Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичнi, фразеологiчнi та стилiстичнi особливостi) . — К., 1961. — С. 182-225.]

Попередня     Головна     Наступна





Розділ II

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ У ВОЛИНСЬКІЙ РЕДАКЦІЇ



Фразеологізми у волинській редакції значно відрізняються за характером від фразеологізмів галицької редакції. Як побачимо, редактор користується в основно-/183/му тими словосполученнями й «реченнями», які були в обігу в розмовній мові його оточення: князя, воїна чи міщанина. «Книжність» редактора обмежується лише тим, що можна було запозичити з церковних книжок щоденного культового вжитку і, звичайно, з технічних (воєнних та ін.) висловів. Тому мало знаходимо в нього блискучих метафоричних зворотів, зате сильно виступає течія живої буденної народної мови.




ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ-ЗВОРОТИ


Воєнні фразеологізми


При загальному огляді лексики Галицько-Волинського літопису ми вже відзначали відносну бідність цієї лексики у волинського редактора в порівнянні з лексикою галицької частини. Настільки ж нечисленні також і фразеологізми цієї групи. Дотримуючись того порядку, який ми прийняли при розгляді воєнних фразеологізмів галицької частини, вкажемо тут на такі звороти:

Фразеологічні сполучення для поняття початку війни або підготовки до війни: поити на войну, наряживати (наряжати) рать — «посла... веля имъ поити ... на войну» (1283, стор. 588); «а се я готовъ тобЂ на помочь» и нача наряживати рать на Болеслава» (1281, стор. 583); «Володимеръ же и Юрьи начаста рать свою наряжати на Болеслава» (1282, стор. 587).

Фразеологічні сполучення на означення безпосередньої підготовки до бою або облоги: изряживати (изрядити) полкы, пристраиватися на бой (лише тут), пристраиватися на взятье (лише тут) — «Василко же изрядивъ своЂ полкы, поиде противу имъ» (1262, стор. 566); «восхсдящю же солнцю и начаша изряживати полкы, изрядивше же полкы и тако идоша к городу» (1274, стор. 576); «Пришедши же рати... и почаша изряживати полкы» (1281, стор. 583); «горожани же.. пристраивахуться крЂпко на бой» (1287, стор. 599); «и начашася пристраивати на взятье города» (1281, стор. 584).

Щодо широко відомих у давній Русі словосполучень із компонентами «изрядити», «пристраивати» у військовому плані слід відзначити, що з певними змінами вони довго зберігалися в мові. І тепер ще можна сказати: /184/ «Цар виряжає військо на війну» (пор. Грінченко: виряжати) .

Словосполучення «пристроювати на бій (до бою)» немає в сучасній українській мові. Проте наявність його в польській мові ще у XVIII ст. може свідчити про його імовірно довгу живучість і в українській мові; пор. Skarbimierz począł powoli przystrajać do rebelji ziemię krakowską (Słown. Warsz.: przystroić).

Словосполучення на означення окремих воєнних дій майже всі належать до класу фразеологічних сполучень.

Фразеологічні сполучення, пов’язані з битвами за кріпості (міста).

Знаходимо тут для поняття «оточення» вживане і в галицькій частині обступити (градъ): «придоша к Судомирю и обступиша и со всЂ сторонЂ» (1261, стор. 564). Тут же поряд, у продовженні, словосполучення огородити городомъ (лише тут): «и обступиша и со всЂ сторонЂ и огородиша городомъ» (там же);

для означення різних дій, пов’язаних з обороною: заложити столпъ, утвердити засаду, выникнути изъ заборолъ — «того же лЂта въ Черторыйскы въ городЂ заложи столпъ каменъ» (1291, стор. 616); «и утвердивъ же засаду в Берестьи и поЂха до Володимеря» (1289, стор. 614); «порокомъ же бьющимъ неослабно день и нощь, a стрЂламъ не дадущимъ выникнути изъ заборолъ» (1261, стор. 564);

для означення дії, пов’язаної із штурмом міста та його знищенням: сбити заборола, выбити из города (лише тут), роскопати (розметати) городъ (лише тут) — «и бишася по четырЂ дни, в четвертый же день сбиша заборола» (1261, стор. 564); «ты ни копьемь мя еси добылъ, ни из городовъ моихъ выбилъ мя еси» (1287, стор. 593); «и нача роскопывати городъ, назнаменуя образъ побЂды» (1261, стор. 563); «потомъ рече Буранда..: «оже есте мои мирници, розмечете же городы своЂ всЂ» (1261, стор. 562);

для поняття «капітуляція» або «здобуття»: подати городъ, заяти (взяти) городъ — «и приеха Юрьи к городу, горожани же не подаша ему города и пристраивахуться крЂпко на бой» (1287, стор. 599); «поиди, первое займи городъ... Белзъ и Червенъ, но тоже поидешь к Берестью» (1289, стор. 611); «взя околный городъ c Татары, а дЂтинець остася» (1274, стор. 576). /185/

Для означення різних дій, пов’язаних з битвою в полі:

для лобового удару: сразитися челома (лише тут) — «и устрЂмися на бой. Сразившимажеся челома, и тако поломиша полкъ Шварновъ» (1268, стор. 572);

для прориву рядів: поломити полкъ (лише тут) — «Сразившимажеся... и тако поломиша полкъ Шварновъ» (там же);

для захисту воїна: защититися щитомъ — «нЂкто же отъ Ляховъ... защитився отчаяньемь акы твердымъ щитомъ, створи дЂло памяти достойно» (1261, стор. 564);

для бою врозсип: розпущати воевать, росходитися воевать, ударити на изгонЂ, пустити воропъ (лише тут) — «указалъ бяшеть своимъ воеводамъ не роспущати рати воевать» (1281, стор. 585); «Василко же пусти на ня воропъ, идеже Ляхове розогналися воююче по селомъ» (1268, стор. 572); «идущу ему полкы своими и начаща росходитися воевать» (1280, стор. 583); «выЂхалъ бяшеть князь Болеславъ вънъ изъ Сохачева ловя того, абы кдЂ ударити на розгонЂ» (1281, стор. 585);

для виявлення хоробрості: показати мужьство, ити c великою крЂпостью — «самъ же раненъ бысть и не мало бо показа мужьство свое» (1264, стор. 569); «не мало бо показа мужьство свое во многихъ ратЂхъ» (1291, стор. 615); «изрядившежеся... и тако идяху c великою крЂпостью усердно» (1281, стор. 583);

для поняття «тікати»: устремитися на бЂгъ, устремитися побЂгнути — «Литва не стерпЂвши устремишася на бЂгъ» (1262, стор. 566); «устремишася на бЂгъ вси со Блусомъ» (1281, стор. 585); «людье же видивше Татары на городЂ, устрЂмишася побЂгнути до дЂтиньца» (1261, стор. 564);

для виявлення перемоги: взяти вЂнець побЂдный (лише тут), назнаменувати образъ побЂды (лише тут) — «Кондратъ же князь поЂха во свой городъ, вземь на ся вЂнець побЂдный» (1281, стор. 584); «и нача роскопывати городъ назнаменуя образъ побЂды» (1261, стор. 563).

Відзначимо, що перший із вказаних фразеологізмів (взяти вЂнець побЂдный), який легко розшифровується як метафоричний вислів, слід вважати фразеологічною єдністю. Такою ж фразеологічною єдністю в цій підгрупі є складне найменування розвідки: преяти дорогу (лише тут) — «и Ђхаша на село... и преемше дорогу отъ /186/ села, оже челядь бЂжала к лЂсу, и поЂхаша по нихъ» (1281, стор. 585). В Іпатіївському списку під 1150 р. замість цього є вислів переяти вЂсть: «ото за городомъ первыи лЂсъ, ту перея вЂсть на тя, ту же и ста». Тепер у цьому значенні вживається в українській мові вислів дістати язика. В XVII ст. вживали взяти язика або дістати язика; пор. у Самовидця: «где пришовши на переправу в селЂ СосновцЂ, не малъ през цЂлій день мЂли потребу, где языка взяли, a людъ московскій не досталъ языка» 19.



19 «ЛЂтопись Самовидца, изд. Киевскою временною комиссиею для разбора древних актов», К., 1878, стор. 57.



Для припинення сутички: перестати отъ боя (лише тут) — «и бяхуся крЂпко обои. И в то веремя приде вЂсть Лвови, оже рать идеть на нь велика, и повелЂ перестати отъ боя» (1291, стор. 615);

для поняття «фуражировати»: Ђхати в зажитье — «и бысть Ђха в зажитье единою въздале отъ города» (1290, стор. 614);

для поняття «полонити»: взяти полона, яти на полону — «полона же взяли бяхуть, тЂмже и уйдоша» (1262, стор. 566); «ты мене ни на полону ялъ, ни копьемь мя еси добылъ..., оже тако чиниши надо мною» (1287, стор. 593). В останньому прикладі знаходимо ще зворот добыти копьемъ. В середньовіччя скинути противника з коня списом в поєдинку означало полонення. Про це ми згадували вище.

Фразеологічні сполучення для понять «помиритися», «жити в мирі» передаються зворотами дати миръ: «приЂхаша... мира просяче собЂ; они же одва даша имъ миръ» (1273, стор. 575); держати миръ: «Князь же Мьстиславъ сЂде на столЂ... миръ держа з околными сторонами, c Ляхы и c НЂмци» (1289, стор. 613).

Щодо воєнної фразеології волинського редактора слід відзначити, що, крім таких зворотів, як поити на войну, обступити градъ та устремитися на бЂгъ, всі інші є новими по відношенню до фразеології галицького редактора. Правда, із зміною дієслівного компонента вжито тут ще зворот добыти копьемь, який в галицькій частині звучить взяти копьемь, однак, як це ми відзначили, він має тут інше, більш первісне значення. Характерно, що фразеологізм галицького редак-/187/тора сразитися о мЂсто полкомъ (для лобовоґо удару) передається тут зворотом сразитися челома. Чело (у військовому значенні лоб) особливо часто вживається в польських зворотах; пор. atakować czołem, czołem się opierać, stawić czoła, zderzyć się czołem (Słown. Warsz.: czoło). Зворот поломити полкъ зберігся у польській мові в переносному значенні, де лише слово полкъ замінено через szyki: połamać szyki (розстроїти плани). Також у вислові огородити городомъ компонент огородити у військовому значенні «оточити» вживався в старій польській мові; пор. zewsząd nieprzyjacielskim wojskiem wkoło ogrodzony (Słown. Warsz.: ogrodzić). Те саме слід сказати про фразеологізм подати городъ (здати місто); пор. Bez miecza i najmniejszego krwie rozlania zamek i miasto podali (Słown. Warsz.: podać).

Воєнний зворот: «вибивати з міста (краю тощо)», відомий і в польській і в сучасній українській мові; пор. Hetman w te czasy nieprzyjaciela... z państwa wybijał (Słown. Warsz.: wybić); «Б’ються (шаблями), Наливайко вибиває Жовковського з хати» (Грінченко: вибивати). Можна думати, що в посилених в той час волинсько-польських взаєминах (в тому числі у спільних воєнних діях) усталювалися подекуди однакові воєнні фразеологізми, якими й користувався волинський редактор. Щодо інших невідомих тепер зворотів, то вони або зовсім не збереглися в сучасній популярній військовій мові у зв’язку із втратою реальних об’єктів (збити заборола, виникнути из заборолъ), або залишили після себе деякий слід, що вказує на їх колишнє поширення. Гак, наприклад, зворот перестати отъ боя знаходить відгук у російському барабанный от-бой; зворот устремитися на бЂгъ (у галицького редактора: наворотися на бЂгъ) як вислів протилежної дії знаходить відгук у російському фразеологізмі воротиться из бегов (В. Даль: бЂгать).

Як. було вказано, воєнна фразеологія волинського редактора лише в рідких випадках збігається з воєнною фразеологією галицької частини Галицько-Волинського літопису. Наскільки можна судити з даних словника І. Срезневського, вона також виходить і поза межі тогочасного традиційного вживання. Можна констатувати значне збагачення новими зворотами. Маємо на увазі такі, лише тут зафіксовані звороти, як перестати отъ боя, поломити полкъ, преяти дорогу, пустити воропъ, /188/ роскопывати городъ, назнаменовати образъ побЂды, взяти вЂнець побЂдный, або також лише тут зафіксовані выбити изъ города, огородити городомъ, подати городъ, сразитися челома, пристраиватися на бой (на взятье), які, як можна думати, утворилися при схрещенні русько-польських взаємовпливів.

Нарешті, відзначимо, що за спаяністю компонентів і внутрішнім мотивуванням ця фразеологія майже не знає фразеологічних єдностей, крім двох висловів: преяти дорогу (розвідати) і взяти вЂнець побЂдный (перемогти). Всі інші словосполучення належать до класу фразеологічних сполучень.




Фразеологія державно-політичного, суспільного і культового значення


Серед фразеологізмів цієї групи знаходимо тут, як і в галицького редактора, деякі давно вже усталені фразеологічні єдності, такі як посадити на столЂ, сЂсти на столЂ: «и посадиша и во Крако†на столЂ Болеславли» (1280, стор. 581); «князь же Мьстиславъ сЂде на стслЂ брата своего... на самый великий день» (1289, стор. 613). Про них сказано на стор. 161, де відзначено також, що словосполучення сЂсти на столЂ могло семантично синтезуватися в самому слові сЂсти. Знаходимо це й у волинського редактора: «и тако сЂде Конъдратъ в СудомирЂ княземь Мстиславомъ» (1289, стор. 614).

Дещо нове (у порівнянні з галицькою частиною літопису) зустрічаємо тут у фразеологізмах, за допомогою яких описуються різні васальні і підвасальні відносини. Сюди належать такі фразеологічні єдності, як держати подъ рукою (лише тут — опікати), прияти подъ руку, стояти во обиду (лише тут): «Господине братъ мой! ты же ми былъ во отца мЂсто, како мя еси держалъ подъ своєю рукою... тобою есмь господине княжилъ» (1287, стор. 596); «абы ты... послалъ посолъ свой... ко брату своему... абы мя... приялъ брать твой подъ свою руку и стоялъ бы за мя во мою обиду, како ты... стоялъ за мною во мою обиду» (1287, стор. 596 — 597). Словосполучення з компонентом «рука» для вираження підвасальної опіки оформлювалися, можливо, під впливом церковної книжності. Характерно, що аналогічний зворот з компонентом «держати» довго утримувався й у польській мо-/189/ві, особливо в біблійному жанрі; пор.: Nad samym wierzchem głowy twojej dzierży obronną... rękę swoją (oniky) (Slown. Warsz.: dzierżeć). Це може свідчити, що вказаний зворот поширювався одночасно на перехрещенні волинсько-польських взаємовпливів. Цікаво, що в пізнішій українській літературі саме з польської мови поширився зворот держати чию руку (підтримувати кого, польське trzymać czyja rękę, stronę); пор. у цитованому літописі Самовидця (стор. 84): «духовенство и шляхта отца Тукаловского руку держали». Даль (рука) подає «онъ мою руку держить» — «он на моей стороне», поширені, мабуть, в російській мові за посередництвом старої української літератури. В західних українських областях широко відомий вислів тримати з ким, який, як і в польській мові (trzymać z kim — Siown. Warsz.: trzymać), є скороченням вислову тримати з ким руку.

Словосполучення держати подъ рукою (тобто опікати) може чергуватися з одним словом, яке перебрало на себе все семантичне навантаження вищевказаного словосполучення. Таким є вжите волинським редактором більш живомовне слово имЂти (кого): «брать мой! самъ вЂдаешь, како есмь имЂлъ брата своего Кондрата, ... а в обиду его стоялъ есмь за нимъ, како и за собою; абы ты такоже... приялъ и c любовью подъ свою руку и стоялъ за нимъ во его зло» (1287, сюр. 597). Слід думати, що вказане значення слова имЂти виникло внаслідок пропуску деяких компонентів у словосполученні имЂти за брата (за сина) тощо, пор. «а дай ми тя Богъ имЂти, аки отца собЂ» (1287, стор. 593). В такому значенні дієслово имЂти вживалося й пізніше, особливо в грамотах. Пор. договірну грамоту Василя II Темного з 1435 р.: «А тобе меня своего брата старейшего имЂти ти честно и грозно, а мне тобе, своего брата молодшего, держати в братьстве и во чти» 20.



20 Див. В. В. Данилов, Некоторые приемы художественной речи в грамотах, «Труды древнерусской литературы», M. — Л., 1955, стор. 211.



Відповідно поняття вірності підвасального знаходить вираження у фразеологічному сполученні служити правдою до живота: «а дай ми тя Богъ имЂти аки отца собЂ, и служити тобЂ co всею правдою до моего живота» (1287, стор. 593). /190/

Вказані фразеологізми (держати подъ рукою та ін.) виробилися, звичайно, в канцелярській практиці. В канцелярській практиці усталилося також давно вже на Русі запозичене з культових висловів про поклони 21 таке фразеологічне сполучення на означення вияву підвасальної покори, як бити (ударити) челомъ: «а бью челомъ... тобЂ строеви своему, дай ми, господине Берестий» (1288, стор. 599); «Мьстиславъ же удари челомъ перед братомъ своимъ» (1287, стор. 591); «Мьстиславъ же удари челомъ противу словомъ брата своего, рка» (1288, стор. 599). І в пізніших українській і російській літературах подібний вислів досить поширений, пор. у Самовидця, стор. 93: «мусЂли добиватися чоломъ жебы онимъ дозволено уступити».



21 Пор. «Оудариша челомъ прЂдъ ст̃ою Бц̃ею съ радостію великою...» (Переяславський літопис під 1166 р.).



У васально-підвасальних відносинах оформився також вислів на означення окремого роду гніву сюзерена: створити опалу: «и приде Василко [до Бурундая]... оному же велику опалу створшу на Василка» (1261, стор. 562). Вислів цей, широко відомий в допетровській Русі (наложить на когось опалу), знаходимо тут уперше в староруській літературі.

З фразеологізмів на означення дій, пов’язаних з. різними договорами, волинський редактор вживає фразеологічні сполучення здебільшого з компонентом рядъ: положити рядъ, учинити рядъ, докончити рядъ, порушити рядъ (їх нема в галицького літописця): «положиша рядъ межи собою о землю Рускую и Лядьску» (1262, стор. 567); «хочю послати по брата по Мьстислава, абыхъ c нимъ рядъ учинилъ о землю» (1287, стор. 593); «учинити рядъ про все» (там же); «не могу порушити ряду, что есмь докончалъ с братомъ» (1288, стор. 600). Цікаво відзначити, що слово ряд в значенні «домовленість» зберігається переважно в українській мові, пор. «без ряду узяв роботу» (Грінченко: ряд). В російській мові Ушаков реєструє лише як застаріле просторічне сполучення: c(по)ряду — за домовленістю.

Поняття «клястися» на означення дотримання домовленості висловлюється, як і в галицького редактора (див. стор. 162), словосполученням утвердитися крестомъ: «положиша рядъ межи собою... утвердивъшеся /191/ крестомъ: честнымъ» (1262, стор. 567). Крім цього, ще цъловати крестъ: «они же... цЂловаша крестъ на томъ, рекуче» (1288, стор. 611).

Нарешті, в канцелярській практиці оформилося фразеологічне сполучення правити посолъство (виконувати посольське завдання): «И нача посолъство правити: «братъ ти, господине, молвить...» (1288, стор. 600). В староруській літературі цей вислів появляється тут уперше. Про нього можна здогадуватися, що він появився в результаті місцевих волинських зв’язків з польською розмовною канцелярською фразеологією. Саме в старій польській мові довго зберігався цей вислів: пор.: w zamku być im rozkazano by poselstwo prawili (Słown. Warsz.: prawić).

Відмічає цей вислів і Даль (під словом править) в російській мові: править посольство, позначаючи його як архаїчне, із значенням «быть послом от царя». Імовірно, в російську канцелярську фразеологію цей вислів потрапив шляхом зв’язків з Москвою власне західних і південно-західних руських областей, що перебували у тісних взаєминах з польською територією. Характерно, що після появи цього вислову в нашому літописі (під 1288 р.) І. Срезневський («Материалы...», слово правити) відзначив його щойно аж під 1470 і 1471 рр. в Псковському літописі та новгородському «Софійському временнику».

Деяка група фразеологізмів волинського редактора пов’язана з культовими діями. Відзначимо тут синонімічні фразеологічні сполучення постригтися во черньцЂ, взяти на ся чернЂчькии порты, поити в черницЂ, прияти мниский чинъ: «и пострижеся во черньцЂ, и бысть в монастыри» (1262, стор. 567); «иде... в монастыръ... и взя на ся чернЂчькии порты» (1268, стор. 573); «а княгини... аже восхочеть в черницЂ пойти, пойдеть» (1287, стор. 595): «И по семь иде Войшелкъ до Галича... хотя прияти мниский чинъ» (1262, стор. 567). Крім них, ще такі, як отпЂти обЂднюю, изрядити крилосъ, прияти крещение: «дьяконы, изрядивше крилосъ и отпЂвши обЂднюю, и начашася причащатися» (1261, стор. 565); «По семъ... помысли собЂ, хотя прияти святое крещение» (1262, стор. 567). Нарешті, фразеологічні сполучення, якими визначаються дії, пов’язані з похороном: опрятати тЂло, замазати гробъ (зараз в існуючому ще /192/ подекуди культі вживається вислів опечатати гріб): «опрятавше тЂло его, вложиша и во гробЂ» (1288, стор. 604); «прославиша Бога, и замазаша гробъ его» (1288, стор. 608).

Більшість наведених тут культових фразеологізмів, звичайно, не могла виходити далеко поза церковну огорожу. Поширювалися в народі, імовірно, лише такі, як поити в черницЂ (пор. сучасне народне піти до монастиря) та отпЂти обЂднюю. Очевидно, що всі вони книжного походження. Однак привертає увагу зворот опрятати тЂло, який, мабуть, веде ще до дохристиянських часів. Слід, отже, думати, що він утворився в живій народній мові і лише пізніше його «олітературила» церковна християнська практика. Грінченко (слово прятати) подає фразу з гуцульських творів Федьковича: «а коли брата прятали?», викладаючи значення слова погребать, хоронить. Значення цього звороту в волинській частині, імовірно, — «привести тіло в такий стан, в якому воно повинно лежати в домовині».

Таким чином, серед фразеологізмів державно-політичних, суспільних і культових можемо відзначити: 1) ряд давно усталених в літописах зворотів (сЂсти на столЂ, утвердити крестомъ); 2) випадання певних зворотів (водитися у божницю); 3) більше використання актової фразеології (докончати, положити, порушити рядъ); 4) появу ряду нових зворотів (між ними і таких, які завдячують своїм виникненням польсько-волинським взаємовпливам): створити опалу, правити посолъство, прияти подъ руку, бити челом; 5) використання в межах культової фразеології, крім церковних, зрозумілих і широким масам читачів зворотів, також «олітературених» народних, як-от: опрятати тЂло; 6) незначну кількість фразеологічних єдностей (держати подъ рукою, прияти подъ руку тощо) при переважній більшості фразеологічних сполучень.




Фразеологія буденного вживання


Як і в галицькій частині, поділяємо ці фразеологізми на групи: дієслівних словосполучень і фразеологічних одиниць прислівникового значення, але, крім цього, згідно з наявним матеріалом, додаємо ще групу іменникових словосполучень. /193/




ДІЄСЛІВНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ


Група фразеологізмів на означення емоцій


Більшість фразеологізмів цієї групи книжного походження. Сюди належать такі фразеологічні сполучення, як возвеселитися сердцемь, возрадоватися душею, вознестися славою (гордостью), износити воздыхания отъ сердца: «Кондратъ же возвеселися сердцемь и возрадовася душею о княженьи Краковскомъ» (1287, стор. 598); «и вознесеся славою и гордостью великою» (1262, стор. 567); «смиряше образъ свои... и воздыхание отъ сердца износя» (1288, стор. 606). Далі, ряд фразеологічних сполучень з компонентом держати: держати любовь (правую вЂру, правовЂрье) — «тогда же Левъ Ђха на снемъ ко королеви, зане любовь держаше c нимъ великую» (1291, стор. 616); «сии же живяхуть в любви... держаще правую вЂру крестьяньскую» (1270, стор. 574); «вижь и... свою княгиню, како правовЂрье держить» (1288, стор. 607). Сюди ж слід віднести й метафоричний зворот свЂтитися правдолюбьемь: «нача княжити правдолюбьемь свЂтяся ко всей своей братьи» (1272, стор. 574).

В народі могли оформитися лише такі словосполучення, як жити в любви, быти в любви: «сии же живяхуть в любви» (1279, стор. 574); «посемъ же умиришася..., и начаша быти в любви велицЂ» (1268, стор. 572).

Книжного походження також у більшості своїй ті фразеологічні сполучення, в яких почуття персоніфікується або в яких їх творцем визнається реальна чи уявна істота (частину їх ми знаходили вже й у галицького редактора): вниде страхъ, паде страхъ (ужасть), страхъ обнимаеть, стояти в ужасти, зложили во сердце, возложити упование, воздавати зло, а також ряд висловів із компонентом соромъ, соромота — возложити соромъ на кого, сложити з себе соромъ (соромоту), одолЂти соромови — «посемъ же вниде страхъ Божий во сердце ero» (1262, стор. 567); «страхъ же великъ и ужасть паде на городЂ» (1277, стор. 579); «владыка стояше во ужасти велицЂ» (1261, стор. 562); «отъ видЂния же сея звЂзды страхъ объя вся человЂкы и ужасть» (1265, стор. 570); «Дьяволъ же... вложи во сердце Лвови, уби Войшелка завистью» (1268, стор. 573); «поЂха... возложивъ упование на Бога» (1262, стор. 566); «не видЂхъ тя... противу... /194/ злу никоторого зла воздающа» (1288, стор. 604); «увЂдай ся c нимъ, великъ бо соромъ возложилъ на тя» (1279, стор. 580); «а сложи c себе соромъ свой» (там же); «Кондратъ же князь поЂха... сложивъ с себе соромоту» (1284, стор. 584); «радъ бысть повелику... соромови брата своего... одолЂвъ» (там же).

Як ми вже вказали, походження цих фразеологізмів здебільшого книжне. Проте деякі з них уже в час редактора могли стати здобутком і більш широких мас. Про це свідчить те, що й тепер в українській народній мові відомі такі вислови, як напав жах (страх) (див. Грінченко: жах, нападати), або в російській страх напал (див. Даль: сирах). Зокрема, здобутком народних мас стали, імовірно, й такі вислови, як учинити волю (лесть, соромоту), які ми, з огляду на особливе територіальне вживання компонента учинити, розглядаємо нижче (див. стор. 204).

Слід звернути увагу ще й на те, що волинський редактор намагається надати окремим висловам народну оболочку, прибираючи компоненти в живомовну (не церковнослов’янську) форму (ужасть, соромъ, соромота). Особливо характерний в цьому відношенні вислів одолЂти соромови, первообразом для якого послужив церковнослов’янський вислів, вживаний тепер в жартівливому плані: «одоліти врагу й супостату».




Фразеологічні сполучення на означення розумових актів


Складовою частиною таких фразеологізмів виступає компонент «умъ», як і в галицького редактора, але поряд також і суто живомовне слово «розумъ»: усмотрЂти умомъ, давати (подавати) розумъ — «Костянтин» же... усмотрі умомъ розумъ поданы ему отъ Василка» (1261, стор. 563); «молвилъ, да камень вержеть доловь, дая имъ розумъ хитростью, а быша ся билЂ» (1261, стор. 563). На протилежність до давати розумъ виступає у волинського літописця творити (кого) без ума: «Лве княже! ци без ума мя творишь?..» (1288, стор. 601).

Наявність в сучасній українській живій народній мові майже однакових відповідників для вказаних висловів (пор. ума вивідувати — усмотрЂти умомъ, на розум навести (по)дати розумъ, вважати когось не при умі — творити без ума та ін. див. Грінченко: ум, розум) дає /195/ впевненість в тому, що ці фразеологічні сполучення літописець почерпнув безпосередньо з живої розмовно-народної мови, в якій вони поширилися під впливом книжної мови. Суто книжним в цій підгрупі фразеологізмів можна вважати лише вислів разумЂти древняя и задняя: «ВолодимЂръ же бЂ разумЂа древняя и задняя, на что приЂхалъ» (1288, стор. 600), яке в жартівливому тоні може бути вжите й тепер як фразеологічна єдність, а також мыслити во сердци: «и взя книги пророческие, да тако собЂ во сердци мысля, рче» (1276, стор. 577).




Словосполучення на означення поняття «вмирати»


Звичайно, що значна їх частина навіяна, як і в галицького літописця, церковними уявленнями, запозиченими з біблійної літератури. До таких належать фразеологічні сполучення предати душю в руцЂ Божий, отъити ко Господу, приложитися ко отцемъ своимъ; духъ изнемогаеть ко исходу души; пор.: «и кончавъ молитву... и предасть душю свою в руцЂ Божий» (1288, стор. 603); «и тако во старостЂ добрЂ отъиде ко Господу» (1279, стор. 581); «воздЂвъ руцЂ на небо... и приложися ко отцемъ своимъ и дЂдомъ» (1288, стор. 603); «и позна в собЂ духъ изнемогающь ко исходу души» (там же).

Такого ж походження і фразеологічна єдність отдати общий долгъ (лише тут) (звичайно, богу): «и приложися ко отцемь... отдавъ общий долгъ, его же нЂсть убЂжати всякому роженому» (1288, стор. 603).

Книжного походження й вислови на означення поняття «вмирати на полі бою», як-от відзначене вже нами сложити голову: «Володимере, княже добрый... можемъ за тя головы своЂ сложити» (1282, стор. 586), а також фразеологічне сполучення з підкресленим біблійним забарвленням прияти (побЂдный, подобный) конець (лише тут): «не побЂгоша братъ отъ брата, ту же прияста побЂдный конець» (1268, стор. 572); «ту же и самъ прия конець подобный» (1281, стор. 585). Проте цікаво, що в цьому вислові волинський літописець замінює компонент смерть (прияти смерть, пор. вище в галицькій частині, стор. 166) простонародним компонентом конець, пор. сучасне прийшов йому кінець (остання година). Народними і навіть просторічними висловами, вжитими /196/ автором на означення поняття «вмирати», є словосполучення будеть смерть (з посиленим семантичним значенням «будеть» — настане, трапиться) та словосполучення із заперечною часткою не: не достанеть кого (лише тут) — «аже будеть ми смерть, по своемь животЂ даю землю свою всю брату» (1288, стор. 612); «како не достанеть стрия твоего, ино мы твои и городъ твой» (1289, стор. 611). Пор. сучасне народне: «що буде з вами, діти, як мене не стане».

Таким чином, у цій групі фразеологічних одиниць, хоч у загальному традиційно книжних, можна все-таки відзначити характерне для волинського літописця звертання й до джерела живомовних висловів.




Фразеологічне сполучення на означення поняття «двоєдушничати»


Знаходимо тут таке словосполучення, як двоити рЂчью (лише тут): «вЂдаєшь самъ, оже я не двою рЂчью, ни я пакъ ложь былъ» (1288, стор. 600). В сучасних українських говірках семантичне об’єднання елементів цієї фразеологічної одиниці знайшло синтез у самому дієслові двоїти, пор.: «він раз каже так, раз інак, він сам двоїть» (Грінченко: двоїти). І. Франко (XVI, 535) подає: «я дуже двою над тим» в значенні «вагаюся в рішенні». Не зареєстроване це словосполучення і в російській мові. Проте вказане українське двоїти саме в значенні двоити рЂчью свідчить, що останнє словосполучення автор узяв із народного живомовного вжитку. У галицького літописця в аналогічному значенні вжито більш книжне быти на двое (1255, стор. 550).




Фразеологічні сполучення на означення поняття «заночувати»


Такими словосполученнями, вживаними волинським редактором, є загальнонародні фразеологічні одиниці стати на ночь, лечи на ночь: «и бысть минувшимъ имъ Волковыескъ далече сташа на ночь» (1277, стор. 579); «они же воевавше тамо и легоша на ночь» (там же). Іноді ці словосполучення поширюються словом опочивать; «придоша подъ городъ подъ Полтекскъ, ту же сташа на ночь опочивать собЂ» (1279, стор. 580). /197/ В сучасній українській мові словосполучення лягти на ніч не зареєстроване. Зате вживається й досі стати на ніч (див. Російсько-український словник під ред. А. Кримського, К., 1933: ночлег: «Ідуть вони до ліса, стають ночувати, поставали на ніч» — за Руданським). У польській мові знаходимо в цих випадках: stanąć na nocleg (Słown. Warsz.: stanąć). Подібне в російській мові: становиться на ночлег. Очевидно, що всі ці вислови народного живомовного походження.




Словосполучення на означення поняття «забувати» (покійника)


Відзначимо тут цікаву фразеологічну єдність: изгасити свЂчу — «стрый твой Данило король, а мой отець лежить в ХолмЂ у святЂй Богородици, и сыно†его, братья моа и твоя..., и всихъ кости туто лежать; a нынЂ, брате, слышимъ твою немочь великую, абы ты, братъ мой, не узгасилъ свЂчЂ надъ гробомъ стрыя своего и братьи своей, абы далъ городъ свой Берестий: то бы твоя свЂща была» (1288, стор. 600). Цей вислів, очевидно, походить від звичаю запалювати свічку над покійником або над його могилою. Запалена свічка на могилі свідчить, що хтось з родичів не забуває покійника, що живе ще пам’ять про нього. Імовірно, в старовину над усипальницями князів у храмах постійно горіли свічки. Вищенаведений вислів був, очевидно, поширений в народі в Київській Русі. Знаходимо його і в московських грамотах, наприклад в духовній Іоанна Івановича 1353 р.: «А пишу вамъ се слово того дЂла, чтобы не перестала память родителей нашихъ и наша, и свЂча бы не угасла» 22. Тепер ця фразеологічна одиниця не лишила сліду в східнослов’янських мовах.



22 В. И. Борковский, Синтаксис древнерусских грамот, Львов, 1949, стор. 187.





Словосполучення на означення поняття «захворіти»


Є ним вжите волинським літописцем фразеологічне сполучення зайде болЂзнь (лише тут): «и шія [церкви] вся списана бысть, но не скончана, зайде бо и [Володимира Васильковича] болЂсть» (1288, стор. 610). Цей /198/ суто народний зворот відомий і тепер в західноукраїнських діалектах в оформленні слабість найде, пор.: «хто мене зайде, як мі слабість найде» (І. Франко, XXIII, стор. 149) або «зайшла би на тебе шьильга» (божевілля — там же). Те саме в польській мові: zaszła go choroba (Słown. Warsz.: zajść). Проте поза західноукраїнськими діалектами цей фразеологізм не відомий іншим українським говіркам. Не реєструють його ні словник Б. Грінченка, ні Російсько-український словник, К., 1924 — 1933 рр., під ред. Кримського 23. Невідомий він також російській мові. Це свідчить, що наведене фразеологічне словосполучення волинського літописця зайде болЂзнь — діалектного південно-західного походження.



23 Надалі будемо посилатись на цей словник скорочено: Кримський, том, сторінка або слово.




Словосполучення на означення поняття «карати»


Знаходимо його у фразеологічній єдності послати мЂчь (лише тут), яким підкреслюється специфічне покарання, а саме війною: «посла Богъ на насъ мЂчь свой, иже послужить гнЂву своєму за умножение грЂховъ нашихъ» (1287, стор. 591). Немає потреби спинятися на цьому фразеологізмі. Він, звичайно, біблійного походження і в сучасних східнослов’янських мовах не лишив ніякого сліду.




Словосполучення на означення поняття «одружити(ся)»


Для означення цього поняття зустрічаємо у волинського літописця лише найпростіші народні фразеологізми, здебільшого фразеологічні єдності: отдавати дщерь (за кого), пояти за ся — «нача отдавати дщерь... за АндрЂя» (1261, стор. 562); «нача отдавати милую свою дщерь... за Володимера» (1264, стор. 569); «и отда дочерь свою» (там же); «цЂлуй ко мнЂ хрестъ... не отдать еЂ [Ізяславу] неволею ни за кого же» (1287, стор. 595); «сестра твоя... велЂла ми тя пояти за ся... и поя ю за ся» (1262, стор. 568). В останньому випадку в сучасній українській народній мові слово пояти, яке вийшло з ужитку, замінило слово узяти: «Люблю я дівчину, треба її взяти» (Грінченко: узяти — за Метлинським). /199/




Фразеологічне сполучення на означення поняття «пробудитися»


Знаходимо його у волинського редактора в тексті, запозиченому з «Похвали Володимиру Васильковичу»: отрясти сонъ — «отряси сонъ: нЂси бо умерлъ, но спишь до обьщаго возстания» (1287, стор. 607). Це книжне словосполучення не утрималося в східнослов’янських мовах. В польській літературній мові воно вживається й тепер, пор.: Otrząsnąwszy sen starego niedbalstwa (Słown. Warsz.: otrząsnąć).




Фразеологічне сполучення на означення поняття «лякати»


Можемо відзначити тут вислів грозу подавати (лише тут): «и нача Левъ Ђздити около города... горожаномъ грозу подавая» (1291, стор. 615). Відповідник для цього вислову з російської мови подає Даль при слові грозиться, яке він тлумачить зворотом напускать грозу, тобто, як бачимо, з трохи іншою семантикою.

В українських говірках цей вислів зустрівся нам лише в надсянській говірці с. Болестрашичі (біля Перемишля) . саме із значенням «лякати», «завдавати страху»: «як не давати хлопцю згрози, то що з нього виросте». Імовірно, цей останній зворот появився під польським впливом (хоч польські словники й не реєструють його), про що свідчить слово згроза (польське zgroza). Тому можна думати, що й літописне грозу подавати появилося в мовному вжитку волинян на пограниччі русько-польських взаємовпливів, отже, є діалектним південно-західним зворотом.




Фразеологічні сполучення на означення інших різноманітних явищ дійсності з підкресленим значенням іменникового компонента


З компонентом «конь»: дати конь подъ (кого) (лише тут) — «ВолодимЂръ же велЂ дати подо нь конь: его бо конЂ пристали» (1287, стор. 598). Цього звороту не знаходимо в сучасній українській мові. У піснях співається лише: «їде козак молоденький, під ним коник вороненький». Нема його і в російській мові. Зате він живе досі у польській мові dać konia pod człeka (Słown. Warsz.; koń). Це може свідчити, що вказане словосполучення було поширене лише в руських південно-захід-/200/них діалектах, суміжних з польським діалектним масивом.

З компонентом «красота»: сияти красотою, украсити красотою — «церкви же бяше... сияюще красотою» (1261, стор. 564); «церкви постави и украси и разноличными красотами» (1264, стор. 570). Обидва ці до деякої міри плеонастичні словосполучення, звичайно, книжного походження, які часто зустрічаються в староруській літературі і вживаються й у сучасних українській і російській мовах (пор. укр. сяти красою, рос. украсить украшениями).

З компонентом «нога»: можна відзначити у волинського літописця лише одне таке фразеологічне сполучення, а саме покорити подъ нозЂ, в якому нога має значення «влада» чи «воля» — «поЂхаша к ВолодимЂрю... хваля Бога, покоршаго ворогы подъ нозЂ Василко※ (1262, стор. 566). Походження цього звороту, звичайно, біблійне. В сучасних літературних східнослов’янських мовах вживається він в сатиричному жанрі, пор. у Остапа Вишні: «Ми триста років і внутрішніх і зовнішніх... триста років под нозі всякого врага і супостата» («Пісочок»). У старій польській мові його відгуком є фразеологізм poddać pod nogi, пор. Bóg wszystko Chrystusowi poddał pod nogi jego (Słown. Warsz.: noga).

З компонентом «образъ». Таким фразеологічним сполученням вважаємо вислів, наведений волинським редактором з «Похвали Володимиру Васильковичу»: смирити образъ свой (лише тут), в якому образъ — не лише «вид», але й «дух» — «гордости же в немь не бяше... но всегда смиряше образъ свой скрушенымъ сердцемь...» (1288, стор. 606). Значення вислову синонімічно близьке до слова смиритися, яке, проте, не можна було б вжити тут замість наведеного звороту, оскільки смиритися вказувало б більше на дух, а не на зовнішній вигляд. Очевидно, що походження словосполучення смирити образъ свой суто біблійно-книжне. Воно не утрималось в сучасних східнослов’янських літературних мовах.

З компонентом «свои очи». Словосполучення із компонентом «свои очи» виступають у волинського редактора в двох типах: а) в плеонастичному фразеологізмі з обов’язковим дієсловом видЂти: видЂти своима очима — /201/ «и видЂ своима очима городъ изгорЂвши» (1261, стор. 563) або як фразеологічне сполучення з можливими змінними дієслівними компонентами, причому свои очи виконує функцію займенника (передъ своима очима — перед собою). Цей останній тип представлений у волинській частині літопису фразеологізмом побити перед своима очима: «и кубькы золотые... самъ передъ своима очима поби» (1288, стор. 601). Походження цих словосполучень живомовно-народне. Вони й тепер широко вживаються в народній мові: на свої очі видів (І. Франко, XXIV, стор. 474) або, частіше, з сучасним дієсловом бачити: бачити на свої (власні) очі (Кримський, I, стор. 167); пор. ще російське видеть собственными глазами, польське widzieć na własne oczy (Słown. Warsz.: oko). Рідше зустрічається другий тип: привести (покликати) перед свої очі тощо.

З компонентом «потъ». Таке словосполучення представлене у волинського редактора фразеологічним сполученням взяти c великимь потомъ, де слово потъ має значення «труд»: «и бишася... крЂпко, одза могоша и (осЂкъ) взяти c великимъ потомъ» (1280, стор. 582). Фразеологізми з компонентом «піт» часті й тепер в українській народній мові саме на означення дій, пов’язаних з тяжкою працею, пор.: «не жалує поту» (І. Франко, XXIV, стор. 549). Імовірно, саме з народного вжитку фразеологізми з компонентом «потъ» з різною семантикою вислову увійшли в староруську літературну мову; пор., наприклад, з одного боку: «Ярославъ же сЂде въ КиевЂ, утеръ потъ с дружиною своею, показавъ побЂду и трудъ великъ», тобто відпочив після трудів («Повесть временных лет», під 1019 р.), з другого: «Володимиръ самъ собою постоя на Дону и много пота утеръ за землю Рускую» (Іпат. літ., 1140), тобто потрудився багато для Руської землі.

Як видно, фразеологізми з компонентом «потъ» зазнавали в староруській літературній мові різних переосмислень і, мабуть, були в особливому вжитку в воєнних висловах дружинників. В такому воєнному плані вжив цей фразеологізм («взяти c великимъ потомъ») і волинський літописець. Тому не можна вважати, що літописець взяв цей вислів безпосередньо з живої мови населення. Це звичайний книжний традиційно-літописний вислів. /202/

З компонентом «рука». Вже вище ми мали нагоду вказати на кілька фразеологізмів з компонентом «рука» в ролі політичних висловів (держати под рукою, прияти подъ руку, див. стор. 188). Крім них, знаходимо ще у волинського літописця дві фразеологічні одиниці (близькі до фразеологічних єдностей), в складі яких слово рука дістає нові значення («розпорядження» і «порука»): дати на руцЂ комусь (в чиєсь розпорядження), поехати на руцЂ чьи — «а се вси мои людье и бояре [пропущено: даю] Богу на руцЂ и тобЂ, а коли ти будеть любо, тогда c ними и пойди» (1281, стор. 583); «Войшелкъ же бояшеться Лва и не хотяшеть ехати, но поеха на Василко†руцЂ» (1268, стор. 573). Обидва ці фразеологізми були безумовно в той час поширеними народними висловами, які втратили первісне книжне забарвлення (пор. церковне забарвлення у вислові: «то все в божих руках»). Їх знаходимо і в північноруських (полоцьких) грамотах (з іншими дієслівними компонентами), наприклад, отпустити на руки (на поруки): «и мы ся пакъ вамъ молимъ, штобы есте пустили нашю братью на наши руки» 24. В сучасних українських говірках знаходимо також аналогічні фразеологізми із вказаними значеннями слова рука: дати руку на що (поручитися), дістати кого в руки (тобто у своє розпорядження) 25.

З компонентом «сердце». Книжним зворотом, відомим ще з «Пандектів» Антіоха XI ст., є фразеологічне сполучення умерти мужественЂмь сердцемъ: «сии же умроста мужественЂмь сердцемъ, оставлеша по собЂ славу послЂднему вЂку» (1281, стор. 585). Зате можна думати, що народним за походженням, хоч і вжите літописцем у воєнному плані, було на Волині фразеологічне сполучення потягнути за одино сердце (лише тут): «и начася пристраивати на взятье города; князь же Конъдратъ нача Ђздя молвити: «братья моя милая Руси! потягнете за одино сердце» (1281, стор. 584). У Даля (під: потянуть) відмічене потянем заодно, яке він пояснює: «станем действовать, стоять дружно, вместе, согласно».



24 Див. В. И. Борковский, Синтаксис древнерусских грамот, стор. 126.

25 Див. І. Франко, XXVII, стор. 46 — 47. /203/



У Лаврентіївському літописі замість дієслова потягнути знаходимо в аналогічному фразеологізмі дієслово имитися: «имемся по едино сердце» (під 1097 р.). Потягнути у воєнному значенні: «рушити до бою» — невідоме в сучасних українській і російській мовах. Зате в такому значенні воно вживалося в старій польській мові, пор. pociągnąć na nieprzyjaciela і т. п. (Słown. Warsz.: pociągnąć). Коли ж зважити, що наведений волинським літописцем фразеологізм виголошує польський князь Кондрат, то можна думати, що фразеологізм у цьому оформленні компонентів, в якому його тут знаходимо, був специфічним лише для південно-західної території на стику з польським етнічним масивом.

З компонентом слово. Сюди відносяться такі словосполучення, як пойти по отнЂ сло†(лише тут), прияти по братню слову (лише тут), в яких слово набуває нового значення — «наказ»: «сыну мой Юрьи! не ходи самъ c Литвою, убилъ я князя ихъ Войшелка..., Юрьи же не пойде по отнЂ словЂ, но посла рать свою» (1282, стор. 587); «Мьстиславъ же прия и c честью и c любовью подъ свою руку, по братню слову по ВолодимЂрову» (1287, стор. 598). Цей самий компонент з таким же значенням знаходимо і в фразеологічному сполученні порушити слово: «а кто мое слово порушить, а станеть со мною передъ Богомъ» (1289, стор. 613 — грамота Мстислава Даниловича). В сучасній українській мові не знаходимо аналогічних фразеологізмів, в яких слово мало б таке значення. У теперішніх синонімічних до вказаного висловах слово має значення обіцянка, пор. не додержати слова. Однак про те, що наведені фразеологічні одиниці волинського літописця з такою саме семантикою компонента слово були живомовними, а не книжними, може свідчити збережене в російських говірках словосполучення делай по слову із значенням «слушайся приказа» (Даль: слово).




Фразеологічні сполучення із стійкими дієслівними компонентами: «(у)чинити», «ити», «быти», «прияти» при змінних іменникових компонентах


Найбільш поширеними (продуктивними) у волинського літописця є в цій підгрупі словосполучення із стійким дієслівним компонентом «(у)чинити», яке майже зовсім витіснило дієслово (с)творити в аналогічних сло-/204/восполученнях галицького редактора (пор. стор. 171 — 172): учинити волю — «Богъ учини надъ нимъ волю свою: убиша бо Ляхо†отъ полку его многы бояры» (1280, стор. 582); учинити коромолу — «Берестьяни бо учинили бяхуть коромолу» (1289, стор. 610); учинити лесть — «Левъ же лесть учини межи братьею своею, утаився Мьстислава и Володимера взя околный городъ с Татары, a дЂтинЂць остася» (1274, стор. 576); учинити пусту землю — «си же учиниша пусту землю Володимерьскую» (1283, стор. 588); учинити соромоту — «княгиню Кондратовую и сыновицю свою облупи, и учини соромоту велику брату своєму Коньдратови» (1281, стор. 582).

Про можливість вживання в народі цих словосполучень (власне з огляду на поширеність дієслова (у)чинити саме на українській території) ми сказали вище, на стор. 194. Щодо (у)чинити волю, пор.: «Я ж ти сину не бороню, чини собі свою волю», «ой мужу мій мужу, вчини ж мою волю» (І. Франко, XVI, стор. 255). В с. Нудиже-Заболотня, Волинської області, зареєстровано: мені зробив сором (записи діалектологічної експедиції в Інституті суспільних наук АН УРСР). Тому можемо вважати ці словосполучення до певної міри проявом наростаючих елементів народної української мови. Книжним, тобто сформованим шляхом літературної обробки, є, звичайно, в цій підгрупі лише словосполучення чинити безаконья (таким є й учинити рядъ, про яке йшлося при державно-політичній фразеології, див. стор. 194).

Другими за поширенням в цій підгрупі є словосполучення з метафоризованими значеннями дієслова-компонента ити (і похідними від нього). Найчастішим є словосполучення приде вЂсть: «и приде Данилови вЂсть къ королю» (1261, стор. 562), «и вЂсть приде имъ, оже уже Татаро†попередили» (1274, стор. 576; пор. також 1284, стор. 584). Відзначимо, проте, що в рідких випадках компонент «приде» у волинського редактора може замінюватися компонентом «бысть»: вЂсть бысть, про що див. нижче. Далі в цій підгрупі звертають на себе увагу такі вислови, як пара идеть, озеро обошло, море вышло: «рать стоить за горою, пара идеть ис коней» (1274, стор. 576); «не бысть лзЂ утечи, обошло бо бяшеть озеро докола» (1262, стор. 566); «начаша повЂдати, оже в НЂмцихъ вышедъ море и по-/205/топило землю» (1285, стор. 590). Немає потреби підкреслювати, що всі ці фразеологічні сполучення відбивають живомовний вжиток. Останнє словосполучення («...вышедъ море и потопило») характерне тим, що при ньому нема вживаного тепер обставинного визначення («із берегів»), що, на нашу думку, може свідчити про наближення навіть до просторічного характеру висловлювання.

Рідкісні, але характерні для волинського літописця є в цій підгрупі словосполучення з дієслівним компонентом «быти», яке дістає в них лексично підсилені значення: «спіткати», «дістати», «прийти» тощо, як-от: будеть смерть (відзначене вже нами при фразеологізмах для поняття «вмирати») — «аже ми будеть смерть [коли спіткає мене, коли наступить], по моемь животЂ даю землю свою всю брату своєму Мьстиславу» (1289, стор. 612); будеть ти каменемь — «поЂдь прочь, аже будеть ти каменемь [дістанеш каменем] в чело» (1261, стор. 503); вЂсть бысть — «ходиша Литва... на НЂмцЂ... онЂмъ же вЂсть бысть и збЂгошася в городы» (1286, стор. 590).

Щодо останнього словосполучення, то воно, як це ми вже вказали вище, функціонує тут як паралельне до словосполучення приде вЂсть. Два інші словосполучення виявляють ознаки певної просторічності; пор. в сучасних українських приказках «бодай му ніколи смерті не було» (І. Франко, XXVIII, 125) або просторічний вислів у галицьких хлоп’ят «почекай, буде тобі від мами тріпачкою». Очевидно, подібні словосполучення волинський літописець почерпнув з місцевого діалектного вжитку.

Майже немає у волинського літописця словосполучень з дієслівним компонентом «прияти», які так часті в галицькій частині літопису (див. стор. 171). Знаходимо лише згадані вище взяті з церковного вжитку вислови прияти крещение (див. стор. 191), прияти мниский чинъ (там же) та прияти подъ руку — політичний вислів, відзначений нами на стор. 188.





ІМЕННІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ


Обмежимося тут наведенням лише двох таких книжних фразеологічних сполучень, оскільки вони збереглися досі в літературній українській або російській мові. /206/ Це дЂло памяти достойно і подобенъ удивлению: «НЂкто же оть Ляховъ... простъ сый человЂкъ... створи дЂло памяти достойно... уби Татарина» (1261, стор. 564); «Създа же въ немъ столпъ, каменъ, высотою 17 сажней, подобенъ удивлению всЂмъ зрящимъ на нь» (1288, стор. 608).

Перше словосполучення, загальновідоме в староруській книжності, вживається тепер в російській мові в риторичному стилі. Друге знаходить відгук і в українській і в російській мовах; пор. укр. гідний подиву, рос. достойный удивления.




ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СПОЛУЧЕННЯ ПРИСЛІВНИКОВОГО ЗНАЧЕННЯ


Наше визначення цих одиниць ми подали на стор. 174 як таких бездієслівних словосполучень або й з дієсловом, функції яких збігаються з функціями прислівника. Додамо, що здебільшого вони можуть входити як складові елементи до ширших стійких словосполучень. Як і в галицького літописця, більшість їх за своїм походженням народно-живомовні (якщо навіть деякі їх компоненти редактор подає в церковнослов’янській формі). До таких належать день и нощь, отъ мала и до велика, камо кто видя, в се время, во старостЂ добрЂ; пор.: «порокомъ же бьющимь неослабно день и нощь... В четвертый же день сбиша заборола» (1261, стор. 564); «городъ же не твердъ бяше; взяша же и того, изсЂкоша всЂ отъ мала до велика» (1261, стор. 565); «и тако взяша и на самы великъ день, избиша и всЂ отъ мала и до велика» (1274, стор. 575); «изсЂче и люди в немь вси отъ мала и до велика» (1281, стор. 582); «а другии розбЂгошася, камо кто видя» (1264, стор. 569); «Левъ же рече ВолодимЂру «тако и гораздо, оже еси далъ [землю Мстиславу]; мнЂ по нимь ци искати по твоемь животЂ? а вси ходимъ подъ Богомъ... абы мь далъ Богъ и своимь мочи дозволодЂти в се время» (1287, стор. 591); «поживъ же лЂта многа, и тако во старости добрЂ отъиде ко Господу» (1279, стор. 581).

Фразеологізм день и нощь ми зустрічали і в галицького літописця, і там же ми вказали на його відгуки в сучасній українській мові (див. стор. 175). Словосполучення отъ мала и до велика збереглося в сучасних східнослов’янських мовах здебільшого як літературний /207/ вислів, проте навряд чи можна сумніватися в його загальнонародному вживанні в XIII ст., особливо на південно-західній території, якщо взяти до уваги чеське od malá do velyká. Галицький редактор вживає в такому випадку книжний фразеологізм: до ссущихъ млеко (див, стор. 179). До фразеологічного словосполучення камо кто видя близьке сучасне народне українське куди очі ведуть («іди куди ті очі ведуть» — І. Франко, XXIV, 473).

Цікавий фразеологізм в се время в значенні «за свого життя», «на своєму віку», якому, мабуть, був протиставлений вислів в оно(то) время — в майбутньому житті 26. Імовірно, в цьому словосполученні в мові освічених кіл слово время замінило вживане в народі слово вЂкъ; пор. в «Київському Патерику»: «николи не хощу c нимъ прощения имЂти ни въ сій вЂкъ и в будущей» 27; пор. також російське по (про, на) наш век будетъ (Даль: вЂкъ) або українське на своїм віці всякого зазнаєш (І. Франко, XVI, 217), або польське stało się za mojego wieku (Słown. Warsz.: wiek).

Проте треба гадати, що словосполучення в се время в цьому саме оформленні мусило бути в широкому розмовному вживанні, якщо знаходимо його у фразі, повній живомовного забарвлення.

Щодо фразеологічної одиниці во старости добрЂ, то в такому складі компонентів вона зареєстрована лише тут. Срезневський («Материалы...»: старость) відзначає лише в старостЂ маститЂ, въ старости въ глубоцЂ за Іпатіївським списком (під 1106) та за Лаврентіївським літописом (під 1261 р.). Мабуть, це специфічне місцеве словосполучення. В сучасній західноукраїнській народній мові вживається з цією семантикою (глибока старість) вислів добрий вік; пор. «бодай му Бог віку доброго не дав», тобто глибокої старості (І. Франко, XVI, 216); рідше велика старість («Не дай Боже нікому дочекати великої старості» — І. Франко, XXVII, 172).



26 Цього останнього вислову нам не вдалося знайти. В галицькій частині літопису знаходимо протиставлення: се житие — оно житие — «не приимемъ си во умъ... сего житья, но ономь... житьи попечемься, еже со ангелы житье» (1237, стор. 519). Срезневський («Материалы...»: врЂмя) подає за грамотою І. Калити 1340 р.: «ни обидити ихъ в то время», тобто в майбутньому.

27 «Патерик Киевского монастыря, изд. Археогр. Комиссии», СПб., 1911, стор. 89. /208/



Як ми вже вказували, ці словосполучення можуть здебільшого виступати як компоненти ширших стійких словосполучень, наприклад отъ мала и до велика пов’язується лише з дієсловами избити, иссЂчи; во старости добрЂлише з дієсловами чи словосполученнями із значенням «вмирати»; камо кто видя — лише з дієсловами із значенням «тікати».

Крім наведених тут, слід вказати ще на такі фразеологізми, як за одино сердце («потягнете за одино сердце», 1281, стор. 584), а також c великимъ потомъ («одва могоша и взяти c великимъ потомъ» 1280, стор. 582).





РЕЧЕННЯ-ШТАМПИ


Речення-штампи народного походження


Найбільш характерною особливістю мови волинського літописця, яка чітко виявляє живомовний її напрямок, є підбір і вживання поширених народних висловів, завжди застосовуваних народом в певних ситуаціях. В більшості випадків — це більше або менше розгорнені речення, ,які у дещо іноді зміненій формі побутують тепер в мові українського народу.


Вислови про «божу волю»

Автор передає думку, що все залежне від «божої волі», словами како Богу любо, како Божья воля: «господине! ... како Богу любо и тобЂ, оже хочешь грамоты писати, како Божья воля и твоя» (1287, стор. 594). Ці вислови відомі й тепер; пор.: «як божа воля, то вирнеш з моря» (Грінченко: воля — за Номисом), «як богу завгодно» і т. п. У цьому ж прикладі підкреслюється й залежність від волі співбесідника: како Божья воля и твоя. Так само й у сучасній мові; пор.: «Воля ваша! Як схочете так і зробите» (Українсько-російський словник, т. I, К., 1953, стор. 289).

Зокрема, залежність від «божої волі» життя і смерті та всякої пригоди редактор передає народним висловом ходити подъ Богомъ: «мнЂ подъ нимь ци искати по твоемь животЂ? a вси ходимъ подъ Богомъ, абы мь далъ Богъ и своимь мочи изволодЂти в се время» (1287, стор. 591). Пор. такий самий сучасний народний вислів: /209/ «всі під богом ходимо» — усім нам може трапитися якась пригода (І. Франко, X, 74) або з тим самим значенням: «кожний під богом ходит» (там же, стор. 80). Відмітимо, що цей вислів із таким значенням відомий лише в українській мові; в російській мові його значення більше конкретне (просто бог, а не його воля); пор. «все под одним богом ходим, хоть и не в одного веруем» (Даль: богъ).


Вислови про «боже всезнання»

Можна тут відзначити вжитий літописцем вислів то одинъ Богъ вЂдаеть: «не моимь вЂданиемь се учинилъ, то одинъ Богъ вЂдаеть, но своемь молодымъ умомъ учинилъ» (1289, стор. 612).

Це речèння-штамп широко вживане в буденній мові всіх слов’янських народів. У східнослов’янських народів дієслово вЂдати замінено дієсловом знати; пор. російське «бог один знает», українське «один пан-біг знає» 28. В польській мові дієслово (як і в літописі) з коренем вЂд: bóg to jeden wie.



28 У варіанті «бог відає» зустрічається цей вислів лише в українських думах, але вже в тавтологічному сполученні з «бог знає»: «Бог святий знає, бог святий відає, що Хмельницький думає-гадає» (Ф. Колесса, Українські народні думи, Львів, 1920, стор. 140).




Вислови, пов’язані з вихованням дитини

Привертають нашу увагу два такі речèння-штампи: взяти в пеленахъ і абы ю Богъ того довелъ (тобто до означеної межі віку) — «си [Изяслава] ми бысть аки отъ своее княгинЂ рожена, взялъ бо есмь ю отъ своее матери в пеленахъ и воскормилъ» (1287, стор. 593); «а про се дЂтя оже сяко молвишь, абы ю Богъ того довелъ, дай ми ю Богь отдати аки свою дщерь родимую» (1287, стор. 595). Значення першого вислову, звичайно, переносне — від дитинства. Вислови з такою семантикою знаходимо і в сучасних українській і російській мовах, пор. укр. з пелюшок, рос. c пеленок — від (з) дитинства; див. Російсько-український словник, М., 1948: пеленка. В російських приказках в пеленах вживається здебільшого в. буквальному значенні, пор.: /210/ «Оленка в пеленках, Никитка у титьки» (Даль; пела). В польській мові od pieluch має також значення «від дитинства» (od niemowlęctwa — Słown. Warsz.: pielucha).

Срезневський відзначає з такою семантикою вислів отъ пеленъ вже в Мінеї 1097 р.: «Отъ пеленъ Бв̃и възлюбленъ бы(с)». Походження цього й подібних висловів, імовірно, літературне, яке, проте, вже в старовину поширилося і серед народних мас.

Те саме слід, мабуть, сказати й про вислів «абы ю Богъ того довелъ». В сучасних російських і українських покажчиках ми не знайшли цього вислову. З польської мови Słown. Warsz. реєструє doprowadzić: Myśmy cię doprowadzili do stanu tego, тобто до певного віку.

Можна думати, що даний вислів у вказаному значенні був тоді в ужитку лише в південно-західних (зокрема, у волинських) діалектах.


Вислови, в яких виявляється реакція мовлянина на чужі дії або слова

Характерні з боку живомовності, зокрема південноруської, а то й лише південно-західної живомовності, є речèння-штампи, якими літописець висловлює або злорадство з приводу чужого нещастя, або неприязнь до когось, або роздратування з приводу чужих слів, або погрозу тощо.

Можна відзначити тут такі вислови, як не сошла (кому) оскомина: «Левъ же убоявся того велми, и еще бо ему не сошла оскомина Телебужины рати» (1289, стор. 612); прояти на печенехъ: «a человЂкъ есмь боленъ, ни я c ними [татарами] могу повЂстити, а прояли мь уже и на печенехъ» (1287, стор. 592); (можливо) творитися, аки всю землю вземъ: «и тако идяшегь [князь Болеслав] назадъ c великою гордостью: творяшеть бо ся аки всю землю вземъ» (1282, стор. 585); не добромъ, а зломъ: «а ты сЂди, аже не поЂдешь добромъ, a зломъ подЂдешь же» (1289, стор. 611); тако и гораздо: «посла ВолодимЂръ... ко Лвови... c тЂми словы: се повЂдаю, далъ есмь... Мьстиславу землю свою и городы. Левъ же рече ВолодимЂру: тако и гораздо, оже еси /211/ далъ; мнЂ подъ нимь ци искати по твоемь животЂ...?» (1287, стор. 591).

Перший з наведених висловів у переносному значенні відомий і в сучасній українській мові в оформленні: мати оскому на зубах, дістати оскому, тобто мати несмак з приводу чого, «кривдувати собі з приводу чого» (див. І. Франко, XXIV, 482). У наведених Далем висловах з російської мови компонент «оскома» має здебільшого реальне значення. У вислові ж «он мне докукой оскомину набил» оскома дістає значення не «несмак з приводу чого», а «нервування» (див. Даль: оскома). В польській мові, як і в українській, в аналогічних випадках значення цього слова — «несмак», «кривда»: v.am oskomina, żeście nié pili takiego wina (Słown. Warsz.: oskomina). Очевидно, речèння-штамп сошла оскомина із вказаними семантикою і компонентами було в ужитку головним чином в південно-західних руських діалектах.

Вислів прояти на печенехъ знаходить повний відповідник у сучасному вислові, зареєстрованому в волинських діалектах (с. Городно, Головнянського р-ну): допекти до печінок 29. І. Франко реєструє в Галичині: «ти мені печінки виїв» (І. Франко, XXIV, 482). Номис 30 подібних висловів з компонентом «печінка» не знає. Б. Грінченко подає за Шевченком — в печінках сидіти, що цілком відповідає вислову волинського літописця (див. Грінченко: печінка). У Даля подібного вислову не знаходимо. Отже, можна думати, що це речèння-штамп було особливо поширене в південноруських діалектах.



29 Див. Картотека матеріалів діалектологічних експедицій в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові.

30 M. Номис, Українські приказки, прислів’я і таке інше, СПб., 1864.



Імовірно, поширеним у ту пору, щоправда, не в народі, а серед дружинних кіл, був штампований вислів творитися, аки всю землю вземь, коли йшлося про висміювання неоправданої пихатості з приводу мізерного воєнного успіху. Волинський редактор застосував його іронічно до пихатого польського князя Болеслава, якому вдалось пограбувати кілька руських сіл, і тому він загордився.

Щодо висловів, вжитих персонажами волинського літописця в хвилину роздратування (не добромъ... такъ /212/ зломъ; тако и гораздо), то це вислови, які й тепер повторюються в розмовній мові в подібних ситуаціях: «не зробиш по доброму, то зробиш по злому», «не хочеш, то й добре» 31. Немає сумніву, що волинський літописець ішов тут за живомовними народними висловами. Слід при цьому відзначити, що слово гаразд побутує досі як розмовне у широкому вжитку лише в українській мові.


Вислови для передачі прихильного або pодинно-близького ставлення до людини

Це такі вислови, як имЂти (кого) аки отца (матерь) собЂ, жити (з ким) заодино, приЂхати во здоровьи, вси добри здорови: «а дай мя тя Богъ имЂти аки отца собЂ» (1287, стор. 593); «начаста [Кондрат і Болеслав] вражьствовати межи собою и воеватися. Кондратови же живящу со братомъ своимъ съ Володимеромъ заодино, a Болеславъ живяше с Лестькомъ... заодино» (1281, стор. 582); «и ради быша вси люди, видячи своего господиня приЂхавша во здоровьи» (1287, стор. 529); «радость бысть велика, оже вси добри здорови» (1291, стор. 616); «приде ему вЂстъ... оже вси добрЂ сдоро†йдуть» (1281, стор. 584).

Можливо, менше значення має для характеристики мови волинського літописця речèння-штамп имЂти аки отца собЂ. Цей народний вислів часто вживається в літописах. Його часто вживають і тепер прості люди: мати кого за рідного батька (рідну матір). Зате більше характерні такі вислови, як жити заодино, приЂхати во здоровьи, вси добри здорови. В сучасних українській та російській мовах не знаходимо більш-менш буквального відповідника вислову жити заодино. В українській мові дещо наближається до цього значення вислів у приказці «давай жить гуртом: ви купуйте, а ми будемо їсти» (А. Богмет..., стор. 79). Проте тут значення — гуртом скоріш — «у спілці», а не «у згоді», «одностайно».



31 Цей останній вислів вживається й при схваленні чого-небудь: «хочеш так це зробити, то й добре». Галицький літописець вжив у такому випадку вислів а то добро же: «чему еси давно не пришелъ, а нынЂ оже еси пришелъ, а то добро же» (1250, стор. 536); волинський літописець — тако и гораздо: «я на Литву не жалую..., а воевала мя тако и гораздо, но на тя жалую» (1268, стор. 571). /213/



О. О. Потебня подає за неназваними грамотами XIV, XV ст. семантично тотожний відповідник, але в дещо іншому оформленні быти за одинъ: «быти намъ съ тобою за одинъ и до живота» 32. Семантично і формально повний відповідник знаходимо у старій польській мові; пор. Niemasz między nami ani powodzenia ani nieszczęścia pojedynkowego; żyjemy za jedno (Słown. Warsz.: jeden). Це може служити доказом живомовності даного оформлення вислову саме лише в західних діалектах, на території, сусідній з Польщею.

Щодо висловів приЂхати во здоровьи, вси добри здорови, то їх живомовна, а то й просторічна трафаретність доводиться вже тим, що в прикладі «...видяче своего господина приЂхавша во здоровьи» особа, до. якої це стосується (князь Володимир), приїхала, навпаки, дуже хворою. Значення вислову лише те, що князь Володимир приїхав живий. У вислові вси добри здорови привертає увагу розтягнене народне сполучення двох прикметників. Воно звичайне й у сучасних українських народних висловах, вживаних в аналогічних випадках, як-от: «приїхали живі здорові?» або «бувайте здорові щасливі» (Кримський: здоровий). В оформленні, вжитім волинським літописцем, цей вислів був, імовірно, поширеним серед населення древньої Русі, його знаходимо в грамотах Феогноста і митрополита Олексія (1353, 1356): «молюся Богови и святои Богородици, да будете душею и тЂломъ добри здорови» (Срезневський: добрый), а також в пізніших полоцьких грамотах другої половини XV ст.: «а как грамота пришла отъ Невчинскаго, и ваши купци поехали добри здраво» (В. И. Борковский, Синтаксис..., стор. 187).



32 А. А. Потебня, Из записок по русской грамматике, IV, К., 1941, стор. 262. В аналогічному оформленні є цей вислів і в сучасній українській мові: бути заодно. Пор. Українсько-російський словник, т. II, К., 1958, слово заодно.




Вислів для щирого запевнення

Є ним речèння-штамп сего ни на сердцЂ моемь не было; пор.: «оже бы мнЂ искати твоей землЂ, по твоемь животЂ, сего ни на сердцЂ моемь не было» (1287, стор. 594). Штамп живомовний, вживаний і тепер в українській і в російській мовах із заміною лише слова /214/ сердце словами думка, гадка (укр. мова) або ум (рос. мова); пор.: «Ані ми то в думці, ані в гадці» (І. Франко, XXIII, стор. 57); «у меня этого и на уме не бывало» (Даль: умъ).


Вислови, що характеризують жадібність

Такими безумовно живомовними висловами, вжитими волинським літописцем, є поширені тоді речèння-штампи, як-от: нЂту ти сыти; и то бы ми сполу было. Так, наприклад, князь Володимир докоряє князю Льву, коли той домагається від нього Берестейщини: «ци мала ть... своя земля... самъ держа княжения три... да нЂту ти сыти» (1288, стор. 601). Іншим разом князь Юрій, який домагається від Володимира того самого, говорить: «бью челомъ Богу и тобЂ... дай ми Берестий, и то бы ми сполу было» (1288, стор. 599). У сучасній українській мові немає вислову нема тобі ситі. Однак є зареєстровані в західних областях приказки із стверджуючим значенням: «дав бог сить, як хліба досить» (І. Франко, XXVII, 98). Номис подібних приказок не знає. Тепер говорять: «та ще з тебе не досить»; пор.: Українсько-російський словник, Вид-во АН УРСР, К., 1953: досить. В російській мові можна відзначити приказки: «был сыт, да переел и сыть», «так и быть, была бы сыть» (Даль: сытый), проте і там немає вислову «нету тебе сыти». Немає також подібного вислову і в польській мові, хоч ця мова, як і українська, має слово dosyć. Срезневський («Материалы...»: сыть) відмічає окремо цей вислів з таким саме значенням лише за нашою пам’яткою. Можна думати, що вказаний вислів, з відзначеним оформленням і семантикою, був власністю південно-західних діалектів.

Не знаходимо також у сучасних українській і російській мовах нічого такого, що нагадувало б вислів и то бы ми сполу было (і цим був би я вдоволений, і це було б мені до ладу, і на тому спасибі). Слово сполу із вказаним значенням в староруських пам’ятках відоме лише з нашої пам’ятки (див. Срезневський: полъ). Це слово є також у старій польській мові — społu, але з іншим значенням, а саме: «в однаковій мірі», «разом» тощо (Słown. Warsz.: społu). I про цей вислів можна гадати, що він був поширеним діалектним висловом лише на південно-західній території. /215/


Вислів — вказівка на невизначену дорогу

При розгляді словосполучень галицької редакції ми відзначили як зворот народного походження ити своимь путемь (див. стор. 170). Ми не віднесли його до свого роду речèнь-штампів лише з огляду на маловживану лексему путь, хоч і вказали, що це, мабуть, скоріше речèння-штамп: у волинського літописця знаходимо цей вислів у такій формі, в якій вживається він і тепер в українській мові: ити (поити) своєю дорогою: «и тако поидоша назадъ въ своЂ вЂжЂ: Телебуга поиде своею дорогою опять, а Ногай своею дорогою» (1283, стор. 589). У сучасній українській розмовній мові цей вислів, як правило, вживається тоді, коли йдеться про когось, хто не хоче йти разом з іншими або коли нема зацікавлення, куди йде людина, наприклад: «не просіть до товариства, хай іде своєю дорогою» або «пішов кудись своєю дорогою». Переносно цей вислів виступає із значенням «відчепися»; пор.: «Іди свойов дорогов» (І. Франко, XXIII, 37).


Вислови на означення вичерпності дії

До штампованих висловів, які вросли в живу народну мову, слід зарахувати такі, як-от: не оста отъ нихъ ни одинъ — «избиша я всЂ и не оста отъ нихъ ни одинъ» (1262, стор. 566), а також не остася ничего же — «тое же зимы и в Татарехъ изомре все, кони и скоты и овцЂ, все изомре, не остася ничего же» (1284, стор. 590). Те саме в сучасній українській розмовній мові: не залишився ані їден, не зосталося нічого. Ці речення-штампи зустрічаються і в інших пам’ятках староруської літератури. Для волинського літописця характерний лише їх підбір у загальній системі його висловів.


Вислів — прохання про вияв пошани

Можемо навести з волинської частини літопису лише одне таке речèння-штамп, яке безумовно повторювалось у розмовній мові у випадках, коли людина боялася, що її можуть осоромити.

Це вислів ать ми честьно. Боявся такого осоромлення й польський князь Кондрат, якого Володимир Василько-/216/вич не допустив до себе, і тому він просить: «пошли со мною своего Дуная [воєводу], ать ми честьно» (1287, стор. 598). Крім Галицько-Волинського літопису, в інших пам’ятках староруської літератури подібний вислів не зустрічається. Імовірно, цей вислів місцевого вживання. Між галицькими приказками, зібраними І. Франком, знаходимо одну, в якій слово честно виконує подібну функцію: «Чесному всюда чесно і у рові», тобто «буде всюди виявлена пошана» (І. Франко, XXVIII, 307).


Вислови про неминучість смерті

Таким висловом, дуже наближеним до сучасної приказки «від смерті не втечеш, ні сховаєшся» (А. Багмет..., стор. 109), є вислів волинського редактора: его же (общаго долга) [тобто смерті] нЂсть убЂжати всякому роженому — «и приложися ко отцемъ своимь... отдавъ общий долгъ, его же нЂсть убЂжати всякому роженому» (1288, стор. 603). Як бачимо з наведеного, перша половина прикладу («отдавъ общий долгь») — книжна, але друга («его же нЂсть...»), можливо, дещо стилізована, взята безпосередньо з уст народу.


Вислови для означення знеохочення до життя

Речèнням-штампом цього роду є вислів лЂпши бы не живъ былъ: «a Кондратъ поЂха во свояси, вземь собЂ соромъ великъ: лЂпши бы не живъ былъ» (1287, стор. 599). Це часто вживаний в літописах штамп, звичайно, живомовного походження. Він вживається і тепер в народі для висловлення пригніченого настрою з приводу життєвих незгод, сорому, турбот, знесилення тощо, пор.: «Волів бим не жити, аби ся на свою біду не дивити» (І. Франко, XXIII, 120).




Речèння-штампи книжного походження


Поряд із речèннями-штампами живомовного, подекуди навіть місцевого походження, є, звичайно, у волинського літописця й такі, які навіяні книжним начотництвом. Імовірно, деякі з них були вже в той час у вжитку серед широких народних мас. До таких можна зарахувати, наприклад: а по правомъ Богъ помощникъ, a Богъ /217/ буди по правомъ: «а по правомъ Богъ помощникъ и хрестъ честный; я же хочю правити Татары, ... аже не поЂдещь добромъ, а зломъ пакъ поЂдешь же» (1289, стор. 611); «a Богъ буди по правомъ, то тъи pазсудитъ межи нами» (1268, стор. 571).

Відгуком цих штампів є, наприклад, сучасне російське «за правду (правого) бог» (Даль: правда) або українське «бог правду любить» (І. Франко, X, 70).

Частина речèнь-штампів волинського літописця — це звичайні книжні штампи літописного жанру, як-от: поЂхати (поити) восвояси (1262, стор. 566; 1281, стор. 582; 1285, стор. 590). Далі, сюди ж треба віднести возвратитися c великимъ безчестьемъ, не успЂти ничего же, избити (пограбувати) безчисленное множество. Напр.: «и тако возвратися Левъ с великимъ безчестьемь» (1280, стор. 582); «они же пришедше к городу не успЂвъ ничего же; и оттолЂ же идоша на Лотыголу» (1286, стор. 590); «и не успЂвъше у него ничтоже, и тако возвратишася восвояси» (там же); «избишася сами промежи собою безчисленное множество...» (1266, стор. 570); «и пограбиша товара бесчисленное множество» (1283, стор. 588). Таким, очевидно, літописним штампом став уже й вислів не остатися камень на камени: «поЂха... пограбивъ всЂ домы стрыя своего и не остася камень на камени» (1289, стор. 612). Можливо, що цей останній вислів волинський літописець запозичив у галицького (див. на стор. 159). А втім не виключена можливість, що в ту пору цей вислів був уже відомий ширшим народним масам. І. Франко (XXIII, 239) реєструє його в с. Нагуєвичі: «камінь на камени сі не лишив».

Нарешті, невелика кількість книжних речèнь-штампів — це ходячі вислови, взяті з біблійної літератури. Можемо відзначити тут такі, як-от: бысть плачь великъ и рыдание — «и бысть плачь великъ и рыдание, мужи плакахуся свЂрстниць своихъ, матери же плакахуся чадъ своихъ... и не бысть кто помилуя ихъ» (1261, стор. 565). Цей вислів став тепер майже нерозкладною фразеологічною єдністю і вживається іноді в жартівливому плані. Сюди ж належать такі євангельські вислови, як пролити кровь неповиньную, кровь будеть на...; напр.: «не дай ми Богъ... оже бы мнЂ пролити кровь неповиньную» (1289, стор. 611); «не на мя же та кровь будеть, а на виноватомъ» (там же). /218/

Відгуком цих висловів є в сучасних східнослов’янських мовах такі риторичні звороти, як російське «пролить кровь чью» або українське «невинна кров до неба волає [кричить]» (І. Франко, XXIV, 313).




* * *


Таким чином, огляд фразеологізмів волинської частини Галицько-Волинського літопису дає підстави зробити такі висновки:

1. З лексико-семантичного боку, як і в галицькій частині літопису, — це в основному фразеологічні сполучення з відносно семантично самостійними компонентами, змінність та можливість сполучень яких все ж таки обмежені певною групою слів. Словосполучень, які можна б віднести до групи фразеологічних єдностей, тобто таких, в яких цілісність номінації переважає над структурною роздільністю, взагалі небагато. Крім загальновідомих в староруському письменстві посадити на столъ, сЂсти на столЂ, можна відзначити у волинського літописця ще такі, як (з воєнної фразеології) взяти вЂнець побЂдный (перемогти), преяти дорогу (розвідати); з політичної: держати подъ рукою, прияти подъ руку, стояти в обиду; з буденної: дати на руцЂ (доручити), послати мечь (покарати), изгасити свЂчу (забути про покійного), отдавати дщерь та деякі інші.

2. Зате з боку походження та подекуди складу словосполучень фразеологізми волинського літописця являють собою специфічне знаменне явище в руській літературній мові останньої чверті XIII _ початку XIV ст. Традиційний книжний характер фразеологізмів проявляється лише там, де йдеться про передачу більш абстрактних понять (більшість емоційної фразеології), а також серед оформлених за біблійною або літописною літературою висловів на означення поняття «вмирати» (отъити ко Господу, сложити голову, прияти побЂдный конець), нарешті, серед частини риторичних висловів, таких як отрясти сонъ, сіяти красотою, покорити подъ нозЂ, смутити образъ свой, дЂло памяти достойно тощо. Серед речèнь-штампів книжними за походженням є також звичайні літописні: поити во свояси, возвратитися c безчестіемь, пограбити (взяти) безчисленное множество, біблійне: бысть плачь великъ и рыдание тощо. /219/

Поряд з тим у фразеологію волинського літописця вривається широкою хвилею явно народне слововживання, невідоме досі іншим пам’яткам староруської літератури. Зіставлення системи цих фразеологізмів із фразеологічним багатством сучасних української і російської мов (а також польської мови) виявляє:

ряд словосполучень з явно місцевим діалектним оформленням: зайде болЂзнь, грозу подавати, дати конь подъ..., во старости добрЂ та велику кількість речèнь-штампів: взяти в пеленахъ, довести того (допровадити до певного віку), сошла оскомина, прояти на печенехъ, жити за одино, нЂту ти сыти, и то бы ми сполу было, ать ми честьно, можливо, приЂхати во здоровьи. Деякі місцеві словосполучення вражають навіть певним просторіччям: будеть ми смерть, будеть ти каменемь в чело. Можливо також, що лише місцевим висловом був військовий вислів переяти дорогу (розвідати);

численний ряд словосполучень, характер компонентів та в.ідгуки яких в сучасних східнослов’янських мовах вказують головним чином на південноруську (сучасну українську) територію. Сюди відносяться словосполучення з компонентом «рядъ» в значенні «домовленість» (докончити рядъ, порушити рядъ тощо); з компонентом «розумъ» (давати розумъ, подавати розумъ), далі такі, як стати (лечи) на ночь, двоити рЂчью, не достати (вмерти), видЂти своима очима, майже всі з компонентом (у)чинити, можливо, дати на руцЂ чьи, взяти з великимъ потомъ, в се время і т. д. та речèння-штампи, як ходити подъ Богомъ, тако и гораздо, ити своею дорогою і т. д.;

словосполучення й речèння-штампи, межі поширення яких у народній розмовній мові могли в різні часи охоплювати й деякі північні діалекти, наприклад: пойти по слову, вси добри здорови, сего и не сердцЂ моемь не было, лЂпши бы не живъ былъ, а також изгасити свЂчу надъ гробомъ, хоч можливо, що це останнє первісно оформилося в Південній Русі (воно вперше зустрічається саме в. нашій пам’ятці і тільки пізніше в північних пам’ятках);

словосполучення, на сформуванні яких явно відбилися місцеві близькі взаємини з польським способом висловлювання, особливо в галузі військових та політичних, зокрема канцелярських фразеологізмів, як-от /220/ сразитися челома, подати городъ, выбити из города, держати подъ рукою, прияти подъ руку, правити посольство, потягнути за одино сердце. Всі ці словосполучення в цілому або в окремих компонентах (сразитися челома, потягнути за одино сердце) були довгі віки характерними для польської мови. У староруській літературі вони зафіксовані вперше саме у волинського редактора. Звідси, а також пізніше через Псков і Новгород, коли ці області ввійшли у ближчі відносини з польсько-литовською державою, деякі з цих фразеологізмів поширилися і в Московській Русі (правити посольство).

Таким чином, беручи до уваги систему фразеологізмів волинського літописця в цілому, усю сукупність даних і найбільш правдоподібне їх пояснення, можемо встановити факт першого в староруській літературній мові явного відхилення від традиційних норм загального староруського книжного висловлювання в сторону живомовно-побутового (в широкому значенні слова), характерного саме для південноруської, зокрема західно-південноруської, території. Зберігаючи ще, як ми ба.чили, певну кількість фразеологізмів, які об’єднують його мову з загальноруською книжною фразеологічною системою, волинський редактор одночасно підновлює її словосполученнями й речèннями-штампами південноруського, а то й місцевого діалектного вжитку та, крім цього, фразеологізмами, породженими на стику місцевих русько-польських взаємовпливів. А саме всі ці останні елементи: південноруські, місцеві діалектні та запозичені й переоформлені з польської мови — це те, що характеризує перехід від мови староруської народності до мови української народності.

За даними волинського літописця можна висловити погляд, що, можливо, найяскравіше і найперше проявився перехід із староруської до української мови в системі словосполучень.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.