Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ II. Стор. 15.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ II     Наступна





ПРИПЕТСЬКИИ ФРОНТ, ПОВСТАННЯ, ОБЛОГА ГОМЕЛЯ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У РАДИВИЛА, ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ ЗА СУБСИДІЯМИ.



Хмельницький з старшиною, відима річ, теж не робили собі великих ілюзій що до щирости чи льояльности литовських маґнатів, тільки поки можна було утримувати в спокою північну границю, вважали се користнішим, ніж викликати війну. Звісний нам бранець Половко оповідав (правдоподібно в первій половині квітня), що козацькі війська, розложені на литовській границі, мали “виразний наказ” пильнувати границі і не чинити наїздів (“аби тільки Дніпра пильнуючи далі не витикались”).

Але сей наказ, який би він виразний не був, не дотримувався дуже риґористично, і козацькі ватаги часом переходили границю, й навпаки се траплялось, судячи з тих досить припадкових (і не дуже докладних) відомостей, що приносились вістунами, або виринають в сучаснім листуванні 1). Кожна сторона звичайно в такім випадку твердила, що вона була спровокована, і таким чином навіть сі інциденти начебто підчеркували основний принціп охорони границь без переходів граничної лінії, що протримався до середини червня — коли Радивил проголосив кінець такого неписаного перемиря. Полки Чернигівський і Ніжинський тримали границю на Дніпрі і на Лівобережжі, полковники київський з поліським держали границю на Припети; з ними був також відділ Татар, не великий 2). Згаданий Половко, що сам був ніби то сотником в Чорнобилю, називає на Дніпрі граничним пунктом Любеч — там “списалася сотня міщан любецьких, що неустанно стереже міста, а козаки по селах”; на правім боці Чорнобиль — тут якийсь бувший домініканин являється орґанізатором місцевого повстання; в тилу — козацька сотня в Горностайполі, провідники повстання при першій можливости збираються захопити Мозир 3). Се викликає превентивні заходи з боку пограничних литовських сил. Я спинюсь тут на сих операціях — аж до формального проголошення війни Козаччині з литовської сторони.

При кінці травня полковник Павша, що держав сторожу на Припети — на перевозі в Бабичах, доносить про марш полковника Горкуші, що стояв в Норинську, в Овруцькім повіті — іде на схід для сполучення з київським полковником, що стояв у Лельові. Павша вважав очевидно сей марш загрозливим, і перейшовши Припеть почав громити козацькі й повстанські ватаги — в Павловичах, Мартиновичах і нарешті під містечком Зубанем, в трьох милях від Чорнобиля мав більшу сутичку, але боячись щоб Горкуша його не зайшов з тилу і не відтяв від Припети, відступив назад. Після того він вислав кілька роз'їздів — під татарський відділ, що став був під Овручом, але відійшов під Корець, діставши наказ від Хмельницького; роз'їзд застав в Овруцькій околиці, під Норинськом, в Велебличах “городових отаманів”, що збирали на Орду від кождого дому по 12 золтих — що хлопи дають з великою охотою”. Другий розїзд ходив на Словечну, де був став київський полковник з Горкушою, окопавшися против литовського війська, що стояло під Бабичами 4).

Повстаннє тим часом поширювалося в порічю Припети. Турівський староста повідомляв, що його волость збунтувалася ціла — вичисляє низку місць 5). Се мабуть було причиною, що з кінця місяця Радивил рішився знищити сю надприпетську козацьку заслону, але офіціальний привід дав такий, що вона загрожувала його литовській заслоні. “Маючи відомість — доносив він королеві 9 червня — що Антін полковник окопався з кільканадцятьма тисячами в 4 милях від Бабичів, щоб прогнати наших людей з сеї переправи — одинокої що її можемо мати на Припети — я рішив удати, ніби то ми хочемо йому заходити в тил, показавши йому наші хоругви в тилу, а потайки зібрати всю силу на фронті. Велів одному полкові з Хойник разом з деякими поблизькими хоругвами, сполучитися з полком, що стоїть у Бабичах і рушившися спробувати щастя 6). Припускаю, що неприятель, покладаючися на свої сили і окопи, буде почувати себе безпечним з сеї сторони, а помітивши, що військо рушило з Бабич, певно поспішить за ним, і вони його зможуть за божою помічю щасливо атакувати на переправі. Коли се вдасться, ми мали б усе забезпечене до самого Чорнобиля — де стоїть немала їх залога, і що раз збільшується. Тоді б лишилося, зібравши військо, йти на столученнє з військами в. кор. мил., і на очах в. кор. мил. сповнити свій обовязок” 7).

Але в сім пляні зайшла проволока, тому що саме в сей момент сіверська козацька заслона заатакувала великими силами пограничний Гомель, і Радивилові прийшлося кинути всі свобідні сили туди. Чернигівський полковник Небаба, що командував сим сіверським фронтом, пояснив потім сей напад так, що його викликала гомельська залога своїм нападом на Яриловичі: погромили там козацьку залогу, а саме містечко вирубали й спалили. Але розміри його виправи на Гомель виходять далеко за рамці такої пограничної карної експедиції, і можливо мали власне сю мету, яку й осягли — сею діверсією відтягнути сили Радивила і стримати його від походу на Україну і від координовання своїх операцій з операціями коронного війська. На Гомель вислано 8 тисяч козаків вибраного війська, велено їм штурмувати до упаду, і в потребі спішно зажадати собі артілерії; захоплений “язик” оповідав, що здобувши Гомель, військо мало йти на Бихів і т. д. Та реляція настільки богата мальовничими історично-побутовими подробицями, що я вийму з неї все головніше.

Наступ почався 4 червня, в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою; потім показалася друга, червона корогва, а коло неї три білі, й дві чорні і дві жовто-“облочисті”; під ними 8 тисяч козаків, кінних і піших, вибраного війська. Насамперед з-під полковничої корогви полк. Забіли вискочило з 40 коней, щоб захопити гомельських коней і людей що при них були; инші стали в порядку за огородом і садами і стояли зо дві години. Оден з них виїхав на герц, викрикуючи по татарській “гала-гала”, але оден з залоги влучив його коня в голову. Потім так з півгодини надійшло піше військо, під проводом полковників Литвинка і Поповича, і забралося зараз до сипання шанців з усіх сторін, кіннота ж розбіглася чатами по селах, а 400 стали сторожею на всіх дорогах, на кілька миль наоколо. Над вечір вибили на бубнах гасло: Базавлук 8). Піхота не схотіла в ночи йти на штурм, бо втомилися на ноги, тільки сипали шанці, і весь понеділок копаючи зближалися під паркан. А старшина тимчасом відсилала до Ярилович коней і волів і всяке добро, що набрали у доохрестної шляхти. В північ з понеділка на вівторок пішли на приступ “по четверо”. Залога і міщане їх відбивали; подекуди вони прийшли так щільно під паркан, що обухами вибивали з рук мушкети, виставлені в стрільниці, а в одній “кватері” вскочили до середини і почали бити челядь, але військо збігшися їх відбило. Особливо сильний натиск був на укріплення “од Пречистої” що їх перебіжчик міщанин вказав їм як найслабші; але вся піхота збіглася туди і відбила приступ.

Ві второк козаки попробували виманити залогу на вилазку: підняли крик і галас, щоб її здурити, ніби то надходить їй поміч: відступивши під ліс то наступали з хоругвами то знов відступали, по кілька разів починали з лісу стріляти і марш німецької піхоти вигравали, але комендант залоги не попався на сю “фінту”, залоги з міста не випустив, і так день обійшовся. З особливою детальністю реляція оповідає, як ловили козацького язика. Начальство веліло конче дістати, і оден “жолдак” ухопивши за ковнір козака, що ліз на паркан, став його тягнути; побачивши се козаки почали стріляти йому в голову, аби не дістався живий, але замісць нього трапили в руку “жолдака”. Одначе той козака не пустив, а тимчасом другий ухопив його, а десятник зробивши аркана, заарканив козака і став його тягнути до гори. Поки його тягли, козаки тричі трапили в нього, але все таки він був настільки притомний, що коли його витягли, він зараз все докладно оповів: “Полковник Небаба вибрав 8000 кінних козаків і роздав їх полковникам, щоб дішли до Гомеля, а по 4 курені лишили при арматі; полковник Пободайло також післав своїх людей, але сам не пішов. Виправляючи козаків Небаба їх так “благословив”: “Пойдіте молодці, дородниї голови, і добувайте тих міщан Ляхів у Гомелю. Добувши їх в пень вистинайте, місто спаліть, а потім ідіть до Бихова, його добувайте, а Могилівцям кривди не чиніть! А коли б до трьох разів Гомеля не добули, тоді вскок до мене по армату присилайте” 9). Сі зізнання, каже автор, були вповні справедливі, бо вівторок по штурмі Забіла зараз післав по армату до Небаби.

В середу знову цілий день готувалися до штурму, зробили 14 гуляй-городин і обтикали їх зеленим галуззям. Коли наступила ніч, заточила 4 гуляй-городи до Чичерської брами, а 3 приточили близько самого мосту, а самі, посуваючи гуляй-городи, йшли мовчки, а коли стріляно, лігши на землю кричали: “Абе!” Та коли звелено густо вдарити до них з гармат і мушкетів, зараз їх викурили з усіх гуляй-городів. Литвинко й Попович з Олишиним(!) полком в Гомельку разів з 15 штурмом приступала, і кожного разу як пушкар з старого замку вдарить з гармати або з гаківниці, зараз ішли в розсипку: кидали гуляй-городи: так то йшло до самого сходу сонця. І як уже кидали штурм (оповідав язик), віддано Забілі лист від Небаби: в нім був наказ в день і в ночи вертати назад 10). Тоді як вони стояли на позиції, не повертаючись до окопів, всі кинулись до переправи, вплав, кіннота і піхота; та підчас тої переправи піднялась сильна хвиля, що й паром вивернуло, і богато їх потонуло, особливо тих що на дошках і колодах переправлялись 11).

Небаба поясняв се потім Радивилові так, що такий він дістав наказ від гетьмана: приїхав посол з листом до Радивила, і він, Небаба, додавши листа від себе, виправив се посольство, що мало пробувати далі утримати Литву в нейтральности. Гетьман писав, що він зрозумів попереднє посольство Радивила так, що він бажає згоди з військом Запорозьким, і хоч тепер доходять до нього чутки, які говорять протилежне, він все таки не тратить надії прихилити Радивила до такої згоди, яку він бажає мати з в. кн. Литовським; нехай Радивил не помагає “панам коронним” і свому війську велить відступити від границі — тоді б і він, гетьман, відкликав до себе своє військо 12). Небаба в своїм листі поясняв причину наступу на Гомель так я то вище навів; просив Радивила стримати своїх людей від зачіпок і обіцяв, що в такім разі і з української сторони буде спокій. Був також лист від київського полковника: він скаржився на неустанні зачіпки і напади Павші і його полку в Бабичах; припускаючи, що се діялося без волі Радивила, просив заборонити йому таких “ексцесів”; инакше він буде змушений з лихвою то віддати — має на то досить способів 13).

З тим усім поїхали до табору Радивила сотник Пободайло 14), Передримирський, і Кланевський(?). Вони приїхали 13 червня, але Радивил, памятаючи, як Хмельницький приймав його посла, також не схотів приймати їх відразу: велів віддати листи одному з його офіцерів, і тільки другого дня дав їм авдієнцію. Автор реляції — дуже докладної — описує, як ті козацькі посли чули себе несміливо (може удавали, козацьким звичаєм), так що Пободайло навіть не міг ні слова пробомкнути, і його заступив Передримирський. Його привитальну промову реляція переказує в таких словах:

“Його мил. пан Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького з полковниками, старшиною і всіми молодцями поклон віддають в. княжій милости; а що за матерія посольства нашого, зволив єси вже зрозуміти, в. кн. м., з листів пану писареві вчора відданих”. На се Радивил, мовляв, відповів: “Дивуюсь я тому дуже що пан гетьман ваш 15), підчас коли всі його сили звернені на війну, посилає до мене се посольство: запевняє в своїй приязни і хоче намовити, аби я відступив з своїм військом. А того не думає, що справи Литви й Корони спільні, оден нарід, одна Річпосполита, — так як би того не було! Та й Литві дали ви не добрі задатки приязни, вторгнувшися в її границі, без великої причини; повіти декотрі дощенту знищили, а инші забрали й досі тримаєте, не хотячи уступитись і вертати — як от Любеч і Стародуб, де стоять козацькі залоги, і мині тепер прийдеться там упоминатись і доходити границь в. кн. Литовського”. До того додав він загальні докори за бунт Запорозького війська проти короля, що робить неможливим які-небудь зносини, яку небудь людяність супроти нього; тільки після того як козаки покоряться королеві, можуть рахувати і на давню прихильність його, Радивила; але послам нема чого боятись за свою цілість. На се знов таки Передримирський відповів, мовляв, такою фразою: “Волен Бог да король його милость, пан ваш, котрому не противимось ані скаржемось на нього. Бо король й. м. хотів обіцяну свою ласку нам дотримати, і то все що ми “дурно” зробили — пробачити, але панове декотрі коронні не дозволяють йому того, і на те всадилися, аби нас з усім народом Руським викорінити. Через те поневолі нам прийшлось боронитись” 16).

Се було проголошеннє і приймленнє до відома війни: Литва вступала в загальний плян воєнних операцій. Деклярація Радивила мусіла б випасти ще більш різко і рішучо, якби йому була вже відома козацька діверсія на Смоленщину, що саме робилася тоді. Але вона не була ще відома: тільки другого дня козацьке військо перейшло границю, і се дійсно виглядає дивно, що мирне посольство зійшлося з таким аґресивним кроком козаччини.

По сій розмові послам велено відійти до своєї господи, поки їх одпустять. На нараді їх рішено було відправити, але затримати до того часу, коли литовське військо виступить в поле, щоб вони не могли попередити своє військо про литовський наступ. Так їx протримано більше двох тижнів, а для замилення — ще при відправі Радивил на їх очах вирядив своє військо під проводом стражника литовського Мірского на Смоленщину: на той козацький корпус, що напав на Рослав під проводом Тарасенка — се тим часом стало вже відомо. В дійсности ж військо виправлялося на Сіверщину, против Небаби, а одночасно відновляв свої операції припетський відділ. І так скінчилася литовська нейтральність.








Примітки


1) “В маю місяці, перед Николиним днем сто чоловіків козаків ходило загоном в литовську сторону, до Гомельського повіту, і тих козаків литовські люде побили на голову в селі Єриловичах. А за тиждень чи більше перед 14 мая перейшло було Сожу на сей бік, під Єриловичами литовських людей тисяча чоловіка, і на той час прийшов на той перевіз полк. Небаба з козаками, щоб стояти для сторожі, і тих тисячу литовських людей козаки побили на голову”. — Вісти у Смирнова с. 260. Грек Павел писав 19 травня (с.с.): Радивилову сторожу козаки скрали і побили його людей дві тисячі і привели до гетьмана (під Зборів!) двох язиків: вони казали, що Радивил утік в далекі місця - Акты Ю. З. Р. III с. 451, і т. ин.

2) Акты ЮЗР. III с. 455 і вище с. 289; про поліського полковника Горкушу згадує пізніша реляція Ґонсєвского (у Ґоліньского), див. нижче, але очевидно, що він стеріг границю і в попередніх місцях.

3) Половко оповідав: В Чорнобилю монах, що був домініканом, збирає охотника, вже має їx 500 і щодня більше прибуває; сам стоїть на фільварку в Лельові, миля від Чорнобиля. Та не тільки в Чорнобилю збирає те гультяйство, але й сюди ближче виправив сотника, якогось Булавку Мозирянина, і він теж зібрав уже таку ж громаду, і коли наші (Поляки, очевидно) стали в Бабичах, він хотів на них напасти; але вислана чата перешкодила їx замислам” — у Ґоліньского с. 468.

4) Дві реляції Павші з 29 і 30 травня в Осол. 225 л. 365; мало ймовірно, щоб між ними був тільки оден день ріжниці: перша з них мабуть давніша.

5) Тамже л. 365.

6) З попередньої реляції Павші 30 травня видно, що сей наказ Радивил дав за кілька день перед сим: він його записує в постскриптумі.

7) Осол. 225 л. 375 об.

8) Nad wieczor na bębnach hasło wybiiali, ktore było Bozołuk, a czysluczyn bo hasle iako y u nаs był do pułnocy. Щось попсовано.

9) Poydyte mołoycy, dorodnyie holowy, a dobywayte tych miesczan Lachow w Homłu, dobywszy ich w pien westynayte, zadnoho nie zywiąc, miasto spalete, a potym do Bychowa idete, oneho dobywayte, a iednak Mohilowcom krzywdy nie czynite. A iesli-byste do trzech razy Homla nie dobyli, tedy do mnіе po armatu co wskok przysyłayte.

10) Тут дата 9 червня, але вона неможлива, коли се було четвер рано, як виходить з оповідання — було то 6 червня.

11) Осол. 225 с. 379-381. Коротка звістка про козацький наступ під Гомель також в наведенім листі Радивила до короля з 9 червня: вона написана на підставі вістей принесених одним челядником з Гомеля, що приїхав до табору Радивила в Бобруйську 7 червня; його вісти тамже ркп. 225 л. 365 об. Він потверджує, що козаки приступили в неділю (4 липня) і подає ту цифру козаків: 7000, що повторяє в своїй реляції Радивил.

12) Так переказує зміст листу анонімна реляція з табору Радивила з 17 червня — Осол. 225 л. 381 об.

13) Тамже.

14) Перед тим полковник чернигівський — поясняє автор реляції, але помиляється: Пободайло міг бути тільки замістником полковника, став ним по смерти Небаби.

15) І в привітанню посольства, і в відповіли Радивила Хмельницький не титулується гетьманом “короля й. м.”, як то було в його офіціяльнім титулі.

16) Реляція 17 червня — Ос. 225 л. 382-3. Commentarius c. 104-106. Сівські вістуни оповідали, що Пободайло з товаришами вернувся до Чернигова 26 червня с. с. (6 липня н.с.), а посилав їx Хмельницький до Радивила, щоб він з козаками замирився й дав грошей на Татар; Радивил того всього відмовив і заповів свій похід: “Ждіть мене на Петра” — у Смирнова с. 263.











Попередня     ТОМ IX     Розділ II     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ II. Стор. 15.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.