Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. — К., 1991. — С. 607-645.]

Попередня     Головна     Наступна





ПРИМІТКИ



Текст «Хроніки» О. Я. Кониського подано за виданням: «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя». Перший том є авторським виданням (Львів, 1898), другий — друкувався по смерті автора (Львів, 1901), а тому містить похибки, що йдуть від неправильного прочитання рукопису видавцями. Прагнучи донести до читача аутентичний текст «Хроніки», упорядник обмежує своє втручання лише тими випадками, в яких ідеться про суто орфографічні відмінності від сучасного написання. Виправлено, зокрема, такі форми слів: отсе — на оце (але залишається се, сього); минї мені; лунати ме лунатиме; зросли ся зрослися; іньші інші; найвисший найвищий; осьвіта освіта; меньший менший; мягкий м’який; пятий п’ятий; пяний п’яний; вибє виб’є; кильометр кілометр; биля біля; Тарасови Тарасові, і подібні. Відтворено паралельні форми: ледві//ледве; дак//так; яко//як; побит//побут; збережено написання: крепак, збіж, сем’я, помолити Богу, дійсне, сердешне, салдат, салдацький, мундур, економ тощо. До тексту додається словничок малозрозумілих слів (архаїзмів, діалектизмів).

Прізвища і топоніми збережено, їх сучасне написання вказано в підрядкових виносках. Основні дані щодо згаданих осіб та географічних назв — в іменному та географічному покажчиках.

Доповнення й уточнення до авторських підрядкових посилань, в разі їх неповноти, подаються у квадратних дужках. Додано список скорочень джерел, на які посилається біограф. Часом одне і теж джерело проходить у двох або й трьох варіантах: наприклад, праця М. К. Чалого — «Жизнь и произведения Тараса Шевченка (Свод материалов для его биографии)». — Киев, 1882, — маємо у таких варіантах: 1) Чалий; 2) Свод материалов; 3) Жизнь и произведения Шевченка. Всі вони збережені.

Праця супроводжується примітками двох типів: по-перше, це, так би мовити, ситуативний посторінковий коментар, що має на меті уточнити фактографічний матеріал «Хроніки» — відповідно до сучасних даних, а також вказати джерела цитованих фрагментів — там, де біограф їх не зазначає. По-друге, «персональна» й топонімічна частини коментаря представлені у вигляді іменного та географічного покажчиків, які пропонують значно ширший матеріал, аніж це зроблено у авторському виданні «Хроніки». /608/

Твори Шевченка в коментарях цитуються за виданням: Шевченко Тарас. Повне зібр.творів: У 6 т. — К., 1963 — 1964. Посилання на мистецькі твори подаються в тексті в дужках (том — римськими, сторінка — арабськими цифрами) за виданням: Шевченко Тарас. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1961 — 1963. — Т. VII — X.






Дитинний вік Тараса Шевченка (1814 — 1829)


С. 30. ...Яким Бойко не відомо мені, якими заходами,придбав собі Копіїв грунт... — Документальних відомостей про Копія не виявлено. Не виключено, що перекази про нього мають легендарний характер. Григорій Шевченко з родиною переїхав до Моринців у період між ранньою весною (постом) 1810 р. і травнем 1811 р., коли у них (уже в Моринцях) 28 травня народився син Микита.

С. 37. До кого саме і коли саме першим разом почав Шевченко ходити до школи і хто був отой Совгир? Совгир — за спогадами Петра Микитовича Шевченка, зібраними Д. Ф. Красицьким, це було вуличне прізвисько підсліпуватого кирилівського дяка Павла Рубана, котрий і був першим учителем Шевченка. Тараса віддали до школи 1822 р.; Василя Губського, за сповідними відомостями, в селі тоді взагалі не було; Іван Нестеровський був попом у Кирилівці, але про вчителя-попа згадок немає (Красицький Д. Ф. До біографії Шевченка раннього періоду. — Збірник праць 6 наукової Шевченківської конференції. — К., 1958. — С. 42 — 44). З 1825 р. Шевченко вчився у П. Ф. Богорського.

С. 51. ...якоїсь кучерявої Оксани. — Йдеться про Оксану Коваленко. Якщо перша частина вірша «Ми вкупочці колись росли» (особливо раннього варіанту твору) стосується О. Коваленко, то його фінал відбиває типову долю сільської покритки; справжня Оксана стала заміжньою жінкою із звичайною долею селянки.




Парубоцький вік Тараса Шевченка до викупу з крепацтва (1829 — 1838)


С. 67. ...перебуваючи в Варшаві, Енгельгардт віддав Шевченка в науку до якогось маляра. — Шевченко ніколи не згадував про Варшаву, і ніяких документів, пов’язаних з цим містом, не збереглося; М. Чалий, В. Рєпніна, М. Костомаров, найімовірніше, поплутали Варшаву й Вільно. Вчителем-художником Шевченка у Вільно називають як найпевнішу кандидатуру — викладача малювання Вільнюського університету Й. Рустемаса, а також, гіпотетично, — Й.-Б. Лампі, австрійського художника, який кілька місяців працював у місті. (Найновіші відомості про них див. у праці: А. Непокупний. Балтійські зорі Тараса. («У Вільні, городі преславнім...» — К., 1989). /609/

С. 68. Він тоді саме спізнався з якоюсь вродливенькою швачкою... — Ядвігою (Дзюнею) Гусиковською.

С. 71. Як вже воно там не було, але навесні року 1831 Шевченко був уже в Петербурзі. — Хоча з петербурзьких газет точно відомою є дата прибуття П. В. Енгельгардта до Петербурга, то й нині залишається питання: чи Шевченко прибув з ним разом, чи невдовзі за ним з іншими кріпаками, чи аж влітку 1831 р., як вважав М. І. Моренець (Моренец Н. Шевченко в Петербурге: По памятным местам жизни и творчества. — Л., 1960. — С. 126); так само не піддаються перевірці різні перекази сучасників про обставини переїзду Шевченка до Петербурга.

Ширяєв цеховий майстер малярства, людина неосвічена, темна, грубіянської вдачі, скупа, сувора і занадто строга. — Кониський не піддає критичній перевірці оцей белетризований портрет В. Ширяєва з Шевченкової повісті «Художник», малюючи який, Шевченко виконував певне художнє завдання. Між тим В. Ширяєв був одним з кращих майстрів по розписуванню інтер’єру. Шевченко набув у нього такої майстерності, що 1836 р. вже брав участь у розписуванні Великого, Александринського й Михайлівського театрів у Петербурзі, причому сам робив ескізи розписів за вказівками архітекторів.

С. 73. Про першу зустріч Шевченка з Сошенком... — З двох версій цієї зустрічі — за Чалим та за «Художником» (і «Письмом Т. Г. Шевченка к редактору «Народного чтения», переказаним П. Лебединцевим) Кониський вибрав художній варіант; пізніше з’ясувалося, що Шевченко використав тут добре йому відомий епізод знайомства свого друга художника В. Штернберга зі своїм майбутнім вчителем художником М. Лебедєвим (Стасов В. В. Статьи и заметки, не вошедшие в собрания сочинений. — М., 1954. — С. 300). Сучасні біографи схиляються до свідчень І. Сошенка, переказаних М. Чалим.

С. 81. Не можна запевне сказати, чи се той самий Прехтель, що хотів висікти Тараса... — Така постановка питання вказує ще раз на спрощено фактографічне сприйняття повісті — так, ніби це були мемуари; звичайно, прототипом подружжя Прехтелів з повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали...» був не петербурзький управитель П. Енгельгардта С. Прехтель зі своєю вередливою дружиною, відомі зі спогадів І. М. Сошенка, а, щонайімовірніше, подружжя Зигмунтовських — Софія Самійлівна й Костянтин Миколайович, постійні мешканці Новопетровського укріплення; К. М. Зигмунтовський служив акцизним комісіонером; Шевченко любив слухати його веселі побрехеньки. Між подружжям панувала пошана й злагода, через що поет прозивав їх Телемоном і Бавкідою (див. щоденник Шевченка).

С. 82. Перед тим він прочитав трагедію Озерова «Эдип в Афинах» і заходився зробити малюнок на ту тему. — Малюнок «Едіп, Антігона та Полінік» не знайдений (Шевченко Тарас. Повне зібр. творів: У 10 т. — Т. 7. — № 375). Виконано його орієнтовно 1836 — 1837 рр. Це, отже, не /610/ був перший «твір малярський» Шевченка: відомі його портрети П. Енгельгардта й невідомої жінки, композиції «Смерть Лукреції» (1835), «Смерть Олега, князя древлянського (1836) тощо (там же, №№ 2 — 5).

С. 82. Сошенко умовився тим часом з Ширяєвим, щоб дав йому волю ходити вчитися малярству в залі в товаристві «Поощрения художеств». — Ймовірно, що Шевченко знайшов шлях до залів «Товариства заохочування художників» ще до знайомства з Сошенком, восени 1835 р.; про це, безперечно, йшли розмови серед учнів-підмайстрів В. Ширяєва. З протоколу за 4 жовтня 1835 р. засідання комітету «Товариства...» видно, що в цей день розглянуто малюнки «постороннего ученика Шевченко» і комітет визнав ці малюнки вартими похвали. Серед членів комітету в той день засідали люди, яким судилося відіграти помітну роль в житті Шевченка, — В. І. Григорович, М. Вієльгорський,Ф. Толстой. З «Товариством...» Шевченко буде зв’язаний аж до літа 1842 р.

С. 83. Тим часом Брюллов працював над великою місією, що взяв на себе, визволення Шевченка з крепацтва. — У визволенні Шевченка брав участь чималий гурт діячів культури: з клопотанням про долю поета й художника звернулися до К. Брюллова художники І. Сошенко та А. Мокрицький, допомагали — О. Венеціанов, М. Вієльгорський; головне ж зробили К. Брюллов та В. Жуковський: було виконано портрет Жуковського і розіграно його в лотерею в царському палаці. Жуковський через фрейліну цариці Ю. Баранову домігся виплати грошей, яка відбулася (але схоже, що не повністю) вже після того, як Брюлловим було внесено кошти й одержано відпускну, датовану 22 квітня 1838 р. (Жур П. В. Шевченковский Петербург. — Л., 1964. — С. 118 — 122).

С. 86. Досі ніхто ще не подав нестеменно певних звісток про оту участь царської родини, як і про те: скільки зібрано грошей з тієї лотереї. — Повних даних досі немає: П. Жур у згаданій праці наводить палацові документи, з яких видно, що велика княжна Марія і наслідник Олександр — діти Миколи І внесли по триста крб.; М. Моренець розшукав документ про те, що цариця Олександра Федорівна внесла 400 крб. (Моренец Н. Шевченко в Петербурге. — Л., 1960).






Тарас Шевченко від часу викупу його з крепацтва до виходу його першого «Кобзаря» (1838 — 1840)


С. 89. З того ж дня він став годованцем товариства «Поощрения художеств», почав ходити учитися малярству до класів Академії художеств... — точні дати невідомі. У звіті «Товариства заохочування художників» від 30 травня 1837 р. Шевченко іменується учнем, а в іншому звіті, що охоплює період від 28 квітня 1837 р. по 28 квітня 1838 р., його називають пансіонером. Стосовно початку навчання в Академії мистецтв відомо за документом, що 23 червня 1838 р. він як сторонній учень брав /611/ участь у місячному екзамені у фігурному класі (ЦДІАЛ СРСР. — Ф. 789. — Оп. 19. — Спр. 723. — Арк. 10. — див.: Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 22).

С. 93. ...кохання те не гаразд добре скінчилося для Мані. — Йдеться про дочку виборзького бургомістра Марію Яківну Європеус.

С. 94. Нарешті восени вернувся і Штернберг... — В. І. Штернберг повернувся з України у вересні 1838 р. З кінця березня 1840 р. квартирував разом із Т. Г. Шевченком у будинку Доннерберга по 11-й лінії Васильєвського острова (її опис Шевченко дав у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», коли Штернберг повернувся з подорожі по Оренбурзькому краю. Малюнок сплячого Штернберга, виконаний Шевченком (як про те він пише в повісті «Художник»}, — невідомий, натомість збереглися малюнки Штернберга: «Замість чаю ми поголились» (20 березня 1840) та портрет Шевченка олівцем (1840). У липні 1840 р. Штернберг вирушив до Італії на відрядження Академії мистецтв як талановитий художник, відзначений золотою медаллю.

С 99. Не скажу я, чи в цій самій кватирі жив Шевченко і тоді, як ходив до його на сеанси дідич Петро Мартос. — Ні, не в цій, а на верхньому поверсі будинка Г. І. Аренса на 7-й лінії Васильєвського острова, де Шевченко мешкав разом з художником Г. К. Михайлович (з літа до середини листопада 1839 р.) (Жур П. В. Шевченковский Петербург, с. 150 — 151). Коли з кінця грудня 1839 р. до початку лютого 1840 р. Шевченко захворів на тиф, його узяв до себе й доглядав художник Ф. П. Пономарьов.

Епізод з гусаком і крилами ангела помилково приписаний Ф. Пономарьовим Шевченкові. З розшуканого Г. П. Паламарчук листа Ф. Пономарьова до М. О. Рамазанова, написаного не пізніше 1861 р., з’ясувалося, що справжнім «героєм» цього епізоду був не Шевченко, а Г. К. Михайлов (Паламарчук Г. П. Про деякі нові атрибуції та датування малярських творів Т. Г. Шевченка. — У кн.: Питання шевченкознавства: Т. Г. Шевченко та його сучасники. — К., 1978. — С. 69—74).

С. 101. Ми знаємо, що до визволення з крепацтва Шевченко був людина майже темна. — Кониський, як бачимо, поділяє концепцію «пізновихованого генія» (Б. Дізраелі), яку М. Чалий приклав до Шевченка і яку можна визнати лише частково. Звичайно, в дитинстві та юності Шевченко не дістав систематичної освіти, однак з великим зацікавленням та емоційністю всотував увесь масив народної та церковної культури — спершу через оточення (пісні матері, народні свята, псалми, серед них і сковородинські, думи, пісні кобзарів, історичні перекази односельців, особливо діда Івана Швеця), церковні служби й книги (Псалтир знав напам’ять). Живучи у В. Ширяєва з 1832 р., нишком брав книжки з його бібліотеки й читав ночами на горищі, підслуховував під дверима вітальні домашні читання тощо. Від часу знайомства з І. Сошенком та А. Мокрицьким зв’язки Шевченка з студентською молоддю швидко поширювались /612/ Він став бувати на виставках та в музеях. Мокрицький увів Сошенка й Шевченка в літературний гурток Є. П. Гребінки, й це мало колосальне значення для стрімкого зросту літературної освіти молодого поета. Він і сам почав писати вірші. Усе це відбувалося задовго до березня 1838 р., але, безперечно, саме яскраво виражена подвійна талановитість Шевченка спричинялася до благої зміни його долі.

С. 101. У Шевченка велика сила часу йшла на освіту і науку в малярстві. — Свідченням цього є не лише повість «Художник», де відбито у художньо трансформованій формі спогади Шевченка, а й документи з часу навчання в Академії мистецтв, а також його щоденник, у якому висловлено судження автора про десятки творів художників, композиторів, письменників, філософів тощо, які демонструють справді світовий рівень його освіченості, культури.

С. 110. Не відомо, який перший твір написав Шевченко... — Серед перших спроб міг бути вірш «Нудно мені, тяжко — що маю робити?», знайдений В. С. Бородіним на початку 60-х років у рукописному «Кобзарі» 1861 р. (у 12-томному Повному зібранні творів Шевченка вірш вміщено у розділі «Dubia»).

С. 112. Мені не йметься віри, щоб Гребінка до того часу не розповів Мартосові, що Шевченко пише вірші... — Сучасна наука поділяє цю думку Кониського: багато фактів свідчать про те, що поетичними творами Шевченка вже у 1837 р., за свідченням І. Панаєва, захоплювалися його земляки (Панаев И. И. Литературные воспоминания. — М., 1950. — С. 103) Мартос же у ряді своїх тверджень виявив необ’єктивність, а часом і брутальну пиху. (Докладніше про обставини видання Кобзаря 1840 р. див.: Бородін В.С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. Дослідження та документи 1840 — 1862 роки. — К., 1969. — С. 11 — 20; а також: Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 64 — 69).








Тарас Шевченко під час від виходу «Кобзаря» до укінчення Академії художеств . (1840 — 1845)



С. 113. Коли Україна раділа «Кобзарю» критика російська зустріла його глузуванням, глумом з української мови й народності. — Посилаючись на цю фразу у М. Чалого, Кониський підтверджує її численними цитатами з негативних рецензій, причому з часописів — «Сына Отечества», «Библиотеки для чтения», але обминає чималу кількість доброзичливих рецензій стосовно таланту поета, навіть якщо рецензент і шкодував, що ці вірші написані не російською мовою («Северная пчела». — 1840. — 7 трав.), чи й цілковито схвальних (Литературная газета. — 1840. — 5 трав.; Отечественные записки. — 1840. — № 5; Маяк. — 1840. — № 6); не на місці в цьому разі було й цитування справді ганебного листа В. Бєлінського до П. Анненкова 1847 р. Тут біографові явно зраджує об’єктивність. (Тарас Шевченко: Біографія, с. 70 — 73). /613/

С. 116. Квітка прохав у його поезій до якогось свого альманаху... — У листі від 22 листопада 1841 р. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко прохав Шевченка вислати для видаваного І. Є. Бецьким альманаху «Молодик» якісь свої вірші. 8 грудня 1841 р. Шевченко сповістив його, що надсилає «що найшлось», в тім числі щойно написану «Ганнусю» — тобто баладу «Утоплена»; ще були надіслані «Песня караульного у тюрьмы» з драми «Невеста» і кілька дрібних поезій, з яких у «Молодику» надруковано «Н. Маркевичу» й «Думку» («Тяжко-важко в світі жити...»).

С. 117. ...звідкіль Шевченко взяв сюжет на «Гайдамаків»... — До перелічених біографом джерел поеми слід додати рукопис «Истории Малороссии» М. Маркевича, що вийшла друком у наступні роки (1842 — 1843).

С. 120. ...ще раніш «Гайдамаків», розбираючи Гребінчин альманах «Ластівка», так само як і в рецензії про Квітчине «Сватання», Бєлінський... висловив строгий осуд... — Йдеться про рецензії В. Бєлінського на альманах Є. Гребінки «Ластівка» та п’єсу Г. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» (Отечественные записки. — 1841. — № 6. — С. 32 — 34), рецензію на «Гайдамаки» Шевченка (Отечественные записки. — 1842. — № 5. — С. 12 — 14).

С. 124. ...довелося йому розбирати в «Отечест[венных] запис[ках]» дисертацію Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии»... — Рецензія В. Бєлінського на другу дисертацію М. Костомарова, видану 1843 р. в Харкові, опубліковано у журн. «Отечественные записки».

С. 125. ...як каже Костомаров, Шевченка ніби сам народ вибрав і послав співати замість себе. — Кониський переказує статтю М. Костомарова «Воспоминание о двух малярах» (Основа. — 1861. — № 4. — С. 44—56).

...називається вона «Слепая красавица». — Така драма не відома; ймовірно, її задум втілено в поемі російською мовою «Слепая».

С. 126. Mauvais sujet — негідник (фр.).

С. 127. ...Тихорський в «Маяку»... — Йдеться про рецензію М. Тихорського на поему «Гайдамаки» (Маяк. — 1842. — № 8. — С. 82 — 106).

...Критики «Сына Отеч[ества]», «От[ечественных] записок», «Библиотеки для чтения»... — Згадано рецензії: невідомого автора (Сын Отечества. — 1840. — № 4. — С. 836 — 837); В. Бєлінського (Отечественные записки. — 1840. — № 5. — С. 23 — 24); О. Сенковського (Библиотека для чтения. — 1840, — Т. 39. — С. 14 — 16).

С. 129/ Кухаренко прохав змалювати Головатого. — Зберігся олівцевий ескіз Шевченка, що зображує Антона Головатого біля Неви (VII. — № 284).

С. 132. ...щоб запевне можна було визначити коли не день, так хоч місяць виїзду Шевченка з Петербурга... — Шевченко їхав у відпустку разом з Є. Гребінкою та його сестрою, ймовірно, виїхали вони з Петербурга 19 травня 1843 р. (Шевченко був звільнений у відпустку 11 травня, а Гребінка — 17 травня; найближчий день відходу пошт Білоруським трактом /614/був 19 травня); вони їхали через Гатчину, Лугу, Порхов, Великі Луки Гомель, Городню, Чернігів, Ніжин, Монастирище, Ічню — у Качанівку; з Гребінками Шевченко розлучився у Ніжині (Жур П. В. Літо перше: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1979. — С. 14 — 26). З Качанівки Шевченко поїхав до Києва, згодом, у червні 1843 р., — у рідну Кирилівку, як доводить П. Жур у згаданій монографії; наприкінці червня заїхав до Є. Гребінки на його хутір «Убіжище» під Борзною, а з ним разом 29 червня приїхав у Мосівку; не пізніше 14 липня він був уже в Яготині (там же, с. 121), найімовірніше — 2 липня, а наступного дня залишив Яготин і поїхав у с. Березову Рудку до Закревських.

С. 133. ...того ж року він був «і в Межигорського Спаса і на Хортиці...» — У Межигорському монастирі коло Вишгорода під Києвом поет побував разом з П. Кулішем та О. Сенчилом-Стефановським близько середини червня 1843 р., під час згаданого відвідання Києва, про що свідчить запис, зроблений П. Кулішем в альбомі Шевченка 1839 — 1843 рр. під власним записом пісні «Да все луги, все береги...»: «1843, іюня 13, вночі на плоту, на Дніпрі против Межигорського монастиря» (VII. № 193. — С. 10). Подорож на Хортицю поет відбув, як доводить П. Жур, у першій половині вересня, виїхавши з Яготина 3 — 5 вересня; маршрут пролягав поштовими кіньми через Пирятин — Лубни — Хорол — Кременчук (тут по наплавному мосту поет перебрався на правий берег Дніпра) — Катеринослав — Олександрівськ — Нікополь — с. Покровське, що стояло на місці Нової Січі, зруйнованої за наказом Катерини II 1775 р. військами генерала П. А. Текелія. Імператриця подарувала ці землі генерал-прокурору князю Вяземському, а з 1802 до 1861 р. їх власником був придворний банкір Штигліц, той самий «мудрий німець», що садив на угноєній козацькою кров’ю землі картопельку. Звідси поет поїхав у рідну Кирилівку (П. Жур. — Там же. — С. 141 — 154).

С. 138. ...навіки пропав слід, у кого тоді ще бував Шевченко. — Окрім відвідування Ісківців — маєтку О. С. Афанасьєва-Чужбинського, Шевченко був у с. Линовиці, що належала де Бальменам, у Лубнах, у маєтку П. Лукашевича Березані, у Качанівці в Г. Тарновського, знову в Яготині, звідки поїхав на Запоріжжя.

«В Лубнах один пан покликав нас...» — особа невідома. П. Жур висловив припущення, спираючись на народний переказ, що цим кріпосником міг бути офіцер Українського уланського полку Федір Федорович Трепов, лютеранин за вірою і, певне, німець за походженням, батько петербурзького генерал-губернатора часів першої російської революції — кривавого Д. М. Трепова, згодом — варшавський обер-поліцмейстер (П. Жур. Літо перше..., с. 132).

С. 140. Нема жодної звістки про те, коли саме він приїхав в Кирилівку і чи довго там був. — Справді, документальних даних немає; але, за сімейними переказами, Шевченко приїхав до села якраз на хрестини в родині свого молодшого брата Йосипа (про це згадувала у листі до /615/ П. В. Жура правнучка Йосипа Параска Іванівна Шевченко (П. Жур Там же, с. 159 — 161) За метричними книгами Кирилівської церкви, первісток Йосипа й Мотрі Шевченків народився 18 вересня, а хрестили його 20 вересня 1843 р., і хрещеними батьком та матір’ю були «Санкт-Петербурзької Академії мистецтв вільний художник Тарасій Григоріїв Шевченко і селянка Ярина Григорівна Федора Бойченка жона» — сестра поета (П. Жур. — Там же. — с. 181). Справді невідомо, коли саме Шевченко залишив Кирилівку; під написаним у Березані у П. Я. Лукашевича віршем «Розрита могила» стоїть дата — 9 жовтня; у жовтні ж, за спогадами В. Рєпніної, Шевченко приїхав до Яготина (Т. Шевченко в воспоминаниях современников. — М., 1962. — С. 109).

Teraz po świecie blądzę szerokim... — Нині по світу блукаю широкім // Без захисту й притулку, // Чому б мав плакати — за ким і за чим, — // Ніхто ж бо за мною не плаче.

С. 141. ...«Тризну» писав Тарас не тільки р. 1843, але ще й до знайомості своєї з Рєпніною, а може, ще й під кінець р. 1842 — Поему написано в Яготині орієнтовно між 11 та 27 листопада 1843 р. (Русские пропилеи. — М., 1916. — Т. 2 — С. 208 — 210).

С. 142. ...по-українськи «Гамалія»... — Поему написано в жовтні — першій половині листопада 1842 р. (датується на підставі згадки в листі Т. Шевченка від 18 листопада 1842 р. до П. М. Корольова: «Позавчора вернувся в Петербург. Мене носив проклятущий пароход у Шведчину й Датчину. Пливши в Стокгольм, я скомпонував «Гамалію», невеличку поему...»).

З Яготина і з України Шевченко вертає до столиці під кінець року 1843. — Дата помилкова: 10 січня Шевченко закінчив у Яготині портрет дітей В. М. Рєпніна (на портреті — авторська дата); найближчі три дні перебував у Мосівці, ночував в Ічні, відвідав Качанівку, Вєйсбахівку, останню декаду січня провів у Києві, де шумів тоді контрактовий ярмарок і де він познайомився з В. Білозерським, М. Максимовичем, а на прикінці січня вирушив до Кирилівки (Жур П. Літо перше..., с. 227 — 236).

С. 143. Про яке-будь єднання ідеалів поезії з «мочемордієм»... — У характеристиці т. зв. «мочеморд» О. Кониський пішов за спогадами В. Рєпніної, М. Чалого, які бачила в них переважно п’яниць та гуляк, але вніс у цю трактовку інший психологічний нюанс; пізніші дослідники, эокрема М. Драгоманов, В. Щурат, М. Новицький, побачили в поглядах цих людей відгуки західноєвропейського радикалізму (див. огляд цієї літератури у статті М. М. Новицького «Мочиморди» перед судом сучасників і досліду». — Життя і революція. — 1930. — № 3. — С. 123 — 145).

С. 144. «Обніміте, брати мої...» — У виданні О. Огоновського «Кобзарь Тараса Шевченка». Ч. І. — Львів, 1893, за яким цитує всі твори Шевченка О. Кониський, фінал поеми «І мертвим і живим...» не точний; в автографі збірки «Три літа» маємо: «Обніміте ж, брати мої, // Найменшого брата, // Нехай мати усміхнеться, // Заплакана мати. // Благословить дітей /616/ своїх // Твердими руками // І діточок поцілує // Вольними устами».

С. 145. В першій половині лютого р. 1844 Тарас рушив у Москву... — Шевченко прибув до Москви близько середини лютого, повертаючись з України в Петербург.

С. 147. ...як перебув Тарас весну р. 1844? Жодних звісток про сей час нема... — Справді, даних про цей період дуже мало: поет видав поеми «Гамалія» (Спб, 1844), «Бесталанный» (Маяк. — 1844. — № 4. — С. 17 — 30) і окремим виданням («Тризна». — [Спб], 1844), 6 травня закінчив поему «Сова», а 17 травня — поезію «Дівичії ночі»; напружено працював над академічними програмами, здавав екзамени, розпочав працю над «Живописной Украиной».

С. 148. ...р. 1844 Шевченко рушив на Україну... — Насправді поет не залишав столиці до березня наступного, 1845 р., а виїхав на Москву разом з О. Лук’яновичем, як з певністю встановив П. Жур, 25 березня 1845 р. (Жур П. Дума про огонь. — К., 1985. — С. 19 — 24).

З другого листа княжни... — Йдеться про лист В. Рєпніної від 20 грудня 1844 р. з Яготина (Листи до Т. Г. Шевченка, 1962. — С. 39 — 40).

С. 149. «Мосівка,писала княжна до Тараса, - нагадує мені ті сумні хвилини...» — З листа В. Рєпніної до Т. Шевченка від 3 липня 1844 р. з Яготина.

Перегодом княжна Рєпніна знов вболіває... — Далі йде часткове цитування листа В. Рєпніної, написаного у липні — вересні 1844 р., а частково — переказ вже цитованого листа від 20 грудня 1844 р.

С. 152. Тієї ж осені Шевченко був в Суботові, там змалював руїни Богданового будинку... Альбом малюнків його, зроблених р. 1844... — Йдеться про альбом малюнків 1845 р., де вміщені малюнки, зроблені під час подорожі по Полтавщині та Київщині у квітні — жовтні 1845 р. Серед них — акварелі «Богданові руїни в Суботові» та «Богданова церква в Суботові» (VII. — №№ 221, 222).

С. 153. За життя князя Рєпніна Шевченко в листопаді р. 1844 був в Яготині останній раз. — Насправді Шевченко у Рєпніних зустрів Новий 1844-й рік і виїхав з Яготина не раніше 10 січня 1844 р. (Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 54).

С. 154. ...він в листі до Кухаренка писав: «Якби ти знав, отамане...» — Йдеться про лист Шевченка до Я. Г. Кухаренка, датований орієнтовно груднем 1844 р.

С. 155. ...майор Усков 7-го січня (ст. ст.) р. 1855 написав про се до київського куратора. — Лист І. Ускова див.: Тарас Шевченко: Документи..., 1982, с. 265 — 266; відповідь з канцелярії куратора Київського учбового округу — с. 266; текст атестату на звання некласного художника, з датою — 10 грудня 1845 р., — там же, с. 73.

С. 156. ...Шевченко переложив псалми 146, 149 і інші... — А також псалми 1, 12, 43, 52, 53, 81, 93, 132; замість 136-го псалма біограф помилково назвав 146-й. Повний текст циклу «Давидові псалми» у складі збірки /617/ «Три літа» став відомий 1907 р. після того, як заходами А. М. Марковича з архіву департаменту поліції (колишнього III відділу) вилучено й опубліковано Е. Щоголевим та Я. Забілою автографи Шевченка, що знаходилися у справі «Об Украйно-славянском обществе» (1847).










Тарас Шевченко під час перебування на Україні (1845 — 1847)


С. 157. В 24 день березіля р. 1845 Шевченко рушив з Петербурга на Україну. — П. Жур за хронікою у «Прибавлениях» до газети «Санкт-Петербургские ведомости» від 27 березня 1845 р., де між вибулими 25 березня зі столиці значився відставний майор Лук’янович, точно встановив дату виїзду Шевченка, який їхав разом з О. А. Лук’яновичем через Москву, Орел, Кроми, Есмань, Глухів, Кролевець, Батурин, Миргород у маєток Лук’яновича — с. Марійське; на Великодніх святах був у Яготині — 15 — 17 квітня 1845 р. (Жур П. В. Дума про Огонь. К., 1985. — С. 24 — 48). О. Кониський надто звірився на художній опис подорожі на Україну, зроблений Шевченком у повісті «Капитанша».

С. 158. ...він ще до Великодніх свят приїхав до Києва... — П. Жур аргументовано довів, що Шевченко прибув до Києва не пізніше 22 квітня, вже після свят (П. Жур. Дума про Огонь, с. 48 — 60). За спогадами родичів поета, він знову відвідав Кирилівку; про це непрямо свідчить і запис в альбомі 1845 р.: «Отец Иеремия Обидовский, протоиерей села Лузановки Черкасского уезда» (VII. — № 210; Т. Г. Шевченко: Біографія, 1984, с. 128), тобто він незаперечно побував на рідній Черкащині. Далі, як вважає П. Жур, він через Київ перебрався на Лівобережжя й вирушив на Полтавщину, — спершу в Прилуки, розшукуючи археологічні пам’ятки й описуючи їх — за завданням Археографічної комісії, хоч офіційно його оформлено співробітником у грудні 1845 р. Першою такою пам’яткою був Густинський монастир, де у січні 1845 р. поховано батька В. Рєпніної — князя М. Г. Рєпніна-Волконського, якого поет шанував і любив.

С. 159. Можна тільки гадати, що то був «Єретик, або Іван Гус». — Автограф поеми має дату: «10 октября 1845, с. Марьинское», а посвята П. Й. Шафарикові має дату: «22 ноября 1845, в Переяславі».

С. 160. Шевченко... гадав, що... Куліш не пізнає його. — Цей епізод із спогадів Куліша «Жизнь Кулиша» стосується їхнього першого знайомства, яке відбулося в Києві 1843 р.

С. 164. На ярмарку Шевченко вперше бачив геніального артиста українського Соляника (Соленика. — Ред.) в ролі Михайла Чупруна. — Це було 24 липня 1845 р. (Пилипчук Р. Я. Т. Г. Шевченко в Ромнах. — Рад. літературознавство. — 1979. — № 5).

С. 165. ...старим... Якубовичем, батьком відомого декабриста. — Декабристом був Олександр Іванович Якубович. Він помер на засланні від туберкульозу, забутий і занедбаний своїми батьком та братом. /618/

С. 170. З Кирилівки Шевченко приїхав до Києва і небаром подався в Полтавщину... — На цей раз з Києва Шевченко поїхав на Миргородщину: 4 жовтня 1845 р. у Миргороді написано вірші «Не завидуй багатому» й «Не женися на багатій»; описані нижче поїздки слід віднести до травня того ж року.

С. 171. Шевченко змалював у Густині... — Див. VII. — Кн. 2. — №№ 204, 205, 228, 317.

С. 175 — 176. В Переяславі Тарас намалював види з трьох стародавніх церков... — Див.: VII. — №№ 207, 208, 210.

С. 176. У В’юнищах ... він просидів трохи чи не два тижні ... 14-го грудня скінчив «Кавказ»... — У зв’язку з ремонтом будинку Козачковського у Переяславі Шевченко на початку грудня переїхав у с. В’юнище до С. Самойлова, де жив і працював до 27 грудня, коли повернувся до Переяслава. 14 грудня — дата закінчення поеми «І мертвим, і живим...»; «Кав каз» же завершений 18 листопада в Переяславі. У Переяславі поет зустрів свята.

С. 177. «А тим часом перевертні // Нехай підростають...» — рядки з поезії «Розрита могила», написаної 9 жовтня 1843 р. в Березані.

С. 178. ...з Яготина він поїхав до Закревських. — З Яготина Шевченко поїхав на традиційне свято 12 січня 1846 р. у Мосівку, а звідти — в Березову Рудку до Закревських.

С. 179. ...княжна Варвара Рєпніна прислала до його звістку... — Мовиться про лист В. Рєпніної від 9 грудня 1845 р. з Яготина. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 48).

С. 181. Тоді саме в Лубнах був ярмарок... — Це був Сиропусний, або Маслянський, ярмарок, що відкрився 17 лютого 1846 р. (П. Жур. Дума про Огонь, с. 187).

С. 184. ...рушили на Чернігів. Приїхали туди під вечір в неділю.24 лютого 1846 р. й оселилися в готелі «Цареград».

С. 189. ...на Проводах поїхав до Києва. Тут він заквартировав укупі з Чужбинським... і з... Сажиним. — Це була третя квартира поета в Києві, куди він приїхав в квітні 1846 р. на Проводах: спершу він оселився в будиночку навпроти Інституту шляхетних дівчат (нині на тому місці готель «Москва»), потім — у будинку архітектора Беретті на Бессарабській площі, а тоді на Козиному болоті на Хрещатику в будинку урядовця І. Житницького (нині — у Шевченківському провулку, 8 — це тепер Будинок-музей Т. Шевченка). Житницький був зятем художника С. Превлоцького з Вільшаної, вчителя І. Сошекка, а можливо, й самого Шевченка. З Шевченком оселився й О. Афанасьєв-Чужбинський (його, хворого, доглядав Шевченко в Чернігові, приїхавши заради цього з Седнєва), а також знайомий Шевченка з часів навчання в Академії мистецтв художник Михайло Макарович Сажин.

С. 192. Річ неможлива справді, щоб Шевченко, перебуваючи з початку осені р. 1845 у Києві і знаючи, що Костомаров учителює тамечки ж, /619/ не спізнався з ним!.. — Шевченко завітав до Києва наприкінці вересня 1845 р. на короткий час і знову поїхав. Немає підстав піддавати сумніву докладні спогади М. Костомарова, які цілком збігаються з фактами перебування обох за певними адресами навесні 1846 р.

С. 197. В «Литературном наследии»... не надрукована уся та глава, де наш історик розповідає про події р. 1845 і 1846 у Києві... — Йдеться про розділ IV «Автобіографії» М. Костомарова, яку він продиктував у 1875 — 1877 рр. своїй дружині А. Л. Костомаровій. Цей розділ вперше опубліковано у журн. «Вестник Европы» (1910. — № 4). Повністю «Автобіографія» надрукована зятем А. Л. Костомарової В. Котельниковим — «Автобиография Н. И. Костомарова» (М., 1922) й передрукована у вид.: Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. — К., 1989.

С. 200. В паперах, одібраних потім у Костомарова, Гулака і інших... — Нині увесь корпус документів, що стосуються Кирило-Мефодіївського товариства, опубліковано у вид.: Кирило-Мефодіївське товариство: У трьох томах. — К., 1990.

С. 202. ...«славянские ручьи слилися в русском ... море...» — Йдеться про казенно-патріотичний вірш О. Пушкіна «Клеветникам России» (1831).

С. 208. Біля місточка Фастова розкопували вони могилу Переп’ятиху. — Див. докладно у вид.: Шовкопляс Г. М., Шовкопляс І. Г. За покликом серця: Пам’ятки історії та культури в житті і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1990.

21 вересня іменем генерал-губернатора Бібікова було наказано Шевченкові... — Див.: Тарас Шевченко: Документи..., с. 78.

С. 211. ...в домі попа з церкви св. Андрія... — В будинку на розі вулиць Стрілецької та Сретенської (не зберігся), власником якого був протоієрей Я. В. Завадський (Слюдікова Т. Б. Де збиралося товариство. — Літ. Україна. — 1981. — 10 берез.).

С. 212. «Лютую я на тебе дуже...» — Дата написання цього віршованого послання В. Забіли дискусійна: Л. Ф. Кодацька у «Листах до Т. Г. Шевченка» (1962) віднесла його до 20 червня 1844 р. (тоді як поет з кінця лютого і увесь цей рік жив у столиці); П. Жур — до лютого 1844 р. (Жур П. В. Літо перше..., с. 236 — 237).

С. 217. З початку грудня р. 1846 Шевченко... вдався до куратора... — Прохання Шевченка до куратора (попечителя) Київського учбового округу О. С. Траскіна про призначення його вчителем малювання Київського університету датоване 27 листопада 1846 р. (Тарас Шевченко: Документи..., с. 83); інші документи в цій справі див. там же, с. 83 — 87, 92; а також: Рудько М. П. Тарас Шевченко і Київський університет. — К., 1959.

С. 220 — 221. Ні поема, ні передмова досі надруковані не були: лежать вони в архіві «III отдел[ения]». — За життя О. Кониського не було публікацій творів Шевченка за автографами, що знаходилися у справі Кирило-Мефодіївського товариства; публікацію розпочали Е. Щоголєв /620/ у журн. «Былое» 1906 р. (№№ 6, 8), Я. Забіла (Україна. — 1907. — № 7, 8); одразу ж їх почав досліджувати і завів значну частину нових публікацій В. Доманицький до своєї праці «Критичний розслід над текстом «Кобзаря» (Киевская старина. — 1906. — №№ 9, 10, 11, 12), до упорядкованого ним «Кобзаря» (Спб., 1907) і «Кобзаря» 1908 р. (увесь відомий на той час корпус, уже дуже близький до сучасного).

С. 223. ...він застав тут лист Костомарова. — Йдеться про лист М. Костомарова від 13 березня 1847 р. з Києва, адресований у Чернігів.








Тарас Шевченко в арешті [5/17 квітня — 23 червня (4 липня) р. 1847]


С. 228. Комісія 1-го березіля зараз же зробила постанову... — Тарас Шевченко: Документи..., с. 88.

Лишень в третій день березіля Петров... подав... донос. — Див. Тарас Шевченко: Документи..., с. 88 — 90; див. також відповіді О. М. Петрова на запитання О. С. Траскіна про склад і діяльність таємного товариства в м. Києві — У кн.: Кирило-Мефодіївське товариство: В 3 т. — Т. 1., с. 27 — 28, а також інші матеріали цієї справи у розділі «Загальні матеріали слідства» — там же.

С. 232. ...написали до губернатора в Чернігів... — Див. лист полтавського цивільного губернатора М. І. Ознобишина до чернігівського, полтавського і харківського генерал-губернатора М. А. Долгорукова від 4 квітня 1847 р. (Тарас Шевченко: Документи... — С. 104). Розшуки Шевченка провадилися не в зв’язку з прокламацією, яку Микола І відніс до пропаганди з боку польської еміграції з Парижа. [О. Лазаревський]. Дещо про українську прокламацію 1847 року. — Україна. — 1907. — № 4. — С. 81 — 85).

С. 234. ...Шевченка остерігав на поромі, як переправлявсь через Дніпро, якийсь гусарин... — Відомості В. Рєпніної, подані М. Чалим, стверджуються М. Білозерським, А. Солтановським; проаналізувавши їх, П. Жур встановив, що йдеться про ротмістра P. К. Солонину (Жур П. Слово про огонь, с. 359 — 360).

С. 235. ...печатка з вирізаними словами «Іоанна, глава XIII, стих. 32...» — З Євангелії від св. Іоанна: «Коли в ньому прославився Бог, то і його Бог прославить у Собі, і зараз прославить його!»

С. 236. ...листи якогось Карпа і Штрадмана... — Листи до Т Г. Шевченка. — К., 1962. — С. 47 — 49.

...зшиток творів його... з передмовою... — Йдеться про рукописну збірку, яку Шевченко готував до видання, що мало бути здійснене на кошти, зібрані М. Костомаровим та П. Кулішем серед української інтелігенції в Києві навесні 1847 р.; зошит містив автографи першої редакції поеми «Відьма» («Осика»), передмови до «Кобзаря» (т. зв. «седнівської»), балад «Лілея» та «Русалка» (ІЛ. — Ф. 1. — № 72).

Почалися опити арештованих. — Див. справу кожного з арештованих /621/ у відповідному томі тритомника «Кирило-Мефодіївське товариство» (К., 1990).

С. 241. ...бездушному сатрапові і прибічнику царя (графу Орлову) привиділося... — Запис в щоденнику 19 червня 1857 р. Йдеться не про шефа жандармів і начальника III відділу графа О. Ф. Орлова, а про начальника Оренбурзького окремого корпусу графа В. О. Перовського, який, на переконання Шевченка і його друзів в Оренбурзі, вперто опирався заходам щодо полегшення долі засланого поета. Однак факти говорять про інше: у лютому 1850 р. Перовський запитував начальника штабу корпусу жандармів про можливість полегшення долі Шевченка (сам вія тоді ще не був командиром корпусу) і дістав відмову, але поновив клопотання через рік і знову без успіху. Відтоді він на офіційні звертання й сам відповідав відмовою, але 1853 р., за спогадами А. О. Ускової, порадив своєму колишньому ад’ютантові й новому коменданту Новопетровського укріплення полегшити по змозі тягар солдатської служби Шевченка; коли ж, на підставі коронаційного маніфесту Олександра II, влітку 1856 р. відкрилася змога амністувати Шевченка, Перовський завів його до списків амністованих.

С. 246. Дійсне, 30 мая по наказу царя велено було київському і харківському генерал-губернаторам стежити... — Тарас Шевченко: Документи..., с. 134.

С. 247. В 31-й день мая жандарі відвезли Шевченка з тюрми «III отделения» і віддали на руки уряду військовому... — За документами, це переведення з каземату до військового міністерства відбулося 30 травня (там же, с. 131).

Віддер 2/14 червня рушив з Шевченком з Петербурга, а 9/21 т.м. о годині 11 вночі був вже в Оренбурзі... — Відлер вирушив із Шевченком 31 травня, а привіз 8 червня увечері; документи про його приїзд оформлено наступного дня (Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 138, 202).

С. 248. ...покутували в Оренбурзькому краю свої «гріхи», напр[иклад], Плещеєв Олексій, Достоєвський і інші... — Обидва письменники були покарані разом з іншими петрашевцями; О. М. Плещеєв відбував засланницьку службу в армії в Оренбурзькому окремому корпусі, а Ф. М. Достоєвський — в Омському острозі (1850 — 1854), згодом — солдатом в Сибірському лінійному батальйоні.

Не скажу, від кого Лазаревський довідався, що Шевченка привезли в Оренбург. — Сам Ф. Лазаревський згадував: «9 июня 1847 года сидел я в своей Пограничной комиссии и усердно занимался текущими делами. Вдруг, около двух часов пополудни, в комнату вбегает, запыхавшись, писец Галявинский и говорит: «Ночью жандармы Шевченка привезли, я слышал от офицера, которому его сдали, и он находится теперь в пересылочной казарме» (Воспоминания о Тарасе Шевченко. — К., 1988. — С. 214).

С. 254. ...з початку червня р. 1847 приїздив до Оренбурга... Василь Лазаревський. — За спогадами В. М. Лазаревського, «определен я был чиновником особых поручений при председателе Оренбургской Пограничной /622/комиссии 6 мая 1847 г..., а в июле был уже в Оренбурга» (В. М. Лазаревский. Мое знакомство с Далем. — Русский архив. — 1894. — № 8. — С. 544), — отже, після від’їзду Шевченка в Орську кріпость, куди він прибув, імовірно, 22, червня, а 23-го. вже був зарахований до складу 3-ї роти (Тарас Шевченко: Документи... — С. 146).








Тарас Шевченко на першому засланню (18/30 червня 1847 — 17/29 жовтня 1850 р.


С. 255. ...біля них дерев’яний екзерцир-гаус — Exerzier-haus (нім.) — манеж.

С. 257 — 258. Подаю тут фотографію з художницьки зробленого Шевченком ще року 1847 малюнка з тієї казарми. — «Казарма» (IX, № 70) — малюнок сепією, виконаний орієнтовно 1856-го — не пізніше червня 1857 р. Оригінал малюнка втрачений. Усі репродукції зроблені за фотогравюрою, замовленою власником твору Б. Г. Сухановим-Подколзіним віденському граверу Р. Паульсону (1895).

С. 258. «Солдати-товариші починала тоді,писав Шевченко до княжни Рєпніної,розповідали...» — З листа Шевченка до В. Рєпніної від 25 — 29 лютого 1848 р. з Орської кріпості.

С. 261. «Ще як був я дитиною,читаємо в його журналі...» — Запис від 19 червня 1857 р.

С. 262. «...Тремтить було, серце...» — Із запису від 20 червня 1857 р.

С. 264. «Доки не закинули мене до Орської фортеці...» — Запис від 25 червня в щоденнику.

С. 265 — 266. «Хіба самому написать...», «І знов мені не привезла...» — заглавні рядки поезій 1848 та 1849 рр.: «Вони з холери повмирали...» — рядки з поезії «Хіба самому написать...».

С. 266. «Було на собаку кинь...» — З листа Шевченка до А. І. Лизогуба від 1 лютого 1848 р. з Орської кріпості.

Мені не відомо жодного листа, писаного Шевченком після лютого р. 1847 до жовтня того року, опріч ... листа ... до Фундуклія. — Не відомо й досі.

С. 267. Княжна не загаялася відповідати. — Йдеться ара лист В. Рєпніної до Шевченка від 13 січня 1848 р. з Яготина (Листи до Т. Г. Шевченка, 1962. — С. 64 — 66).

С. 271. В листі до Василя Лазаревського Тарас 20 грудня р. 1848 між іншого писав... — Йдеться насправді про лист Шевченка до Михайла Лазаревського від 20 грудня 1847 р.

С. 275. Начальник 23 дивізії генерал Толмачов... відповів Орлову 30 березіля... — Тарас Шевченко: Документи..., с. 163.

С. 277. Експедиція Бутакова рушила з Орська 11 мая р. 1848. — З Орська рушила частина експедиції — т. зв. транспорт раїмського укріплення, «до складу якого входило 1 500 башкирських однокінних підвід, рота піхоти, дві сотні оренбурзьких козаків, дві гармати. Тут же був і началь-/623/них всього транспорту генерал-майор І. Шрейбер, а також капітан-лейтенант О. Бутаков з флотською командою і шхуною «Константан», розібраною і навантаженою на підводи для зручності перевезення. Верблюжий транспорт складався з 3 000 верблюдів, з ним ішло 565 казахів та півтори сотні уральських козаків» (Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 222). Кониському не були ще відомі основні джерела з історії експедиції — щоденник О. І. Бутакова та нарис О. І. Макшеєва, учасника експедиції, — «Путешествие по киргизским степям в Туркестаяскому краю» (Спб., 1896).

С. 280. Не відомо мені, звідкіль Маслов добув такі звістки... — Ці відомості В. Маслов здобув від того ж О. І. Макшеєва (Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів (ЦНБ АН УРСР). — К., 1966. — С. 50, 64 — 65), спогади якого записав і М. Чалий.

С. 283. Від 7-го березіля р. 1848 аж до листопада р. 1849 не стрічаємо ніже єдиного листа ні до його, ні від його. — Листи були (збереглося 8 листів до Шевченка й три його власні), але Кониський їх бачити не міг, бо вони зберігалися в архіві III відділу при справі Шевченка 1850 р.

С. 284. «Мов за подушне, оступили...» — Вірш написано 1848 р.

С. 285. Так нудився-сумовав Тарас цілу зиму й весну р. 1849... — Нещодавно В. Є. Шубравським встановлено, що зимівля на Косаралі тривала до початку січня 1849 р.; з січня по квітень 1849 р. поет зимував у Раїмі (так і датуються поезії Шевченка, починаючи із «Неначе степом чумаки...». — Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 232 — 234).

...не маємо жодних звісток, як поводився Тарас, як йому жилося під час нової плавби по Уралу. — Щоденник начальника експедиції О. І. Бутакова, де відбито обставини плавання день у день, вперше частково опублікований І. Житецьким (Україна. — 1928. — № 3. — С. 58 — 61); ця частина щоденника зберігається в ЦНБ АН УРСР; друга частина цього ж щоденника, що зберігалася в Державній публічній бібліотеці Узбекистану, використана в дослідженнях і монографії М. Шагінян (Шагінян М. Аральская экспедиция. — Молодая гвардня. — 1940. — №8. — С. 137 — 148; Там же. — Шевченко. — М., 1941). Повністю опубліковано щоденник 1953 р. (Бутаков А. И. Дневные записки плавання на шхуне «Константан» для исследования Аральского моря в 1848 — 1849 гг. — Ташкент, 1953).

«Перейшов я пішки двічі увесь киргизький степ...» — З листа Шевченка до О. М. Бодянського від 3 січня 1850 р. з Оренбурга.

«Не багацько минуло часу, а як багато перемінилося!» — З листа Шевченка до В. М. Рєпніної від 14 листопада 1849 р. з Оренбурга.

С. 287. ...Бутаков писав до начальника оренбурзького війська... — Тарас Шевченко: Документи..., с. 166, — рапорт Бутакова від 22 квітня 1849 р.

«Він, — писав Тарас до княжни Рєпніної, — не посоромився моєї сірої (жовнірської) шинелі...» — З листа до В. Рєпніної від 7 березня 1850 р. з Оренбурга. /624/

Чи не той оце Хома Вернер... — У народному переказі йдеться про іншу особу.

С. 288. «Адресуй,писав Тарас до професора Бодянського, — в Оренбург Карлу Івановичу Герну...» — З листа Шевченка до О. М. Бодянського від 3 січня 1850 р. з Оренбурга.

С. 289. ...Бутаков вдався до головного штабу оренбурзького війська... — Йдеться про рапорт Бутакова від 5 листопада 1849 р. (Тарас Шевченко: Документи, с. 171 — 172).

Тоді ж таки Обручов наказав... — Там же. — С. 172.

«Позавчора,пише він,вернувся я з того степу киргизького...» — З листа Шевченка до А. І. Лизогуба від 8 листопада 1849 р. з Оренбурга.

С. 290. «Кращого немає // Нічого в Бога, як Дніпро...» — З поезії «І виріс я на чужині...» (1848).

С. 293. В листі до Жуковського... — Йдеться про лист Шевченка до В. А. Жуковського, написаний між 1 і 10 січня 1850 р. в Оренбурзі.

С. 295. Перовський згодився і вдався до Дубельта з запискою. — Див.: Тарас Шевченко: Документи, с. 182 — 183. Відповідь Л. В. Дубельта. — Там же. — С. 185.

С. 296. ...«бездушному сатрапові і прибічникові царя привиділося...» — запис в щоденнику Шевченка від 19 червня 1857 р.

С. 301. «Ось для чого мушу // Жить на світі...» — З поезії «Лічу в неволі дні і ночі» (1850).

С. 305. Але Гаршин з урядових звісток оповідає, що до 12 мая Тарас просидів вже в арешті 15 день. Значить, арештовано його 27 квітня. — Документи стосовно дати арешту невідомі. Спогади Ф. М. Лазаревського й матеріали М. Стороженка підтверджуються й листом Ф. М. Лазаревського до батька, М. І. Лазаревського, від 21 червня 1850 р., де йдеться про події на Великодніх святах в Оренбурзі. Декілька рядків викреслені, але є кінець абзаца: «Я над этим не задумывался и весело делал праздничные визиты.

На третий день за мной присылает сослуживец мой (М. С. Александрійський. — Ред.) и просит сейчас же к нему приехать... «Я был сегодня у воєнного губ[ернатора]. Между бумагами Ш[евченко] нашлись мои письма к нему...» (Іофанов Д. Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка. — К., 1957. — С. 38). Тут йдеться, отже, саме про свята й розмову з М. Александрійським на третій день свят і арешту Шевченка.

С. 307. 23 мая він (Обручов. — Ред.) одіслав до військового міністра усі одібрані у Шевченка папери і малюнки і писав... — Тарас Шевченко: Документи..., с. 189 — 190.

С. 308. ...сполошений генерал Обручов написав навіть до державного канцлера графа Нессельроде. — Тарас Шевченко: Документи..., с. 191.

З яким поспіхом вели сю справу... — Основний корпус документів щодо листування між Оренбургом і Петербургом див.: Там же. — С. 191 — 197. /625/

С. 309. З Головком сталася подія дуже трагічна. — Там же. — С. 200 — 202.

С. 310. ...Обручов 23 червня дав наказ начальникові 2 батальйони підполковникові Чигирю справити формальне слідство над Шевченком... — Цей наказ було віддано 25 червня 1850 р. (Там же. — С. 205 — 207). Документи, що стосуються слідства, проведеного слідчим Г. В. Чигирем, див.: Тарас Шевченко: Документи..., с. 210 — 234.

Обручов... послав наказ до Орського батальйонного командира, щоб тримав Шевченка в арешті... — Там же. — С. 204.

С. 311. Хтось Г. П. Даценко... на власні очі бачив в Орському архіві лист тієї присяги... — Текст присяги Шевченка див.: Там же. — С. 225 — 226.

С. 315. З Орська повели Шевченка етапом через Уральськ в Гур’єв-городок. — Біограф помиляється: Шевченка везли кіньми, про що свідчить лист Бр. Залеського від 13 жовтня 1850 р., який перебував тоді в Оренбурзі, до А. Венгжиновського: «Десять днів тому художник завітав до мене — увесь скривавлений, бо його рознесли коні в Губерлінських горах і мало не вбили. Пробувши тут кілька годин, він вирушив до Новопетровського, брами которого відчинять йому хіба анголи, як Альдоні» (героїні поеми А. Міцкевича «Конрад Валенрод». — Ред.) — Питання шевченкознавства. Вип. І. — К., 1958. — С. 111. За цим листом, Шевченко проїздив через Оренбург 3 жовтня 1850 р. Так само кіньми, а не човном, дістався він до Гур’єва-городка, звідки їх приставив морем у Новопетровське укріплення поштовий човен — основний засіб зв’язку між укріпленням та Гур’євим-городком; пароплав відвідував укріплення досить рідко (див. про розклад руху пароплава «Астрабад»: Гаско М. Е. Пошуки і знахідки: Літературно-критичні статті. — К., 1990. — С. 328 — 329).







Тарас Шевченко на другому засланню (17/29 жовтня р. 1850 — 2/14 серпня р. 1857)


С. 330. ...за увесь час від 7/19 березіля 1850 аж до 12/24 січня р. 1851 Шевченко не написав ні до кого ніже єдиного листа. — До цього періоду належить тільки один лист — до А. І. Лизогуба від 14 березня 1850 р.

С. 331. З того часу аж до 1 липня р. 1852 не маємо жодного листа Шевченкового. — Й у цьому випадку сучасне шевченкознавство може пред’явити ще лише два листи — приписку Шевченка на листі Бр. Залеського до А. Венгжиновського від 8 червня 1851 р. з Каратауської експедиції, про яку біографи тривалий час нічого не знали, та лист до В. Рєпніної, написаний між 10 та 20 вересня 1851 р. з Новопетровського укріплення.

С. 333. Орлов ... питав 30 січня р. 1848 Обручова... — Тарас Шевченко: Документи... — С. 161 — 162.

...Орлов... лишень 12 грудня 1849 ... відповів... — Там же. — С. 175.

...він (Орлов. — Ред.) написав до неї (Рєпніної. — Ред.) сувору, жорстку і доволі нерозумну догану... — Там же. — С. 203. /626/

С. 339. В іншому листі поета читаємо: « про новинки в письменстві... » — З листа до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р.

...він пише до професора Бодянського, просячи книжок... — Йдеться про лист до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 р.

С. 340. До всього отого лиха прикинувся ще й недуг фізичний; поради проти його Тарас прохав у лікаря Козачковського. — У листі від 16 липня 1852 р. з Новопетровського укріплення.

С. 346. Факт кари по ділу Достоєвського по приказу Перовського навіки лишиться чорною плямою на образі Перовського... — Чутки про це кружляли тривалий час, але вони не відповідають дійсності. Достоєвського привезено до Оренбурга 23 квітня 1849 р., а відправлено у Сибір до Омського острога 24 грудня того ж року; тоді корпусом керував В. П. Обручов, а Перовський заступив його на цьому посту навесні 1851 р. і служив до квіт ня 1857 р. Достоєвський же до Оренбурзького краю більш не повертався, а у жовтні 1855 р. дістав чин прапорщика, у 1859-му — звільнений, і 1860 р. повернувся до Петербурга. Отже, вони ніколи не зустрічалися під час заслання Достоєвського.

С. 353. Того ж таки літа [1853 р. — Ред.] доля післала Тарасові ще одну втіху. — А. П. Головачов приїздив до Новопетровського не 1853-го, а 1852 р.; саме того року, 15 листопада, написано згадуваний нижче лист Шевченка до О. М. Бодянського від 15 липня.

С. 354. ...чому я вважаю, що «Княгиня» була першим оповіданням, написаним Шевченком на засланні... — Біограф помилився: «Княгині» передували повісті «Наймичка» (1852 — 1853) та «Варнак» (кінець 1853 — початок 1854); «Княгиня» справді написана 1853 р.

С. 355. ...Усков перш за все вдався до Оренбурга, просячи дозволу Шевченкові тільки писати... Дозвіл прийшов... не раніш весни р. 1854. — Ніяких документальних даних, які б стверджували те, що Усков намагався виклопотати Шевченкові дозвіл «писати російською мовою», не виявлено, — це, очевидно, легенда: недарма письменник поставив під першою своєю повістю «Наймичка» фіктивну дату — «25 февраля 1844. Переяслов». Клопотання ж про дозвіл малювати поновлювалися декілька разів, але безуспішно.

«Мені забороняли писати...» читаємо в листі його до Бодянського. — З листа до О. М. Бодянського від 3 січня 1850 р. з Оренбурга.

С. 356. «Заборонили мені малювати, а я за цілий свій вік не вивів ніже єдиної злочинної риси» — З листа до того ж адресата від 15 листопада 1852 р. з Новопетровського укріплення.

І от Шевченко урядовим шляхом висловив комендантові просьбу дозволити йому власним коштом намалювати той образ. — Офіційне листу вання в цій справі див.: Тарас Шевченко: Документи... — С. 262 — 263, 264 — 265.

С. 357. «Не тямлю вже, що й гадати ... про моє уперте нещастя!» — З листа Шевченка до Бр. Залеського від 21 квітня 1856 р. Після клопотання /627/ І Ускова навесні 1854 р. була ще невдала спроба генерала Г. А. Фреймана домогтися для Шевченка звання унтер-офіцера, якій перешкодив негативний, відзив батальйонного командира Г. І. Львова (Тарас Шевченко: Документи... — С. 265). Пізніше Г. Львов змінив думку й 7 липня 1855 р. сам прохав командира бригади Л. І. Федяєва про те ж саме (Там же. — С. 266), але не досяг успіху.

С. 366. «Я покохав їі чисто, високо...» — З листа Шевченка до Бр. Залеського від 10 лютого 1855 р. з Новопетровського укріплення.

С. 369. Перший маніфест новий цар видає на Великдень 27 березіля р. 1855. — Перший маніфест було видано 19 лютого 1855 р. у зв’язку зі вступом Олександра II на престол. Ні про які амністії там не йшлося. Другий маніфест був опублікований 27 березня 1855 р. і ніс помилування засланим декабристам.

С. 371. Отже, на жаль і на дало, один з Тарасових біографів в листі Сєраковського знайшов нещирість, «єзуїтизм». — Йдеться про судження М. К. Чалого (Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 81 — 82), який таки грішив недоброзичливістю до поляків та «польської справи».

С. 373. «Поспішаю написати до вас»,читаємо в листі графині Толстої... — З листа А. І. Толстої до Шевченка від 20 лютого 1856 р. з Петербурга. (Листи до Т. Г. Шевченка. — С 81).

С. 375. За місяць прийшов до Тараса лист і від Осипова. — Лист М. О. Осипова до Шевченка, написаний у квітні — на початку травня 1856 р. з Курська (Там же. — С. 82 — 84).

С. 377. Писемський відповів з Астрахані... — Лист О. Ф. Писемського до Шевченка а Астрахані від 6 липня 1856 р. (Там же. — С. 88 — 89}.

26 серпня ст. ст. р. 1856 цар Олександер II короновався і видав доволі широку амністію, але генія українського слова вона знов минула!.. — Щодо цього помилявся сам поет, а з ним і біограф: цей, третій, маніфест прямо стосувався політичних злочинців, відданих на військову службу, а з ними й Шевченка; конкретних списків тоді ще не існувало: в маніфесті оголошено, що ним полегшується доля всіх без винятку покараних цієї категорії, але маніфест набере чинності лише тоді, коли командири корпусів надішлють до військового міністерства списки цих осіб разом з відгуками про їх поведінку. Штаб Оренбурзького Окремого корпусу, де служив Шевченко, готував цей список близько півроку (Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 310 — 312). Офіційне листування з приводу Шевченка й інших військових злочинців, що служили в цьому корпусі, розгорнулося і тривало з липня 1856 р. до кінця січня 1857 р. (Тарас Шевченко: Документи, с 267 — 279); петербурзькі ж інстанції цей список проходив протягом усієї весни 1857 р., і лише 1 травня 1857 р. цар дав дозвіл звільнити Шевченка з військової служби (Там же. — С. 279).

Катерина Фед[орівна] Юнге каже, що сам цар вимазав Шевченка з реєстру людей, що належали до першої амністії. — Це, безперечно, легенда, оскільки «першої» амністії просто не було, а наслідком коронаційного /628/ маніфесту й було звільнення Шевченка, чому сприяли й клопотання багатьох доброзичливих впливових людей.

С. 380. «Горек хлеб подаяния...» — Цитата з «Божественної комедії» славетного флорентійського вигнанця Данте Алігієрі; Шевченко наводить її в листі до Бр. Залеського, написаного орієнтовно в червні 1856 р.

С. 382. Той лист Лазаревського... разом з листами ... Якова Кухаренка з Чорноморщини і Андрія Маркевича з Петербурга... — Йдеться про листи М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. з Петербурга, Я. Г. Кухаренка від 18 грудня та А. М. Маркевича від 25 жовтня 1856 р.

С. 385. Нарешті приходить лист Лазаревського, писаний 11 квітня, і наш страдальник довідується, що справа амністії була підписана лишень 17 квітня... — Це станеться лише 1 травня 1857 р. (див. вище).

С. 391. За три дні після сього Тарас у листі до Лазаревського пише... — Йдеться про лист Шевченка до М. М. Лазаревського від 1 липня 1857 р. з Новопетровського укріплення.

С. 394. З Уральська прислали до новопетровського коменданта приказ лишень про те, що «рядовой Шевченко уволен в отставку». — Див.: Тарас Шевченко: Документи... — С. 283.

С. 395. ...31 липня Усков несподівано згодився дати йому білет... — У цьому документі стояло: «Предъявитель сего, служивший в Новопетровском укреплении линейного Оренбургского батальона № 1-го, рядовой из бывших художников Тарас Григорьев Шевченко ... по высочайшему повелению уволен от службы и ныне по желанию его отправлен на местожительство свое в г. С.-Петербург. Вследствие чего прошу покорнейше г.г. начальствующих по тракту чинить Шевченко свободный пропуск, а также и на месте в С.-Петербурге впредь до высылки ему откуда следует надлежащего паспорта на свободное проживание, в удостоверение чего дан сей билет за надлежащим подписом с приложением казенной печати» (Там же. — С. 284). Одночасно І. Усков надіслав своєму батальйонному командирові Г. І. Львову у штаб до Уральська рапорт, в якому обгрунтовував цей свій дозвіл тим, що Шевченко відмовився від кормових і прогонних грошей, які мали бути видані йому в штабі в Уральську, щоб не робити зайвих тисячу верст, — по аналогії, як це було дозволено раніше звільненому Л. Балінському (Там же. — С. 285).








Тарас Шевченко в дорозі з заслання (2 серпня 1857 до 27 березіля 1858 р.).


С. 405. «Може, і Гудзівську гору який великий пан освятив...» — Із запису в щоденнику від 7 вересня 1857 р.

С. 407. Про це оренбурзький генерал-губернатор граф Перовський повідомив 28 моя 1857 р.... начальника 23 пішої дивізії... — Див.: Тарас Шевченко: Документи... — С. 282. — № 448.

...26 червня помічник його [Г. І. Львова, командира першого батальйо-/629/ну. — Ред.]... Михальський написав приказ до ротного командира капітана Косарєва... — Тарас Шевченко: Документи... — С. 283. — № 450.

С. 408. ...Майор Усков ... до командира батальйону написав... Там же. — С. 285.

Усков переполошився і ту ж мить послав в Астрахань наказ до свого ад’ютанта Бурцова... — Там же. — С. 288. — № 457.

С. 409. ...Бурцов післав по адресі прохання Ускова і, певна річ, додав і від себе звістку нижегородській поліції, що Шевченко пливе на «Князі Пожарському». — Разом з розпорядженням Бурцеву І. Усков надіслав у готових конвертах аналогічні вимоги в поліцію Москви, Петербурга, Нижнього Новгорода й у правління Академії мистецтв (Там же. — С. 288. — № 458).

С. 411. ...опріч книжок українських, що поприсилали до його з столиці Куліш, Лазаревський і інші приятелі... — П. Куліш надіслав Шевченкові свої «Записки о Южной Руси» у двох томах (1856 — 1857), «Народні оповідання» Марка Вовчка (1857), роман «Чорна рада» (Спб, 1857), «свою «Граматку» (1857), М. М. Лазаревський — збірник А. Л. Метлинського «Народные южнорусские песни» (1854), М. О. Максимович — свій переклад «Слова о полку Ігоревім», «Жабомишодраківку» К. Думитрашка (1859), О. М. Бодянський — власну працю «О времени происхождения славянских письмен» (М., 1855).

С. 413. Лист написав Костомарів з Лондона. — Такого листа не існувало, — це були необгрунтовані чутки.

С. 416. Цікаво б довідатися: де поділися усі оті малюнки, що поробив Шевченко під час своєї подорожі? — Значна частина цих малюнків зберігалася у А. О. Козачковського, потім — В. П. Коховського, С. Д. Бразоль, тоді була куплена В. В. Тарновським-молодшим, поміщена до Музею українських старожитностей у Чернігові, а 1940 р. була передана до Державного музею Т. Г. Шевченка в Києві, де зберігається й нині.

С. 419. ...Аксаков не радив його друковати, кажучи, що твори ті «без порівняння нижчі Вашого ... таланту віршотворного». — Лист С. Т. Аксакова до Шевченка від 19 червня 1858 р. (Листи до Т. Г. Шевченка.С. 143 — 144).

С. 420. Через його він переслав «Неофітів» до Куліша, пишучи в листі, що поема добре не викінчена... — Йдеться про лист Шевченка до П. Куліша від 4 січня 1858 р. з Нижнього Новгорода.

Він (Куліш. — Ред.) відраджує авторові й пише: «Неофіти» гарна штука...» — З листа П. Куліша до Шевченка від 20 січня 1858 р. з Петербурга.

С. 421. ...175 руб., зібраних для поета невідомо ким. — 9 грудня 1857 р. М. М. Лазаревський писав: «...недавно прислал 175 р[ублей] Алексей Мих[айлович] Жемчужников от брата своего Льва и просил не говорить тебе, от кого они» (Листи до Т. Г. Шевченка. — Є. 114). Сам же Л. М. Жемчужников 1857 р. виїхав за кордон і в Парижі продовжував художню освіту. /630/

С. 422. Щепкін зараз дає відповідь, що можна їм з’їхатися в ...селі Никольському... — З листа М. С. Щепкіна до Шевченка від 27 листопада 1857 р. з Москви.

С. 423. «Не подобає мені, відповів він [Куліш. — Ред.] Тарасові,їздити на розмову до тебе в Нижній...» — З листа П. Куліша до Шевченка, написаного близько 15 грудня 1857 р. з С.-Петербурга.

С. 425. «Наробив він мені, оцей старий (Щепкін) лихо...» — З листа Шевченка до П. Куліша від 4 січня 1857 р.

С. 425 — 426. ...з початку лютого приходить до його лист, де ... Михайло Семенович, з розжалобленого серця, пише про його «недоладне і нетверезе» життя: — Йдеться про лист М. С. Щепкіна від 6 лютого 1858 р. з Москви.

С. 431. Холодну відповідь дістав Тарас від Куліша. — Мова йде про лист П. Куліша до Шевченка від 1 лютого 1858 р. з Петербурга.

«Далебіг дуже добре зробив би ти, мій єдиний друже, коли б оженився...» — З листа М. І. Костомарова до Шевченка від 10 лютого 1858 р. з Саратова.

С. 432. Поїхали в якесь село Бор. — Див. запис у щоденнику від 26 січня 1858 р.

В неділю на масниці йде він формально сватати Піунівну. — Сцену сватання біограф змалював за спогадами К. Б. Піунової-Шмідтгоф (Юшков Н. Ф. К истории русской сцены. Екатерина Борисовна Пиунова-Шмидтгоф в своих и чужих воспоминаниях. — Казань, 1899).

С. 433. «Я вас кохаю,пише він, — і кажу вам се просто...» — Текст листа Шевченка до К. Піунової записано в щоденнику від 30 січня 1858 р. чужою рукою, — таким чином, невідомо, хто автор цього листа, написаного від імені Шевченка.

С. 434. «...але стара буркотиха-мати й одного ступня не зробила з хати...» — Запис в щоденнику від 8 лютого 1858 р.

Другого дня дістає Фавста... — Із запису від 17 лютого 1858 р.

С. 436. 25 лютого ... приходить до його лист від Лазаревського з радісною звісткою... — Йдеться про лист від М. М. Лазаревського, написаний 20 лютого 1858 р. з Петербурга (Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 136)

С. 437. Першого березіля прийшла і від міністра внутрішніх справ звістка... — У цей день поет записав у щоденнику: «На имя здешнего губернатора, от министра внутренних дел, получена бумага о дозволений проживать мне в Петербурге, но все еще под надзором полиции. Это работа старого распутного японца Адлерберга [міністра царського двору. — Ред.]».

«Мої заповітні мрії справляються»,писала графиня Толстая... — З листа А. І. Толстої до Шевченка від 24 лютого 1858 р. з Петербурга (Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 138).

С. 438. ...звідкіль у поета взялися в Нижньому Новгороді його «невольницькі» поезії? — Два припущення біографа, висловлені нижче, спростовуються тим, встановленим В. С. Бородіним у 60-х роках нашого століття фактом, що тексти поеми «Чернець» та вірша «А. О. Козачковському» /631/ переписані С. Незабитовським з автографів Шевченка 18 серпня 1857 р. в Астрахані, ідентичні текстам «Малої книжки» (Збірник праць 13 наукової Шевченківської конференції. — К., 1965. — С. 314). Отже, зробив висновок В. Бородін, «Малу книжку» К. Герн передав Шевченкові ще в Новопетровському укріпленні. До того ж виявилося можливим розрізнити два шари правки в текстах «Малої книжки», виконані Шевченком на засланні й пізніше — у Нижньому Новгороді (ще див.: Шевченківський словник. — Т. І. — С. 376 — 377).

С. 441. «Сам чорт простягся серед шляху...» — З листа Т. Шевченка до М. М. Лазаревського від 12 березня 1857 р. з Москви.

«Молодіє дідусь... запустив вуси та й у вус не дме». — Запис у щоденнику Шевченка від 12 березня.

С. 444. За обідом Максимович вславляв Шевченка власними віршами, саме на той раз скомпонованими. — Наводимо текст вірша:

Схолія М. А. Максимовича


На святе Благовіщення

Тебе привітаю,

Що ти, друже мій, вернувся

З далекого краю!

Ой як дуже за тобою

Тужила Вкраїна —

Усе тебе вспоминала.

Як та мати сина.

Твої думки туманами

По лугах вставали,

Твої сльози росицею

По степах спадали;

Твої пісні соловейком

В садах щебетали...

Та що й казать? Треба, кажуть,

Великої хусти,

А щоб людям зав’язати

Говорливі уста.

А тепера вже й не треба,

Бо вже врем’я інше:

Тепер людям говорити

І дихать вільніше.

Хвалить Бога, вже й ти з нами.

Наш любий Кобзарю!

Бувай здоров нам на радость,

А собі на славу!

Перебув ти тяжке лихо

І лиху недолю, —

Заспівай же нових пісень.

Щоб мати Вкраїна

Веселилась, що на славу

Тебе породила!


(Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 125 — 126).








Тарас Шевченко під час перебування його в Петербурзі (з 28 березіля 1858 до червня 1859 р.)


С. 447. ...знайдено не цілу поему («Єретик». — Ред.), а тільки невеличку частину її... — Це були рядки 1 — 227 (повний текст містив 374 рядки).

С. 450. Зголивши бороду і одягтись у фрак, Шевченко «мусив відбути велике нещастя: ставитися перед свого головного «опікуна графа /632/ Шувалова». — Див.. Запис у щоденнику Шевченка від 6 квітня 1857 р.

С. 452. «Нещастя Шевченка скінчилося...» — Текст промови Д. Старова на обіді у Толстих, піднесений Шевченкові промовцем, переписаний до щоденника від 17 квітня 1857 р.

С. 454. ...граф Толстой (Лев), автор солдатської севастопольської пісні... — Кониський помиляється: йдеться про брата Л. М. Толстого — Миколу Миколайовича, офіцера, письменника (нарис «Охота на Кавказе.).

С. 459. ...Шевченко, не маючи навіть власної кватири і живучи в Артемовського... — «Відразу ж по приїзді Шевченко завітав до свого «нелицемірного» друга М. Лазаревського, який жив тоді на Мойці, в будинку графа Уварова, і спочатку оселився у нього. Пізніше, перейшовши жити в приміщення Академії мистецтв, Шевченко щодня бував у М. Лазаревського і харчувався там» (Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 397).

Під кватиру Шевченкові дали в Академії дві світлички... — нині це Меморіальна майстерня-музей Т. Г. Шевченка в Академії мистецтв.

С. 461. «Запрягшись в роботу, як той щирий віл...» — З листа Шевченка до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р. з Петербурга.

С. 461 — 462. ...він гадав з часом пустити в світ і гравюри з власного твору «Притча про блудного сина»... — У Новопетровському укріпленні Шевченко намалював вісім сепій цієї серії, хоча задумав зробити до неї дванадцять малюнків, але не мав натурщика для образу купця; серія так і не була викінчена і не гравірована (IX, №№ 62 — 69).

С. 462. Працями його на той час були п’ять гравюр з Рембрандта. «Виноградарі», «Сцена в купецькій конторі» і ін. — Згадані назви стосуються одного й того ж офорту Шевченка з картини Рембрандта «Притча про робітників на винограднику» (X, № 32); як підготовчі до цієї роботи Шевченко скопіював у техніці гравюри ще офорти Рембрандта «Автопортрет Рембрандта з шаблею», «Лазар Клап», «Поляк з шаблею і палицею» (X, №№ 104 — 106).

До того ж часу належать його офорти: «Дві українки» [нині — «Дві дівчини» — X, № 28), «Одаліска» [Натурщиця» — X, № 59], «Голівка» [?], «Українець-прочанин» [«Старець на кладовищі» — X, № 40], «Розхристана женщина, що спить, тримаючи в роті папіроску» [«Сама собі в своїй господі» — X. № 47] і власний портрет його [1860 р. Шевченко вигравірував принаймні шість автопортретів — X. №№ 51 — 53, 60 — 62].

Опріч гравюри Шевченко малював олівцем ... Напр., великий малюнок сепією «Дніпрові русалки» [Х,№ 37. — Ред.], «Хмельницький перед кримським ханом» [X, № 90. — Ред.], «Смерть Хмельницького» [під такою назвою відома лише рання композиція Шевченка — VII, № 8], «Смерть Мазепи» [невідомий. — Ред.].

...на замовлення Кочубея Тарас малював олійними красками портрет з того Кочубея, що зробив царю Петру донос на Мазепу. — Йдеться про портрет В. Л. Кочубея — X, № 35. /633/

З малюнків сепією д. Суханов пригадує «Турка» з одаліскою біля його... — «В гаремі» — X, № 103.

С. 463. Натурником задля козака доводилось бути Суханову кілька разів. — Зберігся ескіз лежачого Бориса Суханова для фігури втопленого русалками козака — X, № 36.

С. 464. «...у його було,як писав він до Щепкіна, — «таке безгрошів’я...» — З листа Шевченка до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р. з Петербурга.

С. 466. Се та казарма... Сей малюнок ... то була перша праця Тарасова на засланню. — Малюнок «Казарма», виконаний сепією (а не тушшю), мистецтвознавці відносять до останніх півтора року заслання Шевченка — 1856 — липень 1857 рр. (IX, № 70); перед ним уже був великий мистецький доробок.

С. 474. В тому ж таки листі Максимович згадує про якусь цікаву і досі не з’ясовану пригоду, що «якийсь паливода навіжений за границею напакостив Тарасові». — Йшлося про намір російського літератора-емігранта І. Головіна надрукувати у восьмому томі серії «Русская библиотека», видаваної в Лейпцігу В. Герхардом, твори Шевченка, які, ймовірно, передав йому П. О. Куліш під час своєї подорожі до Брюсселя (В. Бородін, післямова до фототипічного видання укладеної І. Головіним збірки «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпціг, 1859). Щоб врятувати справу публікації своєї нової збірки в Петербурзі, Шевченко був змушений запев нити начальника III відділу В. А. Долгорукова у власній непричетності до видання Головіна.

С. 478. Після першого спектаклю, де Олдрідж виступив у ролі Отелло, Шевченко не пропускав вже ні одного разу. — Про враження, яке справляла гра Олдріджа, згадує О. В. Нікітенко: «В театре, на представлении «Отелло», мулат, или, как назвали его в афише, африканец Ольридж, приехавший сюда на несколько дней, играл Отелло на английском языке с немецкими актерами... Этот Ольридж большой артист. Трудно идти дальше в выражении сильных и глубоких страстей. В третьем акте в сцене с Яго он до того страшен, что людям слабонервным трудно его выносить, а в сцене отчаяния в последнем акте вас душат слезы. Игра его без всякой аффектации. Это чистейшая природа, с ее грозными вулканическими потрясениями. Все у него просто и благородно — и голос чудесный. Я долго не мог заснуть в эту ночь, а во сне мерешился мне этот Отелло со своєю тигровою яростью, со своими потрясающими сердце воплями, со своєю беспредельною скорбью в последнем акте. Ольридж будет еще играть «Ричарда», «Шейлока» и «Лира» (Никитенко А. В. Дневник: В 3 т. — М., 1955. — Т. 2. — С. 43).

С. 480. ...в квітні наш художник подав до ради академічної свої гравюрні роботи, просячи йому надати звання академіка... — 16 квітня Шевченко разом із заявою подав на розгляд Ради два свої офорти — з картини Рембрандта «Притча про робітників на винограднику» та І. І. Соколова «При-/634/ятелі» (X, №№ 32, 38); того ж дня Рада прийняла ухвалу визнати Шев ченка призначеним в академіки і задати йому програму (Тарас Шевченко: Документи..., с. 310 — 311) і лише 2 вересня 1860 р. надала йому звання академіка гравюри (там же, с. 355).

С. 481. ...задля досліду над пресою організовано потайний комітет. — 24 грудня 1858 р. професор Петербурзького університету й цензор О. В. Нікітенко записав у щоденнику: «Обедал у графа Блудова. Были Плетнев и Тютчев. Разговор о знаменитом, только что состоявшемся учреждении для сдерживания писателей, которые, по мнению Чевкина, Палима и других, подготовляют в России революцию. Теперь вздумали создать комитет, который бы любовно, патриархально и разумно направлял литературу нашу, особенно журналистов, на путь истинный... Но кто же члены этого «троемужия», как называет его Тютчев? Это всего любопытнее: [Н. А.] Муханов (товарищ нашего министра), гр. А. В. Адлерберг [сын В. Ф. Адлерберга] и [А. Е.] Тимашев. Если бы нарочно постарались отыскать самых неспособных для этой роли людей, то лучше не нашли бы. Они будут направлять литераторов, советовать им, рассуждать с ними о важнейших вопросах, нравственных, политических, литературных, — они, которые никогда ни о чем не рассуждали, ничего не читали и не читают! Смех и горе!» (Там же. — С. 50).

С. 482. ...19 квітня якась «Лілея», якийсь «Дніпровий цвіт» чимсь зворушила йому душу... — За свідченням Г. Честахівського, поезію «...Така, як ти, колись лілея...» присвячено дочці священика Крупицького, яку поет побачив на вечорі у Медико-хірургічній академії у квітні 1859 р. (Наше минуле. — 1919. — № 1/2. — С. 22). Треба: «Дністровий цвіт».

С. 486. Перегодом, правда, він [Тургенєв. — Ред.] інакше глянув на нашу мову, переклавши на мову російську «Народні оповідання» Марка Вовчка. — Переклад виконала сама письменниця, а Тургенєв відредагував і погодився підтримати публікацію своєю передмовою та авторитетом (Б. Б. Лобач-Жученко. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. — К., 1983. — С. 42, 45, 330)

...не можна було Шевченкові братися не жартома до написання поеми такою мовою, якої на світі нема... — Такий твір невідомий.







Тарас Шевченко під час останньої його подорожі на Україну (3/15 червня — 7/19 вересня 1859 р.)


С. 490. Мусив Шевченко вдатися з просьбою до «правления» Академії, щоб видало йому «вид»... — Тарас Шевченко: Документи..., с. 313; заяву Шевченко подав 5 травня 1859 р.

Граф Федір Толстой мусив спитати «III отделение», чи не має воно ... перешкоди... — За відомими нині документами, хід справи такий: одержавши заяву Шевченка, віце-президент Академії мистецтв Ф. П. Толстой то-/635/го ж дня надіслав запит міністрові царського двору В. Ф. Адлербергу (там же, с. 313); тоді його син і наступник О. В. Адлерберг звернувся з таким же запитом до президента Академії мистецтв великої княгині Марії Миколаївни, сестри царя (там же, с. 314, 315); далі справа перейшла до рук його тимчасового замісника, О. В. Адлерберга, який звернувся 20 травня ще й до III відділу. Тим часом, теж 20 травня, Ф. Толстой звернувся до канцелярії президента, і одержав дозвіл Марії Миколаївни (там же, с. 315, 316). Не виключено, що це було його останнє офіційне клопотання на цій посаді, бо.тоді ж, у травні, його зміщено з посади віце-президента Академії мистецтв, її обійняв Г. Г. Гагарін. Одержавши від В. Долгорукова повідомлення про відсутність перешкод для подорожі Шевченка, О. В. Адлерберг повідомив Г. Г. Гагаріна листом від 28 травня 1859 р. про такий дозвіл (там же, с. 319).Тим часом Ф. Толстой уже надіслав офіційне клопотання з канцелярії Академії мистецтв до петербурзького обер-поліцмейстера П. А. Шувалова (там же, с. 318), а виконуючий обов’язки петербурзького обер-поліцмейстера О. С. Савенков видав такий дозвіл Шевченкові («свидетельство на свободный проезд») 25 травня й одразу ж розіслав листи чернігівському й київському цивільним губернаторам про встановлення над поетом таємного нагляду (там же, с. 318, 319, 322); останні ж повідомили про це всім городничим та ісправникам. Одночасно аналогічну роботу провів по жандармській мережі й III відділ.

С. 491. Жодної звістки не маємо про те, коли саме Шевченко виїхав з Петербурга... — Документальних даних про це немає. Автори «Біографії» Т. Г. Шевченка (1984, с. 438) вважають, що Шевченко виїхав до Москви в день одержання квитка на проїзд — 25 травня; П. Жур, подаючи роз клад руху поїздів на Москву (о 12-й та о 14 год.), з більшою вірогідністю вказує на 26 травня; в Москві чекав на Шевченка Д. О. Хрущов (Жур П. В. Третя зустріч: Хроніка останньої мандрівки Т. Шевченка на Україну. — К., 1970. — С. 30 — 33).

...Шевченко рушив з Петербурга не пізніш 3/15 червня. — «Судяче з листа Ф. М. Лазаревського до матері, Шевченко й Хрущов прибули в Орел 1 — 2 червня, отже, виїхали з Москви не пізніше 29 — 30 травня, бо при тодішній швидкості руху поштових екіпажів на цей шлях треба було близько півтори доби» (Жур П. В. — Там же. — С. 35).

Чи в самому Лихвині, чи, може, в Лебедині поет наш спізнався з двома братами Заліськими Олексієм і Максимом (попом) та з художником Цеге фон Мантейфелем. — Ці знайомства відбулися в Лебедині: садиба Залєських була на Михайлівській вулиці; художник Отто Максимович Цеге фон Мантейфель служив у одному з розквартированих у Лебедині полків — ймовірно, у Вознесенському уланському принца Гессенського полку (Жур П. В. Третя зустріч, с. 39 — 41).

С. 492. Шевченко лишив нам пам’ятку того «варенухопитія». Перед мене лежить фотографія з малюнка, де він змалював, мабуть, вже фінал варенухопитія. — Йдеться про один з відбитків офорта Шевченка з карти-/636/ни І. І. Соколова «Приятелі» з дарчим написом О. М. Залєському (X. — № 38. — С. 26 — 27).

С. 495. Я певен, що «Сон» Шевченко написав після заслання і не вірно його зареєстровано до творів 1847. — Біограф помилився: у «Малій книжці» автограф поеми вміщено між творами 1847 р.; звідси орієнтовна дата — грудень 1847 р. (Шевченко Т. Г. ПЗТ. У 12 т. — К., 1990. — Т. 2. — С. 462).

С. 497. Я гадаю, що й оте «пиячество а богохульство», що справляв би то Шевченко, перебуваючи на Михайловій горі,просто вигадка, викликана якимсь не відомим нам незадоволенням Максимовича на Шевченка. — Справді, причина такого «незадоволення» невідома й понині; П. Жур пояснює-міркує так: «Пісному непитущому Максимовичу розмови Шевченка в шинку з селянами здалися пияцтвом. Але його твердження відносно того, що Шевченко «кощунствував», тобто викривав офіційну релігію, перекриваються свідченням М. П. Драгоманова: «Покійний Максимович розказував нам, що Шевченко справді в якомусь шинку коло Канева говорив, що «мати Божа була покриткою». Певно, що Шевченко не раз тоді говорив те, про що він думав і писав. А писав він тоді, як ми бачимо, протицерковні речі, такі, як «Марія» (Драгоманов М. П. Шевченко, українофіли й соціалізм. — Цит. за кн.: Жур П. В. Третя зустріч, с. 69). М. О. Максимович у листі до Шевченка від 6 жовтня 1859 р. висловлює від себе й дружини нічим не захмарені дружні почуття: «От всей души желаем Вам здоровья, светлого духа и художественного, творческого вдохновения на берегах Невских. Не забывайте нас и хоть изредка отзывайтесь к нам сюда, на берега днепровские, где в окрестностях Михайловой Горы оставили Вы о себе живейшие и самые сердечные воспоминания. А на правой стороне Днепра Вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен. ... Прошу Вас прислать оттиски всех до єдиного гравюр Ваших, ибо мне хочется иметь полную коллекцию произведений Вашего резца. А стихотворения Ваши? Чем кончилась судьба их в цензуре и скоро ли мы увидим их в печати?..» (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 166 — 167).

С. 498. В Городищі перебув Шевченко один тільки день і поїхав далі в Кирилівку. — Так було, як доводить П. Жур, лише першого приїзду. За кілька днів Шевченко знову повернувся у Мліїв і пробув там довший час, спинившись у будинку управляючого Хропаля, якому подарував на спомин свій офорт «Приятелі». Цукроварня й механічний завод, що утворили окре ме містечко між Городищем та Мліївом, були на той час не лише найсучаснішим виробництвом, устаткованим імпортною технікою, — але являли зразок раціонального, гуманного впорядкування життя не лише службовців, але й робітників цих заводів. Комплекс містив житлові будинки, лікарню, школу, навіть аматорський драматичний театр, крамниці. Можна думати, що тоді Шевченко заручився обіцянкою П. Симиренка надати фінансову допомогу для видання «Кобзаря». /637/

С. 499. По дорозі заїздив в Моринці ... щось малював. — Такий малюнок не відомий.

С. 501. І дійсно, бачимо, що в Корсуні у Варфоломея Тарас пробув тільки ледві кільки день. — Відомі такі дати кількох приїздів Шевченка до Корсуня: 28 червня (того ж дня виїхав у рідні села), між 5 і 8 липня, 11 — 12 липня 1859 р. (Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 282-284).

С. 503. Не йму я віри, щоб Тарас говорив тоді підкреслені слова; він дійсне писав їх до Варфоломея, але геть пізніш... — Йдеться про лист Шевченка до В. Г. Шевченка від 2 листопада 1859 р., де поет писав про наймичку Варфоломія Харитину Довгополенко, до якої бажав посвататися, а Варфоломій його відмовляв: «Ще ось що: може, Харита скаже, що вона вбога сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки». І 7 грудня 1859 р.: «Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю. Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті! З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку».

Землеміра мусив привезти Вольський. — 10 липня «Шевченко приїхав у контору Межиріцького маєтку, де його чекали управляючий Вольський і землемір Іван Іванович Хілінський — літній, 55 років, чоловік, який недавно оселився в цих місцях. ... Землемір взяв з собою двох ... робітників — Тимофія Григоровича Садового і його сина Романа. Приїхали на берег Дніпра біля Пекарів, на гору Мотовилівщину, де Шевченкові сподобалося десятин зо дві землі.... Хілінський з батьком і сином Садовими почали обміряти ділянку.... Не встиг ще Хілінський закінчити свою роботу, як на гору піднявся молодший брат управляючого Вольського Болеслав, а з ним родич Хілінського Козловський — франт — у фраці і білих рукавичках» (Жур П. В. Третя зустріч, с. 132, 133). Шевченко покепкував а недоречного вбрання, тоді, побачивши, що той образився, перепросив його, а за спільним сніданком зав’язалася богословська суперечка. 26 липня 1859 р. штаб-офіцер корпусу жандармів по Київській губернії Л. В. Грибовський (один з тих, хто дістав розпорядження III відділу наглядати за поетом) доносив начальникові III відділу В. А. Долгорукову: «...Между же завязавшимся разговором беседующих, Шевченко, держа в руках сорванный листок с липового дерева, который, показывая полесовщику (Т. Садовому. — Ред.), спросил его, кто создал этот листок? Полесовщик отвечал: «Бог». На этот ответ Шевченко стал бранить полесовщика, произнося страшное богохульство, утверждая, что нет Бога, а Матерь Божию называл покрыткою, признавая только верование в Иисуса Христа и то не как в Бога, а как в человека, умом своим заслужившим вечное между людьми уважение к нему. От богохульства своего Шевченко отрекается, но он /638/ действительно произносил вышесказанные слова, будучи в то время в нетрезвом виде...» (Тарас Шевченко: Документи..., с. 331).

С. 508. Мені поталанило у д. В. Т(арновського. — Ред.) перечитати то «объяснение»... — Текст Шевченкового свідчення на допиті в Києві див.: Тарас Шевченко: Документи..., с. 334, 335.

С. 510. А тим часом Козловський, роздратований за кепкування з його, щоб помститися, подав донос Табачникову, чи сам, чи через кого іншого. — Це питання досі не з’ясоване: П. Жур доводить, що «нема достатніх підстав вважати Козловського донощиком. Стверджувати це — значить пом’якшувати вину Табачникова, Добржинського і тих, «кому слід» було за завданням земського справника пильно стежити «за діями Шевченка». Поет був заарештований не внаслідок випадкового доносу шляхтича, який по-дурному образився на Шевченка, а в результаті того, що за ним невідступно стежили поліцейські шпики. Саме вони, нацьковані заздалегідь справником і становим, винюхували, випитували про поведінку поета у всіх, хто з ним спілкувався, саме вони й донесли поліції на Шевченка» (Жур П. Третя зустріч, с. 144).

Вже ж і Семеренко, і Хропаль бажали, щоб сю подію простав справив не на очах у їх... — Це припущення біографа суперечить фактам доброзичливого ставлення названих осіб до поета (добрий прийом у Млієві, пізніша допомога з видання «Кобзаря» 1860 р.).

С. 511. А щодо дня арешту, так мені здається, що без помилки можна сказати, що стався він 15 липня... — Сучасні дослдники, простеживши хід подій за відомими нині й не відомими Кониському документами й спогадами, погодились на тому, що арешт стався увечері 13 липня 1859 р., коли поет, як він і писав у своєму свідченні на довиті в Києві, залишивши Межиріч, підходив до саду маєтку Максимовича — Михайлової Гори (Жур П. В. Третя зустріч, с. 139; Т. Г. Шевченко: Біографія — К., 1984, — С. 449).

С. 512. Опит Шевченка в Мошнах справляли Табачников з Кржижицьким 17 липня... — Цей допит, точніше — допити усіх учасників сніданку в Пекарях відбулися не пізніше 15 липня, оскільки в цей день земський справник В. О. Табачников уже склав і відправив свій рапорт київському цивільному губернатору П. І. Гессе {Тарас Шевченко: Документи.... с. 325, 326).

Коли Тараса привезли з Мошен до Черкас... — Це було 18 липня, за свідченням поета М. Андрієвському у Києві.

С. 513. Нарешті 24 липня прийшов з Києва наказ: привезти туди Шевченка. — Це було розпорядження від 20 липня 1859 р. П. Д. Селецького, виконуючого обов’язки київського цивільного губернатора, черкаському земському справникові В. О. Табачникову (Тарас Шевченко: Документи..., с 327).

Того ж дня під вартою соцького повезли його на пароході в Київ. — До Києва Шевченко їхав кіньми у супроводі соцького, вирушивши 26 лип-/639/ня. Збереглася нотатка: «Драбівка — од Деренковця 5 вер. Данило Сучок — Зеленьки. Ерошевицкий» (ІЛ. — Ф. 1. — № 455); У Зеленьках 27 липня він записав пісню «Ой п’яна я, п’яна». До Києва прибули 30 липня. Уже наступного дня Шевченко був визволений з-під арешту: його взяв на поруки священик Ю. Г. Ботвиновський, добрий приятель давнього знайомого поета художника й фотографа І. В. Гудовського.

Генерал-губернатором у Києві був тоді князь Васильчиков, чоловік не лютий. Він звелів свойому урядникові Андрієвському взяти Шевченка на опит. — М. Андрієвський, чиновник для особливих доручень при генерал-губернаторі, людина освічена й доброзичлива, дав сприятливий відзив про інцидент і поведінку поета в Києві. Письмове свідчення Шевченка датоване 6 серпня 1859 р. (Тарас Шевченко: Документа — , с. 334 — 336).

С. 514. Шеф жандарів князь Долгорукий, одержавши з Києва від князя Васильчикова звістку про пригоду з Шевченком, велів покликати поета, висловити йому сувору догану і остерегти... — І. І. Васильчиков, не надаючи значення інциденту, усе ж додав міркування, що тяжко позначилося на долі поета, перешкодивши його наміру оселитися на Україні: «К сему имею честь присовокупить, что если бы Шевченко пожелал поселиться в здешнем крае, то я полагал бы отклонить его намерение. Водворение его здесь я не почитаю удобным не потому, чтобы он возбуждал опасения прежним его политическим поведением, но по той причине, что он известен здесь, как человек, скомпрометировавший себя в политическом отношении, поступки его и слова некоторые лица могут истолковывать в ином смысле, придавать им особенное значение и возбуждать на него подозрения к обвинению, подобно описанному выше случаю». (Там же. — С. 339). Справді, під виглядом турботи про поета маємо руйнування всіх його мрій і планів, що, безумовно, наблизило його загибель.

С. 519. ...в день свого виїзду з Переяслава він написав їдке дорікання Богданові Хмельницькому: «Якби то ти, Богдане п’яний.» — Цей автограф має авторську дату: «18. Август. В Переяслові».

С. 520. 26 серпня Шевченко був уже в Кролевці і взяв там з казначейства «подорожнюю» за № 1260 на проїзд почтовими кіньми від міста Сєвська до міста Кром (там же, с. 341). З Гирівки до Кролевця він їхав разом з Іваном та Федором Лазаревськими, які привезли поета до господи своєї сестри, Глафіри Огієвської.

С. 521. ...він заходив до Семеренкового агента Пурлевського ... і подаровав би то йому власної роботи малюнок... — Чутки про існування малюнка передавали М. Д. Білозерський, А. І. Родзевич, однак постали вони, найпевніше, з приводу іншого малюнка, справді існуючого (опублікував ж. «Сяйво». — 1914. — № 2. — С. 49), де поета зображено під час муштри з рушницею, коли він відпрацьовує «тихий учебный шаг» — стоїть на носку однієї ноги, а другу тягне догори. Виконав цей шарж В. П. Воронцов, офіцер в Новопетровському укріпленні (X. — № 342. — С. 104, 105). /640/





Тарас Шевченко в останні часи свого віку


С. 522. ...він, «минаючи убогі села, понаддніпрянські невеселі...» — Початкові рядки з вірша «Сестрі», присвяченого рідній сестрі поета, Ярині Бойко; авторська дата — «20 июля, в Черкасах».

С. 523. ...поет мусив, «заплакавши, їхати назад знов на чужину». — Перефразовані рядки з поезії «І виріс я на чужині» (написаний орієнтовно наприкінці вересня — в грудні 1848 р. на Косаралі). Біограф явно припускається анахронізму.

...«я так мало, небагато // Благав у Бога...» — фрагмент з поезії «Не молилася за мене...» (орієнтовно січень — квітень 1850 р., Оренбург).

С. 524. ...Тарас мусив писати до Вольського... — Невідомо, чи написав Шевченко листа до Вольського, про який він у листі до В. Шевченка від 2 листопада 1859 р. повідомляє: «Я пишу йому, а ти ... перешли або сам ... передай йому письмо моє».

С. 528. Але приходить звістка, що Варфоломій ... вибрав іншу землю: «Вище по Дніпру від того місця...» — фрагмент листа В. Шевченка до Т. Шевченка за публікацією в «Основі»; датується орієнтовно червнем 1860 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 185).

...але останній (Т. Г. Шевченко. — Ред.) за місяць послав до його 1000 карб., просячи його: «купчий акт зробити на своє ім’я...» — Лист Т. Шевченка до В. Шевченка від 29 липня 1860 р. з Петербурга.

С. 530. ...траплялася одна й та сама головна притичина: «Треба спитати генерал-губернатора, чи можна Шевченкові купувати землю?» — Див. лист київського генерал-губернатора І. І. Васильчикова до В. А. Долгорукого від 15 липня 1859 р. (Тарас Шевченко: Документи..., с. 338, 339), де, по суті, забороняється сприяти переселенню поета на Україну.

С. 531. ...коли йому «тринадцятий минав»... — Тут і далі йдеться про поезії «Мені тринадцятий минало...», «Ми вкупочці колись росли...», де вилито почуття першого юнацького кохання до односельчанки Оксани Коваленко; однак закінчення поезії «Ми вкупочці колись росли...» — про те, що героїня «помандровала за москалями та й пропала...» — стосується не згаданої особи, а типізованого образу знедоленої покритки.

...у споминках Чужбинського стріваємо звістки, що першими роками знайомості з ним (виходить, що р. 1844 — 5) Шевченко аж тричі поривався коханням раз до якоїсь молодиці... — Можна здогадатися, що йдеться про Ганну Закревську, молоду дружину поміщика з Березової Рудки Платона Закревського; вже значно пізніше, на засланні, 1848 р., поет присвятив їй поезії «Г. 3.» та «Якби зострілися ми знову...».

С. 534. ...останній [Шевченко. — Ред.] в тому ж таки листі пише: «Нехай (патрет) до другого разу, а тепер скажіть їй, що я лисий і сивовусий...» — Текст не точний, Шевченко писав: «На сей раз посилаю вам свій патрет, тілько ви його не показуйте моїй молодій, а то злякається».... Фото-/641/граф збрехав, не приніс мені портрета. Нехай до другого разу. А на сей раз скажіте їй, що я лисий і сивовусий, то вона, сердешна, і так злякається».

С. 536. «Аж надто тяжко стало на самоті,писав він до Варфоломея... — З листа Т. Шевченка до В. Шевченка від 2 листопада 1859 р. з Петербурга.

С. 537. ...коло хатини // І яблуню і грушечку... — З поезії «Подражаніє Едуарду Сові («Посажу коло хатини...»), написаної 19 листопада 1859 р. в Петербурзі. Вірш є наслідуванням пісеньки сватів з драми Е.-В. Желіговського (Едуарда Сови) «Зорський», читання якої Шевченко слухав 11 квітня 1858 р. у В. М. Білозерського.

С. 538. «Чоловік ти письменний,просторікував Варфоломей в своїй відповіді... — З листа В. Шевченка до Т. Шевченка, написаного орієнтовно в листопаді 1859 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 170).

Тарас ... писав Варфоломеєві: «Твоя порада добра, та тільки забув ти ось що...» — З відповіді Т. Шевченка Варфоломію Йосиповичу від 7 грудня 1859 р.

Варфоломей пише, що Ірина бачила Харитину... — Лист не відомий, про нього згадує Т. Шевченко в листі до В. Г. Шевченка від 12 січня 1860 р.

С. 540. «...за Хариту не вмію тобі розказать...» — З листа В. Шевченка до Т. Шевченка, написаного орієнтовно у квітні 1860 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 182).

«Після того, як я з нею побалакав про тебе, мов не та дівчина стала...» — З листа В. Шевченка від 17 травня 1860 р. з Корсуня. Прізвище «Шендерівна» прочитане не точно: слід читати — Шулячівну.

С. 544. Коротенький лист до Кухаренка та записочка до Ю. П. Ковалев ського от і все листування [з часу повернення з України — протягом десяти місяців життя в Петербурзі. — Ред.]. — Нині відомі листи Т. Шев ченка, написані від вересня 1859 р. по червень 1860 р. до таких адресатів (крім В. Шевченка, Я. Кухаренка, Є. Ковалевського): В. В. Тарновського, Н. В. Тарновської, І. М. Сошенка, Максимовичів, В. М. та М. М. Лазаревських, П. Ф. Симиренка, О. І. Хропаля, О. О. Оболонського, А. О. Козачковського, Д. С. Каменецького, М. Я. Макарова, Ф. Л. Ткаченка.

...Тарас пише Кухаренкові: «Брата Петра у мене нема...» — Цей «коротенький лист до Кухаренка» віднесений біографом до згаданого періоду, тоді як написано його 17 січня 1859 р.

С. 545. Що історик наш глибоко шанував і ніжно любив поета, про те посвідчила нам, опріч Черненка, і Василиха Білозерська. — Йдеться про спогади, написані дружиною В. М. Білозерського письменницею і мемуаристкою, довгорічним секретарем М. І. Костомарова Надією Олександрівною Білозерською (дівоче прізвище Ген; 1838 — 1912): «Н. П. Костомаров в 1857 — 1875». — Русская старина. — 1886. — № 3, 5, 6.).

С. 547. Міністром на той час був українець Ковалевський ... він ... написав до князя Василя Долгорукова. — Тарас Шевченко: Документи..., с. 306; лист написано 16 січня 1859 р. /642/

«Я притерпів кару єдине за мої рукописи...» — З листа Т. Шевченка до В. А. Долгорукова від 27 жовтня 1858 р.

Сей цензор (О. Г. Тройницький. — Ред.), перечитавши «Кобзаря», висловив... — Відзив О. Г. Тройницького див.: Тарас Шевченко: Документи..., с. 307, 308.

Тоді «Кобзарь» пішов на розгляд до цензора Бекетова, котрий глянув на його вельми суворо і замазував такі вірші, в яких не було нічого нецензурного. — М. Стороженко, на статтю якого в «Русской мысли» (1898. — № 6) посилається біограф, не точний: цензор Бекетов не розглядав тексту рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий», а лише дав 23 січня 1860 р. дозвіл на вихід у світ уже віддрукованого «Кобзаря» (Тарас Шевченко: Документи..., с. 346, 347). Цензурував згаданий рукопис цензор С. М. Палаузов як член петербурзького цензурного комітету, який, давши загалом сприятливий відгук, усе ж поставив вимогу зняти фрагменти поезій «До Основ’яненка», «Тарасові ночі», «Думи мої, думи мої...» (причому захистив цей твір від повної заборони, запропонованої Тройницьким); важливо було й те, що цензор прийняв для розгляду не «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» (1844) та окремо видану поему «Гамалія» (1844), а новий рукопис — збірку автографів поета (там же, с. 311, 312). Відгук Палаузова знову надійшов у Головне управління цензури, яке доручило рукопис знову тому ж Тройницькому, але вже не приватно, як перше, а цілком офіційно. Цей останній, розглянувши вже не раннє видання творів Шевченка, як перше, а згаданий рукопис, дав негативний відгук: «Но настоящая рукопись, по моему мнению, едва ли может быть разрешена к печати без значительных исключений. В ней встречается несколько стихотворений и отрывков, проникнутых слишком резко чувством скорби поэта об уничтожении самобытности казачества, в виде гетманщины и Запорожья, и о слиянии Малороссии с Русскою империею». І цензор, вказавши на чимало рядків, які слід зняти (набагато більше, ніж Палаузов), запропонував взагалі не дозволяти видання цього рукопису, а натомість дозволити перевидання вже друкованих речей (Тарас Шевченко: Документи..., с. 328 — 330). Таку постанову й прийняло Головне управління цензури 25 липня 1859 р. (Там же. — С. 330, 331). Рукопис же «Давидових псалмів» пройшов ще й духовну цензуру, яка зняла кілька рядків у псалмах 43, 52, 81 і 136, «как содержащие в себе мысли, чуждые псалмопевцу» (Там же. — С. 344, 345). Однак у друкарні П. О. Куліша редактор-видавець Д. С. Каменецький користувався для набирання «Кобзаря» текстом рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий», внісши туди виправлення за тим друкованим примірником «Чигиринського Кобзаря», який виправив сам Шевченко, ще подаючи його до міністерства народної освіти. Отже, у підготовленому до набору рукописі опинились авторські виправлення, згадані вище; залишилась не виправленою Каменецьким частина тексту збірки автографів «Поезія Т. Шевченка. Том первий», — і цей текст відбитий в новому «Кобзарі» 1860 р. /643/

С. 547 — 548. ...наведу ті вірші, тільки з «Катерини», який Бекетов не дозволив надруковати. — Згадані вилучення стосуються видання першого «Кобзаря» Шевченка 1840 р. й зроблені не Бекетовим, а П. О. Корсаковим (Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — К., 1969. — С. 11 — 20)

С. 549. ...Шевченко, прийнявши дозвіл цензурний, написав до Олексія Хропаля... — Йдеться про лист Шевченка до О. І. Хропаля від 29 листопада 1859 р. з Петербурга.

С. 550. Жодного сліду нема, щоб відповісти запевне: чи після наведеного листа [від Симиренка за 11 грудня 1859 р. — Ред.] переписувалися Шевченко й Семеренко, чи ні? — Нині відомі листи поета до П. Ф. Симиренка від 3 січня й 1 лютого 1860 р., а також написаний між 4 і 12 січня 1861 р.

С. 551. Приміркували перш за все в журналі Оболонського надруковати коротеньку автобіографію Шевченка. — У журналі «Народное чтение» (1860, №2) опубліковано не Шевченків текст автобіографії, а її зроблену П. Кулішем переробку, авторизовану поетом. Автентичний же текст автобіографії опубліковано 1885 р. в журн. «Киевская старина». — № 11. — С. 431 — 435.

С. 552. ...«як зовуть жаботинського і кирилівського пана і що воно та ке?..» — З листа Т. Шевченка до В. Шевченка від 18 лютого 1860 р.

...«Робота моя коло їх волі (братів і сестер) аж шкварчить...» — З листа до того ж адресата від 23 березня 1860 р.

Фльорковський ... ледві 19 мая висловив свою відповідь... — Листування «Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым» з поміщи ком В. Е. Фліорковським і доручення М. Д. Новицькому (див.: Тарас Шевченко: Документи... — С. 348, 349, 353, 354, 356).

С. 554. «О! та й бестія ж оцей Фльорковський,писав Новицький до Шевченка... — З листа М. Д. Новицького до Т. Шевченка від 7 вересня 1860 р. з Єлисаветграду (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 193).

Тарас з ввічливості подякував йому [Фліорковському. — Ред.]... — Йдеться про лист Шевченка до В. Е. Фліорковського від 27 липня 1860 р. з Петербурга.

...але дійсно на таку волю обурився і написав до Варфоломея... — Йдеться про лист Т. Шевченка до В. Шевченка від 5 жовтня 1860 р.

С. 556. Куліш, пишучи до Шевченка про той обід, зовсім правдиво говорив, що «cкільки не було на тому бенкеті промов поважних...» — З листа П. Куліша до Т. Шевченка від 10 травня 1860 р. з Василівни (Гоголівки). — Листи до Т. Г. Шевченка, с. 183.

С. 566. Не ймуть нам віри без попа, // Не ймуть нам віри без хреста... — Рядки переставлено. У Т. Шевченка: «Не ймуть нам віри без хреста, // Не ймуть нам віри без попа».

С. 570. Ми маємо вірші, написані Шевченком 14 вересня і присвячені брату Олександра Макарова Миколі «На память 14 вересня». З самої присвяти я гадаю, що розцурання з Ликерією сталося в той день. — Ця поезія /644/ спершу мала заголовок-посвяту «Ликері на память 14 сентября»; упорядники 12-томного академічного Повного зібрання творів Т. Г. Шевченка вважають, що ця дата «безсумнівно пов’язана з розривом взаємин між Шевченком і Ликерою, яка грубо образила поета. Це сталося між 9 і 11 вересня 1860 р.» Шевченко Тарас. Повне зібрання творів: У 6 т.: Т. 2. — С. 567.

С.577. « ...заходиться риштувать // Воза в далекую дорогу...» — рядки з поезії «Чи не покинуть нам, небого...» — останнього твору поета, написаного 14 — 15 лютого 1861 р.

С. 578. «Що мені в світі робити!..» — 3 листа Шевченка до В. Шевченка від 5 жовтня 1860 р. з Петербурга.

«Не зійде сонце!.. Тьма і тьма...» — Рядки з поезії «І тут, і всюди скрізь погано...», написаного 30 жовтня 1860 р.

С. 584. За Шевченком ... дійсно не було «зерна неправди за собою». Вислів з поезії Шевченка «Доля» (1857).

«Великомученице кумо!» — Перший рядок вірша «Н. Т.», присвяченого Надії Тарновській, «кумі».

С. 590. Прийшла телеграма з Полтави. Недужому прочитали: «Батьку! Полтавці поздоровляють...» — Текст телеграми склала напередодні полтавська громада, що зібралася у Д. Пильчикова й доручила О. Я. Кониському надіслати її наступного дня — 25 лютого 1861 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 219).






Похорони Тараса Шевченка


С. 595. На свіжу могилу поклали багацько букетів з свіжих квіток. — Нещодавно українська громада в Санкт-Петербурзі встановила на цьому місці пам’ятний камінь.

С. 597. Герцен у своєму «Колоколі» (в Лондоні) пом’янув Шевченка коротеньким некрологом... — «Колокол», л. 95, 1861, 1.04, с. 798.

С. 598. Поліція зробила реєстр усього, що лишилося після поета. — Тарас Шевченко: Документи, с. 364, 365. Відомий список мистецьких творів, що були у Шевченка, виконаний Г. М. Честахівським, Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 346-354. Опис бібліотеки поета зробив Д. Л. Каменецький (там же, с. 340-345). Власні речі розпродано на аукціоні: частину купили прихильники поета, й ці речі надійшли в Чернігів у Музей українських старожитностей В. Тарновського та в інші сховища. Мистецькі твори теж були придбані зацікавленими людьми й нині майже всі вони зберігаються у Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві. Бібліотеку петербурзька громада викупила у родичів-спадкоємців поета й передала на збереження Ф. Черненку. Бібліотека розпорошена, її сліди втрачено.

С. 601. Митрополит казав везти тіло до церкви Різдва Христового, що стоїть біля берега Дніпра, зараз при в’їзді в Київ з набережа. — Церкву збудовано у 1810 — 1814 рр. за проектом архітектора А. І. Меленського /645/ на місці давньоруської церкви, поставленої князем Володимиром Святославовичем. Знесена у післявоєнні роки.

С. 603. Після торжественного богослуження... — Урочиста панахида відбулася 10 травня 1861 р. в канівському Успенському соборі, про що свідчить пам’ятна плита.

Любіть її во врем’я люте... // За неї душу положіть... Перший рядок — з казематної поезії (травень, 1847) «Чи ми ще зійдемося знову?...»; другий — невідомого походження. У Шевченка:


Свою Україну любіть,

Любіть її... Во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.












Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.