Попередня        Головна        Наступна

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38




Послання смиренного єпископа Симона Володимирського і Суздальського до Полікарпа, чорноризця Печерського



Слово 14 1



Брате! Сядь мовчки, подумай І кажи до себе: О, убогий іноче! Чи не лишив [ти] світ і батьків во плоті заради Господа? Якщо ж і тут, прийшовши задля Спасіння, не духовне твориш, то для чого чернецького імені набув?

Не звільнять бо тебе від муки чорні ризи. Знай: поважаний тут від князів і від бояр, і од усіх друзів своїх, бо говорять: "Блаженний є, що зненавидів світ цей і славу цю, і, до того [ж], не піклується земним, а небесного бажає". Ти ж [натомість] не чернецьки живеш. Дуже соромно мені за тебе. [Що], коли ті, які поважають нас тут, випередять нас у Царствії Небеснім і спокій отримають, ми ж закричимо, гірко мучені? І хто помилує тебе, який сам себе погубив? Збудись, брате, і попіклуйся подумки про свою душу: працюй Господові зі страхом і з усякою смиренномудрістю. [Адже ти] сьогодні смиренний - ранком лютий і злий, трохи мовчання - і знову наруга на ігумена та на його служителів! Не будь облудний виною тілесною, збору церковного не відлучайся: бо як же дощ ростить сім'я, так і церква кличе душу на добрі справи. Все бо, що здійсниш у келії - ніщо є [перед тим]: якщо Псалтир читаєш чи двадцять псалмів співаєш, то [й це] не уподобиться єдиному соборному "Господи, помилуй!". Те, брате, зрозумій, що верховний Апостол Петро, сам [від] церкви Бога Живого, коли арештований був Іродом і посаджений у темницю, то чи не церковні молитви звільнили його від рук Іродових 2? І Давид бо молиться, кажучи: "Одного прошу у Господа, [лиш] того шукаю, аби жити в Дому Господньому всі дні життя мого, та побачу красу Господню і відвідую церкви святі Його" 3. Сам бо Господь каже: "Дім мій - домом молитви наречеться" 4. "Де бо, - каже, - два чи три зібрані в Моє Ім'я, тут Єсмо посеред них" 5. Коли ж таке зібрання - більше ста братій збереться, то ще більше вір, що тут є Бог наш. І на тому божественному вогні їхній обід готується, якого я бажаю одну крупинку більше від усього обіду, який переді мною. Свідок мені є Господь у тому, що ніякого б не пробував харчу, крім шматка хліба і сочива, приготованого для святої тої братії. Ти ж, брате, сьогодні не похваливши тих, хто присутній на трапезі, а ранком на повара і брата, що прислужує, лаєшся, і цим старшому підлоту твориш, а тому виявляється, що їси кізяк, як [про те] в Отечнику написано: колись бо один старець бачив, як ті, котрі лають їжу - послід їдять, а ті, хто хвалять - мед їдять, як же провидів той старець різницю в харчах 6. Ти ж коли їси чи п'єш - благохвали Бога, бо кінець собі творить той, хто лає, за Апостолом: "Що бо не їсте чи п'єте - все во славу Божу Творите" 7.

Терпи ж, брате, І наругу. Хто терпітиме до кінця - той спасеться. Такий бо легко спасеться. Якщо бо і випаде тобі розізлитися, і, прийшовши, хтось звістить тобі, що "той-то насміхається над тобою злісно", кажи тому, хто звістив тобі: "Якщо укорив мене, але брат мені е - достоєн я є того. Не сам бо те творить, але враг диявол спонукав його до того, аби ми посварилися. Господь же та прожене лукавого, брата ж та помилує". Кажеш же: "в обличчя мене лаяв перед усіма!" [Але] не сумуй від того, чадо, ні швидко навертайся на гнів, але поклонись брату до землі, кажучи: "Прости мене, брате". І виправ [наперед] у собі гріх. І так переможеш усю силу вражу. Коли ж насмішкам противитимешся - найбільш собі погане зробиш. Чи ти більший од Давида царя? Його ж Семей лаяв в обличчя, [і] один із слуг царевих, не терплячи сорому царевого, "іду, - каже, - зніму голову його, за що [бо] пес мертвий проклинає пана мого царя?". Але що відповів йому Давид? "О, сину Сарушів, не заважай йому проклинати Давида, аби бачив Господь смирення мос і воздав мені благим за прокльони його 8". Подумай, чадо, і більше того: як Господь наш змирив Себе, бувши слухняним Своєму Отцю до смерті 9; лаяний - не перечив 10, чуючи: "біса [в собі] маєш!", по обличчю вдарений і битий, і обпльований - не гнівався, але за тих, хто Його розпинав, молився 11. Так і нас навчив: "Моліться бо, — каже, — за ворогів ваших і добро творіть ненависникам вашим і благословіть тих, хто проклинає вас" 12.

Достатньо з тебе буде, брате, твоєю дводушністю сотвореного діла. Тому ж тобі плакатися належить, оскільки залишив був святий чесний монастир Печерський святих отців Антонія та Феодосія Печерських і святих отців чорноризців, які з ними, й хотів ігуменити у святих безміздних Козьми і Даміана. Але нині добре зробив, облишивши таке пусте починання, і не підставив плечі врагу своєму, бо враже бажання погубити тебе [тим] хоче. Хіба не знаєш, що дерево, не часто полите, але пересаджуване, скоро засохне? 13 І ти, [коли] від послуху отчого відлучився та братій своїх - невдовзі мав загинути. Овечка бо, перебуваючи у стаді, неушкодженою лишається, а пішовши, невдовзі загибає і вовком з'їдається. Належить бо тобі наперед подумати: чому захотів піти від святого і чесного І спасенного того місця Печерського, в якому ж прекрасно є кожному, хто хоче спастися? Думаю, брате, що Бог сотворив це, не терплячи гордості твоєї: скинув тебе, як перше сатану з силами відступників, оскільки не захотів [ти] служити святому мужу, своєму пану, а нашому брату, архимандриту Акіндину Печерському. Печерський бо монастир - море є, і не держить у собі гнилого, але викидає геть 14. А коли описав мені неприємність свою - горе тобі: погубив єси душу свою! Питаю ж тебе: чим хочеш спастися? Якщо і постник є чи тверезий у всьому, і бідний, і без сну пребуваєш, а наруги не терпиш - не побачиш Спасіння! Але радіє за тебе нині ігумен та вся братія, і ми ж, чувши про тебе, всі втішаємося за тебе і про набуття тебе, оскільки гинув [уже] і знайшовся.

Попущено і ще [раз] твоїй волі бути, а не ігуменовій: захотів [ти] знову ігуменити - у святого Димитрія, хоча не змушував тебе [до того] ні князь, ні я, а це так спокусився. Зрозумій, брате, що невгідне Богу твоє старійшинство, і тому дарував тобі Господь послаблення зору. Але ти не стримався, коли належало казати: "Благо мені, оскільки змирив мене єси, аби навчився оправданням Твоїм" 15. Зрозумів бо, що ти - санолюбець, і слави шукаєш від людей, а не від Бога. Чи не віриш, окаянче, написаному: "Ніхто не візьме честі сам, а [тільки] званий від Бога". Якщо ж Апостолу не віриш, то й до Христа не матимеш віри. Чому від людей сану бажаєш, а не від Бога, тим [же], хто від Бога [поставлений] не хочеш коритися і мислиш звисока? Адже в давнину подібні з Небес скинуті були! "Чи я ж бо, - кажеш, - не достойний довіри такого сану, чи гірший є [від] економа цього чи його брата, який по ньому?" Сам, не отримавши бажаного, метаєшся, хочеш часто переходити з келії в келію, і зтравлюєш брата з братом, говорячи непотрібне. "Чому вважають, — кажеш, — цей ігумен і цей економ, що лише тут [можна] Богу вгодити, й у іншому місці неможливо спастися, а нами чому не піклуються?" Це диявольське починання, це - найгірше з поганого [для тебе].

Якщо ж і сам якогось успіху матимеш, так, що стати тобі [доведеться] на вищий щабель, то не забувай смиренної мудрості, аби, коли доведеться спуститись [із того] щабля - знайшов шлях свій смиренний, не впавши у різні нещастя. Пише ж мені княгиня Ростиславова Верхуслава 16, бажаючи тебе поставити єпископом чи до Новгорода на Антонієве місце 17, чи до Смоленська на Лазареве місце 18, чи до Юрієва на Олексієве місце 19. "І якщо [доведеться], я, - каже, - і до 1000 срібних потрачу задля тебе та Полікарпа". І сказав їй: "Донько моя, Настасіє! Не боговгідну справу хочеш сотворити. Але аби перебував у монастирі безвихідно, з чистою совістю, в послусі Ігумену й усій братії, тверезим бувши в усьому, то не тільки в святительський одяг одягнутий, але й Вищого Царства достойний був би". Ти ж, брате, єпископства захотів? Доброго діла хочеш, але послухай Павла, який говорив до Тимофія, і мав на увазі пошану 20. Чи ти що з того зробив, яким єпископу належиться бути? Але, якби ти був достойний такого сану, то не пустив би тебе від себе, а своїми руками співпрестольником 21 тебе собі поставив був на обидві спископії, Володимирську і Суздальську, як хотів князь Георгій 22. Але я йому заборонив, бачачи твою малодушність. І якщо мене не послухаєшся - якої-небудь влади захочеш, чи на єпископство, чи на ігуменство спокусишся - буде тобі прокляття, а не благословіння. І до того ж, не увійдеш у святе й чесне місце, в якому постригся. Як посудина непотребна будеш викинутий геть і плакатимешся довго безуспішно по тому. Не то бо є звершення, брате, аби славленим бути усіма, але щоб жити [належно] і чистим себе зберегти.

З того, брате, Печерського монастиря Пречистої Богородиці багато єпископів поставлено було, як і від Самого Христа Бога Нашого Апостоли в увесь Всесвіт послані були, і як світила освітили всю Руську землю Святим Хрещенням. Перший - Леонтій, спископ Ростовський, великий святитель, якого Бог прославив нетлінням, і це був перший престольник. Його ж невірні, багато помучивши, убили 23.1 це - третій громадянин Руського світу, [котрий] із тими варягами увінчаний Христом, ради Якого постраждав 21.

[Про] Іларіона ж, митрополита, й сам читав у житії святого Антонія, як від того пострижений був і так священства сподобився 25.

По них же [були]: Никола і Єфрем - [у] Переяславі; Ісайя - [у] Ростові; Герман - [у] Новгороді; Стефан - [у] Володимирі; Нифонт - [у] Новгороді; Марин - [у] Юрієві; Мина - [у] Полоцьку, Никола - [у] Тмутаракані; Феоктист -[у] Чернігові; Лаврентій - [у] Турові; Лука - [у] Білгороді; Єфрем - [у] Суздалі 26. І коли хочеш [про] всіх дізнатися, почитай старий Літописець Ростовський 27, с бо [там] усіх більше 30, а з тими, що по тому і до нас грішних [жили], гадаю, близько 50.

Зрозумій же, брате, яка слава і честь монастиря того, і посоромся, і покайся: обери тихе і спокійне життя, до якого Господь призвав тебе. Я би радо залишив свою єпископію і працював на ігумена в тому святому Печерському монастирі. І те кажу тобі, брате, не сам себе величаючи, але [правду] тобі звіщаючи. Святительства нашого владу сам знаєш. Хто не знає мене, грішного єпископа Симона, цієї соборної церкви, краси Володимирської, і іншої Суздальської церкви [будівника], які сам сотворив? 28. Скільки є міст і сіл [у моїй єпархії], і десятину збирають по всій землі тій - і тим усім володіє наша низість. І це усе б лишив, хоча знаєш, яке велике бажання духовне охоплює мене, і молюся Господу, аби подав мені благий час на управління. Але знає Господь таємне. Істинно говорю тобі, що всю цю славу і честь небавом, як за грязюку мав [би]. І аби мені сміттям зметеним бути в Печерському монастирі і топталися по мені люди, або одним бути з убогих перед воротами чесної тої Лаври, і стати прохачем, - то краще [було] б мені тимчасової цієї честі. Один день у Домі Божої Матері ліпший од тисячі літ [прожитих в Інших місцях], і в ньому хотів би бути більше, ніж жити мені в поселеннях грішних. Істинно говорю тобі, брате Полікарпе: де чув про чудеса дивовижніші од чудес у тому святому монастирі Печерському? Чи є блаженніші [од] цих отців, які в кінці Всесвіту просіяли, подібно до променів сонячних? Про них же достовірно повідаю тобі цим писанням, до того ж, для тебе написаним. І ось тобі, брате, скажу, задля чого моя пильність і віра до святого Антонія і Феодосія.






Примітки


1. Докладніше про історію написання цього твору див. у вступі.

2. Див.: Діян. XII, 1-5.

3. " Одного в Господа прошу, одного я благаю: жити в Домі Господнім по всі дні життя мого, щоб бачити красу Господню і віддаватись роздумам у його храмі \Пс. XXVI, 4\.

4. "...Написано: Дім МІЙ домом молитви буде зватись..." \Мт. XXI, 13\.

5. "...бо де двоє або троє зібрані в Моє Ім'я, там Я серед них" \Мт. XVIII, 20\.

6. Йдеться про перекладний патерик "Vitae Patrum", імовірний залишок Великого Лимонаря, як і цитована нами у жити прп. Феодосія Печерського "Апофегмата". В даному джерелі знаходимо таку оповідь: "Бачив старець духом, сидячи на трапезі, І бачив, як одні їли мед, а інші - хліб, а інші - послід. І здивувався про себе. І молився Богу, кажучи: "Господи, яви мені таїну сію, як однаковий харч, запропонований усім на трапезі на поживу, таким зміненим виглядає; і одні їдять мед, а інші - хліб, а інші - послід?" І голос зійшов йому звище, кажучи: "Хто їсть мед - це ті, котрі зі страхом і трепетом, і радістю духовною сидять на трапезі й повсякчас моляться Богу. І молитва їхня, немов ладан, сходить до Бога. Тому й мед їдять. А хто їсть хліб - ті це є, котрі хвалять їжу, даровану їм Богом. А хто послід їсть - ці ремствують і говорять: "Це добре, а оте погане - плісняве і гниле". Не належить же такого говорити, ні думати, але краще за все славити Бога і похвальну молитву возносити Йому..." \1, с. 178-189\.

7. " Чи ви, отже, їсте, чи п'єте, чи що-небудь робите, усе робіть на Славу Божу!" \1 Кор. X, 31\.

8. Див.: II Самуїл XVI, 5-14.

9. Порівн.: "...Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти - хресної" \Філіп. II, 8\.

10. "...був злосповлений, але Сам, навпаки, не злословив. Хто страждав, та не погрожував, а здавався на Того, Який судить справедливо;.." \1 Петр. II, 23\.

11. Порівн.: Лука XXIII, 34,

12. "...Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають" \Лука VI, 27-28\.

13. Св. Симон має на увазі все той же, напевне, добре відомий ПолікарповІ перекладний патерик "Vitae Patrum", де знаходимо такий текст: "Каже старець: дерево, часто пересаджуване, не може плодоносити. Так і мних не може [належний] плід сотворити, переходячи з місця на місце" \1, с. 179\.

14. ...Печерський бо монастир - море є, і не держить у собі гнилого, але викидає геть... Це порівняння викинуто під час правки XVIII ст. Причина: "Так разве о единой только святой соборной Православной Церкви разуметь должно".

15. "Добре мені, що був упокорений, щоб установ Твоїх навчитись" \Пс. CXVIII, 71\.

16. ...княгиня Ростиславова Верхуслава... Мається на увазі княгиня Верхуслава, донька Всеволода Велике Гніздо \186, с. 1\. Вона була видана заміж 1187 року у віці восьми років за Ростислава Рюриковича \186, с. 2\. Соболевський звернув увагу на давньоруський твір "Послання від Ізосими святого до доньки [духовної] своєї Анастасії, який, на його думку, був адресований саме їй. А автором послання вважає св, Симона, причому Ім'я "Зосима" у заголовку твору, на його думку, могло бути схимницьким ім'ям святого Симона або звичайною помилкою переписувача, до чого він більше схиляється \186, с. 2\; "Содержание послання дает нам понять, что Анастасия была монахиней. Следовательно, поспание написано значительно спустя после 1206 года, когда (по Лавр. сп. лет.) впервые упоминается игумен Симон, отец духовный жены Всеволода Большое Гнездо, матери Анастасии-Верхуславы"... «По всей вероятности, она жила во Владимире, в тамошнем женском Княгинином монастыре, построенном ее матерью, "Всевопжей", где Всеволжая скончалась также монахиней, — следоватегьно, в епархии Симона» \186, с. 2\. На думку Соболевського, дане послання написане бл. 1225 р. \186, с. 2\.

17. ...бажаючи тебе поставити єпископом чи до Новгорода на Антонієве місце... Антоній Новгородський - Антоній (Добриня) Ядрейкович - архієпископ Новгородський у 1211-1219; 1225-1228; 1229 рр. (з перервами).

18. ...чи до Смоленська на Лазареве місце... Єпископ Лазар поставлений на Смоленську єпископію 1219 року.

19. ...до Юрієва на Олексієве місце... Цей єпископ в інших джерелах невідомий.

20. ...послухай Павла, який говорив до Тимофія, і мав на увазі пошану... Порівн.: 1 Тим. III, 1-7.

21. ...співпрестольником тебе собі поставив був на обидві єпископії... Я. М. Щапов вважає, що мова йде про можливість надання Полікарпові звання єпископського намісника (це слово використано в деяких списках) - помічника архієрея в столичних містах, який відав судовими справами та різними господарчими проблемами \233, с. 70- 71\.

22. ...як хотів князь Георгій... Георгій Всеволодович - син Володимирського князя Всеволода Георгійовича. Народився 1187 р. у Суздалі. 1211 р. батько залишив йому Володимир і Ростов, проте він, в результаті домовленості з братом, віддав останній йому. 1216 р. вигнаний братом з Володимира, був змушений осісти в містечку Радилові Городці. 1217 р. отримує у володіння Суздаль, і у тому ж році, по смерті брата Костянтина - Володимир. 1221 р. закладає м. Нижній Новгород. 1237 р. Георгій Всеволодович відмовився надати рязанським князям допомогу проти татар, боротися з якими бажав самотужки. А тому послав проти нападників свого сина Всеволода, який при взятті татарами Москви потрапив у полон. Того ж року татари розорюють Володимир, і при цьому гине сім'я Георгія. Проте йому самому вдається втекти. Втім, того ж року він гине в бою з татарами на р. Ситі. Похований у Ростовському Богородицькому храмі. Згодом до тої ж раки кладуть його відрубану голову, знайдену пізніше. 1239 р. тіло Георгія перенесено до Володимира.

23. ...Перший - Леонтій, єпископ Ростовський, великий святитель, якого Бог прославив нетлінням, і це був перший престольник. Його ж невірні, багато помучивши, убили... Про св. Леонтія, ш. Ростовського, див. додаток 7.

24. ...І це- третій громадянин Руського світу, [котрий] і з тими варягами увінчаний Христом, Задля Якого постраждав... Мова йде про двох взрягів-християн, батька і сина, убитих 12 липня 980 року київськими поганами за те, що батько не захотів віддати свого сина в жертву поганським богам. Святі загинули під уламками свого дому, який згідно зі свідченням прп. Никона, знаходився на місці майбутньої Десятинної церкви. Десь по монголо-татарському нашесті мощі молодшого варяга були перенесені до лаврських печер. Ймовірно, вони були знайдені під час якихось будівельних робіт на місці руїн названої церкви, яка дійсно стояла на місці християнського могильника доволодимирського часу \124, с. 171 -175\. В "Повісті минулих літ" імен святих нема. Проте, в проложних статтях знаходимо ім'я молодшого варяга - Іоан. Дещо пізніше з'являється в джерелах і ім'я старшого варяга - Федір. Джерело, звідки було воно взяте - невідоме, і О. О. Шахматов вважає його непевним або хибним. Досліджуючи різні редакції проложних житій св. Володимира, він припустив, що відома подільська церква давньоруського часу - Турова божниця (розкопана Богусевичем 1955 року на вул. Борисоглібській) була освячена не в ім'я св. мучеників Бориса і Гліба, як її наступниці, а в Ім'я святих - попередників Володимира, тобто - варягів-мучеників. Звідси ім'я старшого варяга - Тури \див.: 224\. Якщо це Ім'я читалось у якомусь невідомому нині археографічному пам'ятнику, віднайденому українськими авторами, воно цілком могло бути прочитане неправильно, як "Федір". Цікаво, що святий Симон згадує лише трьох українських святих: двох варягів та св. Леонтія. О. Ґ. Кузьмін пояснює це тим, що, буцімто, св. Симон користувався списком літопису, в якому не згадувалося про св. Бориса та Гліба \92, с. 77\. Проте, це пояснення, як на наш погляд, не витримує критики. Св. Симон не був звичайним переписчиком літопису. Він писав свій власний твір, використовуючи при цьому певні джерела. І, як єпископ, він не міг не знати усіх українських святих, яких на той час було ще не так багато. А тому пояснення може бути лише одне: тільки ці троє на його час були канонізовані офіційно. Ми вже зазначали (див. прим. 9 до слова 9), що "канонізація" св. Феодосія 1108 року не була офіційним загальнодержавним церковним актом. Митрополія не хотіла визнати святість людини, з якою за її життя мала постійні котори. Мабуть, такий "неофіційний" характер носив і культ св. Бориса та Гліба. Причина відмови тут могла бути цілком логічною - святі загинули не так за віру, як у міжкнязівських которах. Св. Симон, як поборник канонічності, попри свою глибоку повагу до лрп. Феодосія (його ставлення до Борисоглібського культу нам не відоме), називає лише тих святих, котрі були офіційно канонізовані.

25. ...[Про] Ілвріона ж, митрополита, й сам читав у житії святого Антонія, як від того пострижений був і так священства сподобився... Ймовірно така інформація справді читалась у житії прп. Антонія \228, с. 274\. Проте, це свідчення, звичайно ж, хибне. Прп. Антоній прийшов до Києва, коли Іларіон вже був митрополитом.

26. В останньому фраґменті перераховано єпископів-пострижеників Печерського монастиря: Никола Переяславський. О. О. Шахматов вважав, що в даному разі ми маємо справу з помилкою св. Симона, оскільки Никола згаданий у літописі під 1072 роком не як єпископ, а як ігумен Переяславський \227, с. 230\. Таку дивну титулатуру М. Присьолков пояснює тим, що на церемонії перенесення мощей св. Бориса і Гліба, яка тут описана, він був єдиним некиївським Ігуменом. Проте, можливо, в джерелі св. Симона Никола дійсно був названий єпископом. Втім, інших відомостей про цю особу - як єпископа чи як ігумена - у нас немає. Про св. Єфрема Переяславського див. прим. 47 до слова 8. Про св. Ісайю Ростовського див. у дод. 7. Герман Новгородський - поставлений на Новгородську кафедру 1078 з ігуменів Святославового монастиря св. Спаса (у Чернігові} \8, т. I, с. 68; 132, с. 122, 213\. Помер і похований у Києві \132, с. 179, 213\. Місцево канонізований у соборі похованих в Софійському соборі Новгородських святителів 1439 року (день пам'яті 10 лютого), причому потрапив туди помилково, оскільки упокоєний у Києві \209, с. 173; 216, с. 140\. Десь між 1549 роком і початком XVIII ст. канонізований як загальноруський святий, разом з іншими новгородськими владиками \45, с. 97\. "Справщики" XVIII ст. визнали Інформацію про те, що Герман був печерським пострижеником, вигадкою й вилучили його Ім'я з переліку св. Симона \1, с. 130\. Про св. Стефана Володимирського див. у словах 8 і 9. Про св. Нифонта Новгородського див. слово 13 та дод. 8. Марин Юріївський 1091-1113 (!}; Про нього див. слово 9, прим. 8. Мина Полоцький. Поставлений 20 грудня 1105 року. В Полоцьку сидів на той час Гліб Всеспавич, великий прихильник Печерського монастиря, котрий на свої гроші збудував тут 1108 року трапезну. Він і його жона пожертвували по смерті монастиреві великі маєтки. Можливо, цей їхній зв'язок з обителлю і спричинився до обрання на дану кафедру саме печерського постриженика \167, с. 31\ +20 липня 1117 року \8, т. I, с. 228\. Микола Тмутараканський - XI ст.; Згідно із згадкою Полікарпа, жив у Печерському монастирі ще в кінці 70-х рр. XI ст. (слово 25). Отже, поставлений на каферу після того. Можливо, інформація про його поставлення містилась у авторській редакції "Повісті минулих літ". Про Феоктиста Чернігівського див. прим. 10 до слова 9. Лаврентій Туровський згаданий у літописі лише раз - під 1182 р., як присутній при висвяті печерського архимандрита Василія (див. слово 38). Іноді його пов'язують із затворником Лаврентієм, описаним у 26-му слові Печерського патерика. Проте, це абсолютно невірогідна версія (докладніше про це див. прим. 1 до вищеназваного слова). Про Луку Білгородського див. прим. 9 до слова 6. Єфрем Ростово-Суздальський згаданий у Воскресенському літописі під 6499 р. в списку ростовських єпископів п'ятим \99, с. 314\. Згідно зі студіями Амвросія Орнатського, "был во время Владимира II Мономаха" \8, с. 115\.

27. ...почитай старий Літописець Ростовський... Про цей літопис див. вступ.

28. ...Хто не знає мене, грішного єпископа Симона, цієї соборної церкви, краси Володимирської, і іншої Суздальської церкви [будівника], які сам сотворив?.. Прп. Симон має на увазі дві церкви, будівництво (а, точніше, поновлення) яких відбувалося за його безпосередньою участю. Перша з них - вже згаданий Ростовський Успенський собор, який 1204 року завалився, і в 1213-1231 рр. був поновлений \35, т. I, с. 187\. Друга - Рождественський собор у Суздалі, який на початку XIII ст. став валитися, і 1222 року "великий князь Гюрги заклав церкву кам'яну Святої Богородиці у Суздалі на попередньому місці, знісши стару споруду, оскільки почала руйнуватися від старості, і верх її завалився був \35, т. II, с. 19\. 1225 року церкву було закінчено і 8 вересня освячено св, Симоном \35, т. I, с. 19\.






1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38

Попередня        Головна        Наступна



Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.