[Михайло Грушевський. Історія української літератури. — К., 1995. — Т. 6. — С. 105-125.]

Попередня     Головна     Наступна





Віршування лаврського гуртка. Друга група продукції лаврського гуртка, на котрій я вважаю потрібним спинитися трохи ширше, — це його віршування. Не бознаяк інтересні з чисто літературного становища, досить убогі з артистичного погляду, вони означають все-таки певний, безсумнівний етап у розвитку літературної форми і техніки і в загальній перспективі літературного руху цього століття становлять помітне явище, з котрим треба ознайомитись. Ми бачили в попереднім 1 боротьбу "некунштованого руського віршу" чи, як його зневажливо прозивають деякі новіші дослідники, — римованої прози, з кунштованим шкільним одностайним рівноскладовим.



1 В т. V, с. 482 і далі.



Львівська школа пописувалась цим руським віршем не тільки, мабуть, тому, що її дидаскали не володіли силабічною технікою, а також, я думаю, і через те, що вони дивились на рівноскладовий вірш як на латинську витівку, "новизну" і не хотіли від цього нерівноскладового вірша переходити на силабічний рівноскладовий. Але лаврський гурток рішуче пішов тут новими течіями. Так як у риториці — в проповідництві — Копистинський, при всім своїм традиціоналізмі, вважає потрібним присвоїти собі схему схоластичної проповіді, з її штучним поділом, формальним приступом, пропозицією і т. д., так і в поезії лаврський гурток засвоює і популяризує прийняті в сучасній польській поезії форми принагідних, оказійних віршів, панегіриків, шкільних діалогів, орацій і декламацій, їх схоластичну, силабічну, римовану рівноскладову форму, робить з них ужиток при своїх виданнях, при нагоді пускає спеціальні такі "підносні" публікаційки, а старому некунштованому віршеві, устами Копистинського, висловлює вже недвозначну погорду (в наведенім вище відзиві про віршу Смотрицького на хіротонізантів). Своїм авторитетом він дає право громадянства цим новим шкільним кунштам, помагає їм укорінитись на ціле століття або й більше в шкільному життю, в широких кругах, відки цей силабічний вірш потім переходить і популяризується в широких народних масах, викликаючи різні імітовані форми, і таким чином, як я сказав, бере участь у творенні нових форм словесної продукції.

Першим спеціалістом цього віршованого куншту виступає Памво Беринда. Ще перед своїм переходом до Києва, можливо, в ролі дидаскала Львівської братської школи, він спорудив збірничок святочних декламацій на зимові свята і видрукував у Братській друкарні, присвятивши їх як типограф "на коляду" місцевому владиці Тисаровському і "велебному пресвітерству міста Львова" під заголовком: "На Рожество Господа Бога і Спаса нашего Ісуса Христа вЂршЂ для утЂхи православным христіаном". Як одна з найраніших збірок таких шкільних декламацій, перша проба віршованого діалогу вона звернула на себе останніми часами увагу дослідників, була передрукована і піддана літературному розборові 1 і має право на місце також і на цих сторінках.



1 А. Сычевская. Памва Берында и его вирши на Рождество Христово и другіе дни, "Чтенія Нестора", XXIII, 1912 (передрук тексту з вступними відомостями про автора і твір). С. Щеглова, Один з київських літератів XVII віку. "Науковий Збірник за р. 1925" (літературний аналіз).



Книжечка починається присвятою, в якій вияснюється, що складено її з віршів, "декламованих дітками":


В Христа збавителя дня / того нароженьє

И з высокости бозско / го нас навЂженьє

Кролеве перскіє па / на свЂта почтили,

Же го c троякими по / дарки привЂтили:

З миром, з кадилом и з зло / том го витаючи,

Богом и человЂком Хри / ста вызневаючи

А иж я нендзный злота / и сребра нЂ маю,

Ото чим могу, тым тя, / пане мой, витаю.

Пане милостивый и / отче превелебный,

Пастыру добрый, церкви / Христовой потребный,

Веспол з велебным презви / терством мЂста Лвова,

Которых рада к збудова / ню завше готова —

Речій которыє бы ку / хвалЂ божой были

И людій до целю зба / венья приводили, —

Не взгоржаючи праце / ю слуги твоєго

Малый колос убого / го жнива моєго

Приійми, архиєре / ю великій значный,

Яко в речах не похиб / не дЂльный и бачный,

C чесными мнЂ отцы през / витерми своими,

ВЂрными в всем съслу / жительми твоими,

За Коляду и щодрый / день книжечку тую —

Праздника зацного на / памятку святую.

Котрая то през дЂток / есть деклямована,

И для утЂхи на день / тот з друку выдана.

Претож єи нынЂ за / коляду мЂную

И за щодрый день c худо / бы спул офЂрую.

Так святительства ваше / го превелебности,

Яко и цной презвитери / львовских вдячности

В всем поволным слуго / ю хотячи быти

И пожиток собою / церкви учинити

Якобы слава твоя, / отче, проквитала

Кгды бы ся c книг хвала бо / жая помножала.


По цій присвяті, видрукованій дрібнішим друком на звороті титулової картки, наступає "пролог", виголошений, очевидно, першим отроком: 20 двостишних строф з поздоровленням з різдвом до людей, з закликом радісно його стрічати і гідно приймати:


Христос на землі, весе / ло пану спЂвайте,

Честь и хвалу имени / єго отдавайте:

Же нам як вЂрным рачил / дочекати дати,

День свЂтлый нароженя / єго оглядати.


"Вторый отрок" (25 строф) оповідає, в часі теперішнім, в ролі свідка подій, що сталося в Вифліємі, і висловлює гадку, що було б добре розпитати пастухів, "Котрых, там они речій / самовидци были И що ся за таємниц / очне насмотрили". Тоді третій отрок, очевидно, з найменших, виступає з закликом (одна строфа тільки): "Єст ли ту кто c пастухов / нех ся озываєт И о тых то речах c по / вЂстью выступаєт". Четвертий коротко (4 строфи) оповідає, що з самих пастухів нема нікого, але єсть один, такий, "котрий нераз з ними ся зносил" і розпитував про все: "Тот вам тот статечную / справу может дати, Що от пастерув вифле / ємских могл слыхати". Тоді п’ятий отрок, представляючи цього, "о речах ведомого", в довшій декламації (85 строф) оповідає, що він чув від пастухів: повторює, як чув у першій особі, як їм з’явився ангел і післав їх до Вифлієма, де все вони побачили, як він їм сказав: "Іосифа, матку и / дитя повитоє, Где нас зараз зняло ве / селя обфитоє. Большая бо вЂм нас там / свЂтлость освЂтила и умЂєтность мовы / до нас приступила". Вони почали прославляти Христа, його матір, Йосифа, ясла, вертеп, Вифлієм — ці прославлення становлять центр декламації. Потім пастухи оповідають, як вони попрощалися з Христом і повертали додому.


Зо всего теды Богу / честь и хвалу давши

И так з Вифлеємом ся / пяйкне пожегнавши

И з далечка зась знову / хмы ся уклонили,

Хоть простачкове, чим мо / гли, Пана почтили.

И преч юж отшедшди по / чани съми спЂвати

И з радости оноє / гойне выскакати —

През поле до стад своих / що вскок ся маючи,

В пищалки весело со / бЂ заграваючи.

Потом пЂсни почали / хмы просто складати

И при музыцЂ пастыр / ской корикговати.

Наконец кгды мы юж до / кошарнь своих пришли,

Таме хмы як и перше / все зась вцале нашли

Где теж и овечки нам / веселья додали,

Кгды съмы им в пищалки на / шЂ разне заграли

Бо, бегечучи, поча / ли рЂзко скакати,

Радости и веселья нам збыть додавати;

По горах и падолах / ся уганяючи,

Нас скоки своими у / добро мысляючи

(ст.251-268).


По цім "шестий отрок" коротко (14 строф) зазначає тему про королів "астролатрів" (на боці: звЂздослужителів) — "Я бым тыж о астролат / рах кролех промовил, На що-мся ачколвек зо / всЂм и не готовил Вшак же хотЂл бы-м о них / змЂнку учинити И скунд ся взяли філе / ортом (на боці — празднолюбцем) обяснити". Але кінець кінцем відступає цю тему "другому", щоб не наприкрятися слухачам, обмежується тільки загальними побажаннями, щоб сучасне громадянство знайшло собі добрий приклад в учинках трьох королів.

Тоді "седьмий отрок" теж доволі коротко (23 строфи) оповідає про прихід королів-волхвів, їх дари і значення їх приходу і, "занехавши на он час" довгу історію, щоб не "бавити" слухачів, закликав їх заспівати з пастирями ангельської пісні — "Слава в вышних", що, мабуть, і була при тім виконувана школярським хором. По сім наступає "епілог", виголошений, очевидно, восьмим отроком (52 строфи). Він описує благодать і радість, принесену на землю Христовим народженням:


Земля которая терньє / и осет плодила,

Тая нынЂ хлЂб небес / ный буйно зродила.

Земля, котрая венц пля / цом была до бою,

Тая ся стала кгрунтом / вЂчного покою.

Земля, котрая мЂстцем / была для выгнанцов,

Тая способна єст для небесных мешканцов,

И котрая пред тым зав / ше ворогована,

Тая юж ест покоєм вЂчным варована.

О диво, правда, як солн / це, на землю взышла,

И справедливость зась з не / ба на землю пришла.

C таковым ся овоцом / земля показала,

Якого нЂкгды пред тым / c себе не давала.


Щоб достроїтися до цієї загальної радості, декламатор хоче споминати саме тільки радісне. На пам’ять йому приходить сумна доля дітей, побитих Іродом за Христа. Він не хоче її оповідати, щоб не розбивати радісного настрою, але таки не втерпів, щоб не змалювати цього образу:


Що при тойже справе през / Ирода ся стало —

Як ся много дЂток о / ных позабивало.

Видячи тиранн, же ся / з него насмЂяли,

Кгды го три кролеве / стороною минали,

Як ся там окрутне розъил / тиран суровый

И c понудливости вы / дал декрет таковый:

Абы всЂх дЂточек ме / щизни не живити

И вколо Вифлеєма до / щяду побити —

Розмайте дЂток не / винных мордуючи

Христа межи ними ша / ленец шпикгуючи.

Невинняток, которым / бы му задЂлали,

За що бы слушне горла / свои подавали,

Умыслил тирани не слуш / не пренаходити

И в буйной крови цных дЂток / меч свой омочити.

Оныє то там дЂточ / ки свякготливыє,

При персях маток своих / збыт пещотливыє,

З яким ся жалем з матей / ками розставали,

Кгды их катове з рук им / смутных вырывали.

Як там смерть срокгая кож / дого не минула,

И кров з них буйными рЂ / ками поплинула.


Але не треба заглиблюватись у ці смутні спомини — "Вшеляких смутков и фра / сунков занехаймо, C пастухами оными / богу хвалу даймо". Отже, фіналом цього діалогу був знов-таки, правдоподібно, хоровий спів шкільної братії.

Як бачимо, діалог цей доволі слабий у діалогічній формі: її робить тільки виклик "третього отрока", що на нього потім нібито відповідають інші декламатори. В грунті речі це збірка монологів, віршованих орацій, так само, як і ті вірші на дальші свята різдвяного циклу, що займають другу половину книжечки (картки 12-18).

Маємо тут коротку віршу Стефанові першому мученикові (що святкується другого дня різдва). Дві вірші на обрізання (одна цілком коротка, 7 строф), друга трохи довша — "На приклад дітям християнським", аби вони собі брали приклад з малого Христа, що знайшовся в храмі (тема Євангелія, що читається на Новий рік): "В науцЂ тръвати a po / дичов шановати". Наводить ще інші біблійні приклади дітям, що кінець кінцем зводяться на науку "при вЂрЂ отцевской моцно стояти". Далі небезінтересна вірша (23 строфи) на честь св. Василія (що святкується того ж дня, першого січня) в формі похоронного плачу його громади з приводу його смерті, що віддає, очевидно, прийняті традиційні форми таких плачів у Галичині:


Отишол нам опо†/ дач слова, отишол!

И покою власного / иднач c свЂта зышол!

Отишол пастыр, яко / го трудно поискати:

Трудно бовЂм го иншій / может целювати.

Ой ой, юж уста Васи / лієвы устали,

Котрыє венц отпур є / ретикум давали!

Ей, не стуйте ж, же язы / ка того не стало,

Котрым ся, як мечем, є / реси посЂкало.

Пред ним бовЂм як пред у / стрям всЂ уходили,

Котрые єдно правдЂ / противными были.

Голосу ся єго, як грому, лякаючи,

Языку як лысканю 1, не стерпЂваючи.

Ей, встань, о пастыру, встань / церков боронити

И з неприятелми о / ню досыть чинити.

Якобы ся потужность 2 твоя указала,

Кгды ся будет тобою церков ратовала —

Пастырем добрым неба от Бога наданым

З ласки духа святого ясне поволаным,

Ей встань, отче, нех бы ся церков ратовала

И всЂм иншим на приклад тебе указала.

Тысь бовЂм скутком (самим) 3 слув твоих доказав,

Кгды же сь ведлуг науки и живот указав.



1 Блискавиці.

2 Сила.

3 Я додав це слово — його бракує до метру.



Натомість досить довга декламація "на Феофанію альбо Богоявленіа" (64 строфи) не дає чогось інтересного; досить вона сіра і монотонна; відзначу тільки кінець, де автор заповідає подібний цикл святочних вірш на великодній цикл: "Хотячи ся въскресе / ніа домЂстити И на Христос — воскрес зно / ву рифмы зложити, Чим могучи пресвЂтлый день оный здобячи И "въистину въскрес" / до себе мовячи".

Після цієї вірші, дрібнішим друком — таким, як присвята, — надруковане віршоване післяслово "До чительника" (20 строф). Автор просить його ласкаво і "вдячно" прийняти цю книжку, вважаючи більше на його "хуть" (добру волю), ніж на художество (умЂєтность), і або "дати місце" цій книжці, або, коли цей читач уважає себе "ученшим", нехай "рачить иншую написати" — "которыє рифмы (що їх читач напише), певне бу / дуть мЂсце мЂли И за преднейшіи ся / у всЂх розумЂли". Аби тільки не було "заздрості" — без неї все добре, "Там приязнь плынеть и все / доброє походить". Коли це писання автора буде "вдячно прийняте" і його добра воля відповідно оцінена, то він знайде для видання і щось значніше, з святих старих авторів, таке, що й церкві стане на пожиток:


А тоє наше хоть ся / в порывч 1 написано,

Быле бы ся що єсть c хо / ти всЂм указано, —

Противно чому кгды вдяч / ность будет видати,

Будет ся тыж и що знач / ного выдавати,

Иле що бы з авторов / святых старых было,

А ними ся пожиток / церкви учинило.


Таке це невеличке, але інтересне писаннячко, яке не тільки виявляє нові літературні течії, але й дає їм певні директиви.

Рівняючи його до іншої віршової літератури, треба йому признати певну, хоч і не дуже велику вартість. Автор не йде невільничо за чужими взірцями. Докладний аналіз, переведений над цією збіркою С. О. Щегловою — спеціалісткою в релігійно-віршовій літературі — виявив тільки дуже загальні, з невеликими виїмками 2, аналогії з церковною учительною словесністю і з польськими релігійними віршами, так що ці порівняння підчеркують тільки незалежність автора від літературних взірців.



1 Нашвидку.

2 До таких належать отсі паралелі:

Претож невЂсты хотЂте быти паннами,

Абысте през чистость были Христу матками.

НынЂ Вифлеєм, дом хлЂба, церковь Христова

Жены дЂвствуйте, да Христовы

будете матере (слово Григорія Вел. на Різдво).

Вифлеєм нарицаєт ся дом

хлЂбу (поученіє на Різдво, в Великих Мінеях).



Тільки дуже загальні риси бере він із своїх джерел: Св. Письма, богослужебного матеріалу тощо. Правда, його власна літературна інвенція не визначається яскравістю. Його образи доволі монотонні й сірі. Круг ідей доволі бідний, і не раз можна стрінути буквальні повторення на протязі цієї невеличкої книжечки. Але все-таки він дещо приносить нове і небанальне, як це тільки що відзначене голосіння над померлим владикою, що, почистивши від деяких церковностей, аж проситься поставити коло "руського плачу" Себ. Кльоновича. Або ота маленька буколіка — образ веселих пастухів, що бозна через кілько рук заблукала від Вергілієвих пастухів і дала оригінальний рефлекс, не подібний до польських пастирок. І образ побивання дітей не зовсім мертвий, хоча й бракує йому глибшої емоції. Емоції, темпераменту взагалі бракує авторові, та й іншим віршарям: проробляючи таку, мабуть, не легку "кунштовану" операцію з метром і римом, вони, видно, вважали, що ся штука вистає за все і робить зайвою які-небудь художні прикраси мови. Риторична симетрія, котрої приклад я дав на с. 109 ("Земля, которая" тричі починає строфи одну за другою), стрічається рідко 1, і це майже одинока риторична фігура, коли не рахувати простих і негативних порівнень, доволі невибагливих.



1 Подібна симетрія з прологу:

НынЂ нас солнце зе Всхо / ду справедливости

Навежаєт всЂх з гойно / и добротливости,

НынЂ проклятъство за грЂх / от нас отступаєт,

А на тых мЂст благосло / венъство наступаєт.

НынЂ теды всЂ радуй / мося в духу гойне,

Пану своєму приго / товившися стройне.



Структура фраз і спосіб вислову доволі ясний, полонізмів порівняно не так багато. Вірш тринадцятискладовий з цезурою після сьомого складу, витриманий через усі декламації (подекуди недотриманий, очевидно, через помилку, може, навіть друкарську, — як, наприклад, зазначення на с. 111). Але цезура цуже часто нефортунна, розриває слова цілком не можливим для нинішньої декламації способом, і взагалі акцент вірша з наголосами слів розминається цілком, так що теперішньому декламаторові треба б великої штуки, щоб це продекламувати.

Хоч Беринда обіцяв продовження цього віршувального куншту, але до цього, здається, не прийшло. Слідом за виданням цієї книжечки його запрошено до літературної праці до київського гурту, і йому довелось засісти за богословську роботу. По тодішнім поняттям це була далеко почесніша і потрібніша робота, ніж піїтика, і тому, може, він залишив віршувальний куншт іншим. Але можливо, що під впливом Беринди, за його вказівками, зложений був панегірик Плетеницькому, виданий якраз після того, як Беринда став на працю в Києві: "ВЂзерунк цнот превелебного в БозЂ єго милости господина отца Єлисея Плетенецкого, архимандрита кієвского монастыря Печерского и проч., друковано в святой великой ЛаврЂ Кієво-Печерской року 1618". Перший продукт нового кунштованого віршування, який маємо з Києва, підписаний поза тим незвісним іменем якогось Олександра Митури, цілком ідентичний з різдвяними віршами Беринди своєю фактурою (так само двостихові тринадцятискладові вірші, з цезурою після сьомого складу), поділ на частини з окремими титулами, присвята на коляду з деякими стилістичними подібностями з колядою львівською (і з характеристичним для Беринди пієтизмом для Балабанів, фундаторів Стрятинської друкарні, перенесеної до Києва), може бути так, як і різдвяні вірші, вислідом занять Беринди піїтичеським художеством з молодшим наростком лаврської школи. Автор, як побачимо зараз, виразно говорить про себе як про новика, що виступає на новій, перед тим "неумієтній" ниві.

Твір у сумі значно менший від львівських віршів, разом 85 строф на шести маленьких карточках. Розклад відворотний: дев’ять окремих вірш, по 8 — 9 строф кожна, з побожним побажанням або компліментом на кінці кождої. Потім "промова", присвята і на самім кінці коляда. Я почну з неї:


Кождый вЂрный cсего дня / духом веселися

А на пристьє Христові / пильне готови ся.

Он к нам з неба на землю / позволил зступити

Бы от владзы шатана / могл освобити

Люд, творєнє рук своих / и так ся понижил,

Же ся до нас, нендзников, / ведлуг тЂла зближил.

Яко ж его витати, / о то ся стараймо,

Як може быть напенкней / в тоє потрафляймо.

Доки чинЂм всЂ сполне / за то повЂщенє,

Же през пристьє на землю / справил нам збавенє.

Абы теж день тот святый / свого нароженя

В веселю дал отправт(ь), / просЂм узыченя 1.


В "промові" (присвяті) автор рекомендує свою працю "Як першій мой колоск неродного жнива (неродного — очевидно, в значенні неврожайного), котрого в невмЂєтность обфита єсть нива" (можна це розуміти про самого "невмЂєтного", початкуючого автора і загальніше — про київський переліг). Звиняється з своєї смілості і прирівнює своє бажання описати "на аркуші паперу" цноти і заслуги шановного архімандрита — "Чого б и сам Цицеро не могл доказати" — з замислом вилити море до викопаної на березі ями:


Збытней своєй смЂлости / велце ся дивую,

Же ся речей великих / — простак — подеймую:

Цноты твои, о отче, / всему свЂту явны,

А в кгмЂне 2 православных / велице похвалны.

Границею обвести / в аркушу папЂру,

Котрым до величеня / нЂхтъ не найдет мЂру.

А власне подобенство в той мЂрЂ найдую,

И собЂ то за власност(ь) слушне приписую

Якбы хто в дол море выляти ся важил —

Того нЂгды не допнет, бы яких штук зажил.


Але певен, що його "персона в шедивости цная" 3, що всіх ховає в ласці і ніким не погорджує, не погордить його скромною колядою, як "оний монарха, котрый воды троха / Не гордЂвши рад принил /, хочай была плоха, Кгды убогій подданый чинил то зычливе".



1 Панегірик цей досі аналізовано з боку змісту, особливо в згаданій вище (с. 26) статті Голубєва; кілька уваг про взаємовідносини "Візерунка" і "Вірш на рождество" в тій же статті Щеглової, с. 88.

2 Громада.

3 Шановна своєю сивиною.



Славословія починається від герба ("клейноду") Плетеницьких (перша частина панегірика, дев’ять строф) — інтегральна частина кожного тодішнього панегірика, що тепер починає культивуватися на нашім грунті. Хрест, місяць і звізди, представлені на їх гербі, звичаєм таких панегіриків толкуються як символи високих чеснот цієї фамілії:


То их бронь была и єст(ь) крестом звитяжати

И прикладным житєм свым як слонце сіати.

Нехай прето слава их дотоль не вступуєт,

Поколь мЂсяць з звЂздам бЂг свой отправуєт.


Потім у розділі "На уроженє" (8 строф) прославляється рід Плетеницького "Же с(ь) вышол з фамиліи продков знаменитых, Котрым о! не дармо тот клейнот даровано, Кгды ж их вЂры и цноты завше дознавано". Потім "Статечность в вЂрЂ" (8 строф), похвала персональним чеснотам Плетеницького:


От кореня доброго / овоц особливый:

Был родитель побожный / — сын єсть святобливый 1,

Кгды ж ся жадным не хочет / вЂтром уносити

И вЂры правдивой / никгды отступити.

НЂ зач 2 маєш намовы, / не дбаєш подарков,

Легце важиш безбожных / глупых их 3 посварков и т. д.


Потім в чотирьох розділах конкретніш описуються діла і заслуги Плетеницького для київського осередку. З огляду на визначний (рідкий у віршах) їх інтерес наведу їх в цілості:


Праца и старанє о релЂи старожитной.

Подчас праве 4 утисков, / подчас бЂд церковных

Подчас єй турбацій / и невчасу полных

Тебе, отче, бог прейзрЂл 5 / опекуном быти,

ТебЂ церков поручил от злых боронити.



1 Епітет-титул монашого стану.

2 Заніщо.

3 Чи не натяк на монастирську опозицію. Див.вище с. 44.

4 Саме, якраз.

5 Пол.: przeyrzał.



Якож видим на око хентноє отаранє,

Видим кошту, здоровя, / збыт нешанованє;

Невчас 1 собЂ за роскош покладаєш быти,

Жебы 2 православіа моглесь боронити.

Не глядиш ся на вЂк свой, шедивости 3 полный,

Не борониш ся працы нЂкгды быти волный.

Яко вЂрный служебник у пана своєго,

В день и в ночи вставичне чуючій до него.

Который тя пастырем до своєго стада

Обрал быти: жадная абовЂм завада

В паст†ся не находить сторожи твоєи,

За що даст ти корону Бог хвалы своєи.



Фундованє монастирей и церквей


Що теж о побожности треба прекладати:

Слухи слушна укрывши, очом волю дати 4

Абы явне оныи тоє оглядали

И збожности 5 дЂл твоих / свЂдоцство выдали

СвЂдчить панян монастыр / праз тебе зряженый

В монастыру Печерском / пенкне споряженый 6.

СвЂдчить не мнЂй и город Кієвского мЂста,

Сличне з коштом в будынку церковного мЂстца.

Не мнЂй свЂдчит Радомышль, з ним Городок 7 сполне,

Як домы в них божій збудовалесь гойне.

И всюды где но 8 колвЂк єстес(ь) преложоным,

Церков, шпитал(ь), убогій не єст(ь) обнажоным.

То бовЂм твоя роскош, то твоє старанє,

Абы церкви, убогим было выхованє.

За що бысь з Христом для нас убогим спочивал,

Котрый любячим єго небо наготовал.



1 Невигоду.

2 Аби тільки.

3 Сивини.

4 Говорити не з поголосок, а про очевидні діла.

5 Сили, багатства.

6 Жіночий Вознесенський монастир, фундований Плетеницьким поруч з Печерським.

7 Маєтності Печерського монастиря.

8 Но, іно-тільки.





Преложенство


Здало ся ми теж єще / о том припомнЂти,

Не яком Бог зезволил / преложоным мЂти

МЂсцу тебе, о отче, / цнот высоколетных,

Которого облоки / преч минают лестных.

А на яком же — свЂдчить он Патерик славный

За оных святых мужев / в христіанст†давных 1,

Котрых тЂла святыи / за скарб повЂрено,

Не змЂроный, о отче, / и в опеку ть 2 дано.

За которых цным житєм єст теж збудованый

Цный монастыр Печарскій, дивне фундованый,

А за твоим усилным старанєм зряженый

И в охендозст†3 церкве сличне оздобленый.

Котрая єст през волю бозскую зряжена —

Гисторія певная о том освЂдчена.

Онои сь умиловал сличную оздобу,

За що возмеш от Бога в небЂ нагороду.



Фундованє друкарнЂ


И тоєи теж цноты молчать не годится:

Хто бы против того был, глупым подобится,

Которыє бы намнЂй о тоє не дбають,

Же мудрыє под лаву славу их вкидають.

Ты, як велце потенжный в учинку горливом,

Ведеш (яко мовят) рій / в дЂлЂ святобливом.

Бось повскресил друкарню / припалую пылом

Балабана, цнот велких, речю и теж дЂлом 4.

Он за благословенством / отца нам святого

Удался до ремесла / (могу речи) цного.

Та зась яко милостник / церкви збыт ревнивый,

ХотЂл и допялесь то, / яко не лЂнивый:

По зестю єго з свЂта друкарню вскресити

И през выдаваньє книги церков украсити

Кгды ж ся церков божая през ню 5 помножаєт,

И в догматєх отцевских сличне проквітаєт.

Нехай же ти стокротне Бог то нагородит,

А щастьє противноє нех нЂ в чом не шкодит.



1 В друк. очевидна помилка — давный.

2 Замість: ти — тобі.

3 Урядженню (полонізм).

4 Самим ділом (річ і діло тут тавтологія).

5 Друкарню.



Як бачимо, стиль простий, прозорий, без вишуканих порівнянь, символіки й натягання прикладів. Фактура вірша значно краща, ніж у різдвяних віршах; наголоси краще сходяться з метричним акцентом, цезура не ріже слів посередині. Строфічна будова, як і в львівських віршах, переважно відповідає логічним періодам, рідко трапляються переноси слова з одної до другої або з стиха до стиха, як, напр., у вірші "Преложенство". Коли б спуститися на здогад, що цей Митура був учеником Беринди на київському грунті (а може й привезеним зі Львова), то треба було б зробити висновок, що Беринда значно поступив у розумінні віршової техніки, — і Митура був учеником дотепним. На жаль, більше його творів не бачимо.

Присяжним майстром чи спецом від віршування з лаврського гурту з’являється, як уже згадувалося, Тарасій Земка. Але від нього не маємо чи не знаємо досі якихось більших віршованих творів, а самі невеликі, переважно "епіграми на клейноти", чотиростихи, часом трохи більше — як дванадцятистрофна вірша на герб Долматів 1624 р. або віршована передмова до читателя в акафістах 1625 р., нарешті — двостишні 1 епіграфи (мотта) до синаксарних статей "Пісної Тріоді" 2.



1 Одна тільки чотиростихова.

2 Ось більш-менш повний каталог цих творів (я переглянув і доповнив список, зроблений пок.Отроковським у його статті про Земку, цитований вище): 1) Вірша на герб Долматів у "Бесідах на Діяння" 1624 р., 2) Вірша в акафістах 1625 р. (16 строф), 3) Чотиростих на герб Копистинського в "Толкованнях на Апокаліпс" 1625 р., 4) Вірш з 12 стихів на той же герб у "Пісній Тріоді" 1627 р., 5) 16-стих на честь Балабанів у "Лексиконі Беринди" 1627 р., 6) Чотиростих на герб Могилів у "Поученнях Цоротея", 7) 12-стих на честь Могили в "Літетургіярії" 1629 р., 8) Нерівноскладовий віршик в "Імнології" 1630 р., 9) Одинадцять епіграфів до синаксарів "Пісної Тріоді" 1631 р. Вони не підписані, але про авторство Земки трудно мати сумніви — див. Цитовану статтю ак. Перетца про синаксари, с. 49.



Всі вони писані двостишними строфами тринадцятискладового розміру, як і вірші Беринди та Митури. Я наведу дещо з того як взірці цього віршувального куншту.

Передмова до читача акафістів — "Читателю ієромонах Тарасій Л. Земка здравія и спасенія зичит":


Ісус сладкій и добрый, / в дарах преоквитный,

Чителнику набожный, / — скарб вЂрного скритый,

Идет к тобі, хотячи / быти похваленый,

Абысь теж ты от него / был ублагословеный 1.

Схили прето голову, / серцем умилися,

"Ісусе мой пресладкій" / волай, прослезися

Уста твои з розумом / нехай ся злучають,

Жаль за грЂхи и сповЂдь / нехай єдность мають. —

"Спасителю" мовячи / — заглядь мой фрасунок,

Котрый маю от врагов, / а дай ми ратунок... і т. д.


в кінці:


Ісусе наш, виждь враги лютыя над мЂру,

Узброєны и на нас, и на нашу вЂру,

И выбав нас, и храни от всЂх их навЂтов,

Доступили жебысмо небесных обЂтов 2.


Вірш на герб Долматів:


Зацний клейнот Долматов и в церкви презацных,

И в Речи Посполитой услугою значных,

Христіанству што служить все то в себі маєт,

Гды своими гранями в гербЂ объясняєт...

Рыцер ужа хибкою держачий рукою

Значить, же был наполнен мудростю святою;

Котрую пан залецал, з межи наук многих —

Жеб по смерти кождый мЂл другов от убогих...

Трубы значать проповЂдь, в которой ся кохал

А для тои голосу типографіи дал 3,

Жебы трои языка троими трубами

Типом на свЂт плынули якобы устами.

C тых мЂр, о Константіне, тыи ти БесЂды

Церков даєт, зычачи, жебысь на обЂды

Небесныи был прошон и там чествованый

За тот банкет Науки 4 всЂм от тебе даный 5.



1 Тут буде зайвий склад, коли прочитати це слово повно.

2 Матеріали для іст. книжн. справ., с. 133.

3 Натяк на дотацію К. Долмата друкарні, вжиту на видання "Бесід".

4 Велика літера в оригіналі.

5 Матеріали, с. 103.



"Епіграмма" Копистинському в "Пісній Тріоді" 1627 р.:


В Копистенських клейнотЂ мЂсяць из звЂздою,

Архімандріте печер / скій, славни тобою,

Жесь отмЂнил свЂт в Духа, и в всЂх освЂчаєш,

ПроповЂдью, книгами / и житьєм сіаєш,

СвЂтячи як нЂгдысь Ко / пистенскій Міхаил,

Стрый твой, где на Премыслской / єпископіи жил.

МЂй же МЂсяць, — Захарі / є, Богородицу в цнотах 1.

Преподобных зась, звЂзды, / абы в твых роботах —

ВЂра православна / и дЂток цвиченьє

На ратунок ближнєму, церкви вспоможеньє,

И мЂсяць и звЂзды уставне сіали 2

Копистенских в особЂ твоєй высловляли 3.



Похвала Могилі:


Петра — скала, Петр — Камень. От петры тоєи

БЂ верховный апостол, иже от своєи

ИсповЂди наречен, многих Петром быти 4,

Даде, и Христа сыном божіим учити.

От него же ты, отче / всепреподобнЂйшій,

Петре, архимандрите, / пастрырю честнЂйшій,

Имя приієм и хотя / сердцем и устнами

Христа исповЂдати / Богом присно с нами —

Се же, в євхаристіи: / повелЂ издати

Литургіар, єя же / ради благодати,

Дасть ти Христос, сын божій, / ясти своє тЂло,

Кров пити, Петром же быт(ь) на той петрЂ цЂло 5.



1 Вірш 15-складовий. Місяць окружен звіздами — символ Печерської Лаври, часто потім подаваний на печерських виданнях.

2 Вірш 12-складовий.

3 Треба: виславляли. Матеріали, с. 175 — 6.

4 Бути каменем для багатьох.

5 Матеріали, с. 198.



Як бачимо, щодо фактури вірші стоять нижче від "Візерунка" Митури. Вислів менш ясний, але не без дотепу в символічних і геральдичних поясненнях; трапляються вислови досить красовиті — як от труби друкарські і "бенкет науки", але їх приходиться виловлювати з цих купок нарубаного схоластичним метром шутру.

Єсть, крім того, кілька непідписаних невеличких віршів, аналогічних з Земчиними, але трудно сказати, чи маємо і тут його діла, чи це вироби інших лаврських піїтів. Таким, напр., присвятий вірш Гр. Долматові в "Апокаліпсі" 1625 р., де маємо таке побажання до його повернення до православної церкви:


А як єстесь ку врагом / телесным валечный,

На всЂ боки концами / страшный и безпечный, —

Так — дасть ти Бог — кгды к Орто / доксіи ся вернеш,

Всіх валчачых на цноты / снадне встеч обернеш 1.



1 Матеріали, с. 195.



Тепер я ще хочу звернути увагу на нерівноскладові композиції. Одна належить молодшому Беринді Стефанові і міститься в деяких примірниках "Бесід на посланія апостола Павла" 1623 р., в додатковому зшитку — разом з присвятами Ф. Копистинському.

На останній картці читаємо таке великоднє поздоровлення Плетеницькому: "Великодный дар в ХристЂ превелебному єго мл. отцу кир Єлісею Плетенецкому, архимандриту печерскому кієвскому и проч., пану добродЂєви моєму милостивому и всЂм их мл. благородным паном презацного клейноту сего, o вдячноє принятя просячи покорне офЂрованый". Під ним великий хрест і місяць — знаки Плетеницьких — і в них вірш:


Крест пресвятий

Єст вЂдомый

Же през него

ПрадЂднего

ГрЂха юж єстесмы волными,

Іс(ус) Христом свобожденными,

З о(т)хлань пекла тмы вЂчной

Сподоблены хвалы небесной.

И чим справил —

Тож зоставил

Гасло своим

ПравовЂрным.

Крест звЂздами гафтований

Константіну оказаный

Знак звитязства мЂл оный цар

На поганы, от Бога дар.

Леч то певно —

Не даремно

Плетенецким

Яко вЂрным

Крест теж за герб єст надано

Бо святолюбивость узнано

В том дому.

А иж кресты

У иных сут(ь) знаки прости

Ту зась годне

И пристойне

Єго носят

И не зложат

НЂгды з своих зацных рамен,

Доколя им станет времен.

Звитяжайте ж всЂх противных,

Жіючи в тисущох 1 лЂтных.

Чворозначный 2

Клейнот зацный

Под час святый

Описанный

При КрестЂ єст(ь) мЂсяц ясный,

ОсвЂщает дом их зацный. —

Тых за герб свой уживают

И в сла†ся помножают

В которой абы долго жили,

Потом небо наслЂдили,

Христе Въскресшый, даруй им

Тридневным встанієм своим.


ПревелебнЂйшій в Бозі милостивый отець архімандріте, пане и добродЂю мой! ПресвЂтлым трідневнаго Христова въскресеніа днем св. Іоанна Златоуст. Ап. БесЂд дволЂтних, от в. вел(ебности) нам врученых прац съвершенный конец и одпочиненя взявши а в мЂсто того за великодный дар клейнот прозацный вщ. велеб(ности) з найнижчыми службами отдаючи, прошу Господа Бога, абы он для размноженя хвалы єго святои и на утЂху нас зычливых слуг вш. велебности при добром здоровю в долгій вЂк ховати рачил. Ун(ижоный) их сл(уга) Стефан Берында тип(ограф) 1623" 3.


Подібний же великодній дарунок — тільки цим разом колективний від цілої друкарні являє собою "Имнологія си єсть пЂснословіє Албо пЂснь през части писмом мовленаа 4 на день въскресеніа Господа нашего Іисуса Христа пану, пастыру, опекунови и добродЂєви своєму през дЂлатели в типографіи в даруночку низко принесенаа. В типографіи святыя великія чудотворныя Лавры Печерскія кієвскія року 1630".



1 Треба: тисящох.

2 Хрест у гербі Плетеницьких має з правого боку чотири перехрестя, з лівого тільки одне, як "Пилява" Потоцьких має Два перехрестя з лівого боку, а з правого три.

3 Матеріали, с. 79.

4 Прошу звернути увагу на характеристичну мішанину староболгарських кінцівок з староруськими (мовленаа — въскресеніа), Що взагалі помічається в печерських друках цього часу і являється, очевидно, свого роду книжним снобізмом.




Ясне велебному и свЂтлопреподобнЂйшему (!) господину є. мл. господину отцу и пастыру своєму кир Петрови МогилЂ, архимандриту святыя чудостворныя великіа Лавры Печерскіа кієвскіа, воєводичу земель Молдавских на славних ст(и)х(и)ров Пасхи пЂснь празнична цЂлованіа съгласно поют, иже в типографіи (на боці: "Се же и акростихіс", треба читати перші букви строф, і виходить "Петрови Могили архимандриту святыя великія Лавры Печерския києвския воєводичу земл(ь) молдавских)".



Въскресеніа день


Пан наш гды з мертвых встал нынЂ преславно,

Як пророкове о том рекли давно,

Явился женам, потым и Петрови,

Жебы он знати дал и всему дворови, —

Єдинадцатем учніом затървожоным,

Жидов пострахом розне роспужоным,

Подзначаючи, же мЂл старшим быти,

Котрого власность єст иных учити 1.

Тебе, отче наш, Петре преподобный,

Иж Х(ристо)с камень — камень тя оздобный

Сему даровал мЂсцу пресвятому,

Матки своєи — ведлуг тЂла-дому 2



1 Бажання сказати Могилі щось приємне на тему його імені потягло панегіристів туди, куди не ходили київські богослови: вони признають тут першенство ап. Петра і т. д., тимчасом як ми бачили, богослови висували прерогативи "Єрусалимського єпископа" — ап. Якова або Первозваного Андрія, апостола Русі і єпископа царгородського.

2 Домові матері своєї — Печерській Лаврі, "ведлуг тіла" — матеріальному домові — в протиставленні небесному.



Ровне теж залецил о нем повЂдати

Тым, котрых рачил под твою власть дати.

Што в том єст, толко же собі любовным

Показал тебе, и Петрови ровным.

Оному зровнал для владзы порядку,

СобЂ улюбил — для твоєго статку:

Же и сам в цнотах къ Богу ся зближити

Прагнеш, и своих к тому ж спорядити.

Въскресеніа день теды преясный,

Святый, весолый, свЂтлый и красный,

О преподобне, отче наш и пане,

Свято обшедши в том аггелском станє

И преложенст†над нами, твоими

Послушниками, иле их єст, всЂми,

Житя потерши сотного дороги

Просто Олимпу перейди пороги 1.


Ієродіакон Исаіа, типонадзиратель



1 Що б сказав Вишенський на таке мішання міфології до богословія — називання раю Олімпом!
















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.