Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 151; 646-647.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





І широкую долину,

І високую могилу,

І вечернюю годину,

І що снилось-говорилось

Не забуду я.

Та що з того? Не побрались,

Розійшлися, мов не знались.

А тим часом дорогії

Літа тії молодії

Марне пронеслись.

Помарніли ми обоє —

Я в неволі, ти вдовою,

Не живем, а тілько ходим

Та згадуєм тії годи,

Як жили колись.











«І ШИРОКУЮ ДОЛИНУ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 351);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 155).

Першодрук у журналі «Народноечтение» (1860. — № 1. — С. 143).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко заніс вірш під № 50 у дев’ятому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). Під час переписування він замінив слово в рядку 4, закреслив описку після рядка 9. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс з «Малої книжки» до «Більшої книжки» дооп/647/рацьований текст твору, зробивши ряд виправлень у його середній частині. Публікацію в журналі «Народное чтение» (1860. — № 1. — С. 143) здійснено за «Більшою книжкою». Вірш «І широкую долину...» надруковано першим серед чотирьох Шевченкових творів (слідом за ним ідуть «Не вернувся із походу...», «І багата я...», «Полюбилася я...») під загальною назвою «Малороссийские стихотворения» без прізвища автора. Тут же вміщено російський переклад усіх творів О. М. Плещеєва.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Зафіксовані ним варіанти вірша «І широкую долину...» збігаються з текстом «Малої книжки» (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 18).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 482 і того ж року у книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 237. В обох цих виданнях вірш подано за публікацією в «Основі» (1861. — № 8. — С. 1), в якій надруковано текст «Більшої книжки», в рядку 9 контамінований з «Малою книжкою».

Відомі нам списки вірша походять від друкованих джерел. Першодрук у журналі «Народное чтение» (1860. — № 1. — С. 143) є джерелом списку у рукописному збірнику «Барвінок. Пісні, вірші та байки», укладеному у 1863 р. А. І. Фесенком (РДБ, ф. 743, № 18, од. збер. 25, арк. 43). Від публікації в «Основі» (1861. — № 8. — С. 1) походять списки в збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 411), в рукописних «Кобзарях» — 1865, переписаному Д. Демченком (ІЛ, ф. I, № 81, арк. 43 звор.), 1863 — 1867 (ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 53 звор., криптонім власника: А. ¥.), 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 57), другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І. 7450, арк. 2) та ін.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.