Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 144; 639-640.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Туман, туман долиною,

Добре жити з родиною.

А ще лучше за горою

З дружиною молодою.

Ой піду я темним гаєм,

Дружиноньки пошукаю.

Де ти? Де ти, озовися!

Прийди, серце, пригорнися.

Нумо, серце, лицятися

Та поїдем вінчатися,

Щоб не знали батько й мати,

Де ми будем ночувати.

Одружилась, заховалась,

Бодай була не кохалась.

Легше було б самій жити,

Як з тобою в світі битись.











«ТУМАН, ТУМАН ДОЛИНОЮ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 340);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 154).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 44 у восьмому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 р. (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа. При перенесенні твору він зробив виправлення в рядках 13 і 14. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з новими змінами в рядках 9, 11 — 16 доопрацьований текст твору, виправивши при цьому форму слова в рядку 12.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Частина відзначених ним варіантів (рядки 12, 14, 16) збігається з автографом у «Малій книжці». Рядки 13 («Зв’язалася я, не знала»), 15 («Ліпше б було в труні гнити») розходяться з ним (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори// ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 17). /640/

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» з неточностями в рядках 13 — 14 («одружились», «заховались», «були не кохались» замість «одружилась», «заховалась», «була не кохалась») в журналі «Основа» (1862. — № 1. — С. 4 — 5).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 482 і того ж року — у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 248, де текст вірша подано за «Основою».

Відомі нам списки твору походять від першодруку в «Основі» (1862. — № 1. — С. 4 — 5): у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. I, № 4, с. 630); у рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 57 звор.), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 14 звор.) та ін.

Більшість мотивів вірша має паралелі в народних піснях («Туман, туман по долині...», «Туман, мати, туманочку...», «Ой млин меле, ой млин меле...», «Шумить, гуде дібровонька...» та ін.):


Туман, туман по долині,

Широкий лист на калині,

А ще ширший на дубочку —

Кличе голуб голубочку.

(Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — С. 402).


Туман, мати, туманочок,

Та туман налягає,

А з-під того брава туманочка

Сизий голуб вилітає,

Він літає, буркотає,

Голубки шукає.

(Там само. — С. 24).


Ой ходімо, дівчинонько, слідів затирати:

Де стояли, розмовляли, підковочки знати...

Щоб не знали ні вороги, ні отець, ні мати.

(Народные южнорусские песни / Издание Амвросия Метлинского. — К., 1854. — С. 116).


Лучче було не знатися,

Чим тепер нам розстатися;

Лучче б було не любиться,

Чим тепера розлучиться.

(Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — С. 359).










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.