‹‹   Попередня     Головна     Наступна





ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ЛІТОПИС


(Підготовка до друку, передмова і коментар Ю. МИЦИКА)
[Сіверянський літопис. — 1996. — №4 (10). — С. 105-122.]



Одна з важливих пам’яток української історичної думки та літератури XVII — XVIII ст. має умовну назву Чернігівський літопис. Насправді твір називається таким чином: «Літописець, що ся в руських и полских сторонах діяло и якого року». Тим не менш умовна назва є і зручнішою, і коротшою, і точнішою. Походження твору, його списків і редакцій тісно пов’язано з Черніговом. Одна (1-а) редакція пам’ятки була вперше видрукована ще у 1856 р. М. Білозерським.1 Друга редакція, представлена списком Персидського, була опублікована О. М. Лазаревським:2 У списку Персидського літопис охоплює події 1587 — 1725 р.р. Новий список другої редакції, що охоплює події 1497 — 1764 p.p., був виявлений нами ще у 1972 р.3 і про нього нам вже доводилося писати.4 Два останніх списки входять до складу ідентичних збірників історичного змісту і складають там п’яту за рахунком статтю. Відзначимо, що виявлений нами список (київський) є найбільш точним.

Чернігівський літопис має досить скомплікований склад, на що вказував ще М. Білозерський, визначаючи три етапи у його створенні: 1) частина, що охоплює події 1587 — кінця XVII ст., котра була створена у Києві чи на Правобережній Україні; 2) частина, що охоплює 1692 — 1703 p.p., створена в Чернігові; 3) частина, що охоплює 1729 — 1750 p.p., створена 7 там же; але іншою особою.5

Проведений нами аналіз з залученням київського списку, інших пам’яток української історіографії XVII — XVIII ст., подає іншу картину виникнення твору. Насамперед відзначимо, що обидві редакції мають спільну частину до 1704 р. Ця основна частина склала ядро пам’ятки, котра у подальшому доповнювалася різними особами. Творець 1-ї редакції доповнив основну частину звістками за 1729 — 1750 р.р. Незалежно від нього творець 2-ї редакції доповнював пам’ятку звістками за 1704 — 1725 p.p., а можливо, і 1726 — 1764 р.р. Якщо доповнення у 1-й редакції — це дрібні і малозначущі замітки виключно місцевого характеру, то у 2-й редакції вони являють собою розгорнуте і яскраве свідоцтво сучасника подібне літопису Самовидця. Київський список зберіг між іншим і ім’я творця 2-ї редакції. На маргінесах, проти опису подій 1687 р., є запис: «Сего ж году рождение мое, Ивана Янушкевича».6 Іван Янушкевич (Янович, Яновський) був представником козацької старшини, чернігівським судовим писарем. Таким чином, Лазаревський зробив свого часу вірне припущення, вважаючи, що автор додатків був канцеляристом. Янушкевич був близьким до відомого Павла Полуботка, його підпис, поруч з підписами інших представників козацької старшини, стоїть під Коломацькими статтями. Тут він підписався не тільки за себе, але й за неписьменних старшин Чернігівського полку. У подальшому доля Янушкевича була, очевидно, подібна до долі Григорія Грабянки, арештованого російським урядом. Звістку про нього знаходимо тільки під 28.I.1732 р. у щоденнику Я. Маркевича: «Холодовим, сотник воронежский, повернулся з Москви и з ним Янушкевич, писар бивший черниговский».7

Янушкевич був автором не тільки доповнень 1704 — 1764 p.p., але і розширив ядро пам’ятки звістками за 1497, 1507 (1577), 1587, 1611 (про чернецтво «царя Федора»), 1614, 1615 р., запозиченими з «кроники» П. Полуботка.8 Згадані доповнення відсутні у списках 1-ї редакції. Використання записів Полуботка і при викладі подій 1711 — 1715 р.р. та деяких інших дозволяють вважати, що Янушкевич писав літопис з 1717 р. Деякі неузгодженості у звістках про долю Семена Палія дозволяють припустити, що Янушкевич використав також свої чи чужі щоденникові записи 1708 р.

Що стосується основної частини пам’ятки, то вона була створена не двома особами, як вважав Білозерський, а одним. Справа в тому, що більша частина повідом-\106\лень літопису по 1672 р. списана з третьої частини «Кройніки» Феодосія Софоновича — «Кройніки о землі Полской» (1673 р.). Останній писав у Києві у 1672 — 1673 p.p., а його джерелом тут був переважно «Уманський» літопис, що не зберігся у чистому вигляді. Це створило враження, що нібито перша половина основної частини пам’ятки створювалася жителем Правобережної України.

Про час створення основної частини Чернігівського літопису можна судити з деяких його звісток, серед яких треба вказати насамперед 1676 р.: «Того ж року Петро Дорошенко цару московскому поклонился и поїхал до Москвы зовсім на мешканє и там был в чести царской, а поживим літа многиє, умер на Москві».9 Оскільки Дорошенко помер 19.XI.1698 р., то ясно, що основна частина літопису не могла бути створена раніше 1699 р. Інші повідомлення чітко засвідчують, що основна частина була створена не пізніше жовтня 1708 р. Враховуючи, що ядро пам’ятки закінчується описом подій 1703 р., можна досить точно визначити час його створення: 1699 — 1704 р.

Лазаревський мав рацію, коли вбачав у авторі основної частини літопису чернігівця, можливо, відомого творця одного з списків українського хронографа 2-ї редакції, а саме: Леонтія Боболонського, який був тоді єромонахом чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря.10 Додамо, що автор був близьким до чернігівського архиєпископа (у 1693 (формально — з 1692 р.) — 1696 p.p.), святого Федосія Углицького, а його політичні погляди близькі до поглядів Боболинського. Однак слід мати на увазі j деяку неузгодженість: Боболинський не пізніше 1699 р., коли почав створюватися літопис був уже ченцем київського Видубицького монастиря і переписував там хронограф.

Джерелами основної частими Чернігівського літопису, окрім «Кройніки о землі Полской» Софоновича, були й «Скарбниця» (1676 р.) Йоанікія Галятовського, ігумена (з 1668 р.) та архимандрита (з 1669 по 1688 р.р.) Єлецького монастиря у Чернігові; свідоцтва очевидців. Так, використанням свідчень старожилів Мгарського монастиря можна пояснити появу в Чернігівському літописі ряду повідомлень, що стосуються подій, які відбувалися у цьому монастирі та в Лубнах (див. звістки під 1632, 1638, 1661 р.р.). Складніше пояснюється походження комплексу звісток, що охоплювали події 1605 — 1611, 1615 — 1620 p.p., котрі відбувалися на Волині. Ці повідомлення збігаються з аналогічними звістками Острозького літописця, часом навіть доповнюють останні. Очевидно, даний комплекс звісток Чернігівського літопису походить від протографа Острозького літописця.11

Через неоднорідність пам’ятки, участь у її написанні кількох авторів, не завжди критичне ставлення до використаних джерел важко чітко охарактеризувати її історичні концепції. Можна відзначити тяжіння упорядників до історії національно-визвольної боротьби українського народу, православної церкви, можна відзначити, що їхні симпатії були на боці поміркованої частини керівництва Української держави — Гетьманщини, котра тяжіла до досягнення компромісу з Річчю Посполитою. Симпатії до Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Якима Сомка, патріарха Никона, Івана Мазепи (!) не були перешкодою до виявлення позитивного ставлення до відомого дипломата Речі Посполитої, українця за походженням і православного за віросповідуванням Адама Киселя. Негативне ставлення було висловлене щодо гетьманів Івана Брюховецького та Івана Самойловича, котрі відверто притримувалися промосковської орієнтації. У своєму прагненні зобразити Б. Хмельницького вірним слугою короля Яна Казимира, автор явно переборщив і навіть вставив у свій твір сумнівні відомості (деякі деталі опису зустрічі Хмельницького з королем під Зборовом у 1649 р., промова гетьмана). Відомості Чернігівського літопису в цілому відомі дослідникам з інших джерел, хоча трапляються і оригінальні, наприклад про антифеодальне повстання у Лубнах в 1632 р. Але цінність Чернігівського літопису не стільки у нотуванні оригінальних звісток, скільки у трактовці подій, виявленні авторами свого історичного та громадсько-політичного світогляду. Без цієї пам’ятки картина розвитку української історичної та суспільно-політичної думки XVII — XVIII ст. була б значно блідшою.

Хоча Чернігівський літопис у редакції І. Янушкевича був виявлений нами ще у 1972 р., але в умовах щербиччини видати його в той час було практично неможливо Пізніше його планавалося видати нами у збірнику документів, присвяченого ювілею Чернігова, але упорядники з незрозумілих причин не включили до збірника текст пам’ятки. Між тим Чернігівський літопис все частіше опиняється у полі зору дослідників. Насамперед, слід вказати на відому дослідницю історії запорозького козацтва О. М. Апанович, яка виявила редакцію І. Янушкевича Незалежно від нас і майже одночасно. Ряд важливих зауваг вона висловила у своїй монографії, а у 1989 р. видрукувала (з перекладом М. Малюка сучасною українською мовою) заключну частину Київського списку пам’ятки (1726 — 1764 р.р.).12 Тут дослідниця доповнила характеристику історичних поглядів автора пам’ятки, котрого вважає анонімним, і зробила це дуже грунтовно. Однак проблема публікації всього тексту Чернігівського літопису за Київським списком не знята з порядку денного. Готуючи академічне видання тексту пам’ятки з урахуванням всіх списків та редакцій, ми подаємо тут Чернігівський літопис за одним, але найновішим (Київським) списком, принаймні його першу частину, яка залишилася за межами публікації О. М. Апанович. \107\

При публікації тексту пам’ятки нами були використані спрощені правила транслітерації, розроблені свого часу Ярославом Дзирою.13 Підкреслені у тексті слова написані у оригіналі на маргінесах. Звичайно, в межах журнальної публікації до того ж розрахованої на широке коло читачів, навряд чи потрібно давати детальний коментар, бо це зайняло б місце більше, ніж сам літопис. Тому обмежимося тільки мінімальними поясненнями та уточненнями.



Примітки:

1. Южнорусские летописи, изданные Н. Белозерским. — К., 1856. — Вып 1. Один список (Білозерського) був дефектним і уривався на подіях 1652 р. Другий (Авксентія) охоплював події 1587 — 1750 р.р.

2. Лазаревский А. Черниговская летопись по новому списку (1587 — 1725). // Киевская старина. — 1890. — Апрель. — С. 70 — 104.

3. Центральна наукова бібліотека НАН України у Києві (далі — ЦНБ). — Відділ рукописів (далі — ВР). — № VIII, 147 М/56.

4. Мыцык Ю. А. Украинские летописи XVII века. — Днепропетровск, 1978. — С. 69 — 72.

5. Южнорусские летописи... С. 5 — 6.

6. ЦНБ. — ВР. — № VIII, 147 М/56. — С. 76.

7. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. // Киевская старина. 1895. — Октябрь. — С. 166.

8. ЦНБ. — ВР. — № VIII, 147 М/56. — С. 59, 60; Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717 — 1776 г.г.). — К., 1893. — Ч. 1. — С. 1.

9. Лазаревский А. Новый список... С. 87.

10. Там же. — С. 71 — 72.

11. Там же. — С. 79. Мыцык Ю. А. Украинские летописи... С. 72, 39 — 46.

12. Апанович Е. М. Рукописная светская книга XVIII в. на Украине. Исторические сборники. — К., 1983. — С. 99 — 117; Апанович О. Ще одне джерело з історії України XVIII сторіччя. // Україна. Наука і культура. — К., 1989. — Вип. 23. — С. 213 — 231.

13. Літопис Самовидця. — К., 1971. — С. 40 — 42.


МИЦИК Ю. А., проф., доктор істор. наук.











ЛІТОПИС

ЩО СЯ В РУСКИХ И ПОЛСКИХ СТРАНАХ ДІЯЛО И ЯКОГО ОТ РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА РОКУ
РОКУ ОТ СОЗДАРЕНИЯ МИРА 7001, ОТ РОЖДЕСТВА (ХРИСТОВА) 1493


Ляхи з волохами войну точали и волохи ляохв били и, побравщи многих в неволю, в плуг запрегали, орали ими и жолоде сіяли. Якое місце и до сего часу называется Лядская дубрава.

1506. Земля тряслася.

1586. По смерти Стефана Баторого, короля полского, обран ест на королевство полское Жигмунт Третий, крол шведский, и коронован в Кракові.

1591. Быдло велми здыхало и невидимо по окнах слова были писаны.

1591. Михаіл Рогоза на митрополию киевскую посвящен в Вилню. Той же Михаіл Рогоза, приехавши с Киева до Брестя-Литовского, учинил собор на духовенство. На котором соборі при нем были епископы Ипатий Поцией, прототроний митрополии киевской, епископ володимерский, Кирил Терлецкий, ексарх константинополский, епископ луцкий, Ермоген, архиепископ полоцкий и туровский, Дионисий Збаразский, епископ хелмский и белзский, будучи православными, на том соборі приняли унію и послушенство Михаіл Рогоза отдал папежові, пославши до Рыму епископов Ипатия Поциея и Кирила Терлецкого. Але той унии духовенство иншое руское и монастири всі и шляхта, не приняли. Того ж року Косинский воевал с поляками и зостал от них под Пяткою поражоным.

Того ж року Наливайко спалил Слуцк и Могилев великий, а потим под Лубнями на Солониці ляхи збили его войско, а самого Наливайка и двох его полковников, Мазепу и Лободу, живцем побрали.

1600. Михаіл, воевода мултянский, воевал на Полшу // [с. 60].

1601. На Жигмонта, короля полского, от панов был рокош.

Того ж року татаре пречиские людей брали. Надобно разуміт: у жнива между праздниками около Успения и Рождества Богородицы, а те люде пречистыми называют. \108\

Розстрига Гриша Отрепев. Того ж року лжеименитого Димитрия, царя, на Москву провадили поляки, але там немного царствовал, бо его забили москали.

1609. Гайдук един благочестивый в Вилні тял шаблею с тылу на Ипатия Поциея, митрополиту уніяцкого, и надтял ему карку, але вылечился. А гайдука благочестивые сховали межи собою.

1611. Татаре выбрали Острожок.

1614. Цар Феодор чернцем стал.

1615. Саранча была всюды великая в Полщи, Литві и на Вкраїні и война Сагайдачного на Москву.

1616. Татаре стрибинскиї взяли Шулжинці и людей много набрали.

1619. Сніг на Вознесение Господне выпал, з морозом же; в полю от великости снігу и зимна великого овечки померзли.

1620. Турки гетмана великого коронного Жолимовского * на Цоцорі з вейском его забили, а самому Жолиовскому, гетманові, мужик сокірою голову утяв над Дністром, против Могилева Подолского.

Того ж року у Варшаві на Сеймі шляхтич Пекарский на Жигмонта, короля полского, гды выходил з костела, ударил чеканом, але Бог его сам боронил от смерти, бо плазом ударил и кров его облила и пал крол на землю. А потим, пришедши до себе, даровал его здоровем, але Владислав кролевич казал его на коню мідяном спалити и зараз выволано, абы чеканов нихто не сміл носити.

1621. Турки по(д) Хотінем ляхов осадили; в котором войску был Владислав, кролевич полский, а гетманом // [с. 61 ] козацким тогды был Бородавка, до которого кролевич не раз посылал, абы до него с козаками прибывал на помоч, але он за пянством не поспішил. Видячи теди козаки городовые озяблост его, без відома его послали на Запороже, даючи знати о гетманской на кролевские писма недбалости. Почувши тое, запорожцы выйшли зараз всі, зоставивши дві тисячи козаков на Запорожю, маючи собі вожем Сагайдачного. А пришедши до Межибожя, обачили непорадки его в войсковой справі, (то) казал Сагайдачный Бородавці пяному шию втяти. Там же козаки Сагайдачного учинили гетманом. И зараз, яко найрихлій, Сагайдачный пошол з войском козацким до кролевича под Хотін, а пришедши вночи под войско турецкое, подмял(?) полевую всю сторожу их. А справивши войско свое на дві части, ударил на войско турецкое о полночи, а положивши турков трупами тисячий пятдесят три, пробился до кролевича, пал пред ним на землю, витаючи его. Владислав, миле принявши, дяковал ему за таковую отвагу и милость и, ударовавши его самого и все его войско, казал отпочинути дни два. А турки, зараз будучи престрашены непомалу, оставивши поляков, станули в единой купі обозом своім, але Сагайдачный с козаками своїми промислом своїм рвал вночи турков, забиваючи их и живцем беручи. А потым цесар, мало що войска своего турецкого маючи при собі, оттягнул з ганбою преч, бо почул, же крол Жигмонт спод Илвова з войском чужоземским и посполитым рушенем міл тягнути до сына своего под Хотін в помощ.

Року 1629. Переясловщина была, то ест война за Конецполского, гетмана великого короннаго полского, а за Тараса, гетмана козацкого.

1630. Иов Борецкий, митрополит киевский, благочестивый, преставился. // [с. 62].

1631. Петр Могила митрополитом в Киеві. Исаия Копинский обран на митрополию киевскую, а на той час Петр Могила был архимандритем печерским киевским и іхал в справах своїх пилних до кроля до Варшавы, и просил его Копинский, абы ему привилей привез от кроля на митрополию киевскую. Але Могила помилився (и) не ему, да собі выправил привилей на митрополию тую ж. И правил церков Божию з великим приліжанием, боронячи еї от ляхов и униятов, маючи оп собі кроля Владислава защитника.

Року 1632. Владислав, кролевич полский, взял от Москвы Смоленск, Москву збил, а гетмана их Шеина волно до Москвы пустил.

Самозван. Того ж року в Лубнах мужик один назвался царем и зобралося до него много голоты. A гды царя того царя ** поймали; гултайство его едних постинали, а иншие поутікали. А самого того царя, набивши гармату великую, вложили его в ней и выстрелили на воду, и там утонул. Того ж часу Копинский, зіхавши з Киева зовсім, мешкал в монастыру лубенским, строячи его, который зовется Мгар. Того ж року Морцаский добувал Ніжина, але его не взял.

1633. Война Шеінова на Смоленск за царя московского Михаїла Феодоровича.

1634. Жигмонт, корол полский, помер, а Владислава, сына его, по погребі, в Кракові короновано на королевство полское. Того ж року зимою по Рожестві Христовом гром великий гріміл и перуны были. Тимош умор, а Арендаренка гетманом учинено.

1637. Кумейщина была за Павлюка, гетмана козацкого, которого ляхи збили, а Павлюка в Боровици поймали. Тогды ж Кизиму, сотника, и сына его в Киеві на пал збили, а Павлюка у Варшаві стято. І от того часу великая неприязнь козаков з ляхами взчалася. // [с. 63].



* Ошибка. Правильно Жолковский или Жолкевский.

**.Описка. Правильно: «А где ляхи того царя...». \109\



1638. Острянин ніякий под Лубнями войско забрал. А ляхи, учувши тое, зараз ишли на него. А он пред ними пошол в степи, а ляхи гонилися за ним. Он, обернувшися, дал їм битву на річкі, названой Старица, и міного там ляхов пало трупом, мало їх що утекло. А повернувши ляхи до дому, в городах, яких хотіли, козаков брали, а на пал збивали, и(з) своих маетностей козаков выганяючи, великое над ними посмівиско чинили.

1645. Король и митрополит Могила померли. Владислва, корол полский, помер. Того ж року Петр Могила, митрополит, помер, а по нем зостал митрополитом Селивестр Косов.

1648. Война гетмана Хмелницкого з ляхами початковая. Богдан Хмелницкий на Запорожю повстал и там, що было в Січи ляхов, німцов, всіх выкололи козаки. А с татарами Хмелницкий взял премирие. Учувши тое, ляхи послали Потоцкого молодого, сына гетманского, з войском на Запороже. А Хмелницкий з козаками и ордою стрітил их на Жовтых Водах о сродопостю великом и осадил их, и знесл войско лядское все. А комисара и каштеляна живцем узяли и татаром отдано. А потом пошол Хмелницкий в городы и пришол под Корсунь и там ляхи з Потоцким, гетманом великим коронным(и) Калиновким учинили битву с Хмелницким. А збил ляхов мая 24 дня о святах зеленых, а гетманов обудвух лядских отдал живцем солтанови татарскому Тугай-беови.

1649. Жигмонт Казимир Третий зостал королем полским. И за его владіния поляки зобравшися, знову шли на городы козацкие и пришли под Пиляву. Хмелницкий с козаками и ордою стрітил их и там обої войска станули козацкие и лядские, там же день и другий тылко герцы межи собою отправовали. А в тым орда вся пришла до Хмелницкого и зараз ляхи з великою гордостию звели битву с Хмелницким, але їх Хмелницкий // [с. 64] зламал и розбил войско их. А ляхи, утікаючи, заперлися в Збаражю. Там их Хмелницкий стиснул облеженем, где великий голод ляхи терпіли, іли кони и псы свої коханиї, а крол Казимир сам с посполитым рушенем ишол ляхом на отсіч. Почувши тое, Хмелницкий взял половину войска козацкого міл повтораста тысячий, а орды осмдесят тысячий также и орды половину. Стрітил короля под Зборовом, до которого зараз ляхи з великим пудом скочили, але он их там много побил и облегл. Потым крол Казимир просил Хмелницкого до себе, давши козаком семи сенаторов в заставу за Хмелницкого. А Хмелницкий приіхал у сту коней до обозу полского нарядно, бучно, збройно, а пришедши пред короля, пал пред ним на землю, a потым, гды за расказанем кролевским подведено его, мовил ему крол: «Естли то годится так сынові коронному, тобі, пане Хмелницкий, на пана своего руку подносити и воевати на него». А Хмелницкий отказал, плачучи: «Я на кроля, пана моего милостивого, руки не подношу, толко на его сенаторов, которые и на святой памяти кроля Владислава, рожоного вашей кролевской милости, пана моего милостивого, (брата), не дбаючи напомнене, так мні самому, яко и всему народови малороссийскому незносные и невымовные чинили кривды. А тепер, чого не дай Боже, гдыбы нас зламали, не доставили бы и наслідку руского, а так, наяснійший милостивый пане, будем им боронитися, пока нас станет, абы в наши козацкие городы ани заглянули. Я тепер, наяснійший пане мой милостивый, учинити готов все, що ми кажеш, а з ляхами буду битися». И плакал крол сам, сенаторове и Хмелницкий вельми, час немалый. Потым Хмелницкий пал знову пред кролем, плачучи, просил прощення и лежал, облапивши ноги кролевские, а крол казал его подвести и, давши ему руку свою поціловати, просил, абы з облеженя выпустил войско полское з Збаража // [с. 65]. И так приіхавши Хмелницкий до обозу своего и заставных сенаторов казал до кроля отпровадити, а сам з войском своїм приіхавши под Збараж до другого войска свого, просил до обозу своего гетманов полских и инших панов на учту. А участовавши оных, дал сорок возов лигомин вшеляких войску лядскому и отступил от Збаража от ляхов, пошол в городы свої. А крол Казимир отишол зо всім войском до Полщи.

1650. Адам Кисіль, воеводою зостал киевским; пан благочестивый, того козаки любили велми.

1651. Война Берестецкая. Ляхи под Берестечком малым Хмелницкого войско збили; а как, покинувши и козаков и табур увес, мусил утікати, так же козаки и орда, хто могл утікали. И велми их там погинуло много по болотах и на переправах от ляхов побито. Ляхи за Хмелницким ишли втропы аж до Білой Церкви, города козацкого. А Хмелницкий, знову зобравши войско, из ордою ишол противно ляхов, а ляхи впавши в Білую Церков, замкнулися в ней. А Хмелницкий там їх облегл. А Януш Радивил, гетман литовский, Иеремияш Вишневецкий з другими войсками, ишли на Вкраїну. А гды до Паволочи пришли, там Вишневецкий помер. И вернулися всі коронные жолніре до Полщи, взявши з собою тіло Вишневецкого. А Радивил з литвою пришол до Киева и гді могл чути в кого скарбы, то побрал їх. А в Киеві на той час был митрополитом Силвестр Косов и много подавал Радивилу скарбу. И в монастыру Печерском брал (Радивил), що сам хотіл, а потым вернулся до Литвы. А тые, що были ляхи в Білой Церкви в облеженю, просили Хмелницкого о мило-\110\сердие; и пустил их в цілости додому. A гды выходили з міста, казал Хмелницкий на їх ганбу трубити в тые трубы, що мысливцы собак скликают, a было тых трубок триста.

Року 1652. Мор на Україні. Великий был мор по свей Украині и велми много померло людей свіцких и духовных. // [с. 66].

1653. Хмелницкий царю московскому поддался. Богдан Хмелницкий поддался со всею Украиною и Войском Запорожским и присяг в Переясловю Алексію Михайловичу, царю московскому.

1654. Война дрижиполская. Ляхи зимою доставали Уманя, а Хмелницкий с козаками и з москалями, над которыми гетманом был Борис Василиевич Шеремет, ишли на одсіч Уманю. Довідавшися того ляхи, же Хмелницкий з Москвою и козаками идет до Уманя, оставивши Умань, стрітили Хмелницкого в степу, (в) таком містцу, где не было ни воды, ни дров, ни сіна и там его, маючи при собі татар, осадили. А морозы велми были великие; тое чинилося по крещении; и так три дни будучи в облеженю, где ни козаки, ни москалі, ни коні їх, ничого ни іли, ни пили. А дня четвертого обоз свой Хмелницкий оточивши вкруг гарматами, бо вже не могл болш витривати голоду и зимна, пошол напролом, стріляючи з діл и ручной стрілбы безпрестанку, а пробившися на волю, бо не міли ему що ляхи учинити, обернулся на ляхов и на орду и много їх побил и аж до Букув міста и за Буки гонил їх. А тую войну козаки прозвали Дрожиполем, бо не один козак и москаль, дрижачи, сконал.

1654. Того ж року, августа дня 4, в середу, солнце все затмилося на годин (дві) была ноч о полудню и звізды было видати на небі.

Року 1655. Взяте Вилни. Алексій Михайлович, цар московский, воевал Литву и взял місто столечное литовское Вилно.

Того ж року ходил Хмелницкий под Каменец-Подолский, а постоявши под ним, отступил и пошол поды Илвов. А был з ним Василий Василиевич Бутурлин з москвою. Пришедши под Илвов, хотіл его добывати, але лвовяне откупилися ему. Он, взявши откуп, хотіл итти в Полщу далей, але же // [с, 67] зима наступила, вернулся додому. Той же осени, як был Хмелницкий под Лвовом, вышол хан со всіми ордами своїми на городы козацкие, почавши от Смілой, на Городище, на Волховец, на Звиногородку тягнул противко Хмелницкого; и под всіма городами українскими было множество татар, хотячи добывати городов, бо хан розгнівався на Хмелницкого за тое, що здався москалеви. И тих козаков, що з городов українских ишли до Хмелницкого албо от Хмелницкого спод Илвова, татаре ловили. А самого Хмелницкого, сподкавши под Озірною, мало не розбили, бо войско свое Хмелницкий роспустил был и мало що было при нем. Потым, змиривши с ханом, сам Хмелницкий был у него в наметю, а поговоривши з собою наедині, разышлися в покою. И пришедши Хмелницкий с той дороги в Чигирин, захоровал.

Того ж року Золотаренка, наказного гетмана, под Быховом мужик простый з мушкета забил. И когда в Корсуні его погребано, церков во время похорону з людми и с тілом его згоріла.

1657. Антон, судия генеральный козацкий, ходил з зимі на Венгры, бо на той час вторгнули были венгры до Полщи. А знавшися з шведским королем, той Антон Варшаву, Краков и иншие городы поза Вислою воевали.

Того ж літа Хмелницкий сына своего Юрася, еще молодого, от Чигирина выправил до войска на Ташлик.

Хмелницкий умер. Того ж часу Хмелницкий, гетман, помер, a сын его на Ташлику стоял неділ шест, а повернувшися до Чигирина, уже отца своего не застал живого. Того ж року Силвестр Косов, митрополит киевский, помер.

Виговский гетманом. А по Хмелницком Иоан Виговский, писар генералный, зостал гетманом козацким. // [с. 68].

1657. Под Полтавою Пушкаря, полковника полтавского, который был збунтовался на Виговского гетмана, под Полтавою козаков его збил, самого поймавши, казав стяти Выговский.

Виговский, изміна. Того ж літа Данило Виговский подступил под город московский киевский от монастыря Печерскіго з войском козацким, а Яненко, полковник киевский, з другого боку с козаками стоячи на Шкавицы добывали города московского.

Война в Киеві скавищина. На той час в городі воеводою был Борис Василиевич Шеремет. A потым, гды дня едного Данило Виговский был весел, москва, вышедши з города, обоз Данилков розбили и козаков много згинуло. А Данило Виговский сам ледво утекл. Тогды ж и Киев прежде добываня своего, москалі город Киев спалили ввес. И тая война названа есть скавичщина.

1658. Война под Конотопом. Григорий Гуляницкий, полковник миргородский, от москвы был в облеженю в Конотопі, которого Виговский, гетман, пришедши с козаками и ордою, освободил, а москву всю збил. \111\

1659. Юрий Хмелницкий гетманом. Иван Виговский под Хвастовом Юрию Хмелницкому булаву и гетманство отдал. Того ж літа за Цюцюры, полковника переяславского, козаки в Переясловки, а Ніжині, в Чернігові ляхов выбили и Немірича, пана благочестивого, который з лютра тогды зостал благочестивым, мужик стяв косою. Того ж року Юрий Хмелницкий царю московскому поклонился, а на другий год змінил, яко послідующая гистория обявляет.

1660. Цюцюра гетманом. Борис Василиевич Шеремет з войском великим московским и козаками, которым был гетманом сіверским Цюцюра, вышел с Киева на Полщу воевати. Которых москалев с Шереметом и Цюцюрою ляхи под Чудновом осадили. А потом москва и козаки, будучи голодом змореныї, за персвазиею Ивана Виговского, который был // [с. 69] уже з ляхами, ляхом здалися. А ляхи Шеремета з москвою и козаками в неволю отдали татаром, тылко Цюцюру до себе взяли и вязенем его в Дубні мучили, a потым на Вкраїну з Дубна утек и умер.

Року 1661. Самко гетманом. Юрий Хмелницкий, гетман, который змінил царю московскому и, поклонившися королеви полскому Яну Казимирові, преправившися през Дніпр, ишол под Переясловль добывати в нем Ромодановского, воеводу московского.

Сего ж 1662 году в Чернигові плакал образ Пресвятые Богоматери, который иміется ныні в обители Святотроицкой Илінской черниговской и чудотворный.

И станул о полмилі от Дніпра з войском своїм, а Ромодановский из Якимом Самком, дядком Хмелницкого, гетманом сіверским, вышедши з войсками московскими и козацкими, пошол инсперате потоптом на Хмелницкого. Который, не могучи прийти до справы, утекати почал на конех през Дніпр вплавл против Канева. И потонуло козаков его и ляхов тисячей десят и килка сот, отбигши всего табуру. А хто не вспів утекати, тых москали побили. А потым орда пришла силная на Вкраїну, по которую Хмелницкий посылал, але на той час не приспіла, гды Ромодановский гонил Хмелницкого. И много шкоды в людях орда починила. И на той час Климентия Старушича, игумена видубицкого, под Лубнями взяли с челядю, который іздил на Преображение Господне до Мгара на праздник. На той час у Мгарі был игуменом Виктор Загоровский, але Старушича законники терехтемировские выкупили. В Киеві много людей порубали татаре и плінили и монастыр Ерданский спалили.

1662. Тетера и Самко гетмановали. Юрий Хмелницкий в Чигрині Павлу Тетері отдал булаву и гетманство, а за Дніпром Самко был гетманом. А Хмелницкий постригся в чернці в монастыру Корсунском. Стригл его Дионисий Балабан, митрополит киевский, а игуменом на той час в Корсунском монастыру был Феодосий Углицкий // [с. 70].

1663. Брюховецкого гетманство, а Сомкова смерт. Рада албо зрада чернецкая козацкая была под Ніжином. И там Ивана Брюховецкого москалі учинили гетманом, а Сомка, гетмана, и Васюту Золотаренка, полковника ніжинского, Оникия Силича, полковника черниговского, и полковника переясловского Шамрицкого и еще пятого человека знатного казал Брюховецкий постинати татаринові в Борзні. И так зостали мучениками, бо невинне потрачено их.

Того ж году Сірко з Запорожя приходил добывати Чигирина, але не добывши, отступил.

Року 1664. Смерт Виговского и жоны его. Тетера да Чернецкий и Маховский Ивана Виговского казал разстріляти, а он на той час в избі поклянувши, читал акафист Пресвятой Богородицы. Похован в Великом Скиті из жоною своею Стеткевичовною, которой, гды сказано, же пана забито, пала и умерла, зоставивши и сына единого своего, еще невеликого.

Война Чернецкого з ляхами на козаков. Того ж року Чернецкий з жолнірами своїми в пост великий, в середу першого тыждня о вечерной годині пришол до Чигирина и облегл Сірка в Бужині. А Сірко на самый день Воскресения Христова вышедши з своїми козаками з замочку, инсперате, вдарил на ляхи и много их постинал и поколол и пошол в поля, чрез Медведовку волно. А Чернецкий Бужин и Суботов спалил.

Тіло Хмелницкого з гроба выкинуто. И там в Суботові тіло старого Хмелницкого и Тимоша, сына его, которого под Сачавою забито, казал з гробов в рынку выкинути на попелище. Суботов тогды был пуст, а псов с Чигирина, з Суботова и из инших пустых міст украинских великое множество было, которые чередами ходячи, не толко мертвых трупы іли, але и живых людей шкодили. А Чернецкий, набравши скарбов и гармат, вышол с Чигирина. Для того же и сам Тетера, гетман, с Чигирина до Полщи выражался, тылко Хлопицкий з ляхами в Чигирині зостался. // с. 71.

Корол Казимир был под Глуховом войною.

Того ж року Ян Казимир, крол полский, из войском полским и татарским и козацким другого боку Дніпра был за Дніпром. Рождество Христово отправовал в Козелцу и Глухова добывал неділ чотыри, а не доставши, отступил и пошол до Полщи, гдыж весна наступовала. A гды был в Корсуні, идучи на Задніпре, там Иосифа Нелюбовича Токалского, митрополиту, по Балабані, киевского и Хмелницкого, которого в иночестві названо Гедеоном, казал запровадити до Малборку на заточение, а Антония Винницкого учинил митрополитом, епископа перемышлского. \112\

Комета. Того ж року была на небі метла з звізд и одна сходила з полночи на заход солнца, другия з вечера на заход солнца и было тое неділ дві.

Року 1665. Тетера вышол ис Чигирина, не давши никому гетманства. Того ж року Брюховецкий Чигирина добывал неділ чотыри, а не добывши, отступил.

Опара гетманом и Дорошенко. По Тетері настал гетманом Опара, а потым его татаре с козацкого табору взяли с собою в Крым. Потом Дорошенко в Чигирині зостал гетманом. Того ж року Брюховецкий оженился на Москві и з великим жалованием повернулся.

1666. Воеводы стали по городах на Украині и перепис был народу.

Солнце мінилося, але не все, в петровку в пяток десятый по воскресениї Христовом. Того ж року стали воеводы по городах украинских и был перепис во всей Малороссиї по указу царя московского Алексія Михайловича, як много людей на Вкраині, старых и молодых и вшеляких, писано.

Того ж року на святого пророка Илию козаки, направленные от Дорошенка, убили Данка, полковника переяславского, и судию генералного, a потым и инших немало и, ввойшовши в Переяслов и выпаливши місто, утекли за Дніпр до Дорошенка.

Никона патриярхи зложене. Того ж року Никона, партиярху московского, зложили с партияршества партиярха александрийский, другий антиохийский, а невинне. И в заточение послано за росказанем царя Алексія Михайловича. // с. 72.

1668. Брюховецкий, гетман, царю московскому Алексіеви Михайловичу змінил и воевод московских и москалиов по городам веліл бити. Того ж часу москва Переявловл допалила и Ніжин ввес спалила.

Брюховецкого убито. Того ж року Дорошенко пришол под Полтаву в чернецкую раду, а Брюховецкий з Гадячого ишол в тую ж раду. И там его запорожцы забили на Говтвах за Зінковом, а Дорошенко обоїх сторон Дніпра зостал гетманом. Того ж року Ромодановского, гетмана и воеводу московского, у Білых Вежах татаре осадили и сына его под Ичнею на бою взяли.

1669. Многогрешного гетманство. Демяна Многогрішного москва в Глухові третей неділи посту великого гетманом учинила. И той обрал собі житие в Батурині гетманское; и по нем и иншие гетманы там живут.

1671. Михал Корибут Вишневецкий стал королем полским.

1672. Взяте Каменца-Подолского чрез турков. Цесар турецкий сам был под Каменцем-Подолским и взял его августа дня 18, а подо Лвов посылал Каплан-пашу з войском турецким и татарским и Дорошенком с козаками. Который паша добывал его мощно и не добыл. А Дорошенко послал до манастыря Креховского спод Илвова Ивана Мазепу на залогу. Каплан-паша не відал того и послал часть войска турецкого и татарского добывати того ж монастыря. А гды пришло войско его там, били їх, боронячися, чернцы добре и ханского забито сестренца гліотом желізным и сам залога Иван Мазепа з ручницы много турков трупом положил. За що велми розгнівався хан и болшую громаду войска татарского и турецкого добывати Крехова послано. Видячи чернцы, же трудно оборонитися, здалися турком и дали за себе окупу сребра церковного каменей чотыри и таляров тысячу. А так отишли от них турки и пришли до цесаря до Каменца-Подолского. // [с. 73].

А на той час Михаїл, крол полский, Корибут Вишневецкий с посполитым рушенем стоял в Великой Полщи под Голембем, а Ян Собеский, гетман и маршалок великий коронный, з войском кварцяным полским был в Покутю. И под Калушем містом бил велми орду и сам вож их Адзи Герей солтан блудил по лісу дний 5, аж его мужик един выпровадил на дорогу, а он ему за то дал 30 червоных. А лвовяне поступили дати, іднаючи турков, сорок тысячий чирвоны золотых и сорок тысячий таляров битых. И дали в заставу им двох мещан руси, двох знову міщан поляков, двох міщан армянов и они отступили оды Лвова. Але посполитым в літ килка тых всіх міщан турчин взамін за едного великого якогос татарина пустил с Каменца до Лвова без датку вышпомененной сумы.

1672. Рождение императора. Того ж року 30 дня маия цар Петр Алексіевич родился.

Взятие гетмана Многогрішного. Гетманом стал Самойлович. Того ж времени в пост великий Демяна Многогрішного, гетмана козацкого, москали на заточение в Сибир заслали, а Ивана Самойловича гетманом учинили.

1673. Корол Вишневецкий умер, а Собеский стал королем. Михаіл, крол полский, в Лвові умер. Того ж часу Ян Собеский, гетман и маршалок великий коронный, з гетманом литовским Пацом, маючи при собі войска коронние и литовское, збили турков под Хотінем. Послі Покровы и обоз взяли. Над турецким войском был гетманом Гуссейм-паша. Там Ян Собеский в замку Хотінском грошей милион сім взял скарбу турецкого.

Того ж літа Ян Собеский, гетман, зостал королем полским.

1674. Цесар турецкий сам особою своею другий раз вышол и городы козацкие Уман. // [с. 74]. \113\

Ладыжин и Уман турки взяли за бунты их междоусобные. Ладыжин, Збараж, Подгайцы и иншие городки побуривши, а людей множество великое забрали в полон. А то Дорошенко цесара на тое взрушил, бо уманцы были збунтовалися а сами межи собою улицами билися, едни себе турецкими, а другие московскими називаючи. Як же пришол турчин, так всі погинули.

1675. Петро Дорошенко царю московскому с Чигирина прислал до Москвы санджаки турецкие. Митрополит Токалский в Чигирині помер.

1676. Цар Алексій умер, цар Феодор воцарился. Алексій Михайлович, цар московский, помер генваря дня 31. По нем зостал царем Феодор Алексіевич сын его. Того ж року Петро Дорошенко царю московскому поклонился и поїхал до Москви зовсім на мешкане и там был в чести царской, а поживши літа многие, умер на Москві в маетности Ярополцу, гді и погребен.

1677. Имбраїм-паша Чигирина з великим добывал войском турецким и татарским, але, стративши войска немало якбы част болшую турецкого и татарского, сам три разы подбігал под замок, умыслне хотячи, абы его забито, a потым зе встыдом отступил додому.

1678. Взяте Чигирина и комета. Азем, визир турецкий, взял Чигирин місяца августа дня 11 в неділю. Того ж року комета великая показалас, то ест звізда з хвостом, зимою, а килка неділ трвала.

Року 1679. Ян Третий, крол полский, под Журавном с турским пашею, названым Сартан-паша, міл войну. А потым згодилися з собою на літ шест на той час Скит великий, монастыр, в Покутю лежачий, турки спалили, а що в Галичу, в Тисменицы, Чорткові, Богородчаных и по инших містах людей в Покутю и ку Подолю забрали были турки всіх в цілости при згоді. Которых // [с. 75] было на тысячій 30, королеви полскому отдали и игумена скитского з килка братиями. На той час был игуменом Дорофей. Войска великие стояли под Киевом, ожидаючи бесурманского нашествия.

1680. Сірко умер. Феодор Алексіевич, цар московский, послал Василия Василиевича Голицына з войском великим казацким от турков краю малороссийскому.

1681. Марта місяца дня 23. Гром был против Лазаревой суботы, страшною велми блискавицею.

Того ж року Феодор Алексіевич, цар, дал монастыр Свинский под Печерский монастыр.

1682. Землітрясение. На святого апостола Матфія земля тряслася.

Цар Феодор умер. Того ж року Феодор Алексіевич, цар московский, помер в четверг неділи фоминой априля 27 дня, царствовал літ 7 и місяцей два.

Бунт стрелецкий. Того ж літа маия 15 дня стрілцы московские много бояр погубили. В місті своем столечном Москві на Красной площади столп каменный там же были поставили, a потым его до основания розбили.

1682. Царие Иоан и Петр коронованы. Того ж літа Иоан и Петр Алексіевичи, царя Алексія Михайловича сынове и братия единоутробная, почали царствовати; в Москві короновал их Иоаким, партиярха московский, юня 25 числа.

1683. Инокентий Гизель, архимандрит печерский, умер, а по нем настал Варлаам Ясинский.

Война віденская

Віна резиденция цесарская.

1684. Ян Третий, крол полский, под Виднем, містом цесара християнского, турков збил и великиі скарбы там взял и намет вейзерский, который был вздовж на сажней 40, вшир — сажней 20, а верхов міл 23. И корогов махометанскую взявши, послал до Рыму, a потым, гонячи вейзира, который спод Видня утекл, місто великое цесарское, названое Стригония, котрое турки завоевали были, // с. 76 у сто літ того ж дня, якого взяли, цесарови отшукал. И там кавалерию турецкую тысячий 80 трупом положил, а татаре утекли, бо ix там убито тысячий три.

1685. Мир с Полшею. Року 1685. Иоан и Петр, цари московские, з Яном Третим, королем полским, учинили вічное з собою примирие. Того ж року перший митрополит киевский Гедеон Святополк, княз Четвертинский, епископ луцкий от Иоакима, патриархи московского, посвящен на Москві на митрополию киевскую. Того ж року в Глухові старый замок згоріл августа 13 с четверга на пяток.

1687. I. поход в Крым. Иоан и Петр, царие московские, князя Василия Василиевича Голицына посылали воевати Крым. Который з великим войском московским и козацким пришедши на Самар, поставил город и назвал его Білогородицкий и пошол был далей в татарскую землю, але не бывши в ней, вернулся.

Взятие гетмана Самойловича. Сего ж году рождение мое Ивана Янушкевича. Там же Ивана Самойловича, гетмана козацкого, з двома сынами взято на Сибир з подыску Мазепыного и нікоторой старшины українской. Которые удали его князю Василию Василиевичу Голицину, будто он хотіл зрадити Москву, а з ордою братерство міти. А на Коломаку тогдыж учинен гетманом Иван Мазепа. \114\

Мазепа стал гетманом.

1688. 2 поход в Крым. Иоан и Петр Алексіевичи, цари московские, того ж Голицына знову на Крым з великим войском московским и козацким посылали, а хан крымский стрітил его с потугою татарскою и орда віш/т/алася около войска. Але же войско Галичино было велми великое ишло як вода, не застановляючися, тылко отстрілювалися, а пришедши под перекопские ворота, не учинивши жадной потребы военной, отишол до Москвы. И засланый ест на заточение в Сибир. Изміна

1690. Саранча. Саранча была великая мало не по всем світі.

Того ж року Иоаким, патриярха московский, умер марта 18. Того ж року априля дня 7 Гедеон Святополк, митрополит киевский, помер, а Варлам Ясинский, архимандрит // [с. 77] Печерский зостал митрополитом киевским. Святил его на Москві Адриян, партиярх московский.

1691. Марта дня 4, в пятницу, годины 4 на ден солнце мінилос, на три части розділившися. И дуга посреді неба стояла до гори на полноч. Трвало тое затміне на годыну.

1692. Феодосий Углицкий зостал архиепископом черниговским; посвящен от Адриана, партиярхи московского, на Москві.

1693. Лазар Баранович, архиепископ черниговский, умер; жив літ всіх 77, правил престол 37, погребен в катедрі черниговской за лівым крылосом.

1695. Зима великая лежала и снігу было много велми, аж до святого великомученика Георгия. Того ж року Казикирмін, город турецкий, Иван Мазепа, гетман козацкий, и Борис Петрович Шеремет з войсками козацкими взяли. Того ж року Петр Алексіевич, цар московский, ходил под город турецкий Азов и много там войска погинуло московского; и отступил от них назад.

1696. Цар Иоан преставился. Иоан Алексіевич, цар московский, преставился місяца януария 29 дня. А прежде смерти его створилося небо и были два місецы на небі и билися з собою. Тоеї ж зимы орда была великая на Вкраині з Петриком.

Азов взят.

И Углицкий архиепископ. Того ж року Феодосий Углицкий, архиепископ черниговский, помер и похован в катедрі чернигоской за правым крылосом. Того ж літа Петр Алексіевич, цар московский, ходил под Азов раз. другий и взял его за поводом и отвагою Якова Лизогуба, полковника черниговского, который то Лизогуб казал козакам своїм засыпати фосу рови о з валом; и взяли его и зараз цар осадил людом своим москалями. // [с. 78].

1697. Ян Третий, крол полский, Собеский умер. Был то пан мудрый, багатый и ялмужник великий, любил благочестивых, надавал на монастирі и церквы милостыню. И на войнах был щастливый. Того ж року Иоан Максимович зостал архиепископом черниговским. Святил его Адриян, патриярха московский, на Москві.

Архимандрия в Троицы. Того ж року перший архимандрит в Чернігові, в монастыру черниговском Илиїнском посвятился Лаврентий Крщанович, на Москві святил его крутицкий митрополит. Того ж року Константин Мокиевский, киевский полковник, з Паліем ходил под Очаков, город татарский, и много ясыру и добычи привезли.

Голодный рок. Того ж року дорогувля на Вкраині и в Полщи и по иных нациях была.

1698. Август, княжа саское, зостал королем полским. Того ж року Яков Лизогуб, полковник черниговский, умер.

1699. Солнце мінилося септеврия 13, в среду. Тогды был Иван Мазепа, гетман, в Чернигові.

Того ж року турки Каменец-Подолский Августови, королеви полскому, доброволне з росказаня цесара своего отдали.

Того ж року Иосиф Шумлянский, епископ лвовский, зостал уніятом.

Того ж року Михаїл Лежайский, архимандрит Новгорода-Сіверского, умер.

1700. Адриян, патриярха московский, помер октоврия дня 16.

1701. Крол шведский Полщу звоевал за поводом Сапиги, гетмана великого литовского, который противко короля полского Августа повстал.

Поход ругодевский первый.

Того ж року Иван Обидовский, полковник ніжинский, будучи гетманом наказным, под Ругодевом, містом шведским, помер; похован в Печерском монастыру киевском.

1702. Василий Бурковский, обозный генералный козацкий, марта дня 4 умер; похован в монастыру Елецком черниговском в паперті по правом боці. // [с. 79].

1703. Июл Місяц небесный настал в пяток, числа пятого, місяца юня и зараз в неділю о полудню, 7 числа того ж місяца, на небі відимый был и звізды были близко него, a потым, пред заходом солнца, не видати было его аж до своего часу звычайного в вечер до повна. \115\

Року 1704. Змий великий огнистый в панстві шведском з неба спал місяца июля дня 20 и был видимый от всіх так в Полщи, яко и в Білой Русии, на Сіверу и Украині; злетіл головою на землю, а полетіл по вечерні и долго в ноч трвал, маючи ошиб свой до горы, потым ввес зсунулся на землю.

Того ж року Иван Мазепа, гетман, стоял з войском под Полоным. И тогды Семиона Палія, полковника белоцерковского, взявши, през цілую зиму в Батурині тримал в вязеню, а на потым запроважено его на Сибір на заточение.

Ругодев взят. Того ж року, місяца июля, дня 8, цар Петр Алексіевич взял у шведа Ругодев и осадил своїм людом.

Лещинский и прусак королями. Того ж року крол шведский учинил Станислава Ліщинського, воеводу познанского, королем полским на взгарду Августови Сасови, королеви полскому.

1705. Того ж року курфистрой, ксионженца пруского, цар московский, Петр Алексіевич учинил королем пруским. И так отпали Прусы от Короны Полской. Поход в Полщу гетманом Мазепою. Сего ж року Полуботок стал полковником.

Року 1706. Миклашевский убит от шведов. Місяца марта 12 дня Михайла Маклашевского, полковника стародубовского, в Несвіжю на консистенциї под час утрни (?) здрадецко шведы напавши, забили. Который пред тим у мнишок лядских в кляшторі ховалися три дни. Также и Андрія Гамалію, зятя его, и иных много козаков, а других в полон забрали. А сами ушли з корыстию до короля своего.

Мирович взят в неволю. Того ж року місяца маия дня 1 Иоан Милович, полковник переяславский, в Ляховичах на консистенции // [с. 80] был облежен от шведов. Там боронячися им, добре шведов до трох тысячей трупов положил, але шведы не отходили от того его облеженя. Где будучи полковник с козаками своїми в великой нужді и голоді, зіли козаки коней своїх сідм сот и еще бы им был боронился; але же не было дров, чим варити конины, и пороху не стало до стрелбы, здался потым шведом з своїми козаками, которых было 1735. И тот полковник в земли шведской и померл.

Цар Петр Алексіевич был в Чернигові. Того ж року місяця июля, дня 2 Петр Алексіевич, цар московский, был в Чернигові и, хто хотіл, ишол до поцілована руки его царской невозбранно; и тоїж ночи водою выіхал до Киева. Тогды в Киеві был Александр Данилович Меншиков, ксионже римское, з войском великим. Там же был и Мазепа, гетман, з козаками, которые козаки сипали вал около монастыря Печерского. Оттол цар поіхал до Смоленска, а Меншиков з войском московским пошол на консистенцию до Полщи и пришол под місто Каліш в Великой Полщи.

Баталия калишская. Там міл баталию з шведами, ляхами, волохами и положил на пляцу трупом люду противного собі тисячи 27 и 299 человіка, а взял в полон шведов тысячий дві и человіка 482, гармат двадцет дві; дробной стрелбы, малой и великой, великое множество. А крол полский Август стоял оподал от него, присмотруючися той баталиї и мало що з своего обозу на шведов стрелял. Там Меншиков великую здобыч взял. Там же взял был Потоцкого, воеводу киевского, и писаря коронного, также Потоцкого, брата воеводы, киевского, стрыечного, и отдал их королеви полскому Августови. Крол пустил их волных до домов их в той баталиі. Трвали в непрестанном огню годын чотыри, з московского войска убито человіка всего 754, а ранено человіка 55.

Року 1707. Місяца септеврия дня 14, годины другой в ноч был видіный меч на небі, концем острым до горы, над Полщею стоячий. // [с. 81 ].

Сего року заложена фортеца Печерская. Того ж року, місяца августа дня 22 помер митрополит киевский Варлаам Ясинский; погребен того ж місяца дня 28 митрополитом сибирским Нектарием. По нем зостал митрополитом Иасаф Круковский, архимандрит печерский, а архимандритом печерским зостал Иларион, намістник печерский, который того ж року и помер.

Року 1708. Кочубея и Искру Мазепа згубил. Місяца июля дня 15 Василия Кочубея, судию генералного козацкого, и Ивана Искру, бывшаго полковника полтавского, государ цар Петр Алексіевич веліл послат к Мазепі. Которым Мазепа казал головы в Борщовой, за Білою Церквою, постинати, чого и сам цар потым жаловал. Тот Кочубей и Искра донесли государеви, же Мазепа ест ему измінником, яко ж напотым так и сталося, но Мазепа хитростию своею склонил к тому государя, что обоїх, Кочубея и Искру, головами для казни ему выдано за отступление яковых доносу; в яком, не стерпівши обыкновенной доносителем пытки, доносу своего отреклися. Поховано их в монастыру Печерском.

Того ж году постал Булавин. Постал и пропал. Того ж року повстал ніякийс козак донский Семион Булавин за гетманства Мазепина, з его ж совіту и изміны, что Булавин выправил своего полковника Тимоша Дранника с козаками на полковника сумского, котрого Дранник и забил. А потым Феодор Володимерович, полковник узюмский, того Дранника козаков збивши, самого Дранника поїмал и напал казал збиби. А Булавин са себе з пистолета забил. И так обидва погинули.

Того ж году шведа ществие початковое за факциею Мазепы. Того ж літа в ден святых апостол Петра и Павла крол шведский пришол з войском до Могилева литовского и все грабовал місто и монастыри, а потым, прешедши Дніпр, стоял межи \116\ Дніпром и Сожем ріками неділ килка, оттол пошол до Смоленска. // [с. 82], а недошедши, збоялся межи лісами войска московского, котрое на него чигало и много люду своего по лісах, болотах потратил там. И пришол на Сівер под містечко Мглин и штурмовал до него, там стративши люду своего осмсот и килко человік, отступил и окопався под Сарацовом (?) и постоял там немало, А то все чинил за поводом Мазепы, гетмана измінника.

Того ж году генерала шведского Левенгоста розбите побідою. Того ж літа, октоврия 24 дня Левенгоунт, генерал шведский, которого пред тым в місяцу септеврию государ Петр Алексіевич, цар московский, идучого до кроля шведского з провиантом з Швециї, обоз розбил, шведов тысячий 12 на пляцу положил и великие скарбы и гармат 40 взявши в него, до Смоленска отослал; ишол под под * Новгородок, маючи з собою люду шведского тысячий шести и волохов тысячу. А на той час в Новгородку был з полком российским полковник Григорий Петрович Чернышов. Было то в неділи под час службы Божой. Тот полковник, маючи офицеров своїх и козаков и прочиїх охотных комонника с килка сот, зараз выбіг з міста в поле и потыкался з шведами у фолварках и забито килкох шведов, а москалев двох постреліно, але ся выгоіли. И так той генерал, оставивши Новгородок, ишол далей и станул в Комані селі, миля от Новгородка, а крол шведский зо всею потугою стоял в Шептаках. Того ж году. Потым крол пришол до Горок, села монастыря новгородского, от Новгородка миля. И там ему Мазепа, гетман, перший раз поклонился. И станул Мазепа в Дегтеровці з сердюками компаниею и шведами.



* Слово «под» ошибочно написано дважды.



Изміна Мазепина. Того ж місяца, дня 27, государ Петр Алексіевич, цар, станул з войском в селі Погребках и был в Новгородку, а Борис Петрович Шеремет, стоячи там же, в Погребках // [с. 83] сбил шведов з мосту з гармат. Который мост робили шведы на Десні. Того ж дня дано государю знати, царю Петру, же конечне змінил ему Мазепа, бо пред тым не вірил и, когда Кочубей ознаймил ему пред тым о зміні, казал Кочубея и Искру головами отдать Мазепі и он им поотрубовал головы, чого потым жаловал государ, але вже не в час. И зараз послал з войском князя Александра Меншикова достават Батурина місяца ноеврия, дня 2, бо в нем заперлися были з росказаня Мазепина полковник сердюцкий Чечел, Фридрик асаул артилерный, сотник батуринский Дмитрий Нестеренко з сердюками и з жолдаками и другими вооруженными людми. Гды пришол Меншиков под Батурин, давано огню з гармат велми з Батурина, але Меншиков не зараз добыл Батурина, но подержал первіе з милостивою государевою грамотою о здачи городе без противности и о цілости их здоров я с пожитками и як крайне не повинулися, тогда уже штурмовал и сплюндровал его огнем и мечем. А Чечеля, сотника Фридрика и Филипа, реента стартесного, который з дурачества бранил князя Меншикова, на стені градской побрал живцем; и в Глухові полковника Чечеля четвертовано, а другим головы поотрубано, а Фридрика в Конотопі колесовано для того, что за слабостию его не довезли в Глухов.

Того ж году. Того ж місяца, дня 5 Петр Алексіевич, цар, пошедши з Погребков, бился з шведами з гармат стріляючи чрез Десну у Білых Берегах под Мізином селом // [с. 84].

Гетманом учинен Скоропадский в Глухові. А напотом цар Петр пошол до Глухова и там ноеврия дня семого учинил гетманом Иоана Скоропадского. А крол шведский и Мазепа, з войском переправившися чрез Десну, пошли до Батурина ноеврия дня осмого и знашол его спаленого, крви людской в місті и на передмістю было полно калюжами. Ревно плакал по Батурині Мазепа; и станул крол шведский в Городищу, а Мазепа в Обмочеві, о милю от себе. A напотым пошли на Прилуку; крол станул в Ромні, а Мазепа в Гадячом з компаниею и сердюками.

Государева милост знатная к запорожцем. Того ж року, когда крол шведский пришол до Прилуки, цар (Петр) Алексіевич прежде приходу его посылал на Запороже до козаков, абы ишли ему на помоч и послал им жаловане свое царское самому атаманови запорожскому Костю Гордіенкові на его особу чирвоных золотых пятсот, старшині козаком запорожским копіек дві тисячи рублев, черни зас козаком двенадцят тысячий рублев копіек. Того ж году. Они тые гроши побравши, едных посланных до змінника Мазепы послали, других потопили, а иныї повтікали.

Костя, кошовый, измінил государю и Січ Запорожская за противност их разорена. И зараз Кост, атаман, з запорожцами всімы пошедши под городком Сокулкою королеви шведскому поклонился и Мазепі; там же присягли. Цар Петр Алексіевич разгнівавшися, послал на Запороже Симона Яковлева, полковника, з московским войском и Галагана, полковника черниговского з полком его ж и з иншими козаками на запорожцев. Там же осталци запорожцы боронилися им, стріляючи на них, леч Симон Яковлев и Галаган през штурм доставши, их всіх постинали и всі курени, и всі их запорожские жилища до грунту зруйновали и зостало Запороже пустое // [с, 85], а Кост Гордіенко неотступно от Мазепы з своїми козаками, где он повернулся, всегда зоставал. \117\

Того ж року и Симиона Палія цар Петр з заточения сибирского до Россиі повернул и учинил его знову на его містцу полковником білоцерковским. Там потым Палій помер року 1710 и похован в Білой Церквы.

Полтавская баталия

Року 1709. Крол шведский и Мазепа з войсками своими навесні пришли под Полтаву. Полтава пред ними заперлася и добывал крол шведский всіми силами Полтавы; стоял в монастыру и з гармат бил из манастыря на місто, аж Петр Алексіевич цар, юня дня 27 учинил баталию з кролем шведским о чверт мили от Полтавы. Крол шведский пошол на войско московское ноччу, не устоявши на поролі, ибо договор был дат баталию июня 29 публично, а он попередил, дал ночным нападением; там будучи обі стороны войска в огню зіло великом дві години и Божиею помощию побіждены шведы от войска московского застали на том же пляцу шведов тысячий 18 и /с/едм сот четыридесят шест человік. И на мил три от Полтавы по полях, лісах трупу шведского было полно. Которых москва, доганяючи, стинала, колола, а остаток войска шведского под Переволочною з генералами Левенгауптом, генералом-маиором Крейцом и Равзом, двома братами графы Дуглеов, графом Бонды, генералом-аудитором Штерном 14 тысячий тридесят человіка, пооткидавши от себе оружие войсковое, Петру Алексіевичу // [с. 86] царю, поклонилися, просячи милости. Которых цар Петр опроч оружия войскового, при всем их в милости своей зоставил.

Того ж 1709 году декабря 18 числа рождение ея императорскаго величества государыни Елизавет Петровны по церковным табелям. А сам крол шведский и Мазепа, видячи погибел свою, переправившися през Дніпр в килкосот коней, утекли в землю турецкую до міста Бендеры. З московского войска в той баталиї убито тысячу триста четыридесят четыри человіка, a раненых тысячи три 192 человіка, здобичи гармат триста, флинтов и инаго воинскаго оружия безчисленно москва взяла со всім обозом шведским и двором королевским з великим триумфом, благодарячи Господа Бога, давшого побіду царю Петру над прегордым королем шведским.

Року 1710. Саранча. Саранча великая была по всем Сіверу и Задніпрю. Того ж року цао Петр Алексіевич взял город шведский Рыгу, граждан в нем пощадил, а воінских людей дванадесят тысячий смерти предал всіх.

Мор в Киеві. Сего ж року мор великий был в Киеві и в околичных містах и селах.

Того ж року Никон, архимандрит новгородский, помер місяца февраля с числа 2, а на его місцу зостал архимандритом отец Антоний Стаховский, еще за живота отца Никона. Который то отец архимандрит Никон доброволне уступил архимандриї, будучи хорым.

Року 1711. Орда в слободские полки выходила и добила городов два: Водолагу и Марехву и много плінили народу.

Под час зимы хан зо всімі ордами, міючи при собі тысячу янчаров, запорожцов тысячий дві или три, вышол в Слободы московские, добыл в полку харковском городов два Водологов, Марехву, прозываемую Сірковка, а до города, называемого Волного, як пришол, там зараз сотник // [с. 87] называемый Пляка, передался до хана. В том городі хан свое зоставивши президиум, так же и в Кочережках городку, пошол в свою землю, никим же гоним. А напотом пришовши москва до тых городков, Волного и Кочережок, жителей всіх з жонами и дітми и маетками и татарское президиум в свою забрали землю, а городки преч поруйновали. На тот час хан ясыру взял болш пятидесят тысячий, а гетман козацкий Иоан Скоропадский з войском козацким стоял в Лубнях.

Мор в Чернигові. Сего ж року был мор великий в Чернигові и в прочиїх городах и селах сіверских.

Сего ж року в великий пост в вовторок поїхал Иоан Максимович, архиепископ черниговский, по указу царскому на Москву, а оттол в Сибир на митрополию.

Баталия у Прута и послы посланы. Того ж року за Прутом рікою цар Петр Алексіевич баталию з турками чинил и по окончаниі оной посланы послы при везиру в Царград Петр Павлович Шафиров з Михайлом Борисовичом Шереметом для уконченя договоров примирных. На якой баталиі от войска малороссийского был полковник миргородский Данило Апостол з частю выборных козаков. Поход под Каменный Затон. А гетман Скоропадский з полками козацкими ходил под Каменный Затон, откуду вывозивши борошенные припасы до Орла и до других полку полтавского містечок, Каменный Затон, Кодак и Самар розрили.

1712. Мосты на Дніпрі робили. Войска московские стояли над берегом дніпровым от Лоева до Новозу, для которых на Дніпрі козаки мосты робили, но, не переходячи за Дніпр, пойшли к Смоленску // [с. 88].

1712. В Киеві линию поуз Либед до города верхнего ділали.

Архиерей Стаховский

Гетман Скоропадский с полками козацкими стоял в Киеві, гді козаки робили фашинами вал поуз Либед до Подолу над Кожомяками от московского города. Сего \118\ року Антоний Стаховский прибыл з Москвы в Чернигов архиепископом, поставленый пред праздником Рождества Христова.

1713. Послов возвращение. Послы царского величества Петр Павлович Шафиров, Петр Андріевич Толстой, Михайло Борисович Шереметев и Безстужей выихали з Цариграда по заключениї мирных договоров. З между которых Михайло Борисович Шереметев в дорозі преставился и погребен в монастыру Печерском киевском.

Того ж часу за послами пришол з Бендеру бывший полковник прилуцкий Горленко з канцеляристою Иваном Максимовичем, з сынами Ломиковского и з прочиїми на Украині. Которому з его товарищи велено быти в Москву, гді и поныні обрітается и живет свободно. Отпущен уже послі в дом и преставился, а другие в Москві наперед, а послі померли в Прилуці.

1715. Отпущены з Москвы Михайло Гамалія, Кандиба и прочиї на Украіну.

Протопоп сотником. Федор Лисовский, протопопа гадяцкий, выехал з Москвы сотником до Новгородка Сіверского.

Иоан Максимович, митрополит сибирский, в Тоболску арестовился.

Рождение великого князя императора втораго. Того ж року родился царевич Петр Петрозич октоврия 28 дня и сын царевичи Алексія Петровича Петр Алексіевич.

Того ж року выіхал з Москвы на полковництво гадяцкое сербин Михайло Милорадович з братами, а Ивана Черниша з полковництва гадяцкого учинено судиею генералным. // [с. 89].

1716. Взято з Киева к Москві ректора Феофана Прокоповича, Варлаама Голенковского и иных учителей.

Того ж году и в началі 1718. Гетман Скоропадский стоял в Гадячи з генералитетом и з бунчуковыми, а полки лионованы понад Дніпром для осторожности от измінничого Орликова нападения и его партизантов.

1718. Гетман в Москву іздил и посватался. Гетман Иоан Скоропадский езлил в Москву з полковниками черниговским Павлом Полуботком, з лубенским Андріем Марковичем, с писарем генералным Семеном Савичем для поклонения царскому величеству и там учинил сватовство дочки своей за сына Петра Андріевича Толстого, Петра Петровича. Тогда ж в Москві казнили епископа ростовского розстриженого Демида Глібова Какина и прочим многиим наказание чинено по ділу бывшей царицы и царевича Алексія Петровича, о чом явствуют тогда ж публикованные печатные манифесты. А з Москвы были и в Санктпетербургі.

Киев выгоріл. Того ж году Киев и Чернигов пожаром выгоріл.

Царевич умер. Того ж году июня 27 царевич Алексій Петрович в Санктпетербургі преставился и погребен в соборной церкві Петра и Павла в городі от западных дверей по лівой стороні подлі своей супруги.

1719. Поход к Царицину. Того ж и другого 1719 году войска великороссийские и малороссийские робили под Царициным Перекоп у степу от ріки Дону до ріки Волги.

Того ж року учинен зят гетманский Петр Петрович Толстой полковником в Ніжині.

1720. Коммисия гадяцкая. Был в малороссийских городах в Ніжині и в Гадячом світлійший княз Александр // [с. 90] Данилович Меншиков, генерал-фелтмаршал и кавалер. И в Гадячом чинил постановление или выпаржку (?) з гетманом Скоропадским з старшиною генералною и полковниками, приліжно требуючи о расположениї войска великоросийского в Малой Россиї, чтоб розписат на драгуна з конем по 15 дворов к сустентации, як козацких, так и мужицких, не выключая з ряду и з числа як (?) ни были жадных домов духовных и свіцких, знатных и мілких персон, началных и простых, шинковных и загородных. Но понеже гетман з старшиною и с полковниками выключали з того расположения духовных персон, старшинские и козацкие домы, шинки и футоры церковников, вдов и всяких неимущих людей, не ставлячи оных в число к сустентациї драгунской, а приступили к тому, чтоб опреділит по 15 дворов пахатных господарских, самих посполитых, без козацких, охороняючи козаков для службы козацкой и в том наипаче обстоевал и договорил князю полковник черниговский Павел Полуботок, что естли по указу чиниш, обяви указ, повинуемся государеву указу, а естли от нас самих, мы того не силны чинит. Того ради тое постановление не состоялося и в несогласии з Гадяча разехалися.

За тую ж Гадяцкую коммисию воздаяние по его ж княжом старателстві послідующее.

Того ж году по указу веліно выстатчит з Украины до Смоленска муки житной 30000 четвертей.

По его ж княжом стараню сего ж году веліно ехат в Санктпетербург преосвященному Антонию, откуду и послан в Сибир на митрополию.

Сего ж году архиепископ черниговский Антоний Стаховский опреділен митрополитом в Сибир. // [с. 91]. \119\

1721. Ход на канал в Ладогу. Ero ж старанем ходило комендерованных козаков по указу десят тысячий, оприч кашеваров, а кашеваров дві тисячи, в Ладогу на діло канале от Новой Ладоги до Шлюсенбурка, ділаючогося при полковнику черниговском Павлу Полуботку, также при хоружому генералному Ивану Силимі при полковнику лубенскому Андрію Маркевичу и як туда идучи, так назад поворочаючи куповали сіно и овес дорогою ціною, бо нигде сіна безденежно не велено давати от чого много коней пропало, и оруже, также одежу козаки позбували за безцінок, харчуючи коней в той дорозі, еще на канал идучи. И не дошовши Вишнего Волочка Сулима, хоружий генералный, помер, Козаков тож рядовых з числа десяти тысячного не повернулося в домы, умерло три тисячи с лишком.

Того ж году мир з шведами. Того ж году великий государ цар и великий княз Петр Алексіевич учинил мир вічный с Короною Шведскою на таких кондициях что всі городы завоеваные на сей стороні моря Варяжского ис провинциями Ливониею, Естляндиею и Филляндиею в стороні его величества осталис, яко то Нарва, Ревел, Рыга и прочиі. И того мира отправовалос торжество с колоколным во всем государстві звоном в місяцю септеврию из всенародным празднованием неділ дві, а при повіншованю учиненного мира просили господа сенаторы царского величества, дабы изволил титуловатися императором Петром Великим и отцем отечества.

1722. Гетманский поізд в Москву. Гетман Иван Скоропадский ездил в Москву за отданем своего поклону Императорскому Величеству, гді отправовалося еще болшое того ж мира торжество // [с. 92] и выставлен был фейверк с различными огнями, превеликим коштом. Там же в Москві, в машкараді гуляючи, чрез увес мясоед и чрез сырую неділю іздили кораблями и иншими суднами, по улицах медведями, сабаками и свинями з немалым зрящаго народа удивлением.

I. Поход в Дербен. Того ж літа его императорское величество изволил марш свой восприяти в низовый поход до Терку и далій в землю Персидскую до Дербеню. Которого города комендант и ключи сребные его величеству на сребреном же блюді подниос и отдался в протекцию его величества з городом Дербеню и со всіми гражданы. В том же поході было козаков под командою апостола полковника миргородского при полковниках прилуцких Галагану и при киевском Танском десят тысячей, але пропала их там болшая половина. Там же над Сулаком, между Терком и Дербеню, изволил его императорское величество заложит новую фортецу и назвал еі Святый Крест.

Гетман Скоропадский умер. В сем же году июля 3 числа повернувшися з Москвы гетман Скоропадский в Глухов преставился. И того ж июля 6 числа погребен зостал в монастыру Гамаліевском дівичом, в трапезі перед правым крыласом. А по его смерти по указу государевом принял правление полковник черниговский Павел Полуботок, до которого з Москвы прислана грамота за подписанием правителствующаго сената, чтоб до избрания гетмана правит ему Малою Россиею по правам малороссийского народа обще с старшиною генералною // [с. 93].

В сем же году выіхал до Москвы архиепископом в Киев Варлаам Ванатович, а в Чернигов епископом Иродион Жураковский.

Коллегия в Глухові. Того ж году стала в Глухові коллегия и начали збират всякие зборы, учрежденные от оной коллегиі зборщики, в казну государеву и суды судит по своім великороссийским правам.

1723. Президент коллегиі Малой Россиі бригадир Стефан Лукич Веляминов ездил в Москву и в Петербург к государю и оттуду возвратившися в Глухов, привез указ з сената полковнику Павлу Полуботку, чтоб ем(у) з судею генералным Иваном Чернышем и с писарем генералным Семеном Савичом ехат в Санктпетербург, куда поіхали июнч 13 числа.

2. Поход в Дербен.

Полковника Полуботка з старшиною генералною ізд в Санктпетербург и челобите. А за приездом в Петербург, подали императорскому величеству септеврия 15 в Иностранной коллегиї челобитную за прошением милости от всей Украіны и отставлениі зборов, о ненарушном содержаниї судов, прав и волностей козацких, грамотами отца его величества, великого государя царя и великого князя Алексія Михайловича за гетмана Хмелницкого утвержденных. И от самого его имепраторского величества при наставлениі на гетманство Ивана Скоропадского конфирмованных. А в сенат другую подали такую ж слово в слово челобитную з особыми пунктами о доходах гетманских, з чего збиралис и куда росходилис, о заплаті войску комонному и піхотному, о канцеляриї, о слугах войсковых и полковых, то ест трембачах и армашах, о полковых канцеляриях, о покуховном, о станциі войска драгунского, як много коштует и о прочиїх всіх нуждах. А посля поданя оных челобитных наряжен // [с. 94] и послан того ж часу на Україну лейб-гвардиі маиор Преображенского полку Александр Иванович Румянцов для спросу старшины и черні малороссийской о тых челобитных, чи всі о том відают и просят. И уже з того числа виділи быст монарху загніваного. Полки стояли на Коломаку. Потым прислана з Украины от полковника миргородского Данила Апостола и от всего войска малороссийского \120\ за подписом рук всей полковой и сотенной старшины и товариша бунчукового и значкового другая челобитная з Коломаку через канцеляристу Ивана Романовича в Петербург. Взяте под караул старшины. Которую, когда тот же канцелярист подал до рук самому императорскому величеству з церквы святой Троїцы по службі божой идучому, ноеврия 10 числа, так зараз в кафейный дом войшовши и вычитавши и вышедши с того дому, того ж моменту изволил приказати своіми устами генералу-маиору и гвардии Преображенского полку маиору Андрію Ивановичу Ушакову, з великим гнівом и яростию, взят под караул полковника Павла Полуботка, судю генералного Ивана Черниша, Семена Савича, писаря генералного, также при кажном домі стоявших и всіх, кто за іми ассистовал, от которых и от всіх отвязавши своими руками шаблі, тот же генерал Ушаков веліл всіх попровадит в замок петербурский мурованый, гді з первого часу порозн были всі за караулом посажены. Потым по 4 человіка злучены, а далій знову неділ у килка по единцем розведены. А взято тогды при главной старшині под караул в замок полковников наказных трох: 1-го — гадяцкого полкового судю Григория // [с. 95] Грабянку; 2-го переясловского асаула полкового Ивана Карпича; 3-го — стародубского Петра Корецкого да бунчукового товариша Димитрия Володковского, полкового черниговского писаря Ивана Янушкевича, канцелярист войсковой генералной канцелярии Николая Ханенка, Иосифа Гаврилова, Василия Быковского, стародубского значкового Стефана Косовича, черниговского значкового Ивана Римшу, а слуг всіх на господі, гді стояли, под караул побрано и всі пожитки, у кого що было, сукні и денги, одобрано, попечатано и на Шафіров двор запроважено. А в Чернигові учинено з подполковников полковником коменданта Михайла Богданова.

Того ж единого времени взято з Украины полковника миргородского Апостола в Москву в Санктпетербург, асаула генералного и бунчукового, з Глухова и з нікоторых полков побрано в Глухов старшину полковую и держано под караулом.

1724. 3. Поход в Дербен. Коронована в Москві в соборной Успенской церкві великая государыня императрица Екатерина Алексіевна мая 7 чрез самого его императорского величества и чрез архиереов великоновгородского Феодосия и псковского Феофана Прокоповича, ей же подай Господи многолітное щасливое и тихомирное при не вредной здоровя цілости, государствование.

Априля 28 преставился в замку петербурском под караулом Дмитрий Володковский.

Полуботок умер. Декаврия 18 преставился в замку петрбурском под караулом полковник черниговский Павел Полуботок и погребен при церкві святого Самсона странноприимца за Малою Невою декаврия 29 числа 7 годины вночи с полудни. // [с. 96].

1725. Преставился великий государ император и самодержец всероссийский Петр Великий, отец отечествия, Петр Первый, непобідимый християнский монарх благочестивый віры Христовы разширител, столп церкве российския, одолін зостал от смерти непреодолінный бывши двадесятлітнею згодом тяжкою з шведским королевством войною по безчисленных своих трудах в просвіщении своего государства почил от рождения своего 53 году генваря в 28 ден. Ему ж подай Господи по земном вічное небесное царствие. Амин.

4 поход в Дербен. Того ж году послано бунчковых и значковых и в Дербен и в Гилян з Украины.

В том же году февраля 6 выпущены з замку санктпетербурского з-под караулу судя генералный Иван Черныш, писар генералный Семен Савич и прочие, а мирогородский полковник Апостол, Василий Жураковский, асаул генералный також з-под караулу освобожены. Которым всім в вышнем суді при освобожениі их отдано шабли, толко указом сказано жит в Санктпетербургу до указу, з которых писар генералный Савич и асаул переясловский Карпич в скором часі в Петербургі померли.










Коментар:


1493 р.

Мова йде про розгром польського війська короля Яна Ольбрахта молдавською армією господаря Стефана III Великого, що панував у 1457 — 1503 р.р. Ця битва, у котрій поліг і сам польський король, відбулася біля м. Ботушани в Буковині.

1586 р.

Йдеться про королів Речі Посполитої Стефана Баторія (1576 — 1586) та Сигизмунда (Зигмунда) III (1586 — 1632).

1600 р.

Михай I Вітеазул (1558 — 1601) — визначний організатор боротьби за незалежність придунайських князівств, господар Валахії (1593 — 1601), об’єднав під своєю владою також Молдавію (1600 — 1601) і Трансильванію (1599 — 1601).

1601 р.

Свята Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці припадають у православних відповідно на 28 серпня та 21 вересня за новим стилем. \121\

1614 p.

Йдеться про сина Бориса Годунова — Федора, вбитого під час повстання у Москві 1 червня 1605 р.

1619 р.

Православне свято Вознесіння Господня припадає на 1 червня за новим стилем.

1620 р.

Під час Цоцорської битви у Молдавії поблизу Ясс (19.IX.1620 р.) турецькі війська розгромили польські; при цьому загинув великий гетьман коронний і канцлер Станіслав Жолкевський (1547 — 1620).

1621 р.

Мова йде про достатньо добре відомі події Хотинської війни 1621 р., в ході якої об’єднане польсько-українське військо розгромило армію Османської імперії під приводом султана Османа II, що панував у 1618 — 1622.

1629 р.

Неточність. Йдеться про національно-визвольне повстання 1630 р., яке очолював гетьман Тарас Федорович (Трясило). Головні події розгорнулися під Переяславом, де 25 травня 1630 р. завдали полякам тяжікої поразки. Пізніше було підписано мирну угоду, яка поліпшувала становище реєстрових козаків, але не вирішувала кардинальних проблем буття українського народу. Згадується також і про великого гетьмана коронного Станіслава Конецпольського, який обіймав дану посаду у 1632 — 1646 р.р.

1630 р.

Видатний український церковний, політичний та культурний діяч, київський митрополит Іов Борецький помер 22 (12) березня 1631 р.

1631 р.

Петро Могила (1595 — 1647), видатний церковний, політичний та культурний діяч України, київський митрополит у 1632 — 1647 р. добився від короля Речі Посполитої Владислава IV (панував у 1632 — 1648 р.р.) легалізації в Україні та Білорусі православної церкви і поліпшення її становища.

1632 р., 1633 р.

Йдеться про події російсько-польської війни 1632 — 1634 р.р. Московський воєвода В. М. Шеін 10 місяців облягав Смоленськ, але без успіху. У лютому 1634 р. його військо мусило капітулювати. Згадується тут і цар Московської держави Михайло Романов (1613 — 1645 р.р.).

1634 р.

Якась плутанина, бо з джерел відомо тільки про гетьмана Війська Запорізького Тиміша Орендаренка (гетьманував з 29.VI.1630 по 1631 р.р.).

1637 р.

Битва під Боровицею була 10.XII.1637 р.

1638 р.

Битва на р. Старці мала місце 12.VI — 29.VII.1638 р.

1648 р.

Літопис повідомляє про добре відомі події Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. під керівництвом Богдана Хмельницького. Відзначимо, що Корсунська битва була насправді 26 травня 1648 р. (тут і далі датування подій здійснено за новим стилем).

1649 р.

Насправді король Речі Посполитої мав ім’я Ян-Казимир. Його обрали королем наприкінці 1648 р., а коронований він був у січні 1649 р. Пилявецька ж битва мала місце у вересні 1648 р. Літописець неправильно поєднав Пилявецьку битву із Збаразькою облогою, бо остання мала місце влітку 1649 р. Зборівська битва була 14 — 15.VIII.1649 р., a 18.VIII.1649 р. було підписано Зборівський мир. «Лигомин» — лагоминки, тобто провіант.

1651 р.

Основні події битви під Берестечком розгорнулися 30.VI.1651 р. 10 липня 1651 р. українська армія вийшла з облоги з тяжкими втратами.

1653 р.

Загальновідомо, що Переяславська рада була 18.I.1654 р. Під Україною треба розуміти якщо не Наддніпрянщину, що було традиційним для авторів XVII ст., то принаймні Гетьманщину, західні кордони якої тоді проходили приблизно по лінії Житомир — Вінниця.

1654 р.

Дрожипільська битва (вірніше битва під Охматовим) мала місце 29 — 30 січня 1655 р. В ній гору взяли українсько-російські війська над польськими.

1655 р.

Українська армія відступила з-під Кам’янця-Подільського наприкінці серпня 1655 р. Битва під Озерною (9.XI.1656 р.) закінчилася перемогою українсько-російського війська над ординцями. \122\

1657 p.

Мається на увазі похід на Польщу корпусу Антона Ждановича, котрий разом із союзними шведськими та трансільванськими військами взяв Варшаву, Краків та ряд інших польських міст.

Богдан Хмельницький помер 6.VIII.1657 р. Розгром Пушкаря під Полтавою мав місце 11.VI.1658 р.

1658 р.

Насправді перемога української армії гетьмана Івана Виговського над російською під Конотопом відбулася 11 червня 1659 р.

1659 р.

Юрія Хмельницького було обрано гетьманом 17.X.1659 р.

1660 р.

Тиміш Цицюра був переяславським полковником. Один з активних діячів опозиції проти І. Виговського; в ході тяжких боїв під Слободищами був одним з ініціаторів зміни орієнтації на пропольську. Гетьман Ю. Хмельницький підписав тоді 17.Х. 1660 р. Слободищенський трактат, який передбачав повернення України до складу Речі Посполитої всього лише на правах автономії.

1662 р.

Йдеться про битву на лівому березі Дніпра, напроти Канева 16.VII.1662 р. Ю. Хмельницький зазнав поразки від військ Я. Сомка та Г. Ромодановського, але через деякий час взяв реванш. Ю. Хмельницький зрікся булави тільки на початку 1663 р., а не у 1662 р., і постригся у ченці в Онуфріївському монастирі у Корсуні. Феодосій Углицький був дійсно там ігуменом (1662 — 1664 p.p.).

1664 р.

І. Виговського було розстріляно 26.III.1664 р.

1666 р.

Повстання у Переяславі було у 1665 р. Тоді було вбито переяславського полковника Данила (Дацька) Єрмоленка. І. Брюховецький загинув 8.VI.1668 р. від руки повсталих козаків, котрі перейшли на бік гетьмана Петра Дорошенка.

1671 р.

Михал Корибут Вишневецький був королем Речі Посполитої у 1669 — 1673 р.р.

1673 р.

Ян III Собеський король Речі Посполитої у 1674 — 1696 р.р.

1684 р.

Насправді Віденська перемога над турками союзних військ була восени 1683 р.

1698 р.

Август II, король Речі Посполитої у 1696 — 1733 р.р.
















© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
11.II.2006






‹‹   Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.