Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ X. Стор. 1.]

Попередня     ТОМ VIII     Розділ X     Наступна





X. Весняна війна 1648 р.


РОЗВІЙ ПОВСТАННЯ І ПОЛЬСЬКИЙ НАСТУП: УСПІХИ ПОВСТАННЯ НА НИЗУ, СИЛИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ПЕРЕГОВОРИ І СОЮЗ З КРИМОМ, РУХ ”НА ВОЛОСТИ”, ТРІВОГА В ШЛЯХЕЦЬКИХ КРУГАХ, ПОХІД ПОТОЦКОГО, ВІДМОВЛЕННЯ КОРОЛЯ І СЕНАТОРІВ, НЕПРИМИРЕНЕ СТАНОВИЩЕ ПОТОЦКОГО, ЙОГО ПЛЯНИ БЕЗОГЛЯДНОГО ЗАДАВЛЕННЯ РУХУ, МІСІЯ ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І ЙОГО ВІДПОВІДЬ.



Зберім тепер разом сі вказівки сучасних джерел про розвій повстання і конфлїкту його з Річею-посполитою, чи то її воєнними силами на Українї, що стояли під проводом гетьмана Потоцкого.

На Сїчи, згідно з ординацією, стояла значна козацька залога. Поза нею на Запорожу було чимало затишних кутків, де пробував ріжний своєвільний нарід, що не переводив ся весь сей час, як ми бачили вище з ріжних епізодів 1640-х рр. До нього звернув ся Хмельницький, прибувши в груднї або на початку сїчня 1648 р. на Запороже, з своїми розмовами про панські утиски, утрачені вільности і спочутє короля до боротьби козаччини за свої права, і знайшов послух і відклик.

По словам Гридина, Хмельницький почав свою аґітацію в серединї сїчня ст. ст., вірнїйше — вона в сїм часї стала вже голосна на Низу. І вже в сїй стадії грають ролю „королївські листи”. Тодї чи самим Хмельницьким, чи його прихильниками могла бути пущена історія про те, як пильно були затаєні панськими прислужниками сї дорогоцїнні листи і як „штучно” видістав їх з укритя Хмельницький.

Лєґенда ся підіймала інтерес до тих листів, збільшала їх цїнність. Але не видно нїде, аби був звісний дїйсний зміст тих листів, чи листу королївського, і можна сильно сумнївати ся, чи читали ся ті листи коли-небудь і ким небудь і чи взагалї були вони в руках Хмельницького. Дїйсний зміст того листу, який був даний козакам в 1646 р., досить мало міг відповідати аґітаційним мовам, які йшли від Хмельницького і його товаришів, і певно, більше робили вражіння таємничі згадки і натяки на сї листи і потайні розмови з королем, нїж дїйсне зазнайомленнє з їх змістом.

Можемо прийняти пізнїйшу згадку Хмельницького, що перші кадри його одномишленників не виходили за 250 чоловіка, - але тільки в дуже раннїх стадіях аґітації. Вона йшла жваво й захоплювала все ширші круги. Вже десь не пізнїйше сїчня ст. ст. Кречовський, вибравши ся на розвіди в степи, на вість про бунтованнє козаків Хмельницьким, стрічає висланників його 1), що йдуть від нього очевидно в пограничні осади волости — приєднувати їх до повстання. На Запорожу ж в другій половинї сїчня ст. ст. число прихильників повстання було вже таке значне, що Хмельницький розпочав підїздову війну з залогою, що стояла в Сїчи, заразом аґітуючи серед реєстрових козаків, щоб перетягнути їx на свій бік. Кінець кінцем дня 30 ст. ст. сїчня він заволодїв Сїчею і при тім вся реєстрова козаччина дїйсно пристала також до Хмельницького. Се, очевидно, той реальний момент, що в оповіданнях, записаних Кунаковим, описуєть ся як погоня за Богданом 500 козаків і 300 Ляхів, з котрої козаки пристають до Хмельницького, а Ляхів побивають (вище с. 170).

Се був дуже важний успіх повстання; по словам Машкевича, до Хмельницького „почало горнути ся що тільки жило”. Опанувавши Запороже, міг він уже з більшою надїєю повести переговори з Татарами, і по словам анонїмного мемуариста, вони вже в лютім привели до якогось порозуміння, скріпленого выдачею Богданового сина в закладнї. Гридин знає про два посольства Хмельницького в Крим і довершеннє союзу з Татарами представляє собі фактом трохи пізнїйшим. Московське донесеннє оповідає про офіціальне посольство козаків до Криму як факт з останнїх днїв лютого і перших днїв марта.

Крім московського донесення деякі подробицї про се посольство дає турецький хронїст Наїма-Челебі. Він каже, що при кінцї квітня 1648 р. від кримського хана прибув післанець до султанського двору і оповів, що козацька громада загнїзджена в місцевости званій „Жовтим Очеретом”, відвернула ся від Ляхів і відмовивши їм послуху, прислала до кримського хана одного чи двох головнїйших своїх достойників з такими словами: „Бажаючи вашої опіки на будуче, ми душею і тїлом будемо в союзї з вами служити на користь ісламу в будучих війнах; з Ляхами ми розірвали зовсїм; просимо вас: візьміть від нас закладнїв і згодьте ся на союз з нами”. Хан показав всяку почесть тим послам і згодив ся уложити союз на всїх умовах, ними предложених; обіцяв післати їм поміч в походї на Ляхів, вчинити великий набіг з ордою і взагалї обіцяв помогати їм 2).

В польських кругах таку охоту Татар толкували тим роздражненнєм, яке викликав в Криму останнїй наїзд Ол. Конєцпольского. Се вповнї правдоподібно — міг навіть Хмельницький, сам покривджений Конєцпольским, ударити в сю струну — відплати Конецпольскому за його наїзд. Але поза тим були й иньші мотиви. які сим разом прихилили хана до союзу з козаками, котрих Орда стільки разів покидала на боже призволеннє в їx конфлїктах з Польщею. Хан був роздражнений, що йому не платили „упоминків”. В Кримї саме пройшла велика усобиця, яка ледво не перевернула самого хана 3). Щоб залагодити розбурхані сили, найкращим виходом була успішна війна, добичливий похід, а спільний виступ з козаками давав на се добрі вигляди. До того, як оповідає московська реляція, в Криму був тодї сильний голод: „минулого року хлїб не родив ся, і тепер худоба, вівцї і корови здихали і ,чорні Татари' війнї раді і без війни їм до лїта нїяким чином не прожити” 4).

На сї вісти про аґітацію Хмельницького на Низу, погром сїчевої залоги і трактати з ханом сильний рух став прокидати ся „на волости”, серед пригнетеної „золотим спокоєм” української людности. Потоцкий, оправдуючи свій марш на Україну супроти невдоволення короля, толкуєть ся, що мусїв зробити його між иньшим і з огляду „на прошення милої братії” (шляхти), „з котрої одні, ратуючи житє і майно, утїкали з України до війська, иньші, зістаючи ся на місцї, але не докладаючи ся на власні сили супротивлення, горячими прошеннями понуждали мене, аби моєю присутністю й помічю ратував Україну в її теперішнїй небезпецї і спішив гасити погибельний огонь. Бо вже так був зайняв ся, що не було вже такого села, такого міста, де б не кликано до бунту (na swą wolą) i не роблено замислів на здоровє і майно панів своїх і державцїв. Буйно домагали ся вони своїх заслуг 5) і часті заносили жалї на кривди і докуки, і се було вступом до бунту. Бо не так їх від того болїло, як від ординації річи посполитої, від правлїння і власти старшин, іменованих їм від вашої кор. мил. Вони хочуть не тільки зломити її, але й самовластно панувати на Українї, трактати з постороннїми монархами укладати і все те робити, що їм сподобаєть ся”.

По словам Потоцкого, тільки його швидкий марш і ріжні заходи против повстання стримали його вибух, що готовий був обняти усю ту східно-полудневу Україну вже в тім часї, місяцї марте ст. ст. „Як би не ужив я антідоту поспішности, вибухнув би вже такий огонь на Українї, що тільки б великими силами або не швидко міг бути загашений. Сам оден князь воєвода руський [Ярема Вишневецький] відібрав від своїх відданих кількадесять тисяч самопалів — а що ж у иньших! А вся та стрільба з людьми мала пристати до бунту Хмельницького. Коли б тому всьому не запобігло ся від перших початків, не позабирано армату по ріжних замочках, що своєволя збирала ся захопити, легко може ваша кор. мил. зміркувати, що назбирало ся б тої своєволї і що вона наробила б в державі ваш. корол. мил.” 6).

Хоч Потоцкий, щоб оправдати свій марш на Україну пред королем, міг старати ся представити становище України в можливо небезпечнім видї, про те намальована ним картина трівоги і руху для того моменту, коли лист писано (31 марта н. с.) 7), мабуть не далеко відбігала від правди. Тільки свій марш на Україну Потоцкий рішив, не чекаючи тої панїки на Українї, і перше ще, нїж вона прокинула ся.

Як ми вже знаємо (с. 139), Потоцкий вже з осени дуже підозріліво дивив ся на українські обставини, пророкуючи вибух козацького бунту при першій нагодї. В правительственних кругах проєктовано комісію, яка б виплатила залеглу плату козакам і розглянула б їх жалї. Але Потоцкий, видно, не покладав на неї особливих надїй, і вона дїйсно нїяк не могла зібрати ся, бо не мала з чим їхати — не було грошей на виплату, коли козакам належало вже 300 тис. золот. Комісари прибули на Україну аж весною, коли Потоцкий ладив ся до війни, і таки грошей не привезли, так що нї з чим було й зачинати: гроші поспіли аж під Корсунь.

В ранїйших листах Потоцкий признавав великі кривди козацькі і жадав репресій на українних старостів, але тепер, при перших симптомах руху між козаками загорів ся бажаннєм за всяку цїну приборкати їх. Король намовляв дати спокій з оружними заходами, а пустити козаків на море. Кисїль писав потім, що і він і иньші сенатори теж радили Потоцкому „не шукати одного козака по сплавах запорозьких, не висилати на Днїпро иньших козаків, але затримати їх при війську річи посполитої, приласкавши якось” 8). Маємо справдї оден лист Кисїля до Потоцкого а 16/III в тонї дуже обережного і несмілого прошення за козаками, — аби гетьман вглянув в їх становище, в їх жалї подані з Запорожа. Бо їx теперішнї полковники в дїйсности являють ся старостинськими слугами і не боронять інтересів козацьких. Отже заспокоївши Україну приходом коронного війська, нехай би показав війську козацькому всяку ласку і направив соймовою ухвалою що треба 9). В такім же, очевидно, лагіднім тонї держані були листи до Потоцкого від старого Любомірского, воєводи краківського, про котрі з признаннєм згадував потім Хмельницький, знайшовши їх в кореспонденції Потоцкого по корсунськім погромі 10).

Але Потоцкий відповідав (в тім же листі з 31 марта до короля), що він, хоч признає користним пустити козаків на море, але наперед мусять заспокоїти козаччину і задавити всякі прояви бунту. Посилав ся на те, що човнів готових однаково нема, треба час на їх виготовленнє, „а хоч би й були готові, важно, щоб козаки, коли буде потреба в тім, — виправлені були [на море] заспокоєні, в повнім порядку. Бо, боронь Боже, як би ,той пункт' не заспокоїв ся, а вони вийшли на море, то по поворотї підняли б бунт невгасимий, і ледви чи ординація річи посполитої не мусїла б зникнути. А як би ми гостро за нею обставали, поготів будемо мати з ними війну”.

Властива причина сеї неохоти до морського походу, очевидно, лежала в тім, що Потоцкий, памятаючи бурю, викликану в шляхетських кругах воєнними замислами короля, не хотїв накликати на себе нарікань, позволивши козакам зачіпити Турка. Тому шукав усяких мотивів против королївського пляну, — хоч в даний момент сей плян був дїйсно спасенним. Роялїсти, зводячи потім весь королївський плян війни против Турків до ідеї запобігти козацькому повстанню такою війною, могли з повним правом вказати, що коли б Потоцкий в той момент задекретував похід на море, се певно відвернуло б козаччину від аґітації Хмельницького. Ослабило його союз з Татарами і відвело б всю пізнїйшу грозу від Польщі. Але Потоцкий тодї або не розумів сього, або й розуміючи не хотїв ріскувати своєю репутацією у шляхти, і стояв за приборканнє козаччини.

Супроти королївських відмовлянь від воєнних виступів він запевняв що рушив на Україну не для того, аби проливати християнську кров, „яка може бути в своїм часї потрібна річи посполитій” (!). „Досї не пролито ще одної краплї козацької крови військом королївським, і не буде пролито — аби тільки покорили ся, відложивши свою легкодушність і ароґанцію, та задавили своє завзятє”, писав він в тім же листї з 31 марта. Запевняв, що його заміром було „не добуваючи бронї, одним страхом закінчити війну”, і оповідав про свою вирозумілість для Хмельницького, до котрого кілька разів посилав, заохочуючи його, аби піддав ся, і обіцював „милосердє і пробаченнє його вчинків”.

Все се, очевидно, малозначні фрази. Потоцкий міг вперед знати, що Хмельницький не на те тїкав на Низ, аби ставати потім в ролї помилуваного грішника перед сердитим гетьманом. Правдоподібно від першої вісти, що Хмельницький прогнав козацьку залогу з Сїчи, в мислях Потоцкого був уже рішений плян — іти військом на Запороже і задавити козацьку своєволю тут, в останнїм її захистї (таку цїль мала пізнїйша експедиція Стефана Потоцкого). В однім збірнику документів до часів Хмельниччини маємо два листи Потоцкого. Оден — се наказ полковникови канївському, аби разом з полковниками чигринським і переяславським ішов яко мога спішно на Запороже, і разом з козацькою залогою приложив усї зусилля до того, щоб погромити „того бунтівника”, безоглядно, „в пень” стинаючи всїх участників повстання. Він має дату 13 лютого. Другий лист, з дня 20 лютого в Корсуню — се відозва до всїх, „хто при Хмельницькім пробуває, аби з тої своєвільної купи розійшли ся, а самого Хмельницького видали. Инакше майно їх на волости буде пограблено, сїмї побиті, і Потоцкий доти не вийде з України, доки йому Хмельницького не видадуть, і козаки не покорять ся. Відозва ся має примітку, що її відіслали козаки-бунтівники до пана маршалка — очевидно, як доказ немилосердности Потоцкого, на яку так нарікали.

Прикмет підроблення в обох сих листах не помітно — хоч я, признаюсь, рад би був їх знайти в збірнику більш авторітетнім. 11).

Що до листів Потоцкого до Хмельницького, про котрі він згадує, не маючи їx, не можемо оцїнити, скільки в них дїйсно було якоїсь миролюбивости. Досить вона сумнївна, і в каждім разі, коли там і були які миролюбиві слова, то Хмельницький їм не надавав значіння. Він рахував ся з перспективою польського походу на Запороже мабуть від перших вістей про марш Потоцкого на Україну і пізнїйше рахував „наступленнє” Потоцкого на себе трохи не від найперших своїх заходів на Запорожу. Про всякий випадок укріпляв ся в сусїдстві Сїчевого коша „на Бучках” 12), ладив ся до війни, до облоги.

На листи і посольства Потоцкого Хмельницький, по словах Потоцкого, довго не відповідав нїчого і затрімував у себе його післанцїв, тільки на посольство Хмєлєцкого дав відповідь. Те що ми маємо від нього — вичисленнє кривд, виняте з якогось листу, чи устного поручення до Потоцкого, і переказані Потоцким умови, які Хмельницький ставив для занехання свого повстання, можуть справдї належати до сього посольства Хмєлєцкого, і не знати чи були поза тим ще якісь листи від Хмельницького до Потоцкого чи иньших достойників з Запорожа. Хоч у пізнїйших письменників говорить ся про ріжні листи його, якими він старав ся приспати увагу польської сторони 13), а в сучасних листах з лютого і марта ми стрічаємо парафрази ріжних жалїв з Запорожа і вияснень причин повстання 14), але конкретної вказівки на якісь писання Хмельницького і товаришів я не бачу.

Умови передані Хмельницьким через Хмєлєцкого при кінцї марта н. ст. в каждім разї не були призначені на те, щоб заспокоювати і замилювати очі Полякам. Скасованнє ординації 1638 р., приверненнє давнїх вольностей козацьких і виведеннє польських військ з України — се були жадання дуже далекосяглі і звучали, як ультіматум з козацької сторони. Як останнїй привід до війни були вони очевидно прийняті й Потоцким.








Примітки


1) Памятники с. 175 (див вище с. 167).

2) У Смирнова Крымское ханство, с. 539.

3) Про неї у Смірнова с. 531 і д.; інтересна записка Освєнціма с. 210.

4) Акты Ю З. Р III с. 180, пор. Акты Москов. госуд. II с. 216

5) Правдоподібно, мова про невиплачену козацьку плату.

6) Пам. кн. Міхаловского ч. 4.

7) Про дату див. вище с. 168.

8) Лист з 27/V в збірцї Шайнохи дод. 5.

9) Виданий (дуже лихо) Р.-Гавроньским — Ruś с. 303, і відти Sprawy і rzeczy ukr.

10) Пам. кн. Міхаловского ч. 5.

11) Збірник, переписаний рукою XVIII в., з біблїотеки Мнїшків, недавно війшов до біблїотеки Осолїнських (No. 3564) — містить збірку документів до історії Хмельниччини, переважно звісних з иньших анальоґічних збірників, в відписах досить вірних. Очевидно, сей збірник цитував Кубаля в своїй моноґрафії про Ю. Осолїньского як рукоп. краківської академії No. 442, без подання сторін. Згадані документи вписані в нїм на с. 52 і 53. Кубаля вважав їх за додатки, долучені до листу Хмельницького до короля з 12/VI-II с. 180. Наводжу їх в цїлости:

Соріа listu producowanego krolowi imci od imci pana krakowskiego hetmana wielkiego do imci pana pułkownika kaniowskiego pisanego.

Poniewasz na waszmosci residentia zaporozka, spiesz iako nayprędzey na Zaporoze, zeby waszec tego buntownika pogromic mogł. In socios tey pracy przydaię waszeci panow czehrynskiego y pereasławskiego pułkownikow, roskazuiąc abyscie waszec wszyscy dusznie starali się, albo był poimany albo tez zniesiony. Tu plac oswiadczenia cnoty y zyczliwosci ku rzeczy pospolitey. Na nic się waszec nie oglądac, w pien wszystkich scinac. Jeżeliby ktory z kozakow nie chciał waszeci parere y dzielnie z tymi swawolnikami rem agere, notuy ze ich waszec, a ia severe to ganic obiecuię. Będziecie tam waszimosc mieli dwiescie dragonow z Kudaku, z ktoremi tego zdrayce znosic, u me odetępuicie go, dokąd go albo wezmiecie albo nie wezmiecie albo tez zniesiecie. Oddawam się zatym etc. Data Warbiczu die decima tertia februarii anno millesimo sexcentesimo quadragesimo octavo. Win. pana zyczliwy рrziасіеl Mikolai Potocki kasztellan krakowski hetman koronny.

Uniwersału copia producowanego i krolewskiey mosci Władysławowi, do rąk іmсі pana marszałka od kozakow rebellizantow odesłana.

Mikołai Potocki z Potoka kasztellan krakowski, hetman wielki koronny, barski, nizenski etc. etc. starosta. Wszyscy ktorzy sie kolwiek przy Chmielnickim bawicie! Przestregam у napominam, abyscie siе z tey cupy swawolney rozeszli, a samego do rąk moich oddali, wiedząc o tym, iezeli tey mоіеу nie wykonaci(e) woli, wszystkie dostatki wasze, ktore we włosci waszey macie, zony, dzieci wyscmac roskazę. Tosz imsc pan woiewoda czernichowski hetman роlnу koronny uczyni, ktory wszystkich z Umanszctyzny popisac roskazał, y obiecuię to, izeli się za wzcieciem tego uniwersału nic powrocicie, zarowno surowosc nad wami wykonywac. A zeby ta obietnica moia do skutku przyszla, dotad nie znidę z Ukrainy, dokąd ukorzeniem y oddaniem tego zdraicy ukoiony nie bedę. Nad to obiecuie wam, isz się i na Zaporozu nie osiedzicie: niе tylko ode mnie zycia swego nie bedziecie bespiecznemi, ale tez od Tatarow y od Moskwy — wszedzie wam bedzie ta swawola ganiona. Dla lepszey tego uniwersału pewnosci reką się swoią przy pieczęci przycisniemu podpisuię. Data w Korszuniu die vigesima februarii anno Dni millesimo sexcentesimo quadragesimo octano.

12) Бучки Великі і Малі — протоки в безконечній сїтцї, що творить ся на устю Базавлука до Днїпра (див. у Еварницького Вольности запорожскихъ козаковъ с. 182).

13) Згадка листу з 2/IV, що Хмельницький tylko się offertami bawi (Міхаловск. ч. 5), може накривати ся з відповідю привезеною все тим же Хмєлєцким, з котрою сходить ся теж, що оповідає він про зміст „оферт” Хмельницького.

14) Напр. в цитованім листї Мясковского з 16/II, Кисїля з 16/III, і т. и. В збірцї Ґрабовского Ojczyste spominki II c. 111 надрукований лист Хмельницького до Потоцкого з Запорожа, дня 3 марта, без подання джерела, тому трудно рішити про його автентичність. Хмельницький оповідає причини своєї утечі на Запороже, згадує про безрезультатні прошення Потоцкого за Хмельницьким у Ол. Конєцпольского, і питає, чи може покладати ся на далї на оборону його перед Конєцпольским (można li to rzecz abys mię wmраn mógł w zdrowiu mojem od tego pana bronić? bardzo bym rad na sliachetne а раńskіе słowo wmpana zawierzył, a na inszego ni na kogo nie mogę się spuścić).











Попередня     ТОМ VIII     Розділ X     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VIII. Розділ X. Стор. 1.]


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.