[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ III. Стор. 6.]

Попередня     ТОМ VII     Розділ III     Наступна





БАТОРИЄВА РЕФОРМА І ПІЗНЇЙШІ ОРДИНАЦІЇ (1578-1590): ПЛЯНИ БАТОРИЯ, РЕПРЕСІЇ НА СВОЄВОЛЮ, УЧАСТЬ КОЗАКІВ В МОСКОВСЬКІЙ ВІЙНЇ, ЗРІСТ КОЗАЦЬКОГО СВОЄВІЛЬНОГО ЕЛЄМЕНТУ З ЇЇ ПОКІНЧЕННЄМ (1582), КОЗАЦЬКІ СВОЄВІЛЬСТВА І ЗАЧІПКИ З ТУРКАМИ В 1580-Х Р., РЕПРЕСІЇ, ВЕРБОВАННЄ КОЗАЧИНИ 1583 Р.



Забираючи козаків на свою службу. Баторий з одного боку сповняв ради й бажання хана що до заведення спокою на полудневій границї. Хан радив взяти лїпшу частину козачини на свою службу, иньших здавити репресіями — не давати їм притулку на Українї, не пускати до них запасів, і Баторий через свого посла заявив, що се все сповнив, або сповнить: козаків на свою службу візьме, накази старостам видав, кн. Острозькому поручив зігнати козаків з Низу 1). Все зробив, що міг зробити льояльний сусїд і союзник. Але текст його „постанови з Низовцями” вказує ще на иньшу сторону, яку мав на оцї Баторий при своїй орґанїзації козацького полку: скористати з нього в своїй війнї з Москвою. Козаки діставали збільшену платню — аж до кінця Московської війни, отже мали зараз у нїй взяти участь. Судячи по тих скептичних замітках що до осягнення спокою на полудневій границї, які Баторий так щедро розсипав в своїй інструкції, він сїй другій сторонї — пожитку з козачини для московської війни надавав далеко більше реального значіння — і не помилив ся.

Нї накази старостам, нї перспектива експедиції Острозького, що з якихось близше незвісних мотивів таки зовсїм не відбулась, нї тим меньше — перехід на королївську службу кілька сот „переднїйших” козаків не стримали зовсїм козацьких зачіпок на полуднї. Вже тої самої осени 1578 р. якийсь „Лукіан козак” — може звісний пізнїйше з титулом „гетьмана козацького” Лукян Чорнинський — напав на Молдаву, потім пішов під Очаків і заняв там табуни кінські 2). Слїдом „воєводич молдавський” Константин Лакуста, участник авантур Подкови, втїкши зі Львова в степи й зібравши „po ezęsci łotrostwa”, пішов теж на Молдаву. Там його погромили, і він завернувши ся, подав ся — як казали, до Москви, то значить в лївобічні краї. Та на весну (1579) він обявив ся знову над Днїпром, недалеко Черкас, збираючи своєвільні купи козацькі й ладячи ся до нового походу на Волощину. Баторий був дуже роздражений всїм сим і поспішив на перші вісти вислати на Україну свого дворянина, щоб за помічю пограничних старост і королївських козаків зловити Лакусту. Козакам він пригадував їх обовязок служби і грозив карами смертельними, як би мали помагати Лакустї в його плянах 3). За кілька день знов цїлий ряд потверджень на Україну в тій же справі — ловити авантурника 4). Чи удало ся запобігти його походам, не знаємо, але спокою в степах, очевидно, таки далї не було. Тай трудно було вимогати льояльности і порядку від козаків, коли саме правительство не здобувало ся на нїякий порядок в своїх відносинах до козаків і обовязках, які брало на себе в заміну за свої жадання послуху і спокою. В листї шефа козачини старости черкаського, писанім півроку по новій ординації козацькій до канцлєра коронного, знаходимо хоч побіжні, але незвичайно цїнні з сього погляду згадки. „Зволив минї написати, ваша милость, що король посилає Янчу, аби видати Низовцям гроші, — та не тільки що грошей, а навіть і Янчі козаки не могли дочекати ся, і я вже довше нїяк не міг їх затримати — пішли всї на Низ; я сповнив волю і наказ королївський: всїх їх стягнув до Черкас, але чи то через недбальство королївських післанцїв чи з иньшої причини ta kozacka rosprawa затягла ся; а хоч козаки всї минї прирікли й обіцяли не робити нїчого против волї королївської й на улуси татарські не ходити, але тому не можна вірити так дуже, бо то нарід своєвільний” 5). Так розумієть ся! трудно було сподївати ся, що в своїх обіцянках витрівають своєвільнї козаки — коли таким непевним в своїх обовязаннях і роспоряженнях показувало себе правительство, що хотїло їх дісціплїнувати, а натомість — деморалїзувало, і брак словности й солїдности хотїло надолужити — терором.

На соймі, скликанім з кінцем того року, король перевів ухвалу, яка тимчасово, до нового сойму, давала українській адмінїстрації широкі права карання своєвільних людей нешляхетського роду, „що на Україні Руській, Київській, Волинській, Подільській, Браславській згоду з Турками, Татарами, Волохами турбують”, а шляхтичів мав судити задворний королївський суд і засуджувати навіть „на горло” 6). На початку 1580 р. виданий був унїверсал до урядів і шляхти української, де король наказував їм пильнувати спокою на полудневій границї і ловити всїх провинних 7). Результатів не знаємо, але очевидно не було нїяких особливих 8). Хан через послів не переставав скаржити ся на „розбої й грабовання козаків”; Баторий повторяв, що буде робити, що може, але нїчого не може обіцяти, бо козаки — се купа людей з ріжних народів, без певних осель, не підвластних нїякому праву і від нїкого не залежних 9). В 1581 р. бачимо козаків реєстрових на Поділю, розложених з польським військом, очевидно для спокою від Татар і своєвільних козаків 10).

Але все таки сї півтретя року, 1579-1581, був розмірно спокій від козаків на полуднї, бо їх енерґію займала московська війна. Шеф реєстрових козаків Мих. Вишневецький з иньшими українськими маґнатами, в р. 1579-81, пустошив московську Сїверщину, нищив тутешнї замки, і очевидно при тім головний контінґент, поруч місцевої шляхти, давала йому козачина — реєстрова і ще більше нереєстрова 11). З 1580 р. маємо припадкову звістку, що реєстрові козаки під проводом Оришовского ходили під Стародуб і Почеп, спалили кілька міст і замків і пішли з великою добичою 12). На північнїм театрі війни також виступає в тих роках козачина: в кампанїї 1579 р. під Полоцьком були „козаки Низові”, очевидно нереєстрові, під проводом Матвія Самоватого і Миколая 13). В 1580 р. знаємо довгий ряд козацьких ватаг, звербованих ріжними панами і під проводом своїх ватажків; так воєвода полоцький Доргостайський мав сто козаків конних і триста піших, славний Филон Кмита 100 конних і 500 піших, Борис Жаба 300 піших, Гаврило Біруля 500, Голубок 100, Корнило Перевальський 100, Федор Кишевич 100. і т. д. 14)

Але московська війна скінчила ся на початку 1582 р. Навербовані для війни контінґенти були роспущені, в тім і козацькі ватаги. Не тільки нереєстрова козачина, навербована на війну, мусїла вертати ся до дому, але й козачина реєстрова або була також відправлена за браком грошей в короннім скарбі, або сама розійшла ся, не діставши заплати за останнїй рік служби — як не дістало її взагалї військо. Землї польсько-литовські, а спеціально українські зароїли ся масою народу, призвичаєного до військового добичництва і тепер полишеного і без занятя і без усяких засобів. На східно-українськім пограничу збираєть ся маса неспокійного, палкого воєвничого елєменту, що починає в ріжних експедиціях шукати виходу своїй енерґії й — джерела прожитку. Елємент козацький, і без того вже досить сильний і численний, збільшаєть ся й зміцняєть ся ще масою ріжної збиранини, що була витягнена війною, і тепер лишила ся без дїла і прожитку. „Козацькі напади стали ще частїйші після того як кор. Стефан уложив згоду з. в. кн. московським”, завважає сучасник Гайденштайн, віддаючи погляди правительственних і двірських кругів; „військо наше було роспущене, і багато з нього людей непризвичаєних і неохочих до працї, а привичних жити здобичею з неприятельських країв, удало ся до козаків, а вони, збільшивши свої сили, почали що далї то частїйше нападати на краї, що були в згодї з Польщею, грабувати й палити” 15).

Се в перше було спостережене те чергованнє приливу й відливу козацької енерґії, що проявляло себе потім звичайно. Раз у раз правительство звертало козацькі сили на лєґалїзовану війну й само, посередно, через свої заклики й своїх вербувачів, доводило до maximum силу й чисельність козацьких контінґентів; потім пускало їх „на зелену пашу”, і коли сї козацькі контінґенти, зіставши ся без прожитку й зайнятя, шукали собі виходу в самовільних походах, — воно кидало ся до репресій, скарг на козацьке „лотровство” і т. д. Трудно одначе осудити, скільки саме тут було простої короткозорости, а скільки впливу польської державної vis major: браку грошових засобів у правительства на те, щоб задоволити потреби війська по війнї, і браку сил і екзекутиви — щоб затримати в спокою й порядку неспокійний воєнний елємент по кампанїї. Вичерпаннє всїх засобів мало звичайно той результат, що держава по скінченій кампанїї зоставала ся вповнї без війська, вповнї безвладна і не могла нїчим стримати буйний воєнний елємент, якому незаплаченнє платнї давало певне моральне оправданнє на всякі непорядки й вибрики 16). Так і тепер — випустивши на Україну масу воєнного, своєвільного елєменту, з незаплаченими претенсіями до держави, правительство заразом роспустило навіть ту „переднїйшу” частину козачини, що мала служити в її руках гальмом козачих своєвільств.

Правительство не було зовсїм слїпе на сї перспективи, і король жадав принаймнї, щоб сойм полишив йому на далї право судити своїм королївським судом шляхтичів, які б почали органїзовувати самовільні походи. Але шляхта утомлена тими уступками, які мусїла робити королеви на попереднїх соймах під натиском війни, тепер рішучо не хотїла йому годити. Грошей на заплату війську не ухвалила, повновласти на своєвільцїв не дала 17).

Результати всього того скоро себе показали.

Вже під кінець 1582 р. прислав хан післанця з жалями, що козаки погромили на Самарі татарських послів, які везли з Москви „упоминки” ханови; хан жадав нагороди, инакше грозив ся зараз іти на Україну — вже вирушив з своїм військом. Турецький посол, що приїхав для сильнїйшого вражіння, підтримував жадання хана і грозив, що коли король тих пограблених грошей не верне, Турки вишлють також своє 40 тис. військо на Україну разом з Татарами. Баторий одначе не вважав можливим відновляти давнї практики: нагороджувати з коронного скарбу шкоди вчинені козаками, й повторив свою відповідь, що він над козаками власти не має й за них не відповідає, а заразом став мобілїзувати все можливе против Татар. Се зробило своє вражіннє, і Татарська орда вернула ся від Днїпра назад 18). Але на весну (1583 р.) нова трівога: козаки зачали збирати ся походом на Молдаву — вести нового претендента на молдавський престіл, що звав себе Мануілом сина Івонї. Листи й накази, які король поспішив розіслати до начальників польських військ і пограничних старост, не богато помогли, тим більше, що й серед панів тутешнїх знайшли ся прихильники чи помічники. Молдавській експедиції одначе запобіг браславський староста Струсь, погромивши козаків, що йшли з претендентом. Тодї козаки звернули ся на турецькі городи — зруйнувала Ягорлик (на Днїстрі), здобули й пограбили місто Тягиню (Бендери) і всю околицю, забрали турецькі гармати й велику здобичу — казали що продали її на ярмарку за 12 тис. золотих 19). Се страшенно розлютило й рострівожило короля, бо грозило стягнути на Польщу справдї турецький похід, тим більше, що козаки скрізь розславлювали, що ходили на Турків „за наказом” (правительства), і на тій підставі на Українї скрізь жадали собі удержання — може бути що була тут якась містифікація 20). З другої сторони король не залишив з свого боку можливо пострашити шляхту перспективами сеї авантюри, доводячи потребу широкої повновласти на своєвільних панів. Королївське військо погнало ся за козаками, вони кинули забрані гармати і втїкли за Днїпро. Далї за ними ганяти ся було неможливо, та й правительство боялось, що вони перейдуть за московські границї, та стануть небезпечною зброєю против Польщі 21). Султана заспокоєно обіцянкою звернути гармати й покарати провинників. Наловлено їх і по ріжних місцях і на очах турецького чауша стято тридцять душ у Львові 22). З шляхти справа скропила ся на Самійлу Зборовскім, звіснім авантурнику і старім ворогу короля й Замойского. Вже перед тим позбавлений горожанських прав, він стягнув на себе і свого брата ріжні иньші обвинувачення, між иньшим і те, що мовляв намовив до нападу на Турків козаків, з якими стояв в зносинах і пробував у них ще перед тим на Запорожу. Його стято тепер 23).

Ловленнє провинників королївськими комісарами на Поднїпровю 24) було, здаєть ся, причиною якихось розрухів. Маємо глуху звістку про якусь незгоду між Черкашанами і козаками. В сїй справі вислано туди одного з ротмистрів, Ожельского, але крім поручення — розібрати ту справу Черкасцїв з козаками, йому дано й друге — зробити новий вербунок козаків на службу королївську — взяти їх 600 чоловіка на плату державну 25).

Мотивів не знаємо; чи треба було просто воєнного контінґенту, чі сподївали ся, що се поможе до зменьшення козацької самоволї. Ожельский дорученнє сповнив, як що правду каже — не без трудности, бо, каже, козаки більше цїнили надїю на здобичу, як платню. Справдї, мусїв дати їм платню більшу, нїж в 1578 р.: по 20 зол. на рік і по 4 аршини сукна (5 локтїв). Військо се, як каже скарбова записка, було розложено на Поділю, разом з польськими вояками 26). Маємо звістку про виплату для нього, чи властиво про сукно, і з дальшого, 1584 р. 27). Хто був поставлений над козаками старшим, тепер не знаємо, але не бачу причин думати, що від сього уряду був відсунений Оришовский, що далї, в р. 1585-6 фіґурує в ролї „гетьмана запорозького” 28). Зрештою нїяких подробиць про дїяльність сього нового (третього з ряду) реєстрового козацького війська за короткий час його істновання не маємо. Правительственних актів, які б нормували права й обовязки його, теж нема. Очевидно, було се відновленнє знаного вже інституту, з тим же характером і правами; а був він вийшов з житя тільки через неувагу — чи брак фондів.








Примітки


1) Acta St. Bathorei c. 36-7.

2) Sprawy wojenne c. 106, з иньшої копії у Iorga Studii istorice asupra Chiliei si Cetatii Albe c. 336. Archiwum Zamojskiego I c. 301.

3) Acta Steph. Bathorei r. 187-9, Archiwum Zamojskiego I ч. 250, 285.

4) Acta ч. 190-3 і 195.

5) Archiwum Zamojskiego І ч. 301 (8. IV 1579).

6) Volumina legum II c. 206, пор. Гайденштайна 143.

7) Архивъ Ю. З. Р. III ч. І ч. 5.

8) В пізнїйшім листї (1583) Баторий пригадував, що не зробив ужитку з свого права судити шляхту — nikogo za nią nie kondenmowano i podobno nie pozwano (Sprawy wojenne ч. 156).

9) Гайденштайн с. 198= пер. II с. 113. До історії з кримськими царевичами захопленними козаками 1581 р. і переданими в руки королївських властей (Dziennik pochodu c. 31 і далї і док. бібл. Замойск.) се все трудно звести. Отже думаю, що Стороженко (ор. с. с. 85-9) помиляєть ся, що 1580-l рр. був спокій від козаків і Баториїв унїверсал був зайвим. Стороженко покликуєть ся на історію побуту Зборовского між козаками, кладучи його на р. 1581, але ся дата не зовсїм певна, а побут Зборовского на Запорожу був не довгий.

10) Źródła dz. IX. II с. 294-5. Є звістка про битву Вишневецького з Татарами весною 1581 р. (Septentrionalische Historien c. 78, у Стороженка op. c. с. 209).

11) Epicedion, панеґірик Вишневецькому, передрукований Стороженком, op. c. с. 205-212.

12) Гайденштайн 164 = пер. II с. 40.

13) Źródła dziejowe IX. II с. 204.

14) Ibid. c. 215-6; що контінґенти були козацькі, означено не всюди: в наведенім мною рядї імен почавши від Бірулї нема сеї вказівки, але що се були ватажки козацькі, нема сумнїву. Біруля і Голубок були звісні як козацькі ватажки (Sarmatiae bellatores ч. 116)

15) Rerum polon. l. XII с. 326. Подібне писав в осени 1583 р. Збаразький: mniemam, iz ich więjcej przybędzie do nich za rospuszczeniem wojska, jako teraz sila pacholików bez służby tula się (Sprawy wojenne c. 404).

16) Див. в т. V с. 336-7.

17) Sprawy wojenne ч. 196.

18) Dyaryusze sejmowe z r. 1585 с. 349 (королївське експозе з 1584 р.). Гайденштайн с. 207= пер. II с. 134-4.

19) Гайденштайн с. 213 = пер. II с. 146-7, Sprawy wojenne ч. 156, Dyaryusze 1585 r. с. 350, оповіданнє козацького старшого у Боратиньского Kozacy i Watykan (Przegląd polski 1906, жовтень).

20) Се могло бути тим лекше, що за сей похід 1583 р. партія Замойского обвинувачувала Зборовских, сї навпаки звалювали вину походу на Замойского, себто на правительство, котрого Замойский був правою рукою: що він напустив козаків на Молдаву, аби вони там наложили головами, а потім на нихже вину зложив. Tenże pod Tehinią potaiemnie lanczego kozaka wyprawił, chcąc ludzi wiele wybawic; gdy skarga przysła od Turczyna, samże potem instygował na kozaki, wiele mężow dobrych potracić poradził, пише партизан Зборовских на Замойского (В. Paprockiego dwie broszure polityczne, вид. 1900 р. с. 48). Козакам таким чином могло бути справдї піддано з котрогось боку переконаннє, що правительство бажає такого походу.

21) Бєльский згадує: І natenczas gdy ich Stefan król chcial koniecznie wygubić, brali się do Moskwy do tych drugich kozaków, zkąd większe jeszcze niebezpieczeństwo baczył, i przetoż im podobno dałl pokoj (c. 1361).

22) Гайденштайн c. 213 i 225 (пер. II с. 147, 168). Septentrionalische Historien c. 83-5 у Стороженка; він здогадуєть ся, що козацький старший, скараний на смерть за сю історію, був звісний нам Янчі Беґер, комісар королївський, названий у Папроцкого як провокатор (з руки Замойского) до походу на Турків.

23) До афери Зборовских: Z. Pauli Pamiętniki do życia i sprawy Zborowskich, 184; Bartosza Paprockiego dwie broszury polityczne z lat 1587 i 1588 wyd. Czubek, 1900; Dyarysze sejmowe z 1585 r. (процес Криштофа Зборовского); Гайденштайн с. 219.

24) Записка скарбова про висланнє до Черкас коморника Подольского для ловлення козаків участників походу на Тягиню — Źródła dz. IX. II с. 116.

25) Про се оповідає в своїх записках Ожельский — видані у Броель-Плятера Pamiętniki IV с. 114.

26) Źródła dz. IX. II с. 295.

27) Архивъ Юго-Зап. Рос. III. I ч. 6.

28) Ярош (ор. с.) рішучо твердить, що при тім новім поборі старшим козацьким був постановлений Рожинський, а Оришовский роszedł w odstawkę, бо був скомпромітований ріжними „граничними гріхами” (с. 610); але властиво на те нема нїякої підстави. Вкажу навпаки, що в цитованім самим Ярошем актї з падолиста 1586 р. (Архивъ Ю. З. Р. VII. І ч. 35) Оришевский зветь ся і гетьманом запорозьким і заразом „слугою є. королев. милости”. Ґурский в своїй історії піхоти (с. 35), каже таки катеґорично, що старшим над тими 600 козаками в 1583 р. був Оришовский, але на жаль не цитує близше свого джерела.











Попередня     ТОМ VII     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ III. Стор. 6.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.