Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  



Попередня        Головна        Наступна

1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38




Про двох братів: про Тита попа і Євагрія диякона, які ворогували між собою



Слово 23 1



Було двоє духовних братів: Свагрій - диякон, Тит же - піп. Мали любов велику і нелицемірну між собою, так, аж усі дивувались однодумству їхньому та безмірній любові. Диявол же, котрий ненавидить добро, котрий завше рикає, немов лев, шукаючи кого проковтнути, сотворив між ними ворожнечу. І таку ненависть вклав їм [у серця], що і в обличчя один одного не хотіли бачити. Неодноразово братія молила їх: хай помиряться між собою. Вони ж і чути не хотіли. Коли ж стояв Євагрій у церкві, [і] йшов Тит із кадилом - відходив Євагрій від ладану. Коли ж не відходив, то проминав його Тит, не покадивши. І перебували багато часу в мороці гріховному. Тит бо служив непрощєний, Євагрій же причащався, гніваючись. На це озброїв їх враг.

Одного разу Ідей Тит розхворівся вельми й уже не чаючи видужати, лежачи, почав плакатися за своєю втратою. І послав із молінням до диякона, кажучи: "Прости мене, брате, Бога ради, що гнівався на тебе". Цей же жорстокими словами проклинав його. Старці ж ті, бачачи, що Тит помирає, потягли Євагрія насильно, аби попрощався з братом. Хворий же, побачивши брата, трохи припіднявшись, впав ниць під ноги його, зі сльозами говорячи: "Прости мене, отче, і благослови!" Той же, немилостивий і лютий, відмовився перед всіма нами, сказавши: "Ніколи з ним не помирюся - ні в цьому віці, ні в майбутньому"; вирвався з рук ста'рців тих, і раптом упав. І хотіли ми підняти його, і побачили, що він помер. І не могли йому ні рук простягнути, ні вуста звести, ніби давно вже був мертвим. Хворий же швидко встав, ніби ніколи не хворів. Ми ж вжахнулися раптовій смерті того й швидкому зціленню цього, і багато плакавши, поховали Євагрія, [як був]: відкриті мав вуста й очі, і руки розкинуті. Запитали ж Тита, як це сотворилося. Тит же оповів нам: "Бачив, - каже, - янголів, котрі відступили від мене і плакалися за душею моєю. Біси ж раділи через гнів мій. І тоді почав молити брата, аби простив мене. Коли ж його привели до мене, побачив янгола немилостивого, який тримав полум'яний спис, і коли не простив мене, ударив його, і впав [він] мертвим. Мені ж подав [янгол] руку, і підняв мене".

Ми ж, це почувши, побоялися Бога, Котрий сказав: "прощайте - і проститься вам" 2. Каже бо Господь: "всяк, хто гнівається на брата свого бездумно, повинен бути засудженим" 3. Єфрем же: "Якщо кому доведеться у ворожнечі померти - невмолимий суд отримають" 4. Коли ж цей [навіть - ?] задля Антонія і Феодосія радості не здобуде - погано чоловіку тому, такою вадою переможеному.

До Полікарпа. Від неї ж і ти, брате, стережися, не дай місця [в серці своєму] гнівливому бісу, бо хто йому у владу віддасться, той його рабом стане.

Але, швидко упавши навколішки, поклонися тому, хто ворогує з тобою, аби не бути відданим янголу немилостивому, аби і тебе зберіг Господь від всякого гніву. Той бо каже: "Та не зайде сонце у гніві вашому" 5. Тому слава з Отцем І зі Святим Духом нині і повсякчас, [і у віки вічні. Амінь].







Примітки


1. Судячи з тексту, прп. Симон сам був очевидцем описаного в цьому слові чуда.

2. "Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені; простіть, і вам проститься" \Лука VII, 37\.

3. "А я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові" \Мт. V, 22\.

4. Порівн.: "Якщо ти маєш що на брата, чи брат на тебе - помирись. Якщо не зробиш цього, то все, що не приносиш Богу, не буде прийняте..." \63, с. 406\.

5. " Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом..." \Еф. IV, 26\.






1  2  3  4  5  6  7  8  9  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38

Попередня        Головна        Наступна



Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.