Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ VIII. Стор. 9.]

Попередня     ТОМ VII     Розділ VIII     Наступна





КАМПАНЇЯ 1625 Р.: ПОХІД КОНЄЦПОЛЬСКОГО, НЕПРИГОТОВАНІСТЬ КОЗАЧИНИ, ПЕРЕГОВОРИ ПІД КАНЕВОМ, ПЕРЕГОВОРИ ПІД КРИЛОВИМ, СКЛАД ВІЙСЬКА ПОЛЬСЬКОГО І КОЗАЦЬКОГО.



Коронне військо з своїх становищ на Поділю рушило ся на Україну в серединї вересня н. ст. Було його коло 8 тисяч 1). Ішло на Поросє, на Паволоч — туди прибув дня 25/IX сам гетьман, відправивши ріжні посольства. Відти поволї посунув Поросєм, повз Білу -Церкву, чекаючи комісарських полків, що оден по другім прибували до нього. До козаків вислав перед себе Хмєлєцкого, звісного пограничника, запитуючи їх, де хочуть зійти ся з ним для переведення комісії, вислухання волї короля і порозуміння що до порядку в війську. Не діставши нїякої відповіди, останнього вересня з над Раставицї вислав другого післанця, дорікаючи за таку зневагу і запевняючи, що іде не з злими умислами, але з любовю й повагою до запорозького війська — „бо сам носячи шаблю при боцї, вмію шанувати людей рицарських”. Хиба як би не схотїли слухати ся короля і річипосполитої, — грозив він — мусїв би „хоч і з жалем сповнити свій обовязок” 2).

Козачина була захоплена сим походом і посольствами зовсїм неприготована. Під сам похід Конєцпольского військо козацьке вибрало ся в морський похід, третїй зряду, а старшина козацька, тодї вже як Конєцпольский зближав ся до Днїпра, була ще на Запорожу з головним військом — річ в попереднїх комісіях не бувала. Правдоподїбно, козачина покладала ся на свій союз з Шагіном, і тим мабуть поясняєть ся таке довге гаяннє часу на Запорожу, що старшина всякими способами силкувала ся розірвати союз Шагіна з Польщею й відогріти його союз з козачиною. Все се одначе закрите перед нами, як і та внутрішня боротьба, внутрішнї зміни, що мусїли йти поруч із тим всїм, і на чоло козачини виставили гетьманом і вождем нового чоловика, Марка Жмайла, що й проводив козачиною у сїй війнї.

Дня 11/X коронне військо підійшло під Канїв. В містї було коло 3-х тисяч козаків. Вони вислали до Конєцпольского своїх послїв, сповіщаючи, що гетьман їх Жмайло ще на Запорожу, і вони не знають, як їм буть, і просять, аби військо не наступало на них, а дало їм порадити ся. Конєцпольский вислав до них упоминальний лист, писаний від імени комісарів, де вони, вичисливши козацькі гріхи і загрозивши за непослушність оружною розправою, промовляли до „людей рицарських, честних, що заслужили собі добру славу в чужих краях кровю своєю; заспокоювали їх, що не буде їм нїчого злого, нї в правах, нї в маєтках, нї в вірі 3). Очевидно, по Українї пішли поголоски, що польське військо іде на знищеннє православної віри 4), і сї підозріння комісари особливо вважали потрібним розбити. Але їх намови не помогли.

Рада козацька, вчинена в Каневі, скінчила ся таки тим, що козаки не піддали ся, а вийшли з міста, щоб іти до головного війська. Конєцпольский тодї, „бачучи грубу уперту” непокорність тих людей післав на них передове військо, 10 хоругов, під проводом Оджівольского. Козацьке військо ішло скоро, Поляки догонили його вже під Мошнами, і ударили на козаків. Але козаки бороли ся сильно, не вважаючи на страти в людях („не мало їх під шаблю пішло”, доносив про сю битву королеви Конєцпольский). Оджівольского прийшло ся скріпляти підмогами з головного війська, але козаки все таки оборонною рукою, в порядку, відступали перед ним табором, не даючи розбити. Так дійшли до Черкас, де стояла козацька залога з 2000 війська. Вона прилучила ся до канївського полку і разом з ним стала відступати до козацького війська, що стояло над Масловим Ставом, а тепер, з наближеннєм польського війська, стало відступати під Крилів.

Головне польське військо підходило вже під Черкаси, а гетьман Жмайло з арматою доперва надходив. Се була дуже не корисна ситуація. Козаки, очевидно, вперед були переконані, що прийдеть ся з Поляками битись, а не миритись. Городове військо, що стояло над Масловим Ставом, не вважаючи себе в силах прийняти битву з головним польським військом, відступало, щоб зійти ся з Запорожцями, а при тім силкувало ся затримати Конєцпольского пересилками 5). Вислало під Черкаси післанця, повідомляючи Конєцпольского, що Жмайло вже рушив з Запорожа; два двї пізнїйше — нових послів, просячи, щоб польське військо не наступало на них, поки прийде Жмайло з арматою, і так повторяли ся посольства що кілька день. Маємо оден з сих листів, з дня 18/X, пересланий через згадане посольство (Івана Манастирського і Григорія Трощана з товаришами). Писаний він від „Яреми Михайловича присланого з Запорожа”, іменем „всього товариства що на устю Тясмина”; стилїзований дуже покірно, навіть унижено, просить гетьмана „зволити трохи почекати, поки старший з Запорожа прибуде, і з ним могли б ми постановити гаразд про все, щоб вдоволити волю і наказ королївський і вас, наших милостивих панів” — „бо ми без старшого нїчого, нїякого порядку не можемо зачати робити”. Благає також, аби військо польське не чинило насильств сїмям козацьким — „жонам, дїтям і убозтву нашому, яке десь зістало” 6). Конєцпольский з комісарами відповіли на се новими запевненнями, що козакам нема що бояти ся якогось лиха від них, коли схочуть бути послушними королеви. Але військо польське пустошило козацькі сторони, для „спасительного страху”, мабуть не без волї комісії — „городи і міста зруйнували, вибрали і попалили”, як оповідав в Москві піп Филип 7).

Комісари рішили чекати для переговорів Жмайла, і тільки поволї присували ся до козацкого табору, що стояв за Криловим над р. Цибульником, на старім городищу, „де і тепер ще є останки турецького мечету”, як записує сучасна записка 8). Се теп. ур. Табурище, де ще недавно було видко слїди палїсаду. Польське військо приступило під кінець так близько до козаків, що з польського табору видко було добре обоз козацький.

Польське військо було в повнім зборі — останнї комісарські полки пришли під Черкасами. Головнїйші участники комісії були такі:

Том. Замойский воєвода київський (привів 300 людей і 5 гармат). Ян Данилович воєвода руський (550 людей), Гаврило Гойський каштелян київський з братом і сином (200), Матвій Лєсньовский каштелян белзький, Мартин Казановский каштелян галицький; далї: Стан. Потоцкий підкоморий подільський, Стефан Немирич підкоморий київський, Якуб Собєский староста красноставський, Олександр Балабан теребовельський, Адам Калїновский браславський, кн. Вишневецький, кн. Заславський, Єлец, Стрибиль, — Поляки й Українцї майже через половину — те що в московських вістях називаєть ся „Ляхи і Поляки” 9) (Поляки — спольщена Русь). Всього комісари привели війська коло 8 тис. Отже цїле польське військо мусїло мати 17 до 18 тис. вояків, а з службою можна його рахувати повиш 30 тис. Сю останню цифру подають нам українські звістки 10). Козацьке військо рахують вони всього на 20 тис., а старшими звуть „полковників Дорошенка, Жмайла. Олифера і Пирського” 11). Поляки-очевидцї рахують козацького війська до 30 тисяч 12). Виходить, що військо козацьке було навіть чисельно або рівне з польським військом, або й слабше, а польське військо було лїпше й уоружене і споряджене. Се одно вже ставило козаків в дуже некористні умови. Правдоподібно, козацьке військо, що було на морі, не все встигло вернути ся з походу, і крім того не було часу зробити повної мобілїзації козацьких кадрів на Українї, і тим поясняєть ся таке розмірно невелике число козаків 13).








Примітки


1) До нього очевидно належить отся цифра війська, з яким приходить ся йти до козаків Конєцпольскому, подана Збаразьким — Жерела VIII c. 289. Пор. міркування Рудницького про число війська в його розвідцї, с. 21.

2) Zbiór pamiętn. с. 167-8.

3) Zbiór c. 169 (в титулї хибно 20/X, так і в ркп. Публ. бібл).

4) Так поясняв в Москві цїль походу митрополичий повірник піп Филип: „чтобъ козаковъ уменьшить, а уменьша козаковъ и вЂра римская въ Киеве и во всЂхъ литовскихъ городехъ учинити (Кулїша Матер. с. 181).

5) Рудницький добачав тут помилку, що козацьке військо, замість зайти з тилу Конєцпольского, все відступало. Але се передове військо, очевидно, було для сього занадто слабе.

6) Zbiór pam. VI с. 171-8.

7) Матеріали Кулїша с. 229.

8) Публ. бібл. Пол. F. IV № 96 л. 43.

9) Реєстр комісарських полків (Zbiór с. 161-2) подає загальне число 7336 і 16 гармат, але тут деякі полки поминено і є деякі очевидні помилки. Реєстр в ркп. Публ. бібл. Пол. F. IV № 241 дає такі напр. відміни: Данилович привів не 3000 „Українцїв”, а 300 вибранцїв (і в иньших місцях теж не Ukraincow, a wybrancow, тільки при Калїновскім Ukraincow, але може помилкою); між присланими полками: кн. Корецького 300 коней, Яна Фірлея гусарів 12 і піших 20. В сумі реєстр сей від друкованого меньший на 2000 з верхом.

10) Піп Филип у Москві „было Поляковъ тысечъ съ тритцать, а НЂмецъ цысарскихъ три тысечи” — Кулїша Матер. с. 181.

11) Іbіd.

12) Див. низше с. 557.

13) З слів попа Филипа в Москві виходило, що козаки з моря на війну не всї поспіли: „в тЂ жъ поры безъ нихъ (як були на морю) пришолъ на нихъ гетманъ Конецпольской съ Поляки и съ Ляхи со многими людьми и городы Черкасомъ и Крыловъ і иные, и мЂста разорили и попленили и выжгли. А какъ они съ моря пришли и хотЂли съ Конецпольскимъ бой учинить, и онъ имъ собратца не далъ и пришелъ на станъ ночью и былъ бой великой” — Матеріали с. 229-30. Справдї капітан-баша вернув ся до Царгороду з моря в перших днях жовтня (франц. депеші с. 430); ледви щоб на 25/X н. с. козаки з останньої експедиції поспіли з арматою під Крилів.











Попередня     ТОМ VII     Розділ VIII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII. Розділ VIII. Стор. 9.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.