[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 36-37; 574.]

Попередня     Головна     Наступна





N. N.



Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. /37/

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.


Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв!











N. N. («Мені тринадцятий минало...»)


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 91 — 93).

Подається за «Малою книжкою». У рядку 50 на місці пропущеного слова, позначеного крапками, вводиться кон’єктура: [Бога].

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 р. по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, Шевченко переписав вірш з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 7 до шостого зшитка за 1846 — 1847 рр.). Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко дописав криптонім «N. N.», можливо, маючи на увазі подругу дитинства Оксану Коваленко, образ якої змальовано в цьому творі. Про Оксану Коваленко йдеться також у поезії «Ми вкупочці колись росли».

До «Більшої книжки» не переписано.

Вперше надруковано з довільним виправленням першого рядка («Мені тринадцятий минало» на «Мені тринадцятий минав») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 404-405 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів. — 1867. — Т. 2. — С. 223-224 (в обох виданнях подано за «Малою книжкою» з пропуском адресата «N. N.»; у львівському виданні останній рядок 50 подано: «Людей би не прокляв»).

Уже прокликали до паю — Пай — частка заробленого чи трапеза, за якою їжу ділять на частини.

Плоскінь — волокно, призначене для прядіння, яке отримують способом вимочування у воді (річка, ставок) чоловічих рослин конопель.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Іносе:   У літературних творах інколи можна натрапити на застарілий нині східноукраїнський прислівник іносе «хай так, гаразд, згоден, зрозуміло». Його вживали переважно з метою підкреслити простомовність персонажів . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.