Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст. — К., 1965. — С. 286-295.]

Попередня     Головна     Наступна             Примітки





[Яків ГОЛОВАЦЬКИЙ]

ЛИСТИ


1. ДО І. ГОЛОВАЦЬКОГО

1841 р.


Наймильший з братій!

О, як я ся утішив, пізнавши з твого листа, що-сь ся щире взяв до тої вітцівської ріллі, котра так давно облогом лежить і зовсім бур’янами заросла, що-сь пізнав потребу нашого народу і розгадуєш над средствами і способами, як би свою родиму ниву найлучче справити і для будучого поколіня засіяти можна. І з того ся радую, що-сь ся уже познайомив із братією словенами, котрих я тобі допіру представляти мав по знакомості із г. *. Запом, відтак я мав тобі рекомендувати г. Компелика, яко гідного словено-чеха, а от ти сам мене попередив. Пан Подлипський також несподівано зійшовся із тобою. Так-то свій свого всюди знайде. Жалко ми трохи було правда, як-єсь ми в первім листі писав, що «не шукаєш знакомості у других словен, а жиєш лише із своїми львов’янами».


* Г. — господин.


Тяжко ми було, читаючи твої слова: «Поляки хотять гвалтом, щоби-смо Польщу за своє отечество вважали і їх правопис, а може, і язик (!) прийняли». «Поляки не вірують в словенщину». Такії слова боліснії руському серцю, а ще й то, що не раз о уха мої ся відбило о шляхті, і тих дерунах, що при ній вішаються. Тоє всьо розгадавши і дивлючися живими очима на ту нужду мільйонів, переглянувши свої діянія, з чиєї то причини сталося, не здивуєш, чому-м ся так остро виразив в моїм листі. Була то лише слабка відповідь народолюбця на такії огиднії /287/ слова, на такії кривди, як нам учинили, чинять і завзялися не перестати. Не мав я тоді на гадці ані «світлійших» поляків (коли де який є, бо тут не раз на найлуччих завів’ємся, так що тепер ледве вірю), ані на других словен, котрих доброє наміреніє, щироє родолюбивоє серце... Я добре знаю — знаю я, як добре вони зичуть нам, як і всій братії словенській. Часи тії, із ними пережитії, то найщасливішії мої в житі, тямлю я і вовік не забуду тих годин, перебутих у Пешті із молодими сербами, хорватами, і словаками, і з тими чехами, що-м ся пізнав у Львові. Знаєш сам, яке наше пожитє було. Люба мені згадка за тими хвилями, коли далекії однородці пізнали побратимство своє і вкупі радов потішали, одним духом жили. Хрань мене господи, щоб я подумав про них що такоє, знаю я, як їх болить серце над нашою долею. Не цурався я ними і не цураюся для того, що обряду латинського. У словен є одна народність, один язик, один дух, а віра не чинить, чи не повинна, різниці. А коли-м сказав, що «кирилицькії (і з ними обновленії гражданськії букви) суть спільнії словенськії, прийнятії із вірою», то я так гадаю, що тії букви уложені слов’янином (Кирилом) для словенського язика, заведені були у задунайських словен, потім у панонських (карантанських, як г. Копитар каже), а навіть у чеських і польських, а відтак на Русі прийняті і заховані (з якимись) відмінами до сьогодні. То, відав, могут ся назвати «спільнословенськими». Насупротив, латинський алфабет, во-первих, є пізнійше запроваджений з вірою лат[инською] (волею і неволею) у словен, повторе, по більшій часті через німців, поляків і бог знає яких чужоземців (місіонерів).

Ні, мені дивно, що-сь ся до мене виписав із новими мнініями, представленіями, знаю-бо я серце твоє, знаю твоє стремленіє, догадуюся, звідки тії гадки приплили, звідки на тя вітер завіяв, і думаю, що то все минеся і гаразд остане. Нема що казати, то все я мушу похвалити, але я тобі хочу також дещо закинути, приглядівшися ближче речі. Любо то взлетіти за буйними гадками, в вільну хвилю утвореними, — гадка гадку прошибає, чоловік утворить собі свій ідеальний рай, і красується, і любується ним, не раз літає попід небесами, і забуде за свою бідную землю.

Але глянь на ню, не буяй високо від неї, бо-сь до неї прикований. Не вдивляйся зовсім на далеку красную /288/ зірничку, вважай під ноги, куди ступаєш, щоби-сь не посковзнувся або зовсім у яку яму не впав. О тім я побесідувати гадаю. На самий перед хочу то розібрати, що розуміємо під «просвіщеніє і образованіє...» «Я не розумію ані модних строїв, ані солодкої (але лестної) бесіди панської, ані шварготаня чужими язиками, ані багатих, вигодних палатів, кам’яниць, коршем и пр., у мене європейськоє просвіщеніє, стремленіє народів розширенія правдивой людськості, істинного чоловіколюбія через розширене наук і проч».

А під європейською словесностію що розуміти маємо, знать староє созданіє уміній гречесько-лат[инських], обновлене через їх потомків латинських і сусідів, або новоє созданіє на старій латинській підвалині.

Тепер же ідім дальше щодо первого, чи ще за границею німець (або дальше, як пол[ьська] шляхта ділає) — є Європа і сліди євр[опейського] (як ви наз[иваєте] просв[іщенія]), чи знать уже азійськая барбарія? Тут хочу ся лише застановити над колишніми і теперішніми правленіями словен (пропроче руських) і покажу, що в їх законодательстві не є і не було більше чоловіколюбія, більше запалу народного, як у западних.

Проглянь історію словен в пам’ятниках візантійських, а довідаєшся, що тоді, коли у просвіщеннійшім Римі і Греції тьми невільників носили кайдани, тоді, кажу, словени не знали неволі у патріаршеських заведеніях.

Перечитай літописи старої Русі, а придивися добре республіканським установленіям давнього Новгорода...







2. ДО О. БОДЯНСЬКОГО

4 листопада 1843 р.


Милостивий паноньку!

По желанію Вашому посилаю Вам народних пісень галицько-руських і кілька поезій, досі ще ніде не печатаних. Всі пісні збирані із уст миру в різних сторонах Галицької Русі. Я знарошне Вам вибирав із різних сторін, а іменно із задністрянського підгір’я і горіш’я (погоріє) Надвислоцького і дві із Угорської Русі, щоби лучче показати розмаїтії відміни бесіди галицького поднарічія. На листку А: думки або співанки. На В: самі /289/ обрядові пісні (цвіт народної поезії). Коляди ном[ери] 1 по 10 збирані на підгір’ю над рікою Стриєм. 10-а, 11-а, 12-а — над Вислоком у горах Сяноцьких; весільні пісні (або ладканя від слова Ладо, відти ладкати, пісні весільні співати), також там зібрані. У правописанію я держався хоть і не зовсім способу г-на Максимовича; Ђ, ô, û вимовляються як великоруські и, я, коли в галицькім або наддністрянськім нарічію виговорюється, як вел[ико]рус[ькі] Ђ, е, я, значив я. Питомості сяноцького різнорічя я підчеркав рь, чь, де м’яко або як там вимовляють. Коли Ваша воля і потреба, то більше найдете пісень, а може, і кращих в печатних збірниках. Не дивуйте, що так мало поезій вищого слога посилаю. У нас піснотвореніє народне багатше, як книжне, учене, мало маємо поетів правдивих. Віршоробів найшло би ся доволі, бо є того цвіту по всьому світу, та й у нас чимало, бо й не так цвіту, як бур’яну. Прошу імена авторів лишень початковими буквами назначувати. У нас в Галиції все поволі йде — мало новин літературних, бо і давнини небагато.

Г-на Зубрицького «Літопись города Львова» по півтреті года вийшла із цензури — і що диво, же все, що львівськая цензура помазала, то у віденській зовсім пропущено на злість панам ляхам.

Заносилося було щось на часопис малоруську, котра мала видаватися у Відні, але ж бо тяжко упросити, аби друкувалося кирилицею (гражданськими буквами), — та тому мало до неї охоти, бо русини воліли би, щоби жадної не було словесності, як би мала бути латинськими (польськими) буквами. Та, відав, із того або крапне трохи, або борше тії хмари зовсім розійдуться.

Більшу надію маємо на своїх молодих братів в своїм краї, усе то більше розпространяється дух руський, всі раді би кілько сили помагати і підносити, будити народність, всюди займається русчина, молоді і старим дрімакам не дають заспати, але принукують до діланія. Є в роботі, аби язик руський міг бути запроваджен до тривіальних і коби можна і до нормальних німецьких шкіл у цілій Галиції, де Русь переважує. Щось чутка ходить (та ледве правдива), що граматика і словесність польського язика мають бути заведені до гімназії і філософських заведеній. За шість літ, чую, упросили собі пани у єго величества цісаря тую ласку, щоби тоє проізволініє при новім розпорядку шкільнім, котрий колись на-/290/ступити має, у діло ввійшло. А за бідними русинами нікому як вступити, аби для них хоть одну кафедру, хоть одну школу випросити, хоть русинів є за п’яту часть всіх словен австрійському жонду підвласних.

Дякую Вам дуже красненько за казки Іська Материнки 1. Коли Ваша ласка, то і на потім не забувайте мене. Тою самою дорогою пришліть дещо для голодних бідняків, що для них всяка руськая книжка невидальщина. Присилайте, з ласки Вашої, що з нових малоруських сочиненій, або із русских історичеських, назидательних і пр. Скальковського 2, Снєгірьова 3, Сахарова 4, або що з пам’ятників давньої літератури і пр.: «Русск[ие] достопамятки», Нестора літоп[ис]. або другії літоп[иси] Даниїла Паломника, хоть би і Карамзінову історію із дополненієм г-на Строєва 5. Що ласка Ваша, все прийме братія галицька завдячна і буде старатися Вам чим добрим відслужити. Пробачте, що так пізно посилаю пісень, не я виноват, но мені так пізно знати дали. Прощайте і нас не забувайте. Ваш щирий побратим


русин Яцько Чепеленько


Коломия, 4 листопада (22 жовтня) 843.







3. ДО О. БОДЯНСЬКОГО

9 квітня 1849 р.


Високопочитаємий господине, милостивий пане!

Вже кілька місяців минуло, як я получив від Вас так миле для мене письмо, в которім ласкаво обіцяли-сте частійше переписку продовжати із моєю малостію. Но після відпису мого надаремно я ожидав від Вас дальших писем, наконець рішив-єм ся сам первий перервати так довге мовчаніє і наприкрятися Вам моїм листом. Од посліднього мого листа багато перемінилося — русини наші поступили наперед більше за півроку, як давнійше за десять. Не говорю тут о політичеськім виступі і значені 1, но в літературнім одношеню. Позаяк я ніколи не занимався політикою 2, тою пошестю нашого времені, так і теперка зіставляю її другим. Я занимаюся науками і не гадаю відступати ніколи від них. Нехай собі другії (зва-/291/нії і не званії, котрих послідніх далеко більше) голову ломлять над проісшествіями політичеськими, у мене своє діло. Для того, не во гнів Вам, не учуєте від мене ні жодного політики касаючогося ізвістія, а самі літературні, котрі то Вам по возможності моїй розлучно описати гадаю.

Якоби предитечі нашого воскресенія, кілька літ тому взад ялися луччії русини покріпляти свою народність — старанно ізучувати свій язик, упражнятися в писаню сочиненій в народнім язиці, — чули своє возрожденіє, як тая билинка, що парістки пускає, чуючи весну зближаючуюся. Нині тоє стараніє, тая наука увінчана найлуччим успіхом, ба, пожитком для цілого народу. Високоє правительство ізрекло рівноправність нашого малоруського язика 3 із другими австрійської держави. Вследствіє того має бути язик руський заведен в школах, судах і урядах нашої Русі Галицької. Тепер пора русинам всіма силами робити, щоби все тоє в житя ввести, що правительством ласкаво надано. І о тоє русини стараються. Хоч для малості учених людей к тому способних поволі той поступ діється, но споглянувши навпаки *, за один ще несповна рік много ся зробило.


* Поглянувши назад.


В школи заводиться руський язик. Молодіж охотно береться до науки руського язика. В народних і городських училищах ледве не всюди уже в нашій Галицькій Русі обучають читаню і писаню руському. При гімназіях також учреждени кафедри руського язика, де вся молодіж должна учитися по-руськи. Сього року по більшій части тільки релігія може бути в руськім язиці преподавана, за неімінієм учебних книг, но на другий шкільний рік будуть старатися руськії учителі гімназій і другії предмети учити по-руськи. В Львівськім університеті учреждена кафедра язика і словесності малоруської, которих то предметів я маю честь бути публічним ординар[ним] професором. Адже сього року шкільного факультети філософський і правний суть замкнені, то преподаванія одбуваються в ліцейному академічеському класі, на которі лекції многоє множество слушателів ходить. В ліцеї перемишльськім сього року преподаються науки релігії і філософії в обох годах філософського факультету по-руськи. Найшло би ся і більше професорів, которії би желали по-руськи препо-/292/давати, але, для совершенного недостатка учебних руських книг, тяжко їм приходить переводити або переділивати свої предмети для руських лекцій. В богословських заведеніях у Львові і в Перемишлі преподається уже большая часть предметів в руськім язиці. Всюди відзивається руськоє слово, руський дух — коли перед роком ніхто не учив слова руського в жоднім шкільнім заведенію, кромі хіба приходських училищ. Од місяця червня завелася у нас Матиця галицько-руськая 4 з подобним наміренієм, як то чеська і другії слов’янськії, і має уже сто кількадесять сочленів. Не маючи, однако, значительних грошей, не могла ще більших сочиненій видавати. Первую увагу звернуло тоє общество на ізданіє добрих учебних книжок для дітей. В тім наміренію видала Матиця «Букварь языка малорусского», написаний Антоном] Добрянським, парохом із Валяви, і зачала печатати граматику малоруську, мною сочиненую. Вийде також небавком кілька моїх преподаваній о руській словесності 5 ізданієм Матиці галицько-руської. Тая ж Матиця созвала була в місяці жовтні минувшого года собраніє учених руських, котрі нараджували над піднесенієм народних шкіл і народної словесності. Собор той, поділившися на одділи, держав свої засіданія через цілий тиждень і працював в одділах. Наконець установив «Общество галицько-руське просвіщенія народного». Діланія того собору учених будуть напечатані іждивенієм Матиці. Матиця має наміреніє видавати часописьмо наукове, но недостаток фонду ділає єще такоє іздаваніє невозможним. Міністерство справедливості * учредило перевод законів государственних австрійських на руський язик, і комісія, зложена із десяти членів, работає неустанно над тим.


* Юстиції.


У Львові виходить дві політичеськії газети руськії: а) «Зоря Галицька» 6 двічі на тиждень, півтора листа, в котрій поміщаються політичеські ізвістія і розправи, також поезії і простонародно ізложені від тутейшого общества земледільчеського руського, б) «Новини»7, також двічі на тиждень, по чверть листа — печатають, кромі політичеських ізвістій, також поезії, межи которими находяться часом дуже красні. Левицький 8 печатає в Перемишлі граматику язика руського. «Маруся», повість Основ’яненка, перепечатується у Львові із житєописанієм /293/ Квітки. Гадають також ще «Енеїду» Котляревського перепечатати, бо книжок із Росії не спосіб получати. Келестин Скоморовський 9 оголосив передплату на «Ермака» Хом’якова 10, котрий переложив стихом на малор[уську]. М. Устиянович, соловей руський, як ту звичайно називають сього талантливого нашого поета, переложив драму Коженьовського 11 «Верховинці» («Gorale Karpaccy»), а любителі драматичеського іскуства, котрим вже кілька разів представляли Котляревського «Наталку», і «Москаля», і інші драм[атичні] кавалки, гадають тую драму представити. О, як би нам ся теперка придали драми Основ’яненка і других малорусь[ких] авторів, а навіть і великоруськії сочиненія драмат[ичні], особенно представляющіє сцени із України, козаччини або древньої Русі. Охотників до переділки, переводів і представленій найшло би ся, коби лиш книжки. А представленія, особливо народнії, сильно дійствують на піднесеніє духа в великій мірі — і на уничтоженіє передрозсудків. В Перемишлі також часто представляють малоруськії кавалки. Іосиф Скоморовський собрав словар малоруського язика до 30 000 слів, із фразеологією і толкованієм польським, і гадає пренумерату оголосити на тоє діло, бо ні сам, ні Матиця не має такого фонду, щоб так обширне діло випечатати. Ів. Гушалевич, учитель руськ[ого] яз[ика] при гімназії львівськ[ій], видав «Стихотворенія», і думає видавати «Розсвіт», журнал белетристичний. В Коломиї завелась «Читальня руська» 12, тоже і у Львові таке общество заводиться. Но всюди одна гадка і одна скарга, що не можна книжок достати малоруських і вообще руських. То все, що досі зділалося к піднесеню народності, — мало воно мало, але сли подумаємо, яка тиха глуш перед роком була, то увидимо, що дуже багато зробилося, а по крайнім мірі підстава сильна для будучності положилася.

Маю честь бути Вашого високоблагородія щирим почитателем


Я. Головацький


Львів 28 марта (9 цвітня) 849.


/294/






4. ДО П. КУЛІША 1

30 червня 1859 р.


Шановний пане і милий приятелю Пантелеймоне Олександровичу!

Від посліднього нашого свиданія не дістав я від Вас ні одного письма, хотя я усильно Вас просив, щоби-сте мені доносили дещо о ході і успіхах нашої малоруської словесності і взагалі обо всім, що дотикається движенія народності малоруської. З тої причини не відзивався і я до Вас, вижидаючи зачатку з Вашої сторони. Але рік минув — багато води уплило, багато перемінилося в божім мирі і нашім закутку, для того і я не витерплю, щоби не зачепити Вас — а чей же зав’яжеться переписка межи нами.

Перше всього донесіть мені подрібно і розлучно, як поступаєте Ви і Ваші содруги на дорозі управи малоруського язика, який успіх мають видані Вами «Записки», «Чорна рада», «Повісті» Вовчка, Гречулевича «Проповіді» і т. д. Чи продовжаєте ізданіє Ваших «Записок» і чи помістили-сте там Літопись львівськую? 2 Як стоїть діло з виданям малоруського журналу? Будьте ласкаві, пам’ятайте на нас, галичан, — і не пропускайте спосібності переслати дещо із новинок літературних малоруських, а хоть би і московських, але Малорусь близько обходячих. Я посилаю о неудобності лат[инської] азб[уки] 3. Прошу в особенності переслати екз[емпляр] Гречулевича «Проповідей» 2-го ізд[анія], а єслі можна і 1-го. Єще одна просьба. В[исоке] австр[ійське] Міністерство наук приказало мені составити хрестоматію малоруськую для вищої гімназії новійшого періоду з времен Івана Котляревського. В ній могут бути поміщені п’єси і статті авторів малоруських. У мене суть декотрі давнійше видані книжечки, але все годі мати. Не міг би я на Вас рахувати, щоби Ви пособили в составленію того многоважного сочиненія. Воно може представити світу всі прекраснії цвіти малоруської левади. Книжка така буде учебником для многих поколіній — вона, може, дасть керунок цілим вікам і возбудить народні таланти. Відпишіть мені скоро, могу лі надіятися на содійствіє Ваше. Статті мають бути відличні, виборні в такім виді, щоб могли читані бути перед лицем образованої молодіжі, т. є. формою прекрас-/295/ні, а содержанієм важні. При тім нужно би придати короткії біографії в тім виді, напр[иклад], як в «Укр[аїнськім] сборнику» Метлинського 4, чого мені прямо невозможно зділати без Вашої помочі. Пособіть, брате, русинам галицьким, засиліть їх плодами малоруської братії, бо наша самотня билинка засхне від спеки, або приглушать її сусіднії бур’яни. Наш Дом народний 5 славно будується — за год буде готовий. У нас в літературі мало що появляється. Найважнійший вопрос тепер виточився о букви кирилівськії. Міністерство з наущенія ляхів, перекинчиків і недоляшків сулить нам латинськії букви по чеському правописанію, уважаючи, що тільки тим способом можна предохоронити русчину від впливу московщини і церковного язика і управляти чисту русчину. Ми боїмося, щоби, відставши в руській нашій словесності від кореня історичного, не зниділа зовсім наша Русь, або не злялася з ляцькою літературою, боїмося і за віру нашу гречеськую, щоби її не залляло латинство, боремся, як можем, і готові до посліднього защищати нашу старовину. Що з того буде, бог вість, котрий посилає такії невзгодини на нашу землю. Дай боже, щоби ми возмогли заспівати з українським співцем, кінчая пісню: «От пройшли ізійшли злії невзгодини». Немає нікого, щоб нас зодоліли! Супрузі почтеніє...


30/VI 859









Попередня     Головна     Наступна             Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.