Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 96; 606-607.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Мов за подушне, оступили

Оце мене на чужині

Нудьга і осінь. Боже милий,

Де ж заховатися мені?

Що діяти? Уже й гуляю

По цім Аралу, і пишу.

Віршую нищечком, грішу.

Бог зна колишнії случаї

В душі своїй перебираю

Та списую; щоб та печаль

Не перлася, як той москаль,

В самотню душу. Лютий злодій

Впирається-таки, та й годі.











«МОВ ЗА ПОДУШНЕ, ОСТУПИЛИ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 271);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 135).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко заніс вірш під № 14 у четвертому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), зробивши при цьому виправлення в останньому рядку. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш зі змінами в рядках 4 та 13 з «Малої книжки» до «Більшої книжки».

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1862. — № 8. — С. 4).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка/ Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 462, з незначною редакторською відміною в рядку 3 («осень» замість «осінь»), і того ж року — до видання: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 235, де вірш подано за «Основою».

Відомі нам списки вірша походять від першодруку в «Основі» (1862. — № 8. — С. 4): у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 /607/ (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 672); у рукописних «Кобзарях» — 1861 (ІР НБУВ. І. 1869, арк. 9 звор.), 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 76 звор.) та 1863 — 1867 (ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 5 звор., криптонім власника: А.Ч.); у збірці «Барвінок. Пісні, вірші та байки» 1863, складеній А. І. Фесенком (РДБ, ф. 743, № 18, од. збер. 25, арк. 80 звор.) та ін.

Подушне — подушна подать, основний прямий податок у Російській імперії, його сплачувало все чоловіче населення, крім дворян, духівництва, осіб, що перебували на державній службі, пізніше — купців та ремісників. В Україні подушна подать стягувалась з другої половини XVIII ст. до скасування її в європейській частині Росії 1887 р.

Арал — за часів Шевченка острів у південно-східній частині Аральського моря, в гирлі річки Сирдар’ї. Тепер цей острів з’єднався з суходолом. У «Малій книжці» Шевченко в примітці до цього слова пояснив: «остров».










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.