено /65/ мужь стоящихъ на забралЂхъ 100» (1229, 504/22, пор. ще 505/9).

На означення союзника: мирный, мирникъ — «иду на Литву: оже еси миренъ, поиди со мною» (1260, 560/18); «онЂм(ъ) же рекшимъ: яко то есть мирникъ нашь... туда идемь» (1260, 561/20).

На означення аванпоста: застава — «и бишася у воротъ Червенескыхъ, и застава бЂ Уханяхъ, тогда же убиша МатЂя» (1205, 483/12).

На означення гарнізону: засада — «оставилъ бо бЂ у него засаду, Мокъя» (1202, 480/32).

На означення заложника: таль — «створи... миръ и поя у нихъ таль» (1229, 505/7; те саме 1257, 555/7: «держите и у тали»).

На означення понять, пов’язаних із зрадою: о(т)ступити, о(т)ступление; изневЂритися — «Олександру же отступившю отъ Данила... ко Лестькови» (1217, 492/21); «прибЂгоша в Галичь, повЂдающе рать и оступление Галичанъ» (1209, 487/18); «Приде Лестько к Белзу, убЂженъ Александромъ... а бояре не изневЂришася, но идоша вси со княземъ Василкомъ» (1210, 487/25).

На означення противника: противный, ратьный — «обрати конь на бЂгъ устремления ради противныхъ» (1224, 497/17); «подвигаєте оружье своє на ратьнЂЂ» (1254, 546/8).

Огляд воєнної лексики галицької частини Галицько-Волинського літопису свідчить, що багатство цієї лексики походить, по-перше, від майстерного використання автором усієї відповідної лексики, відомої йому з раніших пам’яток, що дає змогу вживати різні слова в синонімічному плані, по-друге, від введення (понад 40) не зафіксованих деінде слів (іноді особливих їх значень) і зворотів. Звичайно, що певна частина їх, хоч і не відзначена в інших пам’ятках, могла бути загальною власністю тогочасної руської літератури. Проте немає сумніву, що деякі з них виявляють дальший процес розвитку словникового складу мови, причому можливо, що поодинокі з них є словами суто місцевого вживання.

До таких можна, здається, зарахувати слова, які зустрічаються лише в нашій пам’ятці, як-от: всаживати, всадити, посадити в значенні «піднімати на війну». У та-/66/кому ж значенні ці слова вживалися довго і в старопольській мові, пор. під словами wsadzić, posadzić, wsiadanie в словнику C. Міллера 22: wsadzić na konia, posadzić na koń, na wsiadanie hetman trąbić kazał (гетьман дав наказ до походу). Те саме під цими словами знаходимо в словнику К. Лінде 23, наприклад, під словом wsadzać: gdy biskup Kazimierza z zbytków upominał, obraził się tym do biskupa i Pileckiego nań wsadził, aby mu złości wyrządzał». Далі, сразити съ коня, пор. польське zrazić — збити з чогось, звалити з чогось (Миллер, Польско-русский словарь, Słown. Warsz.). Російське сразить (повалити) лише з керуванням що: сразить дерево (Даль: сразить). Для слова возбити (дати відсіч, відкинути) характерне одне із значень, яке подає Słown. Warsz. для слова zbić за «Prawo-м Chełmiń-ським», тобто значення «відкинути»: Niechajże będzie wolno temu, przeciwko któremu kto przysięga, onego świadka zbić (відкинути), ponieważ był pieniądzmi przynajęty do złożenia świadectwa.

Слово охабитися (прикритися) знаходимо також лише в польських діалектах: ochabić, яке Słown. Warsz. тлумачить словом oszczędzić, правда, із знаком питання. Здається нам, що неважко зрозуміти перехід значення «щадити себе» до значення «заслоняти себе перед чимось» і навпаки. Для слова соити в значенні «вирушити в похід на когось» можна навести, знову ж із старопольської мови, близьке значення слова zejść, schadzać: jako rozbojca wilk koło obory schadza wieczorem na zawarte stada (Słown. Warsz.: zejść). Значення слова пакость як «втрата», «шкода» не знаходимо в старопольському слові pakość, де воно, як і в сучасних російській і українській мовах, має значення «зловредний вчинок». Проте значення «втрата» мало старочеське pakost 24, тому, можливо, могло його мати в старовину і польське pakość, як це знаходимо і в нашій пам’ятці. Слово возвести вживалося довго у військовому значенні у формі zwieść знову ж таки у старій польській літературі, пор.: zwiódszy trochę ludzi poraził Tatarów (Słown. Warsz.).



22 C. Миллер, Польско-русский словарь, Вильна, 1829.

23 K. Linde, Słownik języka polskiego, Lwów, 1854 — 1860.

24 Див. Vaclav Machek, Etymologický slovník..., стор. 349. /67/





СИНОНІМІЧНІ РЯДИ БУДЕННОЇ ЛЕКСИКИ


Під буденною лексикою розуміємо такі слова, які могли вживатися в розмові в щоденному житті різними суспільними станами, отже, слова не специфічно технічні або вживані лише в певному спеціально означеному плані. Розглядаючи синонімічні ряди таких слів у галицькій частині літопису, мусимо застерегти, що серед них поміщаємо також деякі словотворчі варіанти слів, оскільки їх «синонімічне» застосування (як і застосування справжніх синонімічних рядів) характеризує слововживання галицького редактора. В більшості випадків застосування того чи іншого слова (синоніма або варіанта) виявляє певний диференційований семантичний відтінок. Залишаючи синоніміку, викликану співжиттям руського повноголосся і церковнослов’янського неповноголосся, можемо відзначити тут такі ряди:

Серед іменників:

син брата: братучадъ і сыновець — «съвЂтъ створиша ... со ... братучадомъ его» (1280, 508/29, те саме: 505/14, 508/15); «се сыновець Романови» (1204, 482/15, те саме: 1251, 541/13).

весь і село — «многы городы разсыпа и вси пожьже» (1254, 545/11, те саме: 547/25); «во вси» (1256, 552/3 та ін.); «ВидЂвъ... села бЂжащая» (1254, 546/10, те саме: 1256, 551/29, 552/1, 1259, 558/24 та ін.).

хоробрість: буесть, дерзость, мужьство — «младства ради и буести не чуяши ранъ...» (1224, 597/4); «отцю же... в радости бывши велицЂ о мужьст†и дерзости сына своего» (1255, 549/20).

возъ і телЂга — «поидоша возы къ Плаву» (1213, 491/21); «не бЂ слышати отъ гласа скрипания телЂгъ его» (1240, 522/13).

возмездье і отмьстье — «онЂмъ же не помнящимъ благодЂанья, Богъ возмездье имъ дасть» (1241, 527/3); «се ли твориши возмездье уема своима во добродЂанье?» (1241, 526/9); «отоиде мысля си, иже Богъ послЂже отмьстье створи держателю града сего» (1240, 524/15). Відзначимо, що возмездье вживається тут в позитивному (подяка) і в негативному (відплата) значеннях, тоді як отмьстье — лише в негативному.

ворожбити за різними примітами: волхвъ і кобникъ — «Скомондъ бо бЂ волъхвъ и кобникъ нарочитъ» /68/ (1248, 531/18). «Кобникъ» — ворожбит за примітами льоту кібчиків (див. Даль).

чаклунство: волшба, кудЂшьская бляденья (лише тут), кудЂшьство (лише тут) — «нача скорбЂти душею, видя... сквЂрная ихъ кудЂшьская бляденья и Чигизаконова мечтанья... многыя его волшьбы» (1250, 535/25 — 28); «избавленъ бысть ... ихъ бЂшения и кудЂшьства» (1250, 536/8).

ворожнеча: вражда, ворожьство (лише тут) — «Лестко не помяну вражды, но c великою честью прия ятровь свою» (1202, 481/28); «за ворожьство с ними Литву заня» (1252, 511/16). Слово ворожьство знаходить відповідник у слові ороство в говірці галицького села Івана Франка в цьому самому значенні (див. діалектні матеріали в Інституті суспільних наук АН УРСР).

домъ (звичайне) і храмъ (2 рази) — «Данилу же королеви ставшу в дому СтЂкинто※ (1255, 549/97 і т. д.); «того же вЂчера створиша съвЂтъ, да пожгуть вся внешняя храмы и ограды и гумна» (1254, 546/27; те саме: 1259, 559/18).

грабежь і грабительство (лише тут) — «и бысть мятежь великъ в землЂ и грабежь отъ нихъ» (1240, 525/7); «Кирилови же... послану... исписати грабительства ихъ» (1241, 526/6).

гордость і гордыня — «Данилови же видящу... гордость его» (1240, 525/30, те саме 1241, 528/3); «и приЂхаша c великою гордынею» (1240, 525/3).

день (звичайне) і днина — «стоя на Корецки днину жда вЂсти» (1258, 556/1);

дивъ і дивление — «иконы же... диву подобны» (1259, 559/11); «бЂ конь подъ нимъ дивлению подобенъ» (1252, 541/2, те саме 1260, 560/12).

дитя і отроча — «Романова вземше дитятЂ свои» (1202, 481/12); «и не пощадЂша строчатъ до ссущихъ млека» (1237, 518/27),

дорога (відомий шлях) і путь (неозначений і переносно) — «внидоста во землю Лядьскую четырми дорогами» (1245, 529/6); «стрелцЂ же пусти напередъ а другая обаполы дорогы» (1256, 551/24); «и вдасть мяса воемь на путь» (1255, 550/22); «изведи мя на путь правый» (1251, 540/2).

задъ і тылъ — «посласта в задъ града» (1229, 504/11); «Данилови заЂхавъшу в тылъ имъ» (1232, 512/7). /69/

зазоръ (в значенні «заздрість» — лише тут) і зависть — «бЂ бо Володиславъ зазоръ имЂя любви его» (1202, 481/31); «ГлЂбъ же ЗеремЂевичь убЂженъ бысть завистью не пустяше его» (1227, 502/25). Слово зазоръ часто зустрічається в староруській перекладній літературі, але з іншими значеннями (див. Срезневский, Материалы...). Дієслово зазьрЂти із значенням «заздрити» знаходимо в південноруському «Житії Бориса і Гліба» монаха Якова (див. там же). В сучасній українській мові цього слова немає. В російській мові воно має значення «сором»; на початку XVIII ст. також «подозрение» 25.



25 Див. В. В. Виноградов, Основные проблемы изучения, образования и развития древнерусского литературного языка, Издво АН СССР, М., 1958, стор. 118.



З архангельських говірок Даль наводить лише слово зазорный в значенні «завистливый» («зазорно тебе»), В польських говірках воно збереглося лише в прислівниковому сполученні ani na zazór, яке Słown. Warsz. перекладає висловом ani na oko: «tego ani na zazór nie zobaczy». Проте в значенні «заздрити» дієслово zaźrzeć, zaźrzyć в цій саме формі знаходимо в польській літературі ще у Рея (XVI ст.), див. Słown. Warsz. Тому можна гадати, що і слово zazór колись мало в польській мові значення «заздрість», і якщо взяти до уваги зазьрЂти (заздрити) «Житія Бориса і Гліба», зазоръ (заздрість) нашої пам’ятки, польське zaźrzeć (заздрити) при збереженому діалектному zazór, яке напевно мусило мати колись значення «заздрість», то здається нам, що в цьому значенні слово зазоръ було словом переважно південноруського вжитку, особливо на території близької до Польщі Галичини — Волині.

кормъ і коръмля — «и бЂаше корма у них много» (1232, 514/8); «бЂ бо баба ходящи и куплящи коръмлю потай в градЂ ВяднЂ» (1257, 555/9);

котора і свада — «не повЂда има зависти ради, бЂ бо котора велика межю има» (124, 496/34); «язъ не помянухъ свады Романовы, тобЂ бо другъ бЂ» (1203, 482/2); пор. російське і українське діалектне котора (розбрат, чвари — Даль, Грінченко). Слово swada (zwada) в значенні «чвари» жило довго в старопольській мові і зберігається й тепер у польській літературній мові і діалектах (див. Słown. Warsz.). В сучасній українській мо-/70/ві так само звада, пор. «лучча солом’яна згода, як золота звада» (Грінченко). В російській мові лише свадитися (ссориться — Даль).

крамола, мятежь — «крамолЂ же бывши во безбожныхъ боярехъ» (1230, 508/15, 501/24, 516/2); «начнемъ же сказати частая востания и многия мятежи» (1226, 501/14).

Слова крамола (коромола) і мятежь вживалися на Русі не лише в значенні «повстання», «бунт», але й у значенні всякого заколоту, розбрату, пор., наприклад: «и бысть крамола зла вельми в Рязани, братъ брата искаше убити» (Срезневський: крамола) або: «яко же обыклъ єдинъ жити и не трьпя всякого мятежа и мълвы, затворися в єдиної келии пещеры» (Срезневський: мятежь). Тому, звичайно, ці слова були словами широкого буденного вжитку.

крестьянъ (звичайно) і христьянинъ — «иди к нему, яко крестьянъ есть» (1250, 537/23); «крестьяны отъ плЂнения избависта» (1251, 540/15); «время есть христьяномъ на поганЂЂ» (1252, 541/25).

лодья і оладия — «бЂ бо лодей тысяща» (1224, 496/3); «пришли суть видЂть оладий Рускихъ» (1224, 496/7);

младъство і уность — «младъства ради... не чюяше ранъ бывшихъ на телеси его» (1224, 497/3); «онъ же не пощади уности его» (1237, 519/27).

невЂра, невЂрьствие, невЂрство (невірність — в цьому значенні ці слова лише тут) — «приведоша кормиличича, иже бЂ загналъ... Романъ, невЂры ради, славяху бо Игоревича» (1202, 481/8); «не вдасть и в руцЂ Галичаномъ, вЂдаа невЂрствие ихъ» (1240, 523/32); «ушедшю ему за невЂрьство бояръ Галичкихъ» (1229, 508/8). Сучасні українське невіра, польське niewiara мають інше значення (безвірник або невір’я). Слова невЂрство не знаходимо в сучасних російській, українській та польській мовах. Можливо, що вказані слова із значенням «невірності» слід вважати рисою індивідуальної мови автора.

недЂля і воскресение — «воставше зажьгоша колымагы своя ... во день воскресения, рекше недЂлю» (1251, 538/27).

околняя, внЂшняя, окрестьная (прикметникові іменники) — «вожьже вся окрестьная вси, рекомая околняя» (1254, 547/25); «пожгуть вся внЂшняя: храмы и ограды /71/ и гумна» (1254, 546/27); «пожгоша окрестьная града» (1254, 547/2).

останокъ, прокъ, избыть — «Александру молящюся Льсткови о останцЂ града» (1204, 487/17); «останокъ людий» (1204, 482/20); «не возмогоша поясти сами и конЂ ихъ, прокъ же пожгоша» (1256, 553/17); «[татари] выбиша стЂны, и возиидоша горожани на избыть стЂны и ту бЂаше видити ломъ копЂйны» (1240, 522/26).

отьчьствие, отчьство, отчина, воотчина (спадщина, батьківщина) — «дщери ваша даша за рабы ваша, а отьчьствии вашими владЂша инии пришелцы» (1208, 485/9); «нынЂ идемъ и вземша предае†имъ отчьство ихъ» (1202, 482/5, те саме: 1205, 488/4); «посла... глаголющи, яко сии всю землю и отцину нашу держить» (1204, 485/6, те саме: 501/9, 517/9 та ін.); «плЂниша... воотчину ихъ» (1253, 544/9) (X. П. — нема).

отрокъ і паробокъ (слуга) — «и никого не видЂ в нихъ воинника но отрокы держаща конЂ» (1232, 512/22); «и ятъ бысть величавый Филя паробкомъ Добрыниномъ» (1219, 493/14).

пагуба і погибель — «увидивъ же сицю пагубу граду...» (1259, 559/27, те саме: 500/23); «си же потомъ спишемъ о создании града... и оного погибели мнозЂ» (1259, 557/14).

помощникъ і поспЂшникъ, спЂшникъ (лише тут) — «бЂ бо мужь силенъ и помощникъ брату ее» (1207, 484/18); «Богъ помощникъ нашь есть» (1249, 534/12); «Богу же бывшю поспЂшнику» (1202, 481/28 — багато разів; улюблений вислів цього редактора); «Богъ помощникъ ему и Іоанъ спЂшникъ» (1259, 558/16).

посолъ і солъ (посланець, оповісник) — «посла [Данило] сла ко брату си... «пойди ти на Олександра» (1230, 509/3, те саме: 1238, 521/7); «и обступи [король] градъ... и посла посолъ, и возопи посолъ гласомъ великомъ и рече: «слышите словеса великого короля Угорьского...» (1229, 507/12).

приходъ і пришествие — «бысть первое приходъ ихъ на землю Рязанскую» (1237, 518/23); «слышавъ же ратное пришествие его» (1249, 532/18).

сватьство і свато(в)ство — «Ђхалъ бЂ Данило... ко королеви во Угры, хотя имЂти c нимъ любовь сватьства» (1240, 523/25); «присла... прося миру — хотя любви о сватост※ (1253, 544/12). /72/

странникъ (лише тут), прихожаи, пришелець — «ци иного [князя] странници есмы? но люди твои есмы» (1229, 505/6); «нача призывати прихожаЂ НЂмцЂ и Русь» (1259, 558/21); «а отьчьствии вашими владЂша инии пришелци» (1208, 485/9).

стюденЂцъ і кладязь — «студенЂцъ, рекомый кладязь, близъ ея бЂ» (1259, 559/17).

убьенье (поодиноких осіб) і убийство (масове) — «съвЂтъ створше... на убьенье и преданье землЂ его [Данила]» (1230, 508/15, те саме: 508/25, 1254, 544/23); «по убьеньи герьцюко†— велико убийство створи землЂ той» (1254, 545/12).

ужасъ, ужасть, страхъ, боязнь — «видивъше же гражанЂ и ужасъ бысть в нихъ и не стерпЂша» (1258, 556/7); «оному же ужасти во сердце имущю» (1231, 510/15); «вложи Богъ страхъ во сердце ихъ» (1256, 553/22); «оставивъ мниский чинъ, бЂ бо приялъ боязни ради Романовы» (1202, 480/25).

ужика і сродникъ — «Ужика сый Романови» (1224, 497/19, те саме: 1254, 549/9, 1257, 554/24); «аще не былъ бы сродникъ ихъ с ними Олександръ» (1204, 482/22).

язва і рана — «милостивому же Богу без язвы изнесъшу и изъ ратныхъ» (1232, 512/24); «Небра язви четырми ранами» (1228, 502/3).




* * *


З прикметників та ад’єктивізованиx дієприкметників і займенників вживаються тут такі синонімічні ряди:

всякый і кыйждо — «и всякый ся тебе усрамить» (1256, 551/21); «поя... когождо ихъ co своими вои» (1211, 488/19).

злый і лихый, лютый — «Скомондъ и Боруть зла воиника, иже убьена быста посланиемь» (1248, 531/17); «безаконьный лихый Семьюнко» (1229, 506/17); «а Данило князь лють есть» (1255, 550/15).

изнемогший і трудный — «мы же мужи изнемогшеи во градЂ семь» (1229, 505/5); «аз вамъ не рЂхъ ли яко не подобаеть изыти труднымъ воемь противу цЂлымъ» (1234, 515/19).

Слово трудный у значенні «змучений» відоме тепер лише з галицьких пісень та говірок: «Ой коню мій, коню, /73/ що ти такий смутний? Що ти із дороги прийшов такий трудний»; «Мати з великої труди та й гей трудні були» (див. Грінченко). В. Даль не знає слова з цим значенням. Немає його також у польській мові.

красный і лЂпый — «созда же церковь святого Ивана красну і лЂпу» (1259, 558/26).

лукавый і стропотливый — «бЂ бо лукавый льстЂць нареченъ, и всихъ стропотливее» (1226, 499/19) (стръпътивый, див. Срезневский, Материалы...).

невиданьный (лише тут), невидЂный (лише тут) — «гна... видЂти навиданьноя рати»; «гнаша видЂти невидЂноя рати» (1224, 496/9 — 10).

словутный (лише тут), всеименитый (лише тут), нарочитый — «словутьного пЂвца Митусу» (1241, 528/2); «всеименитый отцемь добрымь» (1226, 499/19); «бЂ волъхвъ и кобникъ нарочитъ» (1248, 531/18). Слово словутый зберігається в новгородських і тверських говірках: словутый, пресловутый (Даль). В українській мові пор. Дніпро-Словутиця.




* * *


Особливо багато синонімів та синонімічних словосполучень при дієсловах. Число їх збільшується ще завдяки сполученням однієї основи з різними префіксами для означення цього самого семантичного відтінку. Цікаво відзначити багатство більш-менш семантично диференційованих дієслів для найменування актів мовлення. Крім звичайного речи, знаходимо тут вЂщати, глаголати, молвити, сказывати: «НЂздиловая вЂща ему: яко не можеши удержати града сего» (1232, 510/7, те саме: 1213, 489/29); «инии глаголаху, яко во крови утонулъ есть» (1237, 520/15, те саме: 1240, 525/9, 22; 1254, 546/9); «Юрьги же имъ сказываше, яко стрЂлци суть, инии же молвяхуть, яко простий люди суть... Юрьги же... молвяшеть: ратници суть...» (1224, 496/9 — 13). Далі щетакі:

повЂстовати (вести розмову), повЂстити, вЂстовати (в цьому значенні лише тут) — «Демьянови же повЂстяшу c нимъ: сыну, сгрЂшихъ...» (1227, 502/10); «и постиже и [короля] у Шумьска и повЂстоваста c ними [з мадьярами] о рЂку ВЂлью» (1231, 511/18); «оному же много смЂявшуся и вЂстовавшу c ними» (1229, 505/19). /74/

изнести слово (переказати) — «злое ны створилъ посолъ не изнесъ слова права намъ» (1256, 553/6).

повЂдати, сказати — «не повЂда има зависти ради» (1224, 496/33, те саме: 1213, 491/2); «и повЂда великому князю... Агарянъ приходъ» (1237, 518/29); «ПриЂхавъше же сказаша Мьстиславу, Юрьги же все сказа» (1224, 496/14 — 15, те саме: 1208, 485/4).

Не меншу синонімічну групу становлять дієслова, що стосуються індивідуального або спільного мислення: гадати, думати, мыслити, мнити, видЂти, сгадати, розгадати, сдумати, сомыслити (в значенні «подумати з кимось» — лише тут) — «и придоша... мысляще, кудъ прейти рЂку ДнЂстръ» (1213, 491/23); «Григорья же... горную страну... мысляше одержати» (1240, 525/6); «мысляше во умЂ своемь взяти Галичь» (1249, 535/7); «мысляше, како пройти землю Опавьскую» (1254, 545/13); «мняше же бо, яко никто можеть стати противу ему» (1219, 493/1); «людемъ же видящимъ [які думали] яко отъ Татаръ зажженъ бЂ градъ, и вбЂжаша в мЂста лЂсна...» (1259, 557/17); «и сгадавшимъ имъ, идоша къ Калешю» (1229, 503/29); «Данилъ же сгада c братомъ и посла...» (1259, 541/24); «розгадавъ со сыномъ брата си посла» (1252, 542/4); «потомъ же сдумавъ со сыномъ и отпусти и» (1255, 550/3); «Сомысливъ же со братомъ понужи же видя безаконие ихъ» (1240, 526/1).

З наведених прикладів, як це видно з контексту, виходить, що для означення індивідуальної думки вживаються тут тільки безпрефіксові мыслити, мнити, видЂти, всі ж інші служать для синонімічних висловів, що означають роздум кількох осіб.




* * *


Значне число синонімічних рядів дієслів вживається також для передачі понять «шукати» і «знайти»:

искати, возъискати (взискати), найти, налЂзти, обрЂсти, изобрЂсти, изнайти — «клику не переста ищущимъ другъ друга» (1249, 534/31); «искаше ею по стаямъ посылая люди» (1260, 561/6); «отрядилъ есть на тя два богатыря возъискати тебе» (1243, 528/13); «потосьнуся взискати ихъ, и обрЂте [знайшов] ихъ на рЂцЂ... ПолцЂ» (1240, 524/3); «наидоша Данила во Угорьской /75/ землЂ дЂтъска суща» (1208, 484/28); «не могу на нь востати, a нелЂзи собЂ други» (1213, 489/31); «и обрЂтше Татаръ биша я» (1259, 557/26, те саме: 1260, 560/23); «дивившуся ему, рекъшу: яко така градъ не изобрЂтохъ ни в НЂмЂчскихъ странахъ» (1231, 510/21); «не могоша ихъ знайти во множест†трупъ» (1237, 520/19).

З інших синонімів відзначимо:

боронити (бранити), претити, возбраняти (перешкоджати) — «приде Лестько на Данила... бороня ити ему на помощь Мьстиславу» (1219, 492/29); «Данилови же браняшу ему не помогати королеви» (1226, 500/26); «Оному... хотящю дати Данилови, ГлЂбови же ... и Судиславу претяща ему не дати Данилови» (1226, 501/2); «Данилови же хотящу гнати по нихъ, Василко же возбраняше ему» (1249, 554/20).

Слово боронити в цьому значенні звичайне тепер в системі саме української лексики, як у польській мові слово bronić.

вдати і дати — «вдахъ има Коломыю» (1240, 524/17); «и да ему конь свой борзый актазъ» (1225, 498/26).

велЂти, повелЂти (звичайні) і казати (рідко) — «не велЂ князю Данилу ехати къ Лестьку» (1219, 492/31; те саме: 519/27, 525/10 і т. д.); «повелЂ... зажещи» (1237, 519/30); «каза Данило сосЂдати воемь своимъ» (1251, 539/13); «каза сосЂдати» (1254, 547/3). Казати в значенні «наказати» Даль відзначає лише в псковських говірках. В сучасних українських говірках і в польській мові воно тепер звичайне.

восприяти, прияти (прийняти гостинно) — «не помниши ли, како та восприяста господина моя... отца ти во велицЂ чести держаста» (1241, 520/11); «Лестько же прия Данила c великою честью» (1210, 488/5).

зажещи і запалити (зрідка) — «и повелЂ... огнЂмь зажещи» (1237, 519/30); «зажгоша ихъ первую всь» (1251, 538/9); «и градъ взяша и запалиша огньмь» (1237, 520/19). В сучасній українській мові тепер виключно запалити. Даль визначає його як слово переважно західного і південного вжитку.

зрЂти і призирати («поглядати», українське і російське народне «зиркати»): «наворотившимся и зрящимъ обоимъ на ся» (1249, 534/11); «и княжаста... в немь, а на Володимерь зряща: «се ли, ово ли, Володимерь будеть /76/ наю» Божиею же помощью на Володимерь призирающа» (1211, 488/32).

изнемогтися, иструдитися — «Данилъ бо бЂ изнемоглъся» (1234, 515/10); «Данилъ бо и вои его бЂ иструдилася» (1234, 515/7).

называти(ся), нарицати, именувати(ся), взыватися (лише тут) — «Данила княземь собЂ называху, а самЂ всю землю держаху» (1240, 552/2); «и холопомъ называеться» (1250, 536/22); «матерью бо си нарЂчашеть ю» (1231, 510/7, те саме: 484/19, 494/14); «како именуеться мЂсто се» (1259, 558/11); «овогда взывающуся: «королевъ есмь», овогда: «Татарьськымь» (1255, 550/8).

Слова взыватися В. Даль не знає. Без -ся це слово має в російській мові інше значення (волати). В українській мові є узивати (називати): «полежієм... гречкосієм узивати» (Грінченко).

У старопольській мові було слово wezwać із значенням «надати комусь ім’я» (Słown. Warsz.). Досі вживається в польській мові вислів pod wezwaniem (імені), наприклад: kościół pod wezwaniem św. Magdaleny. Можна гадати, що взыватися (називатися) було словом південноруського вжитку, зокрема на галицькій території.

обЂщати(ся) і обЂщавати(ся) -ся тут вперше) — «король много обЂщаеть, но не исправить» (1257, 554/26); «правдою обЂщахся» (554/29); «приде... обЂщаваяся яко помощь имЂти ти оть папы» (1255 548/26 те саме 1256, 553/28, 1257, 555/2).

одолЂти і побЂдити — «по смерти... Романа... одолЂвша всимъ... языкомъ» (1201, 479/27); «и побЂдившу же Мьстиславу поиде к Галичю» (1219, 493/16).

осклабитися, усмЂятися (усміхнутися) — «осклабився рече ему» (1206, 483/30); «онъ же усмЂявся рече: то что могу же глаголати» (1240, 525/21). Для усмЂятися пор. «Блажени плачѫщеисѧ нынЂ, ıако въсмЂѥтесѧ («Остромирово євангелие» — Срезневський).

помогати, поспЂвати, поспЂшити — «Богу помогающу» (1246, 530/9); «Богу поспЂвающю има» (1229, 505/25, те саме: 1259, 558/20); «Богу же поспЂшившу, приде вЂсть Данилу...» (1235, 517/26).

прельстити (переманювати); п[е]ремолвити, перемолъвливати (лише тут) — «и пришедъ ко ПечерЂ... и прельсти /77/ е Володиславъ, и вдашася Ростиславу» (1241, 527/14); «и начатъ перемолъвливати люди; они же послушавше злого съвЂта его, передашася» (1240, 523/9); «отступився хотяше премолвити его [Кирила] словесы многыми» (1241, 526/7). Слово перемавливать в російській народній мові, де воно зустрічається, має значення «переговорити з кимось про щось» (Даль). Значення «переманювати» знаходимо лише в українській та старій польській мовах. Пор.: «Ой ти, галочко, перемовочко, перемовила сокола з темного лугу у вишневий сад» (Грінченко); tam swych biesiad zażywali, przemawiając do siebie inszym poślubione niewolnice (Słown. Warsz.). Це свідчить, що слово перемолъвливати з таким значенням могло вживатися в основному на південноруській території.

приЂхати, взъЂхати — «...не могоша и съсЂчи... донележе Лестько приЂха» (1204, 482/19); «онемь же не смЂющимъ наЂхати на нЂ, донележе взъеха к нему ГлЂбъ» (1213, 491/17).

смущатися і ужасыватися — «братьє! почто смушаетеся?» (1203, 485/6); «рече имъ: «почто ужасываетеся» (1254, 546/3) і близькі до них звороти смутитися умомъ, смястися умомъ; «иногда бо храбру сушу ему... смутися умомъ, створи миръ c королемъ» (1231, 510/25); «король же смятеся умомъ, и пойде изъ земли борзо» (1226, 500/19).

собратися, совокупитися, поиматися, снятися — «собравъся c Галичаны и приде на рЂку Бобръку» (1211, 488/18, те саме: 1235, 517/1, 1251, 538/24); «съвокупившимъшеся воемь» (1253, 543/23); «Судиславъ же поимася [з Олександром], прийде королеви... и возведе короля» (1231, 509/31), пор. ще: собрати (543/10, 550/16); совокупляти (519/8, 526/16 і т. д.); «бояре... снемьшеся сь Торкы и постигоша Ђ» (1235, 516/14).

согонити, угонити, постигнути — «Скулу убиша, согонивше на ЩирецЂ» (1213, 490/23); «и быша противу Толмачю [Данило і Дмитро] угони и невЂрный Витовичь» (1213, 491/6, те саме: 1226, 500/30, 1227, 501/24, 29, 1234, 514/18); «и постиже и [Данило короля] у Шумьска» (1231, 511/17); «и постигоша Ђ; и побЂжени быша невЂрнии Галичане» (1235, 516/14).

содержати, одержати, удержати (зберегти) — «поиди назадъ и содержи столъ отца своего» (1230, 508/30); /78/ «Данилъ же, Божьею волею, одержа градъ свои Галичь» (1229, 508/9); «не можешь удержати града сего» (1231, 510/8).

соити (лише тут) і сосЂсти (з коня) — «Ђдушимь напреди ими к Лютой рЂцЂ... и сошедше одва препровадиша рЂку Лютую» (1208, 485/28); «Лвови же сосЂдшу c коня...» (1255, 549/10).

сосЂчи; стяти (лише тут) — «а главу его сосЂкоша» (1213, 490/23); «и главу ему стялъ» (1208, 485/26).

творитися, мьнити(ся) (лише тут) — «Данилови бо творящюся миръ сотворити с ними переводя ими» (1228, 503/4); «воеваша Литва Ляхы: мняще мирни суще, и придоша ко Берестю» (1229, 503/25); «идяху, мнящеся яко вЂрни суть» (1231, 509/23). Мнитися (вдавати) не знаходимо тепер ані у східнослов’янських мовах, ані в старій польській мові.

творити, чинити, дЂяти — «се ли твориши возмездье уема своима во добродЂанье?» (1241, 526/9); «не чини има милости» (1252, 541/22); «яздящу ему по полю и ловы дЂющу» (1259, 558/9).

узрЂти і увидЂти — «ПовЂдахуть бо... яко узрЂвшу Галичь не быти ему живу» (1226, 500/3); і (частіше): «и увидЂвъше Ляхо†яко крЂпцЂе брань належить, начаша просити милость получити» (1245, 529/20).

убоятися, уполошитися — «Олександръ убоявъся злаго своего... створення, поиде...» (1234, 514/16); «Давидови уполошивъшуся, теща бо его бЂше вЂрна Судиславу» (1231, 510/6).

утечи, бЂжати, возбЂчи — «оному же симь утекшу» (1227, 502/6, те саме: 490/15, 496/22, 518/28, 556/3); «и на ночь бЂжаша в Ляхы» (1202, 481/23 — багато разів); «Ятвеземь витекъшимъ на нь изо осЂка, сущии же c нимь снузници возбЂгоша» (1255, 549/10).

Добавимо тут ще такі синонімічні звороти, як всЂсти на конь і влЂзти во конЂ«всЂдъ на конь... еха на сглядание» (1224, 504/24); «инии же во конЂ влЂзъше изомроша» (1229, 508/5).

выдати дщерь за і дати дщерь за — «и выда дщерь Миндогвову за Шварна»; «и да дщерь свою за Лонокрабовича» (1207, 484/16).

побрати дань і поймати дань — «посла... да побереть на нихъ дань. Ђхавъ же... поима на нихъ дань» (1256, 553/31 — 32). /79/

Значно менше синонімів і синонімічних зворотів між прислівниками:

абье (1 раз) і паки — «слышавъ же Данилъ приходъ Ростиславль... абье устремися на нЂ» (1241, 526/20); «взя собЂ часть Торцький и паки да и дЂтемь Мьстиславлимь» (1231, 511/6, те саме: 522/29, 529/9, 550/3).

борзо, воборзЂ, скоро — «а пойди борже» (1229, 506/3); «Данилови же собравшю вои воборзЂ» (1229, 506/3); «скоро преидоша» (1249, 533/7, те саме: 532/25, 534/8); «скорее по насъ пожени» (1256, 552/5).

вспять (воспять), назадъ — «умиришася, и Ляхо†возворотишася въспять» (1228, 503/16); «и обрати и воспять на землю Восточную» (1224, 497/27); «видЂ множество бЂжащихъ и воротися назадъ во Угры» (1240, 523/29).

внезапу і без вЂсти — «иде день и нощь, и внезапу нападшимъ на нЂ» (1255, 550/27); «Куремьса поиде на Данила и на Василка, без вЂсти приЂха» (1259, 557/4).

донынЂ, досель — «его же крестъ и донынЂ стоить» (1213, 490/9, те саме: 1255, 549/55); «доселЂ есмь не пилъ: нинЂ же ты велишь, пью» (1250, 536/12).

изобилно (в цій формі лише тут), до досытка (лише тут) — «накормишася изобилно» (1213, 491/21); «вдасть... брашна воемь до досытка» (1260, 561/16). Прислівник до досытка зустрічаємо лише в старопольській мові XV ст.: do dosytku (Słown. Warsz.). Імовірно, це було слово місцевого вживання.

кромЂ, проче, развЂ, развЂе — «не лЂпо ми есть быти кромЂ (X. П. — проче) ваю» (1232, 513/15); «иный бо князь не входиль бЂ... проче Володимера» (1229, 505/14); «не бысть пакости во полкохъ, раз†тЂхъ убьеныхъ пяти» (1232, 513/4); «никтоже не бЂ воевалъ на нЂ... развЂе сына его Данила» (1257, 554/5).

окрестъ і округъ — «и объеха Данилъ городъ, и ... ста не четырЂ части окрестъ его» (1229, 506/26; те саме: 1259, 558/25; 559/15); «обходящу округь его полю» (1259, 558/10), «и змьевы главы бЂша округь ея» (1260, 560/8).

потай і (въ) тайнЂ«бЂ бо баба ходящи и купящи коръмлю потай въ градЂ ВяднЂ» (1257, 555/9); «посла тайнЂ ко АндрЂеви» (1250, 542/14); «жряше богомъ своимъ вътайнЂ» (542/24). Пор. російське народне потай, українське потайки, російське втайне. /80/

ту, сде, туто — «кде то мы стояли ту нЂсть воды» (1229, 504/26); «приходихъ сде молитву створити» (1227, 501/20); «и зде славу... приимше, и тамъ...» (1237, 520/5); «не добро намъ стояти сде» (1240, 542/7); «не стерпЂ туто, иде в землю Воротьславьску» (1238, 521/31).




* * *


Відзначимо ще, що в цій частині літопису інколи замість безсуб’єктного речення з прислівником лЂпо («не лЂпо есть») вживається синонімічно безсуб’єктно-дієслівне речення «не подобаеть». Пор.: «не есть лЂпо боярину княжити в Галичи» (1211, 489/2, те саме: 517/8); «не подобаеть Пиняномь держати Черторыеска» (1227, 502/9, те саме: 1254, 548/9).




ПОЛІСЕМИ (В ТОМУ ЧИСЛІ Й ОМОНІМИ) 26


Полісемічна (в тому числі й омонімічна) лексика цієї редакції представлена значно меншою кількістю прикладів. Інколи позначається тут диференціація руського і церковнослов’янського значення слова. В деяких інших випадках диференціація в значенні слова визначається його стилістичним застосуванням у межах тих чи інших словосполучень. Як у всяких слів-полісемів, ті чи інші значення можуть переводити дане слово до категорії слів як буденної, так і всякої іншої лексики. «Семантичний об’єм», в якому варіюється значення слова, аж до меж омонімії, визначає розвиток лексики як на даному етапі взагалі, так і лексику досліджуваної пам’ятки зокрема.



26 Омоніми позначаємо значком *.



В галицькій редакції можемо відзначити такі полісеми (в тому числі й омоніми):

Серед іменників:

буесть: 1) хоробрість — «младъства ради и буести не чюяше ранъ бывшихъ на телеси его» (1224, 497/4); 2) гордість, зарозумілість — «яко же рече Приточникъ: буесть дому твоего скрутиться, бобръ и волкъ и язвЂць снЂдяться» (1241, 528/5) (цитата з церковнослов’янського тексту). /81/

вежа: 1) шатро — «Исправлению же бывшю около вежи его [шатра Мстислава]...» (1225, 498/18); 2) *башта, вежа: «вежа же средЂ города высока, якоже бити c нея окрестъ града» (1259, 559/14).

мудрость: 1) мудрість — «по смерти же... Романа... ума мудростью ходяща по заповЂдемь Божиимъ» (1201, 479/28); 2) майстерність (лише тут) — «принесе же чашю.. изваяну мудростью чюдну» (1260, 560/7). Мудрость — майстерність, пор. у Шевченка: мудро співа (Грінченко), рос. мудреный — искусный (Даль); 3) хитрість (лише тут) — «лъжею питашеся языкъ его, но мудростию возлажаше вЂру на лжю» (1226, 499/21 — у вставці, де використано якийсь невідомий твір).

отрокъ: 1) молодий дружинник — «самому же Данилу созвавъшу вЂче оставьшуся в 18 отрокъ вЂрныхъ» (1231, 509/14); 2) *парубок, слуга — «и никого не вЂдЂ въ нихъ воиника, но отрокы держаща конЂ» (1232, 512/22); 3) воїн — «бЂ Батый у города и отроци его обсЂдяху градъ» (1240, 522/22).

пакость: 1) підлість — «согрЂшихова и многократы пакости творяхъ ти» (1238, 521/19); 2) втрата (лише тут) — «и не бысть пакости во полкохъ Даниловыхъ, раз†тЂхь убьеныхъ пяти». (1232, 513/4, те саме: 1256, 553/21). Пор. вище, стор. 57 і 66.

порокъ: 1) гандж, вада — «отъ главы и до ногу его не бЂ на немь порока» (1224, 497/21); 2) догана — «порокъ же ему имуще великъ отъ обою брату, почто миръ створи» (1231, 510/30); 3) *стінопробивний прилад — «воротишася... и порокы пометаша» (1223, 513/31 і т. д.).

рана: 1) рана — «Небра язви четырми ранами» (1227, 502/2); 2) *пошесть — «Богъ попусти на нЂ рану Фараонову» (1229, 507/22, те саме: 508/3 — біблійний вислів).

рать: 1) війна, битва — «король спЂашеть рать велику» (1209, 487/2); «прибЂгоша... повЂдающе рать и оступление Галичанъ» (1209, 487/18); 2) збройні сили, військо — «приде неслыханая рать» (1224, 495/4 та ін.); 3) сила, воєнна могутність — «рать Татарьская не престаеть злЂ живущи c нами» (1255, 548/23, те саме: 1224, 495/4). Пор. вище стор. 59.

съвЂть: 1) порада — «улюби же король съвЂть ось Пакославль» (1211, 489/4, те саме: 489/11, 490/11); 2) згода, погодження — «створи миръ с королемъ без /82/ совЂта князя Данила» (1231, 510/25); 3) змова — «крамолЂ же бывши во безбожныхъ боярехъ... съвЂтъ створше на убьенье и преданье землЂ его» (1230, 508/14, те саме: 1231, 509/24).

язва: 1) рана — «милостивому же Богу безъ язвы изнесъшу и из ратныхъ» (1232, 512/24); 2) виразка — «воротися, бЂ бо язва ему на нозЂ» (1255, 549/5).

Серед прикметників відзначимо:

ратный: 1) в прикметниковому значенні «військовий» — «сосуды ратные» (1249, 532/5) і 2) (частіше) в іменниковому значенні «противник» — «подобаеть ... пастися отъ ратныхъ» (1234, 515/17, те саме: 497/16, 546/8 і т. д.).

красный: 1) в значенні «гарний»: «созда же церковь ...красну и лЂпу» (1259, 558/26) і 2) в значенні «червоний» — «створи же отъ древа красна точенъ» (1260, 560/11) (в останньому випадку, імовірно, церковнослов’янське значення; І. Срезневський наводить це значення також із «Бытия» за списком XIV ст.).

нарочитый: 1) в значенні «відомий» — «Скомондъ бо бЂ волъхвъ и кобникъ нарочитъ» (1248, 531/18); 2) в значенні «іменитий», «визначний» — «нарочиты бояры и инии Ляхо†избЂгли бяху изъ земли» (1249, 531/27).

славный: 1) прославлений — «луче есть на свои землЂ костью лечи, нели на чюже славному быти» (1201, 480/16); 2) величальний (лише тут) — «и пЂснь славну пояху има» (1251, 540). Цього значення не знаходимо в сучасних східнослов’янських мовах. Не відоме воно також польській (старій і сучасній) мові.

Значно більше полісемів (в тому числі й омонімів) знаходимо серед дієслів.

Багато різних значень має дієслово взяти: 1) взяти — «Данила же возм.я дядька передъ ся» (1202, 481/24); «Марцелъ хоругве своее отбЂже и Русь взятъ ю» (1208, 486/1); 2) *спустошити, пограбувати — «вземши [половці] всю землю Галичькую возвратишася» (1235, 516/29). В сучасних східнослов’янських мовах цього значення не знаходимо. З польської мови словник Лінде 27 подає branie (brać — wziąć) в значенні «грабіжництво».



27 K. Linde, Słownik języka polskiego..., t. I, стор. 155.



В значенні «спустошити» вжите це дієслово в «Поучении /83/ Володимира Мономаха...»: «гонихомъ по Половьцихъ за Хоролъ, иже Горошинъ взяша» (Срезневський); 3) відібрати від когось — «Данилъ же пойде... ПлЂсньску, и пришедъ взя и подъ Аръбузовичи» (1232, 513/17) (Пліснеськ, власність Данила, був тимчасово захоплений Арбузовичами); 4) здобути — «и поиде к Тихомлю и взя Тихомль; оттуду же приде ко Кремянцю и бися подъ Кремянцемъ...» (1226, 500/8).

Так само прияти: 1) взяти — «нЂколко селъ... заяша и прияша плЂнъ великъ» (1229, 504/4); 2) прийняти — «король же си словеса приимъ, сжалиси о бывшемь» (1203, 482/6); «рЂста же c нужею»: прийди, княже Данило, прийми градъ» (1236, 518/17); 3) прийняти гостинно — «Лестько же прия Данила c великою честью» (1210, 488/5); 4) здобути, оволодіти — найчастіше значення в цій редакції — «оному же одинаково устремившися прияти градъ» (1229, 507/10); «прияхъ и копьемь» (1240, 524/18, те саме: 541/16); «побЂду прияти» (1234, 515/16); 5) зазнати — «сынъ того не прия чести, то иный кто можеть прияти?» (1250, 536/26); 6) *сприяти — «Ляхомъ же исполнившимся зависти и льсти, наченшимъ прияти поганымъ» (1255, 549/22). Для сучасної української мови слово прияти в цьому ж значенні реєструє словник Є. Желехівського 28, який при сприяти подає також прияти. Те саме в словнику Грінченка (за Номисом): «то чорт — не рука, що собі не прияє». Без префікса s- слово przyjąć вживалося також довго і в старопольській мові (див. Słown. Warsz: przyjąć).

Крім названих, вкажемо ще такі слова:

возбраняти: 1) боронити — «Данилови же хотящу гнати по нихъ, Василко же возбраняше ему» (1249, 534/20); 2) *підсилювати (лише тут) — «убожьство возбраняше злобу его» (1226, 499/20) (у фразі з використаного чужого матеріалу). Пор. у Срезневського: възбранение.

возбЂчи: 1) втекти — «Ятвеземь вытекъшимъ на нь изо осЂка, сущий же c нимъ снузници возбЂгоша...» (1255, 549/10); 2) вбігти (наверх) — «возбЂже на комары церковныя» (1255, 550/28).



28 Е. Желеховский, Малоруско-німецький словар, т. І — II, Львів, 1886. Далі посилання на цей словник подаємо скорочено: Желехівський і, де це потрібно, відповідне слово. /84/



возвести: 1) вивести на гору — «Илия возведъ и на Галичину могилу, осклабився рече» (1206, 483/20); 2) підняти на війну когось або піднятися на війну, пор. стор. 51 і 66 — «Данилови же Ђхавшю в Ляхи и возведшю князя Лестка» (1225, 498/4); «король же Угорьский возведе, искаше помощи... и посла к Данилови» (1254, 545/3); 3) обійти, обминути (лише тут): «и воидоша во ДнЂпръ и возведоша порогы и сташа у рЂки ХорътицЂ» (1224, 496/4).

Такого значення слова возвести не знаходимо в сучасних східнослов’янських мовах. Нема його і в старій та сучасній польській мові.

восприяти: 1) прийняти щось для себе — «тогда Романовая восириимши мнискый чинъ» (1213, 490/30); 2) прийняти когось гостинно (лише тут) — «не помниши ли ся... како тя восприяста господиня моя... отца ти во велицЂ чести держаста» (1241, 526/11).

казати: 1) наказувати — «и бысть тако, каза Данило сосЂдати воемь своимь» (1251, 539/13, те саме: 547/3). Пор. сказане на стор. 75; 2) показувати, проявляти — «Данилови же молящюся... НиколЂ, иже каза чюдо свое» (1235, 516/20 — 1 раз).

соити: 1) злізти з коней (пор. стор. 78) — «Половци... крЂпци налегоша на ня, онЂмъ же Ђдущимъ напреди ими к Лютой рЂцЂ... и сошедше одва препровадиша рЂку Лютую» (1208, 485/28); 2) *вирушити в похід — «приде вЂсть... яко Ростиславъ сошелъ есть на Литву» (1235, 517/28).

уставити — недок, уставляти: 1) завести порядок — «Данилъ же хотя уставити землю и Ђха до Бакоты и Калиуса» (1241, 527/23); 2) підбадьорювати — «да не уставляеть васъ Дьмьянъ глаголя: изъемля изымьть ны Богъ» (1229, 507/14).

Срезневський у цій фразі уставляти перекладає словом восстанавливать, тобто підбурювати. Проте з контексту зрозуміло, що тут справа не в підбурюванні, а в підбадьорюванні, оскільки сам Данило і його війська були залякані перевагою угорських військ.

Цікаво відзначити семантичну диференціацію у полісемічному відношенні руської форми ссЂчи і церковнослов’янської сосЂчи. Руська форма вживається тут зі значенням «вивалити», «виважити» — «твердымъ же бывшимъ дверемь, не могоша и ссЂчи» (1204, 482/18), /85/ церковнослов’янська — зі значенням «стинати» — «а главу его сосЂкоша» (1213, 490/23).

Майже немає полінімів і омонімів серед прислівників. Можемо тут навести всього один приклад: слово пакы при звичайному його значенні «знову»: 511/6, 522/29, 550/3 та ін., один раз вжите в значенні «пізніше»: «Тогда же во Крако†бЂша посли папины:... хотяще видЂти князя Данила: онъ же рече имъ: не подобаеть ми видитися c вами в чюжей землЂ, нъ пакы» (1254, 548/10).




* * *


На основі наведених синонімічних і полісемічних рядів лексики галицького редактора можна констатувати те саме, що ми відзначили при огляді військової лексики, тобто що їх запас спирається на широку начитаність автора в тогочасній літературі церковного й світського типу. При цьому іноді автор сміливо користується і відживаючими в його час словами (пор. вживання слова солъ при посолъ). Проте вже сама концентрація цих багатих рядів в одному творі визначає галицького редактора як одного з найвизначніших староруських письменників XIII ст.

Але, крім широкого використання синонімів та полісемів відомих йому пам’яток, автор збагачує свої ряди і дечим новим, не зафіксованим в інших пам’ятках. Відзначимо тут серед синонімів появу деяких слів із імовірно продуктивним в мові того часу іменниковим суфіксом -ство: кудЂшьство, ворожьство, грабительство, невЂрьство; появу серед дієслів варіантних утворень за допомогою або заміни префікса (взыватися замість называтися), або пропущення префікса Ђствовати замість повЂствовати), або приєднання відповідного суфікса і сполучення значення префіксованого дієслова із значенням безпрефіксального дієслова (пор. мыслити — думати і сомыслити — подумати з кимось). Крім цього, відзначимо такі вперше зафіксовані автором слова, як прихожаи, избыть, словутьный, мнитися (удавати), або наведення невідомих значень слів, як-от: мудрость — майстерність, пакость — втрата, славшій — величальний, возвести — обминути, соити (через пропуск компонента) — злізти з коня і т. д. /86/




ОКРЕМІ ВПЕРШЕ ЗАФІКСОВАНІ СЛОВА


Серед лексичного запасу галицької частини літопису зустрічаємо ще багато невідомих з інших пам’яток ранішого часу слів (або відтінків значень слів), яких ми досі не відзначили, оскільки вони не входили ні в ряди воєнної лексики, ні в семантичні гнізда буденної лексики і не були полінімами. Серед цієї групи лексем одні слова є книжного, слов’яноруського або живомовного, народноруського походження, інші — запозиченнями з чужих мов, які виявляють живі або наростаючі в той час взаємини з чужим мовним середовищем.




Слова слов’яноруського або народноруського походження


Серед цих слів можна встановити такі групи:



СЛОВА БУДЕННОГО ВЖИВАННЯ

Іменники:

выгоньци (лише тут — поселенці на вигоні, на степу) — «а выгоньци Галичькыя придоша по ДнЂпру» (1224, 496/2). Пор. сучасне українське вигін — пасовище за селом — і в цьому ж значенні російське выгон, польське wygon.

вЂска?, вЂсца (лише тут) — «одиному же Ятьвяжину гоньзнувшу изъ вЂсцЂ Олыдикищь» (1256, 552/10).

Староруське весь (село) не лишило після себе в українській мові ніяких слідів у будь-якій формі. Даль подає весь, весця як діалектне новгородське. Беручи до уваги білоруське вёска, можна думати, що це слово, зокрема в зменшеній формі, вдержувалося переважно на західній і південно-західній території Русі, можливо, під впливом його широкого вживання в сусідній польській мові; пор. wieś, wioska. Характерно, що у волинській частині зовсім немає слова весь (лише село), а тим більше зменшеного слова веска, що може свідчити навіть про пряме запозичення слова веска з польської мови.

вЂче (в значенні «розмова» — лише тут) — «иди да слыши вЂче ихъ» (1229, 505/1 — розмову Пакослава і люблінців).

В цьому значенні лише Słown. Warsz. наводить із старопольської мови: wieca — mowa. Із архангельських говірок Даль відзначає із знаком питання; вЂчь? — речь? Пор. ще Срезневський: вЂче. /87/

горение (лише тут) — «отъ горения силнаго пламени» (1259, 557/17).

дыря (лише тут) (X. — дЂра) — «изыйде дырею градною» (1202, 461/26).

дЂвка (в значенні «дочка») — «король же не вдасть дЂвкы своей Ростиславу» (1238, 521/15); відоме в старопольській мові з таким значенням вже з XIV ст., а також в сучасних галицьких діалектах. Див. ще нижче, стор. 105.

дЂлъ (перевал — лише тут) — «бЂжа во Угры путемь, имъ же идяше на Боръсуковъ дЂлъ, и приде к бани, рекомЂй Родна» (1236, 518/12). Тепер лише в польській мові із зближеним значенням: dział wód.

елинь (ялиця — лише тут) — «а градъ же елинью (X. — елиною) створенъ бысть» (1254, 547/28). (Пор. діалектне єлина у Грінченка).

жалость (в значенні «скарга» — лише тут) — «посла... столника своего c великою жалостью ко Доброславу» (1240, 525/8).

В сучасних українській і російській народних мовах з цим значенням є лише українське жалітися, російське жалиться — скаржитися, искать в обиде (Грінченко, Даль). Слів жалість, жалость із вказаним значенням в цих мовах не знаходимо.

исправление (порозуміння, вияснення — в цьому значенні — лише тут) — «исправлению же бывъшю около вежи его, самому же Александру не смЂявшю Ђхати посла Яна своего» (1225, 498/18).

Б. Грінченко наводить із закарпатських говірок: справлятися в значенні «примириться», «закінчити полюбовно». У старій польській мові знаходимо: sprawić się — wytłumaczyć się, oczyścić się z zarzutu (Słown. Warsz.). В російській мові цього значення не зустрічаємо.

кланяние (поклін — лише тут) — «еже предЂ сказахомъ кланяние ихъ» (1250, 536/30).

кормильчья (дочка годувальниці — лише тут) — «кормильчья НЂздиловая» (1231, 510/6).

кочь (суха людина — лише тут). Пор. примітку у виданні Іпатіївського літопису Археографічною комісією, стор. 543 — «застрЂли кочь Половцинъ Миндогова в стегно» (1252, 543/13).

кровопитие (лише тут) — «сквЂрная его кровопитья» (1250, 535/27). /88/

лозина (лози — лише тут) — «обошла вода и сильная лозина» (1229, 504/12). (У збірному значенні — «лози» не подають цього слова ні словник Даля, ні словник Грінченка. В такому значенні відоме це слово в наддністрянських і надсянських говірках 29).

личина (налобник у коня — лише тут) — «НЂмьци же дивяшеся оружью Татарьскому: бЂша бо кони в личинахъ... кожаныхъ» (1252, 540/30). В сучасних українській і російській мовах це слово має значення «машкара».

невидЂние (погана видимість — лише тут) — «за невидЂние не приятъ бысть градъ томь дни» (1229, 504/15). У І. Срезневського це слово в значенні «сліпота», в польській мові з цим значенням вживається тепер слово niewidzialność.

отьчичь (спадкоємець) — «дай намъ отьцича Галичю Данила» (1208, 484/29). Пор. у Даля під отецъ: «отчич и дедич Белополья». Старопольське: oćciec, ojczyc — syn і dziedzic gniazda rodzinnego (Słown. Warsz.). Сучасні українські словники цього слова не реєструють.

повЂшение (лише тут) — «предани быша на повЂшение» (1208, 486/26).

подъшва (в значенні «підошва ноги» — лише тут) — «изъ подъшевь выступахуть акы ис червія» (1229, 508/4). Значення відоме тепер в російській, польській і діалектно в українській мовах.

подЂлъ (в значенні сучасного українського «поділ» — лише тут) — «и вдасть я на подЂлъ, ово брату си, ово же Лвови» (1258, 556/8). Тепер в українській і польській мовах це значення звичайне; в російській діалектно (поділ, podzial, подел).

пристанок (пристановище — лише тут) — «да не будеть ему пристанъка во всихъ земляхъ» (1226, 499/13).

Сучасне російське пристанище, українське пристановище. Слово пристанок у вказаному значенні В. Даль подає лише за нашою пам’яткою. Польське przystanek має інше значення: przystanek kolejowy.

ревение (лише тут), ржание (лише тут) — «и не бЂ слышати отъ гласа... ревения вельблудъ его, и рьжания... конь его» (1240, 522/13 — 14).



29 Див. рукописні діалектні матеріали в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові. /89/



ровень (лише тут) — «идущу ему по ровни, Данилови же... бЂ съЂхати со высокихъ горъ» (1231, 511/26).

Б. Грінченко подає з галицьких говірок слово ровінь (рівнина). В цьому ж значенні у Даля ровень з новгородських говірок.

слава (в значенні самовихваляння — лише тут) — «Богу же не услышавшу славы его» (1249, 534/2). Аналогічного значення в сучасних українській, російській та польській мовах не знаходимо. Без наведення відповідних прикладів Даль подає славиться — «хвалиться, превознося заслуги свои». Słow. Warsz. реєструє діалектне sławić się — przechwal'ać się: «sławić się urodą».

соходъ (в значенні «спуск з гори» — лише тут) — «да быхомъ стали на горахъ браняху сохода» (1231, 511/28).

стая (укріплене поселення — лише тут) — «искаше ею (Вишелка і Тевтивила) по стаемь» (1260, 561/6). Пор. назву села Стаї Рава-Руського району Львівської області.

точенъ (чанъ?) — «створи же... отъ древа красна точенъ» (1259, 560/11).

чермьность (рудий колір — лише тут) — «подобный лисици чермьности ради» (1229, 506/18).

численица (цифра — лише тут) — число же лЂтомъ ... в задняя впишемь ... Грецкыми ... численицами» (1254, 544/20).

Прикметники:

богонечестивый (лише тут) — «твоему богонечестивому повелению не кланяемся» (1245, 528/26).

мечевый — «оскЂпищю изсЂчену отъ ударения мечеваго» (1231, 512/19).

плоский (широкий) — «и кружевы златыми плоскыми ошитъ» (1262, 541/5).

Значення «широкий» подає для цієї фрази І. Срезневський.

полохий (заляканий): «пойди княже на короля, полохъ ти ходить» (1226, 500/22). Це місце читають звичайно «по Лохти ходить», приймаючи, що Лохть — це якась ріка або місцевість в Галичині (пор. видання Іпатіївського літопису Археографічною комісією 1871 р.; пор. «Указатель к первым осми томам Полн. собрания русс. летописей, отд. второй», СПб., 1907). Це була б, одначе, якась більша ріка або місцевість, по якій міг би «ходити» угорський король зі своїм військом. Але досі /90/ слідів ріки чи місцевості з такою назвою не знаходимо. Тому здається нам, що правильніше читати це місце як «полохъ ти ходить», тобто в безпорядку, в замішанні, наляканий поразкою.

служащий у сполученні з князь — служащий князь, для означення нових феодальних відносин (лише тут); «служащий же князи Данилови ... Ђхаша на нЂ» (1258, 556/20).

слЂпоокий (лише тут) — «оставилъ бо бЂ Мокъя ... слЂпоокаго» (1202, 481/1).

стерпимый (в значенні «витриманий» — лише тут) — «Русь... не стерпими ... суть на долго время на сЂчю» (1249, 534/31).

стропотливый (лукавий, пор. у Срезневського) — «бо бЂ лукавый льстЂць нареченъ, и всихъ стропотливее» (1226, 499/19).

В. Даль подає стропотливый, але лише за нашою пам’яткою.

Дієслова:

блудити (уводити в блуд, в цьому значенні — лише тут) — «вожемь не вЂдущимъ, блудящимъ я» (1251, 539/25).

Вживання цього слова в перехідному значенні ми ніде, крім нашої пам’ятки, не зустрічаємо.

взоткнути — «глава его взотчена бысть на колъ» (1248, 531/21).

водитися у вислові водитися у божницю (присягати собі, в цьому значенні — лише тут) — «со Изяславомъ водися у божницю и со Володимиромъ» (1233, 513/23).

возгнати (вигнати — лише тут) — «стрЂтоша... [ятвягів] конЂць вси рекомЂй Привища, и возгнаша и» (1256, 552/12).

Возгнать знаходимо лише у Даля, але із значенням «гнать кверху».

воспромЂтатися (перекидатися — лише тут) — «орломъ же: плавающимъ... и воспромЂтающимъся на воздусЂ» (1249, 532/31). Слово тепер не вживане; Даль подає прометнуться: «сокол прометнулся».

выразити (вивихнути — лише тут) — «падеся подъ нимъ конь и вирази собЂ плече» (1249, 532/16).

Аналогічне значення знаходимо тепер лише в польських діалектах: wzion sowę mały wróbel w taniec, wyvazil ji mały palec (Słown. Warsz.). /91/

вЂдЂти (в значенні «виявляти», в цьому значенні — лише тут) — «приЂздяшимъ воиномъ полунощи, и вЂдущимъ користь многу, якоже всее нощи клику не переста» (1249, 534/30). Срезневський цього відтінку значення не подає.

гоньзнутися (рятуватися втечею — лише тут) — «и гоньзнувъшуся Олександру ... и тако прийде Угры» (1231, 509/29). Тепер це слово вийшло з ужитку. Срезневський зіставляє його з готським ganizan.

гордЂти (пишатися — лише тут) — «едучю Доброславу во одиной сорочьцЂ, гордящу, ни на землю смотряшу» (1240, 252/28). Пор. діалектне галицьке гордіти (Желехівський), загальноукраїнське гордій, російське діалектне гордеть (Даль).

дотящи (встигнути — лише тут) — «не дотягшимъ же обоимъ [військо Кондрата і Міндовга]...» (1249, 532/23). Пор. сучасне дотягнути: «увечері дотягнув до Тернів» (Українсько-російський словник, Вид-во АН УРСР, т. I, К., 1953). Те саме в російській і польській мовах.

исправити (виконати щось для когось, російське исполнить, в цьому значенні — лише тут) — «король много обЂщаеть, но не исправить» (1257, 554/27). Пор. в польській мові sprawić: nic nie sprawił (Słown. Warsz.) (не виконав). Українське справляти має трохи відмінне значення: «справляти весілля», «справити одяг» (купити); «це якийсь чорт справив» (зробив — Грінченко). Російське исправить — поправити.

наводнитися (виступити з берегів — лише тут) — «ДнЂстру же наводнившюся» (1226, 505/5, те саме: 529/15).

нагрязти (лише тут), погрязати (загрузати — лише тут) — «и тако погрязаху ангеломъ потопляеми... и нагрязе озеро труповъ» (1258, 556/26, 27).

обухати (в значенні «понюхати» — лише тут) і поухати (лише тут) — «дай ему поухати зелья, именемь евшанъ ... оному же обухавшю ... рече...» (1201, 480/13, 15).

ожити (в значенні «зберегти життя» — лише тут) — «Сърчанови же оставшю у Дону, рыбою ожившю» (1201, 480/6). В сучасних українській, російській і польській мовах слова з цим значенням не знаходимо. Оскільки в нашій пам’ятці воно взяте з пісні про «гудця» /92/ Ора, можна думати, що було воно лише в південноруському простонародному вживанні.

переводити (обманювати — лише тут) — «Данилови бо творящюся миръ сотворити... переводя ими, и Ђха в Ляхы по помощь» (1228, 503/5). Тотожне значення відзначає лише Słown. Warsz. у слові przewieść з польських говірок: Toś ty mnie tak przewiodła! Сучасні українська і російська мови слова з цим значенням не знають. В російській мові з цим значенням лише доконане провести. Імовірно, дієслово переводити із значенням «зводити» було словом місцевого вжитку.

погнести (в значенні «подушити») — «не погнетши пчелъ меду не Ђдать» (1231, 509/18). Пор. сучасне українське погнітити (Грінченко). Даль подає погнести лише за нашою пам’яткою.

подздати (підбудувати) — «Вежа же среди города ... подздана въ высоту 15 лакотъ» (1259, 559/15).

притрати (?), притрЂти? (знищити — лише тут) — «поймана бЂ вся земля ... притрано (!) (X. — притрено) бЂ богатьство ихъ» (1252, 541/18), Пор. польське przytrzeć — Dużo tej ogromnej przytarł potęgi (Słown. Warsz.). Пор. ще старопольське trzeć: Ty sam Bog nasz, jen trzesz (нищиш) bogi przeciwne od początka 30. Сучасне українське притерти має пряме значення: «трохи надтерти».

рЂзатися (в значенні «битися», «рубатися») — «Козляне же ножи рЂзахуся с ними» (1237, 520/9).

пуститися (в значенні «кинутися», «побігти» — лише тут) — «пустишася яко дЂти ко отчю» (1236, 517/34).

солЂзтися (зібратися) — «около огня солЂзшися» (1229, 508/6). Пор. польське zleźć się; у Грінченка: злізтися — російське «сползтись» (лише про гадюк). Див. ще на стор. 106.

становитися (в значенні «зупинитися» — лише тут) — «Угре бЂжаще оли во Галичь становишася» (1231, 512/29). Пор. «кінь підо мною становиться» (Грінченко: становитися).

сЂсти (в значенні «сісти до ради» — лише тут) — «Данилови же сЂдщу с братомъ... гадахуть» (1260, 560/20).



30 K. Drzewiecki, Teksty do nauki języka staropolskiego, Warszawa — Kraków, 1924, стор. 58. /93/



уяти (лише тут) в образному вислові «уяти вЂры» (повірити) — «глаголу его не уя вЂры» (1250, 537/13). Вислів відомий і сьогодні в українській мові: йняти віри.

шататися — «да ходить шатаяся во странахъ» (1226, 499/5).

Даль подає: «шататься — бродить без дела». Те саме в українських словниках: шататися — сновигати (Грінченко, Желехівський).

Прислівники:

ачесь (лише тут — X. П. — ачесе) — «аще бы Левъ и людье мои сде былЂ вси то... градъ съ ачесь приятъ бы былъ» (1254, 546/14).

Редактор видання Іпатіївського літопису Археографічною комісією 1871 р., стор. 546, пропонує читати тут очесь (в значенні «тотчас»). Вважаємо правильною поправку ачесь на очесь, однак у слові очесь бачимо скорочену розмовну форму слова очивЂсть, очивисть, очевисть в значенні «очевидячки»; пор. російське очевидно, польське oczywiście; пор. ще «Материалы...» Срезневського під очивисть, очивЂсть.

вЂстьно (відомо — лише тут) — «восхотЂ внити во градъ, и вЂстьно бысть ему, яко «не внидеши во градъ» (1240, 524/12). Сучасне українське звісний, звісно, російське известно. Без префікса це слово тепер невідоме.

доволЂ (досить) — «и даста ему пишеницЂ ... и говедъ и овЂць доволЂ» (1238, 521/29).

кудъ (лише тут, пор. укр. діал. кудою) — «мысляше, кудъ прейти рЂку» (1213, 491/23).

надвое (лише тут) — «АндрЂеви же надвое будущу, овогда взывающуся: «королевъ есмь» овогда Татарьскымь» (1255, 550/7). Пор. українську народну приказку «надвоє бабка ворожила — або вмре, або буде жива»; російське народне «старуха надвоє сказала» (Даль: надвое).

напрочьне (в сторону від? — лише тут) — «Татаромъ же отъехавшимъ напрочьне рЂцЂ КалкЂ» (1224, 496/26). Даль подає прислівник напрочь — «прочь»: «отруби напрочь»; з польських діалектів Słown. Warsz. реєструє naprocim — naprzeciw, тобто «проти чого».

посвойскы (лише тут) — «тужаху же и плеваху посвойскы рекуче «Янда» (1258, 556/13). /94/

пристраньно (в значенні «дивно» — лише тут) — «якоже копий и стрЂлъ пристраньно видЂти» (1229, 506/9); «и пристраньно бЂ, яко селицЂмь воемь множьствомь настытитися» (1256, 553/15) (тепер лише в російській мові: странный, престранный — дивний).

семь и сЂмь (тут і там — лише тут) — «позрЂвъ же семь и сЂмь» (1231, 512/10, те саме: 1254, 547/29).




Технічні терміни


Серед слів, пов’язаних безпосередньо з технікою та виробництвом, що їх тут зустрічаємо вперше в староруській літературі, знаходимо і такі, що безумовно вже раніш існували в староруській лексичній системі, але є й такі, що безперечно появилися щойно тоді у зв’язку з новими технічними винаходами або взагалі щойно тоді стали вживатися на Русі. Так, наприклад, хоч тут, при описі облоги Любліна, і зустрічаємося вперше із словами возводный мостъ (підйомний міст) і жеравець (машина — ричаг для підняття моста), вони мусили вже раніш існувати на Русі: «сташа на сусЂ наметаномъ камений, и возводный мостъ и жеравець вожьгоша; Ляхове же врата одва угасиша градьская» (1229, 504/18). (Пор. в значенні «підойма у криниці» українське журавель, польське żóraw, чеське řeřab, хорватське žerjaw). Безумовно, давно мусили бути в ужитку на Русі і такі архітектурні терміни, як подножка (постамент): «а на немь орелъ камень изваянъ, высота же камени... c головами же и c подножками 12 лакотъ» (1259, 559/26) або прилЂпъ (ліпна різьба): «двЂри же... изрыты некимъ хитрЂцемь Авдьемъ, прилЂпи отъ всЂхъ шаровъ и злата» (1259, 559/5). Так само й назва тульникъ (виробник сагайдаків): «бЂжаху ис Татаръ сЂдЂлници и лучници и тульници и кузници желЂзу и мЂди» (1259, 558/23). Проте трудно сказати те саме з такою певністю про круживо (мереживо). В північних пам’ятках ми зустрічаємося з ним щойно в другій половині XIV ст. (пор. Срезневський). У нас воно вжите під 1252 р.: «кожюхъ же олвира ГрЂцького и круживы златыми плоскими ошить» (541/5).

Про нові слова, пов’язані з прогресом воєнної техніки, наприклад самострЂлъ, ми сказали вище. /95/




Запозичення з чужих мов


Географічне положення Галичини — Волині та міжнародні інтереси, що схрещувались на цій території, сприяли дуже частим і близьким стосункам з сусідніми народами, особливо з мадьярами, поляками (інколи з чехами) і, звичайно, з половцями, ятвягами та ін. В XIII ст., як відомо, ці стосунки набирають особливої сили. Галичина і Волинь були в той час територією, на якій разом з руськими діяли як вороги або приятелі усі ці народи. Зрозуміло, що саме тоді багато слів з мов цих народів поширювалось серед різних верств галицько-волинського населення, і це давало право галицькому редактору увести в словник своєї літературної мови деяку низку слів іншомовного походження або слів, створених за чужими зразками. Поява в середині другої чверті XIII ст. ще одного контрагента, а саме монголів і татар, дала авторові нагоду збагатити свій лексичний засіб ще й монгольськими та татарськими словами. Найменше запозичень з половецької та ятвязької мов, імовірно тому, що ці народи, мабуть, вже давно втрачали свої мови на користь руської мови.




ПОЛОВЕЦЬКІ СЛОВА


З половецької мови походить зустрінуте лише в нашій пам’ятці слово актазъ — назва білого коня Мстислава Удатного, що був не менш половецьким, ніж руським князем: «Мьстиславъ же... да ему конь свой борзый актазъ, акого же в та лЂта не бысть» (1225, 498/26). Пор. турецьке ак — білий і таз — чаша, також таз (анатомічний). Другим таким словом є евшанъ (рід полину, по-башкирськи юшан, по-киргизьки джуан — див. Срезневський). В нашу пам’ятку це слово потрапило з половецької пісні про «гудця» Ора та половецького князя Отрока, якого прогнав Володимир Мономах «во Обезы». За ним інший половецький князь, Сирчан, посилає Ора з наказом: «пой же ему пЂсни ПоловЂцкия; оже ти не восхочеть, дай ему поухати зелья, именемь евшанъ» (1201, 480/13).




ЯТВЯЗЬКІ СЛОВА


Ятвязьким словом вважаємо неясне лише тут зустрінуте бЂжъ, бЂжъ (X. П. — бЂгъ, бЂгъ): «стрЂтоша [ятвягів] стрЂлци конЂць вси, рекомЂй Привища, и воз-/96/гнаша и. Данило же и Левъ тоснущася к нимъ кликоста великомъ гласомъ: бЂжъ, бЂжъ ятвяземь» (552/13). Звичайно, що не можемо бачити в слові бЂжъ ніякої форми від руського дієслова бЂчи 31. Данило, очевидно, вживає тут ятвязький оклик, повторюваний під час втечі: втікай, гони тощо. Пор. литовське begsiu, begin — «втікай, «бігцем» і т. п. Про те, що ятвязьким словом вважаємо деряждье, ми сказали вище. Мабуть, те саме значення мало і слово жака під 1251 р.: «прешедшимь же имъ [військам Данила] рЂку Олегь, хотЂвшимъ имъ стати в тЂсныхъ мЂстЂхъ, узрЂвъ же князь Данилъ... рече имъ; о мужи воинстии! не вЂсте ли, яко крестьяномъ пространьство есть крЂпость, поганымъ же есть тЂснота: деряждье обычай есть на брань: и пройде жаку плЂняя, и прийде на чиста мЂста, сташа станомъ» (539/16 — 22). Основне в словах Данила те, що він не радить ставати табором в зарослій місцевості. Видавці Іпатіївського списку літопису 1871 р. визначають жаку як «урочище в земле ятвягов» («Географічний покажчик», стор. 8). Але саме урочище не було чого «плЂняти». Війська Данила полонили ятвягів, які сховалися в жаці, тобто в тому самому деряжді — хворості, про яке йшлося у нас. Отже, жака — це просто ятвязьке слово, яке означало те саме, що руське хворостъ. Пор. латиш. schagars — хворост.



31 Копіїсти протографа явно не розуміли цього слова. Доказом цього є виправлення в Іпатіївському списку. Спочатку було бЂгъ, бЂгъ, потім виправлено на бЂжъ, бЂжъ, a поряд ще дописано -ать Ђжать...); див. «Полное собрание русских летописей», т. II, СПб., 1908, стор. 833 — 834, примітка.




ЗАПОЗИЧЕННЯ З ЧЕСЬКОЇ МОВИ


Безпосередні зв’язки з чехами були випадковими. Але і це дало нагоду редакторові галицької частини скористатись одним чеським словом або скоріш калькою чеського слова. Це слово околняя під 1254 р. Проходячи воєнним походом по Чехії, польський союзник Данила Володислав, що був тоді разом з Данилом, «пославъ вожьже вся окрестьная града вси, рекомая околняя» (547/25), тобто навколишні села, які там називаються («рекомая» — звичайно, по-чеськи) околняя. Пор. в цьо-/97/му значенні чеське okoli. Саме тому, що автор користується тут чеським словом, він і ставить перед околняя пояснювальну ремарку рекомая 32.



32 Про те, що редактор був, імовірно, під час цього походу в Чехії разом із військами Данила й Володислава, див. А. І. Генсьорський, цит. праця, стор. 69.





ЗАПОЗИЧЕННЯ З НІМЕЦЬКОЇ МОВИ


Не набагато більше нових запозичень з німецької мови. Залишаючи без розгляду власні імена та географічні назви, ми можемо назвати тут тільки двоє слів: лонокрабовичь (син ландграфа, ландграфович) і гЂрцикъ, герцик-овъ, також у формі герцюк, і як прикметник герцюк-овъ: «и да дщерь свою за Лонокрабовича за Лудовика» (1207, 487/17); «В то время пошелъ бяше Фридрихъ царь на гЂрцика войною» (1235, 517/18, те саме: 517/20); «вдамъ за нь сестру герцикову» (1254, 545/5); «Герцюкъ бо уже убьенъ бысть» (1252, 540/24); «и да сестру герцюкову за Романа» (1254, 545/7). Обидва слова відбивають верхньонімецьку вимову того часу. Відзначимо, що о в лонокрабовичь — це досить звичайне в руській мові того часу вставне о(е) при сполученнях в чужих словах н + приголосний. Пор. в Галицько-Волинському літописі Чаногизъ канъ (1224), Таногуты (1224), Минодовгъ: «и возвратися Минодовгъ» (1252, 543/14), Кинека (1207); пор. в «Патерику Києвського Печерського монастиря» ім’я Конут (Кнут) та ін., хоч поряд з цим знаходимо у цього ж редактора Миндовгъ (1250), Кинька (1254) і т. д. Лексеми гЂрцикъ — герцюкъ свідчать про неусталеність вимови цього слова (внаслідок новизни) в устах самого редактора. Перша і друга форми цього слова зустрічаються близько поруч, іноді в цій самій фразі, напр.: «вдамъ за нь сестру герцикову... и Ђха... и да сестру герцюкову за Романа» (1254, 545/5 — 7).




ЗАСВОЄННЯ З МАДЬЯРСЬКОІ МОВИ


Запозиченням з мадьярської лексики, щоправда, немадьярського слова, проте з офіціальної латинської мови на Угорщині, є слово рикс (король), його вживає редактор тільки щодо угорського короля: «изыде же /98/ БЂла риксъ, рекъмый король Угорьскый» (1229, 507/4); «риксъ, рекше король, много обЂщаеть» (1257, 554/26). Це слово знайшло, імовірно, широке розповсюдження серед вищих феодальних кіл, якщо воно могло пізніше так сміливо появитись на латинській печаті при титулуванні галицько-волинських володарів XIV ст.

Трудно сказати що-небудь певне щодо слова вицький, пов’язаного також з мадьярськими взаєминами: «въ то же лЂто присла король Угорьскый вицькаго река»: «пойми дщерь ми за сына своего Лва» (1250, 537/10). Оскільки це не ім’я власне мадьярського дворянина — посланця (це найпевніше; літописець часто подає назви відомих йому осіб без більших пояснень), то скоріш, може, слід було б пов’язувати його з латинським (вживаним, певно, і на Мадьярщині) vicinus в значенні староруського гражанинъ. Пор. Migne, Lexicon... ad scriptores mediae et intimae latinitatis. Paris. 1858 (подається значення: habitant, bourgeois).

Іншим можливим поясненням може бути зіставлення цього слова з старонімецьким witzig-ding (збір старшин), на що звернув увагу І. С. Свєнціцький 33. Угорський королівський двір був близько споріднений з німецькими пануючими володарями, і не виключена можливість, що в якомусь мадьярському звучанні подібне слово могло вживатися при угорському королівському дворі в значенні придворного вельможі.

З огляду на одиничність цього слова, до того ж застосованого при описі мадьярської події, здається нам, що трудно було б пов’язувати його з польським witezny, witez (див. пояснення в «Полном собрании русских летописей», вид. 1, т. II, стор. 185, примітка), тобто вбачати тут запозичення з польської мови. Не припускаємо також можливості його походження від старопольської wici (королівський заклик до народного ополчення, який привішувався до wici, тобто жердини, і розношувався окремими гінцями) (див. (Słown. Warsz.). Окремої назви для такого гінця словники старопольської мови не подають.



33 І. C. Свєнціцький, Мова Галицько-Волинського літопису, «Вопросы славянского языкознания», кн. 2, стор. 127. /99/





ПОЛЬСЬКІ ЛЕКСИЧНІ ВПЛИВИ НА СПІЛЬНІ ПОЛЬСЬКО-ПІВДЕННОРУСЬКІ ЛЕКСИЧНІ УТВОРЕННЯ


Окремої уваги заслуговують слова, що вперше появилися в галицькій редакції на грунті польсько-галицько-руських взаємин, які так широко проявлялися в XIII ст. Серед цих слів одна частина взята безпосередньо з польського лексичного запасу, другу можна вважати скоріш спільним лексичним утворенням обох народів у ході їх взаємозв’язків і схрещування взаємовпливів.

Безпосереднім запозиченням з лексики тогочасної польської мови корінних польських слів або й польських запозичень з інших мов можна вважати такі слова, як:

керьлЂшь (лише тут — тогочасна назва польської воєнної пісні, ймовірно, від повторюваних грецьких слів киріє елейсон — «помилуй, господи») — «ВидЂвъ же Данилъ Ляхы крЂпко идуща на Василка, керьлЂшь поюща» (1249, 533/28) 34.

королевьство в значенні «сан короля», «влада короля» — «сыну! Прийми отъ насъ вЂнЂць королевьства» (1255 548/20). Пор. польське król’e(w)stwo (Słown. Warsz.).

Вважаємо, що це слово прийшло на Русь із Польщі, діставши на Русі лише повноголосне оформлення. До часу коронації Данила не було потреби на Русі в цьому слові. Тому воно вперше й зафіксоване в нашій пам’ятці. Стара Русь знала і вживала в цьому значенні слова царствие, царство, цЂсарство (див. Срезневський). В Польщі, в якій уже в XI ст. коронували Болеслава Хороброго, навпаки, мусило дістати ширше вживання похідне від слова król — królewstwo. Воно ж знайшло вже тоді, мабуть, місце і в так званій (євангельській) «молитві господній» («отче наш»), в якій говориться: przyjdź królestwo Twoje», тоді як у цій самій молитві на Русі говорилось: «да приидеть царствие Твое».

коруна (латинське corona — вінець) — «присла папа послы... носяще вЂнЂць и скыпетръ и коруну, еже наречеться королевьский санъ» (1254, 548/19). Пор. польське korona.



34 Імовірно, так називали відому польську пісню «Bogurodzica», див. А. І. Генсьорський, цит. праця, стор. 69 — 70. /10/



крижевник (хрестоносець — лише тут), назва середньовічного латинського ордену — «Данилови рекъшу: нелЂпо держати нашее отчины крижевникомь, Тепличемь, рекомымъ Соломоничемь» (1235, 517/9). Пор. в цьому ж значенні польське krzyżownik (словник Міллера).

пребощь (католицький священик — з німецького Probst, латинське praepositus): «Тевтевилу же исповЂда пискупъ і пребощь Вирьжань» (1252, 542/29). Пор. сучасне польське proboszcz. Форма «пребощь» з е появилася, імовірно, як контамінація (схрещення) мадьярської і польської вимови цього слова. Пор. мадьярське prepost (чит. препошт). Бодуен де Куртене подає для польської мови XIII ст. proboszcz в назві «Probostaw gai» 35.



35 Бодуэн де Куртенэ, О древнепольском языке XIV в., Лейпциг, 1870, словник, стор. 72.



Сюди ж можна ще додати словосполучення столъ святаго Петра: «онъ же вЂнЂць отъ Бога прия... и отъ стола святаго Петра» (1255, 548/31), тобто від папи. Пор. лольське stolec sw. Piotra. Пор. Sw. Piotr stolec otrzymał wszystkiego świata (Słown. Warsz.: stolec).

Крім слів, які увійшли в словник галицького редактора безпосередньо з польської мови, можна відзначити чималий ряд вперше зафіксованих тут слів, щодо яких трудно твердити, що вони запозичені з польської мови, але той факт, що ці слова довго зберігалися або й збереглися в польській літературній чи діалектній мові і нема їх у російській мові, свідчить, що вони появились як паралельне утворення обох мов, завдяки близькому мовному сусідству та взаєминам обох народів. Вище при окремих підрозділах ми вказували на такі слова. Географічне їх поширення могло бути різним. Вони або охоплювали ширшу територію південної Русі, або обмежувались місцевим вжитком. До таких слів можна віднести такі, як-от: всаживати, всадити, посадити (піднімати, підняти на війну — див. стор. 51 і 65); соити (вирушити в похід — див. стор. 52 і 66); охабитися (захиститися — див. стор. 54); взыватися (називатися — див. стор. 76); скЂпище, оскЂпище (див. стор. 61 — 62); возбити (відкинути — див. стор. 66); можливо, зазоръ (заздрість — див. стор. 69); прияти (сприяти — див. /101/ стор. 83); перемолвъливати (притягати на свою сторону, переманювати — див. стор. 77). Словами більш місцевого вжитку можна вважати такі, які зустрічаємо в нашій пам’ятці та про які знаємо, що вони довгий час були в польській мові або й тепер є в її діалектах, але не лишили ніяких слідів у сучасних українській та російській мовах, як-от: до досытка; виразити (вивихнути) ; переводити (зводити когось); притрати (знищити); вЂче? (мова, розмова). Сюди ж можна, мабуть, віднести і слово исправление (порозуміння, вияснення), семантика якого лишила свій слід лише в польських та західноукраїнських дієсловах.

Нарешті, на рахунок близького сусідства з польською мовою можна, здається нам, віднести такі слова, які, щоправда, зустрічалися іноді й раніше в руських пам’ятках, але живучість, а то й переважання яких у мові галицького літописця дістає спеціальне освітлення. До них, можливо, слід віднести, наприклад, слово пискупъ, яке майже виключно вживається саме в цій частині літопису: «пискупь (X. — бискупъ) Володимерьскый» (1223, 494/25); «Иванъ пискупъ» (494/28); «пискупъ... Виржань» (1252, 542/29); «пискупа Береньского» (1255, 548/21); «пискупъ Иванъ» (1260, 560/11 і т. д.), рідко епископъ (548/32) або владыка (1241, 527/29). Пор. польське biskup.




ЗАПОЗИЧЕННЯ З МОНГОЛЬСЬКОЇ ТА ТАТАРСЬКОЇ МОВ


Поява в половині XIII ст. монголів і татар, хвиля яких залила всю Русь, їх незвична воєнна тактика, озброєння, одежа, звичаї, державна організація тощо — все це не могло не знайти того чи іншого відображення в мові у вигляді нових слів-запозичень. Ці запозичення і відбиває галицька редакція. Передусім сама назва «татари». Вона ще не закріпилась у певній усталеній звуковій формі. Імовірно, відповідно до діалектних середовищ (монголи і татари?), з яких засвоювалося це слово, воно передається і як татары, і як тотары часто в одному й тому ж самому абзаці: «в полкы Тотарскыя», «избивающи Тотары», «Татаромъ же бЂгающимъ» — всі приклади під 1224 р. (497/2, 6, 11); те саме під 1237 р.: Тотаромъ і Татаре (520/7, 9), хоч загалом переважає форма з а (Татаре). /102/

Далі слово богатырь (з татарського багадырь) і богатуръ (з монгольського багадурь) в їх первісному значенні: «воєвода», «начальник» 36: «отрядилъ на тя два богатыря» (1243, 528/12); «се БЂдяй богатуръ» (X. — багатырь), «Бурунъдай багатырь» (1240, 522/20).

Вперше знайомимося тут також зі словом баскакъ (монгольський начальник землі): «Яша МилЂя баскака» (1255, 550/2).

Титул хан передається через канъ і конъ: «тогда же и Чаногизъ канъ ихъ... убьенъ бысть» (1224, 497/28); «вратися увЂдавъ смерть Канову и бысть каномъ» (1240, 522/19), але: «видя... Чигизаконова бляденья» (1250, 535/27). Щодо к в цьому слові відзначимо, що це часта передача монгольського x через руське к. Пор., наприклад, караульник з монгольського слова кара — «дивись»; російське діалектне качерик (теля) з монгольським хаширак 37. Щодо альтернації о — а в цьому слові, то вона відома була вже раніше при передачі а тюркських слів; пор. у Іларіона: «Похвала Кагану нашему Володимиру» і «Коганя хоти» в закінченні «Слова о полку Ігоревім».

Слово кояръ (лише тут) під 1252 р.: «бЂша бо кони в личинахъ и в коярЂхъ кожаныхъ и людье во ярыцЂхъ» (540/30 — 31) — залишено Срезневським без пояснення. Воно пояснюється монгольським хун (чохол) і ар (плечі), тобто покривало на плечі; у коня — попона 38.

В цій самій фразі ярыкъ (лише тут) — «людье во ярыцЂхь» — імовірно, з монгольського арьс (шкіра) 39; пор. також турецьке yar-ak (стара зброя) 40.



36 Див. «Материалы для сравнительного и объяснительного словаря», СПб., 1854, стор. 32, 189.

37 Там же, стор. 196.

38 Див. Краткий монгольско-русский словарь, М., Огиз, 1947.

39 Пор. там же.

40 Турецко-русский словарь, М., Огиз, 1931.



Вперше зустрічаємося тут і з кумисом в монгольському звучанні цього слова — кумузъ: «пьеши ли черное молоко, наше питье, кобылий кумузъ» (1250, 536/12). В Київському літописі під 1185 р. подане це слово як вживане серед половців у формі кумысъ або комузъ.

Важко сказати, чи саме від монголів чи від татар потрапило в староруський словник слово хъзъ (шкіра /103/ з козла). В староруських пам’ятках воно зустрічається тут вперше при описі одежі Данила під 1252 р.: «и сапози зеленого хъза шиты золотомъ» (541/6). Щоправда, мадьярський король говорить, що Данило одівся «обычаемь Рускимь отцевъ своихъ» (там же), але можливо, що такі чоботи увійшли в моду щойно тоді під впливом татар. Пор. турецьке kuzu (ягня) 41.

Те саме слід сказати про слово чюмъ (дзбан): «и присла вина чюмъ и рече... пий вино» (1250, 536/18). Пор. турецьке com-l’ek (горщик) 42.

Додамо наприкінці, що відоме вже і раніше на Русі слово тюркського походження хоруговь у його військовому значенні «стягъ», яке вживає тут часто і залюбки галицький редактор (пор. під 1208, стор. 408, 1222, стор. 505, 1235, стор. 518, 1249, стор. 534, 1251, стор. 538, 1254, стор. 547), очевидно, поширилося так серед тогочасних дружинних кіл саме внаслідок сутичок з татарами, в яких кінський хвіст, прив’язаний до древка, саме й правив за стяг 43.



41 Цит. Турецко-русский словарь.

42 Див. там же.

43 Див. «Материалы для сравнительного и объяснительного словаря», стор. 19.




Простонародні лексеми


Дуже важливим питанням, яке слід було б дослідити, є питання про те, наскільки в лексичному запасі галицького редактора відбилась «простонародна» мовна стихія, тобто мова широких мас (міщан, селян, ремісників тощо). Вище, при розгляді лексем воєнного значення, ми мали нагоду відзначити, що редактор, імовірно, сам був учасником воєнних походів, а це дає право припускати, що він мав змогу стикатися безпосередньо з простими воїнами і внаслідок цього вводити в свій лексикон ряд слів або окремі семантичні відтінки слів, які були в обігу серед простолюддя. Звичайно, що при теперішньому стані дослідів нелегко визначити, було чи не було те чи інше слово органічною власністю мови тільки письменної, інтелігентної верстви чи тільки простолюддя, або — чи не становило воно загальну спільну власність тогочасної мови. В деяких випадках сам редактор приходить тут з допомогою. Так, з певністю можемо ска-/104/зати, що на території Галичини в його час народне вживання слова недЂля (як назви святкового дня) витіснило обов’язкове ще в писемній мові слово воскресение. Видно це з того, що редактор, наводячи це останнє слово, вважає за потрібне пояснити його загальновживаним, тобто словом недЂля. Пор. під 1251 р.: «зажьгоша колымагы своя... во день воскресения, рекше недЂлю» (538/26).

Слово стюденець (криниця) було в ужитку тільки у простолюду. Говорячи про міську криницю в м. Холмі та називаючи її так, як її називали тоді широкі маси холмщан, тобто стюденець, він пояснює його словом свого оточення, а саме кладязь: «Вежа же средЂ города высока... стюденЂць, рекомый кладязь близъ ея бЂ» (1259, 559/17). Пор. сучасні народні: студениця, студниця, студня (словник Грінченка). В інших випадках ми можемо тільки з більшою чи меншою правдоподібністю здогадуватися, що те або інше слово простонародного вжитку протиснулося в писемну мову редактора під впливом взаємин з широкою народною масою, особливо з масою простих воїнів під час походів. Деяким критерієм може служити те, чи слово було взяте з пісні або прислів’я, чи збереглося з цією ж семантикою саме в сучасних народних піснях і стійких зворотах або як розмовне, нарешті, якщо слово не збереглося в сучасних східнослов’янських мовах або має інше значення, деякою вказівкою може бути вживання його з тим самим значенням, як в нашій пам’ятці, в польських діалектах, а то й у польській розмовній мові з явним відтінком просторіччя. Такими словами можна вважати:

ачесь (якщо правильний наш здогад, що це народне скорочення слова очевЂсть — очевидячки — «аще бы... людье мои сде былЂ вси, то... градъ съ ачесь [так у всіх списках] приятъ бы былъ» (1254, 546/14).

вечеру замість звичайного вечеръ (ввечері) — «съвЂтъ створиша вечеру» (1231, 510/5). Так його вживає і «Слово о полку Ігоревім»: «погасоша вечеру зари».

воротъ замість шия — «скочиста на не в ворогъ» (1256, 552/22).

дивъ замість звичайного дивление — «диву подобны» (1259, 559/11). Пор. «дивлению подобенъ» (1260, 560/12); «дивом дивуватися» (Грінченко, за історичними піснями, зібраними Антоновичем і Драгомановим). /105/

днина (день) з явним відтінком «розмовності», який зберігається й тепер у цьому слові в українській мові — «и стоя на Корецки днину, жда вЂсти от нихъ» (1258, 556/1).

до досытка замість звичайного в пам’ятках обилно, изобильно — «вдасть... воемь брашна до досытка» (1260, 561/16).

дЂвка в значенні «дочка» — «король же не дасть дЂвкы своей Ростиславу» (1238, 521/15). В цьому значенні воно було відоме широко і в тогочасній польській мові. Пор. K. Drzewiecki, Teksty do nauki jęz. staropolskiego..., стор. 117. Однак з огляду на те, що редактор галицької редакції вживає постійно тільки дочерь, дчи, вважаємо, що в даному випадку це слово у вказаному значенні запозичене з простонародного вживання. Пор. ще сказане на стор. 87.

залити замість облити, облияти — «лице зали ему чашею» (1230, 509/10). Пор. семантику польського: zalać wstydem, яке Słown. Warsz. подає: oblać wstydem.

Можливо, кликъ замість звичайного у цього автора гласъ: «всее нощи клику не переста» (1249, 534/31). Пор. в інших місцях: «возъпи... гласомъ великомъ» (1229, 507/12); «кликоста великомъ гласомъ» (1256, 552/13).

Лексема кликъ, як відомо, зустрічається в поетичних творах, таких як «Слово о полку Ігоревім», «Задонщина» і т. д.: «кликомъ плъки побЂждають» («Слово о полку Ігоревім») «поля кликомъ огородиша» («Задонщина»). Слово клик подає Грінченко лише за «Енеїдою» Котляревського: «Троянство... сипнуло ристю на той клик».

летЂти в значенні «падати», оскільки приймаємо в даному місці за більш первісне читання Іпатіївського списку — «многимъ же летЂвшимъ (X. — падшимъ) другъ на друга, бЂ бо ледъ ползокъ» (1256, 552/21). Пор. в цьому значенні польське lecieć (падати): lecieć z nóg (Słown. Warsz.), рос. лететь (розмовне «падати»).

надвое — «АндрЂеви же надвоє будущу, овогда взывающуся; королевъ есмь, овогда же Татарьскымь» (1255, 550/7). Пор. відзначене на стор. 93.

обоити замість окружити у вислові під 1229 р.: «бЂ бо городъ обошла вода и силная лозина» (504/12). Пор. під 1240 р.: окружи градъ. Пор. рідкісне польське rzeka niemal w cyrkuł całe miasto obeszła (Słown. Warsz.: /106/ obejść). Грінченко і Даль слова обійти в цьому значенні не реєструють.

погнести замість подавити, наведене в прислів’ї під 1231 р.: «не погнетше пчелъ меду не Ђдать» (509/18). Пор. в «Житии Феодосия»: «да влеченъ будеть, яко да стЂною подавленъ».

подъшьва в значенні «стопа» замість слова стопа — «инии же изъ подъшевь выступахуть» (1229, 508/4). Пор.: Słown. Warsz.: podeszwa — «świędzi mię pod podeszwami». Словник Желехівського подає його також як переносне: Fussohl'e — стопа.

посвойски, звичайно свойскы (по-своєму) — «плеваху посвойскы рекуще» (1258, 556/13). Пор. в «Хожении Данила игумена»: «начаша верещати свойскы» (Срезневський).

прихожаи замість пришелець, странникъ — «нача призывати прихожаЂ» (558/21). Так, імовірно, називали в народі в той час переселенців. Пор. странници під 1229 р., пришелци під 1208 р. В сучасній російській мові знаходимо народне прихожий — чужой, сторонний (Даль: приходить).

пуститися в значенні «кинутися», «побігти» замість звичайного устремитися — «пустишася яко дЂти ко отчю» (1236, 517/34). Пор. «устрЂмилися... на бЂгъ» під 1213 р. (491/10). В цьому значенні подає це слово словник Желехівського, мабуть, з галицьких говірок: «пуститися до кого — auf jmdn losgehen, losstürzen». Słown. Warsz. подає: co żyło puściło się naprzeciw, ażeby go zobaczyć (за польським письменником Крашевським, у якого багато народних українізмів).

Військове рЂзатися в значенні «рубатися»: «ножи рЂзахуся c ними» (1237, 520/9). Пор. у Шевченка: «За що ми різались з панами» (Грінченко).

Можливо, що більш простонародним слід вважати розгадати замість звичайного літописного сдумати: «Данилъ же... розгадавъ co сыномъ брата си посла на Волковыескъ» (1252, 542/4) (сдумати, пор. на стор. 74). В словнику Желехівського слово розгадати передається через sich überlegen — роздумати, обдумати.

Далі, напевно, епітет слЂпоокый — прізвисько, дане, імовірно, простими воїнами мадьярському воєводі: «оставилъ бо бЂ у него засаду Мокъя великого слЂпоокого» (1202,481/1). /107/

Також взяте з пісні про «гудця» Ора слово снести в значенні «зруйнувати»: «отъ него родившюся Концаку, иже снесе Сулу, пЂшь ходя, котелъ нося по плечеву» (1201, 480/18). Пор. в Słown. Warsz. znieść: Turek traktować nie chce, ażby Bersadę, miasto ukrainne zniesiono. В українській і російській мовах це значення збереглося лише у словосполученні «знести до грунту», «снести до основания».

солЂзтися — «около огня солЂзшися» (1229, 508/6) замість собравшеся. Пор. польське з деяким відтінком просторіччя: zleźć się — «złażą się do niej chłopy» (Słown. Warsz.). У Грінченка злізтися (російське «сползтись» — див. Грінченко: злазитися).

стряпати (баритися, в X. — мешкати) — «не мози стряпати в землЂ сей» (1240, 523/16). Словник Желехівського подає за Нечуєм-Левицьким: стряпанина — Vielgeschäftigkeit — метушливість. Ближче за своїм значенням до нашого дієслова польське діалектне trępać — bić nogami w ziemię z zimna, тобто тупцювати на місці (Słown. Warsz.).

стяти главу замість сосЂчи главу — «и главу ему стялъ» (1208, 485/26). Пор. під 1213: «а главу его сосЂкоша» (490/23).

сЂсти в значенні «сісти до ради» — «Данилови же сЂдшу c братомъ и co сыномъ печалны бывше, гадахуть» (1260, 560/20). Słown. Warsz. подає між іншим: W kole senatorskim gdy siadywał mógł się każdy zadziwić mądrości jego (siąść).

туто замість ту, сдЂ«приближивъшимъжеся Татаромъ, то не стерпЂ туто, иде в землю Воротьславьску» (1238, 521/31). Слово туто, тута часте й тепер в українських говірках. Вживає, наприклад, його в своїх творах Леся Українка, мова якої має багато волинізмів, наприклад в «Лісовій пісні»: «чого ти тута блудиш?» 44.

чистий у відомому в піснях народному значенні «відкритий» — «и прийде на чиста мЂста, сташа станомъ» (1251, 539/21).

уяти: уяти вЂры замість вЂрити, вЂровати — «глаголу его не уя вЂры» (1250, 537/13). Пор. сучасне народне йняти віри: «З брехні не мруть, та вже віри не ймуть» (Грінченко: віра — за Номисом).



44 Леся Українка, Твори, т. III, К., 1952, стор, 186. /108/



Імовірно, з простонародного вживання увійшли в мову редактора і такі слова, про які йшлося вище, як-от: перемолвливати — притягати на свою сторону, переводити — обдурювати когось, трудный — змучений і, напевно, желя — жаль: «Данило же сняся c братомъ, и тЂши и якоже отъ Бога бывшЂй бЂдЂ не имЂти желЂ поганьскы...» (1259, 557/21). Пор. жалля в словнику Желехівського з етнографічних матеріалів, зібраних П. Чубинським.




РІДКІСНІ ЛЕКСЕМИ, ВЖИВАНІ ЛИШЕ В ПЕРШІЙ ЧАСТИНІ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ


Для повної характеристики лексичного запасу галицької редакції наведемо тут лексеми, які рідко зустрічаються в інших руських пам’ятках того часу та яких немає у волинській редакції. Не беремо до уваги тих слів, які ми відзначили вище як такі, що зафіксовані лише в галицькій частині Галицько-Волинського літопису. Про деякі інші, які тут наводимо, йшлося і в попередніх підрозділах. До них належать такі, як:

блистатися — «блистахуся щити» (1231, 510/23); буесть — хоробрість (1224, 497/4); борзость, борзо — «борзости ради коньское» (1213, 491/15); «пойде и(зъ) землЂ борзо» (1226, 500/19, те саме: 506/3). Ці слова, як і епітет борзый, улюблені редактором цієї частини, особливо до 1230 р.: «борзый коню» (1217, 492/18); «борзъ конь» (1227, 501/24); «конь борзый актазъ» (1225, 498/26); «борзъ же бЂ яко и звЂрь» (1248, 531/24); бЂда — «бЂда бо бЂ в землЂ» (1205, 483/14); бЂшение (біснування) — «избавленъ бысть... ихъ бЂшения» (1250, 536/8); вербье — «обошла вода... лозина и вербье» (1229, 504/12); вечеру — вечером (1231, 510/5). Див. стор. 104; възЂхати в значенні «приїхати» (1213, 491/17). Див. стор. 77; возбЂчи в значенні «втекти» (1255, 549/10). Див. стор. 54; головня (1258, 556/12). Див. стор. 13; гроза (в значенні «погроза») — «Дьмьянъ же... грозы его не убояся» (1229, 507/19, те саме: 1250, 536/23); держатель (володар) — «они же... рЂша, яко се есть держатель нашь» (1235, 517/34, те саме: 1240, 524/16); днина — день (1258, 556/1). Див. стор. 105; желя — жаль, сум (1259, 557/21). Див. там же; замало — /109/ «...убьена быста коня подъ има и замало имъ не яша» (1202, 481/6, те саме: 1251, 539/4 і т. д.); запрЂтися (відпертися) — «Мирославу же запревъшуся..., яко... Черьвна не предалъ есмь» (1231, 510/29); издалеча — «принесенъ издалеча» (1259, 559/24); из-ручь — врукопашну (1251, 538/22). Див. стор. 53; инуда (іншою дорогою) — «везяхуся инуда» (1230, 509/2); казати в значенні «показати» (1235, 516/20). Див. стор. 84; кликъ (1227, 502/4, пор. ще: 1249, 534/31). Див. стор. 105; кобникъ — «бЂ... кобникъ нарочитъ» (1248, 531/18). Див. стор. 67; клекътати — «орломъ же клекьщущимъ» (1249, 532/30); кожюхъ — «кожюхъ же оловира ГрЂцького» (1252, 541/4); ловити (в значенні «шукати нагоди») — «еха ко Волковыеску, ловя яти ворога своего» (1260, 561/5); мене (менше) — «созда же церковь превелику... не мене сущихъ, древнихъ» (1260, 560/4); мечтанья (в значенні «забобони») — «Чигизаконова мечтанья» (1250, 535/27); младство — молодість (1224, 497/3). Див. стор. 70; нарЂчье (сповіщення, повідомлення) — «посла же Володимиръ ... нарЂчье попомъ» (1202, 481/15); оладия — човен (1224, 496/7). Див. там же; оружьникъ (воїн) — дуже часте слово в цій редакції (1229, 507/24, те саме: 1231, 510/22, 1240, 525/20 та ін.). Див. стор. 58; осклабитися — усміхнутися (1206, 483/3). Див. стор. 76; ослабленый (розслаблений) — «изыдоста... ослабленомь лицемь» (1238, 518/5); отложитися (відділитися від когось) — «Городокъ бо бЂ отложилъся» (1213, 490/18); оттудЂ (звідти) — «оттудЂ же Романъ изыде из града» (1208, 486/2); попалити — «то все огнь попали» (1259, 559/14); попустити (напустити) — «Богъ попусти на нЂ рану Фараонову» (1229, 507/21, 508/3); порокъ в значенні «догана» (1231, 510/30). Див. стор. 81; посягнути (вийти заміж) — «Настасья, яже посяже... за боярина... Дмитра» (1251, 538/2); поткнути (кинутися, ринути) — характерне слово цього редактора (1202, 481/5; 1224, 497/2 і т. д.). Див. стор. 52; потребити (знищити) — «Выйде Филя... надЂяся потребити море» (1217, 492/16). Пор. ще стор. 15; похвальний (в іронічному значенні «славословний») — «и нЂкое слово похвально рекшу, его же Богъ не любить...» (1231, 511/21); придЂти (прикласти) — «мясо къ устомъ придЂвше умираху» (1229, 508/6); призирати — кидати погляди, споглядати (1211, 488/32). Див. стор. 75; прилучай (оказія) — «и по при-/110/ лучаю убьени быша» (1208, 484/24); прилучитися (трапитися) — «сему же прилучившуся» (1235, 517/2, пор. ще 1259, 557/12); прирокомъ (по прізвиську — характерне слово цієї редакції) — «прирокомъ Станило» (1223, 494/23); «прирокомъ Мономаха» (1224, 497/9); «прирокомъ ПросвЂлъ» (1257, 555); селикий (в значенні «тільки такий», російське «столький») — «и бысть велика милость надъ королемъ..., яко в селицЂ дружинЂ побЂдивъ гордыя ЯтвязЂ» (1256, 552/24, те саме: 553/15); словосполучення сЂмо и онамо — «сласта сЂмо и онамо» (1259, 557/25); серенъ — іней (1250, 537/7). Див. стор. 13; скрипание (скрипіння) — «не бЂ слышати отъ гласа скрипания телегъ» (1240, 522/13); слезный — «изыдоста (с) слезныма очима» (1236, 518/5); сождати (почекати) — «азъ хощу ся остати... и сождати воевъ моихъ» (1254, 546/22); страшливый (боязкий) — «мьдляй на брань страшливу душу имать» (1231, 511/29, те саме: 1234, 515/17); стужитися (в значенні «засмутитися») — «стужи си о неприятьи града» (1254, 547/10); сухо (іменник: «сухе місце») — «стоящимъ имъ в водЂ, дондеже сташа на сусЂ наметанномъ камений» (1229, 504/17); теребити — «стоящимъ и теребящимъ лЂсы» (1229, 504/17); пор. польське trzebić lasy. Див. стор. 15; ползкый (слизький) — «бЂ бо ледъ ползокъ» (1256, 552/21); измокнути (вийняти) — «онъ же измокъ мечь, тя его» (1208, 486/32); стряпати (баритися — X. — мешкати) (1240, 523/16). Див. стор. 107; тужити (в значенні «досадувати») — «...тужаху же и плеваху посвоискы рекуще» (1258, 556/13); тулитися — прикриватися (1255, 549/14). Див. стор. 54; удосити (застати, знайти) — «АндрЂй же не удоси его, но удоси владыку» (1257, 527/29, те саме: 1260, 561/5).




* * *


Проведений загальний огляд особливостей лексики галицької редакції дає підстави зробити такі висновки:

1. Воєнна лексика цієї редакції незвичайно багата і сама по собі свідчить про близькість редактора до мовного середовища дружинного стану.

2. Про спрямованість на мовне спілкування саме з цим станом свідчать також синоніми та полісеми. /111/

Привертає увагу в цій редакції багатство таких рядів слів, навіть буденного значення, які відбивають зацікавлення дружинного і боярсько-дружинного стану. Такими є багаті синоніми для понять «хоробрості», «ворожнечі», «невірності», «бунту», «зборів» (собратися, совокупитися, снятися), «зміни місця» (странник, пришелець, прихожаи) і пов’язаного з цим останнім поняттям «шукання» (искати, налЂзти, найти); далі — «спадщини» (отчество, отечествие, отчина). Те саме виявляє розгортання полісемії таких слів, як буесть, съвЂтъ, отрокъ, взяти, прияти (восприяти).

3. Про світський стан мовного середовища, з яким зрісся редактор, свідчить також вживана ним народна форма крестьян при одноразовому тільки вжитті форми христіанинъ.

4. Багатство синонімів для таких абстрактних понять, як «думати» або «бузувірство» (кудешьская блядЂния — кудЂшство і синонімічно близьких мечтанья, бЂшения), полісемії в слові мудрость, вживання тільки церковнослов’янізмів для такого поняття, як «голод», «голос», дає, здається, підстави думати, що середовище, мову якого відбиває галицький редактор, було не просто дружиною, а феодальною верхівкою дружини.

5. Це підтверджується також легкістю в засвоюванні іншомовних слів, а також явною великою начитаністю, що дає змогу вносити в мову велику кількість різноманітного нового або й рідкісного лексичного матеріалу.

6. Такий висновок повністю узгоджується з тими зауваженнями, що ми їх зробили щодо нашарування церковнослов’янської лексики в цій редакції.

7. В основній своїй масі лексика галицької частини літопису не відхиляється від лексики інших світських пам’яток давньоруського періоду, проте а) досить значна кількість слів, зафіксованих лише в цій пам’ятці, свідчить про зростаючі щораз більше взаємовпливи польського й галицько-волинського мовних середовищ, що виявляється в однаковому вживанні цих слів з їх окремою семантикою в обох цих середовищах; б) деяку кількість слів або слів з окремою семантикою знаходимо тепер лише в українських або польських діалектах, в етнографічних матеріалах або як слова розмовної української і польської мов з відтінком просторіччя і майже не знаходимо їх в російській мові. /112/

Ці явища можуть свідчити, що лексика цієї частини Галицько-Волинського літопису в цілому, як система, починає виявляти повільний процес у напрямку творення окремої лексичної групи в системі літературної лексики староруської мови.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.