Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ V. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ V     Розділ V     Наступна





АДМІНЇСТРАЦІЯ В ЗЕМЛЯХ КОРОННИХ; ЕВОЛЮЦІЯ ПРОВІНЦІОНАЛЬНОЇ АДМІНЇСТРАЦІЇ В ПОЛЬЩІ, УПАДОК СТАРОЇ АДМІНЇСТРАТИВНОЇ СИСТЕМИ І ФОРМОВАННЄ СТАРОСТИНСЬКОЇ АДМІНЇСТРАЦІЇ; ОРҐАНЇЗАЦІЯ СУДОВА. ПЕРЕНЕСЕННЄ ПОЛЬСЬКОЇ АДМІНЇСТРАЦІЙНОЇ СХЕМИ НА РУСЬ — ПЕРЕХОДОВІ ЧАСИ, СТАРОРУСЬКІ УРЯДИ Й ЇХ УПАДОК, ВОЄВОДСЬКИЙ УРЯД І ЙОГО ЗАНЕПАД, УРЯДОВА МОВА, УПРАВА СТАРОСТИНСЬКА. ЗАВЕДЕННЄ ПОЛЬСЬКОГО УСТРОЮ ВПОВВІ, В 1435 Р.; ЗЕМЛЇ Й ВОЄВОДСТВА, ЗЕМСТВА Й ҐРОДИ, СТАРОСТВА СУДОВІ Й НЕСУДОВІ, ЇХ ПОВІЛЬНЕ ВІДРІЖНЕННЄ НА УКРАЇНЇ, РОЗМНОЖЕННЄ СТАРОСТВ НЕ СУДОВИХ І ОСЛАБЛЕННЄ ПУБЛИЧНОГО ХАРАКТЕРУ СТАРОСТИНСЬКОГО УРЯДУ, ЗАСТАВИ СТАРОСТВ; ШЛЯХЕТСЬКА САМОУПРАВА, УРЯДИ ГОНОРОВІ.



В часах, коли польська адмінїстраційна система починаєть пересаджувати ся на руський ґрунт, вона як раз переживала дуже важні переміни, що дуже сильно її змодифікували. Се був час повного упадку значіння давнїйших урядів і орґанїзації на їх руїнах нової, старостинської адмінїстрації — переміна, що певну анальоґію має з утвореннєм системи намістників-старост на руїнах староруської адмінїстраційної схеми в в. кн. Литовськім.

Таких перемін польська адмінїстраційна система пережила на памяти історії кілька, й вони полишили свої пережитки в пізнїйшій її схемі. В перших віках історичного житя Польщі її територія складаєть ся з комплєксів княжих і приватних волостей, а центром такого комплєкса був княжий замок (ґрод, castrum), і в тім замку королївський урядник, званий з початку ґрафом (comes), потім (від XIII в.) каштеляном (castellanus). Він лучить в своїх руках всї функції тодїшньої управи: править, судить, зберає княжі доходи й веде на війну місцеву шляхту. Підлягає він князю й його заступнику в усїх дїлах, т. званому палятину, воєводї по польськи.

Над сею первістною, простою орґанїзацією, що при тім всїм досить підозріло заносить західнїми, ґерманськими анальоґіями, творить нову верству перемін подїл Польщі на князївства, і в дальших наслїдках — на землї, що вийшли з тих князївств. В кождій землї являєть ся свій осібний княжий воєвода, свій двірський суд і комплєкс двірських урядників княжих. Воєвода веде шляхетське військо землї в походї, він проводить на вічах (wiec, colloquium) землї, зложених з вищих достойників землї; се віче служить вищим судовим трибуналом і має також компетенції законодатні а адмінїстраційні. Двірський суд, зложений з судиї і підсудка, стає трибуналом для важнїйших справ, якими тодї передо всїм уважали ся справи про земельні маєтности, й по черзї засїдає в ґродах землї.

Сї інстанції формують ся остаточно в XIV в. Екзекутива, полїцейська власть, а також суд в справах карних мала би зістати ся в руках каштелянів. Але каштелянський уряд тратить всяку силу з розвоєм шляхетських імунїтетів і нїмецького права. Увільненнє від юрисдикції каштеляна (a citatione castri) панів сьвітських і духовних і їх підданих стає невідмінним складником всїх привилеїв: пани переводили ся безпосередно в присуд короля, а їх піддані піддавали ся під присуд домінїальний. Наданнє нїмецького права, як ми вже знаємо, було також злучене з увільненнєм осадників „від судів воєвод, каштелянів, судиїв і підсудків". Незвичайне розповсюдненнє сих імунїтетів в XIII-XIV в. вповнї підкопує власть воєвод, а особливо каштелянів, що тратять вкінцї всяке майже значіннє; навіть начальство над замками й королївськими маєтностями пішло з їх рук: в замки королї іменують т. зв. бурґрабіїв, королївські маєтности дістають осібних управителїв. Стає доконче потрібним новий орґан адмінїстрації й екзекутиви. Таким стає староста.

Появляєть ся сей уряд при кінцї XIII в., за кор. Вацлава. Зістаєть ся неясним, о скільки сам уряд сим чеським королем був взятий з чеських взірцїв, але для нас се й не важне. Уряд задержуєть ся потім і за польської династиї і розвиваєть ся головно (в першій половинї XIV в.) в Великопольщі. Старости (не латинї — tutores, provisores, capitanei — сей останній термін удержав ся на пізнїйше) виступають тут як намістники короля на цїлі більші провінції; вони заступають особу короля на судї вічовім і звичайнім земськім, мають широкі компетенції адмінїстраційні й військові, правлять королївськими маєтностями. Сей первісний характер старостинського уряду законсервував ся в „ґенеральнім старостї" великопольськім, що зістав ся й далї першим урядником землї, дійсним намістником короля. В Малопольщі, що стояла під близшим зарядом королїв і не потрібувала таких намістників, старостинський уряд орґанїзуєть ся (в другій половинї XIV в. головно), в дещо инакших формах. Старости тут появляють ся в поодиноких повітах і ґродах, заступаючи місце каштелянів; бурґрабії й деякі иньші аґенти переходових часів стають його підвластними, ним іменованими помічниками. Розумієть ся, і єрархічне становище старости тут меньш високе; суди вічеві й земські зістають ся поза його компетенцією. Сенїором землї зістаєть ся воєвода.

В противність давнїйшим урядникам — воєводам, каштелянам, судям, титулярним двірським урядникам — т. зв. земським діґнїтаріям, що стають репрезентантами місцевого панства й шляхти, старости уважають ся аґентами короля, і такими служать дїйсно певний час (поки становище їх як управителїв королївських маєтностей не ослабило публичного характера їх власти). Вони репрезентують королївську власть (brachium regale), спеціально бережуть право і спокій від насильств. В їх руках суд в карних справах, полїційна власть і екзекутива взагалї. Вони стережуть королївських замків і правлять королївськими маєтностями.

Так сформував ся старостинський уряд: практика Малопольщі й Великопольщі, стрінувши ся, зійшли ся на певних середнїх термінах, які вказав я отсе. Під кінець XIV в. сей інститут уже скрісталїзував ся, а з тим схема польського провінціонального устрою виглядає так. На чолї землї стоїть воєвода; він сенїор землї, перший сьвітський сенатор їі; реальних компетенций в землї зістало ся за ним дуже небогато, а й вони никли з часом. Він був вождем шляхти своєї землї, але з розвоєм наємного війська і з утвореннєм гетьманського уряду (в поч. XVI в.) сї функції богато тратять на значінню; він проводив далї вічем землї, але вічеві суди в XVI в. також упадають; поза тим лишили ся воєводї лише останки компетенцій, в родї суду над Жидами, виконуваного його заступником, підвоєводою, обовязку реґуляції (таксами) цїни продуктів і товарів, і т. и. Ще більше номінальний характер лишив ся за каштелянами — сей уряд властиво давав тільки право на містї в сенатї; признавав ся за ними ще обовязок скликати шляхту в похід. Вся власть полїтична, кажучи нинїшнім терміном, перейшла на старосту. Охорона публїчного спокою, нагляд за виконуваннєм законів і правительственних розпоряджень, всякого рода екзекутива належить до нього. Він має юрисдікцію в справах карних — їх основу становлять т. зв. чотири ґродські артикули (articuli castrenses): ґвалт над жінкою, розбій, підпал і напад на чужий дім. Крім того його юрисдікції підлягають верстви не привілєґіовані, або півпривілєґіовані — шляхтичі служебні й неосїлі, селяне й міщане королївщин; відносини старост до поодиноких міст реґулювали ся привилеями й практикою поодиноких міст, але загалом взявши інґеренція їх була все значна, як низше побачимо. Трибунал старости зветь ся ґродським судом; складаєть ся він з самого старости або його заступника — підстарости (vicecapitaneus), судиї ґродського (judex castri) й писаря, але всї сї урядники іменують ся самим старостою й мають дуже мале значіннє; фірму дає тільки староста.

Поруч ґродського суда функціонує суд земський (iudiсium terrestre, termini particulares). Він складаєть ся з судиї (judex terrestris), підсудка (subjudex), і писаря (notarius), іменованих королем, а властиво — від XV в. вибираних місцевою шляхтою і потверджених королем (тодїшнїй порядок нам докладно не звістний, потім уставила ся практика, що король на кожду посаду іменував одного з чотирох кандидатів предложених шляхтою). Судия й підсудок засїдають або самі, або замість них їх коморники (camerarii), але так що заступлені мусять бути обидва уряди — й судї й підсудка. В польських провінціях суд сей зістав ся оден на цїлу землю, лише періодично з'їздить в повітові міста й там судить (на Руси, як побачимо, було инакше). До нього належать передовсїм земельні, і взагалї маєткові справи шляхти. Се суд шляхотський. Докладно його юрисдикція одначе нїколи не була відграничена від суда ґродського і між сими двома трібуналами — ґродським і земським, була певна конкуренція.

Важнїйші справи чи передавали ся з земського суду, чи відразу таки просто йшли на суди вічеві (colloqium generale, termini generales або summi), що засїдали кілька разів до року (по правилу мали бути чотири рази до року, але се не сповнялось звичайно), або бодай раз до року в даній землї. Вони складали ся з вищих урядників і шляхти землї; проводив на них воєвода.

Окрім того був іще спеціальний трибунал — в спорах про границї — суд підкоморія (subcamerarius) землї.

Давнїйші двірські урядники — тепер звані земськими діґнїтаріями: стольники, чашники, ловчі, підстолї, підчаші, мечники, скарбники, войські — стали простими титулами, роздаваними королям шляхтї, майже або й зовсїм без всякого реального значіння.

Так уложила ся, кажу, схема провінціональної адмінїстрації в Польщі. В XV в., коли переводжувано її на Руси, вона вже в тім видї скристалїзувала ся 1).

При прилученню українських земель до Польщі — Галичини, Белзької землї, Поділя — польська адмінїстраційна схема не пересаджувала ся від разу на український ґрунт. На разї лишав ся такий адмінїстраційний устрій, який там був, і тільки на чолї провінціонального устрою ставив король старосту, як свого намістника. В Галичинї таких старост з початку, бачимо за Казимира тільки в Сяноку і Львові; се були старости в старім стилю старост-намістників Великопольщі, начальні управителї цїлої землї 2). Пізнїйше старостинський уряд орґанїзуєть ся на взір малопольський — старости появляють ся у всїх більших городах землї; так ще за Володислава Оп. виступає староста в Перемишлї, пізнїйше в Белзї, Галичу, Теребовлї і так дальше.

Поки не було старост, управителями провінцій були по давньому воєводи. Вони тепер стояли одначе під властию львівського старости, що звав ся старостою руським, capitaneus Russiae generalis (за Людовика — capitaneus regni Russiae): бачимо сих давнїх воєвод нпр. в Галичу, Перемишлї, Ярославі, Любачеві, Жидачеві, Городку, Кремінцї, Язловцї, землї Холмській й т. и., а також і в самім Львові попри старосту, так само і в Сяноку 3).

Подібна орґанїзація істнувала в тім часї, ще за Кориятовичів і пізнїйше, і на Поділю. В Камінцї бачимо старосту, по иньших містах воєвод — нпр. в Смотричу, в Червоногродї, а також і в самім Камінцї 4).

Як низші урядники звістні нам: сотські, десятники, тивуни. Поруч воєводи бачимо осібних „судей", що засїдають з ними в судї 5). Писарі в 2-ій пол. XIV в. ще носять часами старе імя дяка 6).

Загалом взявши староруські уряди переходять і тут in minus, як і в в. кн. Литовськім — як не заникають зовсїм, то сходять на зовсїм підрядні місця. Сотські заникають уже з першою половиною XV в. Тивуни сходять і тут на сїльських урядників, як ватамани й війти, десятники — на ще низших, підручних сїльського начальника.

Завдяки богатому судовому матеріалу сей процес упадку особливо ясно можемо слїдити на урядї воєводи. В староруськім значінню, як його застали Поляки в Галичинї, воєводу більше можна прирівняти до старости, і в перших часах польської окупації в такій ролї виступають воєводи під зверхністю польського намістника-старости в провінціональних, навіть головнїйших галицьких містах. Але в міру того як число старост множить ся, воєвода сходить або на управителїв поменьших округів, волостей, під зверхністю повітового старости, навіть дїдича, — або на підрядного урядника при старостї 7).

Воєводи першої катеґорії відповідають тим дрібним волостним воєводам, яких стрічали ми в в. кн. Литовськім, і звістні місцями ще в другій пол. XV в. 8) Нпр. в Сяніцькій землї бачимо воєвод в волостях королївських і приватних — нпр. в c. Беску, Бахорцї, Березові, Межибродю, в замку Динівськім, Собенськім, і т. и., в Галицькій землї — в Чешибісах, Язловцї, й ин. 9). Уряд воєводи в значінню урядника при старостї, при повітовім замку, був широко розповсюднений, по всїй Галичинї до половини XV в. Такий воєвода відповідає більше меньше підстаростї або бурґрабію — начальнику повітового замка, старостинському уряднику взагалї. Він заступає старосту в судї, як і підстароста, засїдаючи разом з старостинським судєю й асесорами в судї при старостї, проводить судом і видає рішення в неприсутности його 10). Значіннє його не скрізь однакове — в одних повітах дещо більше, в иньших дещо низше, але загалом воно упадає: старости іменують воєводами своїх служебників і девільно повертають їх знову між слуги. З кінцем XV в. заникають воєводи і сеї катеґорії 11), так що титули „тивуна" й „десятника" в деяких сїльських громадах зістають ся одинокими слїдами староруської адмінїстраційної схеми.

В урядованню поруч латинської мови уживаєть ся в сих переходових часах також іще руська — в грамотах видаваних для місцевих людей королями, а також в актах місцевих урядників, від ґенерального старости почавши: доховало ся їх до наших часів лише кількадесять, при кількох тисячах латинських документів — але ж бо й час був на них меньше ласкавий як на латинські; але безперечно латинська мова в урядах центральних уже тодї значно переважала руську 12).

На розбитих останках староруського адмінїстраційного устрою таким чином уже з кінцем XIV в. творить ся в українських землях Корони система староств. В руках старост концентруєть ся вся власть полїтична й судова; перед його трібунал ішли справи всякого рода, без виїмків, і він зветь ся судом „земським" (terrestris), хоч рішучо ріжнить ся від земських судів польського права 13); староста від себе іменує низших урядників свого повіту (воєвод, писарів і т. и.), що були лише його помічниками, а мабуть і судей 14). О скільки ся система староств була сцентралїзована, не можна виробити собі докладного суду при малім і досить одностороннїм актовім матеріалї, який маємо з сих часів. A priori з всякою певностию можна сказати, що з початку „руський староста" (львівський) був начальником всеї Галичини (хиба з виїмком Сяніцької землї, що мала осібного старосту), так як камінецький був начальником всього Поділя. Чи в міру того як в головнїйших містах Галичини появляли ся старости, були вони ще якийсь час залежні від ґенерального старости, чи від разу ставали самостійними, се вже не ясно 15). Але в адмінїстраційнім устрою Польщі, так само як і в. кн. Литовського, переважала координація над субординацією, і ся загальна практика мусїла вплинути вкінцї й на Галичину. Деякі прероґативи львівського ґенерального старости держали ся досить довго: він править суд в границях повітів иньших галицьких старост — нпр. перемишльського 16), а навіть і по заведенню польського права по старій традиції суд львівського старости уважали чимсь вищим в порівнянню з судом иньших староств 17).

Иньших польських урядів, окрім старост, на Руси в сїм часї не було. Не було й нїякої автономії земель, як знаємо. Устрій сей таким чином дуже сильно відріжняв ся від тодїшньої польської адмінїстраційної схеми і більше пригадував, в самій річи, устрій староруський нїж польський, з заміною лише імен 18); можливо, що традиції староруського устрою таки й мали вплив на сформованнє такого устрою переходових часів. Пізнїйшому, дїйсно польському устроєви сї переходові часи, як ми вже знаємо, й противставляли ся потім як часи руського права (tempus iuris ruthenicalis), хоч і про правдиве руське право тут не може бути мови.

Такий переходовий устрій істнував в руських землях Корони до формального запровадження польського права в 1435 р. По довгих заходах місцевої шляхти й отяганнях центрального правительства зрівняно в 1434 р. руські провінції з коронними, а з тим і зреформовано їх адмінїстрацію й судівництво на польський взір 19).

З тим нерушена була одноцїльність провінціональної орґанїзації. „Земський суд" відійшов від старости й орґанїзовано його на взір польських земських судів. „Року Божого 1435, читаємо на чолї найдавнїйшої земської книги галицької, — в понедїлок по Рождестві (12/IX), після надання польського права Руській землї сьвітлїйшим володарем і т. и. Володиславом, споряджено сей реєстр для земського суду, в присутности панів — вельможного Яна Коли судї, Стибора з Васичина підсудка, Миколая з Водник коморника судиїного і Конрада з Кунашова коморника підсудкового, і відправлено перший суд того дня" 20).

Сяніцькі акти, завдяки істнованню давнїйших книг, відкривають нам спосіб утворення сього нового суду: судия давнїйшого „земського суду" старостинського став на чолї нового земського суду, і додавано йому підсудка; ґродський суд відлучено і він дістав нового — ґродського судию 21). З тим юрісдікція старости обмежила ся на т. зв. ґродські справи, хоч розумієть ся, сей подїл юрисдикцій ґродської й земської довго іще не міг уставити ся.

Чотири „землї" властивої Галичини-Львівська, Галицька, Перемишльська й Сяніцька творять тепер одно воєводство — Руське. Польське Подїлє творить друге воєводство, Подільське. Третє утворено трохи пізнїйше з Белзької землї, коли вона від мазовецьких князїв jure caduco перейшла до Польщі, в 1461 р. Осібно, з титулом тільки „землї" зістала ся Холмщина — лише номінально зачисляла ся вона до Руського воєводства 22).

Кожда земля має свій земський суд. В польських воєводствах було звичайно одно „земство" на цїле воєводство, але тут, в руських землях, орґанїзація виходила від давнїйших „земських" старостинських судів, що був в кождій землї осібний. Так само кожда земля має свої осібні „віча", що мали зберати ся три рази до року, під проводом старшого з сенаторів (в Галичинї воєводи, в Холмщинї — каштеляна) й служити вищою інстанцією для судів земських. Кожда має також свого підкоморія, а з тим і свій суд підкоморський.

В орґанїзації земського судівництва поодиноких земель були при тім досить значні відміни. В декотрих землях — у Сяніцькій, Подільській земський суд має свої сесії тільки в столицї землї, в иньших, як було в Польщі, він по черзї відбуває сесії в кількох замках — нпр. в Галицькій землї в Галичу, Теребовлї й Коломиї, в Львівській — у Львові й Жидачеві, в Перемишльський — Перемишлї й Переворську. В звязку з сим стоять і деякі відміни в самій орґанїзації судів; нпр. в Галицькій були осібні коморники для кождого з трибуналів, що судили в нїм в заступстві судиї й підсудка. Важнїйшою було істнованнє осібних від земського трібуналу комірничих судів (termini camerariorum), головно для справ про селян: такий трибунал орґанїзовано з початку в Галичу, де справи селянських переходів, утеч і т. и. особливо затопляли земські сесії, а в 1475 р. орґанїзовано такий трибунал і в Перемишльській землї: коморники мали що два тижнї мати сесію „для втїкачів, Волохів, загородників, руських попів, корчмарів, мельників і в земельних справах сих людей" 23). Земський суд по праву мав засїдати раз на місяць 24).

Число ґродських судів дуже вагало ся, так само як і подїл земель на повіти. На се зложило ся богато причин. Насамперед вплинуло тут велике число староств в руських землях перед реформою. З появою старост множило ся число воєвод, як їх помічних аґентів; потім в значнїйші воєводські замки іменовали ся знов осібні старости, і таким чином перед реформою 1435 р. стрічаємо старост в цїлім ряді другорядних і навіть третєрядних замків на Руси 25). Трівожні відносини, потреба, з польського становища, можливо більшого полїтичного нагляду в сих землях — оправдували таке велике число староств, а великі королївщини давали можність їх удержання. Без сумнїву, було між ними певне степенованнє значіння і авторітету: одні були визначнїйші, центральні, иньші дрібнїйші, провінціональні, були, мабуть, ріжницї в полїтичних і судових компетенціях старост в границях їх округів: кождий мусїв мати свій трибунал, але ледво чи кождий мав юрисдикцію над всїми верствами суспільности — то значить над її привілєґіованою верствою, шляхетсько-панською.

Дїло в тім, що в самій польській практицї була неясність в термінї „староства". Поруч властивих старост — королївських намістників, з широкими полїційно-адмінїстраційними й судовими компетенціями, від початку, уже в першій половинї XIV в. і пізнїйше імя се мали також і прості державцї королївщин, котрих компетенції не входили de jure за границї домінїяльної власти. Крамер в своїй описи Польщі (1550-1 рр.), описавши широкі компетенції старост, додає потім: „Окрім сих староств є ще й иньші, вилучені звичайно з території перших і звані державами (tenutae), а управителї їх — державцями (tenutarii); вони або не мають зовсїм своїх округів (адмінїстраційних), або як і мають, то без юрисдикції над шляхтою, що належить правдивим старостам, від яких сї держави відійшли волею короля для вигоди чи з иньших мотивів. Сї державцї властиво наглядають королївські фільварки, доходи і замки та піддану людність".

Вони називали ся пізнїйше не-судовими або не-ґродовими старостами, і в польських провінціях були простими державцями коронних маєтностей. Але в руських землях їх компетенції були значно ширші. Пограничне положеннє сих держав давало їх державцям широкі компетенції адмінїстрацийні — що до кольонїзації й орґанїзації воєнної оборони, а також і полїційного нагляду. Їх юрисдикції підлягала й служебна шляхта — се мабуть стояла в звязку з ріжними обовязками сеї шляхти супроти місцевого замка, і така практика місцями — як нпр. в деяких подільських державах, задержала ся дуже довго. Таким чином становище старости не-ґродового тут дуже зближало ся до правдивих старост. Трибунал старост-державцїв орґанїзував ся часто на взір ґродів, мав свого судию й писаря; перед ними ішли процеси карні й цивільні, зізнавали ся всякого рода контракти, і суд сей часто таки й звав ся „ґродом", judicium castrense (або castri — в тім маленька ріжниця). Юрисдикція над шляхтою не-служебною (о скільки вона не піддавала ся добровільно під юрисдикцію таких старост) властиво творила одиноку ріжницю між такими „ґродами" й справедливими ґродськими судами 26).

Але ми знаємо, що давнїйше вся руська шляхта була обтяжена служебними обовязками, отже й ся демаркаційна лїнїя заникає, коли схочемо слїдити історію сих старостинських судів назад, в глубину XV в. Тим поясняєть ся, що нпр. для 2-ої пол. XV в. вибрати ґродські суди й відріжнити їх від трибуналів старост не-судових майже неможливо, тим більше що від них звичайно маємо по одному-два документи, або й самі лише голі згадки. Як орґанїзовані на взір ґродських судів виступають в тім часї суди в Самборі, Стрию, Городку, Коломиї, Теребовлї, Скалї, Буську, й ин. 27).

Але загалом взявши, з часом ріжниця між судами ґродськими й трібуналами старост-державцїв виріжняєть ся гострійше; число ґродських судів меньшає: виходили з уживання, чи касували ся спеціальними роспорядженнями правительства 28). Під кінець XVI в. в Галичинї звичайно кожда земля має одного тільки ґродського старосту й оден ґродський суд; тільки Теребовелыцина мала свій осібний ґрод і пізнїйше. На Поділю окрім Камінецького орґанїзовано осібний ґродський суд в Летичеві (в 1581 р.), але староста був спільний для обох повітів — Камінецького й Летичівського (тому також зветь ся ґенеральним старостою, як великопольський та краківський, пізнїйше також київський). В землї Холмській задержав ся осібний ґрод в Красноставі. В Белзькій було їх найбільше, особливо як на таку маленьку просторонь — окрім Белза в Буську, Городлї й Грабовцї 29).

За те множило ся з часом все більше й більше число староств не-судових. На державу королївських маєтностей дивили ся як на пенсію заслуженим, а що з часом претендентів на такі винагородження ставало все більше й більше, то де лише лишали ся значнїйші королївщини, витворювано з них все нові й нові староства, аж до самого кінця Річипосполитої, а то тим більше, що се давало й звучний титул „старости", а на титули в старій Польщі був попит не меньший як на доходи. Серед сих держав було лише кілька таких, де старости задержали ширші компетенції, вище мною зазначені — як Барське староство на Поділю, що служило менї типом для характеристики таких посереднїх орґанів між ґродом і державою. Зрештою ж сї старости були тільки державцями державних маєтностей і мали тільки звичайну домінїяльну власть в тій волости, що до їх держави належала, подібно до дрібнїйших держав в. кн. Литовського.

Коли певні прикмети староств ґродових переймали ся сими староствами-державами, то з другого боку характер сих останнїх не лишив ся без сильного впливу, по анальоґії, на характер староств ґродових. Як я вже згадав, се злученнє з урядом старости заряду певних королївських дібр вплинуло дуже шкідливо на публичний характер уряду. По анальоґії з староствами-державами (не-судовими) і староства-уряди (судові) починають трактувати ся зі становища заряду королївських дібр і їх доходів як прості держави: королї заставляють їх за певні суми грошей на цїлі поколїння, майже продають; виробляєть ся практика держання доживотного; трактують їх як бенефіції, лучать з иньшими урядами, або кілька староств в одних руках — подібно як намісництва литовські. Наслїдком того, як і там, старости часто абсентували, їх судові й адмінїстраційні функції переходили до їх приватних субститутів — підстарост, бурґрабіїв, і все се мусїло підривати дуже сильно публичний характер старостинськто уряду, престиж старостинської власти й суду.

Така практика особливо розвиваєть ся за Володислава, отже в перших лїтах заведення польського права на Руси: потрібуючи грошей на свої угорські кампанїї й наради, він масами заставляє коронні маєтности, а між ними й староства. В меньш драстичних формах практикуєть ся се й иньшими королями XV в. Найважнїйше староство в руських землях Корони — Львівське, разом з Жидачівським, Самбірським й иньшими меньш важними державами, було заставлене Одровонжам. Андрій Одровонж, володїючи ними і бувши заразом воєводою руським, господарив тут так всевластно, що викликав загальне обуреннє серед місцевої шляхти і львівського міщанства. Коли він умер (1465 р.), його спадкоємець брат Ян, воєвода подільський, пізнїйше руський, дістав, як оповідає з живих слухів Длуґош, триста позвів за ріжні надужитя й шкоди його брата (до нас з того не дійшло нїчого — акти львівського ґроду з того часу видерті). З кінцем 1464 р., ще за житя воєводи, шляхта Львівської землї з міщанами м. Львова уложили конфедерацію, аби спільними силами увільнити ся від „довголїтнїх кривд, утисків і шкід" неназваних по імени ворогів: розуміли воєводу і старосту Одровонжа 30). На взір сьвіжо довершеної ухвали Подільської землї, про яку скажу зараз низше, рішено було зібрати гроші на викуп заставленого Одровонжу Львівського староства. Смерть Одровонжа улекшила справу. Коли весною 1465 р. король прибув на сеймик до Львова, шляхта, зібравши ся під проводом місцевих біскувів і маґнатів, занесла йому громадну скаргу і щоб уможливити відібраннє від Одровонжів заставлених староств, дїйсно сама наложила на себе — на всю землю Львівську (Длуґош каже — також на Галицьку, Белзьку й Подільську) добровільну контрібуцію (річ дуже рідка у шляхти, що взагалї не любила лазити до своєї кишенї на публичні цїли). З кождого лану мали дати по 12 гр., від кождого господарства по волу; зібрані воли були продані, і так зібрано 20 тис. — суму, в якій заставлені були ті староства Одровонжам, і викуплено їх від них 31).

Анальоґічний, тільки меньш голосний і драстичний епізод мав місце і з подільськими староствами. В 1442 р. король Володислав заставив в 3.000 грив. Камінецьке староство Фридриху Бучацкому, що ще перед тим дістав в заставі староство Червоногородське і був заразом каштеляном камінецьким. По нїм Камінецьке староство перейшло в спадщинї до сина Бартоша, потім внуків Михайла і Яна, що як властителї нероздїленого маєтку титулують себе оба „старостами камінецькими" 32); властивим старостою уважав ся старший — Михайло. Сї Бучацкі при тім далї мали в заставі староство Червоногородське й величезні простори земель на середнїм і нижнім Днїстрі 33). Тому що правительство не могло здобути ся на викуп сих староств, подільська шляхта рішила оподаткувати себе: з кождого лану і кметя мало бути дано по волу. Таку заяву зложила подільська шляхта на соймі 1463 р., і тим способом відібрано від Бучацьких Камінець: частину грошей перенесено на староство Червоногородське, а частину сплачено 34).

Вернїмось до реформи 1435 р.

Зміни в системі судівництва — відлученнє його від старостинської адмінїстрації й орґанїзація виборних шляхетських судів були властиво найважнїйшою стороною реформи 1435 р. Другим важним моментом — се було розширеннє і унормованнє земської шляхетської автономії.

Початки сеймиковання випередили сю реформу — з 1420-х рр. ми бачили вже богато звісток про ріжні сеймики і збори шляхетські, збирані чи то з інїціативи короля, чи з інїціативи самої шляхти в ріжних справах 35). Тепер сї шляхетські збори управильнюють се й дістають нові сфери дїяльности й самоуправи. Уже система земських судів має сю прикмету: судиї іменують ся з кандидатів шляхти й служать їх репрезентантами. Вищою інстанцією для земського судівництва були віча, зложені з шляхти і достойників землї, що зберають ся в кождій землї. Вони одначе мають не тільки судові, але й уставодатні права, служать орґанами шляхетської самоуправи. На таких соймиках видавала шляхта, своєю властию, не потрібуючи нїякого затвердження, ріжні устави для своєї землї. Бачили ми нпр. вище кілька устав і віч про селянські справи; иньші дотикають земської оборони, справ економічних (мит, міської торговлї), справ судових, як нпр. згадане утвореннє осібного трибуналу комірників для не-шляхтичів, иньші уставляють норми переслїдовання і переховування злочинцїв, процесові форми, терміни судових сесий і т. и. Нарештї соймики ж заберають голос і в загальних державних справах, бо як побачимо — соймик був властиво основою польського парляментаризма. Окрім таких партикулярних віч поодиноких земель, більше меньше кождого року з'їздили ся достойники й шляхта Руського воєводства, на спільний соймик, що найчастїйше відбував ся в Мостисках і Вишнї, а від р. 1460 Вишня стає звичайним місцем їх. Проводив соймиком воєвода, що й скликав його. Соймик полагоджував дуже ріжнородні справи — видавав також устави для цїлого воєводства, судив справи, відсилані сюди з віч і иньших судів. Тут же вибирано послів до коронного сойму, давано їм інструкції й слухано їх справоздання. 1564 р. позволено Галицькій землї, з огляду на далеке віддаленнє, відбувати осібний соймик 36).

Вкінцї, щоб покінчити з реформою 1435 р., — запровадила вона ряд гонорових урядів, сотворила і в українських землях Корони поруч аристократії маєтку й уряду іще аристократію титулів — діґнїтарств. Кожде воєводство мало свого воєводу і каштеляна; землї: Галицька, Перемиська, Сяніцька і Холмська мали кожда ще свого осібного каштеляна (отже окрім каштеляна львівського, белзького і камінецького іще галицький, перемишльський, сяніцький, холмський, а пізнїйше прибув іще оден зовсїм надпроґрамовий — любачівський). Кожда земля мала своїх „земських діґнїтарів" — окрім судї, підсудка й писаря земських сюди зачисляли ся ще: підкоморій (subcamerarius), хорунжий (vexillifer), чашник (ріосеrnа), стольник (dapifer), войський (tribunus) 37). Хорунжий мав проводити загальним походом шляхетським, войський мав стерегти безпечности землї під час шляхетського походу, в неприсутности війська; функції підкоморія ми знаємо; чашник і стольник були часто гонорові титули. Роздавали ся сї уряди королями. Щасливі властителї сих урядів звичайно мали першенство між шляхтою своєї землї — по сенаторах розумієть ся, якими були окрім латинських епископів воєводи і каштеляни.








Примітки


1) Історія адмінїстраційного устрою в Польщі ще дуже слабо розроблена; з деякими змінами повторив я тут образ розвою сього устрою поданий мною в книзї: Барское староство, c. 130 і далї; там вказані й головнїйші тексти джерел до історії адмінїстрації. Важнїйшу лїтературу вичислив я в прим. 3. Останнїми роками прибули працї головно до історії судівництва — Пєкосїньского, Фірлея, Кутшеби, і розвідка про старостинський уряд в XIV віцї Кутшеби.

2) В перше згадуєть ся в наших документах львівський староста Абрам Барановский — Abraham heres de Baranow, capitaneus Russie, инакше — capitaneus lamburgensis, в р. 1352 — Akta gr. i ziem. II ч l; в остатнє виступає він в р. 1358 — ibid., нотка, cf. Kod. Małop. III ч. 737, і по нїм старостою був в р. 1359-70 Отон Пілєцкий. Petrus capitaneus de Sanok — в тім же роцї 1352, Akta gr. i ziem. VIII ч. 1; про причину сього відокремлення Сянока див. в т. III Історії c. 29. В Перемишлї старосту стрічаємо вперше в документї в р. 1375 (Веnco de Chuchori (Кухарі) premisliensis capitaneus — A. g. z. II ч. 5, III ч. 4-5 й ин.), в Белзї в р. 1384 (A. g. z. II ч. 11 — Ladislaus Posa capit. de Belz), в Галичі 1398 (Бенко староста галицький й снятинський — Акты Юж. и Зап. Р І ч. 5), і т. и. При бідности нашого документального матеріалу неможливо вказати докладно час утворення старостинського уряда в тім або иньшім містї, так що подекуди староста міг істнувати й дещо ранїйше, нїж ми про нього знаємо.

3) В документї 1359 р. воєвода — очевидно перемишльський — Цтибор — A. g. z. VIII ч. 3. 1360 р. Petrus Ruthenus dictus Ivanovicz palatinus zydaczoviensis — Kodex Małopolski I ч. 225. 1361 — панъ ЛЂсота воєвода кременецкый — A. g. z. І ч. 5. 1371 — Блотишевьский воєвода львовьский — Палеогр. снимки ч. 23. 1372 — Petrus Gumprechth pallatinus premisliensis — A. g. z. IX ч. 21. 1373 — Thomco Waszota palatinus sanocensis — A. g. z. VII ч. 9. 1379 — Stephanus dictus Casper woyewoda iazlovycensis — A. g. z. V ч. 15. 1384 — Johannes Parwus woywode de Grodek, Stephanus woywode de Lubaczow, Thomas dictus Beszanus (чи Beszano) woywode de Halicz — A. g. z. II ч. 11. Для землї Холмської див. нпр. Матеріали ч. 21. Певні відміни в термінольоґії урядників помічаємо в часах пановання Володислава Опольського й угорської окупації: управителї замків титулують ся часом каштелянами. Проф. Линниченко се розуміє як мериторичну зміну в адмінїстраційній схемі — „кількоразову переміну в системі адмінїстрації" (Сусп. верстви c. 16-7, пор. Критическій обзоръ, Ж. M. H. П. 1891, VII c. 158): на місцї воєводського творить ся каштелянський уряд, потім відновляєть ся воєводський. Але се дуже сумнївно, чи було тут що більше над просту відміну в термінольоґії. Я думаю, що castellanus було тільки латинською назвою воєводи, як і раlаtinus, була отже певне ваганнє тільки між сими двома термінами, і вкінцї термін palatinus взяв таки гору. Дїйсно, castellani виступають як раз там, де ми бачили воєвод перед тим і по тім — в Белзї, Ярославі, Галичу й Любачеві — A. g. z. II ч. 7 і III ч. 23, а що найбільше інтересне — і в Львові попри старосту виступає castellanus — A. g. z. II ч. 11. Одиноким мабуть, спеціальним урядом угорських часів треба уважати iudex provincialis, або iudex terre Russie, szudza terre Russziensis, в 1385-8 рр. — A. g. z. V ч. 10, 13, VII ч. 12, VIII ч. 9.

4) Привилей Камінцеви 1374 р. в повнім текстї — у Молчановского Очерки изв. о Подольской з. с. 209: камінецький воєвода Остафій, Гринко червоногородський воєвода, Олеско смотрицький воєвода (про саму грамоту й її верзії див. вище c. 229). Привилей Олександра Коріатовича 1375 р. — Акты Зап. Россіи І ч. 4 і Палеогр. снимки ч. 4; тут Гринко пан староста подольскій, смотрицкій воєвода Рогожна. Можливо, що староста камінецький, не згаданий на документї 1374 р., а підписаний на грамотї 1375 р., з'явив ся тільки в тім часї.

5) Нпр. в перемишльських грамотах 1359 і 1366 рр. ОлефЂрько судья (мб. перемишльський), писарь пана старостынъ дьакъ Кость Сорочичъ изъ Болестрашичъ, Богданъ тивунъ, владычинъ тивунъ Иванъко Губка — A. g. z. VIII ч. 3 і 5. В грамотї 1386 р.: панъ Баграмъ соцкий львовский, соцкий теребовельский Лунникъ (Акты Южной и Зап. Россіи II ч. 61). Баграмъ соцкий також в грамотї 1400 р. ibid. I ч. 6, перед тим мабуть він же в грамотї 1381 р.: Багранъ писарь львовский — Przegląd archeologiczny 1882 с. 72). В львівських грамотах 144-2 рр. Oleschcho soczsky (A. g. z. IV ч. 27 і 29, потім він же мабуть — iudex leopoliensis, 1418 р. — ib. ч. 39). Десятники звістні в пізнїйших часах, і стрічають ся часто — нпр. A. g. z. XI ч. 2581, 2885, XII ч. 830, 849, 1640, і т. и.

6) Титул дяка в значінню писаря у згаданого вище Костка Болестрашицького не зовсїм ясний: скорше значив би він тут писаря, нїж сїльського дяка, але не виключене й се остатнє (сей же Костко був, мабуть, потім судиєю перемишльським — див. його лист в Древностях археогр. ком. моск. археол. общ. І c. 546). Без сумнїву, були урядниками королївськими, писарями, а не церковними дяками тільки дяки обдаровані королями земельними маєтностями — такий нпр. Лень дяк, що дістає від Ягайла c. Голинь в 1391 р. (Матеріали c. 6). Линниченко вказує на згадки про дяків в XVI в. — Regestr złoczyńców grodu Sanockiego ч. 119 і 121, але чи се дякі-писарі, не певно.

7) Про давнїйшу адмінїстраційну й судову власть воєвод дають деякі вказівки подільські документи XIV в. (звістки з них вибрані в моїй книзї Барское староство c. 128). Нпр. в наданнях земель застерігаєть ся, що воєвода не повинен „уступати ся у люде (панські) а ни кого на єго люди слати". Домінїальний суд в труднїйших справах має удавати ся до княжого суду „або до нашего воєводи", В процесах міщан з княжими людьми має бути мішаний суд — воєводи й війта, і т. и.

8) Матеріал документальний до становища воєвод вибраний у Лїске Kilka uwag c. 395-6 і Марґаша W sprawie sądownictwa czerwonoruskiego. Компетенції воєводи й його становище були obiectum litis між Лїске і Губе, а заберали в тім також голос Марґаш і Линниченко — див. титули в прим. 3.

9) Нпр. Akta gr. і ziem. XI index sub vocibus Besko, Bochurzecz, Brzoszow, Denow, i т. и., т. XII — Czeszybyeszy, laslowcze.

10) Уже з 2-ої пол. XIV в. маємо кілька актів такого воєводського суду, нпр. A. g. z. VIII ч. 17, 1388: Nos Nicolaus Zolkowski woywoda, Iwanus iudex, Nicolaus Scalka, Pasko Hungarus ac alii terrigene districtus Sanocensis presidentes in iudicio in Sanok — посьвідчають виплату грошей, довершену перед їх трибуналом. Подібне т. III ч. 57 (1394) — суд львівського воєводи в земельній справі, і IV ч. 10 (1405). Для XV в. маємо судових записок для воєводського суда без числа в виданих томах Akta gr. i ziem.

11) В Галичу воєвод бачимо ще в 70-х рр. (дальші записки ще не видані), в Сяноку зникають воєводи в 60-х рр. (в остатнє — в р. 1467), у Львові — в 50-х (1457), в Перемишлї — в 40-х (1448) — див. показчики т. XII, XIII, XV, XVII Akta gr. i ziem. під словами Галич, Сянік, Львів, Перемишль — воєвода. В Белзькій землї звістні воєводи ще в 1450-х рр. — A. G. Z. III ч. 112, р. 1458. На Поділю остатню звістку про воєвод стрів я в документї 1456 р. — Акты Барского староства І ч. 14.

12) Статистику перехованих руських актів галицьких дав Лїсєвіч в статї Język urzędowy na Rusi Czerwonej (Przew. nauk. i liter. 1886) і начислив 47 документів, в тім 25 виданих королями й князями, 22 — урядниками й приватними особами. З того одначе належить властиво відшибнути грамоти Федора Любартовича й Свитригайла, видані в Галичинї, грамоти епископів руських та грамоти волоські або для Волощини видані, так що його реєстр редукуєть ся майже до половини. Натомість треба додати кільканайцять грамот, індексом Лїсєвіча не обнятих. Виводи робить він такі: поруч латинської руська мова уживала ся перед 1430 р. дуже рідко, майже виїмково, а по 1430 р. виходить зовсїм з уживання, навіть приватного. Що до остатнього — Л. помиляєть ся вповнї: маємо тепер уже кілька документів руських по р. 1435 (нпр. запись Дажбоговича з 1473 р. в Записках т. V, сїльські контракти з р. 1511 і 1519 ibid.). Що до першого — виїмковости уживання, то не треба забувати справедливого спостереження самого Л., що руські документи (не тільки від половини XV в., як він каже, але й перед тим) часто перекладали ся властям на латинське при потвердженях, і по тім руський текст тратив значіннє й затрачував ся.

Ще одно. Лїсєвіч піднїс ту цїкаву обставину, що з перед 1430 р. не маємо нї одної грамоти руської з Сяніцької землї; з того він виводить, що тут перед 1430 р. „урядовано виключно по руськи". При малім взагалї числї дохованих руських грамот се на певно сказати не можна, а що руська, мова таки уживала ся в правній сфері й тут, показують згадані вище контракти з поч. XVI в.

13) Клясичний текст для характеристики сього порядку містить звісна судова записка (Akta gr. і ziem. XI ч. 1445), вчасти наведена вже вище: nob. Nicolaus de Tarnawa... obtulit literam dotis et dotalicii suae consortis, tempore mag. d. Wirzbyanta, capitanei protunc sanocensis, scriptam suoque sigillo sigillatam (1412 р.), quia tempore iuris ruthenicalis erat moris inscripcionis facere coram capitaneis pro causis quibuscunque. Зрештою заховані акти cяніцького суда з перед реформи (1423-1434) ілюструють тодїшню практику дуже добре: перед суд приходили всякі контракти і записи, справи цивільні й карні всякого рода (записки сї видані в XI т. Akta grodzkie i ziemskie).

14) Маємо документ з 1415 р., де король іменує iudicem terrestrem in districtu Drohobiciensi nob. Phyl de Lethyn — Starodawne prawa polskiego pomniki V. II c. 595, але можливо, що се факт виїмковий; факт, що на судей виходять ріжні низші урядники повітові (вище c. 309) промовляв би за іменованнєм судей старостами.

15) Староста руський Бебек (за угорської окупації) зве нпр. белзького старосту capitaneus noster — А. G. Z. II ч. 11, пор. т. VI ч. 1, але робити з того виводи для польської практики ще не можна. В лїтературі старав ся підняти становище львівського старости головно Губе, полємізував з ним у тім Марґаш, але в богатьох точках тут non liquet.

16) Нпр. A. G. Z. т. III ч. 101 і 102.

17) Maior districtus est hic leopoliensis quam haliciensis, quia d. pallatinus (Одровонж, староста львівський) scribit se titulo „capitaneus terre Russie generalis", et solus est capitaneus d. Parawa (староста галицький), заявляє сторона в однім процесї — A. G. Z. XIV ч. 1443.

18) А властиво і титул capitaneus не був так новим в Галичинї, бо так титуловав себе, як знаємо, і звістний Дмитро Дедько — див. т. IV c. 11.

19) Див. записи про заведеннє нового судівництва вище на c. 86.

20) A. G. Z. XII c. 1, пор. на c. 86 подібну записку львівських актів, переховану у Нєсєцкого І c. 260.

21) Про се див. в передмові до т. XI A. G. Z. c. 7-8.

22) Була певна тенденція до відокремлення іще одної землї — Снятинської, так що всїх руських земель Корони, без Белзької, раховано сїм — A. G. Z. V ч. 154 (1457). За осібну землю числено також Жидачівську, що відокремила ся в княжих державах XV віка: Свитригайла, Федора Любартовича і Зємовіта мазовецького.

23) Див. ухвалу видану Кутшебою в Rozprawy wydz. hist. fil. XLII c. 232.

24) Про орґанїзацію земських і ґродських судів в Галичинї в XV в. Кутшеба Sady ziemskie і grodzkie, VIII (c. 211), про суди на Поділю — моє Барское староство розд. IV і VI.

25) Нпр. до половини XV в. звістні старости в Буську, Любачові, Ярославі, Самборі, Коропцї (в Бучацькім), Теребовлї, Скалї, Червоногородї A G. Z. т. II ч. 23, 38, IV ч. 24 і 71, VI ч. 14, VII ч. 33, XII ч. 235 XIV ч. 1157.

26) Типом таких староств, посереднїх між староствами повітовими, правдивими ґродами, і домінїяльною властию, державця може служити Барське староство, законсервовавши ся особливо добре й типово; я присьвятив юрисдикції барського старости в XVI віцї розд. VI моєї книги Барское староство. В польській науковій лїтературі нїчого не зроблено для вияснення становища таких старост, а звідти й вагання в розграниченню старост ґродських і „тенут" — див. полєміку Бальцера з Лїске в його рецензії, Kwartalnik historyczny 1890 с. 554; погляди Бальцера повторив і Кутшеба в найновійшій своїй працї (Rozprawy т. XLII с. 226), не потрудивши ся глубше вглянути в справу, тим часом як на становищу проф. Лїске стоїть також і Марґаш (ор. c. c. 197). Поправка, предложена Линниченком (Сусп. верстви с. 18) также не заглублюєть ся в справу.

27) Див. відомости зібрані у Лїске в передмові до т. XIII A. G. Z. і Кутшеби 1. с. пор. Матеріали ч. 85.

28) Акти знесення юрисдикції самбірського й стрийського старост в Матеріалах ч. 78 і 80.

29) Cromeri Polonia c. 94, Volum. legum II c. 208.

30) Акти конфедерації — Akta gr. і ziem. VII ч. 55 і 56, пор. записку в Monum. Poloniae hist. V c. 1010. Про сей епізод розвідка Прохаски Konfederacya lwowska 1464 р. (Kwartaln. hist. 1892), що правда — богатша словами як фактами.

31) Длуґош V c. 410, пор. записку з рахунків львівського маґістрату у Прохаски ор. c. c. 772.

32) Akta gr. ziem. XII р. 271, 297 (1461-4).

33) Матеріали ч. 36 (пізнїйша грамота на Червоногородське староство 1436 в кн. ревізії 1564 р. c. 165 об.); Акты Барскаго стар. ч. 15, 84; див. про се ще моє Барское староство c. 40, 147-8.

34) Длуґош V c. 383, Матеріали ч. 54, Акты Барскаго стар. ч. 15.

35) Див. вище c. 83-5; перша звістка про скликаннє королем сеймику з р. 1423 — c. 74 прим. 1. Пригадую, що найстаршу з галицьких ухвал в справі селян также кладуть на часи перед р. 1435. Звістки про соймики по 1435 р. зберає Прохаска Konfederacya lwowska c. 742.

36) Volum. legum II c. 28, III c. 143.

37) Cromeri Polonia c. 90. Були ще в тім деякі відміни; так Теребовельський повіт мав свого осібного войського; в Белзькім воєводстві войського не було. В деяких польських землях були ще мечники, крайчі, подчаші, підстолї, скарбники, ловчі, конюші — в українських землях заведено деякі з сих урядів пізнїйше; але се все, розумієть ся, річ малої ваги.











Попередня     ТОМ V     Розділ V     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ V. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.