Про преподобного Марка Печерника, повелінь якого мертві слухалися

Слово 32 ¹

Наслідуемо ми, грішні, писання про давніх святих: що їх [давні автори] виклали, з великим трудом розшукавши в пустинях, горах та проваллях земних. Одних бо самі бачили, [про] інших же чули. Життя та чудеса, і справи богоугодні преподобних мужів описали, і інше, що чули раніше про попередніх [святих] - житія ж, і чудеса, і діяння, що є патериком ², який же уклавши, оповіли про них ті духовні слова, що ними ми нині, читаючи, насолоджуємося. Я ж, недостойний, ні розуму істинного не досяг, і нічого ж такого не бачив, але згідно з почутим - розказаним мені преподобним єпископом Симоном - це написав до твого отецтва. І ніколи не обходив святих місць, ні Єрусалима [не] бачив, ні Синайських гір, аби з того що додати до оповіді, як тим зазвичай прикрашаються хитрословесники. Мені ж не можна тими [далекими землями] похвалитися, а тільки тим святим монастирем Печерським, і його святими чорноризцями, тих житієм і чудесами, які, поминаючи, радію, жадаю бо і я, грішний, тих святих отців молитви.

Звідсіля бо початок покладу оповіді про преподобного Марка Печерника.

Жив бо цей святий Марко у печері, і при ньому перенесений був святий отець наш Феодосій з печери до Святої й Великої Церкви [Печерської] ³. Цей же преподобний Марко чимало ходів у печері своїми руками викопав, на своїх плечах землю виносячи, і дні та ночі трудився на справу Божу. Викопав же і багато місць для поховання братії ⁴, і нічого за це не брав, але коли хто сам що давав йому - жебрущим роздавав.

Одного разу копав, за [своїм] звичаєм, і, втомившись, знеміг - залишив місце вузьким та нерозширеним. Прилучилося ж того дня одному братові хворому до Бога одійти, і не було іншого місця [для поховання], крім того, вузького. Принесений же був мертвий до печери і ледве його поклали через тісноту. Лаяла братія Марка, оскільки не могли мертвого приготувати, ні масла на нього возлити, бо місце було вузьке. Печерник же, смиренно всім кланяючись, говорив: "Вибачте мене, отці, через неміч не закінчив". Вони ж ще більше докоряли, дозолюючи йому. [Тоді] Марко каже мертвому: "Оскільки вузьке с місце се, сам, брате, окропися та, взявши масло, вилий на себе". Мертвий простяг руку, трохи зігнувся, взявши масло, полив себе хрестоподібно: на груди й на обличчя; посудину ж віддав. Сам же перед усіма приготувався [і], лігши, [знову] помер. І коли це чудо сталося - пройняв від того всіх страх і трепет!

По тому інший брат, багато хворівши, помер. Котрийсь із друзів, його губкою обтерши, пішов до печери, бажаючи бачити місце, де має поховати тіло друга, і запитав [про те] блаженного цього. Відповів йому преподобний Марко: «Брате, іди, скажи братові: "Почекай до ранку, доки викопаю тобі місце, і тоді одійдеш у спокій іншого життя"». Брат же, котрий прийшов, каже йому: "Отче Марку, я і губкою обтер тіло його мертве, кому мені велиш говорити?!" Марко ж знову каже: "Це місце, як бачиш, не закінчене. Велю тобі, аби пішов і сказав померлому: "Брате! Говорить тобі грішний Марко: перебудь цей день [на світі сьому], доки приготую тобі місце на покладення і пришлю по тебе". Брат же, котрий приходив, послухав преподобного, [і] пішов до монастиря, і знайшов усю братію, [яка вже] належний спів над ним відправляла. І, ставши біля мертвого, каже: "Брате! Говорить тобі Марко, що нема готового місця для тебе. Але зачекай ще до ранку". І здивувалися всі словам його. Коли ж сказав те брат перед свідками - негайно відкрив очі мертвий, і душа його повернулась в нього, і пробув день той і всю ніч, відкриті маючи очі, але нічого нікому не говорячи. Назавтра ж брат той, котрий приходив раніше, пішов до печери, бажаючи побачити, чи готове місце. Каже до нього блаженний: «Піди й кажи померлому: "Говорить тобі Марко: лишай життя це тимчасове і переходь до вічного, бо е ось місце, вготоване тобі на прийняття тіла твого. Віддай же Богові дух твій, тіло ж твоє зі святими отцями покладене буде тут, у печері"». Прийшов же брат, все те розповів ожилому, і той негайно закрив очі свої і віддав дух - перед усіма, котрі прийшли відвідати його. І з честю був покладений у вищеназваному місці в печері. І цьому чуду всі дивувалися: як [за] словом блаженного ожив мертвий, і потім [за] повелінням [його] преставився.

Також інших двоє братів було в тому ж великому монастирі Печерському, поєднаних з молодості любов'ю сердечною: єдину думку мали й єдину волю до Бога. Ці попросили блаженного Марка, аби їм влаштував місце спільне, аби тут обидва покладені були, коли Господь повелить. Пройшло чимало часу, і Феофіл, старший брат, відлучився [кудись із монастиря] у справах, молодший же розхворівся і пішов до життя [вічного] спокою. І покладений був на вготованому місці. Через декілька днів повернувся Феофіл [і], дізнавшись про брата, жалів за ним вельми і, узявшії з собою кількох [братів], прийшов до печери, бажаючи бачити померлого, де і на якому місці покладений був. Побачивши, що того покладено на вищому місці [вготованому для старшого брата], гнівався і нарікав багато на Марка, говорячи: "Чому поклав його [тут]? Адже я старший од нього є. Ти ж поклав його на моєму місці". Печерник же, муж смиренний, поклонився йому і каже: "Пробач мені, брате, согрішив перед тобою". І, це прорікши, говорить померлому: "Брате, встань, дай місце непомерлому брату, сам же ляж на нижньому місці". І тут негайно, [за] словом преподобного, на очах усіх присутніх устав мертвий і ліг на нижньому місці. І всі бачили чудо страшне й жаху виповнене. Тоді ж брат, котрий нарікав і сварився на блаженного через покладення брата, припав до ніг Маркових, говорячи йому: "Отче Марку! Согрішив [я], посунувши брата з місця! Молю тебе, повели йому, аби знов ліг на своє місце". Блаженний же каже йому: "Господь забрав ворожнечу між нами. Це сотворилося через нарікання твоє, аби не мав увік ворожості до мене. Але й тіло бездушне виявляє любов до тебе, віддаючи тобі й по смерті [честь] старійшинства. Належало б, аби [ти] не вийшов звідсіля, а, своє стрійшинство відстоявши, нині тут покладений був, Але оскільки не готовий [ти] на відхід [зі світу цього], то йди, потурбуйся про свою душу, а через декілька днів сюди принесений будеш. Бо мертвих піднімати - Боже діло є, я ж - чоловік грішний. Цей же, [хоча] й мертвий, боячись твого дозолення, та докорів твоїх мені не стерпівши, залишив тобі півмісця спільного, для обох вас вготованого. Бог бо може підняти його, я ж бо не можу казати померлому: "встань" і по тому "ляж на вишньому місці". Заборони йому ти: кажи, тоді тебе послухає, як же і нині". Це почувши, Феофіл засмутився дуже від страшних слів Маркових, і думав, що тут негайно упаде мертвим, не знаючи, чи й дійде до монастиря.

І, прийшовши до своєї келії, заплакав невтішно. Роздав же все своє [майно], аж до нижньої сорочки, лишень залишив собі одну свиту й мантію. І чекав часу смертного. І ніхто не міг втішити його гіркого плачу, і ніколи ніхто не міг змусити смачного харчу попробувати. Бо [коли] день наставав, говорив собі: "Не знаю, чи доживу до вечора", [коли] ж ніч приходила, плакався, говорячи: "Що робитиму? Не знаю, чи й доживу до ранку? Багато бо з тих, які вставали - вечора не досягли, і [ті], котрі на ложах своїх лягли - не встали з лож своїх: то тим більше [це стосується] мене, який вість про близьку смерть отримав од преподобного!" І молився Богові зі сльозами дарувати йому час на покаяння. І так творив повсякдень, морячи себе голодом, молячись і плачучи. І повсякчас чекав останнього дня і часу смертного, чекав відлучення від тіла. І настільки плоть свою стончив, аж і всі суглоби порахувати можна було. Чимало [братів] хотіло втішити його, але тільки до більших ридань спричинили. І згубив цей від того великого плачу зір.

І так перебував протягом усього життя свого у великому воздержанні, Богові догоджаючи добрим життям. Преподобний же Марко, дізнавшись про час свого відходу до Господа, покликав Феофіла і каже йому: "Брате Феофіле!

Прости мені, оскільки запечалив тебе на багато літ! Ось бо вже відходжу зі світу цього. Молися за мене. Я ж, якщо отримаю сміливість [перед Богом] - не забуду тебе. [І] та сподобить нас Господь невдовзі зустрітися в місці отців Антонія і Феодосія". Феофіл же з плачем відповів тому, говорячи: "Отче Марко! Чому мене лишаєш? Чи візьми мене з собою, чи даруй мені прозріння!" Марко ж йому каже: "Брате, не печалься [тим], оскільки задля Бога осліпнув очима тілесними, але духовними на розуміння Того прозрів єси. І я був, брате, винуватцем твого осліплення: пророкував тобі смерть, бажаючи душі твоїй користь сотворити і зверхні твої думки до смирення привести: серця бо журні та смиренні Бог не зневажить". Феофіл же каже йому: "Бачу, отче, що задля гріхів моїх упав би перед тобою, [і] помер у печері, коли мертвого підняв, але Господь задля святих твоїх молитов дарував мені життя, чекаючи мого покаяння. Нині ж прошу у тебе: або з тобою відійду до Господа, або даруй мені прозріти". Марко ж каже: "Не потрібно тобі бачити малочасний цей світ. Проси у Господа, аби там побачити Славу Його, ні смерті не бажай - прийде бо, якщо й не захочеш. Але ось буде тобі знамення твого відшестя: за три бо дні до свого преставлення прозрієш, [і] так до Господа відійдеш, і там побачиш Світло безкінечне й Славу невимовну". І, це промовивши, блаженний Марко преставився в Господі, і покладений був у печері, де сам собі викопав [місце]. Феофіл же ще більше плакати став і рану в серці мав через відсутність зору, і проливав джерело сліз, яке ще більше помножилося.

Мав же посудину, і коли молився, [й] приходили йому сльози - ставив посудину й над нею плакав. І наповнив її за багато літ сльозами: повсякдень бо чекав проречення преподобного. Коли ж зрозумів свою, в Бозі, смерть - молився Богові старанно, [аби] прийнятим бути задля сліз його перед Ним. І, піднявши руки догори, почав молитися, таке говорячи. Молитва. "Владико Господи, чоловіколюбче Ісусе Христе, мій Царю Пресвятий, [Котрий] не хоче смерті грішникам, але чекає навернення, знає немічність нашу; Утішителю Благий, здоров'я - хворим, грішникам - спасіння, знеможеним - укріплювач, тим, хто падає- підняття! Молю Тебе, Господи, в час цей вияви мені, недостойному, милість Свою! І вилий благоутробності Твоєї невичерпні витоки, аби не спокуситися мені від вишніх князів митарств, і не оволоділи вони мною задля молитв угодників Твоїх, великих отців наших Антонія і Феодосія, і всіх святих, які від віку вгодили Тобі. Амінь." І тут негайно хтось прекрасний став перед ним і каже до нього: "Добре помолився, але чому печалишся марнотою сліз?" І взяв посудину, набагато більшу від тої, виповнену пахощів, немов миро благовонне: «Це, — каже, — твої сльози, які в молитві Богу вилив від [чистого] серця, [але] котрі рукою чи рушником, чи одягом витер, чи на землю впали з очей твоїх. І це все зібрав у цій посудині й зберіг, велінням Творця нашого, і нині посланий є повідати тобі радість, і весело підеш до Нього. Той бо каже: "Блаженні, хто плаче, оскільки" втішаться" ⁵». І, це сказавши, невидимий став для нього. Блаженний же Феофіл покликав ігумена й оповів йому появу янгола і сказане [ним], і посудини дві показав йому: одна виповнена сльозами, [вміст] іншої [ж] був кращим від найкращих благовонь, - які й повелів вилити на тіло своє [по смерті]. Сам же на третій день до Господа пішов. І його достойно поклали в печері біля Марка Печерника, помазавши з посудини янголової, аж уся печера виповнилася пахощами; і слізну посудину на нього виливши, аби той, хто сіяв із сльозами, пожав снопи своєї радості. "[Хто] плакався бо, — сказано, - кидаючи насіння своє, ті во Христі втішені будуть" ⁶. Йому ж слава з Отцем і зі святим Духом нині [і повсякчас, і навіки-віків. Амінь].

Примітки

1. О. О. Шахматов відносив оповідь про прп. Марка до авторської редакції "Повісті минулих літ" \227, с. XIII\. Проте, можливо, частина приведеної Полікарпом інформації походить з монастирських переказів.

2. ...житія ж, і чудеса, і діяння, що є патериком... В більшості списків помилково вставлено "Печерський". На думку А. Кубарєва, саме від цієї фрази й пішла назва всього твору - "Печерський патерик" \90, с. 1-2\, проте це, звичайно, натяжка.

3. ...при ньому перенесений був святий отець наш Феодосій з печери до Святої й Великої Церкви [Печерської]... Тобто, 1091 року. Мабуть, святий Марко брав участь у знайденні разом із прп. Нестором мощей прп. Феодосія, і про це було написано у авторській редакції тої оповіді.

4. ...Викопав же / багато місць для поховання братії... Ми не знаємо, в яких печерах трудився св. Марко, оскільки в його житії це не вказано. І в Ближніх, і в Дальніх печерах існує певна частина ходів, викопаних у давньоруський час, які містять дуже багато, порівняно з іншими, поховальних ніш - локул. Ці частини печери викопані спеціально під підземне кладовище. У Ближніх печерах такою частиною є основний печерний коридор від мощей св. Меркурія і, як мінімум, до предіпу Біснуватих. У Дальніх - ходи за церквою Благовіщення.

5. Мається на увазі фрагмент Нагорної проповіді, де сказано: "Блаженні засмучені, бо будуть утішені" \Мт. V, 5\.

6. ПорІвн.: "Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати, І де з плачем іде, несучи мірку зерна, повертається додому радий, несучи снопи з собою" \Пс. CXXV, 5-6\.