Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна





РАДА НА ПРОВІДНІЙ НЕДІЛІ, ВИБІР ХМЕЛЬНИЧЕНКА ЯК ПРЕДСТАВЛЯВ ЙОГО ГЕТЬМАН І ЛЮДЕ, ВІДОМОСТИ МАРІЯНОВИЧА І ЛІЛІЄКРОНИ, РОЗБІЖНІСТЬ В ВІДОМОСТЯХ — ОСВІТЛЕННЄ В НОВІШІЙ ЛІТЕРАТУРІ; ЯК ІНФОРМОВАНО УКРАЇНСЬКУ ЛЮДНІСТЬ-ДУМА ПРО ВИБІР ХМЕЛЬНИЧЕНКА, ЇЇ ПІЗНІШІ НАВЕРСТВОВАННЯ.



На превеликий жаль ми не маємо докладніших відомостей про те як пройшла та квітнева, на провідній неділі рада. Одиноке оповіданнє-дуже сумарне-маємо в звідомленню Маріяновича. Він каже, що потім як зібралися полковники і старшина (tribuni et consiliarii), гетьман цілий тиждень держав з ними раду про заграничні справи (тут він згадує пропозиції зроблені цісарем) і про вибір на гетьманство його сина. Коли його “вибрано і проголошено” 1), гетьман задав треденний богатий пир, з музиками і сальвами гарматними і рушничними, “до нестями”, і на сім справа скінчилася. Судячи з того, що після роз'їзду старшини Маріянович попросив відправи і досить скоро її дістав-дня 28 квітня, можна вирахувати-відтягнувши яких 4-5 днів на пир і роз'їзд, що рада відбулася в днях 15-21 н. с. квітня; сьому відповідає від'їзд київського полковника з Київа до Чигирина 13 квітня.

Гучний фінал ради, описаний Маріяновичем, покривав правдоподібно найбільш довірочну частину-підсумованнє результатів нарад в тісних гуртках довірених людей, що протяглося мабуть досить довго по повній раді. Справ було богато, можливо що під кінець наспіла вість і про смерть митрополита, що вмер десь у тім часі.

Про наступство на гетьманстві сам гетьман так писав цареві в черговій реляції (з Коробкою, зараз нижче): “Почуваючи себе недобре я за згодою всіх полковників доручив гетьманство синові моєму Юриєві”, і просив царя держати його в своїй ласці. Поясняючи се в устних розмовах, Коробка казав, що гетьман через свою старість і недугу здав гетьманство на сина свого, за радою полковників і всього війська: тепер йому 14 літ, і хоч булаву йому гетьманську дали, але влади він ніякої мати не буде, доки живий його батько: всім володітиме і гетьманом титулуватиметься і писатиметься (далі) його батько. І далі додав, що гетьман і військо, всі від малого до великого бажають, аби до Київа приїхав патріярх Никон і там би поблагословив митрополита на митрополію, а гетьманового сина на гетьманство.

Але коли царські посли в місяці червні на підставі того, що чули в дорозі: що гетьман здав гетьманство на свого сина і гетьманом став Юрий, — зажадали, щоб Юрий зложив цареві присягу як гетьман-“чтоб ему, гетману Юрью, вел. государю быти в подданст—, — старий гетьман на се не погодився. “Бачите ви самі, що я тепер у великій недузі і при старости, тому я поговорив з полковниками щоб вони спімнули мою службу, промисел і старання і вибрали на гетьманство запорізьке після моєї смерти сина мого Юрия. Але поки я живий буду, гетьманство і всяке старшинство тримаю при собі; а як після моєї смерти стане гетьманом Юрий, він зложить присягу на вірну службу цар. величеству” 2).

Звідомленнє переказує слова гетьмана по московськи, і точність їх може бути тільки приблизна: “по смерти б моей обрали на запорзжское гетманство сына моево Юрья”. Се може зрозуміти і так, що старий гетьман висловив бажаннє, аби полковники пообіцяли йому після його смерти вибрати гетьманом сина, так що його тоді ж таки вибрано, з тим, щоб в урядуваннє він вступив тільки по смерти батька.

З того що говорили люде Бутурлин так інформував царя: “У гетьмана про те, що він за старістю здає гетьманство свому синові Юриєві, військової ради не було, тільки приїздили полковники, на його заклик, і то не всі, і гетьман з ними говорив, що як настане його смерть, то аби вони вибрали гетьманом його сина, памятаючи його військовий промисел і щире піклуваннє. Полковники сказали, що памятатимуть його військовий промисел і щире піклуваннє і виберуть його сина. Але з смертю гетьмана та обіцянка стратить силу 3)-все буде в волі твоєї, вел. государя: кому звелишь бути гетьманом над військом Запорізьким, той і буде. А тепер усяку розправу чинять, в чолобитних і всяких писаннях пишуть гетьманом Богдана, а сина його ніде і в ніяких писаннях гетьманом не пишуть”.

З другої сторони не тільки Маріянович, але так само і Лілієкрона-оден і другий з слів козацьких достойників, яких вони бачили в Чигрині, говорять про те, що Юрия на раді “вибрано і проголошено гетьманом” 4), Оден і другий уживають тих самих виразів, хоч Маріянович чув се зараз після ради, а Лілієкрона два місяці пізніше: мабуть се була твердо уставлена офіціяльна формула для сього факту, що повторялась в тих самих виразах 5).

Виходить так, що на московську адресу й гетьман й инша старшина вважали потрібним зменшувати рішучий характер вибору гетьманського наступника, мабуть побоюючися, щоб Москва не схотіла оспорювати його, і тому характеризували його як фактичну десіґнацію, визначеннє Юрия на сю посаду. На инші ж адреси-де не треба було такої обережности, говорили про вибір як цілком формальний і рішучий, дефінітивний. Так се застав московський післанець Желябужский.

А як інформовано про сю подію широкі українські маси, можна бачити до певної міри з звісної думи про вибір Хмельниченка, що до недавніх часів служила й історикам за джерело для оповідань про сю подію. Як деякі инші думи про Хмельниччину, вона має виразні познаки офіціозної інспірації. Але не кажучи вже про деякі сліди інтеліґентської руки, чи впливу на тих текстах що маємо (їх тільки всього два!) 6), в них виступають виразно і старі наверствовання на прототипі, що мають пояснити зміни на гетьманстві-чому Юрась не став наступником батька на гетьманстві і булава фактично перейшла до Виговського, і як се так Юрась пізніше все таки настав на гетьманстві. Приблизно виступають такі верстви:

Хмельницький з Виговським (Луговським) скликають раду і гетьман пропонує вибрати йому наступника. Варіянт Шута вносить подробицю, котрої не бачимо в варіянті Цертелева-що рада відкладалася дуже довго, і була скликана мабуть не для виборів, а для походу, і тільки наслідком недуги Хмельницького на ній поставлено справу вибору.

Текст Цертелева:

Зажурилася Хмельницького сідая голова.

Що при йому ні сотників ні полковників нема:

Час приходить умирати

Нікому поради 7) дати.

Покликне він на Івана Луговського, писаря військового:

Іван Луговський писар військовий

Скоріше біжи да листи пиши,

Щоб сотники полковники до мене прибували,

Хоч мало пораду давали.

То Іван Луговський, писар військовий, листи писав,

До всіх розсилав.

То сотники, полковники, як їх прочитали, усе покидали

До гетьмана Хмельницького скорій прибували 9).

 

 

 

 

 

 

 

 

То гетьман добре їй приймає, словами промовляє:

Панове молодці, добре ви дбайте,

Гетьмана собі настановляйте!

Бо я стар болію,

Більше гетьманом не здолію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коли хочете, панове, Антона Волочая київського

Або Грицька Костиря миргородського,

Або Филона Чичая кропивянського,

Або Мартина Пушкаря полтавського? 14) То козаки теє зачували, смутно себе мали

Тяжко здихали, словами промовляли:

“Не треба нам Антона Волочая київського

Ні Грицька Костиря миргородського

Ні Филона Чичая кропивянського

Ні Мартина Пушкаря полтавського

А хочем ми сина твого Юруся молодого

Козака лестрового!”

“Він, панове молодці, молодий розум має,

Звичаїв козацьких не знає!”

“Будем ми старих людей біля його держати,

Будуть вони його научати, будем його добре поважати,

Тебе, батька нашого гетьмана вспоминати!”

Тоє Хмельницький теє зачував, великую радість собі мав,

Сідою головою поклін отдавав, сльози проливав.

Текст Метлинського:

Ей зажуриться, заклопочеться Хмельницького старая голова

Що при йому ні сотників ні полковників нема;

Тільки пробував при йому Іван Логовський,

Писар військовий, козак лейстровий.

Тоді вони од своїх рук листи писали 8).

По городах по полкових, по сотенних розсилали,

А до козаків у листах приписували:

Ей козаки, діти, друзі, прошу вас, добре дбайте,

Борошно зсипайте, до Загребельної могили прибувайте,

Мене, Хмельницького к собі на пораду ожидайте!

Оттоді ж то козаки добре дбали, борошно зсипали,

До Загребельної могили прибували

Воскресення Христового дожидали -

Хмельницького в вічі не видали.

Вознесення Христового дожидали-

Хмельницького в вічі не видали.

Духа-Тройця дожидали-

Хмельницького в вічі не видали:

Петра й Павла дожидали -

Хмельницького в вічі не видали.

Іллі-пророка дожидали -

Хмельницького в вічі не видали.

Тогді ж козаки стали у раді як малії діти:

“Хвалився нам гетьман Хмельницький

Батю-Зінов Богдану Чигиринський,

У городі Суботові Спаса Преображеннє ярмалок закликати...”

Тогді на те козаки добре дбали, до города Суботова прибували,

Хмельницького стрічали,

Штики у суходіл стромляли, шлики з себе скидали,

Хмельницькому низький поклон посилали.

Пане гетьмане Хмельницький,

Батю-Зінов наш Чигиринський

На що ти нас потрібуєш?

Тогді на то Хмельницький стиха словами промовляє:

Ей козаки, діти, друзі, прошу я вас

добре дбайти

Собі гетьмана настановляйте.

Вже ж я час од часу хорію,

Міждо вами гетьмановати не здолію,

То велю я вам междо собою, козаками 10) на гетьманство обирати.

Чи нема междо вами котрого козака старинного,

Отамана курінного? 11)

Буде междо вами гетьмановати,

Вам козацькі порядки давати.

Тогді то козаки стиха словами промовляли:

“Пане гетьмане Хмельницький,

Батю-Зінов наш чигиринський?

Не можем ми самі міждо собою козаками гетьмана обібрати,

А жолаєм од вашої милости послихати 12).

Оттогді ж то Хмельницький стиха словами промовляє:

Ей козаки, діти, друзі, прошу я вас -добре дбайте!

Єсть у мене Іван Луговський,

Котрий у мене дванадцять літ за джуру пробував,

Всі мої козацькі звичаї познав -

Буде междо вами козаками гетьмановати

Буде вам козацькі порядки давати 13).

Тогді то козаки стиха словами промовляли:

Пане гетьмане Хмельницький,

Батю-Зінов наш чигиринський!

Не хочемо ми Івана Луговського!

Іван Луговський близько Ляхів, мостивих панів живе,

Буде з Ляхами, мостивими панами накладати

Буде нас козаків за невіщо мати.

Тогді то Хмельницький стиха словами промовляє:

“Ей, козаки, діти, друзі

Коли ви не хочете Луговського-єсть у мене Павло Тетеренко.

“Не хочем ми Павла Тетеренка!”

“Дак скажіте, говорить, кого ви жолаєте.

“Ми кажуть, жолаєм Евраха 15) Хмельниченка 16)”. “Ще ж, каже, моєму Евраху Хмельниченку тільки всього дванадцять літ от роду, він возрастом малий, розумом не дійшлий”.-Будемо, говорять попліч його дванадцять парсон скликати,

Будуть його добрим ділом наущати,

Буде междо нами козаками гетьмановати

Нам порядки давати”.

Єврася Хмельниченка на гетьманство настановляли

Тогді із різних піщаль погрімали,

Хмельниченка гетьманом поздоровляли!

Се те що-з певними можливими відмінами становило первісну думу про вибір Юрия. Я вважаю її офіціозною інформаційною пєсою, реляцією пущеною в маси для відповідного її освідомлення, як наведені вище думи про похід на Волощину і очищеннє України від польського війська. Дивитись на наведену частину як на вступ до історії вибора Виговського або реституції Юрия я не вважаю можливим: структурно вона самостійна і очевидно творила самостійну цілість, на котру потім були наверствовані такі самі офіціозні “роз'яснення” пізніших урядів:

а) про те як Юрась утратив гетьманство, переступивши батьківський тестамент- редакція інспірована урядом Виговського.

б) про те як Юрася реституовано після скинення Виговського-інспірація противників Виговського.

Сі наверствовання заховалися далеко слабше 17), особливо друге (тільки в тексті Цертелева). Основна ж дума все таки доволі ясно виступає в сих двох варіянтах, що доповнюють себе навзаєм. Її мета цілком ясна: довести, що вибір Хмельниченка стався на жаданнє самого війська, яке відкинуло всіх инших старих заслужених кандидатів, пропонованих гетьманом (між ними на першім місці мусить стояти очевидно Виговський). Вибрано Юрия цілком дефінітивно і проголошено, і батько здав на нього гетьманство. Далі побачимо, що на Чигиринськім дворі в червні-липні вважали Юрася цілком правим гетьманом-тільки після смерти Хмельницького партія Виговського постаралась поставити під сумнів сей вибір і використавши невдалі початки Юрасевого проводу в війську, відсунула його й перевела вибори свого кандидата.








Примітки


1) postquam electus et publicatus fuisset-акти місії Парчевича, Archiv für oest. Geschichte c. 545.

2) Акты Ю. З. Р. III с. 579.

3) “Будет тому слову и отмЂна”-Акты XI с. 684.

4) Архив Ю. З. Р. III. VI. с. 295.

5) Липинський в своїй останній праці пробуючи довести, що Хмельницький хотів абсолютної монархічної влади, з династичними правами (Україна на переломі с. 117 дд.), против сих виразів висовує стилізацію листу Карла-Ґустава до гетьмана 6 серпня, де він поздоровляє його з приводу проголошення Юрия гетьманом (ab universa Milicia Zaporoviana, declaratum esse Hatmanum, Архив III. VI с. 329).

Липинський вважає потрібним підкреслити се “всупереч поширеним хибним поглядам на сю справу”, що тут мова не про вибір, а про проголошеннє (с. 272), і в проханню гетьмана, щоб патр. Никон поблагословив Юрия на гетьманстві, добачає не більше не менше як бажаннє “оцим благословенством-однаковим як для гетьмана, так і для царя зрівняти українську владу гетьманську з московською владою царською”. Висловляється навіть так, що Хмельницький “під кінець свого життя добивавсь усіми силами” сього патріяршого благословенства для сина.

Се, як бачимо, досить натягнено, бо крім сього-досить побіжно висловленого побажання, переказаного через Коробку, більше ми не стрічаємося з такою мрією старого гетьмана, не кажучи вже, що благословеннє патріярше зовсім не те що коронація на царство. “Посуд з св. миром” привезений антиохійським патріярхом в дарунку Хмелеві (вище с. 987) зовсім не означав, що се миро призначалось на коронацію гетьмана-як припускає Липинський тому що мовляв “йначе патріярхові не було чого його самому святити і з собою везти” (с. 118). Щорічне вареннє мира підчас великого посту якраз було функцією патріярха, і Паїсій віз миро на дарунку і роздавав при всякій нагоді зовсім не для коронаційних цілей, а тому що миром в православній церкві мажеться кожен християнин при хрещенню. Тому не тільки цареві, але й патр. Никонові і московським боярам Паїсій роздає “посуди з миром” “старим”, звареним раніш і “новим”-тим що він зварив по дорозі в Молдавії великим постом 1654 р. (кн. III ст. 10 і 31). Теорію гетьманського монархизму розвинену Липинським в останній праці і викриту ним у Хмельницького від самих початків його гетьманства взагалі вважаю невдалим винаходом, навіяним політичними тенденціями останніх літ.

6) Один опублікований Цертелевим-Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихь пЂсней, передрукований в II збірнику Максимовича, і звідти у Антоновича і Драгоманова. Другий опублікував Метлинський, Южнорусскія народныя пЂсни, з зазначеннєм, що записано сей текст від Андрія Шута, себто в 1850-х р. р., тим часом як тексти Цертелева походять з другого десятиліття XIX в.-див. К. Грущевської Укр. Нар. Думи, (вступної розвідки с. 20 і 53). Але старша запись, як показує дальше порівняннє-явно фраґментарна. Тому, очевидно, і Антонович-Драгоманов поставили на першім місці текст Метлинського.

7) В друкованім паради.

8) Тут недорічна вставка-антиціпація фрази що належить до дальшого: “стали у раді як малії діти”, я її поминаю і реставрую фразу.

9) Образ вичікування гетьмана в паралельнім тексті Метлинського виглядає як lосus соmmunis і не належить до первісної редакції думи: гетьман же скликав козаків до резіденції. Але козацький поклін гетьманові мабуть належить до початкової редакції.

10) В друк. козака.

11) Сі два рядки в записи Метлинського стоять вище, після слів: Собі гетьмана настановляйте; я їx переставив, бо думаю, що вони належать сюди.

12) Сі десять рядків в тій чи иншій формі мусіли бути в первісній редакції.

13) Рекомендація з боку Хмельницького Виговського як першого кандидата теж льогічно майже необхідна. Але характеристика, дана козаками йому, надихана пізнішою аґітацією проти нього і належить мабуть до третьої верстви-тої редакції, що описувала реституцію Юрася.

14) Сей реєстр імен завсіди здавався мені крайнє сумнівним, і викликав підозріннє, що сей текст не був записаний самим Цертелевим (що в підроблюванню чи прикрашуванню дум цілком непомічений), а дістався до його рук уже в препарованім виді. Антін Волочай-се очевидна пара до Филона Чичая. Чичай (Чичилей-Джалалий) може бути автентичним, як автентичний мабуть Грицько Костир. В пари їм мабуть додані препараторами Антін Волочай і Мартин Пушкар: Антін Жданович і Пушкар особи історично більш відомі, і їх скорше могли додати аматори другого десятиліття XIX в. Грицько Костир Миргородський-дуже характеристична комбінація “наказного гетьмана Костирського” з “Грицьком миргородським” (Лісницьким): аматор би сього не втяв. Але першим іменем повинно було б бути імя Виговського, як у тексті Метлинського (припускаю, що Шутові його не вложили в уста).

15) Еврах-Евграх, замісць Юрася.

16) Ся частина-прозаїчне переповідженнє, як показують вставки “каже”, “говорять”. Тому нема чого й розбивати її на вірші.

17) Я розгляну їx далі і в наступнім томі.











Попередня     ТОМ IX     Розділ XII     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ XII. Стор. 2.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.