[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том II. Мапи. Стор. 4.]

Попередня     ТОМ II     Примітки     Наступна





Мапи



Пояснення: синьою фарбою означені границї князївств — неперерваною лїнїєю більш певні, перерваною меньш певні або змінні, кропками — переміни в границях. І так кропками означено: границю Київщини з Волинею в ті часи, коли Погорина належала до Київщини; границї Волини з Турово-пинським князівством після того як Черторийськ відібрано від нього, границї Городенського князївства, границї землї Дорогичинської, Холмської і Белзької з Волинею, коли вони відійшли до Галичини. Границї з Польщею означені перерваною лїнїєю з огляду на їх змінність; хоч для кождої поодинокої місцевости їx можна уставити досить певно, або бодай правдоподібно, але вказівки сї маємо з ріжних часів, і цїла границя складаєть ся з означень ріжного часу і обставин. Близші пояснення що до тих підстав, на яких опираєть ся наше означеннє границь подано в обводах границь поодиноких земель, в гл. IV-VII.

Більшим письмом дано городи, що були центрами земель і княжими столами. Знаком ? означено осади, що можуть бути викомбіновані більш гіпотетично, а особливо гіпотетичні означені подвійним ?? Чорною зубчастою лїнїєю означені вали (о скільки зібрані звістки про них).

На мапі Київщини подані осади які згадують ся до середини XIII в., бо з Батиєвим походом ми не маємо для неї нїяких нових історично-ґеоґрафічних звісток у XIII в. Для Турово-пинської землї прибуває кілька нових топоґрафічних імен це в 2-ій пол. XIII в.

Для Чернигівщини в лїтописях останні історично-топоґрафічні звістки дає епнізод про баскака Ногая. Але цїлий ряд нових міст, княжих волостей дає нам чернигівський помянник і особливо родословні книги княжих родів чернигівської галузи (про них див. в т. III гл. 2). їх відомости одначе того рода, що докладно виміркувати час, коли виступає той чи иньший город, або волость, майже неможливо. Я взяв на мапу ті городи і князївства, що більше меньше можна класти на кінець XIII і початки XIV в. (11 і 12 колїно князїв від Ігоря); з них більшим письмом тільки старші столи. Для Переяславщини круг історично-топоґрафічних відомостей замикаєть ся властиво вже з кінцем XII в., коли не рахувати кількох імен в катальоґу „руських городів”.

На мапі західньої України подано осади по кінець XIII в., бо для Волини й Галичини з 1290 р. уриваєть ся головне джерело історично-ґеоґрафічних відомостей — Галицько-волинська лїтопись. Тільки на Підкарпатю, на русько-польській границї означив я кілька осад, про котрих згадки з XIII в. (в польських документах) не безсумнівні, але з першої четверти XIV звістні вже нам напевно. Для Угорської Руси не маємо такої перерви з кінцем XIII, відомости документів ідуть далї, але з огляду на передкарпатські землї я поставив і тут границею кінець XIII в. — а власне р. 1300, важний в історії Угорщини як кінець Арпадової династиї (14/1 1301); тільки осади полудневого Мармароша — Густ, Тячево і Довге поле (Husszumezö) взято з документу 1329 р. (де вони згадані вже як давнїйше засновані) — за браком ранїйшої згадки; більшим письмом дано назви міст, що були центрами комітатів.

Детальнїйші пояснення до поодиноких осад Київщини з Погориною, що до їх розміщення, дані були в моїй Історії Київщини в гл. I, тож тут не уважаю потрібним їх наводити. Для спірних і неясних топоґрафічних питань Чернигівщини, Переяславщини, Волини й Галичини подаю тут примітки. Не роблю сього для угорської Руси, бо топоґрафічний матеріал мапи опираєть ся на матеріалї з документів, використаних на ст. 456-460 і 492-504; до них і відсилаю читача, зауважу тільки, що усїх сїл і ґрунтів, згаданих там, не міг я взяти на мапу через те, що скуплені подекуди в густїйші купи, не могли вони на нїй умістити ся.

Із технічних причин мапи друкуються однією барвою, а порядок їx розміщення змінено.



Мапа Київа і околиць



Мапа Західньої України (в XI-XIII вв.)



Мапа Чернигівщини і Переяславщини (в XI-XIII вв.)




ПРИМІТКИ ДО МАП



Чернигівщина.

Березой я звязую з Березною з огляду на тутешнє городище (Самоквасов Древніе города c. 22), але тільки гіпотетично, бо лїтописні звістки не дають близших вказівок на його місце.

Біла вежа — городище Біла вежа на верхівю Остра вказана в Книзі Большаго Чертежа вид. Спаского с. 86. Про сучасний стан сього городища у Ляскоронското Исторія c. 121. Ся Біла Вежа фіґурує в Іпат. c.252 „Біла вежа стара”, згадана тамже c. 264, могла бути другою осадою тогож імени, десь недалеко.

Блестів (звичайно читають: Блестово, і се б значило село, але зовсїм довільно) з двох теперішнїх Блистових (Сосницького і Королевецького пов.) з більшою правдоподібністю звязуєть ся з Блистовим на Деснї (Сосниць. п.) з огляду на обставини Сьвятославового походу, в котрім він згадуєть ся (Іпат. c. 292), а також і тому що Блистово звісне нам уже в початках XVI в. — в описи Чернигівських границь, Документы архива юстиціи І c. 64.

Болдиж — є кілька того ймення; напрям походу 1146 ?. (Іпат. c. 238) близько відповідає c. Болдижу коло м. Дмитровська; в лїтописи згадуєть ся властиво „лЂсъ Болдыжь”, але се треба мабуть розуміти як лїс коло Болдижа.

Боловос — се не місто під Черниговим, як приймають звичайно, а р. Білоус: тексти лїтописи не вказують, що се була якась осада.

Бьяхань, вар. Вьєхань, Евхань (Іпат. c. 251, Воскр. І с. 42, Никон. І c. 177) назвою і місцем відповідає городищу Лехановському або Дехаловському, як його називає документ з 1638 р. (Дворцовые разрады II c. 907- 8), теп. Городище на р. Тернь. Сусїднїй Попашь кладуть на устю р. Попадї, але тільки на підставі сеї созвучности.

Вир — на „старомъ Вирскомъ городищЂ”, як каже царська грамота 1694 р., поставлено в 1672 м. Білополє (Филареть Опис. Харьков. еп. III c. 407). Не зовсїм ясно, чи окрім м. Вира згадуєть ся й річка сього імени, але Іпат. c. 209, 251 скорше вказують на річку.

Воpгoл — звістний з епізода 1283 р. (Воскр. І c. 136) льокалїзуєть ся вказівкою на близкість його до Рильська і городищем на ґрунтах c. Воргола Глухів. пов., недалеко устя р. Клевени в Сейм (Самоквасов c. 7). Недавно А. Бунїн в спеціальнім рефератЂ (ГдЂ находились городи Липецкъ и Ворголъ а также и другія мЂста, упоминаемыя подъ 1283-4 гг.? — Труды XI съЂзда І) вказав, що такому уміщенню Воргола не відповідає опись татарської дороги з 1637 р. (БагалЂй Матеріалы для Исторіи колонизаціи и быта Харьковской, Курской и Воронежской губ. II с. 11), де вона з верхівя Сейму іде „въ Курскіе и Воргольскіе мЂста и въ Кромскіе мЂста”. Одначе ся вказівка занадто загальна; прийняти, що Воргол лежав просто по дорозї між Курськом і Кромами не позволяють обставини оповідання 1283 р., дорога значить скручувала від Курська на захід понад Семю. Чи доходила ах р. Клевени? Не неможливо, хоч і за далеко дїйсно. Скорше б можна надїяти ся Воргола в такім разї десь близше Рильська. Тому означаю місце Воргола значком запитання.

Воробійна — вар. Воробийни, Воробейна — Іпат. c. 242, 319; з останнього тексту видно, що вона була в сусїдстві Вщижа, а округле городище коло теп. села Воробійни (Самоквасов 14) не лишає місця для сумнївів.

Воронїж — „лїси Воронїжські” в тім же оповіданню 1283 р. треба розуміти як вказівку на істнованнє такого міста в ті часи. Міст. Воронїж Глухівського пов. вповнї відповідає обставинам оповідання.

Всеволож — звичайно звязують з c. Сиволожем Борзен. пов., і се тим правдоподібнїйше, що тут є й городище — Самоквасов с. 25.

Дїдословль — див. вище c. 319.

Колтеськ — звязуєть ся з c. Колтовим на Оцї, коло Кашіри, але тільки гіпотетично.

Кром — згадка про се місто непевна; в Іпат. код. (c. 242) читаєть ся: идоша Мцьнеску.., и ту даявъ имъ дары многы, и поиде къ граду на Изяславича”; в Хлєбн. і Поґод. код., теж у Воскр., Нїкон. замість „къ граду” — „къ Крому”. Питаннє, чи „кром” тут власне імя, чи взагалї город, замок. Варіант Іпат., здаєть ся мині, з'явивсь таким чином, що копіст стрітивши слово „Кромъ” і прийнявши його в значінню „замокъ”, перемінив його на звичайнійше „городъ”, але при значінню „городъ” текст виглядає досить непевно: „ту” значить в Мценську чи коло Мценська, отже „город” не може означати Мценська, а якийсь иньший, не названий. Тому певнїйше читати „Крому”, як імя власне.

Липовець, згадуваний в звістнім епізодї 1283 р. (Воскр. І c. 176) уміщаю на місцї „Липенского городища”, як льокалїзує його московська роспись 1571 р. (Акты Московскаго государства I с. 13) — теп. городище коло с. Сумська Ворожбу; близшу аналїзу тексту росписи див. у Бунїна op. c. Лїтописне оповіданнє вагаєть ся між формами Липеч чи Липецьк і Липовець; звичайно звуть його Липецьком.

Лобинськ (вар. Любинськ) — місце його „на усть Протве” означаєть ся лїтописю (Іпат. c. 240), але тепер на сїм місцї нема такої осади.

Локня р. — є їх дві в сусїдстві, одна тече в Вирь, друга в Псіол; судячи по тому, що лїтописний текст (Лавр. c. 282) говорить про неї в звязку з Посемєм, тут треба розуміти скорше першу.

Лопасна — уміщую її так, як льокалїзує її грамота 1389 р. — проти устя Лопасни в Оку (див. спеціальний реферат Н. Троіцкого: Село Городище, Кашир. у. — древній городъ Лопастня — Труды XI археол. съЂзда т. II).

Носів на Рудї (Іпат. c. 253) означаю на підставі зібраних проф. Голубовским матеріалів; означаю до опублїковання їх ним знаком?, хоч ся льокалїзація вповнї відповідає лїтописному оповіданню.

Оболвь — в л. Іпат. c. 242 изъ Блеве, вар. из Блове, Воскр. (І. 30) ОбловЂ, під 1159 р. (Іпат. c. 344) — Обловь. Дуже правдоподібно, що се властиво — Болвь, якесь місце на Болви, й на верхівю її дїйсно є село Оболва.

Орогощ по лїтописи мусїв бути коло Чернигова, а грамота 1496 р. (в Актах Литов. Метрики Леонтовича) вказує, що він лежав коло р. Білоуса. Істнованнє старого городища в c. Рогощі на Білоусї (Самоквасов c. 22), здаєть ся минї, не лишає місця непевности.

Росуха, вар. Роксуха (Іпат. c. 348) була десь коло Воробійни. На р. Росусї (Розсуха), що тече у Воблю з правого боку, є тепер аж два c. Росухи (Рассуха і Разсуха в уряд. реєстрах), одна на верхівях (в Мглин. п.), друга на низу річки (в Стародуб. пов.). Вибрати між ними досить трудно, але обставини походу 1160 р. скорше можуть вказувати на Росуху стародубську: Ізяслав повоював порічє Судости від Воробійни до Росухи й потім пішов назад на Вщиж.

Свинь річка — друге імя теперішнього болота Замглай, не показане на мапі, але переказане місцевим чоловіком Марковим — у Арцибашева II. 898, Поґодїна IV. 238.

Синїн міст і Радощ згадують ся в лїтописи (Іпат. с. 328) поруч себе, і були, видно, недалеко Стародуба. Радощ дуже правдоподібно звязуєть ся з Радогощем — теп. Погаром, а сусїднїй Синїн на р. Ваблї має городище (Самоквасов 13).

Сновськ — з лїтоп. тексту під 1168 р. (Іпат. c. 121) видко, що він був на Снови, як то зрештою показує й саме імя, а з Іпат. c. 514 видко, що був недалеко Десни. В описи чернигівських границь з поч. XVI віка (Докум. арх. юст. І c. 64). Сновськ виступає між Клочковим і Макошиним і відповідає старому городищу коло Седнева (Самоквасов 21). На устю Снови в Десну, де містили Сновськ давнїйше (і я сам) в сїй описи границь бачимо село Перекоп.

Хороборь — згадана опись чернигівських границь (c. 64) називає його між подесенськими городами Чернигівської волости, десь між Блестовим і Сосницею, але вповнї докладно льокалїзувати його не можемо (Голубовскій в Ж. М. И. Н. 1903, V робить се, але з великими натяганнями).






Переяславщина.

Баруч див. вище c. 348.

Варин, уважаю можливим з певною правдоподібністю умістити на старім, досить типовім городищу м. Варви, над Удаєм.

Воінь — місце його рішає звістка канївської люстр. 1552 р. (Архивъ Ю.-З. Р. VII. I с. 101) про городище Воін (под Войномъ городищемъ) на нижній Сулї, де й тепер маємо с. Воінську Греблю (плян городища див. в Трудах XI з'їзда І c. 412).

Голтав Лавр. c. 241 (за Голтавомь) можна уважати осадою тому, що річка Голтва зветь ся Голтою — Іпат. c. 192.

Донець див. вище c. 346.

Дубниця — на місцї городища коло нин. Бубнова, що звав ся Дубковим, як показує Книга Большого Чертежа с. 93. Про городище Ляскоронский Исторія с. 122.

Кудново село (Іпат. с. 264) Ляскоронский недавно кладе на місцї Шкуданівки над Сулою (ор. с. с. 133), але се рішучо задалеко від театру кампанїї.

Летчь див. вище c. 354.

Лтава див. вище c. 346. Про неї спеціальна розвідка д. Падалки в Чтеніях київ. істор. тов. IX: О времени основанія города Полтавы, але тотожність Лтави з Полтавою й досї непевна.

Mалотин містять звичайно в теп. Малютицях Пирят. п., але окрім подібности (дуже далекої) імен нічого не можна навести на попертє ceгo.

Переволока — гадки дослїдників вагають ся між двома Переволочнами — на Удаю і на устю Ворскли в Днїпро; можна б додати ще й третю — десь на устю Сули (в люстр. 1552 р. — где Сула в Днепръ впадываетъ, отъ того вышей у мили по речъку Переволочъну, Архивъ Ю.-З. Р. VII. I. 101): за удайською промовляло б хіба те, що в лїтописи вона згадуєть ся разом з Прилуком — Лавр. c. 208, Іпат. c. 150.

Песочен — з численних „Пісків”, „Пісочків”, „Пещаних” і т. и. його з найбільшою правдоподібністю (але все тільки гіпотетично) можна умістити на місцї теп. Пещаного на Супої з огляду на текст Іпат. c. 379.

Полкстїнь (ПолкъстЂнь, ПолокстЂнь — Лавр. c. 281) можна з значною правдоподібністю класти на місцї c. Повстина на Удаю, з давнїм городищем (плян його у Ляскоронского, Труды XI съЂзда І c. 431).

Римів (Рими Слова о п. Іг.) — хутір Рим Прилуцьк. пов., на границї з Гоменським. своєю місцевістю досить відповідає лїтописному оповіданню про Римів (Іпат. c. 436), хоч окрім подібности імени за тим не можна більше нїчого вказати. Д. Ляскоронський (c. 154-5) вказує на Буримку на Сулї, звязуючи з нею ж „уход Ромковщизну люстр. 1552 р. (Архив 1. с. с. 101), але тотожність Ромковщизни анї з Буримкою (в ?VII в. Buremla), анї з Римовим не може бути признана надто правдоподібною. Одно, що може промовляти за нею — се істнованнє городища.

Серебряний — городища коло м. Срібного, недалеко Удаю, не лишають сумнїву що до його місця (їх пляни в Трудах XI з'їзда І c. 450-1).

Синець — згаданий в реєстрі городів (Воскр. І c. 240), очевидно теп. Сенча, з старим городищем, і другим в сусїдстві (плян їх в Трудах XI съЂзда І c. 411 і 438). Правдоподібно, він істнував уже в передтатарські часи. Дуже можливо, що се митрополичий город Синелець (див. вище c. 356-7).

Снопород — фіґурує в реєстрі городів (Воскр. І c. 240) і в ярликах Менглї-герая та в оповіданню про Гедиминів похід на Київщину, як старий город і з усякою правдоподібністю істнував в передтатарські часи, хоч в лїтописи не згадуєть ся (є в нїй ріка Снопород, але низше по Днїпру). Реєстр називає його посульським городом, а імя показує, що мусїв лежати при устю Снопорода — дїйсно там є старе городище (про нього Ляскоронскій Исторія c. 152), коло c. Олександровки, що се своє нове імя дістала за Вишневецьких.

Стряковь — річка коло Переяслава на схід, властиво на північний схід від Переяслава, на неї й тепер вказує c. Стрекова, але нї на мапі, нї в СпискЂ насел. мїст Полтав. губ. нема нїякого натяку, як і куди текла ся річка. Що се була одначе річка, а не осада (як думав д. Ляскоронський c. 163), се окрім оповідання під 1149 р. рішучо доводить згадка Лавр. c. 294 (ста по СтрЂкви).






Волинь.

Андреїв згадуєть ся в лїтописи тільки раз (Іпат. c. 529), і з теї згадки можна вивести тільки, що він був на русько-польськім пограничу, нїби між Холмом і Люблином, і сьому відповідає Андреїв на верхівю Володави, коло Верещипа. Лонґінов (Червенскіе города 95) воліє Андреївку (Энджеювку) над р. Ладою (коло Фрамполя), й до сеї гадки прихиляв ся і д. Андріяшів (c. 92), але порічє Лади, як бачимо з тогож тексту лїтописи, належало до Поляків, і тому анї сеї Андреївки, анї Андреєва коло Білої (Янова) не можна уважати лїтописним Андреєвим; не відповідає й Андреїв над Брочком, вказаний д. Андіяшовим — він задалеко лежить на північ.

Біла — між кількома осадами сього імени належить ся перше право Білій (Biała коло Янова), з огляду на згадку в лїтописи про р. Ладу (по ЛадЂ около БЂлоє — Іпат. c. 529), що тече поблизь її.

Броди — згадують ся тільки раз (Лавр. c. 239) і то без всяких близших пояснень; теперішнї Броди відповідають лїтописному тексту, але тотожність їх, розумієть ся, тільки гіпотетична; в документах вони виступають від XV в. Про них статейка Площанского в Науковім Сборнику Галицької матицї на ?. 1868.

Волинь — див. вище c. 375.

Данилів — дотепер означеннє сього міста не було прийнято в науцї. Я міщу його на старім городищу на горі між Стожком і Антонівцями (Самоквасовъ Сборникъ топогр. свЂдЂній — Волынская губ. c. 40. На сю Данилівку вказував уже Стецкий II. 41, але його вказівка не знайшла відповідної уваги.), в сусїдстві котрого є й тепер осада Данилівка. Се о стільки відповідає лїтописним звісткам, що в них Данилів виступав в сусїдстві Кременця і Стожка.

Камінець — з кількох осад сього й подібного імени (подекуди є ваганнє в варіантах мiж „Каменець” і „Камень”, нпр. Іпат. c. 565, 577) в Волинській землї можна напевно означити оден — відреставрований за кн. Володимира Камінець на р. Лоснї (вар. Лиснї) — теп. Камінець Литовський. До нього з значною правдоподібністю можна прикласти звістки Іпат. c. 502-3, 610-3. Другий Камінець був, очевидно, на східнїй границї, як видко найлїпше з Іпат. с. 523, і до нього ж можна прикласти звістки Іпат. c. 503, 506, а може й 468; його кладуть на Случи, де теп. с. Камінка, але Камінець на р. Цьвітосї, коло Заслава, лїпше підходить до тексту Іпат. c. 523, де сї два городи виступають разом, як близькі сусїди, а вповнї годить ся і з Іпат. c. 516. Але був іще що найменше оден Камінець — десь в північно-західнїй Волини: в оповіданню про збудованнє Камінця на Лоснї, в околицї, що по словам лїтописця запустїла від часів Романа, згадуєть ся иньший Камінець або Камінь (Іпат. c. 577), до нього ж належить й Іпат. c. 565, де бачимо теж ваганнє в варіантах); йому досить відповідає Камень Коширський, звістний уже в XIV в., і можна з значною правдоподібністю його прийняти для сих звісток — Іпат. c. 577 і 565, а прикласти до нього також і звістки Іпат. c. 487-8. Таким способом можна обійтися трома Камінцями, не конче потребуючи четвертого, котрий Бєляєв і за ним Андріяшів шукали недалеко Кобрина (О географическихъ свЂдЂніяхь въ древней Руси с. 131, Андріяшів 98), аби в нїм бачити Каменець Іпат. с. 565 і 577, що на нього нападала Литва: сї звістки дуже добре можна прикласти до Каменя, і його нинїшня форма (Камень) вповнї відповідає тому ваганню варіантів між Каменем і Камінцем.

Конов — в сусїдстві Столпя і Червня на „українї” (Іпат. c. 483, 490), з правдоподібністю містить ся в c. Кумові, звістнім здавна: в Słowniku geograficznym (sub voce) збудованнє місцевого костела датується 1434 р.

Червень — місце сього славного города можна означити з повною правдоподібністю. З лїтописних звісток видко, що Червень був недалеко русько-польської границї — з одного боку (Іпат. c. 178, 205, 334, 357), й галицько-волинської — з другого (c. 483), недалеко Белза (с. 494, 572, 599), Холма (с. 516), Ухань (c. 483), більш меньш на дорозї між Люблином і Володимиром (c. 571). Сим вимогам відповідає вказане ще Ходаковским (Русскій историч. сборникъ І. 10) і від тих часів звичайно прийняте як місце історичного Червня c. Чермно на р. Гучві. Дїйсно, на ґрунтах Чермна над Гучвою є округле „замчисько”, недалеко нього урочище Монастир, на противнім боцї Гучви слїди укріплень і знов традиція про монастир, а в сусїднїм селї Вакієві урочище Черменець або Червенець (відомости зібрані у Лонґінова — Червенскіе города с. 182-184). Се все не лишає сумнїву, що маємо тут старий Червень.

Чернечеськ згадуєть ся без усяких близших пояснень (Іпат. c. 224), а мусїв бути близько русько-польського погранича, чи на руськім чи на польськім боцї. Черничин на полудень від Грубешова має те за собою, що лежить на пограничу, і що місцевости з таким іменем досить рідкі (Гернично в Ченстоковськім пов. або Чернець в Сончськім сюди не підійдуть), тому гіпотетично міщу Чернечеськ на його місцї.

Щекарів — се давне імя теперішнього Красностава, див. витяги з документів у Балїнського Starożytna Polska II c. 948-9.






Галичина.

Бардуїв лежав на дорозї „изо Угоръ во Ляхы” (Іпат. c. 523); як звичайно приймають, і се зовсїм правдоподібно — се теперішнїй Бардиїв, инакше Бартфельд на Топлї.

Бикове болото — згадуєть ся в Іпат. c. 359 і заховало своє імя досї: lacuna seu lutum Bikowe, по дорозї з Галича до Денисковець, згадуєть ся в привилею Володислава Варненського (потвердженнє Жиґимунта III у Шараневича Trzy hist. opisy Halicza c. 215-6.

Биковен — з одинокої згадки (Іпат. c. 488), виходило б, що був він десь недалеко від Галича, на схід. Шараневич вказуває на c. Буковно над Днїстром, недалеко від Тисьменицї, додаючи, що в актах XV в. воно зветь ся urbs (Trzy opisy Halicza c. 20 і XXIX); він операв ся на згадцї urbanus de Bykowno; але в виданих дотепер галицьких актах XV в. (Akta grodzkie i ziemskie XII) Буковно містом не титулуєть ся і зветь ся Bukowno (див. index, sub voce); супроти того лишаєть ся лише сама подібність імен, і то неповна. П. Білинський (Замітки в Rocznik kółka nauk. Tarnopolskiego III c. 38 і в Лїтературно-науковім вістнику 1900, VI c. 218) висловив здогад, що Биковен був на місцї ур. Бикове під Тернополем, на ґрунтах c. Білої; він каже при тім, що пробував на тім урочищу копати й знаходив глиняні урни і камяні річи, — отже нахідки до нашої епохи не належать. Можна б вказати ще на Буковно під Жидачовим, на Днїстрі, в сусїдстві котрого знайдено молотівський скарб XIV в., але воно лежить на захід від Галича. Вкінцї треба признати, що Бикове таки ще найбільше має шансів за собою, хоч завсїди ся можливість зістаєть ся тільки гіпотетичною.

Василїв, як видко з Іпат. c. 508, лежав на дорозї від Галича на Прут, притім мабуть на самім Днїстрі (пойде король ко Василеву і перейде ДнЂстръ). Сьому зовсїм добре відповідає Василїв (Василеу) на Днїстрі, коло устя Серета, на котрий вказав іще Зубрицький (Исторія III c. 111), а традиції й останки города, на які вказав недавно проф. Кайндль (див. c. 471) потверджують сей вивід.

Домамиря печера (Іпат. c. 527) — Зубрицький поправляв на „Домажиря”, з огляду на печери в околицї підльвівського Домажира; сю гадку приймає нпр. і Петрушевич — Разсужденія о ГаличЂ c. 516. Але проф. Верхратський справедливо, як минї здаєть ся, виступив проти сеї поправки, вказавши на c. Домаморичі в Тернопільськім та попираючи сю лєкцію вказівкою на боярську родину Домамиричів (Іпат. c. 496) — Записки Наук. Товариства ім. Шевченка т. V, miscell. На жаль, лишаєть ся незвістним, чи є яка печера коло Домаморич, тому уміщую тут лїтописну „Домамирю печеру” тільки гіпотетично.

Кучелемин містить ся на місцї нинїшнього Кучурмика гіпотетично. З оповідання лїтописи (Іпат. c. 491) виходить, що він був на правім боцї Днїстра, на полудень від Товмача, в сусїдстві Онута, а сьому Кучурмик відповідає досить, тільки в тім трудність, що лїтописне оповіданнє скорше вказувало б на якусь близшу до Днїстра осаду, а Кучурмик лежить досить далеко. Вказав на нього Шараневич ИзслЂдованіе на поли отечественной географіи и Исторіи c. 74.

Лелесів монастир (Іпат. 487) не Лелюхів на Попрадї (Шараневичъ ИзслЂдованіе c. 72, Дашкевичъ Княженіе Даніила c. 66), а Лелес, з монастирем премонстрантів коло Тиси, як справедливо поправив Шараневич в своїй Hypatios-Chronik c. 50; фундаційна грамота його Fejér III. 1 c. 153.

Онут, як з лїтописи виходить, лежав на границї „поля” — степу, недалеко Днїстра (Іпат. c. 491). Онут на правім боцї Днїстра (низше устя Серета), на устю річки Онута, вповнї відповідав сьому, і супроти такої повної тотожности імен не може бути сумнїву, що маємо тут давнїй Онут. Чи сусїднїй „плавъ” — „поидоша возы къ плаву” треба уважати назвою місця, чи загальним означеннєм (як „пристань” щось), — лишаєть ся непевним, і сю другу гадку (висловлену вже у Поґодіна IV c. 201) уважав би правдоподібнїйшою.

Плїснеськ — згадуєть ся при кінцї XII в. як пограничний галицький город, потім в 30-х рр. XIII в. як держава бояр Арбузовичів — Іпат. c. 445 (варіант ПрЂснескъ — очевидно хибний) і 513. Третя згадка — в Слові о полку Ігоревім (IX) була б найранїйшою, але чи належить вона до сього Плїснеська — се трохи непевне. Імя Плїснеська заховало досї старе городище недалеко Підгорець; сусїдній Гарбузів може бути памятию по тих його властителях Арбузовичах. Про городище Плїснеська замітка проф. Шараневича в Зорі Галицькій як альбумі на р. 1870. Розкопки городища ведені д. Зємєнцким, дали деякі, хоч і не численні, предмети староруської культури; дуже інтересні показали ся сусїдні могили (судячи по оповіданню — можливо з переходових часів від поганства до християнства на Руси), але на жаль нахідки не були публїковані зовсїм; див. про них Zbiór wiadomości do antropologii krajowej т. I, VIII і XI.

Рогожина — згадка лїтописи про неї (Іпат. c. 491) о стільки не ясна, що не видко, чи се осада, чи місце тільки (або річка): „идоша зa Рогожину”. Коли б се була осада, то Рогожно коло Днїстра, під Жидачевим, вказане вже у Поґодіна (IV c. 201) досить би відповідало обставинам. Зауважу, що в сїй місцевости була якась більша осада — на неї вказує знайдений в сусїднїм селї Молотові (на правім боцї Днїстра) скарб XIV в. з предметів староруської штуки, описаний мною в Записках Наук. Товариства ім. Шевченка т. ??V.

Teлич — варіант Подтелич (Іпат. c. 566) приводить на гадку Потилич коло р. Рати, описаний уже у Длуґоша (І. 45), як аrх quendam notabilis, quem admodum fossata profunda demonstrant. Але обставини лїтописної звістки — що Данила наздоганяють в Томську в дорозї до Угрів, скорше б вказували на якесь місце близше угорської границї. Тилич коло Попраду, на звичайній дорозї в Угорщину, дуже добре сьому відповідає.

Угольники (Угльници) згадані лише раз — Іпат. c. 506; з того видко, що ся осада чи місце було на лївім боцї Днїстра, насупроти Галича. В люстрації Галицького староства 1565 р. (Жерела до історії України-Руси II с. 81) згадуєть ся сїножать in loco Uhelniki, поруч сїножатей Залозець, Липчичі й Клинцї, що лежать за Днїстром при дорозї на Большів. В інвентарі Галицького староства 1582 р. (Архив коронного скарбу LVI, кн. 1 — копію маю споряджену для своєї збірки інвентарів XVI в.) при селї Большові стоїть: Karczma Weglowa, i ся корчма заховала до останнїх часів своє імя — Углова корчма (в формі Niewęglowa karczma) і місце зветь ся Углове, на правім боцї дороги з Галича до Бурштина (Петрушевичъ Ражсужденія о г. ГаличЂ c. 546). Див. ще про се місце (инакше) у Шараневича Trzy hist. opisy Halicza p. VII-IX. Супроти сього всього відпадає здогад Зубрицького (Исторія III c. 110), що замість „УгльницЂхь” треба тут читати „у ГановцЂхъ”.

Чагрів — чи Чаргів(В лїтописи — Чаргів — „Чаргова чадь”, тепер Чагрів, переставленнє звуків досить звичайне.) — в лїтописи не називається, але не може бути непевности, що село Чагрів, недалеко від Галича, було маєтностию „приятелїв” Ярослава Чагрів, котрих бояре звуть „Чарговою чадию”, правдоподібно свояків Настасиї, отже в XII в. уже істнувало. Досить привабно також зближати назву поблизького села Настасова з іменем самої Настасиї, але се вже буде здогад тільки.

Щекотів — згадуєть ся тільки раз в Іпат. c. 527, без усяких близших пояснень: можна хиба міркувати, що був він на північ від Галича. Городище на горі коло c. Глинська, де сусїднїй лїс зветь ся Щекотин, можна з усякою правдоподібністю уважати його місцем: див. статю Р. Ковшевича в Науковім Сборнику Галицько-руської матицї 1865 — „ИслЂдованіе мЂстоположенія старинного города Руси Галицкой Щекотова или Щекотина”.











Попередня     ТОМ II     Примітки     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том II. Примітки. Стор. 4.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.