[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ III. Стор. 2.]

Попередня     ТОМ V     Розділ III     Наступна

КАТЕҐОРІЇ СЕЛЯНСТВА XV-XVI ВВ. СЕЛЯНЕ ДАННІ, ЇХ ТЕРМІНОЛЬОҐІЯ; ДАННІ СЕЛЯНЕ В КИЇВСЬКІЙ ПЕРЕПИСИ 1470 Р., В РАТЕНСЬКІМ СТАРОСТВІ НА ПОЧ. XVI В. І НА ПИНСЬКО-ВОЛИНСЬКІМ ПОЛЇСЮ 1560-Х РР., ЇХ ОБОВЯЗКИ І ОЦЇНКА ОПОДАТКОВАННЯ; ПЕРЕЖИТКИ СТАРИХ ПОРЯДКІВ З ИНЬШИХ КРАЇВ, ВІДТВОРЕННЄ СТАРОГО ОПОДАТКОВАННЯ, XIV-XV ВВ., ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ, ЗАРОДКИ РОБІТ.

Дуже численні й ріжнородні катеґорії селян в українських землях литовського і польського права, звістні нам в XVI в., що в ріжних місцях мали ріжні імена, ріжні чинности й обовязки, відповідно до місцевих обставин, — можна що до їх обовязків та способів їх експльоатації державою подїлити на три великі катеґорії: людей данних, людей роботних, або тяглих в тїснійшім значінню, і служебних (слуг і ремісників). Подїл сей буде приблизним, бо одна катеґорія переходила в другу ріжними переходовими формами, спільники точками й т. и., але для орієнтовання нам його вистане ¹).

В становищу данних селян, як я уже підносив, було найбільше шансів заховати ся прикметам давнього руського свобідного селянства, і з сього погляду вони мають право на нашу особливу увагу. Задержати ся ся катеґорія мала спромогу тільки там, де не було розвинене двірське, фільварчане господарство — чи то з економічних, чи то з полїтичних причин. На ново творити ся, очевидно — передо всїм за старими взірцями, могла вона там де се двірське господарство упадало ²). А з розвоєм фільварчаного господарства, з розширеннєм його території, від середини XVI в., вона вигибає все більше й більше. В кінцї XV і в першій половинї XVI в., коли ми маємо докладнїйші відомости про українське селянство, на Українї як головний терен сеї катеґорії селян виступає Полїсє, з його дуже слабо розвиненою хлїборобською культурою, але також і полудневі окраїни, о скільки обставини позволяли вже розвивати ся тут хлїборобській культурі, а татарською трівогою ще відстрашали панів від фільваркового господарства.

Якогось уставленого терміну в старій термінольоґії ся катеґорія не має. „Данниками” звали ся властиво тільки ті, що давали дань медову — дань в тїснїйшім значінню, хоч „данею” звали також поплати грошеві і в ріжних натуралїях ³). Маємо часом такі випадки, де „данники” противставляють ся „тяглим”, отже ужито се слово в значінню тої катеґорії, про яку тепер говоримо ⁴); але з другого боку се слово уживало ся іще в ширшім значінню, противставлене „слугам”, в значінню селян обовязаних чи до робіт чи даней. Властиве ж значіннє, як я сказав, — селяне, обложені данею медовою. Ми ж в своїм оглядї сим старим терміном будемо називати, з тими застереженнями, селян, обложених датками, але вповнї або майже свобідних від панщини.

Опись київських державних земель, зроблена десь в 1470-х рр., дає нам перший докладний образ ріжних катеґорій данного селянства ⁵).

„Данники” тут виступають під сим своїм іменем в околицї Житомира ⁶). Тут нпр. в селї Грежанах сидить сїм данників. Підставою для оподатковання служить „земля данна”; головні складові частини його — „дань” і „полюдє”, як бачимо — самі староруські інститути. Окрім того часом люде дають по кілька грошей (3-5) княжим ловчим і бобровникам — мабуть окуп, аби вони за своїми ловами не лазили по їх землї. Взагалї ж датки з такої землї йдуть не однаково: одні платять „дани тридцать грошей а ведро меду, а две купицы полюдья” — таких було четверо; иньші цїлу дань давали медом: з одної землї „хоживало семъ ведеръ меду, а полюдья ведро меду а две куници”; або навпаки — цїла „дань” платить ся в грошах: тивун з своєї землї дає „дани копу грошей, а полюдья две куницы”. Так було в однім селї. В сусїднїх присїлках дань бачимо з декотрих земель значно вищу (до десяти відер меду), окрім неї дань воскову і ще оден додаток — тивунщину, все отсе теж лише у декотрих ⁷). Взагалї оподаткованнє поодиноких „земель” дуже ріжнить ся і своїм складом і великостию: самі землї були не однакові, а окрім того оподаткованнє кождої мало цїлу свою історію: опусти, підвисшення, припадкові додатки, що ставали потім прецедентом на будуще, і т. и. Велика ріжнородність в оподаткованню взагалї, як побачимо, була прикметою його архаїзму і редукцію до одного знаменника робили тільки пізнїйші адмінїстраційні реформи.

Під самим Житомиром і Чудновим стрічаємо в селах також данників, але тут уже не відріжняєть ся дань і полюдє: дають сумарично тільки мід.

В Романові під Житомиром дають також і куницї, і овес, і т. зв. болкуновщину — дань від худоби, від вола по три гроші (відти й „бодкуновщина”: болкун, бовкун — віл по українськи) ⁸). Се був рід стації, що на Поросю платила ся всякими людьми, навіть слугами, „на приїзд в. князя”, але потім стала постійною даниною.

Крім назви данників данні селяне під ріжними иньшими назвами, чи й без назв, виступають в ріжних селах сеї описи. Так в однім селї на Роси (Терпсеєві) стрічаємо куничників: вони платили куницї, не сказано, — чи „шерстю”, себ то дїйсно шкірками куни, чи грошима („куниця” по старій традиції на Українї стала означати й данини переложені на гроші). Двоє дають по шість кун, третїй три, „а вси три голтаи” ). В иньшім селї (Радостові) бачимо людей, що не несуть иньших обовязків окрім того що дають „подимщину”. Подимщина ся одначе не та пізнїйша, польським правом заведена — по два гроші від лана. Що таке була стара українська подимщина, дає розуміти люстрація браславського замка 1545 р. — там давнїйше люде земянські давали на замок таку подимщину: з диму по 12 грошей, по мірцї вівса, по хлїбу й курцї. В тім родї мусимо собі представити й київську подимщину XV в. ¹⁰).

Під Чудновим було також кілька сїл, де люде давали подимщину, але деякі з них окрім того іще „городъ робять, а на толоку ходять на одну”. Очевидно, се дуже стара практика, бо коли де инде скаржили ся як на новину, що їх Семен Олелькович змусив „сїно косити, на толоку ходити, став сипати”, то тут такої скарги не підносили ¹¹). Се вже, як бачимо, перехід до панщини, до людей роботних.

До сеї київської описи хронольоґічно досить близько стоять описи иньшого глубокого кута українського Полїся — Ратенського староства, себто земель верхньої Припети, з 1500-1512 рр. ¹²). Землї сї входили в склад Корони, але законсервували ще в тім часї дуже богато архаічного, впливами фільварчаного господарства майже були не зачіплені, й відомости, які дають про них описи, для відтворення давнїйшого економічного становища селян дуже цїнні.

Підставою оподатковання служить тут „дворище” (аrеа), що відповідає більше меньше „землї” київської описи. Між складовими частинами сього оподатковання передовсїм стрічаємо медову дань (dacia) і полюдє. Старі назви сеї дани задержали лише в Ратеньській волости, тим часом як в Ветельській волости тогож староства її витиснули иньші назви — мід осїннїй і липцевий ¹³). Великість сих даней не однакова, найчастїйше одначе се ваганнє не велике — вони давали в сумі в середнїм півтретя відра з дворища (3½ липечни) ¹⁴), але на деяких дворищах, або і в цїлих селах (особливо Ветельської волости) вона підіймаєть ся до 5 відер. При віддаванню сеї медової дани давали ще грошевий даток, т. зв. поданє, що початково мав, мабуть, значити даток для того „ємця”, що ту дань виберав, як „писчеє” пинського Полїся (див. низше); воно виносило від 1 до 5 гр. в ріжних селах і ріжних комбінаціях. Окрім того приходить „побор” — він складаєть ся з білки і грошей; нормальна висота їх 20 гр. з дворища в цїлім старостві. Ся „білка” тхне глубоким архаізмом (вона позволяє нам зблизити сю данину з старинною даниною „по бЂлей веверицЂ отъ дыма”), але з другого боку ся одностайна висота грошевого побору — 20 гр., мусїла з'явити ся результатом якоїсь зовсїм нової реґуляції (правдоподібно, в склад побору входили давнїйше ще иньші натуралїї, і се все при тій реформі заступлено одностайним грошевим податком). Окрім того давали бобровниче — гріш і 10 горстей льняного прядива ¹⁵). Осібно давали конопляного прядива по горсти на невід (в Ветельській волости натомість давали кілька личаних „ужищ” — поставів шнуру для сїти на зьвіри) ¹⁶). Важнїйша дань вівсяна, дуже значна, що виносила в деяких селах понад колоду з дворища ¹⁷); в деяких попри овес давали ще й жито — „на озимий засїв” ¹⁸). Давали по кілька возків сїна (5,6,7) з дворища. Нарештї — ріжні річи до столу: курей, або качок, яйця, масло, сир, часом ялівку й кабана, що, правдоподібно, разом творило стацію. В Ветельській волости був іще осібний податок „похлїбне” — з кождого віддїленого господарства ¹⁹), вощениче, уствиця — дрібні грошеві датки.

Як бачимо, податки дуже ріжнородні, і в сумі досить значні. Так нпр. в с. Заставю Ратенської волости на дворище припадає пересїчно в грошах і медовій дани переведеній на гроші 55 грошей, а пів стільки дадуть иньші престації, разом коло 80 гр. Село Замшане дадуть ще більше: грошеві і медові данини дадуть на дворище 84 гр., а иньші треба раховати коло 45 гр., разом коло 130 гр. Село Щодрогощ Ветельської волости дасть меньше: грошевих і медових данин 41 з дворища, а коло 20 гр. иньші датки, разом понад 60. Село Ветли коло 90 гр. (63½ гр. грошевих і медових данин, а ще понад 25 гр. иньших датків), і т. и. ²⁰)

Коли попробуємо, за помочию тих вказівок, яких ми ужили для оцїнення оподатковання Ратенського староства, порівняти податки Ратенські з податками київського Полїся з 70-х рр., то побачимо, що „земля” в околицї Житомира несла пересїчно (з дуже великими ваганнями, ще більше як у поодиноких дворищ ратенських) не меньше, а часом навіть і більше як ратенське дворище ²¹). Але можна думати, що тутешня „земля” була більшою господарською одиницею від дворища.

Так виглядало оподаткованнє в тих селах Ратенського староства, що повнїйше залежали свою архаічну фізіономію. Поруч них були одначе й села „урочні”, де всї ріжнородні датки були заступлені грошевим чиншом — давали по півкопи „уроку” і по 6 сторожевщини (custodiae). Про два з сих сел ревізор толкує такий розмірно низький чинш тим, що сї села „малі, а лежать між селами литовськими”. В однім селї (Кремно) всї дани зведені були до одної медової дани, досить високої (3½ липечни з деяких дворищ), сторожевщини і одного кабана з цїлого села на замок ²²).

Панщина в сїм старостві єсть, але ще в дуже примітивній формі: в Ратенській волости, каже ревізор 1512 р., „люде обовязані з'орати і зробити (disponere) поле і урожай весь звести до замкового двора”. В Ветельській волости, де фільварку не було, люде з усїх сїл зберають на замок сїно з усїх замкових сїножатей; обовязані до воження, инакше до „повозу” (ще оден старий термін), куди буде треба, з усякого рода річами; мають будувати й направляти замок і возити дерево (на будову) своїм накладом. Судячи з описи замкового фільварку в тім же інвентарі, замкове господарство вело ся не велике, й сї фільварчані роботи не повинні були зайняти богато часу — виставало мабуть кілька день до року ²³). У всякім разї маємо і тут перехід до панщини, який бачили ми вже вище, в околицї Чуднова.

З порівняння того, що дають нам описи київські і ратенські, можемо вже виробити собі суд, як виглядало оподаткованнє селянства перед змінами XVI в., в віцї XV, ба й XIV. Се дає нам можливість сконстатувати дуже архаічні прикмети, які задержали ся навіть в другій половинї XVI в., в переддень Люблинської унїї на Полїсю волинсько-пинськім, в сусїдстві Ветельської волости, по Припети і нижнїй Горини. Тут і при волочнім помірі 50-х рр. богато сїл полишено при старинних обовязках, і тільки в 1560-х рр. оподатковано їх на ново, відповідно до устави. При тім описано докладно подекуди їх давнїйші податки, а що при тім особливо цїнно — дано й поміри тутешнїх дворищ: подробиця, котрої не давали нам анї київська анї ратенські описи ²⁴).

Як видно з долученої табелї ²⁵), де подані цифри з 27 сел (71 дворище, що задержало ще ті архаічні податки, тим часом як у иньших заступив їх грошевий урок), і тут оподаткованнє визначало ся значною ріжнородністю: маємо яких 14 ріжних титулів дани. Підставою оподатковання служило й тут дворище. Декотрі податки майже скрізь однакові й ті самі. Так скрізь (хиба де частина податків заступлена була уроком) давали з дворища, без ріжницї його великости й доходности, однакове полюдє — по 7 гр. і 4 пенязї; одностайна ся й така не кругла цифра дає здогадувати ся, що се еквівалєнт якоїсь натуралїї (чи натуралїй), що давнїйше творили се полюдє. Від кождого диму, скільки їх було в дворищу, давали по 2 гр. „писчого”. Далї, загальним (з дуже незначними виїмками) датком були овес й сїно, з тою ріжницею, що з більших, доходнїйших дворищ давали цїлий стог сїна (його числили на 33 гр.) і 4 бочки вівса, з меньших — півстога і 2 бочки: се була норма, і виїмки досить рідкі. Досить загальним (але вже з значнїйшими виїмками) датком виступає грошева „посощина” — также староруський інститут: дань від сохи, що відповідає дани медовій або подимщинї иньших країв; в меньших дворищах (розумію й меньше доходні) платили її 10 гр., в більших 20 гр.; так було звичайно, тільки в дуже великих дворищах іде вона до 60 і 80 гр.; виїмки рідкі ²⁶).

Иньші датки — як „побор” і „прибор”, званий часом „новим”, „приписне” і натуралїї як лагвиця (по 21 гр.) ²⁷), баран і лис (баран цїнив ся на 12 гр., лис на 6 гр.) приходять тільки по декуди, так само як і „урок”, що в сих дворищах, як я вже сказав, заступав тільки частину податків. Всї натуралїї переложені на гроші, тільки овес дають іще або натурою або грошима. Панщини нема, але подекуди бачимо її грошевий еквівалєнт — се „пригон”, (в меньших дворищах платили пригону 10 гр., в більших 20) і „повоз” инакше віз, завіз, возу — як видко з цифр, все се одна й та сама оплата ²⁸). „Пригон” — звістний в білоруських землях термін для двірської роботи: очевидно тут давнїйше уживано данних селян до двірського господарства, але потім се замінено на гроші ²⁹), „Повіз” — звістний уже нам староруський термін ³⁰), що міг означати або обовязок відвозити натуралїї до двору (він відпадав, коли натуралїї окупали ся грошима, але се не перешкаджало, щоб сей обовязок також ще казати оплатити), або — ходити з підводами (як то бачили ми в сусїдній Ветельській волости). Про великість „пригону” перед переложеннєм на гроші може дати деяке понятє та обставина, що устава на волоки рахувала 12 гр. з волоки за чотири лїтнїх толоки; судячи з того й пригон, рахований по 10 гр. з меньших дворищ (одначе більших від волоки) не мусїв бути дуже великий (дуже докладно операти ся на сїй таксації не можна, бо не знати, з якого вона часу йде). Про роботу ще не переведену на гроші маємо звістку в одній грамотї пинської княгинї Марії з 1494 р., де вона звільняє якихось Яцковичів з звичайних селянських обовязків: „ижъ имъ овса и сЂна не давати, и полюдья, и на кождоє дЂло имъ не пойти ни съ топоромъ ани съ сохою” ³¹). Взагалї ся грамота цїнна тим, що показує при кінцї XV в. тіж самі головні моменти оподатковання тутешнїх селян, які ми переглядали дотепер в детальнїйшім виказї 60-х рр. XVI в.

В сумі се оподаткованнє тільки до певної міри відповідало великости дворища й якости ґрунту. Бачимо, що меньші дворища по більшій части платять меньше нїж більші; що дворища на лихім ґрунтї були оподатковані низше, нїж ті що на лїпшім; але до якоїсь докладнїйшої пропорціональности було далеко, і скільки можемо судити з дат поданих ревізією, воно дуже часто було непропорціональним: з морґа ґрунту, який ревізор зачисляв до тої самої кляси, в одних дворищах платило ся в загальній сумі податку 1½, в иньших 2 і навіть 3 гр. Навіть в тім самім селї ³²) трапляли ся такі нерівномірности. Або бачимо й таке, що в тім самім селї в однім дворищі морґ лїпшого ґрунту платив меньше ніж морґ гіршого, по отаксованню ревізора, і то значно, навіть у двоє ³³). Розумієть ся, ріжні вигоди, про які мовчить ревізія ³⁴), в дїйсности в значній мірі подекуди могли зменьшувати сї нерівности ³⁵). Одначе припускати, що такі побічні обставини вповнї вирівнювали сї великі відміни, нїяк не можна: годї думати, щоб не звернув на них нїякої уваги ревізор, коли б вони давали таку велику ріжницю в доходности дворища. Очевидно, і тут не тільки ріжнородність, але й непропорціональність оподатковання треба толкувати браком якоїсь одностайної норми, тим що, як я сказав вище, кожде дворище мало свою осібну історію оподатковання, свої, щоб так сказати, не тільки об'єктивні, але й суб'єктивні мотиви оплат.

При тім оплати сї були часто дуже значні, розмірно взявши. Критерієм може служити нам податок, який визначав ревізор за підставі нової устави. Податок сей, розумієть ся, по тодїшньому не був низький, а що найменьше середнїй, або й вище середнього. І от ми бачимо, що тим часом як в одних дворищах при заведенню нового оподатковання оплата з морґа підносила ся, в иньших податок плачений „по старому” був не меньший від виміреного на підставі устави, ба навіть — і се трапляло ся дуже часто — навіть вищий, так що відповідно уставі треба було б знизити його, тільки ж ревізор тримав ся фіскальної засади, що доходи держави можна підвисшати, а не знижати, і в таких разах лишав той давнїй вищий податок. Подекуди сей, „по старому” плачений податок був таки й добре вищий від уставового; так нпр. дв. Витковичі в с. Сваричевичах платило по старому 3 1/3 з морґу пересїчно, а но уставі мало б платити коло двох, в с. Парі дв. Попковичі платило 4 гр. з морґу, а мало б платити 2, а в с. Берестю дв. Колбащичі платило 6 гр. з морґу, а мало б платити два! Взагалї такі випадки, де нова устава підносила значно старинне оподаткованнє, належали до рідких — частїйш де й підносило ся, то не богато ³⁶). Цїкаво, що як раз на найгірших ґрунтах таке підвисшеннє часто бувало значне: се залежало від того, що в своїй уставі реєстр мав досить тїсну скалю знижень, і низше як 1¼ гр. з морґу не визначав чиншу, тим часом давня система оподатковання була плястичнїйша, й на найгірших ґрунтах припадало з морґу й по ½ гр., і навіть ще меньше.

Сама собою насуваєть ся гадка — порівняти тутешнї податки з ратенськими. Се було б легко, як би мати міру редукції вартости гроша й продуктів і докладну міру ратенських дворищ, а без того можна се робити тільки в приближенню. Оподаткованнє пинських дворищ вагаєть ся переважно між копою й трома копами; пересічно з тих 71 дворищ на одно припадає 137 гр.; пересїчне оподаткованнє дворища в тих ратенських селах, котрих оподаткованнє обраховував я вище, дає коло 90 гр. Коли б зробити редукцію й тут на 2:1, то середнє оподаткованнє ратенських дворищ було б вище (90 : 68½), але се, розумієть ся, дуже гіпотетична редукція.

На доповненнє образу, який дають нам сї описи, наведемо ще кілька звісток з иньших місць.

Маємо грамоту Витовта 1411 р., де він надає село в Свислочськім окрузї з усїма доходами, які з нього йшли — два ставнї меду, 10 кун, „стан” (стація) „званий полюдє” і боброві лови ³⁷).

З Витебської землї маємо зізнаннє старця в Казимирових часах; по його словам він памятав Витовтову практику, які тодї обовязки мала місцева громада: вони давали з диму по куницї, по три гроші житщини і на кухню (княжу) по курцї, десятку яєць і півгроша. Мали удержувати бобровника під час його ловів на їх території з його конем і псом (не більше) і платити йому по грошу. Роботу мали таку: на жнива ходили три днї, орати на яр також три днї, мали накосити сїна на чотири стоги і поставити єз на рибу. Підводами ходили тільки для самого в. князя (коли він їздив, від Витебська до Смоленська, або від Смоленська до Полоцька) ³⁸).

З Смоленщини маємо одно наданнє села для смоленської катедри, 1470 р., де описані місцеві податки: в селї було вісїм данників і від них ішло три кади меду без пуда, 65½ грошей і сїм бочок жита, а при тім були ще в тім селї боброві гони на князя і якась служба від людей близше не пояснена ³⁹).

В кн. Мстиславськім (теж в давнїй Смоленщинї) маємо описані податки одного монастирського села з данниками: вони дуже не однакові: з землї дають одну або дві кади меду (по 5 пудів), до того хмелю і певну суму „вари” — на видатки варення. Окрім того є тут і грошева дань, від 30 до 96 гр., а у деяких ще иньші, спеціальні датки („покадне”, „за бобра”) ⁴⁰).

На підставі всього отсього матеріалу можна собі представити, як виглядало оподаткованнє свобідного селянства перед змінами внесеними розвоєм фільваркового господарства й правительственними реґуляціями XVI в., — в XV віцї, а mutatis mutandis — і в XIV, може навіть і в XIII.

Підставою оподатковання служила більша земельна господарська одиниця, що могла містити й містила звичайно в собі кілька селянських господарств, звана дворищем (на Волини, Побужу, в Галичинї), землею (в Київщині), селом (ся назва задержала ся в Сїверщинї), величини дуже ріжної, нїчим не реґульованої. Податки визначали ся великою ріжнородністю, часто навіть в однім і тим самім селї. В основі їх лежала староруська дань, що спеціально стала означати дань медову і в сїй формі задержала ся в місцях, де розвинене було пчільництво. В иньших місцях давали дань грошима — така пинська посощина (звістна зрештою і в иньших, білоруських і великоруських землях) або продуктами господарства, як київська та волинська подимщина. Сї модифікації дани по всякій правдоподібности ідуть з часів староруських, як самі їх означення (пригадаймо дань, давану Деревлянами від „дима”, Вятичами від „рала”). Другим таким стародавнім складником оподатковання було полюдє — первістний обовязок годувати князя з дружиною й складати йому дарунки при річних його об'їздах. Воно вже в староруських часах мусїло розложити ся на річну реґулярну грошеву оплату ⁴¹) і ріжні натуралїї, давані чи то на приїзд в. князя, чи вже рік річно, незалежно від приїзду. І сї остатнї инде перейшли на грошеві оплати в родї київської болкуновщини, волинської поволовщини (може й пинської плати за барана), инде задержали ся в натуральнім видї (як в ратенських селах) — се так звана в XVI в. стація, инакше поклон, почесть. В XV в. вона подекуди зветь ся старим іменем „стан”, і наведена вище грамота Витовта, як ми бачили, толкує се як друге імя полюдя; се важна вказівка, хоч з другого боку в стацію так само могли перейти і ріжні престації для княжих урядників і для самого князя ⁴²).

Оплати для княжих аґентів тільки місцями задержали ся виразно — таке „писче” пинського староства, „в'їзд” Мозирської волости, правдоподібно „поданє” ратенське. Ширше й одностайнїйше розповсюднені були дачки для княжих ловцїв і бобровників, звістні вже в XIII в. на Волини ⁴³): ми бачили їх майже скрізь, в ріжних формах і предметах.

Сї (й може бути — ще якісь иньші) основні датки й престації з часом обростали ріжними додатками, а з їх складових частин виростали самостійні податки, що модифікували або б витїсняли основні. Сей процес наростання податків по части був раціональним з огляду на те що господарська одиниця більшала, доходність її зростала, монета дешевіла звичайно. Але властиво не сї раціональні (бодай до певної міри) мотиви впливали тут, тільки фіскалізм, користолюбність правительственних аґентів, що з казусів робили практику, шукали всякої зачіпки до утворення нового доходу і залюбки використовували кожду нагоду, щоб зробити з неї прецедент побору на будуще. В кождій місцевости, можна сказати — в кождім селї, в кождім дворищу ся еволюція оподатковання розвивала ся своєю дорогою, і наслїдком того витворяла ся така ріжнородність в оподаткованню) ⁴⁴).

Наслїдком того, як також для браку якоїсь однородної податкової одиницї, оподаткованнє було не тільки ріжнородне, але й не пропорціональне — у одних лекше, у иньших тяжше, і то в найблизшім сусїдстві. Супроти того годї знайти якусь одну міру для нього, але то можемо зазначити, що, з можливими виїмками, було воно досить значне, так що инодї стояло вище тої податкової норми, яку правительство виробило в XVI в., хоч і ся низька не була.

З робіт споконвіку тяжіла на людности робота городова й мостова. Попри се в сусїдстві княжих дворів селян з часом почали притягати й до ріжних иньших робіт — як підводи, кошеннє сїна або толоки. Як давно се почало ся, годї сказати. В старій Руси не знаходимо на се виразних вказівок ⁴⁵), можна тільки для підвод з всякою правдоподібністю припустити староруські початки — в „повозї” й обовязку перевозити княжі баґажи при полюдї. Але судячи з наведеного зізнання про практику Витовтових часів, початки таких двірських робіт треба датувати принаймнї XIV віком (хоч може й не всюди). Одначе сї роботи — чи то в видї одної або кількох толок, себто участи в двірських роботах на заклик двірського тивуна, на його страві й частованню, чи то в видї певних робіт (як в Ратенщинї), з початку не були великі — не більше кількох днїв до року. Вони починають розвивати ся, загалом беручи, доперва з кінцем XV в., з розвоєм панщини й катеґорії роботних людей взагалї.

Примітки

¹) Про клясифікацію ріжних катеґорій селян підіймав ся не раз спір в лїтературі — див. нпр. Любавского Обл. дЂленіе с. 318, 336 і д., Леонтовича Крестьянскій дворъ — Ж. М. Н. П. 1897, IV с. 403 (проф. Леонтович тут покликуєть ся між ин. і на мене, мовляв я в своїй книжцї Барское староство дїлю селян на тяглих і слуг, але ш. дослїдник переочив у мене иньші катеґорії: „урочних”, як вони в подільських люстраціях звуть ся, убогих, і т. и. op. c. с. 256). Зрештою особливого значіння клясифікації, як річи підрядній, я не надаю (спори виходили також і через те, що дослїдники уживають старих термінів, а сї не визначали ся докладністю й стрічають ся і в тїснїйших і в ширших значіннях, особливо термін „тяглий”, що служить тут каменем преткновения. Піднесу тільки дві обставини. Одно, що ми мусимо тримати ся тут подїлу що до оподатковання, тому не можемо мішати термінів з сфери правного становища (нпр. непохожих ставити як рівнорядну катеґорію припустїм з данниками, як то робили деякі давнїйші дослїдники). Друге — що з огляду на важне значіннє, яке має для становища селян розвій панщинних робіт, уважаю за лїпше виріжнити в осібну катеґорію селян панщиною обтяжених від необтяжених, хоч і тут — як зрештою скрізь, маємо переходові форми.

²) Сеї обставини, що ми маємо тут не тільки пережитки, але й новотвори, не треба спускати з очей, коли мова йде про слїдженнє останків староруської практики.

³) „Дани грошовыи, медовыи, бобровии и куничнии” — звичайна фраза актів XVI в., де вичисляють ся всякі можливі доходи маєтности. Нпр. Archiwum Sanguszków III ч. 248, 256, 360, IV ч. 56 і т. и.

⁴) Нпр. Archiwum Sanguszków IV ч. 198.

⁵) Дати опись не має, видавець її — проф. В.-Буданов (Архивъ Югозап. Россіи ч. VII т. II ч. 1) кладе її на сїмдесяті роки XV в., коли Київщина перестала бути князївством (передмова, с. 28). Дїйсно — відклики на „новини”, заведені кн. Семеном Олельковичом і на старини — „за Витовта”, з часів перед наданнєм Київщини Олелькови, вказують виразно, що опись укладала ся не дуже пізнїйше по смерти Семена Олельковича. З другого боку — бракує тут всяких натяків на спустошеннє Менглї-герая, і кольонїзацію бачимо таку, яка могла бути тільки перед сими спустошеннями, що розпочали ся з кінцем 70-х рр. Тому не можна прийняти погляду Леонтовича (Крест. дворъ, Ж. M. H. П. 1897, V с. 27), мов би опись ся була споряджена за в. кн. Олександра: він опираєть ся на тім, що в виписи з сеї люстрації, зробленої королївською канцелярією в 1788 р. (видана в Архиві Югозап. Россіи VI. І ч. 2), сказано, що опись споряджена за в. кн. Олександра. Розумієть ся, ся звістка й сама по собі не дуже авторитетна, а до того, здаєть ся минї, можна зміркувати, звідки вона взяла ся: випись, відай, зроблена не з повного тексту описи, а з виривка, вписаного десь в книгах Метрики з часів в. кн. Олександра. Тому на початку її стоїть: „Казимир”, чого нема в повнім текстї; отже була се випись, зроблена за розпорядженнєм в. кн. Казимира — ще оден доказ против приналежности описи часам в. кн. Олександра.

⁶) Глубшого Полїся захована опись не тикає — здаєть ся, маємо тільки фраґмент її.

⁷) Архивъ Югозап. Россіи VII. II с. 7-9.

⁸) Ibid. с. 4-5. „Болкуновщина” давала не малі трудности дослїдникам. Леонтович (Крестьянскій дворъ, Ж. М. Н. П. 1897, V с.42) не можучи витолкувати значіння сього слова, здогадував ся, що се мабуть „татарський термін як ясак і т. и.”, і се толкованнє повторив за браком иньшого й Д.-Запольский Госуд. хоз. с. 113. Але слово „бовкун” в значінню вола, котрого запрягають у віз одинцем, а не парою, задержало ся в лївобічній Українї до недавнїх часів: се слово приходить в Енеїдї, а об'ясненнє його див. нпр. в спогадах Симонова (Разсказы M. Т. Симонова, вид. 1900, с. 61), див. також Словар росийсько-український Уманця І с. 95.

⁹) Архивъ Югозап. Рос. VII II с. 1.

¹⁰) Ibid. c. 3, Zródła dziejowe VI c. 123-4.

¹¹) Архивъ Югозап. Рос. с. 4.

¹²) Маємо для нього реєстри доходів староства з рр. 1500-10 й інвентар староства 1512 р., з них видав я в Записках Наук. тов. ім.Шевченка т. XXVI реєстр 1500 р., доповнений в дечім з реєстрів пізнїйших, й інвентар (передр. в III кн. моїх Розвідок і матеріалів). Реєстр інтересний тим, що дає росклад податків на поодинокі дворища, але його виказ сих податків, очевидно, не повний: богато натуралїй в нїм не виказано, як показує інвентар 1512 р. Деякі доповнення дає статя Т. Любомірского Starostwo Rateńskie, wyjątek z historyi osad wołoskich w Polsce (Biblioteka Warszawska, 1855, II) — автор їх користав з документів нам незвістних — нпр, листів з старостинської управи.

¹³) Мід осїннїй відповідає дани разом з полюдєм. Так виходить з порівняння: реєстр 1501 р. каже про мід липцевий, дань і полюдє (нпр. с. 5 і далї), інвентар 1512 натомість — про мід липцевий і осїннїй (с. 32 і далї). В Ратенській волости поруч дани і полюдя подекуди теж давали „мід липцевий” — як данину підрядну, поменьшу.

¹⁴) Сї ріжні міри меда представляють ся так: колода (tunna) = 10 чи 12 відер (urna) або чвертей, відро =  4/3 липечни (lypyeczna) = 4 ручки (rączka, ciffus). При тім треба одначе тямити, що міри сї не були однакові скрізь.

¹⁵) Реєстр 1500 р. льняну дань промовчує як і „білку”, але пізнїйші (див. нотки на с. 5) виказують лен в складї бобровничого і білку в складї „побору”, пор. інв. 1512 р.

¹⁶) Інвентар 1512 р. (с. 32): de canapo parato ad comparandam sagenam (в реєстрі нема), в Ветельській волости: funes de bastis alias użyscza, quodlibet 50 sążon, ad rete venale extradunt, або obirzy (обори, оборки) de bastis (слова basta нема у Дюканжа, але значіннє ясне з порівняння с. 31: recia castrensia magna ad feras magna de bastis, recia dorcina (на дикі кози, dorcae) de bastis, liczane, нїм. Bast).

¹⁷) Схема мір була така: колода (truncus, kłoda) має 4 кірця або фіртеля (corus, korec, wyrthel), 8 півмірків або третинників, 16 мац (Mass) i 32 півмацок. Кнапский, польський лєксікоґраф XVII в. каже, що на Руси колоду також звали мацою (Linde Słownik, sub voce), але я не міг провірити сеї вказівки документально.

¹⁸) С. 32 (Замшани), 33 (Велюничі, Кортилїси) і т. д.

¹⁹) „Похлїбне так званий в сїй волости податок приходить з людей: коли хто, сидячи на дворищу, а маючи більше синів, подїлить між ними дворище, тодї сей податок зростає — себто 2 гр., 2 кірцї овса, масло й сири” (з кождого осібного господарства).

²⁰) Цїни меду дає ревізія 1500 р. — липечна коштувала 8 гр., ручка 8 гр. Для иньших продуктів по цїни мушу удати ся до люстрації Ратенського староства 1565 р. (Архивъ Югозап. Рос. VII, II): яловицю тодї таксовано на 60 гр., кабана на 48, курку за 1 гр., масло й сири по 1 гр., так само 20 яєць, візок сїна, 10 горстей льну і ужище — по 1 гр. Що до вівса єсть в тім трудність, бо люстратор 1565 р. каже, що його давали меньшою мірою в порівнянню з торговою, а окупали його wedlie dawnego obiczayu по 16 гр. колоду (с.280); ся цїна — очевидно, значно низша тодїшньої торгової цїни, але скільки коштувала „замкова” колода на тодїшнїм торгу, таки не знаємо; приблизно лише можна взяти її за 30 гр. (холмська колода вівса коштувала тодї 36-40 гр., а жита 80 гр.). На польських торгах від початку XVI до 1560-х рр. збіже мало зрости в цїнї більше меньше о 4 рази, продукти скотарські о 1½ (за браком новійших обчислень приходить ся користати все ще з Чацкого О polskich і litewskich prawach І с. 186, II с. 184). В такім глухім кутї, як Ратенщина, зріст цїн мусїв бути далеко повільнїйший. Середно взявши, можна натуралїї рахувати о половину цїни, як то бачимо з цїною меда: ратенське відро коштувало в 1500 р. 12 гр., в 1565 24 гр., отже у двоє. На сїй редукції операють ся мої обчислення, котрих лише приблизний характер ще раз підношу.

²¹) Так нпр. в с. Грежанах припадає пересїчно на землю грошевих і медових даней (по цїнї ведра меду 1500 р. в Ратнї, припускаючи, що відра сї були меньше більше однакові — що одначе не конче певно) 66 гр., а куницї, редукуючи їх цїну о половину против цїни в серединї XVI в. ще 28 гр., разом коло 95 гр. В присїлку Хлупинцях 112 гр. і куниць коло 40, разом коло 150! В присїлку Солодирі 91 гр., за куниці 35, та ще за віск щось, разом також буде до 150 мабуть. При тім треба тямити, що київська опись старша від ратенських о яких чверть столїтя, а з тим і цїна гроша була більша, але з другого боку грошева цїна продуктів була низша.

²²) Ст. 6, 7-8, 33-4. Обрахувати податок в Кремнї з дворища не можна, бо число дворищ не вказане; можливо і те, що тут був опуст в данях, бо се село спалили були Татари (с. 11).

²³) Ст. 32, 35-6, фільварок — с. 31.

²⁴) Опись видана під титулом; Писцовая книга бывшаго Пинскаго староства, составленая старостою Лаврином Войною, Вильна, 1874, I-II, села з дивнїм оподаткованнєм описані в т. II.

²⁵) Див. прим. 5.

²⁶) В чистїйшій формі посощина виступає в інвентарі одного пинського села, на пограничу з Ратенським староством (1565); тут платять від „волової сохи” по копі грошей, незалежно від чиншу з дворищ і медової дани; чиншу з дворища дають по 12 гр., „виряду” або „воєнщини” по 3 гр., осібно дань медову, і крім того „куниць пенезми” за право ловити рибу в ріцї, і стацію (яловиц 3). Документы архива юстиціи I с. 157-8.

²⁷) Лагва, лагвиця — коновка, збанок; може медова дань?

²⁸) Так с. 352 і 358 оплата 90 гр. зветь ся „повозом”, на с. 388 і 392 — woza, wozu, в Бахоровичах на с. 452 дають 45 гр. za pułwoza.

²⁹) Про пригон див. у Любавского Обл. дЂл. с. 320 (на жаль лише реґеста).

³⁰) Див. т. III с. 291.

³¹) Ревизія пущъ с. 385.

³²) Див. нпр. с. Жолкиню або Стохово.

³³) Нпр. в с. Берестю.

³⁴) Ревізор в своїй інструкції для отаксовання мав тільки оден крітерій — якість ґрунту, для того схема його далека від потрібної плястичности.

³⁵) Нпр. в тім с. Берестю дворище Колбащичі платить з морґу гіршого ґрунту 6 гр., дв. Балуковщина — 3 гр. з морґу лїпшого, але дворище Колбащичі цїле меньше, а має більше робочої сили (тут є чотири дими, а на Балуковщинї тільки два), отже воно могло бути лїпше культивоване і нести лїпші доходи.

³⁶) При тім треба ще знати, що новий податок обраховував ся відповідно до нового виміру ґрунтів, і відповідно до нього ж, для порівняння, обраховував я давнїй податок на морґ. В дїйсности ж старі податки платили ся давнїйше з меньшого простору землї (новий вимір ґрунту, переведений ревізором, в порівнянню з попереднїм виказує часто значну надвишку), бо уложили ся сї податки не так недавно. Отже давнїйше оподаткованнє було може ще й вище дещо — коли не зрівноважували зросту ґрунтів ріжні нові драчки й додатки.

³⁷) Даниловича Skarbiec ч. 959.

³⁸) Акты Южной и Зап. Россіи І ч. 23 (в сїм виданню люде сї звуть ся „Брушане”, Любавский і Д. Запольский цитуючи тойже документ з ориґіналу звуть їх „Грушане” — не знаю чи се поправка чи недогляд

³⁹) Archiwum Sanguszków I ч. 71.

⁴⁰) Акты Зап. Россіи І ч. 82, з копії XVII в., таж грамота — з иньшої, давнїйшої копії, з значними відмінами у Леонтовича Акты І ч. 21 (тут дата хибна — о оден індикт помилена). Я подаю більш інтересне місце низше, з ориґінальної книги Лит. Метрики — Судн. д. 8 л. 180.

⁴¹) Див. про се т. III гл. 3. Таке грошеве полюдє правдоподібно й означає „полюдіє даровьноє” Мстиславової грамоти новгородському монастири св. Юрия (Хрестоматія В.-Буданова І ³ с. 116), в противність престаціям.

⁴²) Про пережитки „полюдя” в ріжних частинах в. кн. Литовського див. у Д.-Запольского Госуд. хозяйство с. 89 і далї. Він тільки занадто і катеґорично твердить, що полюдє стало намістничим доходом: сього не можна сказати анї про пинське, анї про ратенське полюдє. За те справедливо бачить і він в стації модифікацію староруської старини (див. с. 102 і далї), в противність иньшим, що бачили тут перейняту з Польщі престацію; тільки як минї здається, хибно не добачає в нїй звязку, окрім полюдя, і з престаціями для княжих вирників, ємцїв. і т. и.

⁴³) Іпат. с. 613 (ловчеє).

⁴⁴) Ріжнородність і ріжна великість в оподаткованню, як побачимо низше, була прикметою сїл „руського права” і в українських землях Польської Корони.

⁴⁵) Покликують ся часом на тестамент Володимира Васильковича, де він каже про „село своє Городелъ”: „а людьє како то на мя страдлЂ, тако и на княгиню мою по моимъ животЂ” (Іпат. с. 595); але тут мабуть іде мова не про свобідне селянство, а про закупів і челядь.

Попередня     ТОМ V     Розділ III     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том V. Розділ III. Стор. 2.]