[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 94-95; 605-606.]

Попередня     Головна     Наступна

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди! . . . . . . . . . . .

Похилившись,

Не те щоб дуже зажурившись,

А так на палубі стояв

І сторч на море поглядав,

Мов на Іуду... Із туману,

Як кажуть, стала виглядать

Червонолицая Діана...

А я вже думав спать лягать

Та й став, щоб трохи подивиться

На круглолицю молодицю,

Чи теє... дівчину!.. Матрос,

Таки земляк наш з Островної, *

На вахті стоя,

Журився сам собі чогось,

Та й заспівав, — звичайне, тихо,

Щоб капітан не чув, бо злиха

Якийсь лихий, хоч і земляк.

Співа матрос, як той козак.

Що в наймах виріс сиротою,

Іде служити в москалі!..

Давно, давно колись

Я чув, як, стоя під вербою,

Тихенько дівчина співала, /95/

І жаль мені, малому, стало

Того сірому-сироту,

Що він утомився,

На тин похилився,

Люде кажуть і говорять:

Мабуть, він упився.

І я заплакав, жаль малому

Було сіроми-сироти.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Чого ж тепер заплакав ти?

Чого тепер тобі, старому,

У цій неволі стало жаль —

Що світ зав’язаний, закритий!

Що сам єси тепер москаль,

Що серце порване, побите,

І що хороше-дороге

Було в йому, то розлилося,

Що ось як жити довелося, —

Чи так, лебедику?! — Еге...

* Оренбург. губ.

«НУ ЩО Б, ЗДАВАЛОСЯ, СЛОВА...»

Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 410 — 412).

Подається за цим автографом.

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів

1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Висловлено міркування про те, що вірш написано влітку чи восени

1849 р. (див. Большаков А. З творчої історії поезії Шевченка 1847 — 1850 рр. // Збірник праць дев’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1972. — С. 55 — 58, пізніші публікації цього ж автора, зокрема його книжку «Оренбургская шевченковская энциклопедия. Тюрьма. Солдатчина. Ссылка. Энциклопедия одиннадцати лет. 1847 — 1857. — Оренбург, 1997. — С. 74). Підстави для цього припущення недостатні.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 13 у третьому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. Згодом, найімовірніше, наприкінці перебування на засланні, в Новопетровському укріпленні, Шевченко у «Малій книжці» чорнилом іншого кольору перекреслив вірш. До «Більшої книжки» твір не перенесено.

Вперше надруковано за «Малою книжкою» з помилками у рядках 7 («Помолившись» замість «Похилившись») та 14 («Я вже думав спать лягать» замість «А я вже думав спать лягать») та деякими іншими, порівняно незначними відхиленнями (у рядку 6 «між люди» замість «меж люди», у рядку 13 «Червонолицяя» замість «Червонолицая», у рядку 41 «У сій неволі» замість «У цій неволі») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 576 — 577. Зазначені відступи від автографа в рядках 6, 7, 41 припущено ще в рукописному оригіналі для складання цього «Кобзаря» (див.: ІЛ, ф. 1, № 86, арк. 26 — 26 звор.). Того ж року за «Кобзарем» 1867 р. вірш передруковано у вид.: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 255 — 256.

Діана — у римській міфології богиня рослинності, помічниця при пологах, уособлення місяця; тут — місяць.

Таки земляк наш з Островної... — Островна, Островне — одне з перших українських поселень в Оренбурзькій губернії, на правому березі річки Урал, засноване на початку XIX ст. (тепер село Сарактаського району Оренбурзької області Росії). Шевченко побував в Островній у червні 1847 р., в травні та восени 1850 р., описав Островну в повісті «Близнецы». Л. Н. Большаков спробував встановити особу матроса-краянина, прообраза героя вірша. Ним був, на його думку, Іван Дмитрович Васильєв, ря/606/довий 4-го Оренбурзького лінійного батальйону, що плавав на шхуні Аральської описової експедиції «Константан» в навігації 1849 р. (див.: Збірник праць дев’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — С. 57 — 58; Оренбургская шевченковская энциклопедия. Тюрьма. Солдатчина. Ссылка. Энциклопедия одиннадцати лет. 1847 — 1857. — С. 74).

Щоб капітан не чув, бо злиха Якийсь лихий, хоч і земляк. — Прообраз згадуваного капітана — Бутаков Олексій Іванович (1816 — 1869) — російський мореплавець і географ, контр-адмірал, у 1848 — 1849 рр. — капітан-лейтенант флоту, начальник Аральської описової експедиції, до складу якої за його клопотанням було включено Шевченка як художника, капітан шхуни «Константан». Характеристика капітана у вірші відіграє роль ситуативної психологічної деталі й не відповідає реальній оцінці Шевченком особи Бутакова. В щоденнику, листах поета міститься чимало приязних згадок про нього. «Проживая в Одессе, быть может, встретитесь с Алексеем Ивановичем Бутаковым, — писав Шевченко В. М. Рєпніній 14 листопада 1849 р., — это флотский офицер и иногда бывает в Одессе, у него в Николаеве родственники и родные; это мой друг, товарищ и командир при описаний Аральского моря. Сойдитесь с ним. Благодарите его за доброе братское со мной обращение...».

Що він утомився, На тин похилився, Люде кажуть і говорять: Мабуть, він упився. — Куплет з народної пісні «Ой не шуми, луже, дубровою дуже...».

Попередня     Головна     Наступна