Попередня     Головна     Наступна





ПІВДЕННО-СХІДНЕ НАРІЧЧЯ — одне з трьох наріч укр. діал. мови, що охоплює говори пд. р-нів Київ. та Сум. областей, усієї території Харків., Луг., Донец., Полтав., Запоріз., Дніпроп., Херсон., Кіровогр., Черкас., Микол. та Одес. областей (крім окр. р-нів чотирьох останніх, говірки яких належать до південно-західного наріччя). П.-с. н. поширене в Криму, а також у суміж. р-нах Курської, Бєлгор., Воронез., Ростов. областей Росії (карту говорів української мови див. на окр. арк., с. 720 — 721). Говірки П.-с. н. разом з говірками північного наріччя функціонують серед укр. переселенців на Кубані, у Краснодар. та Ставроп. краях, на Поволжі, Дал. Сході, в Сибіру, Казахстані, на пн. Киргизстану. Пн. межа П.-с. н. проходить по умовній лінії Коростишів — півд. Києва — Прилуки — Конотоп — і далі по р. Сейму до рос. мовної території; на заході — по умовній лінії Фастів — Біла Церква — Ставище — Тальне Первомайськ — Ананьїв. П.-с. н. межує з пд.-зх. наріччям; на сході — з південнорос. говірками. П.-с. н. об’єднує три говори: середньонаддніпрянський говір, слобожанський говір та степовий говір, з яких лише перший належить до говорів давньої формації, а два інші — пізнішого утворення. Середньонаддніпр. говір має виразну пн. діал. основу. Слобожанський і степовий виникли як наслідок переселення і дозаселення людності протягом 16 — 18 ст. П.-с. н. остаточно сформувалося у 19 — 20 ст. Воно побутує на території з найчисельнішим порівняно з двома ін. наріччями укр. населенням, а його говори значно однорідніші, ніж говори пн. і пд.-зх. наріч. П.-с. н. властивий шестифонемний наголош. вокалізм, який в осн. виявах фонем мало чим відрізняється від вокалізму укр. літ. мови. Однак у частині говірок П.-с. н. спостерігаються риси, характерні для говірок пн. наріччя, напр.: збереження [о], [е] в ненаголош. позиції на місці етимологічних [о], [е] (гвоздки́, бéседа, пошóў). У П.-с. н. у ненаголош. позиції немає розрізнення фонем [е], [и] (ниесý, виедý, жеивé, биерéза, сиелó). У ряді говірок фонему [о] у ненаголош. позиції заступає фонема [у] (туобí, пуожар). У системі консонантизму П.-с. н. у більшості говорів фонема [ф] заступається звичайно [x], [хв] (тýхлі, хвáбрика, бухвéт); обмежено вживаються африкати [дж], [дз], [дз’], зам. них — [д], [ж], [з] (хóд’у, бужý, звонóк, жерелó); наявний альвеолярний (т. з. середній) .], що найчастіше виступає у полтав. говірках (гол.ова, бул.и́, мол.око); поширений м’який приголосний [р’] (р’ама, гр’аниц’а, кобзар’).

На морфол. рівні діал. ознаки спостерігаються гол. чин. у дієвідмінюванні. Форми інфінітива можуть мати паралельні суфікси -ти або т’; дієслова 1-ї ос. одн. — форми типу вóз’у, кóс’у, сид’ý, крут’ý; широко представлені усічені форми у дієсловах І дієвідміни: зна, гукá, дýма, питá; у дієсловах II дієвідміни у слобожанських і степових говірках виникли форми типу нóсе, рóбе, лáзе.

Серед синтакс. ознак П.-с. н. — багатозначність спол. де, що вживається зам. куди, який, що; обмежене вживання спол. але, частіше — спол. так, та, а, но (ну).

У лексиці П.-с. н. є чимало русизмів, а також, особливо в степових говірках, тюркізмів, болгаризмів, запозичень з роман. мов. Лексичні ареали П.-с. н. нечіткі, розмиті.


Літ.: Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології укр. мови. К., 1966; Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980.


М. Г. Железняк.













Попередня     Головна     Наступна


Шевченківські читання в cпільноті ua_kobzar:

Спогади О. Афанасьєва-Чужбинського, 1840 р.:   Еще мальчики могли научиться по-украински, но девочкам предстояло много труда понимать «по-мужицки», хотя ничто не мешало сохранять родной акцент и до глубокой старости. В то время, кроме «Энеиды» Котляревского, которой девицам читать не давали, на украинском языке были уже: повести Квитки, Полтова и приказки Гребенки, имелись везде рукописные сочинения Гулака-Артемовского; но все это читалось как-то вяло высшим кругом. Появление «Кобзаря» мигом разбудило апатию и вызвало любовь к родному слову . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.